Мал. 29. Дослідження шлункового соку

нута до спинки крісла, а голова дещо нахилена допереду. В руки дають ниркопо­дібний лоток для спльовування слини під час зондування. Сліпий кінець зонда, змо­чений теплою перевареною водою, вводять за корінь язика, пропонуючи пацієнтові зробити кілька ковтальних рухів (мал. 29).

Заковтування зонда до мітки, що відповідає зросту пацієнта мінус 100 см, свід­чить про перебування його сліпого кінця в нижній третині шлунка. Протягом перших 5 хв за допомогою 20-мілілітрового шприца або шприца Жане, приєднаного до зов­нішнього кінця зонда, відсмоктують уміст шлунка — порція натще.У нормі — це рідина, що містить шлунковий секрет, нерідко вміст дванадцятипалої кишки, кількість не перевищує 40—50 мл, має кислу реакцію, не містить залишків їжі. Далі шлунковий сік відсмоктують через кожні 15 хв протягом 1 год. Це — базальна сек­реція(відповідь на механічне подразнення зондом). Усі порції шлункового соку зби­рають в окремі пробірки.

Для визначення стимульованої секреції застосовують ентеральний чи паренте­ральний подразник. За ентеральний подразник слугує так званий пробний сніданок. Це може бути 7 % капустяний відвар, 5 % розчин етилового спирту, розчин кофеїну (0,2 г на 300 мл води), м’ясний бульйон. Одну із цих рідин у кількості 300 мл підігрівають до 37—38 °С і вводять через зонд у шлунок. Спочатку через 10 хв, а по­тім через 15 хв необхідно відсмоктати шприцом шлунковий вміст, що містить под­разник (ці порції не досліджуються). Далі протягом 1 год через кожні 15 хв відсмок­тують чистий шлунковий сік. Кожну порцію шлункового соку поміщують в окрему пробірку. Після пробного сніданку з нормальним шлунковим травленням відсмокту­ють близько 50—100 мл соку.

Застосування різних доз парентеральних стимуляторів дає можливість оцінити субмаксимальнуі максимальну секрецію шлунка.Найчастіше застосовують 0,1 % розчин гістаміну підшкірно (субмаксимальна доза — 0,008 мг на 1 кг маси тіла, мак­симальна — 0,024 мг на 1 кг маси тіла). За 20—30 хв до введення гістаміну для за­побігання алергійній реакції вводять підшкірно 1 мл 1 % розчину димедролу або 2 мл

2. % розчину супрастину. Замість гістаміну можна застосувати пентагастрин чи інсу­лін. Після введення парентерального стимулятора кожні 15 хв протягом 1 год про­довжують збирати шлунковий сік.

Інколи максимальна доза гістаміну може спричинити різке зниження AT, непри­томність. У цьому разі зондування припиняють, зонд обережно виймають, протягую­чи його через рушник, піднесений до рота пацієнта. На кінцівку вище від місця ін’єк­ції накладають джгут на 15—20 хв, уводять підшкірно 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду й антигістамінні препарати.

Добуті порції шлункового вмісту вивчають за зовнішнім виглядом, оцінюють його кількість, колір, запах, різні види домішки (їжа, слиз, жовч, кров, гній), прово­дять хімічне дослідження, вивчають осад під мікроскопом. Шляхом титрування шлункового вмісту 0,1 н. розчином їдкого натру (NaOH) під час хімічного досліджен­ня оцінюють кілька показників кислотності шлункового соку: загальну кислотність, уміст вільної і зв’язаної хлороводневої кислоти, дебіт хлороводневої кислоти за годи­ну. У нормі шлунковий сік являє собою жовтувато-білувату мутну рідину з невели­ким осадом, іноді з домішкою жовчі, що забарвлює її за нормальної кислотності в зелений колір, має кислуватий запах (табл. 3).

Таблиця З

Показники шлункової секреції в нормі

Показник	Базальна секреція	Стимульована гістаміном секреція
		субмаксимальна	максимальна
Об’єм соку, мл	50—100	100—140	180—200
Загальна кислотність, ммоль/л	40—60	80—100	100—120
Вільна хлороводнева кислота, ммоль/л	20—40	65—85	90—110
Зв’язана хлороводнева кислота, ммоль/л	10—15	10—15	10—15
Дебіт-година хлороводневої кислоти, ммоль/л	1,5—5,5	8—14	18—26
Дебіт-година вільної хлоровод­невої кислоти, ммоль/л	1—4	6.5—12	16—24

На сьогодні фракційне зондування шлунка втрачає свою актуальність через широ­ке впровадження в медичну практику внутрішньошлункової рН-метрії з подальшою комп’ютерною обробкою отриманих результатів.

Дослідження вмісту дванадцятипалої кишки (мал. 30) проводять для діагнос­тики захворювань дванадцятипалої кишки, печінки, жовчного міхура, жовчних шляхів, підшлункової залози.

Матеріал для дослідження беруть шляхом дуоденального зондування з викорис­танням тонкого гумового зонда, що закінчується металевою оливою з кількома отво­рами з боків. Олива сприяє просуванню зонда зі шлунка в дванадцятипалу кишку і полегшує рентгенконтроль процедури. За 2—3 дні до дослідження пацієнтові при­значають безшлакову дієту (вилучають із раціону смажену, жирну їжу, копченості і продукти, що спричинюють здуття живота, — бобові, капусту, картоплю, молоко),