Тема 9. Редакторська підготовка

ОРИГІНАЛІВ ЕЛЕМЕНТІВ ТИТУЛУ,

СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

Проблематика теми:

► Елементи, розміщені на титулі й звороті титулу за

Держста н да рта м и.

► Взаємозв’язок оформлення титулу з оформленням

зовнішніх елементів видання.

► Виготовлення ескізів титулів, спускних та кінцевих

сторінок.

► Розмітка оригіналів титульних та спускних сторінок,

звороту титулу.

Повторити:

■ Види титулів, їх зміст за стандартом [17].

■ Вимоги до текстового оригіналу, особливо до

початкових та кінцевих сторінок за [19].

■ Формати видань і формати набору за [22].

■ Вимоги до анотації та реферату за [8].

План теми:

1. Титульні елементи, Тх призначення, зміст і прийоми

оформлення

2. Робота з оригіналами спускних та кінцевих сторінок.

1. ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, IX ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ

І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ

1.1. Види титульних елементів, ЇХ ЗМІСТ

Титульні сторінки розпочинають видання, їхнє оформлення

є частиною оформлення всього видання. Але приналежність ти­

тульних сторінок до внутрішнього оформлення достатньо умовна,

оскільки вони лише представляють видання, дають попереднє

406 ТЕМА 3. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

уявлення про нього. Композиція титулу в архітектонічній системі

видання задає художній образ видання, ритм, пропорційні спів­

відношення, кольорові і шрифтові характеристики. Відповідно до

стандарту [17] до титульних сторінок належать:

• титул,

• контртитул,

• фронтиспіс,

• авантитул,

• шмуцтитул,

• кінцевий титульний аркуш з випускними даними.

і Титул (від лат. йЫш) - напис, почесне звання, ярлик з назвою.

Державний стандарт визначає титул як першу сторінку чи

перші сторінки видання, на яких розташовані відомості про нього

і основні бібліографічні дані: прізвище автора або найменування

організації, що видає, назва видання, підзаголовок, назва видав­

ництва, місце і рік видання, жанр видання, прізвище редактора,

перекладача, грифи, призначення видання, епіграфи і присвяти.

Титул може містити тематичні ілюстрації, шрифтові і зображальні

орнаменти і прикраси. Сприйняття всього видання і правильне

його розуміння залежить від вірно підібраного тексту і зображень,

розміщених на титулі, їх відповідності призначенню і змісту видання.

Відповідно до концепції, кількості елементів, які потрібно

розмістити на титулі, редактор визначає вид титулу: одно- чи

багатосторінковий.

Односторінкові титули займають тільки першу сторінку

видання, багатосторінкові — суміжні сторінки видання (другу і

третю), та сторінки перед титулом. Двосторінковий титул може

бути розгорненим, якщо всі елементи його утворюють єдину цілісну

композицію, або подвійним, якщо він складається з контртитулу і

односторінкового титулу. Повний склад сторінок розгорненого

титулу: авантитул, дві сторінки титулу й зворот.

Основний титульний аркуш — лицьовий бік односторінкового

титульного аркуша або правий бік подвійного титульного аркуша

з вихідними відомостями, які є основним джерелом складання

бібліографічного опису. Відомості розміщують у такій послі­

довності: надзаголовкові дані, відомості про авторів, заголовок,

підзаголовкові дані, вихідні дані.

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ.'ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 407

• Надзаголовкові дані складаються з назви організації, від імені якої

випускається видання, якщо ця назва не вказана у під-

заголовкових даних або заголовку видання; назви серії та її

номера. Надзаголовкові дані можна переносити на авантитул

або контртитул.

• Відомості про авторів — прізвище, псевдонім, ім'я автора або

авторів. Якщо авторів більше 4, тоді їх розміщують на звороті

титулу.

• Заголовок дається автором, складається з одного речення (просте)

чи кількох, відокремлених крапкою (складене), може мати

продовження (альтернативну назву через кому та слово «або»),

альтернативний оригінальний переклад. До складених заголов­

ків належать такі, в яких перелічуються назви творів (у цьому

випадку мають бути перелічені всі заголовки однаковим спосо­

бом). Скорочення заголовків на титулі забороняється.

• Підзаголовкові дані складаються з відомостей, які пояснюють

заголовок: тематичний підзаголовок, літературний жанр, чи­

тацьке призначення (в дитячій літературі — про вік), відомості

про перевидання, переклад та мову оригіналу, репринт,

факсимільне видання, додаток до іншого видання, затверджен­

ня як навчальний посібник, офіційне видання, прізвища

перекладачів, художників, фотографів, оформлювачів, упоряд­

ників із зазначенням характеру виконаної роботи, звання та

наукового ступеня. Частину цих відомостей можна перенести

на зворот титулу.

• Вихідні дані складаються з місця випуску, назви видавництва,

року. У художніх виданнях, титульний аркуш яких зайнятий

зображенням, ці дані повністю або частково можуть переноси­

тися на авантитул, контртитул, останню сторінку.

Контртитул, або спільний титульний аркуш (від латинських

contra — проти і titulus — напис), — лівий бік подвійного титулу з

вихідними відомостями, які стосуються серійного чи багато­

томного видання загалом (автор, загальна назва, підзаголовки

всього видання, кількість томів, вихідні дані всього видання, а в

останньому томі — роки випуску першого та останнього тому), або

титул мовою оригіналу перекладного видання, або графічно

оформлене повторення титулу подарункового видання.

Авантитул (від французького avant — перед і латинського tit­

ulus — напис), або фортитул — права сторінка видання перед

титулом, на якій розташовують частину вихідних відомостей чи

408 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

невеликий текст: прізвиїце автора, назву видання або видавничу

марку, назву видавництва чи декоративний малюнок, або над-

заголовкові дані однієї чи декількох організацій, які видають книгу,

дані про серію, гасло, присвяту, епіграф, що стосуються всього

видання. Авантитул розміщується у виданні за наявності у ньому

контртитулу чи фронтиспісу.

Фронтиспіс (від французького frontispice, від латинських

frons, frontis — чоло і spicio — дивлюся) — зображення, що відоб­

ражає основну ідею видання чи портрет автора або особи, про яку

йдеться у творі, розташоване перед чи поза титулом на лівій

сторінці розвороту. У наукових виданнях на фронтиспісі можуть

бути поміщені фотографії, карти, схеми. Зворот фронтиспісу може

бути чистим або зайнятий авантитулом. При розгорнутому титулі

(а іноді і при односторінковому) фронтиспіс міститься між

титульним аркушем і першою сторінкою тексту. За конструкцією

фронтиспіс може бути приклеєним (ілюстрація на папері під­

вищеної якості або іншого виду друку, порівняно з основним

блоком видання) або друкуватися в складі першої сторінки (тоді

він входить до загальної пагінації, займаючи другу сторінку).

Зворот титулу — зворотний бік основного титульного арку­

ша, на якому містяться вихідні відомості, без яких неможливий

повний або розширений бібліографічний опис видання і утруднюється

Ідентифікація видання, правовий захист творців видання. Зворот титулу,

зазвичай, розміщений на одному розвороті з початковою сторінкою тексту,

або змістом, або вступом. На звороті мають бути обов'язкові елементи:

• індекси УДК, ББК;

• авторський знак;

• міжнародний стандартний номер ISBN;

• знак охорони авторського права;

• анотація або реферат.

Знак авторського права (©) ставиться на звороті титульної

сторінки видання або після кожної статті. Знак торгової марки (®)

ставиться в оголошеннях, рекламах, на пакуванні і вказує на

виняткові права володаря знаку виробляти певний товар. Цей знак

використовується лише пістя реєстрації об'єкта державними патент­

ними установами. Якщо реєстрація торгової марки не завершена,

тоді застосовується символ (™).

До титульних сторінок також належать сторінки, які сто­

суються основного тексту видання і завершують блок. Це — шмуц­

титул, сумісний титульний аркуш, кінцевий титульний аркуш.

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 409

Шмуцтитул (від німецького Schmutz-titel, де Schmutz —

брудний і Titel — заголовок), додатковий титул — окрема (права)

сторінка, на якій розташована назва рубрики, розділу або окремих

творів, які входять до видання. На шмуцтитулі також розташо­

вують епіграфи, ілюстрації, декоративні елементи, короткий зміст

наступного тексту. Шмуцтитули роблять видання більш виразним

і полегшують пошук окремих частин видання, підкреслюючи їх

відносну самостійність. Кожен шмуцтитул займає дві сторінки

(зворот, зазвичай, чистий, іноді на ньому поміщають зміст певного

розділу).

У брошурах, журналах, виданнях, розрахованих на недовгий

термін користування, для економії паперу замість титульного

аркуша поміщають заголовок-шапку. Це — сумісний титульний

аркуш - спускна сторінка, над текстом якої розміщена сукупність

основних відомостей титульного аркуша.

Кінцевий титульний аркуш; або колофон — остання сторінка

видання з випускними даними. Випускні дані — частина вихідних

відомостей, що зазначають дату підписання до друку, формат

паперу, спосіб друку, обсяг видання, тираж. Перелік випускних

даних залежить від виду видання.

У газетних виданнях титульною сторінкою є перша сторінка

видання. На ній містяться обов'язкові відомості: назва, календарні

відомості, слоган, призначення видання, періодичність, а також

інформація про зміст видання — анонси, акцент номера, зображен­

ня, довідкові матеріали.

Кожен вид видання потребує певних відомостей, які роз­

мішуються на титулі:

• короткий титул — автор, назва, обов'язкові вихідні дані;

• детальний — надзаголовкові дані (в офіційних виданнях назва

організації, у серійних — номер серії) автор, назва, підзаголовко­

ві дані (тематичний підзаголовок, вид літератури, призначення,

дані про переклад або перевидання, приналежність до іншого

видання, грифи Міністерства освіти, номер тому, перекладачі

або упорядники, автор вступної статті, коментарів, ілюстрацій).

Іноді титул повністю заповнюється текстом, анотацією, змістом,

малюнками, лінійками, орнаментом.

Інші відомості визначаються типом і особливостями видання.

В и хід н і в ід о м о с ті — сукупність даних, що характеризують

видання та призначені для його оформлення, бібліографічного

410 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

оброблення, статистичного обліку та інформування споживачів,

які визначаються Держстандартом 7.4-90 «Видання. Вихідні відо­

мості» [4]. Частина вихідних відомостей — вихідні дані —зазнача­

ють місце видання, назву видавництва та рік видання і розміщу­

ються у нижній частині основного титульного аркуша. Вихідні

відомості у виданнях різних видів розміщуються:

• у книжкових виданнях — на титульному аркуші і його звороті,

на сумісному титульному аркуші, на першій і останній сторін­

ках або на кінцевій сторінці, на корінці обкладинки (палітурки),

на обкладинці, суперобкладинці, палітурці;

• у буклетах, листівках обсягом у декілька сторінок — на першій

сторінці або в її верхній частині і нижній частині останньої

сторінки;

• в аркушевих виданнях, газетах — у верхній частині першого

аркуша або у його нижньому полі;

• на листівках, кишенькових і мініатюрних табель-календарях -

на зворотному боці;

• у періодичних виданнях — на лицьовій стороні титульного

аркуша або суміщеному титулі, а також на першій сторінці

обкладинки чи патітурки;

• у факсимільних і репринтних виданнях вихідні відомості

друкуються на двох титульних аркушах: відомості сучасного

видання і копія титульного аркуша оригіналу.

У виданнях без титульного аркуша всі відомості розміщують

на передній сторінці палітурки або першій сторінці обкладинки.

Вихідні відомості можна переносити на першу сторінку видання,

задню сторонку палітурки або будь-яку сторінку обкладинки.

У виданнях художньої та науково-популярної літератури, у

книгах з мистецтва, альбомах вихідні відомості розгорненого

титулу повністю або частково переходять з однієї сторінки на іншу,

застосовуються зображення на розворот або складні композиції.

Вихідні відомості подвійного титулу розподіляються між

титулом, авантитулом і контртитулом. У багатотомних та серійних

виданнях на лівій сторінці (контртитулі) розташовують відомості,

що стосуються певного всього видання або серії видань, а на правій

(основному титулі) відомості, що стосуються певного тому або

книги. Так оформляються і перекладені видання — ліворуч титул

мовою оригіналу, праворуч — перекладеною. У повторно виданих

перекладених моновиданнях на контртитул виносять лише ім'я

автора на мові оригіналу. Складовою подвійного титулу може бути

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 411

фронтиспіс. Відомості, спільні для всіх томів багатотомних або

серійних видань, мають бути однаковими, причому неприпустимі

розходження між одними й тими самими відомостями у різних

місцях видання, за винятком таких випадків:

• Форма імені автора або упорядника на палітурці або обкла­

динці відрізняється від зазначеної на титулі: ім'я наводиться

повністю після прізвища, а на титулі ім'я встановлене перед

прізвищем у вигляді ініціалів.

• На корінці допускається скорочення імені автора і довгої назви.

Корінець не дає підстав для оформлення бібліографічного

опису, він необхідний лише для ідентифікації видання.

• Зовнішнє оформлення може містити скорочені довгі назви

давніх творів.

На звороті титульного аркуша чи, за відсутності титульного

аркуша, на другій сторінці обкладинки у складі макета анотованої

каталожної картки чи окремо розмішують анотацію або реферат, а

перед ним окремим рядком ліворуч — індекс УДК і бібліо­

графічний опис [8]. За відсутності макета анотованої каталожної

картки анотація розміщується на другій чи четвертій сторінці

обкладинки, або на передньому клапані суперобкладинки, або на

її задній боковині для більш широкого і повного розкриття переваг

видання, особистості автора, тобто з рекламною метою. Функції

анотації та реферату зводяться до таких:

• продемонструвати основний зміст видання, визначити його

приналежність до певної тематики або галузі науки;

• дати інформацію про твір і його особливості;

• допомогти у пошуку потрібної інформацїї.

Реферат та анотація подається автором, але часто переписується

редактором, оскільки має відповідати вимогам стандарту.

Анотація — коротка характеристика основної теми, цільового

призначення видання чи журнальної статті, його читацької адреси,

форми й інших особливостей, не відбитих у вихідних відомостях

на титульному аркуші обсягом 500 друкованих знаків.

В анотації зазначаються мета, наукове і практичне значення

видання, його новизна, відмінність від інших, близьких за тема­

тикою і цільовим призначенням. Анотація може мати відомості про

автора первісного документа і переваги твору, що взяті з інших

документів. Структура анотації:

• Дані про автора — соціально-професійна приналежність, учений

ступінь, звання. Для перекладної літератури вказується країна,

412 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

до якої належить автор. Для повторених видань — відомості про

автора первісного документа.

• Форма анотованого твору (якщо вона не зазначена в бібліо­

графічному описі): монографія, підручник, навчальний посібник.

• Предмет (об'єкт) викладу і його основна характеристика — основна

тема, проблема й аспекти її висвітлення, властивості предмета,

відносини, стан, зміни (процеси, що відбуваються з ним), середо­

вище (місце) і час, протягом якого події відбуваються:

- у художній літературі — літературний жанр, період, до

якого належить творчість автора;

- у періодичних і продовжуваних — завдання, цілі, характер

видання, об'єднання, розділення, відновлення або припи­

нення випуску й інші зміни у виданні;

- у багатотомних — рік, з якого розпочався випуск видання

(перший том);

- у повторних виданнях — зміни у назві, авторському складі,

рік випуску попереднього видання;

• Відмінні риси видання, порівняно з подібними за тематикою і

цільовим призначенням: новизна твору, особливість (характер)

представлення матеріалу, наприклад, систематичний виклад

питання, постановка проблеми, рішення приватного питання,

завершення розробки, нова методика, узагальнення даних з

різних джерел, нова оцінка фактів, нова концепція (гіпотеза),

конкретні рекомендації практичного характеру, введення ком­

понентів науково-довідкового апарата, що мають принципове

наукове значення (термінологічний словник, коментар та ін.),

тобто ті, що мають нову важливу інформацію.

• Читацька адреса - спеціальність або спеціалізація читача, якому

адресується книга, додаткове коло читачів, крім основного.

Реферат — (від лат. referre — повідомляти, доповідати) — короткий

виклад основного змісту документа, що включає основні фактичні

відомості та висновки, без додаткової інтерпретації або критичних

зауважень автора реферату обсягом 850 друкованих знаків. Він супровод­

жує наукові статті, книги, дисертації, звіти. Функції реферату:

• інформативна (відповідає на запитання, яка основна інфор­

мація закладена у твір друку);

• індикативна (опис первинного документа);

• функція пошуку інформації і документів (повідомлення про

існування видання);

• ознайомлювальна (джерело для одержання довідкових даних).

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 413

Тобто, якщо анотація розкриває сутність видання, то рефе­

рат повідомляє основні положення змісту і головні ВИСНОВКИ. У

рефераті застосовують стандартизовану термінологію. Текст має

бути лаконічним, формулювання чіткими, не використовуються

докази, міркування, другорядна інформація; матеріал подається у

формі констатації фактів, при цьому застосовують ключові слова

тексту видання, за якими ведеться автоматизований пошук. Текст

починають фразою, у якій сформульована головна тема. Відомості,

що містяться у заголовку, або бібліографічному описі, не повинні

повторюватися у тексті. Історичні довідки у рефераті не наводять.

Структура реферату:

• заголовок (назва), або більш точне формулювання його, або

переклад на іншу мову;

• предмет, тема, мета, об'єкт роботи — у тому випадку, якщо вони

незрозумілі з назви;

• метод або методологія дослідження — якщо вони відрізняються

новизною, або перелічуються широко відомі методи, основні

характеристики технологічних процесів, виробів;

• джерела даних і характер їхнього опрацювання — для експери­

ментальних робіт; дані, що стосуються характеру, умов і місця

дослідження;

• основні теоретичні й експериментальні результати роботи,

фактичні дані, виявлені взаємозв'язки і закономірності; основні

конструктивні, технологічні й техніко-експлуатаційні харак­

теристики та показники; міра впровадження;

• практичне значення; точність і надійність даних, ступінь

їхнього обгрунтування; рекомендації щодо використання

результатів роботи;

• нова інформація про відомі явища, предмети; важливі

відкриття;

• галузь застосування — для патентних документів;

• додаткова інформація — відомості, які не мають істотного

значення для основної мети, але мають значення поза темою

твору. Також може бути зазначена назва організації, у якій

виконана робота, відомості про автора видання, посилання на

раніше опубліковані документи.

Реферат може друкуватися окремо від видання, є одним із

самостійних засобів наукової комунікації. Існує кілька типів рефе­

ратів, відповідно до виду, обсягу, призначення видання (книга,

414 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

дисертація, стаття); його характеру (теоретичний, описовий,

практичний); галузі знань; місця публікації (у книзі як частина

вихідних відомостей або в реферативному журналі, збірнику):

1) інформативний — дає повне уявлення про документ, наприк­

лад, автореферати дисертацій;

2) індикативний — представляє основні аспекти змісту твору,

переважно описово, без згадування конкретних даних, однак з

викладом головних результатів і висновків.

Завдання редактора — перевірити відповідність відомостей,

розміщених на титульних сторінках, стандарту:

• наявність обов'язкових елементів;

• розташування необхідних елементів;

• однаковість повторювання в різних місцях;

• наявність помилок набору, верстки і виготовлення обкладинки

і суперобкладинки;

• сполучення форми й змісту читацькому призначенню і жанру.

Бібліографічний опис — сукупність бібліографічних відомос­

тей про видання, наведених за стандартними правилами, які дають

змогу його ідентифікувати (автор, тема, перше чи повторне

видання, де, коли і ким випущене, обсяг, наявність ілюстрацій та

таблиць, приналежність до організацій, серій. Елементи бібліо­

графічного опису діляться на обов'язкові (основна назва, автор,

номер перевидання, місце і рік випуску, обсяг, ІБВІМ, КЗКГ) та

необов'язкові (детальні відомості про характеристики видання).

Для бібліографічного опису користуються джерелом бібліо­

графічних відомостей, яке міститься на одній з титульних сторінок.

За відсутності інформації в основному джерелі, його замінюють

іншим, яке містить більш повну інформацію. Джерела бібліо­

графічного опису використовують у такому порядку: титульний

аркуш, авантитул, зворот титулу, обкладинка (палітурка),

шмуцтитул, відомості перед випускними даними, випускні дані,

зміст, текст видання [1].

1.2. Принципи оформлення титульних сторінок

За формою титульний аркуш є частиною блоку видання і

тому його оформлення відповідає оформленню видання загалом.

Перші титульні аркуші XV ст. були не яскравими і містили

2—3 рядки тексту: назва і автор дрібним шрифтом, або величезний

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 415

фігурний ініціал, зображення. Пізніше на титульних сторінках

стали розміщуватися розгорнутий заголовок, який докладно

розкриває зміст. Довгі назви спочатку не поділяли на змістові

частини: перший рядок друкувався великими літерами, а всі інші

слова назви, що не помістилися в рядку, переносили на наступний

і складали дрібним кеглем. Лише в другій половині XVI ст. тексти

на титульних сторінках стали структурувати.

У виданнях XV —XVI ст. всі рядки вирівнювалися по

центральній вісі, найбільше навантажувалася верхня частина

аркуша, трохи нижче середини - проміжок чи яскрава віньєтка,

логотип, і внизу, як і в сучасних виданнях, дрібним кеглем, місто,

видавець. Нерідко титул нагадував картину в масивній гравійо­

ваній рамі, де роль зображення посередині виконувала назва. Таке

оформлення книг не лише вказує на певний зв'язок між архітек­

турним стилем і видавничою справою, але й привертає увагу до

друкованої продукції, формує у людини просторовий художній

смак.

Друкарі часів Готики, Ренесансу і Бароко вміщували логотип

чи велику ілюстровану гравюру посередині титулу. У XVIII ст. цей

декоративний елемент замінився віньєткою, видрукуваною з

ксилографічної чи металевої (мідної) гравюри.

Розміщені на прямокутній сторінці елементи сприймаються

у певній закономірності. В її основі - оптичний центр сторінки,

місце якого — по вертикалі на 5/8 від низу сторінки вище

геометричного, чи на 3/8 від верху сторінки. Наприклад, якщо

висота сторінки складає 10 кв., тоді лінія оптичної середини пройде

на (10x3)/8 = З 3Л кв. нижче верхньої межі формату і на 6 У* кв. вище

нижньої межі сторінки. Якщо назву чи важливе зображення

розмістити у геометричному центрі, вони будуть начебто

опущеними.

Титульний аркуш компонують симетрично або асимет­

рично. Симетрія — природньо сформована форма, виражає

стабільність. Рядки симетричного титулу повторюють природні

симетричні форми: фігура людини, тварини, квітка, дерево. При

симетричній побудові всі текстові рядки та графічні елементи

розміщені посередині таким чином, що вертикальна вісь, що проходить

через середину сторінки, є віссю симетрії. При асиметричній

побудові рядки починаються від однієї чи декількох вертикальних

вісей; деякі елементи взагалі розміщені без прив'язування до

інших.

416 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

У розгорнутому титулі при симетричній композиції кож­

ному елементу основного титулу відповідає аналогічний елемент

контртитулу. В асиметричній композиції завантаження основного

титулу і контртитулу може бути неоднаковим. Можливо і таке

рішення, коли й основний титул і контртитул кожний окремо

асиметричні, але водночас об'єднані в межах загальної симетричної

композиції.

Усі титульні елементи розмішуються у межах формату

набору видання, із дотриманням співвідношення полів. Текст

титулу по висоті окреслює межі формату набору — зверху —

прізвище автора, знизу — вихідні дані. У протилежному випадку

пропорційне співвідношення верхнього і нижнього полів

зберігається.

Текст, розміщений на титулі, має важливе значення. Рядки

кожного блоку тексту членують за змістом, щоб не порушити

розуміння і щоб тісно позв'язані між собою слова знаходилися в

одному рядку. Наприклад, довгі назви «Історія Української

держави в працях сучасників», «Редактору та автору про

оформлення книги», «Естетичні критерії типізації видань»

розбивають на кілька рядків, підраховують кількість знаків,

обирають кегль і вирівнювання рядків, міжлітерний проміжок. У

межах одного кегля варіюють малими та великими літерами,

курсивом, розрядкою. У назві не можна робити переноси. Потім

розташовують елементи один щодо іншого. Наприклад,

Історія Історія

Української держави Української держави

в працях сучасників в працях сучасників

правильно неправильно

На рис. 9.1. продемонстровані варіанти групування

текстових рядків. Класичним є відкрите трирядкове групування (а),

коли всі рядки мають різну довжину і вирівняні по центру; при

цьому середній рядок — найдовший, а останній — найкоротший.

Інші варіанти трирядкового заголовку продемонстровано на рис. 9.

1-6. Якщо рядків багато, їх довжина має повторюватися через один

рядок (в). Східчасте угруповання (г) характеризується складанням

усіх рядків однакової довжини сходинками при однакових

відступах між сусідніми рядками. Блокове замкнене групування дає

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 417

можливість розмістити рядки однакової довжини у прямокутник

завдяки збільшенню міжлітерного проміжку, воно може бути

симетричним (д) та асиметричним (е). Також текстові рядки

можуть утворювати будь-яку геометричну фігуру — трикутник,

трапецію, ромб, коло (ж). Значні за обсягом назви можна

розмістити змішаним способом (з) — частину блоковим, частину —

відкритим. Цікаві варіанти можна отримати при вирівнюванні

тексту за певною віссю (и, к, л). Композиція рядків з косими й

овальними рядками (м) збільшують трудомісткість набору, але

привертає увагу незвичністю.

Рис. 9.1. Схеми групування рядків титулу

Головними рядками титулу є назва видання і прізвище

автора. Ці рядки розміщають на оптичній середині сторінки і

виділяють шрифтами великого кегля, іншим кольором.

Назва має найбільше значення, тому розміщується на оптич­

ній середині сторінки і складається шрифтом щонайменше на два

кеглі більшим, ніж основний текст. Навіть короткі назви, складені

відносно малими кеглями, можуть заповнити аркуш. Щоб білий

простір між заголовком і назвою видавництва не складав враження

випадкового, його заповнюють логотипом чи віньєткою, але вони

мають графічно гармоніювати з іншим шрифтовим оформленням

титулу, тобто їх штрихи будуть тонкіші за найбільший кегль і

418 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

товстіші за найменший кегль. Видавнича марка повинна бути

легкою, відповідати сірому тону рядків. Якщо видавнича марка на

титулі небажана чи вона не відповідає задуму оформлення, її

можна помістити на авантитулі. У кінці XIX ст. (стиль модерн)

увійшла в моду марка у верхньому правому куті. Але найкраще

ставити її в оптичну середину висоти сторінки.

Прізвище автора (авторів), зазвичай, складають 10—12 кеглем,

над назвою, причому ініціали або ім'я міститься перед прізвищем,

почесні і наукові звання — після. Прізвище упорядника перено­

ситься на зворот титулу, перед ним вказують характер виконаної

роботи: «упорядкував», «автор-упорядник».

Якщо назва має формальний характер, наприклад,

«Зібрання творів», «Спогади», «Листи», тоді вагоміше значення має

не назва, а прізвище автора, і для нього обирають більший кегль

шрифту.

Надзаголовкові дані вирівнюють по верхній межі формату

набору, доповнюють декоративними елементами. Гриф затверд­

ження видання як підручник чи посібник, складають 8 — 9 кеглем

прямим чи курсивом, слово «допущено» виділяють окремим

рядком. Вихідні дані вирівнюють за нижнім рядком формату

набору.

Між елементами, що знаходяться на титулі, існує зв'язок -

змістовно пов'язані елементи розташовуються візуально ближче.

Візуальні зв'язки генерують пробілами та декоративними елемен­

тами, кеглями та гарнітурами шрифтів. Наприклад, заголовок і

підзаголовок входять в один змістовий блок: їх складають одна­

ковою гарнітурою, проміжок між ними менший, ніж між

заголовком і назвою видавництва.

Для гармонійного розділення текстових блоків на титулі

необхідно, щоб верхня і нижня групи мали не тільки лінійне, але і

площинне співвідношення, що досягається розбиттям на рядки.

Багатослівний титул може виявитися сильно навантаженим,

особливо, коли містить видавничу марку, лінійки, орнамент,

тематичні зображення. Для розвантаження титульного аркуша

частину підзаголовкових даних, наприклад, відомості про

художника-оформлювача, перекладача переносять на зворот

титулу. Якщо верхній текстовий блок титулу вузький, тоді рядок

із вихідними даними має бути також вузьким. При малому

навантаженні титульного аркуша, особливо якщо текст складається

з коротких рядків, зменшують висоту титулу щодо формату

набору тексту.

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 419

Шрифтове оформлення титульного аркуша може бути

вирішене і різні способи. Титул може бути одногарнітурним чи

багатогарнітурним. Застосування шрифту однієї гарнітури і навіть

одного накреслення додає оформленню титулу єдності. Викорис­

тання двох (чи декількох) гарнітур чи контрастних накрес- лень

дозволяє сильніше виділити ті чи інші елементи. Зазвичай випадків

титул складають шрифтами світлого накреслення. Для різних за

значущістю елементів титульного аркуша призначають, зазвичай,

шрифти неоднакового розміру. Кегль шрифтів обирають залежно

від загальної кількості тексту і значимості окремих елементів титу­

лу. Чим менше кеглів на титулі, тим краще. Пише у виняткових

випадках варто застосовувати більше трьох кеглів. Головне

виділяють не лише шрифтовими способами, але й іншою фарбою,

яка може застосовуватися й усередині блоку видання.

Рядки титулу, складені великими літерами, обов'язково

складають розріджено, інакше літери зливаються: для найменших

кеглів — 1 1/2 п., дня 1 0 -1 4 п. - від 2 до 21/2 п., для 14 п. і більше -

понад 3 п. При застосуванні великих кеглів необхідний кернінг:

проміжки між літерами ГЛ і АД зорово більше, ніж між іншими

літерами, особливо між такими, як НН чи ИП, що непомітно у

дрібних кеглях.

Для підсилення зв'язку титулу зі змістом на ньому

поміщають сюжетно-тематичний малюнок. На зміст може натякати

оригінальний малюнок тексту титулу, розроблений художником

для конкретного видання, чи орнамент.

Контртитул тісно зв'язаний з титулом, тому його оформ­

люють за тими самими принципами, що й титул, верстають згідно

з композиційним задумом видання, колонцифру не ставлять.

Авантитул верстають на оптичній середині сторінки, інколи

у верхній частині із вирівнюванням вправо чи посередині. Тексти

на авантитулі, зазвичай, тієї самої гарнітури, що і на титулі, але

меншого кегля — не більше 12 — 14 пунктів. Колонцифру на

авантитулі не ставлять.

Фронтиспіс також верстають на оптичній середині сторінки.

Зображення чи портрет автора текстівки не погребують. Колон ­

цифру на фронтиспісі не ставлять.

Шмуцтитули складають подібно до титулу, але зменшеними

кеглями, головні рядки розміщають на оптичній середині сторінки.

Верстають шмуцтитул на непарній сторінці з пустим зворотом

420 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

Чисту незадруковану текстом сторінку перед шмуцтитулом

залишати не можна. Колонцифру, колонтитул, норму і сигнатуру

на шмуцтитулах не розмішують. Великий формат видання і значна

кількість заголовків вищого рівня накладає обмеження на

застосування шмуцтитулів. Складність застосування шмуцтитулу

пов'язана з його традиційним розташуванням на правій сторінці

розвороту. Таке розташування викликає необхідність точного

посторінкового розрахунку тексту оригіналу, щоб текст поперед­

нього розділу закінчувався на лівій сторінці розвороту навпроти

шмуцтитулу.

Випускні дані складають шрифтом 6 кегля на повний

формат набору, або на вужчий. Вид видання розміщують угорі

посередині сторінки врозрядку великими літерами.

Анотації до журнальних статей складають шрифтом зниже­

ного кегля на повний формат сторінки під заголовком з невеликим

відбиттям від тексту, іноді курсивом.

Оді гогар н ітурпість, плавні переходи від більших шрифтів до

менших, симетрична побудова сприяють тому, що композиція

титулу сприймається як спокійна. Кілька гарнітур шрифтів, різкі

контрасти розмірів, асиметрична побудова композиції титулу

створюють враження рухомості.

1.3. Виготовлення ескізів титульних сторінок

Оформлення титулу починається з виготовлення його ескізу.

Для цього на аркуші паперу, що відповідає формату видання,

позначають формат набору і поля. Всі необхідні елементи титулу

розміщують у цих межах, визначають розміри блоків елементів.

Після цього обирають кеглі та гарнітури шрифтів, враховуючи

кількість знаків у рядку. При розмітці оригіналу формат сторінки

позначається у квадратах. Для встановлення правильних акцентів

з усього різноманіття титульних елементів, неоднакових за значен­

ням, виділяють найважливіші, встановлюють зв'язок між ними та

підпорядкованість. Спочатку виокремлюють головний елемент і

позначають його найяскравішим оформленням: більшим кеглем,

декоративними елементами, кольором. Потім розбивають тексти

на рядки і позначають шрифтове та нешрифтове оформлення.

Сформована композиція титулу є основою ескізу та схема­

тичного макету: блоки елементів, гарнітури та кеглі шрифтів,

ТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ПРИЙОМИ ОФОРМЛЕННЯ 421

декоративні елементи. Декоративні і зображальні елементи зобра­

жують на обраних для них місцях у вигляді прямокутників або

схематичних малюнків зазначених розмірів, біля зображення

вказують всі характеристики і відступи.

Технологія виготовлення ескізу така:

1. Позначення формату набору і полів.

2. Для текстових елементів: повна характеристика шрифту і вирів­

нювання рядків по горизонталі.

3. Для блоків елементів: по вертикалі вказують положення верх­

нього елемента щодо верхньої межі формату набору «У верх

формату набору»; «Спуск 1/2 кв.» і нижнього елемента щодо

нижньої межі «У низ сторінки», або вказують розмір проміжку.

4. Відстані між блоками, елементами, рядками. Відбиття по

вертикалі розмічають у верхній і нижній групах елементів.

Розмір великого проміжку між верхньою і нижньою групами не

вказують, тому що він утворюється автоматично як різниця між

висотою формату набору і розмірами верхніх і нижніх елемен­

тів із зазначеними проміжками.

На звороті зображальних оригіналів, що входять до складу

титулу, позначають міру зменшення, лініатуру растра, спосіб

виготовлення друкарської форми, сторінки тексту, яких вони

стосуються. У відповідних місцях текстової частини вказують, як

верстати ці елементи і якою фарбою друкувати.

Якщо титул буде виворітним, його роблять звичайним

способом, а потім роблять виворітне зображення. Для цього на

відбитку окреслюють межу плашки, потім поза її межами вказують

засіб виготовлення, міру зменшення і пишуть слово «Виворотка».

При розмітці авантитулу зазначають формат набору і

положення елементів щодо верхнього і лівого краю сторінки, роб­

лять напис: «Авантитул, на 1-у сторінку». Текстові елементи аван­

титулу розмічають у встановленому порядку.

Якщо у виданні передбачений фронтиспіс, це вказують на

першій сторінці (на авантитулі, контртитулі або титулі). У випад­

ку, коли фронтиспіс приклеєний, роблять напис: «Фронтиспіс

приклеєний у чотири фарби» або «Фронтиспіс приклеєний

дуплекс». Якщо фронтиспіс друкують у складі першого аркуша,

пишуть: «Фронтиспіс у першому аркуші, дуплекс, 1—2 сторінки порожні,

авантитул на 3 сюр.». У подальших указівках розстановки сторінок

враховують додатково дві сторінки, відведені для фронтиспіса

422 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

ГІри розмітці заголовку на шмуцтитулі вказують його

розміщення і оформлення звороту, наприклад: На наступну непарну

сторінку, зворот пустий.

Після того, як титульні елементи і початок тексту розмічені,

послідовно розмічають:

1) спуски;

2) ініціали;

3) кінцеву сторінку;

4) внутришньотекстові виділення;

5) заголовки;

6) лінійки над виносками;

7) розділові декоративні елементи;

8) німу рубрикацію (проміжки в тексті);

9) колонтитули та колонцифри.

2. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ СПУСКНИХ

ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

2.1. Поняття спускної і кінцевої сторінки.

Види спусків, їх значення

Спуск — відступ на початковій сторінці без полів від верхньо­

го краю до початку тексту. Застосовується на початку розділів, глав,

окремих творів, довідкової інформації, інших структурних оди­

ниць видання. Таке оформлення підкреслює рубрикацію видання

і полегшує користування ним.

Початкова сторінка — перша сторінка видання чи його

рубрики. На початковій сторінці зазвичай поміщають заголовок

певного розділу (частини, глави), причому розташування його

щодо тексту і вирівнювання рядків визначається оформлювачем.

Спускна сторінка — сторінка зі спуском, початкова сторінка,

що починається зі спуску.

Кінцева сторінка — остання сторінка видання чи його руб­

рики, тобто сторінка, що передує черговим початковим. Бажано,

щоб задрукована ділянка кінцевої сторінки була більшою за розмір

спуску. На кінцевих сторінках можуть бути розміщені шрифтові

або зображальні прикраси — кінцівки. Іноді кінцівками є одно­

кольорові або багатокольорові зображення.

РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК 423

Читач завжди спочатку бачить праву сторінку розвороту,

тому саме на ній починають текст рубрикаційних одиниць. Хоча

якщо попередній розділ закінчується на непарній сторінці, тоді

новий матеріал може починатися на лівій сторінці розвороту.

Спуск утворюється проміжками. «Щоб виділити початкову

сторінку, її текст... розташовують із спуском, тобто з відступом від

верха повноформатної сторінки, оформлену в такий спосіб

початкову сторінку часто називають спускною... Спуск може бути

доповнений лінійкою вгорі сторінки... Заголовок великого розділу

на спуску — так звана шапка... » [48, С. 62]. Крім заголовків, на

спусках можуть бути розміщені тематичні ілюстрації, шрифтові

або зображальні прикраси (одно- та багатофарбні) — заставки. У

ряді видань на початкових сторінках початкова літера першого

абзацу оформлюється у вигляді шрифтового або мальованого

ініціалу. Іноді на спуску під заголовком поміщають анотацію

певного розділу або перелік наступних заголовків, епіграф.

Усі елементи оформлення видання на спускній сторінці -

заставки, лінійки, ініціали, заголовки — складають розмір спуску.

Заставка — невеликий орнамент чи зображення, роз­

ташоване на спуску. Заставки бувають репродукційні, лінійкові та

орна- ментальні.

Орнамент — графічна прикраса, що художньо оформляє

видання

Ініціал — декоративно збільшена перша літера тексту.

Кінцівка — невеликий орнамент, лінійка, зображення,

фігурні елементи, розташовані у кінці твору, розділу, етапі. У

періодичних виданнях часто застосовуються кінцівки для позна­

чення закінчення матеріалу. Це особливо зручно для читача, коли

на сторінці поряд стоять кілька матеріалів без чітких меж. Також у

періодичних виданнях як кінцівку застосовують логотип видання.

Оформлення заставок, кінцівок, ініціалів тісно пов'язане з

оформленням видання загалом і титульних сторінок. Елементи,

розташовані на початкових або кінцевих сторінках мають

відображати зміст того тексту, до якого вони належать. Так, у

дитячих виданнях, особливо казках, ініціали містять малюнки

тварин, людей, навіть цілі сюжетні лінії. Кінцівка також може

зображувати певну тварину чи яскраво виражений знак.

Існують такі варіанти верстки спускної сторінки:

1. Відкритий спуск — проміжок перед початком тексту від верху

сторінки. Візуально створює паузу, сигналізуючи про початок тексту.

424 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

2. Використання ініціалу — опущення тексту зверху сторінки на

висоту ініціальної літери.

3. Збільшення зовнішнього чи внутрішнього поля сторінки

внаслідок зменшення ширини початкової сторінки, порівняно з

рештою сторінок, — утягування.

4. Закритий спуск — перед текстом початкової сторінки розміщується

заставка — сюжетно-тематичне або декоративне зображення.

Відповідно існують такі види спусків (рис. 9.2):

• відкритий,

• бічний,

• закритий,

• комбінований.

ВІДКРИТИЙ СПУСК

Бічний спуск

Текст Текст

Текст Текст Закритий спуск

Текст Текст Текст Текст Текст

Текст Текст Текст Текст Текст Текст Текст Текст

Текст Текст Текст

Текст Текст Текст

Текст Текст Текст Текст Текст

Рис. 9.2. Види спусків

На проміжку відкритого та бічного спуску розмішують заго­

ловки у різні композиційні способи. Вибір оформлення спусків

залежить від типу видання, читацького призначення, способу

друку, кольоровості і пов'язується з оформленням обкладинки і

титулів. Характер оформлення початкових та кінцевих сторінок

записують у проект оформлення видання. Головне правило, яким

керується технічний редактор, — це чітке дотримання в усьому

виданні одноманітності в оформлен ні спускних та кінцевих сторінок.

2.2. Виготовлення ескізів на спускні і кінцеві сторінки.

Правила верстки

Розмір спуска стандартами не регламентується, він залежить

від загального стилю оформлення. У багатьох виданнях початкові

сторінки взагалі не мають спусків. Частіше розмір спуску дорівнює

РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК 425

1/4 висоти формату набору, але він не може перевищувати 1/3

сторінки. Він вимірюється у квадратах і рядках основного кегля.

Розмір бічного спуску береться від У\ до Уг довжини рядка (формату

набору тексту) і вимірюється форматом, кратним цидеро (12 п.).

Усі заголовки, епіграфи і заставки складають у розмір спуска.

Розмічається спуск знаком інтервалу від верха сторінки до

тексту. Для заставки, ініціалу, кінцівки вказується їх вид, формат і

місце розташування. Наприклад, текст починається на наступній

сторінці після звороту титулу, а зміст розташований наприкінці.

Тоді на першій сторінці тексту оригіналу вказують номер сторінки

з урахуванням кількості титульних елементів. Потім оформляють

спуск, якщо він врахований проектом оформлення, і зазначають:

«З нової сторінки, без спуска», «Спуск 2 кв.». На сторінках оригі­

налу, що починаються з заголовків, але мають бути заверстані без

спуску, зазначають: «У підверстку» і показують розмір проміжку

між заголовком попереднього і наступного розділів.

Для закритого спуску вказують тип заставки «репро­

дукована, шрифтова» і зверху сторінки схематично її малюють із

зазначенням потрібних характеристик. Так, якщо передбачена

репродукційна заставка, малюють прямокутник і біля нього

пишуть: «Заставка репродукційна, у верх сторінки», а потім

показують розмір спуска, додавши до нього заставку. Якщо спуск

закритий лінійкою, зверху сторінки проводять лінію, біля неї

пишуть характеристику обраної для оформлення спуска лінійки

«Лін. рант. , 2 п ., 6 кв.», а потім вказують відстань від лінійки до

заголовка або тексту.

При наступній розмітці тексту на кожній сторінці, де

планується спуск, указують: «З нової сторінки» й оформляють

спуск. Коли кожен розділ видання починається з непарної

сторінки, на спускних сторінках зазначають: «З чергової непарної

сторінки».

У текстах розділів видання, що починаються з ініціалу,

першу літеру першого абзацу обводять і на полях дають

розшифрування: для шрифтового ініціалу вказують гарнітуру,

кегль і накреслення шрифту, для репродукційного — вид

друкарської форми і розмір ініціала. Крім того, малюють схему і

проставляють розмір втягування рядків для розміщення ініціала, а

також вказують, як виділити слово, наступне за ініціалом. Види

ініціалів були розглянуті у темі 4.

426 ТЕМА 9. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ... ТИТУЛУ, СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК

Кінцівку розмічають на відповідних кінцевих сторінках:

вказують вид, форму, спосіб розташування. Кінцівка може бути

розташована симетрично щодо центральної вертикальної вісі або

зрушена до однієї зі сторін, випущена на поле або під обріз. На

кінцевих сторінках, що повністю зайняті текстом, кінцівку не ставлять.

Розміри спусків у межах одного видання завжди однакові —

тоді читач отримує сигнали однакової сипи. При верстанні

спускних сторінок, за необхідності, допустиме збільшення чи

зменшення спуску на один чи два рядки лише для правильного її

закінчення, тобто без «висячих» рядків і без переносу на парну

сторінку. Для віршованих творів допускаються спуски різної

висоти.

Розмір спуска пов'язується також із мірою компактності

всього оформлення книги. Якщо поля вузькі, заголовки невеликі,

тоді і спуск також малий (менше У\ формату сторінки). Навпаки,

широкі поля і великі заголовки стимулюють більший розмір

проміжків.

Якщо заголовки, розміщені на спусках, мають різну кількість

рядків, тоді розмір спуску відраховується:

• від верху сторінки — всі спуски однакові, але потрібно підраху­

вати кількість знаків у найдовшому заголовку і визначити

розмір спуску відповідно до нього:

• заголовки розміщуються шапкою, по верхній межі формату

набору;

• заголовки розміщуються посередині спуску;

• заголовки стоять над текстом без відступу, а спуск над ними

неоднаковий;

• від базової лінії останнього рядка заголовка — спуски

неоднакові;

• від поля сторінки — бічний спуск. Заголовки розміщуються на

полях, а текст друкують на зменшений формат.

Допускається залишати один-два пробільних рядка перед

сторінкою, що починається заголовком без спуска, але це не

бажано. Для уникнення такої ситуації в межах 1 — 2, максимум

трьох попередніх сторінок виганяють кілька рядків, щоб зробити

сторінку повною. При цьому неприпустимо надмірно збільшувати

міжслівні проміжки.

На розвороті обсяг тексту на кінцевій сторінці має бути

більшим за розмір спуску. Текст на кінцевій сторінці повинен

РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ СПУСКНИХ ТА КІНЦЕВИХ СТОРІНОК 427

займати не менш 1/2 висоти. Якщо тексту на сторінці менше, то

необхідно або увігнати його в кілька попередніх сторінок, або,

навпаки, вигнати кілька рядків із попередніх сторінок на кінцеву.

На кінцевій сторінці проміжок знизу має займати не менш

трьох-чотирьох рядків основного тексту, щоб візуально було

зрозуміло значення сторінки. Якщо місця залишається менше, тоді

вигонкою рядків доводять кінцеву сторінку до повної або ж

'вгонкою рядків збільшують нижній проміжок до мінімально

припустимих розмірів.

Верхні колонтитули і колонцифри не ставлять на спускних

сторінках. Нижні колонтитули не ставлять на кінцевих сторінках,

але колонцифра залишається.

Питання:

1. Види титулів, їх призначення і зміст.

2. Обов’язкові і необов'язкові елементи титулу.

3. Вихідні відомості і їх місцерозташування на титульних сторінках

4. Поняття спускної і кінцевої сторінки, їх призначення у друкованому виданні

5. Види спусків, їх застосування, оформлення, розміри, варіанти верстки.

6. Оформлення кінцевих сторінок.

7. Ескіз спускних і кінцевих сторінок.

Література:

[1], [4], [8], [17], [20], [43], [44], [46], [48], [51], [54], [57], [66], [88], [118], [138].