2.Централістичні тенденції в Священній Римській імперії.

В період існування територіальних князівств існували сили, які були зацікавленні у єдності – бюргери імперських і земських міст. З припиненням династії Штауфенів (1254 р.), останні представники якої загинули у війні за Південну Італію, в Німеччині наступило двадцятилітнє «міжцарів’я».

Під час «міжцарів’я» загальнодержавна влада в Німеччині фактично перестала виконувати свої функції; коронні землі були розкраденні князями; в країні господарювала анархія з «кулачним правом». Існування одночасно декількох «імператорів» тільки підігрівали смуту. Тому населення, яке страждало від суперечностей, почало вимагати встановлення єдиновладдя. Першими хто виступили за збереження державної єдності були міста.

Хоча вона не мали національної ідеї єдності, проте робили спроби захисту своїх економічних і політичних інтересів. Спільна боротьба міст за збереження і розширення своїх привілеїв і ліквідацію феодального свавілля в умовах відсутності державної єдності змушувала їх об'єднуватися в міські союзи, для захисту своїх свобод. Вже 1254 р. на з'їзді у Вормсі був заснований союз рейнських міст для забезпечення миру. До складу його увійшло також багато баварських, швабських, ельзаських, франконських і навіть саксонських міст - усього близько 100. До нього приєдналося і кілька князів. На чолі об'єднання стояла союзна рада ( бундесрат ), яка збиралася кілька разів на рік для обговорення найважливіших політичних і військових питань. Спірні справи, що виникали між окремими містами, розбирав союзний суд. Найважливішим завданням союзу було забезпечення миру в країні. Проти порушників миру здійснювалися колективні військові дії. Кожне місто повинен був виставляти для цього певний контингент військ. Союз міст намагався взяти на себе охорону імперських прав і шукав контактів з імператорською владою. Але імператори майже завжди проводили ворожу містам політику і допомагав князям. У середині XIV ст. Рейнський союз розпався.

В лютому 1273 р. міста областей Рейну і Веттерау заключили союз для захисту державної єдності. В своїй постанові вони писали: «Якщо пани курфюрсти, які вибирають римських королів, представлять нам одного короля, ми… будемо надавати йому належну пошану, але якщо названі князі при обранні короля… розійдуться і захочуть нам вибрати багато королів, ми таких королів ніколи в свої міста не пустим і не надамо нікому із них ніякої допомоги».

В 1376 р. був створений новий союз швабських міст у складі 14 членів (імператор Карл IV, маючи потребу в грошах, обклав міста новими податками, що стало причиною виникнення союзу). Незабаром він налічував близько 50 міст. Його метою був захист міських свобод від посягань рицарів, князів і короля. Ініціаторами створення союзу були деякі імперські міста, незадоволені вимогами імператора. Поряд зі Швабським знову виник союз міст Рейну. У 1381 р. вони об'єдналися. До рейнським і швабським містах приєдналися міста Швейцарії для спільного захисту загальних торговельних інтересів.

Князі, об'єднавшись з рицарями і отримавши допомогу від імператора, завдали поразки містам при Дофінгені і Вормсі ( 1388 р. ). Союз припинив своє існування. Земські міста залишилися під владою князів, імперські міста домоглися постійного представництва в рейхстазі.

Одночасно з утворенням міських союзів в південній Німеччині, утворилися подібні ж союзи і в північній Німеччині. До складу союзу північних німецьких міст входило більше 80 міських громад. Це була знаменита велика німецька Ганза (з нім. «союз»), створена для захисту комерційних інтересів. Ганзою в середні віки називалося купецьке товариство, з певною внутрішньою організацією. Для охорони своїх інтересів німецькі купці, які жили за кордоном, вже давно засновували товариства, які називалися Ганза; купці ж, що залишалися у себе на батьківщині в Німеччині, для подібної ж мети влаштовували міські союзи. Згодом закордонні купецькі товариства і північно-німецькі міста зблизилися і об'єдналися в один загальний союз, що утворив велику німецьку Ганзу, яка протягом деякого часу панувала в північній Європі не тільки в торговому, а й політичному відношенні.

Перша угода між містами Любек і Гамбург, що стали ініціаторами цього союзу, було укладено в середині XIII ст. Але остаточне оформлення Ганзи відбулося тільки в 1356 р. У період свого розквіту Ганзейський союз налічував близько 80 міст Північної Німеччини, нижньорейнських та інших областей. Серед них виділялися - Любек, який займав провідне становище в союзі, Гамбург, Бремен, Кельн; входили і не німецькі міста – Осло, Данциг, Ревель. Ганза монополізувала посередницьку торгівлю між Росією, Скандинавією, Нідерландами та Англією. Пізніше до них приєдналися міста балтійського Помор'я для спільних дій проти морських розбійників.

Ганза була самостійною політичною і військовою силою. Вона вела війни, укладала мирні договори і здійснювала дипломатичні зв'язки з низкою держав. У 1367 р. Ганза в союзі зі Швецією і Мекленбургом вступила у війну з Данією і по Штральзундському мирному договорі 1370 р. отримала право на вільну торгівлю у всьому Балтійському морі і право участі у виборах датського короля.

Спільні справи Ганзи вирішувалися на з'їздах представників союзних міст. Постанови з'їздів були обов'язкові для всіх членів Ганзи. Спільної скарбниці Ганза не мала, її морські та військові сили комплектувалися з флотилій, виставлених союзними містами. Ганза придушувала всякі спроби повалити в союзних містах патриціанське управління і забезпечувала панування купецької олігархії. Однак всередині союзу виявлялися глибокі протиріччя. Кожне місто переслідував свої вузькі цілі і брало участь в союзних справах залежно від власної вигоди. До кінця XV ст. багато міст відпали від союзу. Ганза почала втрачати свої торгові привілеї в чужих країнах: у 1598 р., допомагаючи англійським купцям звільнитися від конкурентів, англійська королева Єлизавета I розпорядилася ліквідувати «сталевий двір» головний центр ганзейської торгівлі у Лондоні.

Причини занепаду Ганзи: посилення Англії і Голландії; у XV ст. улов оселедця у Балтиці різко пішов на спад, через його міграцію в Північне море; німецькі князі робили ряд спроб послабити силу і значення міст; після відкриття Америки торгові шляхи почали зміщуватися на захід, в Атлантичний океан.

До середини XVII ст. вплив Ганзи у сфері морської торгівлі став майже нульовим. З великими труднощами вдалося в 1669 р. зібрати останній ганзетаг (з'їзд делегатів міст). Але делегати так і не змогли ні про що домовитися. Після цього ганзетаг не збирався і історія Ганзи на цьому завершилася .

Крім міст у Німеччині зацікавлені у державній єдності, були імперські рицарі і у певному сенсі сама імператорська влада. Але цілі цих різних за своїми політичними інтересами елементів не збігалися. Імперські рицарі, благополуччя яких залежало від цілісності держави, прагнули домогтися єдності на базі збереження феодальних привілеїв, насамперед необмеженої влади землевласників над селянами. Вимагаючи ліквідації князівського сепаратизму, рицарі сподівалися забезпечити собі положення провідної політичної сили в імперії, яку вони розуміли як дворянську республіку на чолі з виборним імператором. Для досягнення своїх політичних цілей рицарі не проти були використовувати міста, піти з ними на союз, хоча і дивилися на них як на об'єкт наживи і грабежу.

Про позицію імператорської влади говорилося вище. Вона не могла стати керівником усіх активних політичних сил, які боролися за єдність. Цілком залежачи від князів, імператори прагнули насамперед догодити їх політичним інтересам. Їх боязкі спроби провести імперські реформи, не порушуючи основ сформованого політичного устрою, незмінно паралізувалась протидією князів.

Князі теж виступали за імперську реформу, але розуміли її по-своєму - як засіб посилення їх власного панування в імперії. На проведення реформи князів штовхало свідомість прогресуючого занепаду політичної та військової могутності Німеччини перед обличчям більш могутніх сусідніх держав, загроза відторгнення імперських територій. Це відверто вимовляв керівник княжої партії майнцський курфюрст Бертольд. На зборах в Ульмі в 1496 р. він говорив: «Інші нації, що стали тепер дуже могутніми, становлять загрозу Священній імперії і завдають їй сильне занепокоєння ... Вони ... мають намір зважитися на насильницьке захоплення її гідності і на проникнення в неї». В іншій промові він більш рішуче застерігав : «Якщо ми не будемо дбати про нашу спільну справу ... то в один прекрасний день може прийти чужинець і почати керувати нами залізною палицею».

Німецькі феодали вперше відчули небезпеку ззовні під час гуситських воєн, коли революційні гуситські війська вторглися на їх територію. Потрібно було зміцнити внутрішній мир у державі і створити загальноімперські судово-адміністративні органи. У цій обстановці в 1437 р. імператор Сигізмунд запропонував Хебському рейхстагу наступний проект імперської реформи: встановити постійний земський мир, реформувати суд і монету. Сигізмунд, щоб домогтися поступок у князів, робив вигляд, що він схильний піти на спільні дії з містами. Тоді князі висунули свої контрпропозиції по всіх пунктах запланованої реформи. Зміцнення внутрішнього миру і безпеки вони пов'язували з реалізацією княжого права «охорони шляхів», яке забезпечувало їм отримання додаткових коштів та підпорядкування своєму військовому керівництву місцевих землевласників. В області судового устрою князі пропонували посилити роль третейських судів, в яких головну роль грали їхні радники, обмеживши при цьому функції центрального імператорського суду ( гофгеріхта ) та інших регулярних судів. По-іншому поставилися до імператорського проекту міста, які домагалися зміцнення імператорської влади за рахунок обмеження княжих привілеїв. Вони наполягали на регулярному функціонуванні державних судів і обмеження судів княжих радників, а також на запровадження єдиного імперського золотого гульдена.

У цей час з'явився анонімний політичний памфлет «Реформація імператора Сигізмунда». Автором його, мабуть, був представник радикальних бюргерських кіл. Пропонована їм імперська реформа на відміну від усіх інших обговорюваних проектів повинна була рішуче покінчити з князівським партикуляризмом і перетворити Німеччину в єдину держава. Насамперед намічалося ліквідувати в країні внутрішні негаразди і встановити міцний мир шляхом рішучого припинення феодальних смут. З цією метою слід було реорганізувати управління, створивши на території імперії чотири намісництва, які повинні були організувати населення для забезпечення миру. Вирішальна роль в боротьбі з анархією відводилася імперським містам. Князі повинні були стати слугами імперії і бути під контролем міст. При цьому автор памфлету не вимагав скасування феодальних привілеїв, а радив перетворити їх у якийсь борг і обов'язок імперських чинів перед імперією. Те, що князі та інші феодальні пани робили для своєї вигоди, вони повинні були тепер виконувати на користь всієї держави. Мита слід було зберегти в самих мінімальних розмірах і кошти від них використовувати для утримання в порядку доріг і мостів. Вся монета повинна була стати імперською, а право карбування - імперським повноваженням. Судочинство набувало загальнодержавного характеру. Князі, не втрачаючи своїх судових функцій, зобов'язані були виконувати роль імперських суддів і строго дотримуватися в своїй судовій практиці загальнодержавних законів. Памфлет містив ряд вимог в інтересах нижчих верств суспільства - городян і селян: обмеження торгових компаній і боротьба зі спекуляцією, підтримання справедливих цін на продукти, відміна особистої кріпосної залежності і повернення селянам общинних володінь, зменшення феодальних повинностей та ін.

Природно, що всі ці соціальні та політичні вимоги немислимо було реалізувати без рішучої боротьби проти князів і інших феодальних панів, і автор на цей рахунок не плекав ілюзій. Він пропонував спиратися на простих і «малих» людей, використовувати їх революційну енергію. Недарма ідеї, викладені в «Реформації імператора Сигізмунда», стали складовою частиною бюргерських і селянських програм Великої селянської війни в Німеччині. Спроба здійснення імперської реформи в останні роки царювання Сигізмунда виявилася марною.

При Фрідріха III, деякі впливовий князі та курфюрсти знову підняли питання про реформу, прагнучи взяти всю повноту влади в свої руки. Йшлося про створення імперського уряд з чотирьох осіб - короля Чехії, маркграфа Бранденбурзького, пфальцграфа рейнського і герцога баварського - і про організацію імперського суду, підлеглого волі князів. Але цей проект не мав успіху. Справа звелося тільки до проголошення на Нюрнберзькому рейхстазі в 1466 р. імперського миру на п'ять років і створенню імперського суду з досить вузькими повноваженнями. Князі ігнорували цей суд, а труднощі, пов'язані з збереженням миру, лягали переважно на міста. З 1485 р. на чолі князівської партії, що виступала за реформи, стає майнцський архієпископ Бертольд. Програма реформ, яку він так енергійно відстоював, мала на меті зміцнити в Німеччині систему територіальних князівств, забезпечити повний контроль князів над імператорською політикою і не допустити підпорядкування імперії великодержавним династичним інтересам Габсбургів. Подібна загроза стала дуже реальною, коли на престол вступив Максиміліан I ( 1493 - 1519). Імператор прагнув вжити всі загальноімперські засоби для зміцнення і розширення своїх спадкових володінь. Цією зовнішньополітичною метою він намагався підпорядкувати і Швабський військовий союз. Архієпископ Бертольд наполягав, щоб вся політика імперії, як внутрішня, так і особливо зовнішня, відповідала насамперед князівським інтересам. Цим цілям повинен був служити і Швабський союз, керівництво яким перейшло до князів. Швабський союз - був укладений містами і рицарями Швабії за пропозицією імператора Фрідріха III, з метою підтримки земського миру в країні. Договір був підписаний 14 лютого 1488 р. До складу союзу ввійшли товариство св. Георга і 22 міста. На чолі союзу був поставлений союзний рада, що складалася з 3 колегій: князів, міст, прелатів і дворян. Було засновано союзне військо з 12 тис. піших і 1200 кінних; для вирішення суперечок між членами союзу заснований союзний суд. Союз спочатку був укладений на 8 років, але поновлювався до 1534 р. Війна Швабського союзу зі Швейцарським союзом (1499 р.) закінчилася поразкою першого, і принесла незалежність Швейцарії і величезні економічні втрати Швабії.

Князівська група, керована Бертольдом, висунула на Вормському рейхстазі 1495 р. свої пропозиції щодо реформи у відповідь на вимоги імператора, який звернувся за фінансовою та військовою допомогою проти турків, і французів. Ці пропозиції зводилися до встановлення постійного земського миру, охорону якого повинні були взяти на себе всі члени імперії, і до створення імперського уряду та імперського суду. Князі й інші «імперські чини» наполягали на тому, щоб було докладено зусиль для повернення до складу імперії земель, які відпали від неї - Швейцарії, Фрісландії, італійських областей та ін. Постійний земський мир, якого так домагалися князі, не повинен був ні в якій мірі порушувати їх привілеї, а, навпаки, мав своєю метою стабілізувати ситуацію на основі цих привілеїв загальноімперську систему. Імператор змушений був погодитися на запропоновані князями умови «вічного миру». Охорона його покладалася на військові сили Швабського союзу, який був продовжений на новий термін імператорським едиктом. Вормський рейхстаг прийняв закон про імперський палатний суд, у функції якого входило вирішення вищих судових справ в імперії і накладення імперської опали. Його голова призначався імператором, а члени обиралися рейхстагом.

Князі наполягали на створенні повновладного імперського управління з 18 осіб ( 6 від курфюрстів, 10 від окремих округів імперії) на чолі з призначеним імператором президентом і одним з курфюрстів. Повноваження цього імперського уряду повинні були поширюватися на фінансові, митні справи і навіть на інвестування імперських ленів. Імператор Максиміліан не погодився на створення такого незалежного від нього загальноімперського княжого уряду. У цій частині княжий проект був відхилений, але два пункти - встановлення постійного земського миру і створення палатного суду - були імператором прийняті. У відповідь на ці поступки Вормський рейхстаг встановив загальний подушно-прибутковий податок ( «імперський пфеніг» ), який, як передбачалося, повинен був дати щорічно казні 10 тис. гульденів. ( Розмір обкладення був встановлений до крайності мінімальний: 0,2 % від майна понад 500 гульденів, 0,1 % від майна від 100 до 500 гульденів і 0,05 % від майна нижче цієї суми). Збір «імперського пфеніга» був наданий місцевій феодальній владі, тому що ніякого фінансового апарату в імперії не існувало. Цілком природно, що при такому положенні імперський податок перетворювався на фікцію - ті, хто повинен був його збирати, самі відмовлялися під різним приводом від сплати податку.

Імператор змушений був відмовитися від «імперського пфеніга» і просити у «імперських чинів» готових військових контингентів (30 тис. воїнів ). Про це він заявив на Аугсбургському рейхстазі 1500 р., скликаному для завершення реформи.

На Аугсбургському рейхстазі був прийнятий імператорський проект реформи, згідно з яким замість регулярного скликання рейхстагу надалі щорічно повинна була збиратися імперський рада. До неї входили 5 представників від курфюрстів, по 6 від церковних і світських князів, 2 від габсбургських спадкових земель і 2 від міст під головуванням імперського штатгальтера. Ця імперська рада виявився нежиттєвою і через кілька років припинила своє існування. Така ж доля спіткала і створений раніше імперський палатний суд.

Замість представницьких імперських установ Габсбурги зміцнювали свої придворні установи - придворна рада і придворний суд. З імперськими реформами було покінчено. Імперія не мала як і раніше ні спільного уряду, ні верховного суду, ні єдиного війська, ні фінансів. Все залежало від волі князів, що вживали свої сили на зміцнення місцевої політичної централізації.

Реформа захлинулася, бо: князі чинили опір, щодо її здійснення; не було коштів для її здійснення.

Отже, союзи міст не зіграли позитивної ролі у зміцненні загальнодержавної єдності Німеччини, оскільки в країні не існувало вже такої сили, яка могла б очолити боротьбу за цю єдність. А спроба проведення імперської реформи, нібито спрямованої на об'єднання держави, ще більше закріпила політичну роздробленість імперії.

До середини XVIII століття імперія втратила будь-який вплив в Італії, імператор позбувся своїх прерогатив в церковній сфері, а тенденції дезінтеграції фактично перетворили Німеччину в конгломерат напівнезалежних князівств. Це дозволило Вольтеру заявити, що Священна Римська імперія більше не є «ні священною, ні римською, ні імперією».

Практичне заняття 1

Група І – 21

Тема: Католицька церква в середні віки

Мета: поглибити знання студентів з історії католицької церкви, розглянути роль інквізиції в суспільно-політичному житті Європи, проаналізувати кризові явища, що проявилися в історії середньовічної католицької церкви.

План:

1. Інквізиція в суспільно-політичному житті середньовічної Європи.

2. Авіньйонський полон, Великий Розкол та Соборний рух як прояви кризи католицької церкви.

Література:

1. Лінч Д. Середньовічна церква. – К., 1994

2. Григулевич И. Инквизиция. – М., 1985

3. Григулевич И. История инквизиции. – М., 1970.

4. Ли Г.-Ч. История инквизиции в средние века. – СПб., 1911-1914. – Т. 1-3.

Практичне заняття здійснювалося у наступній формі:

1. Виступ доповідача;

2. Питання від групи;

3. Питання для обговорення від викладача;

4. Загальні доповнення від групи;

5. Підведення підсумків питання.

Декілька студентів виконували письмове завдання.

Питання для обговорення: