Тема 8. Робота з оригіналами елементів

ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Проблематика теми:

► Елементи, розміщені на обкладинці, палітурці,

суперобкладинці, корінці відповідно до стандартів.

► Типи обкладинок і палітурок.

► Оформлення обкладинок.

► Оформлення палітурок із паперовим і тканинним

покриттям.

► Визначення формату обкладинок, палітурок.

► Виготовлення ескізів на елементи зовнішнього

оформлення видання.

► Правила розмічування оригіналів обкладинки,

палітурки.

Повторити:

■ Стандарти щодо оформлення вихідних відомостей на

обкладинці, палітурці, титулі, звороті титулу [4], [23].

■ Типи обкладинок і палітурок за [12].

ш Коректурні знаки.

План теми:

1. Види, типи, призначення зовнішніх елементів

видання.

2. Зовнішнє оформлення.

3. Послідовність виконання зовнішнього оформлення.

4. Заключні етапи опрацювання блоку видання.

Друковане видання має зовнішнє оформлення (яке захищає

видання від ушкодження) і внутрішнє (блок скріплених у корінці

сторінок з текстом і зображеннями). Елементи зовнішнього оформ­

лення відсутні в аркушевих виданнях (газетах, листівках), а є лише

в книжкових та журнальних виданнях.

364 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

1. ВИДИ, ТИПИ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ

ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАННЯ

Зовнішні елементи дають попереднє уявлення про зміст

друкованого видання. Від їхнього оформлення значною мірою

залежить первісне враження читача, викликане бажанням прочи­

тати, купити видання. Тому видавництва оформленню приділяють

багато уваги.

До зовнішніх елементів видання належать:

• обов'язкові: обкладинка, палітурка;

• необов’язкові: корінець, суперобкладинка, форзац, футляр,

ляссе.

Форзац є необхідним для всіх видань, що випускаються в

палітурці.

Робота над зовнішнім оформленням триває одночасно з

опрацюванням авторського оригіналу, але починається лише після

визначення формату видання і його обсягу, оскільки ці показники

впливають на товщину блоку і, відповідно, ширину корінця, на

формат мальовничого поля палітурки та суперобкладинки.

Видавничий цикл роботи над зовнішніми елементами зво­

диться до трьох етапів:

• визначення завдання;

• створення і перегляд ескізів;

• опрацювання проекту оформлення з урахуванням технічних

характеристик видання, перевірка якості його поліграфічного

відтворення.

Ескіз і проект оформлення зовнішніх елементів виконуються

у межах мальовничого поля, що обумовлене форматом та обсягом

видання (товщиною блоку видання з урахуванням кількості

сторінок і щільності паперу), форматом набору, обраним типом

обкладинки чи палітурки, матеріалами та іншими технічними

характеристиками.

У проекті оформлення друкованого видання, відповідно до

ГСТУ 29.4-2001, умовними позначеннями фіксуються:

• перелік елементів зовнішнього оформлення: обкладинка (палі­

турка), суперобкладинка, футляр, ляссе;

• тип (за ГСТУ 29.4-2001);

• оформлення суперобкладинки;

ВИДИ, ТИПИ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАНЬ 365

• форма корінця;

• наявність канта;

• способи поліграфічного виконання: виготовлення друкарської

форми (складання, репродукція), спосіб друку, фарбність,

спосіб оздоблення, матеріали тощо.

Обов'язкові елементи книжково-журнального видання —

обкладинка і палітурка — мають подвійне призначення. По-перше,

вони скріплюють аркуші, захищають їх від ушкодження і бруду,

чим роблять видання міцнішим. По-друге, вони дають читачеві

початкову загальну інформацію про видання. Людина бачить

зовнішні елементи, коли розглядає книжкові полиці у магазині чи

бібліотеці. Від першого враження залежить, чи схоче читач

докладніше познайомитися з виданням.

Таким чином, зовнішні елементи виконують не тільки

інформаційну, але і рекламну функцію. Інформативність зовніш­

нього оформлення необхідна для оперативного знайомства,

пошуку на полиці, письмовому столі. Первісне джерело інформації

для читача — титульні дані, анотація, а також ілюстрації та

декоративні елементи, розташовані на першій та четвертій

боковині палітурки (обкладинки), корінці і суперобкладинці.

Характер рекламності або декоративності зовнішнього оформ­

лення у виданнях різноманітного типу неоднаковий. Але в будь-

якому випадку декоративність зовнішнього оформлення пов'язана

зі змістом і призначенням видання, візуально демонструє

найцікавіші його фрагменти.

Зазвичай, обкладинку або палітурку виготовляє художник.

Для створення ескізу художник має чітко уявляти тему друко­

ваного твору, його читацьке призначення. Ескіз виконується або у

загальному вигляді з метою визначити композицію майбутнього

видання, або із детальним описом всіх характеристик, включаючи

визначення кольорової гами, шрифтове оформлення, композицію

розвороту. На заключному етапі роботи з елементами зовнішнього

оформлення перевіряють пропорції, яскравість поліграфічного

відтворення оригіналу, кольори, що важко відтворюються (чистий

зелений, пурпурний, рожево-ліловий), суміщення фарб при

друкуванні (особливо якщо літери чи зображення містять тонкі

штрихи).

366 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

1.1. Типи обкладинок, їх оформлення

Обкладинка — покриття блока видання (тобто комплекту

скріплених між собою аркушів чи зошитів), що складається з двох

боковин, а у виданнях обсягом понад 68 сторінок має корінцеву

частину. Обкладинка скріплюється з блоком видання без форзаців.

На її боковинах розташовують текстові й зображальні (штрихові,

півтонові і комбіновані) елементи будь-якого ступеня мальовни­

чості, що характеризують видання і виконують інформативно-

рекламну функцію.

Матеріалом для обкладинки тривалий час був лише папір у

півтора-два рази щільніший за аркуші книжкового блока. Розвиток

технологій впровадив у виробництво нові, більш тривкі матеріали

для обкладинки. До паперової обкладинки припресовують про­

зору синтетичну плівку або лакують її. Зручний сучасний покрив­

ний матеріал для паперової обкладинки — прозорий полімер.

У паперовій обкладинці випускаються видання, розраховані

на короткий або середній термін користування, невеликого обсягу.

В обкладинці з більш тривких матеріалів випускаються видання

більшого обсягу і формату, призначені для тривалого користу­

вання. Ускладнені обкладинки мають середні формати (84x108/32

та 60x90/16) і товщину блоку до ЗО мм.

Видання в обкладинці комплектують у два способи (рис. 8.1):

а) вкладанням (внакидку). Обкладинка бігується12 по корінцю,

надягається на зошити, вкладені один в одний, і прошивається в

корінцевому згині дротовими скобами (кінцями усередину

брошури). Таке кріплення застосовують у виданнях малого і

середнього форматів при обсязі не більше 68, або у виданнях

великого формату обсягом до 128 сторінок або товщиною до 5 —

7 мм. Основна перевага видань, скомплектованих вкладанням, —

невелика трудомісткість їх виготовлення і мінімальна тривалість

виробничого циклу;

б) підбиранням (урозпуск). Блок комплектується зі сфальцьованих

зошитів підйомкою, тобто аркуші накладаються один на одний у

стопку; блок зшивається нитками або прошивається скобами у

корінцевому полі на відстані не більше 5 мм від краю; а

обкладинка надягається на блок. Уздовж корінця обкладинки

роблять чотири біги: два на відстані, що дорівнює товщині блока

12 Біг - одне або кілька паралельних заглиблень (прямих ліній на папері), завдяки яким

обкладинка легше розкривається, а папір - згинається.

ВИДИ, ТИПИ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАНЬ 367

видання, і два на відстані не більше 5 мм від попередніх. Корінець

обкладинки приклеюється до корінця блока, відбігована частина

на передній боковині — до першої сторінки блока, а на задній

боковині — до останньої сторінки блока. Таке скріплення

обкладинки застосовується у виданнях обсягом понад 68 сторінок

середнього (84x108/32 і 60x90/16) та кишенькового (60x84/32)

форматів. Товщина видань кишенькового формату — до 15 — 18

мм, середнього — до 50 мм. Видання, виготовлені способом

підбирання, можуть бути розраховані як на одноразове читання,

так і на тривале (десятки років).

3 2 3

Рис. 8.1. Схеми обкладинок: а — для шиття вкладанням; б - для шиття підбиранням:

1 - боковини; 2 — біги по товщині блока; 3 - біги для відкривання боковин,

4 — блок видання.

Між боковинами обклад инки розміщуються штції — проміжок

між двома боковинами обкладинки чи палітурки, який дорівнює

розміру корінця з урахуванням двох розставів.

а)

І ®

\

Картонні сторонки

« і#?

б)

Покривний матеріал

» 5

1 1 #

Загин корінцевого матеріалу Загин покривного матеріалу

Рис. 8.2. Конструкція зовнішнього оформлення: а) суцільнокрите, б) складене

368 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Випуск видання в обкладинці виробничо простий, швидкий

і недорогий. При приклеюванні обкладинки до блоку видання,

скріплюється лише у двох зонах — біля корінця першої та остан­

ньої сторінки (на відстані 5 — 6 мм) і переднього обрізу (10 — 15 мм).

Обкладинки виготовляють з прямими кутами. Приклад запису

позначення простої обкладинки з клапанами для звичайного

покриття блока (тип 2.2) з прямим корінцем (2), без кантів (4), з

паперу масою плоті 1 м2 не менше 100 г і ступенем проклеювання

не менше 1,0 мм з прозорим полімером з одного боку (7):

Обкладинка 2.2—2—4 —7.

Обкладинки розділені на чотири типи (1—4) [12] залежно від

способу скріплення з блоком (рис. 8.3).

Т и п і Тип 2.1 Тип 2.2 (1- блок, 2 -обкладинка, 3 - клапан)

Тип 3 Тип 4.1 Тип 4.2

Рис. 8.3. Типи обкладинок (1 - блок; 2 - обкладинка, 3 - обкантовка

(тип 4.2 - суперобкладинка з клапанами)

Тип 1 — проста обкладинка для покриття блока вкладанням

(тобто всі аркуші складені в один зошит), ціліснокартонна обрізна.

Така обкладинка є складеним навпіл аркушем, що накидається на

зошит і скріплюється дротом. Виготовляється найчастіше з паперу.

Якщо видання розраховане на триваліший термін користування,

тоді папір покривають полімером з одного або двох боків. Викорис­

товується для покриття блоків товщиною менше 5 мм (до 80 с.).

Тип 2 — проста обкладинка для звичайного покриття блока,

скомплек ятованого підбиранням. Блок товщиною понад 14 мм

(224 с.) скріплюється позошитно нитками на марлі і без неї.

ВИДИ, ТИПИ. ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАНЬЬ

369

-Є мати два (а)

Обкладинка типу 2.1 не має клапанів, типу 2.2 іЛ0 ц По корінцю

або шість (б) клапанів. Приклеюється до блока <0 типу такий

(корінець прямий). Матеріал для обкладинки х&° ((М покриттям

самий, як і для 1 типу, за винятком паперу з полімерІ І,(СЧЄюваншо з

з обох боків (покриття на зворотному боці завая^є ^ап{р масою

корінцем). Для виготовлення використовують фьох боків, є

180 — 200 г/м2. Обкладинка, в якій клапани загнуті з пл^ кою

дуже міцною, може бути лакована, з припресова#0 враження, на

боковинах розміщують півтонові чи штрихові зо що.

відігнутих клапанах — рекламу, відомості про авТ0^ підбиранням',

Тип 3 — проста обкладинка для покриття бЯ^^енше 14 Мм,

приклеюється до прямого корінця блока, завтови^1'^ корінцевого

а також частково (на ширину кількох міліметрів) ^дке покриття

поля передньої і задньої частини сторінок блока- 1ІІІ0Г0 відкри-

міцніше звичайного, але більш трудомістке. Для #Р утворюючи

вання обкладинку по лініям приклейки бігу & ^ тип 2.

рубчик. Обкладинка типу 3 застосовується часіііХІе 3.орінцем. Для

Тип 4 — складена обкладинка з окантований о,,5 мм), для

боковин застосовують папір або тонкий картон (^' ,Яки підбира-

корінця — палітурний матеріал. Боковини обкл&Д1^ нанесеним

ють із блоком як звичайні аркуші і скріплюють корінець,

на окантований нетканим матеріалом або ткаН^1 ^уЮТь високої

Застосовується для видань великого обсягу, які поТре, такої обкла-

міцності на згин і розрив у місцях згину. Повер41 Пошкодження

динки має високу міцність на стирання, стійкість А° « Такі обкла-

кутів, однак на корінець важко нанести зображеі11' рИСХрОЮ для

динки застосовуються нечасто через відсутність ' обкладинки 4

окантовування корінця блока. Розрізняють два тиі1*1 шинкою (4.2),

типу: без суперобкладинки (4.1) та із суперобї^^',и широкими

наклеєною поверх звичайної обкладинки, із загну^^раи блока,

клапанами, причому згини виступають за передні^

1.2. Типи палітурок, їх оформленні

оформлення

Палітурка — основна частина зовн іш н ьої-0 картонних

видання, виготовлена з цілісного аркуша картоНУ .аЛом. З'єдну-

боковин, обклеєних покривним палітурним маТ^Р д міцніша за

ється з блоком за допомогою форзаців. ПалітуР^алежить від

обкладинку, але тривкість різноманітних типі®

матеріалу й особливостей конструкції.

370 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Палітурки поділяються за конструкцією (цілісна чи складена,

обрізна чи з кантом) і покривним матеріалом (картон, папір з

покривним шаром, штучна або натуральна тканина, шкіра, пласт­

маса) на 5 типів. У складних палітурках із тканини виготовляють,

зазвичай, лише корінець, а картонні боковини покриваються папе­

ром чи палітурним матеріалом на паперовій основі.

Палітурка складається з двох боковин, корінця, зовнішнього

матеріалу для оклеювання боковинк (або всієї палітурки) і відстава

(шпації) — смужки щільного паперу чи тонкого картону, що

наклеюється на корінець зі зворотного боку (відстав збільшує

тривкість і пругкість корінця) (рис. 8.4).

/

1 - картонне або паперове

покриття; 2 - форзац; 3 - шпація

(відстав); 4 - блок видання

1 - покриття; 2 '-'картонні

боковини; 3 - шпація;

4 - форзац; 5 - блок видання

6 - загин обкладинки на

боковину

1 - палітурка; 2 - корінець з

тканини; 3 - картонні боковини;

4 - шпація; 5 - форзац; 6 - блок

видання; 7 - загин обкладинки

на боковину; 8 - захід корінця на

боковину; 9 - захід покриття на

корінець

Рис. 8.4. Конструкція палітурок.

Держстандарт затвердив п'ять типів палітурок (рис. 8.5), хоча

їх варіантів може бути понад 100:

Тип 5 — складена палітурка з картонними боковинами,

вкритими папером і з'єднаними корінцем із міцного матеріалу

(найчастіше — тканини), з кантами. З внутрішнього боку до корінця

приклеюється відстав із паперу. Застосовується для підручників,

наукової, виробничої, довідкової, художньої та дитячої літератури,

тобто видань, розрахованих на тривалий термін і часте застосування.

Тип 6 — суцільна палітурка з од нієї деталі (ціліснокартонної або

ціліснопластмасової), гнучка, з кантами чи без них, з'єднується з блоком

лише форзацами. Виготовляється з картону, палітурного матеріалу на

паперовій або нетканій основі, чи пластикату. За конструкцією така

палітурка нагадує обкладинку, але з блоком з'єднується не у корінці,

а за допомогою форзаців. Застосовується для видань, розрахованих на

ВИДИ, ТИПИ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАНЬ 371

короткий термін служби. Ними користуються у виробничій

діяльності — довідників кишенькового формату, уставів.

Тип 7 — сюїадена суцільнопокршпа, тверда, з кантами, часто з

прямим корінцем. Картонні боковини та паперовий відстав обклеєні

одним матеріалом (тканина, синтетичний матеріал, папір вагою не

менше 100 г/м2). Складається з чотирьох деталей: картонні

боковини, відстав, покриття. Застосовується для видань художньої

літератури та книг з мистецтва, розрахованих для індивідуального

користування. При оклеюванні замінником тканини може бути

використана для видань тривалого користування — збірників

творів, багатотомних видань, енциклопедій.

Тип 8 — складена палітурка із накладними боковинами і

накладним корінцем, що вкритий матеріалом із загином зверху та

знизу. Боковини покриваються папером із загином з обох боків,

відстав — з картону, покриття з двох покривних матеріалів. Такі

палітурки міцні і оригінальні, але трудомісткі і дорогі у виготов­

ленні. Застосовуються лише для видань в особливому оформленні.

Тип 9 — складена палітурка з накладними боковинами і обканто­

ваним корінцем. Не має відстава, корінець приклеюється безпосередньо

до корінця книжкового блоку. Застосовується дуже рідко.

Рис. 8.5. Типи палітурок залежно від конструкції (Тип 5:1— картон, 2 — блок, 3 форзаци,

4 — два види матеріалу; Тип 6; 1— блок, 2 — форзац, 3 — палітурка; Тип 7:1 — форзац, 2 — блок,

З — боковина, 4 — відстав, 5 — покриття; Тип 8:1— форзаци; 2 — блок; 3 — накладна боковина;

4 — відстав; 5—корінець палітурки; 6 — покриття; Тип 9:1 — форзац: 2 — блок; 3 — накладна

боювина; 4— окантовка; 5 — покриття)

Палітурки виготовляють із прямими чи закругленими

кутами. Матеріалом для них може бути картон, шкіра, тканина,

372 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

оздоблення - аплікаціями, тисненням, золоченням, голограмами,

кількома фарбами. Приклеювання палітурки до форзаців здійсню­

ється, зазвичай, по всій поверхні. Проте нерідко застосовують

неповне приклеювання: клей наноситься лише на зони форзаців,

які прилягають до корінця та переднього обрізу. Ширина цих зон

становить приблизно 1/4 ширини блока.

1.3. Необов’язкові елементи зовнішнього оформлення

У комплексі зовнішнього оформлення видань важлива роль

належить корінцю. Від його змісту і оформлення залежить

зручність пошуку видання, а від форми та матеріалу — міцність і

тривкість видання.

Корінець — конструктивний елемент видання, що характери­

зує його товщину. Розрізняють корінець книжкового блока (місце

скріплення зошитів або аркушів видання) та оправи (обкладинки

чи палітурки). Корінець оправи закриває корінець книжкового

блока. За формою розрізняють корінці заокруглені, прямі,

фальцьовані (з відігнутими фальцями вздовж корінця, внаслідок

чого утворюються невеличкі виступи, які підвищують міцність

блока, а також сприяють кращому з'єднанню його з палітуркою).

Корінець може бути незадрукованим або містити певну

інформацію. Стандарт не визначає товщину корінця, при якому

його можна залишати чистим. Заповнення корінця текстовими або

зображальними елементами технологічно можливе лише при

товщині блока видання у палітурці понад 10 мм, а в обкладинці —

понад 7 мм.

Виготовлення корінця залежить від способу скріплення блоку

видання: пришитті без марлі, корінець обклеюється звичайною (в

один-два шари) або тонкою дубльованою марлею, тканиною чи

нетканим матеріалом (для дорогих видань), інакше корінець

окантовують папером (гладким або гофрованим), нетканим

матеріалом, тканиною. Ширина клапанів матеріалу окантування

становить до 20 —25 мм, але нерідко — 12 —15 мм. Поверх марлі, на

якій зшито блок або якою обклеєний його корінець, обов'язково

наклеюють папірець зі смужками капталу. У товстих важких

виданнях іноді до марлі приклеюють гільзу. Проте цю операцію

виконують лише вручну і тільки для видань підвищеної якості, які

випускаються невеликими тиражами.

ВИДИ, ТИПИ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАНЬ 373

Розмір корінця визначається форматом і обсягом видання.

Висота дорівнює висоті блоку видання, а ширина — товщині блоку з

урахуванням кількості сторінок (зошитів у блоці) і ваги паперу

(Таблиця 1) із додаванням 7 мм на клеєне скріплення блоків або 9 мм

для зшитих. На корінець палітурки наклеюють відстав із картону,

розмір якого дорівнює ширині корінця книжкового блоку. Ширина

корінця обкладинки та палітурки дорівнює корінцю блока видання

відповідно до таблиці та сумі двох розсгавів (див. рис. 8.2).

Таблиця 1. Товщина блока видання, мм

Кількість

«Й Ш Ш у

Опоці

5иіа 1 а»’ ншкру. і

00 170 |ю |в0 |ісю 1120

кіяшгт* сторінок у ЗОШИТІ

16 32 їв 32 їв 32 16 32 16 32 9 18

ь / Н 9 115 «

а 7 - д - в - 11 - Н - 7

7 в - 9 - 11 - 13 - 13 - 10

0 - 10 - 11 - 12 - 14 - 14 - 11

9 11 1? 1» 1й 18 11

10 7 12 8 13 д 14 9 17 10 17 7 12

11 5 13 9 14 10 10 Ї0 19 11 13 8 14

12 9 14 10 15 ї ї 19 11 20 12 21 9 15

ІО

и 11 19 12 13 22 14 23 1С 25 11 17

15 11 18 12 20 13 23 15 25 16 27 11 18

16 12 19 13 22 14 24 1*5 27 18 29 12 19

1/ УО 14 У4 1Ь 18 1/ ЗІ 1? *Л!

18 13 21 14 25 10 2& 17 31 18 33 13 21

19 13 22 14 26 16 28- 17 32 19 35 13 22

20 14 23 15 27 17 ЗО 19 33 20 зв 14 23

VI 1Ь УА 1й •/9 1Н 37 19 зь 71 за 14 74

22 15 22 17 ЗО 19 24 20 37 22 40 15 22

23 16 26 17 31 19 35- 21 39 23 42 16 29

24 19 27 1® 32 20 39 22 4-0 24 44 19 27

УЬ 1?' У» 1Я 33 V I № УЗ 4.1 УЬ 1/ У »

26 17 31 І& 34 22 2И >13 20 47 47 31

27 18 32 20 35 23 41 25 4-5 27 43 18 32

28 18 33 20 36 23 42 2« 49 23 51= 18 33

їй 34 9% т 'М Јіг # Г 4/ 7» і?:« 19 34

ЗО 20 35 22 40 25 44 28 '19 30 2<1 20 35

31 21 - 23 - 23 28 зо 21 35

72 22 - 24 - 27 29 31 - 22 37

33 УЗ УЬ ?н УЯ ЗУ УЗ 3«

34 24 - 20 29 - ЗО 34 24 39

35 24 - 27 ЗО - 32 35 - 24 4С

374 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Суперобкладинка — легка паперова, тканинна чи целофанова

обгортка, яка надягається на обкладинку або палітурку видання для

запобігання ушкодження, охоплює їх зовні і тримається за допомогою

клапанів (рис. 8.6). Найдавніші книги кінця XV — початку XVI сг., що

видавалися Антоном Кобергером і Альдом Мануцієм, суперобкла­

динок не мали. Виникли вони з початком промислового книговироб-

ниціва у середині XIX сг. з метою захисту від ушкоджень і забруднення

коштовних палітурок. Перші суперобкладинки виготовлялися з

щільного паперу темного кольору і не мали малюнків і текстів. Потім на

їхній лицьовій стороні стали розмішувати назву книги і деякі відомості

про неї, що могли точно повторювати зміст титульного аркуша.

Рис. 8.6. Схема суперобкладинки: 1 — боковини; 2 — корінцева частина, 3 - клапани.

Суперобкладинка складається з двох боковин, двох клапанів і

корінцевої частини. Розміри кожного елемента суперобкладинки

визначаються форматом і обсягом видання: розміри боковин для

основних форматів, передбачених Держстандартом, наведені в

Таблиця 2; клапани становлять не менше 2/3 ширини блока. Якщо до

суперобкладинки припресовується полімерна плівка, тоді ширина

клапанів (для видань середніх форматів) має бути не менше 90 мм.

Іноді суперобкладинка приклеюється до корінця обкладинки. Висота

готової суперобкладинки точно відповідає висоті палітурки.

Таблиця 2. Розміри мальовничого поля боковин суперобкладинок для основних форматів

Формат На На Формат На На

видання обкладинк палітурку видання обкладинк палітурку

У/ мм , мм у, мм , мм

60x90/32 107x140 105x146 70x90/16 168x215 166x221

70x90/32 107x165 106x171 75x90/16 180x215 178x221

75x90/32 107x177 106x183 70x100/16 168x240 166x246

70x100/32 118x165 116x171 70x108/16 168x260 167x268

70x108/32 128x165 126x171 84x108/16 203x260 202x268

84x108/32 128x200 126x206 60x84/8 203x290 202x298

60x84/16 143x200 141x206 80x90/8 218X290 217x298

60x90/16 143x215 141x221

ВИДИ, ТИПИ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАНЬ 375

Існують такі види суперобкладинок:

• звичайна або подвійна;

• бандероль, у вигляді вузької стрічки посередині книжкового

блоку;

• обкладинка-закладка з фальцюванням по кромках переднього

обрізу;

• із висічкою фасонного отвору.

Тексти і зображення (штрихові, півтонові та комбіновані)

різної міри фарбносгі на паперову суперобкладинку наносяться

будь-яким способом друку, на тканинну суперобкладинку —

офсетним або трафаретним способом. Прозорі целофанові супер­

обкладинки частіше не мають зображення.

Для суперобкладинок використовують: папір офсетний,

крейдований або для малювання масою 110 — 140 г/м2; прозору

триацетатну плівку завтовшки 70 мкм; алюмінієву фольгу, про­

дубльовану папером; багатофарбний друк. До паперової супер­

обкладинки припресовують полімерну плівку або її лакують.

Тираж планується на 10 % більше кількості примірників видання,

щоб маги можтивість замінити ушкоджені суперобкладинки.

Форзац — цесфальцьований аркуш щітьного паперу в один

згин, для скріплення блока видання з палітуркою. Формат форзаца

готового видання дорівнює формату розвороту. Іноді застосовують,

так званий, «свій» форзац: перший та останній аркуш видання

приклеюють до обкладинки (палітурки). Мальовниче поле фор­

заца, що випускається під обріз, має запас на підрізку не менше

3-5 мм. Форзац може бути незадрукованим (із білого або кольоро­

вого паперу, фарбованої маси), зафарбованим, або на ньому

розміщають одно-, багатокольорові тематичні або декоративно-

орнаментальні зображення. Для багатокольорового тонового друку

форзаца або задрукування його фоновою фарбою застосовується,

зазвичай, офсет. Зразок кольору тла форзаца обов'язково подається

у друкарню. Для друкування тематичних або орнаментальних

зображень виготовляються оригінали, що відповідають вимогам до

оригіналів обкладинки.

Деякі видання в палітурці, книги, призначені для повільного

читання доповнюються стрічкою-закладкою (ляссе), приклеєною

під капталом до корінця книжкового блоку. Така стрічка полегшує

користування виданням і продовжує строк його придатності. У

спеціальних виданнях може бути кілька закладок різноманітних

кольорів.

376 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Матеріалом для закладок є шовкова тасьма, шовкова чи

віскозна стрічка. Колір ляссе найчастіше червоний чи білий.

Довжина має перевищувати довжину книжкового блока на

30 — 50 мм, а ширина дорівнювати 3 — 8 мм (рис. 8.7, а). Паперова

закладка на кінці стрічки (рис. 8.7, б) має бути виготовлена з

цупкого паперу або пластмаси з урахуванням стильових

особливостей видання. Ляссе на кінці може мати марку (рис. 8.7, в),

колір та конфігурація якої гармоніює з стилем видання. Медальйон

для закладки (рис. 8.7, г), зазвичай, виготовляється завтовшки 1 мм.

Рис. 8.7. Види стрічок-закладок (ляссе)

У великих за обсягом словниках, довідкових виданнях на

передньому бічному полі блока іноді роблять наліпки і висічки,

завдяки яким легше знаходити слова на ту чи іншу літеру. Такий

прийом доцільний, але застосовується дуже рідко через техно­

логічні труднощі.

У каталогах часто потрібно передбачати можливість виймати

окремі аркуші, доповнювати видання новим матеріалом або вида­

ляти з нього застарілий. З цією метою блок видання комплектують

не зі сфальцьованих зошитів, як це робиться звичайно, а з двосто-

рінкових аркушів. Комплекти аркушів відповідним чином просіка­

ють по корінцевому полю і потім надівають на скоби спеціального

пристосування (металевого або пластмасового), прикріплені до

палітурки. Скоби легко розкриваються і закриваються, дозволяючи

оновлювати вміщений у виданні матеріал. Для полегшення пошу­

ку потрібного аркуша кожен розділ починають шмуцтитулом,

надрукованим на тонкому картоні чи окремого кольору.

У виданнях, що випускаються в особливому оформленні,

можливі інші особливості конструкції блока. Наприклад, зустрі­

чаються видання, де різноманітні елементи книжкового блока

надруковані на неоднакових за форматом і кольором аркушах.

ВИДИ, ТИПИ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАНЬ 377

Верхній обріз блока (або верхній і бічний) може бути пофарбо­

ваний у колір, що гармоніює з кольором обкладинки. Цей прийом

має декоративне значення.

Художнім засобом оздоблення є торшонування обрізу блока —

нерівна, хвиляста поверхня обрізу. Таке оздоблення обрізу імітує

нерівні краї паперу ручної виробітки і тим стилізує видання «під

старовину».

Видання для дітей мають не обов'язково прямокутну форму.

У книжках-іграшках зустрічається і така конструкція, завдяки якій

при розгортанні книги на розворотах з'являються тривимірні

композиції.

Деякі видання мають елементи, котрими зручніше користу­

ватися, якщо вони не скріплені з книжковим блоком, — такі,

наприклад, картографічні додатки до підручників історії.

Додатки, виготовлені не з паперу, є свого роду інструментами

для практичної роботи. Наприклад, у книгах із технічного

редагування — лінійки для спеціальних розрахунків; у навчальних

виданнях — диски, магнітофонні стрічки, платівки із записом

завдань чи творів у виконанні дикторів, текстів іноземною мовою з

правильною вимовою, компакт-диски з комп'ютерними програ­

мами і вправами; у підручниках іноземних мов аудіоелементи

можуть бути рівноправною і навіть домінуючою частиною видан­

ня. Для додатків в одних випадках достатньо паперової кишені, що

приклеюється до заднього форзацу, в інших, наприклад, для

аудіовізуальних видань, необхідний футляр або коробка, матеріал,

конструкція і зовнішнє оформлення яких мають бути ретельно

продуманими. Зокрема, коробки складної конструкції для аудіо­

візуальних видань доцільно виготовляти з пінопласту. Якщо

видання випущене в обкладинці, тоді платівка може бути з'єднана

з обкладинкою скобою, одержаною шляхом просічки.

Для комплектних видань виготовляються футляри, в які

вкладаються всі комплектуючі, наприклад, ілюстрований фото­

альбом та окремо — пояснення до нього. Але у футляр нерідко

вкладається окреме видання, що має художню або історичну

цінність. Футляр виготовляють із звичайного офсетного картону,

картону типу хром-ерзац, а також із пластмаси. Призначення

футляра із звичайного картону — захист видання у процесі його

транспортування. Також футляр може виконувати естетичні і

художні функції, на нього наносять тексти та зображення, дається

378 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

анотація або перелік видань, що входять до комплекту, рекламу

видань серії. В окремих випадках футляри обтягуються тканиною

чи іншими палітурними матеріалами. Футляри для тематичних

комплектів книжкових видань найчастіше виготовляють із

картону, покритого тканиною. Вони бувають напіввідкритими (не

більш ніж на 50 %) і закритими (видний лише корінець видання).

2. ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ

2.1. Зміст елементів зовнішнього оформлення

Кількість інформації та зображень, розміщених на зовнішніх

елементах видання, визначається його структурою, стилем

оформлення та покривним матеріалом. На обкладинках або палі­

турках, боковини яких обклеєні папером, є можливість вмістити

більше відомостей, ніж на палітурках, обклеєних тканиною або її

замінником, — адже на папері навіть дрібний шрифт помітніший.

У журнальних виданнях на обкладинці вміщують анонси мате­

ріалів, адже рекламна функція у періодичному виданні виступає

на перший план, а глянсовий папір дає можливість розмістити

якісні кольорові фотографії.

Державні стандарти вимагають розміщення на обкладинці

(палітурці) таких обов'язкових елементів, як прізвище автора та назва

видання, які виділяються збільшеним кеглем, мальованою

гарнітурою, особливим накресленням або вирівнюванням,

кольором, декоративними елементами. У конкретних випадках

стандарти обумовлюють необхідність подання таких відомостей:

• за відсутності титульного аркуша всі вихідні відомості розмі­

шують на передній боковині палітурки чи на першій сторінці

обкладинки;

• у комплектному виданні вихідні відомості наводять не лише на

кожному виданні комплекту, а й на футлярі, папці, обкладинці;

• у малоформатних виданнях і виданнях малого обсягу для дітей

дошкільного і молодшого шкільного віку всі вихідні відомості,

крім прізвища автора й назви, можна розмішувати на останній

сторінці видання, чи на третій, четвертій сторінці обкладинки;

• у мініатюрних виданнях обов'язкові відомості допускається

розміщувати на третій чи четвертій сторінці обкладинки;

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 379

• у продовжених, періодичних і серіальних виданнях на першій

сторінці обкладинки (палітурки) розміщується видавнича

марка, назва серії, номер видання, а у верхньому правому куті —

міжнародний стандартний номер серіального видання (ІЕБЇЧ),

а якщо видання включене у підсерію з власним КЭМ, тоді під

КЭЫ усього видання розміщують ІББМ підсерії;

• штрихкодова позначка розміщується на четвертій сторінці

обкладинки (суперобкладинки) чи на задній боковині палі­

турки у нижньому лівому або правому куті;

• надвипускні та випускні дані допускається переносити з

останньої сторінки на другу, третю чи четверту сторінку

обкладинки;

• друга сторінка обкладинки, один з клапанів чи задня боковина

суперобкладинки можуть бути заповнені анотацією і макетом

анотованої каталожної картки;

• індекс УДК у наукових періодичних виданнях наводять на

другій сторінці обкладинки, якщо відсутній титульний аркуш;

• випускні дані наводять на останній сторінці видання, чи на

звороті титульного аркуша, чи на другій, чи на третій, чи на

четвертій сторінці обкладинки;

• на корінці суперобкладинки можуть бути розміщені ті самі

відомості, що і на корінці самого видання, але деякі дані можуть

скорочуватися, оскільки корінець має лише інформаційне

призначення і не є підставою для бібліографічного опису. У

багатотомних виданнях на корінці обов'язково потрібно

вказувати номер тому;

• можливі скорочення дуже довгих заголовків творів 17 — 18 ст.,

зміни Імен на палітурці чи суперобкладинці.

Обкладинка періодичних видань (розважальних, суспільно-

політичних) насичена текстами та зображеннями: заголовками,

анонсами, зображеннями, рекламою. Прихована реклама нерідко

закладається в ілюстрації на першій сторінці обкладинки, що є

частиною публікації з продовженням, або зображення відомої

особистості. Проте зображальні матеріали такого роду можуть бути

цілком самостійними. Обкладинка виконує утилітарну (захисну)

та пізнавальну функцію. Крім цього, вона має й інші функції:

інформаційну, тобто відображає зміст; рекламну, розраховану на

ефект зовнішньої привабливості; естетичну — співвіднесену із

сучасними уявленнями про прекрасне як у духовному, так і в

380 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

матеріальному світі13. Але рекламний матеріал та ілюстрації не

повинні заважати сприйняттю назви та інших обов'язкових

відомостей.

На першій сторінці обкладинки періодичного видання у

надзаголовкових даних може міститися назва організації-видавця,

якщо вона зазначена на обкладинці чи титульному аркуші.

Підзаголовкові дані складаються з виду періодичного видання

(журнал, бюлетень тощо) та відомостей, що характеризують його

тематику, читацьке призначення; назви організації-видавця у

складі підзаголовка, який починається словами "Видання...",

"Журнал...", "Бюлетень..."; відомостей про періодичність, рік і

місяць заснування, особливості випуску (наприклад, спеціальний

випуск), основне віщання в окремо виданому додатку. Відомості

про засновника (співзасновників), склад редакційної колегії, ім'я

головного чи відповідального редактора, імена укладачів виносять

на другу чи третю сторінку лише, якщо їх було неможливо

розмістити на звороті титульного аркуша чи у надвипускних даних

на останній сторінці.

Четверта сторінка обкладинки журналу частіше зайнята

самостійними зображальними чи зображально-текстовими публі­

каціями або рекламою, не пов'язаною зі змістом видання.

Перша сторінка обкладинки (палітурки) продовжуваних

видань, крім назви і номеру випуску, за стандартом може містити

також приватну назву випуску; за відсутності титульного аркуша -

підзаголовні дані, назву організації, від імені якої випускається

видання, або організації-видавця. На другій, третій і четвертій

сторінках обкладинки (палітурки) розмішують:

• у виданнях не українською мовою вихідні відомості в перекладі

на цю мову або транслітерації, якщо немає місця для цих відо­

мостей усередині видання;

• підзаголовні дані — на другій сторінці, якщо відсутній титуль­

ний аркуш або сполучений титульний аркуш і немає місця для

них на першій сторінці;

• дані про головного (відповідального) редактора за відсутності

титульного аркуша або сполученого титульного аркуша — на

другій чи третій сторінці обкладинки;

• надвипускні і випускні дані.

13Табашников И. Н. Журнал починається з обкладинки // Журналіст (навчальна газета

факультету журналістики МГУ), 1975, ЗО жовтня, с. 7.

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 381

Анотація як елемент вихідних відомостей може бути надру­

кована в складі макета анотованої каталожної картки на звороті

титульного аркуша, на другій чи четвертій сторінці обкладинки,

на передньому клапані суперобкладинки, або на її задній боковині

для ширшого і повнішого розкриття переваг видання, особистості

автора, тобто з рекламною метою.

Відомості про відновлення періодичного видання з зазначен­

ням його колишньої назви та останнього номера (випуску) видання-

попередника наводять українською мовою в анотації на звороті

титульного аркуша чи на другій сторінці обкладинки першого

номера (випуску) відновленого видання.

Передплатний індекс рекомендується розміщувати на четвер­

тій сторінці обкладинки чи задній стороні палітурки зі словом

«індекс». У виданнях, які випускаються без обкладинки, передплат­

ний індекс наводять на останній сторінці видання.

На першій сторінці обкладинки (палітурки) елементи розта­

шовують за такою схемою:

Надзаголовні дані Автор

(не обов'язково) (автори)

Автор (автори) Спільна назва всього видання

(слова «збірник праць» можна

Назва опустити)

Видавнича марка (не обов'язково, Номер випуску (тому)

місцерозташування (може стояти лише на корінці)

обирає дизайнер) Назва випуску (тому)

однотомне видання багатотомне, періодичне видання,

збірник

Шрифтовий напис на палітурці (обкладинці) має, насам­

перед, інформаційне призначення. Тому гарнітура шрифту має

бути чіткою і привабливою, а вся композиція (розміри різноманітних

елементів напису, інтервали між ними) — логічна й обгрунтована.

Малюнок шрифту, зазвичай, не пов'язують безпосередньо зі

змістом видання. Проте, особливо у виданнях художньої літера­

тури, шрифтове виконання може асоціативно пов'язуватися зі

змістом видання. Шрифтове оформлення палітурки (без зобра­

жень) характерно для видань політичної, наукової, виробничо-

382 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

технічної, довідкової літератури. Зображення (орнаментальні,

символічні, тематичні, сюжетні), які входягь у композицію

обкладинки (палітурки) розкривають із різних боків зміст видання.

Наприклад, зображення друкарської машини повідомляє про

поліграфічну тематику видання.

Назву і номер періодичного чи багатотомного видання

повторюють на корінці обкладинки (палітурки), іноді у скороченій

формі. Власну назву, якщо вона є в окремих випусках, розташо­

вують під назвою видання після номера випуску. Це полегшує

пошук, коли видання стоїть на полиці корінцем назовні. Крім

прізвища автора, назви твору, назви видавництва чи його логотипу,

тут може бути розміщений підзаголовок, а нерідко й інша

інформація, приміром: «100 фотографій, бібліографічний покаж­

чик». Найкращий засіб розташування написів на корінці —

поперечний, але він виправданий лише при достатній товщині

видання. Найчастіше використовується подовжнє (знизу нагору)

розташування написів.

Текст на корінці повинен бути чітким як за шрифтовим

оформленням, так і за композицією окремих груп (ім'я автора,

назва, номер тому, логотип). Не рекомендується обтяжувати

композицію корінця декоративними елементами, які не мають

інформаційного навантаження.

Якщо видання випускається в суперобкладинці або із

зображальним форзацем, тоді для цілісності оформлення важли­

вий розподіл змісту оформлення всіх зовнішніх елементів.

Наприклад, суперобкладинка — перший елемент видання, який

бачить читач, — містить найбільш розгорнуту декоративну

композицію. Палітурку, за наявності суперобкладинки, частіше

оформлюють лаконічно, використовуючи, приміром, тиснення.

Зображальним форзацам надається лише додаткова роль, не

інформативна.

Суперобкладинка може мати як рекламне (декоративне)

призначення, так і інформаційне. У ювілейних, подарункових

виданнях її можна вважати обов'язковим елементом. Особливо

цінні видання захищають подвійною суперобкладинкою: нижньою — з

паперу, верхньою — з прозорої плівки. На зовнішній поверхні

суперобкладинки розміщуються текстові та зображальні елементи,

що інформують про зміст видання і відіграють рекламну роль:

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 383

Анотація або

ВІД О М О СТІ

про автора

(пс обов'язково)

Автор (автори)

Назва

(у багатотомному -

спільна назва

видання)

Автор

(автори)

Назза

(не обов’язко*

во„ можна

скоротити}

Номер тому

Ціна Перелік

попередніх

видань

Г отуеться

до випуску...

передній

клапан

перша сторінка корінець четверта

сторінка

задній клапан

Текст суперобкладинки не входить до бібліографічного

опису, тому може містити інформацію, яку вважає за потрібне

розмістити художник-оформлювач. Ілюстрації на суперобкладинці

не потрібно згадувати в тексті видання. На першій сторінці

суперобкладинки, крім прізвища автора і назви книги, часто друкують

рекламний текст і назву видавництва. На корінці суперобкладинки

друкують найважливішу інформацію з першої сторінки (назву

твору і прізвище автора), адже читач повинен її отримати, не

беручи книгу з полиці. Стисла анотація з коротким викладом

змісту на суперобкладинці може бути розміщена як на передньому

клапані, так і на задній боковині чи клапані. Крім цього, на

задньому клапані видавництво нерідко рекламує інші видання.

На корінці футляр у також слід розміщувати важливі для

читача дані — назву, автора, номер тому багатотомного видання.

Редакторська перевірка й оцінка змісту зовнішнього оформ­

лення здійснюється у такій послідовності:

1. Відповідність всіх обов'язкових відомостей, зазначеним у

авторському оригіналі.

2. Однаковість повторювання в різних місцях одних і тих самих

шрифтових елементів.

3. Розташування елементів відповідно до ескізу з урахуванням

вимог Державних стандартів.

4. Перевірка помилок художника при виготовленні оригіналів

обкладинки (палітурки), суперобкладинки.

5. Кольороподіл і суміщення кольорів.

Всі елементи зовнішнього оформлення повинні розробля­

тися системно, при цьому враховують призначення видання. Так,

у виданнях із художніми ілюстраціями застосовують не найзруч­

ніший для читання шрифт, але такий, що відповідає графічній

манері ілюстрацій, наприклад міри їхньої контрастності. Зручність

читання підвищується зменшенням довжини рядка, збільшенням

384 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

інтерліньяжу, високою якістю друку. Для путівника по музею

обирають зручний для відвідувача кишеньковий формат, але щоб

при цьому не постраждали ілюстрації, які можуть займати формат

сторінки (під обріз), окремі деталі укрупнюються.

2.2. Композиційні прийоми поєднання елементів

Оформлення обкладинки і палітурки має величезне значен­

ня для читача. Естетична привабливість не менш важлива, ніж

змістове наповнення. В. Фаворський з цього приводу відзначав:

«Напис і зображення на оправі, вказуючи вхід і розповідаючи в

найзагальніших рисах про зміст видання, не повинні немовби

забігати наперед і давати в зображенні головний момент в усіх його

живописних подробицях. Зображення на оправі має бути дуже

виразним, але ніби в силуеті, в, так званому, декоративному вирі­

шенні, що не порушує поверхні просторовою глибиною живопис­

ної картини або живописного портрета, і лаконічно давати наче

герб книги, зображальний лозунг» [111, С. 62].

За принципами оформлення, превалювання текстової чи

зображальної складової, їх композиції В. М. Ляхов14 ще у 1966 р.

виділив 5 композиційних типів зовнішнього оформлення:

• шрифтовий;

• орнаментально-декоративний;

• предметно-тематичний;

• ідейно-символічний;

• сюжетно-тематичний.

Власне шрифт можна розглядати як зображальний елемент,

він має умовний, знаковий характер. Крім того, шрифтова композиція

розглядається цілком, читається у певному порядку, рядок за

рядком, зверху вниз. Будь-який напис має свою послідовність,

динаміку і просторовість. В оформленні шрифтових обкладинок

(палітурок) постає завдання максимально використати виражальні

засоби шрифтів. Виразна пластика шрифту, його ритм можуть

застосовуватися у декоративних композиціях. Найпоширенішими

шрифтовими композиціями, що застосовуються в оформленні як

14Ляхов В. Н. Оформление советской книги. — М., 1966. — С. 66-97.

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 385

обкладинок і палітурок, так і титульних сторінок, є симетричні чи

асиметричні побудови, які можна класифікувати за принципами

розташування обов'язкових змістових елементів:

1) розрізняють три шрифтових блоки: прізвище автора, назва,

видавництво. Назва розміщується приблизно по золотому пере­

різу, прізвище автора — на верхній межі формату набору, а

видавництво — на нижній (рис. 8.8-а);

2) текстом заповнюється весь простір сторінки, але виділена

графічно назва розміщується на рівні золотого перерву (рис. 8.8-6);

3) розрізняють два шрифтових блоки: автор і назва у верхній

частині сторінки, видавництво — у нижній (рис. 8.8-в).

Автор

НАЗВА

Автор

НАЗВА

Автор

НАЗВА

НАЗВА

НАЗВА

Видавництво

додатковий

текст, підзаго­

ловки

Видавництво Видавництво

підзаголовок

Автор

Я 6 в г А

НАЗВА Автор / " Х

НАЗВА

Підзаголо

Назвг НАЗВА

X

ф

<о

И А 3 В А Н , ' Ь

А И А 3 8 А Н А Д

ЗАНАЗВАНА

НАЗВА

д<щащ>-воЈ РР

вий текст

л т

ш

Ь)

АНАС ВАНА)

цитата з твору

Автор

Видавництво

38 АИ АЗВАН

с Ж 3 И К

Рис. 8.8. Варіанти шрифтової обкладинки (палітурки)

У сучасних виданнях назва видавництва не виноситься у

зовнішнє оформлення, тому назва видання може заповнювати всю

сторінку чи займати її нижню частину. Нерідко зустрічаються

обкладинки, в яких прізвище автора розташовується у нижній частині,

під назвою. Вишуканий вигляд має композиція, де назва, складена

великим кеглем, розташовується у верхній частині, майже біля

краю обкладинки, а все інше поле залишається вільним. Асимет­

рично розташовані заголовки зі складною конфігурацією надають

можливість заповнювати вільний простір підзаголовками, додатко­

вими текстами або невеликими зображеннями. Задля максималь­

ного відображення індивідуальних особливостей шрифту,

демонстрації його зв'язку зі змістом, вживають малі, великі,

курсивні, відтінені, об'ємні та інші види накреслень гарнітури. В

деяких випадках зміст твору підштовхує художника до динамічних

акцентувань: зрушення по вертикалі окремих букв, складів, частин

386 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

слів, створення геометричних форм з написів, розташування всіх

шрифтів або їхніх частин по діагоналі чи вертикалі, в перспективі,

розриви написів та окремих букв.

Урізноманітнюють оформлення обкладинки декоративні

елемента. Вертикальні та горизонтальні лінійки розділяють

шрифтові блоки, створюють враження рівноваги чи руху, надають

індивідуальності, графічно зв'язують зовнішнє та внутрішнє

оформлення (приклади). Рамка надає обкладинці завершеності та

лаконічності, впорядковує складні за конфігурацією шрифтові

блоки, об'єднує елементи чи розмежовує їх, створює враження

меншої кількості елементів більшого розміру.

Інформаційна функція зовнішнього оформлення підсилю­

ється застосуванням збільшених початкових букв назви серії,

шрифтового логотипу. Такий логотип може займати більшу частину

обкладинки, а назва твору лише доповнює композицію. Доречно

подібне оформлення у довідкових, енциклопедичних виданнях, у

назвах серій та бібліотек.

Інший спосіб оформлення обкладинки — багаторазове пов­

торення окремої літери чи слова, коли вони утворюють своєрідне

тло, заповнюють або весь простір сторінки, або роблять своєю

формою орнаментальний візерунок, і в певному місці слова назви

графічно вирізняються, акцентуючи на собі увагу читача. Іноді

слова назви друкують подібною до тла фарбою, що робить обкла­

динку фактурною, а поверх контрастним кольором і розміром

складають заголовок. Поступово зменшені в певному напрямку повторю­

вані слова чи висота літер формують лінійну перспективу.

Повторювані елемента не обов'язково мають заповнювати всю

сторінку обкладинки, вони можуть бути складовою частиною

декоративної композиції довільної форми, яка пов'язується з

основним текстом або малюнком.

Назва видання може бути оформлена як зображення, коли

застосовується декоративний шрифт, який ваиско прочитати, але

він надає емоційної забарвленості, готує читача до сприйняття

основного тексту твору. Тоді варто повторити заголовок невеликим

кеглем гарнітурою з чітким, зручним для читання малюнком. Для

шрифтової ілюстрації можна взяти не всю назву, а лише її частину

(літеру, слово, ініціали), або уривки з твору, рукопис автора,

автограф, формули, цифри, дата.

Утворення з надпису малюнка — каліграма — є чудовим

способом оформлення обкладинки чи титульних елементів

видання (рис. 8.9).

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 387

У предметно-тематичних, сюжетно-тематичних та ідейно-

символічних композиціях головна увага приділяється змісту, зобра­

ження якнайповніше відображає концепцію видання, задум автора

літературного твору, а шрифтова складова лише органічно впису­

ється в простір сторінки. На суперобкладинці зображення, зазвичай,

іаймає весь формат, а шрифтовий напис, якщо наявний, гармоніює з ним.

Рис. 8.9. Шрифтова композиція В. Тоотс

Зображення предметно-тематичних обкладинок містить об'єкт,

що розкриває зміст видання, його назву, є засобом тематичного

зв'язку з літературним твором і може мати різну міру узагальнення.

Художнє вираження у зображенні на обкладинці не таке складне і

багатозначне, як на картині, дещо спрощене, оскільки є більшою

мірою інформативітим. Ця особливість може перетворити предметно-

тематичне зображення у пасивну натуралістичну композицію,

якщо дизайнер не виділяє суттєвих характеристик твору, формаль­

но ілюструє тему, відштовхуючись від назви.

Найчастіше предметно-тематичні зображення застосовують

;ідя наукових, довідкових, навчальних видань, книг з мистецтва. У

наукових виданнях зображення має точно відповідати змісту,-

об'єктивно демонструвати факт, бути майже документальним;

тому часто застосовуються фотографії, а декоративність дося­

гається шрифтами, мальовничістю тла. Повтор чи пояснення назви

388 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

зображенням цілком припустимий для наукових, навчальних

видань, у науково-популярному виданні, особливо дитячому,

враховується специфіка сприйняття інформації цільовою аудито­

рією; тому зображення менш інформативні, містять більше образів.

Зображення спрощується, предмет позбавляється деяких деталей

чи одержує в утрируваному вигляді додаткових рис. Предмети

поєднуються у складні композиції, що робить їх більш змістов­

ними, близькими до сюжетно-тематичних. Монтаж з кількох

фотографій чи малюнків значно підвищує цінність зовнішнього

оформлення, демонстрація теми стає більш ємною і цікавою.

Наукові твори, позбавлені будь-якого декоративного оформлення

в книжковому блоці, для привернення уваги читача можуть мати

складну предметно-тематичну обкладинку.

Сюжетно-тематичне оформлення передає тематику твору

конкретними образами, є найбільш розвинутим способом зв'язку

оформлення з літературним твором. Сюжетом у такому випадку є

розвиток чи можливість дії. Отже, зображенням може бути і

багатофігурна ілюстрація, де всі персонажі рухаються чи взаємо­

діють, і портрет з глибокою психологічною характеристикою

внутрішнього стану людини, і навіть натюрморт чи пейзаж, в яких

предмети та природа передають певний стан чи емоції. Найчас­

тіше сюжетно-тематичним зображенням є композиційний малю­

нок, що стосується до твору загалом. За змістом він подібний до

фронтиспісу, зображення якого узагальнює тему видання. У

сюжетно-тематичних композиціях нерідко суміщаються дії, що

відбуваються в різний час і різних місцях. Найчастіше таке зовнішнє

оформлення зустрічається у дитячій художній літературі з чіткою

сюжетною побудовою. Якщо дорослий читач не потребує роз­

горнутого сюжетного тлумачення теми твору, йому достатньо

символічного трактування, то для дітей конкретні образи відігра­

ють велику роль. Найчастіше сюжетно-тематичні зображення

розміщуються на першій боковині палітурки, обкладинки чи

суперобкладинці, форзаці, корінці.

Зображення ідейно-символічних обкладинок містить символ,

що є образним відображенням змісту крізь призму ідейного

бачення. Природа символу передбачає можливість асоціативного

домислу, деяку метафоричність, можливість висловити одне

поняття через інше і, з іншого боку, наявність прихованої у

предметній формі ідеї чи поняття. Символічні художні образи

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 389

можуть бути тісно зв'язані з літературним змістом твору, назвою. З

іншого боку, символ дає можливість втілювати різноманітні ідеї та

поняття, пряме вираження яких утруднено чи неможливе. Символ

як художній образ акцентує увагу на важливих для вираження

теми предметах, а інші, менш важливі, взагалі зникають.

Символічні зображення можуть складатися з окремих

предметів чи груп, бути статичними і динамічними, побудованими на

розвитку сюжету. Міра їх умовності визначається індивідуальними

якостями. Одна і та сама ідея чи поняття отримують різну форму

символічного трактування, що визначається необхідним впливом

на читача.

Символічне оформлення застосовується для оформлення

художніх, публіцистичних творів, збірок на одну тему. У поетичних

збірках порівняння, метафори дають читачеві відчуття змісту за

аналогією чи асоціативно. Графічні символи, абстраговані від

реальних предметних форм, виконують службові функції у різних

галузях науки, техніки, суспільному житті: математичні символи:

дорожні знаки, топографічні позначення тощо. Крім символів, в

оформленні застосовуються емблеми, логотипи.

Поєднання в оформленні різних зображень не може бути

випадковим, адже тоді виникають випадкові смислові зв'язки, що

викривляють зміст. Приміром, під назвою роману «Дон Кіхот»

розміщено фотографію автора — М. Сервантеса, котрий може

сприйматися читачем як герой роману.

Одна композиція не може поєднувати близькі за образом

елементи: предметне зображення погано сполучається із символіч­

ним, символічне — із сюжетно-тематичним. Вони заважають одне

одному, порушують зображальний ряд. Якщо сюжетно-тематичне

зображення (психологічний портрет героя) розмістити поруч із

зображенням абстрактної людини, то вони вступлять у протиріччя.

Характер літературного твору, зазвичай, наштовхує на більш

придатне зображення: для науково-популярного видання —пред­

метне зображення, для роману — сюжетно-тематичне. Гармонійне

поєднання тексту та зображення можливе лише при єдності всієї

композиції оформлення, коли юна не розпадаєіься на д ві складові — текст

та зображення. Створення ескізу зовнішнього оформлення —

одночасна робота із текстом та зображенням, що виявляється в

єдності стиля у загальних ознаках. Як приклад можна взяти

книжкові мініатюри (рис. 8.10).

390 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Другою ознакою можна вважати єдність смислової логіки

зображення та тексту: до жартівливого зображення якнайкраще

підійде подібний кумедний шрифт, чи літери різних гарнітур.

Традиційність, святковість, ліричність, патетичність зображення

має знайти відображення в характері шрифту. Компонують текст

та зображення відповідно до пластики малюнка. Але шрифт у

будь-якому випадку має відповідати сучасним вимогам і стандар­

там, устояним стереотипам. Тобто риси сучасності мають бути

присутніми.

Масштабна єдність композиції — важливий принцип поєд­

нання тексту та зображення у єдиній композиції. Дизайнер вже на

першій стадії роботи має уявляти що буде домінувати — текст чи

зображення й їх співвідношення. Єдиний образ орнаменту та

шрифту отримують подібним для літер і візерунків ритмом,

пластикою, насиченості кольором (рис. 8.11).

Кольорова насиченість текстових і зображальних елементів

композиції зовнішнього оформлення має бути однотипною. При­

міром, зображення, виконане пером, не сполучається з жирним

шрифтом, плаский малюнок — з об'ємним чи рельєфним

шрифтом. Взагалі для текстово-зображальних композицій найкр­

аще підбирати прості шрифти, оскільки площинна структура

шрифту зорово нейтралізує об'ємне зображення, надає йому

пласку форму. Простий схематичний малюнок легко зв'язується з

літерами спрощеного малюнка, начебто набитими по трафарету

(рис. 8.10-8.12).

■му>У ьnv«lf

0 1 4 у « | »

HUOlfi&t. Йлд

'tьtfllTHHiT'

Мірі гфьі*

«»**

| я

т&т&і

Рис. 8.10. Шрифтова композиція В. Тоотс

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 391

Рис. 8.11. Композиция. Ч. Пирс

п та зе

..... ї і ї я 'Ж і і & 'і'.і ї ь

Рис. 8.12. Обкладинка. А. Родченко

Композиційна єдність шрифту та зображення може мати в

основі не лише їх подібність, але і контрастне протиставлення,

приміром, обсягу та простору, статики та динаміки (рис. 8.13). Коли

малюнок підпорядковується руху рядків, включається у їхній ритм,

зображення будується не у глибину, а по площині, уздовж якої

спрямований рух. В. Фаворський спеціально вивчав закони зв'язку

зображення зі шрифтом і назвав таку площину «рухомою»

поверхнею (рис. 8.14).

АНАТОЛИИ

КУДРЕИКО

А

ГРАВЮРЫ

Рис. 8.13. Обкладинка журналу

Рис. 8.14. Обкладинка В. Фаворський

Композиційні варіанти поєднання тексту та зображення на

обкладинках зводяться до таких:

1) всі шрифтові елементи над зображенням чи його тлі у верхній

частині;

2) шрифтовий блок під зображенням;

392 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

3) один шрифтовий блок над зображенням, другий — під ним;

4) шрифтовий напис поверх зображення;

5) зображення розміщується на загальному тлі із текстом.

Коли шрифт і малюнок об'єднуються спільною рамкою,

їхній зв'язок посилюється, вони сприймаються як елементи цілісної

композиції.

Кольорове чи біле тло, на якому розташовують шрифти й

малюнок, підкреслює площинний характер паперової обкладинки.

Колір пом'якшує чи загострює суперечності між елементами

обкладинки. Верхня частина сторінки із зображенням на ширину

обкладинки («навиліт») сприймається як небо (якщо це краєвид)

або як частина стіни (якщо це інтер'єр).

Назва видання під зображенням на обкладинці може сприй­

матися як текстівка. Нерідко шрифт і зображення відмежовують одне

від одного (і від тла) за допомогою геометричних форм. Якщо

малюнок займає всю обкладинку по ширині («навиліт»), то по висоті

він обрізається, щоб залишити місце для тексту зверху чи знизу (рис.

8.15-а-б-в). Колір тла, на якому складають назву, зазвичай, гармоніює

з малюнком, а правильно підібрані пропорційні відношення площ

зображення і тексту створюють єдність композиції. Заголовок,

розміщений посередині зображення у кольоровому прямокутнику

немовби перерізає сторінку (рис. 8.15-г-д).

/

/

ч

\

\

N

/

/

/

НАЗВА

// \\

Рис. 8.15. Поєднання зображень і текстів на обкладинці (палітурці)

Зображення, оточене рамкою, чітко відокремлюється від

текстових елементів, але поєднана рамкою чи кольоровим тлом

ЗОВНІШНЄ ОФОРМЛЕННЯ 393

текстово-зображальна композиція стає єдиним цілім, навіть якщо

зображення довільної форми (рис. 8.15-е-ж) чи назва розміщена

вертикально (рис. 8.15-з). Крім цього, текстова частина обкладинки

може органічно входити до зображення, бути розміщеною на

одному з його елементів, повторювати форму малюнка.

Найбільш розповсюджений спосіб сполучення шрифту із

зображенням — виділення окремих зон для кожного з них. Або ж

зображення займає всю сторінку, а рамкою, накладеною на нього,

виділяють назву (рис. 8.16); чи зображення відокремлене від тексту

рамкою.

Рис. 8.16. Футляр. И. Билибин

Квадратні й горизонтальні формати розширюють ком­

позиційні варіанти оформлення. Розділені на блоки шрифтові

елементи (прізвище автора, назва твору, підзаголовок, назва

видавництва, додаткові тексти тощо) можуть бути розташовані в

різних частинах обкладинки, а не тільки над чи під малюнком. Зв'язок

шрифту й малюнка стає тіснішим, коли шрифт опиняється ніби в

центрі розташованого довкола нього малюнка або, навпаки, напис

оточує, облямовує малюнок. Тут, залежно від форми малюнка, рядка,

текст розміщується не по прямій лінії, а криволінійно, зокрема по колу,

овалу, хвилеподібно, під кутом, зі зрушеннями. При цьому виникають

композиції, в яких зображення і текст нерозривно зв'язані. Таю цілісні

композиції виходять, коли шрифтовий напис розташовується на

і іередбаченому спеціально для нього елементі малюнка.

В асиметричних композиціях частина шрифту нерідко

заходить на зображення, і текст немовби стає його продовженням.

394 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Інший приклад — поєднання графічних форм окремих букв і

елементів малюнка чи заповнення літер зображенням («О» — яблуко,

«Л» — дах будинку). Інколи рядки напису розташовані таким чином,

щоб доповнити чи замінити частину зображення. Тло малюнків

складної форми просвічується крізь шрифтові елементи, охоплює їх,

що може утворити несподіваний цікавий ритм полів.

3. ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОВНІШНЬОГО

ОФОРМЛЕННЯ

При розмічуванні оригіналів зовнішнього оформлення

спочатку виготовляють ескіз, а потім оригінали окремо на текстову

і зображальну частини. Цю роботу у видавництві виконують

художники і художні редактори. А технічний редактор перевіряє їх

відповідність вимогам і стандартам.

3.1. Виготовлення ескізів елементів зовнішнього

оформлення

Формат ескізу відповідає формату обкладинки або палітурки. Всі

шрифтові та зображальні елементи розміщуються у межах мальов­

ничого поля (площі, на якій розміщуються елементи оформлення).

Формат обкладинки поєднує формат передньої та задньої

боковин та корінця. Оскільки обкладинка з м'якого матеріалу після

обрізування має той самий формат, що й саме видання, остаточний

розмір мальовничого поля передньої та задньої боковин обкла­

динки дорівнює розмірам обрізаної сторінки видання. Якщо

оформлення передбачає обріз вкрай або колір фону доходить до

краю сторінки без полів, додають по 3 мм зверху та знизу та 6 мм до

зовнішнього поля, які потрапляють в обріз. Розмір корінця зале­

жить від товщини блоку видання (Таблиця 1) з урахуванням обсягу

та ваги 1 м2 паперу. Формат мальовничого поля залежить від фор­

мату видання і обраного типу обкладинки чи палітурки (Таблиця 3).

Отже, формат обкладинки дорівнює сумі подвоєного розміру

мальовничого поля боковин обкладинки і товщини блока, а

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ 395

формат палітурки стосовно обкладинки збільшується на ширину

розстава (6 + 6 мм — для видань малих і середніх форматів та

8 + 8 мм — для видань великих форматів). Елементи оформлення

обкладинки, що випускаються під обріз, повинні мати запас на

підрізку не менше 3 —5 мм у бік підрізки.

Розмір зображення (у тому числі фонових плашок), що

планується під обріз, має дорівнювати для:

• обкладинок без кантів — формату видання до обрізування;

• обкладинок з кантами — формату, збільшеному по ширині на

3-5 мм, по висоті — на 6—8 мм;

• палітурок — мальовничому полю боковини, збільшеному по

ширині на 15-16 мм, по висоті — на 30 — 32 мм (рис. 17).

Таблиця 3. Розміри мальовничого поля боковин обкладинок і палітурок

Книжковий (вертикальний) формат

Формат

видання

М’яка обкладинка

Палітурка

№5

Х«6

№7 № 8,9

До обрізу Після обрізу Без канта 3 кантом

60x8432 105x150 100x140 94 х 146 100x140 103х 146 98 х 146 73x146

60x90/32 112x150 107x140 101х 146 107x165 110x171 105x146 80x146

70x100/32 125x175 120x165 114x171 120x165 123x171 118x171 91x171

70x108/32 135x175 130x165 124 ХІ71 ІЗОх 165 133x171 128x171 101x171

70x90/32 112x175 107x165 101 ХІ71 107x165 110x171 105x171 80x171

75x90/32 112x187 107x177 101 ХІ83 107x177 110x183 105x183 80x183

84x108/32 135x210 130x200 124 x206 130 x 200 133x206 128x206 101x206

60x84/16 150x210 143x200 139x206 145 x 200 148 x 206 143x206 116x206

60x90/16 150x225 143x215 139 x221 145x215 148x221 143x221 116x221

70x100/16 175x250 170x240 164x246 170x240 173x246 168x246 141x246

70x108/16 175x270 170x260 164x268 170x260 173x266 168x266 141x268

70x90/16 175x225 170x215 164x221 170x215 173 x 221 168x221 141x221

75x90/16 187x225 180x215 174x221 180x215 184x221 178x221 153x221

84x108/16 210x270 205x260 199x268 205 х 260 208 x 266 204x268 176x268

60x84/8 210x300 205x290 199x298 205 х 290 209 x 298 204x298 176x298

60x90/8 225x300 220x290 214x298 220 x 290 224 x 298 219x298 191x298

70 х 1008 250 x 350 245 х 340 239 х 348 245 х 340 249 x 348 244 х 348

70x1088 т 0 x350 265x340 259 x 348 265 X 340 269x348 264 x 348

70x90.« 225 х 350 220 x 340 214x348 220 x 340 224 х 348 219x348

84 х 108.3 2' 0x420 265 x 410 259 х 418 265 х 410 269 x 418 264x418

Додаткові ііюрматті

60 х 100,8 250 x 300 245 х 290 239 x 298 245 х 290 249 x 298 243 х 298

84 х 100 16 210x250 205 х 240 199 x 246 205 х 240 208 х 246 203 х 246

60 х 100/16 150x250 145 x 240 139 x 246 145 x 240 148x246 143 x 246

84x9016 210x225 205 x 215 199 x 221 205 x 215 208 х 221 203x221

70 x 8416 175x210 170 x 200 164 x 206 170x200 173x206 168x206

60 x 70/16 150х 175 І45х 165 139x171 145x165 148x171 143x171

84x100/32 125x210 120x200 114x206 120 x 200 123x206 118x206

84 х 90/32 112x210 107 x 200 101х 206 107x200 110x206 105 х 206

396 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Альбомний (горизонтальний) формат

Формат М ’яка обкладинка Палітурки

видання до обрізки після обрізки № 5 № 7 № 8

60x90/12 150x112 145x102 139x108 143x108 118x108

70x90/32 175x112 170x102 164x108 168x108 143x108

75x90/32 187x112 182x102 176x108 180x108 155x108

70x100/32 175x125 168x117 162x121 166x121 141x121

70x108/32 175x135 168x125 162x131 166x131 141x131

84x108/32 210x135 203x125 197x131 201x131 176x131

60x84/16 210x150 203x140 197x146 201x146 176x146

60x90/16 225x150 218x140 212x146 216x146 191x146

70x90/16 225x175 218x165 212x171 216x171 191x171

75x90/16 225x187 218x177 212x183 216x183 191x183

70x100/16 250x175 243x165 237x171 241x171 216x171

70x108/16 270x175 263x165 257x173 262x173 236x173

84x108/16 270x210 263x200 257x208 262x208 236x208

60x84/8 300x210 293x200 287x208 292x208 266x208

60x90/8 300x225 293x215 287x223 292x223 266x223

Висота мальовничого поля палітурки № 5 дорівнює висоті

боковини палітурки, а ширина менше ширини боковини для

малих та середніх форматів — на 4 мм, для великих форматів - на

5 мм. Якщо тканина корінця широко заходить на боковину (на 1/4

або 1/3), ширина мальовничого поля боковини зменшується на

значення заходу корінця на боковину без значення заходу обкла­

динки на корінцеву тканину.

Мальовниче поле палітурки № 6 без кантів дорівнює фор­

мату видання до обрізу, з кантами — збільшується по ширині на

З —5, а по висоті — на 6 —8 мм (рис. 8.17).

& МАЛЬОВНИЧЕ

ПОЛЕ

143 мм 14 143 мм

Рис. 8.17. Ескіз палітурки № 7 із зображенням для видання форматом 60=<90/16

обсягом 288 сторінок, надрукованому на папері вагою 70 г/м2. Формат

(15+143+6+14+6+143+15X15+221+15)

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ 397

Для палітурки № 8 розмір мальовничого поля боковини по

висоті дорівнює розміру картонної боковини, а по ширині у малих

і середніх форматах — менше ширини боковини на 25 мм, у

великих — на 26 мм.

Зображення на обкладинці з картону може бути штриховим,

півтоновим і комбінованим будь-якої мальовничості. Для підвищення

зображальних можливостей замість картону для обкладинки

застосовують щільний (240-250 г/м2) папір. Варто уникати

крейдяного паперу для обкладинки. Паперова або картонна палі­

турка може лакуватися, целофануватися; до неї припресовують

прозору плівку. Якщо обкладинка зафарбовується фоном у край в

один або всі боки, тоді у бік загину паперу на картонну боковину

фон випускається понад мальовниче поле:

вгору вниз збоку

У малих і середніх форматах, мм 14 14 16

У великих форматах, мм 16 16 18

На тканинних палітурках зображення, зазвичай, штрихове

однофарбне або багатофарбне. На кожну фарбу виготовляється

свій оригінал. Півтонові зображення на тканинних палітурках

друкують офсетом або шовкографією; іноді застосовують аплікації.

Розмір мальовничого поля корінця за висотою дорівнює

висоті боковини, по ширині — ширині відставу. Зображення на

корінець наносять шляхом тиснення мідними штампами фольги

або шляхом задрукування палітурною фарбою. Застосовується

також безбарвне тиснення (блінт і конгрев). Зображення на корінці

по ширині повинно бути ца 2 —3 мм вужчим за відстав, а по висоті

коротше висоти боковини на розмір загибки обкладинки на

боковину зверху і знизу (для малих форматів 12 + 12 = 24 мм, для

середніх — 14 + 14 = 28 мм, для великих — 16 + 16 = 32 мм).

Приклад: Визначити формат обкладинки № 3 видання фор­

матом 60x90/16, обсягом 1516-сторінкових зошитів на папері 70 г/м2.

Розрахунок: Формат видання до обрізу: 60/4 х 90/4 = 150 х

225 мм. Товщина блока за табл. 1 — 12 мм. Розмір обкладинки до обрізки

(150 +12 +150) х 225 мм, після обрізки (143 +12 +143) х 215 мм.

Приклад: Визначити формат палітурки типу 7 при форматі

видання 84 х 108/32, обсягом 1 1 16-сторінкових зошитів на папері

80 г/м2.

Розрахунок: Розмір мальовничого поля боковин палітурки

типу 7 при такому форматі за табл. З — 128 * 206 мм. Товщина

398 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

блока за табл. 1 — 10 мм. Отже, розмір палітурки буде

(128+6+10+6+128) х 206 мм. Додаємо ще 16 мм по ширині та ЗО мм

по висоті для кантів. Остаточний формат: 294 х 236 мм.

Зображення на суперобкладинці може бути штрихове,

напівтонове і комбіноване, причому у всіх трьох випадках як одно-

фарбне, так і багатофарбне. Розмір боковини суперобкладинки для

видання в м'якій обкладинці дорівнює розміру боковини

обкладинки після обрізки, а для палітурок — розміру картонної

боковини палітурки (Таблиця 4). Корінцева частина супер­

обкладинки — це простір між її боковинами. Висота корінця дорів­

нює висоті боковини. Ширина корінця суперобкладинки на м'яку

обкладинку дорівнює товщині блока видання з урахуванням

обкладинки. Ширина корінцевої частини суперобкладинки на

палітурки дорівнює сумі розмірів ширини відстава, товщини картону

двох боковин і розміру розстава. Ширина відстава дорівнює товщині

блока видання (Таблиця 1), розмір розстава — 6+6=12 мм.

Якщо за проектом оформлення зображення на боковині

суперобкладинки займає всю видиму передню (або задню) площину, тоді

ширину мальовничого поля боковини можна збільшити на розмір

розстава — 6 мм.

Таблиця 4. Мальовниче поле суперобкладинок

Види

форматіа

На м’ику

обкладинку

На палітурки

ширина висота

Малі

і середні

Розмір блока п&ля

підрізки

Ширине блока після

підрізки, зменшена

на 2 км

Висота йлона після

підрізки, збільшена

на & мм

Вглихї Розмір блока після

підрізки

Ширине блока ліспа

підрізки, зменшена

па 1 ш

Висота &поі:а після

підрізки, збільшена

на в мм

При випуску зображення на боковині або корінці супер­

обкладинки під обріз вверх або вниз (або в обидва напрямки)

необхідно передбачити частину зображення в розмірі 3 — 5 мм у

кожну боковину для підрізки.

Зображення на суперобкладинці може бути випущене на

клапани (частково або під обріз; в останньому випадку варто перед­

бачити 3-5 мм зображення для підрізки), а також бути розміщеним

на корінці або на всій суперобкладинці.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ 399

Отже, до передньої боковини суперобкладинки додають по

6 мм зверху та знизу і 9 мм до зовнішнього краю. З вказаних 6 ш

для верхніх та нижніх полів 3 мм відводиться на виступаючу

частину обгортки і 3 мм на обрізання. Для зовнішнього краю сторі­

нок 3 мм відводиться під виступаючу частину палітурки і 6 мм на

заокруглення, коли зображення переходить через край палітурки

та закінчується на клапані.

У випадках, коли зображення на суперобкладинці має точно

відповідати розміру обкладинки або палітурки, варто завчасно

замовити для цього контрольний примірник блоку видання з

тиражних матеріалів, одягнути на нього суперобкладинку з

чистого паперу і зробити точні виміри.

Розміри клапанів визначаються раціональним розкроєм

паперу. Стандартні розміри клапанів складають 90 мм з обох боків.

У виданнях без суперобкладинки на форзацах може бути

розміщений спеціально підготовлений пізнавальний матеріал.

Кожен елемент зовнішнього оформлення, узгоджено з інши­

ми, виконує свою частину загального завдання, яке композиційно

поєднане з внутрішнім оформленням.

3.2. Правила розмічування оригіналів

Після визначення формату обкладинки або палітурки,

відпрацювання на ескізі розміру мальовничого поля, розмічають

оригінали. Технічний редактор зазначає такі елементи:

• тип елемента зовнішнього оформлення;

• формат видання через частку аркуша;

• гарнітуру, накреслення і кегль шрифтових елементів;

• вирівнювання всіх елементів;

• відступи.

Всім текстовим елементам привласнюють такі характеристики:

1. До якого елемента (або до яких сторінок) належить розмітка.

2. Шрифтові характеристики (гарнітура, кегль, накреслення).

3. Довжина рядка.

4. Характер вирівнювання рядків:

- з абзацним відступом, його розмір;

- з виступом, його розмір;

400 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

- блоком;

- прапором без переносів або з переносами.

5. Розмір інтерліньяжу.

Зображальні елементи зовнішнього оформлення виготовляють

з урахуванням вимог до зображальних оригіналів.

Виходячи зі змісту і призначення видання, керуючись проек­

том (планом) оформлення, правилами і нормами оформлення

текстів і ілюстрацій, дотримуючись принципу однаковості в

оформленні однорідних елементів, технічний редактор дає вказів­

ки про способи і засоби виконання друкарської форми для кож­

ного елемента видання.

Виходячи з ескізу зовнішнього оформлення, перевіряється

наявність усіх необхідних оригіналів. Текст оригіналу обкладинки

(палітурки) і корінця звіряють зі змістом авторського оригіналу

титульного аркуша (різночитання неприпустимі). При будь-яких

невідповідностях технічний редактор з'ясує у головного редактора

або автора точні дані.

При розмітці застосовують коректурні знаки, скорочення за

стандартом рекомендації [7].

Якщо видання випускається у м'якій обкладинці обсягом

більше 160 сторінок або товщиною більше 7 мм, одночасно з обкла­

динкою розмічають корінець. Оформлення корінця може бути

шрифтовим, шрифтово-орнаментальним або змішаним.

Якщо у виданні зовнішнє оформлення репродукційне, то на

лицьовому боці авторського оригіналу обкладинки (палітурки)

роблять напис: «Обкладинка (палітурка) репродукційна, не друку­

вати», а на звороті докладно записують характеристику і склад

зовнішнього оформлення, завдяки чому технічний редактор при

одержанні коректурних відбитків може легко перевірити міри

готовності репродукційних форм. Наприклад: «Суперобкладинка»

або «Палітурка N»5» .

Іноді спочатку розробляють шрифтову частину обкладинки,

а потім із чіткого відбитка виготовляють репродукційну форму.

Набір може бути виконаний у реальних розмірах (1:1), зі

збільшенням кегля для подальшого зменшення.

Зворот оригіналу зовнішнього оформлення оформляється

подібно до оригіналу ілюстрації. На ньому обов'язково зазнача­

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ 401

ються: міра зменшення, у потрібних випадках — лініатура растра,

а також спосіб виготовлення друкарської форми.

Репродукційні оригінали корінця опрацьовують так само, як

і оригінали боковин, проте у виробництво передають їх тільки

після остаточного підрахунку товщини майбутнього видання. Тоді

на корінці можна розмістити цей текст або орнаментальну прикра­

су відповідно до ескізу. Зазвичай, це роблять після роздрукування

верстки. Залежно від реальної товщини видання, розміри репро­

дукційного зображення на корінці коректують, застосовуючи

різноманітні міри зменшення оригіналу при репродукуванні.

Іноді виникає необхідність підігнати зображення на корінці

точно до фактичної товщини видання. Тоді по верстці або

розрахунковому макету замовляють у друкарні пробний блок

видання з тиражного паперу із зовнішнім покриттям (обкладин­

кою, палітуркою) із тиражних матеріалів і вже безпосередньо за

ним готують оригінал корінця потрібного розміру.

Складну обкладинку розмічають за тими самими правилами і

способами, що й титул, але обирають шрифти більш інтенсивного

накреслення (напівжирний та жирний) або великих кеглів. Бажано,

щоб композиційне вирішення обкладинки було пов'язане з

оформленням титулу. Б оформленні можуть широко викорис­

товуватися різні лінійки, орнаментальні прикраси, заливки, раст­

рові й орнаментальні фони. Якщо плашку-виворотку випускають

під обріз, тоді її розмір збільшується для обкладинок № 1 і 3 в бік

відрізування на 3 —5 мм, а для палітурки № 5 та 7 — на розмір

загину паперу на картонну боковину.

При оформленні обкладинок і палітурок враховують кіль­

кість фарб і визначають колір кожного елемента.

Остаточне формування зовнішнього оформлення видання

відбувається при виготовленні оригінал-макета.

4. ЗАКЛЮЧНІ ЕТАПИ ОПРАЦЮВАННЯ БЛОКУ ВИДАННЯ

Перед тим, як блок видання одягається у обкладинку чи

палітурку, він має пройти етап брошурування. Цей етап склад­

ається з кількох процесів:

402 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

Зштовхування — вирівнювання країв аркушів чи зошитів,

постукуванням їх країв. Перед цим між ними роблять «повітряний

прошарок» для одержання рівної стопи або блоку.

Фальцювання — складання задрукованих аркушів у зошит. Воно

здійснюється у спеціальних фальцювальних машинах: спочатку аркуші

подаються самонакладами у машину, потім згинаються і

розрізаються. При чотиризгинному фальцюванні можливі

зморшки на внутрішніх аркушах зошитів, а також недостатньо

міцне прилягання корінцевих згинів. Позбавляються такого

дефекту просічкою (перфорацією) згину в голівці. Але папір не

може бути товстішим за 90 мкм.

Пресування зошитів на спеціальних обтискних пресах — дає

можливість позбавитися згинів, видалити з зошитів і, частково, з

паперу, повітря, внаслідок чого вони стають пласкішими.

Комплектування, скріплення і обробка книжкових блоків (вкла­

данням або підбиранням) — підбір усіх зошитів майбутнього

видання і розташування їх у потрібному порядку. Машинний спо­

сіб застосовується при малих тиражах. Під час комплектування до

основного блоку приєднуються сторінки чи блоки, видруковані

окремо, а також форзаци. Для контролю правильності виконаного

комплектування використовують корінцеві контрольні мітки —

«сходи» (рис. 8.19). Якщо підбірна машина з'єднана з автоматом

наступної обробки в єдину систему, тоді візуальний контроль

точності комплектування не потрібен.

Рис. 8.19. Корінцеві мітки

ЗАКЛЮЧНІ ЕТАПИ ОПРАЦЮВАННЯ БЛОКУ ВИДАННЯ 403

Обрізка книжкових блоків — вирівнювання по формату з трьох

сторін книжкового блоку чи брошури на різальній машині. Обріз­

ка виконується на триножевих паперорізальних машинах, але

може виконуватися і на одноножевих.

Обтиск корінця блоку видання — пресування корінця книжко­

вого блоку для зменшення товщини його прикорінцевої частини.

Обтискні преси — пристрої, призначені для ущільнення зошитів

після фальцювання — блоків після підбирання й обробки, а також

видань після виготовлення.

Подальша обробка скомплектованих блоків може бути

різноманітною — залежно від товщини блоку, вибраного способу

скріплення і типу зовнішнього оформлення. Обкладинка з

книжковим блоком може скріплюватися кількома способами:

• без шиття — клейове безшвейне скріплення по корінцю;

• шиттям — зшивання окремих зошитів блоку між собою за

допомогою ниток, термониток чи дроту;

• швейно-клейовим способом.

Клейове безшвейне скріплення є найдешевшим, тому нині

широко використовується у книжковому виробництві. Якість

такого типу скріплення залежить від паперу (ідеально підходить

товстий і рихлий газетний папір з мінімальною проклейкою) і

клею. Скріїшення зошитів шиттям роблять нитками по зошитам

або на корінцевому матеріалі. Позошитно зшиваються блоки,

скомплектовані підбиранням. Довговічність таких видань менше,

ніж зшитих на корінцевому матеріалі. Шиття на корінцевому

матеріалі — послідовне зшивання зошитів стібками ниток по

корінцю блоку, скомплектованого підбиранням, разом із корін­

цевим матеріалом.

Торшонування — надання корінцю блоку шорсткуватосі

перед нанесенням клею при клейовому безшвейному скріпленні. В

целюлозно-паперовому виробництві торшонуванням називають

облагороджування паперу шляхом надання його поверхні зер­

нистої структури.

Після брошурувальних робіт йде палітурний процес, який

поєднує вставлення книжкового блоку в оправу та оздоблення

різними елементами.

Питання:

1. Перерахувати і коротко охарактеризувати елементи зовнішнього оформлення видання,

їхні характеристики і призначення.

404 ТЕМА 8. РОБОТА З ОРИГІНАЛАМИ ЕЛЕМЕНТІВ ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ВИДАНЬ

2. Типи обкладинок за стандартом. Охарактеризувати кожний.

3. Способи комплектування видань в обкладинці.

4. Типи палітурок, їх характеристики і призначення.

5. Охарактеризувати необов’язкові елементи зовнішнього оформлення видання.

6. Послідовність виготовлення ескізів елементів зовнішнього оформлення.

Література:

[37], [40, С. 115-145], [41], [42], [43], [47],[52], [57, С. 40-46], [63, С. 149-156], [77,

С. 68-84], [82], [83].