Тема 7. Редакторська підготовка

ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ

ТА ТЕКСТІВОК

Проблематика теми:

► Роль зображень у друкованому виданні.

► Вибір зображального матеріалу, види зображень.

► Опрацювання зображень, їх верстка.

Повторити:

■ Види зображальних оригіналів і вимоги до них за [19].

м Способи опрацювання оригіналів.

План теми:

1. Види зображень. Ілюстрування видання.

2. Особливості верстки і виводу зображень.

3. Склад і способи розміщення текстівок.

1. ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ

Кожне друковане видання, крім текстів, містить також

зображення — графічний твір, що передає зміст у нетекстовій

формі за допомогою наочних засобів та прийомів. В книгах

зображення мають назву ілюстрацій.

Ілюстрація (від лат. іііивітаїіо - освітлення) — зображення,

пояснення за допомогою наочних засобів; зображення, що супрово­

джує й доповнює текст.

У періодичних виданнях не кожне зображення є ілюстра­

цією, оскільки більшість із них має власний зміст, не доповнює

текст, а дає інше бачення теми. У поєднанні з текстом зображення

конкретизує, посилює його зміст, спрямовує у потрібному напрямку,

наочно коментує або надає іншого відтінку. Характер зобра­

жальних елементів впливає на їх сприйняття читачем, привертає

увагу, а змістове наповнення задовольняє потребу в інформації.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 307

Завдання зображення — конкретизувати словесний образ,

передати емоційне ставлення та уявлення про нього, розкрити

зміст цього образу, доповнити, пояснити або прикрасити, дати

інформаційний привід , наочно дати інформацію про людей, події,

історію та сучасність. Тобто зображення є не лише елементом

зовнішньої форми видання, але і його змістовим наповненням.

Природа друкованого твору — синтез слова й зображення, тому

дизайнер вирішує проблему співвідношення слова як мистецтва

часо^вого та зображення як мистецтва просторового. Основними

вимогами до зображень є актуальність, правдивість, точність,

виразність, зрозумілість, якість виконання.

Отже, зображення — нетекстова інформація, яка образно

розкриває зміст, привертає увагу, викликає емоційну реакцію,

прикрашає видання, є його візуальним символом.

Ілюстрування видання - важливий етап видавничої роботи.

Іноді вдале зображення здатне зробити більше, ніж багато сторінок

тексту. Під час вироблення концепції видання визначається міра

його ілюстрованості, принцип взаємодії тексту та зображень, їх

композиція, кольоровість та спосіб відтворення зображень. Зобра­

ження зустрічаються не лише в тексті, але і в системі рубрикації,

оскільки заголовки і рубрики можуть поєднувати текст та зобра­

ження, а шмуцтитули майже завжди містять зображення, які

розкривають зміст розділу загалом.

Зображення є візуальним сигналом, акцентом, який дає

поштовх до прочитання матеріалу, керує поглядом читача.

Насамперед читачі розглядають зображення, і після цього читають

заголовки і сам текст. В дитячих виданнях зображення формують

уявлення дитини про героїв та події, у газетах зображення дають

змогу читачам стати свідками реальних подій. Логотип видання є

визначальним для читача, коли він шукає потрібну йому газету,

журнал, книгу з серії.

Зображення можуть бути оригінальними, створеними для

конкретного видання, або взяті з інших джерел. Вони подаються

автором або виконуються у видавництві. Але перед тим, як увійти

у видання, зображення опрацьовуються в єдиному стилі.

Отже, планування видання з зображеннями складається з

таких етапів:

1. Встановлення міри ілюстративності видання. Підрахунок

загальної кількості зображень і середньої кількості на сторінку

(розворот).

308 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

2. Підбір зображень відповідно до змісту та концепції: пошук,

створення, приведення до потрібного формату. Оцінка важли­

вості кожного текстового фрагменту, супроводженого зображен­

нями і їхня рівноцінність.

3. Опрацювання: корекція, ретуш, покращення чіткості, кольороподіл.

4. Розробка макету сторінки з одним та кількома зображеннями,

кількох варіантів макету із зазначенням зон зображень і їхньої

форми, враховуючи текстівки. При цьому слід дотримуватися

основних правил верстки і не змішувати обрізані в край ілюстра­

ції з ілюстраціями на формат, розташовувати поряд прямокутні

зображення, і обрамлені, наприклад, овальними віньєтками.

5. Точна підгонка розмірів кожного зображення із зазначенням

місця текстівки; перенумерація зображень.

6. Позначення всіх текстівок з урахуванням обсягу.

Зображення, подані автором, перевіряються редактором

щодо якості відтворення та відповідності змісту: чи є вони потріб­

ними, чи ілюструють всі необхідні текстові фрагменти, чи є

зрозумілими для певної читацької аудиторії. Якщо зображень не

вистачає, редактор може попросити автора підібрати додаткові, або

цю роботу виконують у видавництві: замовляють художникам,

фотографам, вибирають з редакційної бази даних або електрон­

ного каталогу зображень, шукають у мережі ІЩетеІ:, в архівах,

бібліотеках.

Зображення у виданні складають послідовний візуальний

ряд, що означає дотримання певних вимог до всіх зображень,

включених у видання. У книжкових виданнях складається план

ілюстрування, визначається кількість сторінок, повністю або

частково зайнятих зображеннями, наприклад, фронтиспіс, шмуц­

титул або заставки на спускні сторінки. Значення має й вид

зображального оригіналу: однокольоровий чи багатокольоровий,

штриховий чи півтоновий. У періодичних виданнях зображення

підбираються для кожного матеріалу окремо, але важливе значен­

ня має масштаб, поєднання кількох зображень на сторінці, їх зміст

і якість відтворення.

Відповідно до виду видання змінюється характер роботи

редактора над зображеннями. Під час оцінювання змісту ілюстра­

тивного матеріалу враховується психологічне сприйняття різними

категоріями читачів. Тому подані автором зображення, можуть

бути відхилені, якщо вони важкі для сприйняття чи однобічно

характеризують зміст, або містять зайві подробиці, що відволікають

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 309

від теми. Також враховуються естетичні якості ілюстрацій, манера

і техніка виконання.

1.1. Вибір виду зображення та оцінка придатності

для конкретного видання

Зображення відповідно до призначення і мети застосування:

• дають можливість дізнатися про щось нове (предмети та явища

живої та неживої природи, людина, людська діяльність);

• мають художньо-естетичний характер (демонструють людські

характери, почуття і стосунки, ставлення до природи, творів

людської діяльності).

Зображення у виданні різняться за значенням та місцем,

зв'язком з текстом, технікою виконання й поділяються на такі види:

пізнавальні, художньо-образні, документальні та декоративні.

Пізнавальним зображенням властива чіткість вираження

функціональних особливостей предмета або явища, докумен­

тальність. Це предметні й математичні креслення, предметні ма­

люнки, фотографії, схеми, без яких зміст може залишитися незро­

зумілим. Основна функція пізнавальних зображень — розширити

можливості читача щодо пізнання ситуації, пояснити зміст

текстового повідомлення, його логіку. Вони застосовуються в

науковій, технічній, навчальній, науково-популярній та науково-

художній літературі. Науково-пізнавальні ілюстрації подаються у

вигляді реальних (фотографія, малюнок) чи формальних зобра­

жень (утрируване передання дійсності, збільшення фрагменту),

інфографіки, монтажу кількох зображень.

Художньо-образні зображення доповнюють літературний

образ, поглиблюють образне сприйняття тексту, застосовують у

літературно-художніх виданнях. Вони є розкривають мету твору,

послідовно висвітлюють сюжет, перебіг думок автора, акцентують

увагу на найважливішому. Існують різні підходи до художньо-

образного тлумачення зображення: ілюстрація може бути тісно

пов'язана з текстом, йти за літературним викладом, а може мати

загальний смисл і розміщуватися паралельно до тексту, розкри­

ваючи певну епоху, ідею. Якщо в науковому виданні ілюстрація

зберігає максимальну точність зображуваного об'єкта, то в літера­

турному вона дає можливість читачеві фантазувати, створювати

власне уявлення.

310 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Документальні зображення є перефотографованими чи від­

сканованими відбитками творів, що відомі з інших джерел і

вживаються у наукових, науково-популярних, періодичних видан­

нях. За характером зображення вони можуть бути текстовими

(рукописні тексти, сторінки попердніх видань, документи),

штриховими (рисунки), тоновими ( картини, скульптури), кіно- та

телезображення. Вони можуть бути винесені у додатки або пода­

ватися паралельно з текстом. Вимоги до якості таких зображень

надзвичайно високі, оскільки вони повинні точно передавати

значення реального об'єкту.

Орнаментально-декоративні або символічні зображення є вираз­

никами стилю оформлення видання, приміром, національних рис,

історичних епох. Використання орнаменту в художньо-образних

ілюстраціях дає змісту досягти узагальненості, умовності форми.

Роль ілюстрацій у різних видах видань відрізняється: у

художній літературі — художньо-образні ілюстрації зорово

відтворюють літературні образи; у науковій, навчальній, науково-

популярній, довідкових виданнях - науково-пізнавальні ілюстрації

предметного характеру максимально точно відтворюють необхід­

ну для розуміння тексту інформацію; у газетах зображення

підтримують зацікавленість, дуже активні. Робота фотографів та

фотокореспондентів у періодичних виданнях пов'язана із сенса­

цією, є засобом привернення уваги читача до відомої інформації,

але з незнайомого ракурсу. Іноді яскрава робота фотографа дає

імпульс для прочитання значного за обсягом тексту.

Зображення за способом відтворення класифікують на:

• штрихові — зображення утворюється з крапок, штрихів, ліній

чи суцільних площин різних розмірів, але однакової насиченості;

• півтонові — зображення утворюється з окремих ділянок різної

насиченості (оптичної густини), що поступово переходить від

світлого до темного тону.

• інфографіку — діаграми, карти, схеми, креслення, штани,

таблиці, які наочно подають та аналізують інформацію,

додають візуальний ефект.

Більшість зображень, що належать до інфографіки, виконані

у вигляді штрихових малюнків, але, наприклад, карти та діаграми

містять півтонові фрагменти.

За кольоровістю зображення поділяються на однокольорові

та багатокольорові, і кожен із цих видів може бути півтоновим чи

штриховим.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 311

Штрихові оригінали (одно- та багатоколірні) поділяються на

технічні та художні графічні малюнки.

Технічний малюнок — науково-пізнавальна ілюстрація, яка має

науково-технічну точність і графічну виразність і дає конкретні

відомості з певної галузі науки, техніки, виробництва. Це —

креслення (математичні, предметні), карти, схеми (будови, руху),

картограми, діаграми. Міра навантаження деталями залежить від

призначення, характеру видання, якості паперу.

План — креслення, що зображає в умовних знаках або

масштабі на площині горизонтальну або вертикальну проекцію

предмета та його розмірів.

Креслення — умовне графічне зображення предмета з точним

співвідношенням його розмірів, отримане методом проекції.

Номограма — креслення, що дає змогу замінити обчислення

за формулами виконанням простіших геометричних побудов, в

яких за допомогою ключа отримуються відповіді.

Схема — умовне графічне зображення об'єкта (явища,

процесу), що передає у загальних рисах суть його характеру та

структури, положення або організацію різних груп (людей, тварин

або предметів); напрямок окремого предмета в просторі чи

середовищі, прямування (процесу) або організації окремих

елементів у природному або суспільному явищі; дає можливість

порівняти величини, виражені числами. Застосовуються схеми у

виданнях наукової, навчальної, виробничо-технічної, науково-

популярної тематики, журналах, газетах, іноді — в літературно-

художніх виданнях. Відповідно до призначення розрізняють схеми:

будови, руху, порівняння, а також картограми, картодіаграми і

картосхеми. Схеми руху дають можливість побачити, приміром,

круговорот речей у природі, характер танцювальних рухів. Схеми

порівняння наочно порівнюють, співвідносять розміри, виражені

у числах.

Діаграма — умовне графічне зображення числових значень

або їхніх співвідношень, виконане за допомогою ліній, площин,

геометричних фігур, рисунків для зіставлення розмірів. Залежно

від виду фігур розрізняють діаграми площинні, лінійні, об'ємні.

З площинних найбільше поширення мають стовпцеві (розміри

зображуються у вигляді вертикальних прямокутників-стовпчиків),

стрічкові (розміри зображуються у вигляді горизонтальних

прямокутників — стрічок) і секторні (зображуються у вигляді кола,

розділеного на сектори різних розмірів). На лінійних діаграмах

312 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

зіставлені величини зображуються ламаними лініями на коорди­

натному полі, на об'ємних — різноманітними фігурами. Наочність

діаграми може бути посилена введенням у неї малюнка у вигляді

фігур-знаків (наприклад, малюнки будинків різних розмірів).

Застосовуються діаграми у навчальних, наукових виданнях з

економіки й економічної географії, періодичних виданнях (подан­

ня інформації про соціологічні опитування, економічні показники,

динаміку цін тощо).

Графік — креслення, що наочно показує кількісне спів­

відношення та розвиток взаємопов'язаних процесів або явищ у

вигляді кривої, прямої, ламаної лінії, побудованої у тій чи іншій

системі координат. У графіку функціональна залежність між

розмірами зображується за допомогою ліній на площині у декар-

товій системі координат: по осі х (абсцис) — значення незалежної

перемінної, а по осі у (ординат) — значення функції. Кожне зна­

чення двох розмірів визначає розташування точки на графіку, а

крива, що з'єднує всі ці точки, дає наочне уявлення про те, як

змінюється функція. Наочність ходу зміни розмірів підвищують

тим, що графік розміщується на координатній сітці. Правила

побудови графіків зводяться до вибору загального розміру графіка

відповідно до формату набору, співвідношення товщини основних

і допоміжних ліній, виконання і розташування написів. Нерідко

графік доповнюється малюнком.

Художні графічні ілюстрації конкретного художника-ілюстра-

тора підбирають, виходячи з особливостей його стилю. Такі

малюнки виконуються в полуторному чи подвійному масштабі на

папері, а потім на них накладають колірні пласти чи плями.

Одноколірні штрихові ілюстрації обробляються комп'ютер­

ними програмами або вручну. При електронній обробці малюнки

створюють безпосередньо в програмі верстки, оскільки вони

генеруються як частина оригінал-макету й їх не потрібно окремо

опрацьовувати. Якщо графічні малюнки підготовлені окремо, вони

скануються і потім вставляються у текст під час верстки; або в

оригінал-макеті передбачається місце для ілюстрацій у потрібному

масштабі, і вони вставляються у текст пізніше. Звичайно, для ви­

робництва попереднє сканування і вставка зображень у файли

набагато дешевше.

Півтонові зображення можуть бути одноколірними чи

багатоколірними з використанням 256 відтінків градації сірого.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 313

Фотографії, фотокопії, документальні ілюстрації, креслення, схеми

належать до пізнавальних ілюстрацій, малюнки, монтажі — до

художньо-образних. Півтоновими можуть бути діаграми, карти,

логотипи та багато інших видів зображень.

Фотографія — зображення, отримане шляхом фотографу­

вання. З фотографій можна створити фотомонтаж — зображення-

композицію, складене з кількох фотографій, чи колаж — зображен­

ня, створене накладанням на основу матеріалів, які відрізняються

кольором та фактурою.

Карта — креслення, що зображує поверхню Землі або інших

небесних тіл (у доступному для науки вигляді), небесну сферу.

Характер зображення карт та планів залежать від багатьох факторів:

розмір зображуваної поверхні; мас штабування (від 1/200000000 до

1/25000); призначення (фізичні — для загального ознайомлення з

поверхнею, топографічні — прикладного характеру). У карти, плани

та схеми часто додають предметні зображення, приміром, силуетні або

об'ємні малюнки без просторових якостей. Зображення з глибоким

простором поміщають у рамку, щоб ізолювати від основного

зображення — карти. Рамка може бути прямокутною і позначати

широту і довготу, або обмежувати фраг мент місцевості, що

укрупнюється, або мати вигляд візерунка, містити предметні малюнки.

Сігнет (від єі^ о — визначаю, позначую) — фірмовий знак,

емблема видавництва, типографії або серії, відтворений у виданні

на авантитулі, титулі, обкладинці або палітурці.

Видавнича марка — фірмовий знак, емблема видавця або

видавництва, у якій символічно відображається специфіка його

видавничої діяльності.

Народження видавничої марки пов'язується з власником

типографії у Венеції Альдом Мануцієм (1450-1515), який поставив

справу випуску книг на наукову основу і став випускати книги під

назвою альдіни. Тоді ж з'явився шрифт антиква, курсивне накрес­

лення для виділення певних фрагментів тексту. «Нова академія» —

тридцять видатних вчених — обговорювали книги, що видавалися, а

також редагували їх. Для того, щоб конкуренти не могли підробити

видання, Мануцій розсилав каталоги з вказівкою цін і розміщав на

всіх книгах видавничу марку. На ній було зображено дельфіна, що

обвився навколо якоря.

Серійна марка або емблема — фірмовий знак серії, позначений

на всіх її випусках.

314 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Типографська марка — фірмовий знак типографії, де було

надруковане видання.

Логотип — характерно оформлена назва видання, видав­

ництва, серії.

І співС: лloоgвoо s «л— опгоотниятпт»я ,з 'сялвоивлоо тсая tвyнpаoсs л-ід овікд бпиотєодкн.ання двох грецьких

Екслібрис (від лат. exlibris — з книг) — книжковий знак, що

вказує на приналежність книги якомусь власнику. Нині розріз­

няють суперекслібріс, що відтискується рельєфно на палітурці або

корінці видання, а також паперовий екслібрис, розміщений на

внутрішньому боці палітурки.

Екслібрис має давню історію. Велика кількість збирачів книг

намагалися наклеїти на внутрішній бік палітурки або обкладинки

кожної книги своєї бібліотеки індивідуальний книжковий знак.

Перші гравіровані екслібриси з'явилися у Германії у 16 ст. - їх

застосовували Дюрер, Кранах, Гольбейн, Бехам. У Росії книжковий

знак почав розповсюджуватися на початку 18 ст., хоча задовго до

цього на рукописних книгах з'являлися різноманітні за змістом

надписи та малюнки, що засвідчували власність. На початку 20 сг.

художники групи «Світ мистецтва» А. Бенуа, К. Сомов, Б. Кусгодієв,

Л. Бакст, М. Врубель, Е. Лансере та інші виконали ряд книжкових

знаків. У 20—ЗО^ті роки розробкою екслібрисів займалися В. Фавор-

ський, П. Шилінговський, М. Купрєянов та інші.

Вибір методу роботи з ілюстративним матеріалом залежить

від їх виду і способу взаємодії з текстом: якщо зображення завер­

стані у текст, то вони мають опрацьовуватися як єдиний масив;

якщо зображення відтворюються окремо від тексту, тоді вони

опрацьовуються окремо із подальшим ручним монтажем.

Вид зображального матеріалу, що буде використаний у

виданні, залежить від багатьох факторів: бажання показати

реальність чи нереальність, точно відобразити події чи надати

читачеві можливість образно мислити. Художній редактор має

продумати можливість поєднання пізнавальних та художніх

ілюстрацій. Звичайну фотографію чи малюнок можна доповнити

схематичним зображенням чи збільшити певні деталі. На

діаграмах замість стовпців із числовими значеннями вміщують

фотографії предметів. Звичайну таблицю можна пожвавити, якщо

замість тексту у стовпцях чи рядках помістити зображення.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 315

Схематичне зображення завжди має умовний характер,

оскільки на схемах показується не сам предмет, а його будова,

розташування, стан чи робота у такій графічній формі, яка б

виявила найістотніше, типове і, одночасно, була легкою для

сприйняття. Тому креслення застосовується там, де предмет легко

піддається виміру і де точна міра окремих частин і відстаней між

ними має більше значення, ніж художність та декоративність; або

коли креслення є прообразом чогось в уяві людини. В усіх інших

випадках кращі для сприйняття малюнки та фотографії.

Щоб створити абстрактно-графічну композицію, дизайнер

докладно вивчає предмет зображення, поступово вилучає з великої

кількості ознак зайві, другорядні і виокремлює основні для

відображення того істотного, іцо необхідно в кожному конкрет­

ному випадку. Лише після цього дизайнер знаходить графічну

форму, яка акцентує на сутності предмета. Знайдене в такий спосіб

зображення полегшує читачеві шлях до розуміння об'єкта. Але

водночас, розуміючи схематичне зображення, читач має уявляти

реальний предмет. Цей перехід у процесі мислення читача від

загального до часткового й навпаки від часткового до загального

здійснює дизайнер. Такої конкретизації потребують науково-

популярні видання, а також видання для дітей, оскільки діти мають

недостатній досвід абстрактного мислення.

Сюжетно-композиційна та літературна складова ілюстрації

виражається художнім зображенням героїв, предметів, станом і

дією. Редактор звертає увагу на те, наскільки зображене відповідає

сюжету, задуму автора тексту, тобто, як і наскільки відповідають

композиційно-образотворчі засоби художника художнім образам,

якими керувався автор тексту. Всі зображально-композиційні

засоби (лінія, пляма, світло, колір, метод зображення предметів,

простору, руху тощо), якими створюється образ, у їх загальному

вираженні, тобто у вигляді конкретної образотворчої системи

мають відповідати стилю літературного твору і, одночасно, збері­

гати індивідуальні особливості стилю самого художника.

Усі зображення (первісні оригінали) потребують більшою

або меншою мірою удосконалення — покращення відтінків,

коригування, підвищення чіткості, ретушування, кольороподілу.

Особливими прийомами оформлення тонового оригіналу є ретуш,

обтравка, технічне гравіювання, виворотка, окантування рамкою —

прямокутною, округлою чи овальною.

316 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

1.2. Підбір та опрацювання зображальних оригіналів

На стадії розробки проекту видання продумується його

ілюстрування — обсяг зображального матеріалу, його зміст та пара­

метри, а також спосіб розміщення, композиція щодо тексту.

У книжковому виданні складають список зображень, які б

створювали смисловий ряд, відображали фрагменти твору у певній

логічній послідовності. До цього списку додаються джерело і спосіб

одержання певного матеріалу, а також попередні розрахунки

витрат. У проекті зазначається поділ ілюстрацій на тонові та штри­

хові, однокольорові та багатокольорові й можливість їхньої заміни.

Вирішуючи питання наявності ілюстрацій, визначають лише

загальну концепцію ілюстрування, кількість зображень, порядок

розташування, техніку виконання. Композиція ілюстративного

матеріалу на цьому етапі не розглядається.

У періодичному виданні ілюстрації підбираються для

кожного матеріалу окремо, але всі зображення мають відповідати

загальній концепції: кольоровість, якість, пропорції, кількість на

сторінці тощо. Під час проектування кожного окремого номера

деякі зображення відхиляються, інші — заміняють, оскільки

ілюстрація — центр композиції газетної чи журнальної сторінки,

важливий акцент, що привертає увагу до окремого матеріалу і

відтягує від іншого. Баланс сторінки або розвороту і послідовність

читання всіх матеріалів — завдання, яке можна виконати при

правильному підборі зображального матеріалу.

1.2.1. Підбір та створення зображень

Пошуком зображень у редакції займається фахівець (дизай­

нер, художній редактор, більдредактор), який:

• компетентний у змісті, концепції видання;

• має доступ до бази даних зображень, постійно її поповнює і

систематизує;

• орієнтується у спеціалізованих колекціях друкованих та

електронних малюнків;

• вміє підбирати ілюстрації в агентствах, бібліотеках, музеях,

художніх галереях, архівах, державних і особистих колекціях;

• знає законодавство щодо авторських прав на зображення, взят і

в інших джерелах.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 317

Так, наприклад, авторські права на фотографії діють

протягом 50 років, що відраховуються після завершення року, у

якому була зроблена фотографія. На історичні фотографії,

відповідно до прийнятих угод, авторські права не поширюються, а

той, хто публікує історичну фотографію, не отримує при цьому

ніяких авторських прав.

Усі зображальні паперові та електронні оригінали ретельно

вивчаються редактором і дизайнером з погляду можливостей

відтворення, щоб за наявності альтернативи обрати найбільш

придатний варіант.

Існує кілька джерел отримання ілюстрацій для публікації:

• сканування;

• колекції цифрових фотографій на дисках;

• зображення, отримані за допомогою цифрових камер;

• зображення, отримані з екрана комп'ютера;

• оригінальні векторні чи графічні малюнки.

Технічні ілюстрації виконуються на основі попереднього

ескізу у відповідних пропорціях і однаковому стилі: вручну (туш­

шю на білому гладкому щільному художньому папері у полутор­

ному (150 %) чи подвійному (200 %) масштабі) або на комп'ютері.

Текстівки складаються окремо чи в додатковому пласті із

зображенням.

Штрихові кольорові оригінали подаються або з поділом

кольорів, або із чіткими межами кольорових ділянок. Оригінали

півтонових зображень виконуються на папері, фотоплівці або в

графічних програмах. Дуже дрібні, але необхідні, фрагменти

зображення збільшують у межах припустимого.

Найпоширенішим способом отримання зображень є скану­

вання зображень з фотографій, слайдів, газет, журналів чи інших

друкованих видань, оригінальних малюнків. Можливості сканерів

повинні передбачати настроювання точного розміру, що потрібно

для виводу зображень у заданому масштабі (може бути передба­

чена можливість трансформації й інші ефекти). При скануванні

встановлюються такі параметри:

• Гама — коефіцієнт нелінійного перекручування, при збільшенні

якого світла зона тонів збільшується, темних — зменшується,

зображення освітлюється (графік у вигляді кривої, вигнутої

нагору), при зменшенні значення гами зображення затемнюєть­

ся. При скануванні світлих знімків гама повинна бути зменшена,

темних — збільшена.

318 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

• Режим сканування:

о Grayscale (чорно-білий 8-бітовий режим, що дає 256 градацій

сірого кольору) — скануються напівтонові ілюстрації і фотогра­

фії для чорно-білого друку;

о Bitmap (нерастроване зображення з чорних і білих пікселів,

при друкуванні чорним пікселям відповідає чорний колір, а

білим — колір паперу) — скануються чорно-білі штрихові

зображення, наприклад, гравюра, контурний малюнок;

о Halftone Screen (растроване напівтонове зображення перетво­

рюється в Війпар-зображення);

о RGB (кольоровий 24 бітний режим, що відтворює до 16 мільйо­

нів кольорів у трьох 8-бітових каналах (256 кольорів на канал).

• Роздільна здатність (приблизно 300 ррі), відповідно до формул;

GL = (PR / SF)V2 +1;

SF = PR / SQR(GL-l);

SR = SF •1.5 •X,

де SR — вхідна роздільна здатність сканування (scan resolution,

РРІ)

PR — вихідна роздільна здатність принтера (print resolution,

dpi)

SF — просторова частота чи лініатура (screen frequency, lpi)

GL — кількість півтонів на канал (grayscale levels, 0-256)

X — розмір маспггабування (Scale).

Для отримання якісних оригіналів зображення повинні

скануватися з мінімальною роздільною здатністю 600 dpi, а іноді і

понад 1000 dpi. Під час редагування малюнки з роздільною здатні­

стю 300 dpi роблять у подвійному розмірі (масштаб 200 %), а потім

зменшують до необхідного розміру з підвищенням чіткості зобра­

ження, тобто отримують потрібні 600 dpi. Якщо оригінал непри­

датний дію сканування через свої розміри, крихкість, інші при­

чини, він фотографується. Графічні програми Freehand, Adobe

Illustrator, CorelDraw дозволяють створювати високоякісні штри­

хові малюнки. Після сканування зображення попередньо опрацьо­

вується:

1. В оригіналах поганої якості підвищують різкість фільтром неріз­

кого маскування (unsharp masking): контури кольорових зобра­

жень «загострюються» у місцях їхнього дотику, видаляються

ореоли і нерівна кольорові «бахрома».

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 319

2. Видаляють колір з-під чорної складової (UCR — undercolor

removal) шляхом обчислення відсоткових співвідношень фарб у

темних ділянках і перераховування складових компонентів

(оптимально при друкуванні — не більш 240 %, максимально

можливе значення 4 х 100 % = 400 %).

3. Замінюють сірий компонент (GCR — grey component + replace­

ment). Оскільки сіра шкала формується накладанням трьох

фарб (блакитної, пурпурної і жовтої) із додаванням кольоро­

поділеного зображення для чорної фарби, можна частково

замінити їх на чорну без погіршення сприйняття кольору

відбитка. При цьому знижується витрата фарб, поліпшується

можливість контролю за процесом друку, зображення отримує

нейтральні відтінки сірого.

4. Застосовують спеціальні ефекти.

5. Створюють одночасно файли з низькою і високою роздільною

здатністю: ОРІ (Open Prepress Interface — відкритий інтерфейс

додрукарської підготовки) і APR (Automatic Picture Replace­

ment — автоматичне заміщення малюнків). Файл з низькою

роздільною здатністю (формат EPS) відправляється у систему

верстки, з високою — зберігається в пам'яті.

Скановані та опрацьовані файли передаються в систему

верстки. Файли ілюстрацій займають багато місця в пам'яті

комп'ютера, тому зображення опрацьовуються окремо і встав­

ляються у заздалегідь створені зображальні блоки на останніх

етапах верстки видання.

Важлива перевага зображень, створюваних за допомогою

програмних засобів, — простота модифікації та редагування,

можливість регулювати контрастність, ретушувати зображення,

маскувати окремі елементи і використовувати спеціальні ефекти.

Фотоформи з кольороподілом для комп'ютерних зображень

створюються електронними засобами при заданих параметрах,

встановлених у системі Pantone. Півтонові багатокольорові оригі­

нали можуть у подальшому друкуватися в одну фарбу, але при

цьому вони опрацьовуються особливим способом і здійснюється

попередня роздруківка з подальшим оцінюванням результату.

Єдиного шляху удосконалення конкретного зображення не

існує. Загалом коригування і покращення зображень — злагодже­

ний процес, що поєднує безліч взаємозв'язаних завдань:

• Масштабування зображення до необхідних розмірів і роздільної

здатності.

320 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

• Поліпшення різкості для компенсації розмиття.

• Зміна тонового характеру зображення.

• Перетворення зображення (якщо воно кольорове) в режим

СМУК, використовуючи коректні параметри кольороподілу для

конкретного проекту.

• Визначення найбільш і найменш важливих для покращення

зображення тонових діапазонів, враховуючи зміст.

• Визначення межі яскравості, враховуючи характеристики прин­

тера, тонові особливості та зміст зображення, значення тіні.

• Налаштування півтонів із компенсацією збільшення розміру

точок растру при друці.

• Повторна перевірка найяскравіших, нейтральних і характерних

кольорів зображення. Встановлення чисельних значень. Корек­

ція зрушень кольору по каналах.

• Обстеження кожного кольорового каналу на предмет потенцій­

них проблем з контрастом і деталізацією.

• Встановлення оптимальної для виведення роздільної здатності

зображення.

Готові ілюстрації художній редактор перевіряє, підписує,

складає у потрібному порядку і об'єднує з текстовим оригіналом

для розмітки. Слід зауважити, що текстовий оригінал має бути вже

відредагований, тобто перетворений з авторського у видавничій.

Цілком ймовірно, що під час опрацювання тексту деякі його

фрагменти можуть бути вилучені, інші змінені, щось — додане. А

це означає, що авторські позначки щодо зображень зазнали змін,

потребують перевірки і повторної нумерації.

1.2.2. Розмітка оригіналу

Розмітку оригіналу здійснюють після закінчення редагуван­

ня, коли визначена структура тексту — обсяг основного, додатко­

вого, довідкового текстів, заголовки тощо. Під час розмітки

зображень вказують їхній формат, масштаб зменшення чи

збільшення (на звороті у правому верхньому кутку), особливості

розміщення (у текстовому оригіналі на полях навпроти посилання

на зображення). Для тих зображень, на які в тексті посилань немає

(вкладки, зображення у періодичних виданнях), вказівки про їх

розміщення даються на звороті оригіналів зображень та на титулі

текстового оригіналу. Для зображень, які виготовляються зі слайдів

чи електронних джерел, вказівки робляться на контрольних

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 321

фотовідбитках, що мають обов'язково входити у комплект оригі­

налу. Оригінал супроводжують такі відомості:

1. Назва видання. Прізвище автора (співавторів).

2. Назва видавництва.

3. Вид оригіналу (тон, штрих, діапозитив, негатив).

4. Номер оригіналу.

5. Спосіб друку (офсет, флексографія чи інші).

6. Масштаб відтворення.

7. Спосіб розміщення.

Перед початком розмітки ескізи складають послідовно

відповідно до порядку їх розміщення у виданні. Технічний редак­

тор читає текст і, зустрівши на полях посилання на рисунок,

визначає найкраще місцеположення, зв'язок із текстом, наявність

текстівки та її місцерозташування з урахування виду видання,

формату, способу друку, проекту оформлення. Зображення

розміщують:

• у межах формату набору;

• відкритою версткою, якщо зображення стоять над заголовком

чи завершують текст;

• урозріз, якщо ширина зображення дорівнює ширині формату

набору чи текстової шпальти при багатошпальтному наборі;

• в оборку (з указівкою формату текстової оборки) закритою чи

глухою версткою, якщо зображення тісно пов'язані з текстом за

змістом і врізається у текст, і різниця між шириною текстової

шпальти та шириною ілюстрації з урахуванням проміжків не

менше 1 Уї кв. при 6 кеглі; 2 кв. при 8 кеглі; 2 Уг кв. при 10 кеглі і

З кв. при 12 кеглі;

• у межах повної сторінки або розвороту двох сторінок, якщо

формат зображення разом із текстівкою займає сторінку

(розворот) горизонтально чи вертикально;

• у межах сторінки або розвороту (із випуском на поле, у розріз),

якщо ілюстрація витягнута по горизонталі й не вміщується у

формат набору чи потребує по ширині цілого розвороту;

• кілька зображень поряд урозріз (з указівкою номерів малюнків),

якщо декілька невеликих послідовних зображень мають одна­

ковий формат по горизонталі або вертикалі й можуть розмісти­

тися поряд, причому їхня загальна ширина з урахуванням

проміжків між ними не перевищує формату набору, або якщо

кількома малюнками можна заповнити цілу сторінку;

322 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

• вклейкою, якщо розміри ілюстрації перевищують формат

видання або зображення буде друкуватися іншим способом, ніж

усе видання, чи на іншому папері;

• вкладкою, якщо ілюстрація виведена на накидку (вкладку) з

технологічних або оформлювальних причин.

Вказівки щодо верстки даються або один раз (якщо всі

зображення верстаються однаково, наприклад, відкрито — внизу

шпальти чи вгорі шпальти), або для кожного зображення окремо.

Для позначення кількох зображень на сторінці, біля посилань

малюють олівцем схему їхнього розташування або роблять макет

сторінки. Якщо у виданні передбачений випуск Ілюстрацій на

поле, біля посилання на них зазначається розмір випуску,

наприклад: У корінець на 24 п. або У голівку на 18 п. Зображення,

які тісно зв'язані з текстом, мають бути розміщені якнайближче до

того фрагменту тексту, в якому на них посилаються, тому в роз­

мітці це додатково позначають. Особливо ретельно розмічають

навчальні і наукові видання, оскільки їхній матеріал може бути

незрозумілим без одночасного читання і перегляду зображень.

У процесі розмітки перевіряють, чи є в оригіналі вказівки про

спосіб відтворення зображення (на тонових оригіналах для висо­

кого друку — лініатура растра) і зміну масштабу. На штриховому

оригіналі має бути зазначено: штрих. При офсетному і глибокому

друці лініатуру растра не ставлять, а вказують вид друку: Офсет,

Глибокий друк.

Після розмітки оригінали ілюстрацій передають у виробництво,

оригінали поганої якості чи неправильно виготовлені вилучають.

Обравши спосіб розміщення, зображення кадрують та

масштабують.

1.2.3. Кадрування та масштабування зображення

Перед тим, як розмістити зображення у виданні, їх доводять

до потрібного формат^' відповідно до технічних вимог та концепції

видання: фрагментують найважливіше, обрізають зайве. Підгонка

розмірів ілюстрацій має дві окремі операції, що виконуються

одночасно: кадрування та масштабування. Якщо остаточні розміри

зображення невідомі, їх масштабують відповідно до потреб верст­

ки, але обсяг інформації в зображенні не змінюють. Остаточну

корекцію здійснюють безпосередньо перед виведення на друк.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 323

Насамперед визначають ділянку оригіналу, яка повинна

бути відтворена для одержання максимального ефекту від застосу­

вання ілюстрації: цей процес має назву обрізки або кадрування

оригіналу — зміна зовнішніх меж зображення. Обрана ділянка

зіставляється із простором, що відводиться під ілюстрацію в

конкретному випадку, а потім роблять необхідні обчислення для

отримання остаточного розміру. Точний формат зображального

оригіналу визначається відповідно до пропорцій блоку ілюстрації

у виданні. Для інтегрованого дизайну визначальною є «сітка» або

структурна розмітка сторінки, яка й задає пропорції зображаль­

ного блоку та його площу, особливо якщо зображення мають

нестандартну форму. Якщо однакова розмітка кожної сторінки не

має вагомого значення, їхня композиція формується індивідуально.

Для ілюстрацій, що випускаються на поля або в обріз, формат

визначається, виходячи з формату набору.

Підрахунок розмірів зображення здійснюється у такій

послідовності:

1. Відповідно до форми зображення (квадрат, прямокутник, коло)

і його пропорцій кадрується частина оригіналу зображення й

маскуються ділянки, які можна видалити.

2. Фіксується точний розмір для однієї зі сторін зображального

блоку (х) — якщо макет має сітку, тоді одна зі сторін зображення

відповідає кроку сітки.

3. Визначається розмір другої сторони (у), тобто розміри змен­

шуються у співвідношенні х/у — 100 %. Якщо висота фіксована,

тоді міра зменшення відповідає відсотку х/у та припустимий

для використання розмір оригіналу становитиме 100/ (х/у —100)

або х/у, помножене на фіксовану висоту ілюстрації. Якщо в

ділянці, що кадрується, видаляється важлива частина малюнка,

тоді виправляють фіксовану висоту та змінюють інші параметри

розмітки, щоб ілюстрація розмістилася на сторінці; або обира­

ють інше значення ширини зображення та відповідне значення

коефіцієнта зменшення. Якщо висота не фіксована, тоді підби­

рається потрібна висота зображення і обчислюється зменшений

розмір шляхом множення його на коефіцієнт зменшення.

Діагональним методом достатньо швидко можна зробиш

попередню підгонку розмірів зображення: вісі х та у необхідної

ділянки оригіналу зображуються на зворотному боці відбитка і

стають сторонами прямокутника, який відповідає остаточному

324 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

розміру відбитка. Потім проводиться діагональ із нижнього лівого

кута через правий верхній кут прямокутника, що доходить до краю

оригіналу. Ця діагональ і визначає пропорції зображення (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Діагональний метод підгонки розмірів ілюстрацій

Оригінали зображень після їх опрацювання зменшують (на

4/5 —2/3), щоб зберегти художні особливості: графічну манеру

(крапка, пляма, штрихи), колір, тонові особливості. Міра зменшен­

ня позначається дробом та проставляють олівцем у правому

верхньому куті, на лицьовій стороні оригіналу: 4/5, 3/4, 2/3, 3/5,

1/2, 2/5, 1/3, 1/4, 5/6, 9/10. Зменшення оригіналу більш ніж у

половину (1 / 2) не рекомендується. Наприклад, оригінал розміром

105 — 150 мм необхідно зменшити в 2/3. Відповідне зменшення

розміру: 105 — 2/3 = 70 мм і 150 — 2/3 = 100 мм. Отже, зменшений

формат оригіналу буде 70 — 100 мм.

Рис. 7.2. Кадрування зображення

Масштаб відтворення непрозорих оригіналів становить від

33 до 150 %, прозорих багатоколірних — не більше 800 %, прозорих

одноколірних і оригіналів творів мистецтва — не більше 400 %. На

негативі після зменшення зображення ширина ліній повинна бути

не менш 0,15 мм, а ширина проміжку між ними — не менш 0,1 мм.

Під час відтворення багатоколірних прозорих оригіналів, призна­

чених для випуску плакатів, що експонуватимуться на відстані

більше 1 м, допускається встановлювати масштаб відтворення

більше 800 %.

Півтонові оригінали, що мають складні градації яскравостей,

можуть змінити свою художню характеристику внаслідок збіль­

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 325

шення чи зменшення. Дрібні деталі, що складаються з великої

кількості колірних відтінків при перетворенні формату втрачають

свої властивості. Наприклад, збільшені дрібні кольорові плями

втрачають свої обриси; частини надто укрупнених зображень

справляють дисгармонійне враження на глядача; великий елемент

зображення при зменшенні отримує узагальнений колір, що

майже не нагадує колишній, натуральний, а дрібні деталі зовсім

зникають.

Якщо під час сканування або введення зображення невідомі

розмір і роздільна здатність остаточного виведення, зображення не

обрізають, залишають надлишкові дані, які пізніше видаляють.

Розмір зображення слід змінювати перед зміною контрастності.

Розмір зображення, що виводиться, і вихідна роздільна здатність

виставляються тільки після завершення компонування документа,

коли відома роздільна здатність пристрою виведення, технологія

растрування і просторова частота растра.

Існує три основні способи корекції фізичного розміру та

вихідної роздільної здатності зображення:

1. Коригування фізичного розміру і вихідної роздільної здатності

без зміни обсягу файла.

2. Субдискретизація — зменшення обсягу файла зі зменшенням

розміру зображення та вихідної роздільної здатності.

3. Інтерполяція — збільшення обсягу файла зі збільшенням

розміру зображення та вихідної роздільної здатності. Ця опера­

ція не додає реальних деталей зображення, а лише поліпшує

його якість, плавність переходів тонів. У Adobe Photoshop

існують різні опції інтерполяції: Nearest Neighbour (найближче

значення), Bilinear (білінійне пом'якшення деталей) і Bicubic

(бікубічна інтерполяція зі збереженням всіх деталей при

мінімальних втратах якості).

Зміну розміру і роздільної здатності можна проводити до чи

після корекції тону або кольору, але обов'язково перед підви­

щені іям чіткості зображення. Це пов'язано з тим, що для великих

юбражень високої роздільної здатності допустимий більший

рівень підвищення чіткості, ніж для невеликих. Якщо оптимально

підвищити чіткість великого зображення, а потім провести його

і уГ>; іискретизацію до істотно меншого розміру або нижчої розділь­

но і їда тості, то якість друку знизиться. Аналогічно збільшення

чопі і іевеликого зображення або зображення низької роздільної

326 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

здатності з подальшим збільшенням розмірів або роздільної

здатності зображення приводять до його пом'якшення.

1.2.4. Усунення недоліків зображення

У вузькому значенні слова, ретушування — це робота над

деталями: видалення із цифрового зображення небажаних елементів

або додавання дрібних деталей, яких не було в оригіналі. Під час

сканування у цифровому зображенні можуть з'явитися помітні

смуги — лінії сканування (scan lines), які необхідно видалити. Крім

цього, для більшої переконливості усувають деталі, що шкодять

необхідному ефекту, приміром, зморшки на обличчі, пасма волосся,

що вибилися, відблиски, дрібні сторонні елементи, а також

виділяють деталі, які підкреслюють бажаний ефект. Якість ретуші

залежить від обраного типу пензля в графічному редакторі, його

жорсткості та установок згладжування. Наприклад, ретушуючи

ділянку з різко вираженою зернистістю фону, використовується

пензель клонування із чіткими краями (hard clone brush). Пензель з

м'яким краєм (feathered clone brush) згладжує зернистість зображен­

ня. Дрібні деталі ретушують при значному збільшенні масштабу.

Для ретуші користуються графічними електронними засобами:

Клонування (cloning tools) — для копіювання деталей з одного

місця зображення в інше, для видалення ліній сканування,

залишків пилу і подряпин, винищення з зображення непотрібних

об'єктів. Для збереження природного вигляду ділянок, що рету­

шуються, згладжуються відмінності гонів з оригіналу і вихідного

матеріалу для клонування.

«Палець» і «тампон» (smudge and smear) — для видалення змор­

шок, складок на одязі, випадкового шуму, що виник при скану­

ванні, згладжування відмінностей між сусідніми відтінками.

Подібного ефекту досягають за допомогою аерографа (airbrush).

Розмиття і підвищення чіткості (sharpening and blurring tools) —

для посилення або послаблення певних фрагментів зображення,

локальної зміни контрасту сусідніх пікселів. Приміром, збільшення

чіткості виділяє блиск коштовностей, привертає увагу до певного

фрагменту зображення; розмиття ослаблює небажані подробиці,

притуплює незначні деталі і допомагає відволікти від них увагу.

Освітлення і затемнення (lightening and darkening) — для

корекції освітлення або зміни значень яскравості, щоб виділити або

приховати конкретні деталі.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 327

Фільтри та маски, або виділення ділянками:

Нерізке маскування і фільтри посилення країв (Unsharp masking

and edge + sharpening filters) — для підвищення контрасту і підкрес­

лення значення одних деталей щодо інших.

Фільтри розмиття і пом'якшення (Blurring and softening filters) —

дтя зменшення або знищення артефактів сканування, згладжуван­

ня незначних чи небажаних деталей.

Фільтри додавання шуму (Noise) — для приховування незначних

дефектів зображення або деталей, що непривабливо виглядають.

Фільтри видалення плям, пилу та подряпин (Despeckling filters,

Dust & Scratches) — для усунення дефектів сканування, видалення

непотрібних деталей в ділянках високого контрасту на обличчі.

Ретуш є складною ручною роботою і для вибіркового

покращення якості (selective enhancement) виділяється частина

зображення. Терміни «виділення» і «маска» часто взаємозамінні,

але між ними існує відмінність. Виділення створюються на

короткий час, тоді як маски є виділеними ділянками, записаними

в цифровому вигляді, які легко можна відновити в майбутньому.

Якщо планується опрацювання фрагмента зображення тільки

один раз, тоді дтя цього застосовується тимчасове виділення. Але

якщо робота над виділеним фрагментом складна і в процесі роботи

доведеться багато разів змінювати інформацію, фрагмент маскують.

1.3. Стандарти якості зображення

1.3.1. Основні вимоги до техніки виконання оригіналів

Техніка виконання зображальних оригіналів, дотримання

вимог відповідно до способу відтворення визначають можливості

їхнього використання. Оригінали ілюстрацій готуються відповідно

до таких вимог:

1. Оригінал виконується з урахуванням особливостей поліграфіч­

ної технології, якості паперу та фарб.

2. Лінійність растру при відтворенні тонових одно- і багато­

колірних ілюстрацій обирається залежно від характеру оригіна­

лу, виду продукції, а також паперу і типу машин, на яких буде

друкуватися видання. Застосування растрової технології потре­

бує знання можливостей принтера.

328 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

3. Не бажано використовувати за оригінал віддрукований відби­

ток, оскільки його опрацювання потребує складної ретуші.

4. На лицьовому боці паперового оригіналу не може бути жодних

позначень, плям чи механічних пошкоджень, рельєфів від

написів на звороті.

5. До кожного оригіналу додаються відомості: назва видання;

прізвище автора, текстівка; номер оригіналу; міра зменшення чи

збільшення оригіналу; лінійність растра (для тонового оригі­

налу); підписи відповідальних осіб; дата.

6. На оригіналах, які не мають чіткого позначення верху чи низу

рисунка, на зворотній стороні внизу даються відповідні

позначки.

7. З метою точного відтворення зображення формат оригіналу має

бути близьким до кінцевого. Найточніше відтворюються оригі­

нали при зменшенні на 2/3 (66 %), максимальне збільшення не

повинно перевищувати 1 У\ (125 %), а максимальне зменшення —

Уг (50 %).

8. Масштаб виражається вказівкою розміру зображення по ширині,

чи дробом: співвідношення ширини майбутнього зображення до

ширини оригіналу, чи указівкою тільки ширини у міліметрах.

9. Чорно-білі штрихові оригінали мають бути чіткими, нейтраль­

ного чорного кольору, виконаними лініями та крапками одна­

кової насиченості, лінії — без зазублин чи нерівностей, такої

товщини, щоб після зменшення вона стала не менше 0,2 мм,

відстань між лініями — 0,2 мм, а висота букв і цифр — 1,2 мм.

10. Однокольорові тонові фотомонтажі виготовляють із фото­

знімків однакової щільності найтемнішого і найсвітлішого тонів

зображення.

11. Багатокольорові штрихові оригінали розбивають на кольоро­

поділені кальки для кожного кольору, на полях яких містяться

розмірні мітки для забезпечення правильного сполучення

контурів при друці. Крім того, додається кольоровий ескіз

оригіналу.

12. Багатоколірні фотомонтажі виготовляються з оригіналів,

однорідних за виконанням і кольоровою гамою, однакової

щільності як у найтемніших, так і в найсвітліших ділянках.

13. Оригінали, що будуть виготовлятися офсетним способом у

чотири фарби, повинні мати кольорові відтінки, які відтворю­

ються сполученням фарб однієї з тріад, підібраних за шкалами

охоплення кольорів.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 329

14. Твори образотворчого мистецтва, що подаються у вигляді

діапозитивів, повинні містити шкалу фарб, сфотографовану

разом із картиною. Це дає можливість точно передати кольорову

гаму картини та коригувати кольори згідно зі шкалою.

15. Текст до багатоколірного оригіналу, складений дрібним кеглем,

виконують окремо і додають до оригіналу зображення.

16. Лінійність растру залежить від гладкості паперу і типу

друкарської техніки. Для пласких друкарських чи тигельних

верстатів рекомендується застосовувати растр у 24 лінії, якщо

папір газетний матовий; ЗО і 34 лінії для паперу машинної

гладкості; 40 —48 ліній для глазурованого паперу; 48, 54, 60 ліній

для крейдованого паперу. При друкуванні на ротаційних

машинах застосовується растр у ЗО ліній. Аркушеві ротаційні

машини допускають підвищення лінійності растра до 48 — 60 ліній.

1.3.2. Стандарти комп’ютерних графічних файлів

Важливим завданням підготовки зображення до друку є

запис його у відповідному файловому форматі. Формати файлів

різняться відповідно до типу інформації, що зберігається в них:

векторні EPS, WMF, растрові — TIFF та інші. Важливими показни­

ками формату графічних файлів є міра стиснення файлів,

кольороподіл, можливість подальшого редагування та підтримка

різними програмами. Найзручнішими для високоякісного друку

форматами, що зберігають всю необхідну інформацію у режимі

PostScript є два формати файлів: TIFF (Togged Image File Format) і

EPS (Encapsulated PostScript). Найгіршими є PICT, PCX і GIF.

Міра стиснення без істотної втрати якості залежить від

кольоровості зображення і його первинної роздільної здатності:

якщо важливі деталі складаються з блоків одного кольору, то

можна задавати досить високий коефіцієнт стиснення без втрати

якості; якщо ж зображення містить плавні переходи тонів, тоді

високий коефіцієнт стиснення знищить важливі градації і деякі

деталі. Зображення, що сканують із високою роздільною здатністю,

витримують більше стиснення, ніж зображення із низькою

роздільною здатністю, тому що містять ширший діапазон значень

кольору на одиницю довжини. Якщо зображення містить штри­

ховий оригінал із великою кількістю дрібних деталей або текст,

тоді його не варто стискати взагалі за алгоритмом JPEG — у процесі

стиснення з'явиться хроматичний шум та інші дефекти.

330 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Формат TIFF розроблений фірмами Aldus і Microsoft спеціально

для використання в програмах компонування сторінки, підтри­

мується всіма основними програмами верстки та опрацювання

зображень, сумісний із різними платформами. Існує кілька варіантів

TIFF, для забезпечення сумісності рекомендується використовувати

стиснені файли TIFF. Цей формат надає таких можливостей:

• Зберігати інформацію про альфа-канал — для продовження

редагування окремих частин зображення перед остаточним

виведенням.

• Стиснення файлів без втрат LZW (Lempel-Ziv-Welch), яке

зменшує розмір файлу приблизно на 50 %.

• Підтримка до 16,7 млн відтінків (24 біт) у кольорових моделях

RGB і CMYK;

• Запис в окремий файл CMYK з автоматичним кольороподілом.

Формат EPS розроблявся фірмою Adobe для запису векторних

оригіналів у форматі PostScript, застосовується також для растрових

оригіналів і сумісний з різними платформами. Застосовується для

експорту файлів кольороподілених CMYK-зображень з однієї

програми в іншу, у друкарню. Має такі переваги:

• Стиснення JPEG, що значно зменшує розмір файлу (втрата

якості зображення при коефіцієнті стиснення 10:1).

• Попереднє розділення кольорів DCS (Desktop Color Separations)

і збереження в одному файлі або в п'яти (по одному на кожну

кольорову форму та файл попереднього перегляду).

• Лінії вирізу (clipping paths) зображення можуть бути не обов'яз­

ково прямокутної форми (bounding box): створюється маска

навкруги потрібної ділянки і при експорті тло навкруги виді­

леної ділянки втрачається.

• Збереження інформації про двокольорові зображення.

• Збереження інформації про альфа-канали.

• Збереження параметрів растрування та інформації про тонові

криві (функції перенесення).

Метафайл WINDOWS (WMF) розроблений Microsoft для

векторної графіки як альтернативу формату РІСТ (Apple Macin­

tosh). Цей формат підтримують усі програми Windows, що дає

змогу імпортувати зображення, але він має невелику кількість

художніх можливостей. Формат WMF не може бути застосований

для кольороподілу. Найчастіше він застосовується для переносу

простих малюнків, наприклад, діаграм, створених за даними

електронної таблиці.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 331

Кольорове півтонове зображення друкується у чотири

фарби: блакитну, пурпурну, жовту і чорну. Для підвищення якості

друку й яскравості кольорів, відтворення металевих або інших

спеціальних кольорів або поліпшення загальної насиченості

кольорів використовується більше, ніж 4 друкарські форми

(формат HiFi color складаються з 6 —7 каналів, кожен з яких додає

до файла ще 8 біт даних).

1.3.3. Технічні параметри зображення

До початку опрацювання зображення узгоджують такі

параметри:

• Тип друкарського процесу, властивості паперу, рекомендовані

межі витрати фарби.

• Розміри, з якими зображення буде надруковане в остаточному

документі.

• Вертикальну і горизонтальну роздільну здатність зображення.

• Вихідну роздільну здатність.

• Роздільну здатність принтера.

• Просторову частоту растру (якщо використовується стандартна

технологія растрування).

• Точки найвищої та найнижчої яскравості.

Узгодження роздільної здатності зображення і фізичного

розміру, з яким воно виводитиметься, — одне з найважливіших

завдань при підготовці зображення для друку. Існує кілька типів

роздільної здатності: вхідна, вихідна, роздільна здатність принтера,

монітора, зображення.

Вхідна роздільна здатність вказує пильність точок, які пристрій

введення вводить на лінійний дюйм або сантиметр при зчитуванні

зображення. Для сканерів вхідна роздільна здатність відповідає

роздільній здатності сканування та вимірюється у пікселях на

дюйм (ррі) або точках на дюйм (dpi), для цифрової камери —

вимірюється в межах загальної кількості пікселів, які вводяться по

горизонталі і вертикалі (наприклад, Nikon Е2 має вхідну роздільну

здатність 1280x1000 пікселів). Якщо остаточні розміри ілюстрації та

просторова частота растру відомі до моменту введення зображен­

ня, тоді їх задають під час сканування і на наступних етапах опра­

цювання зображень немає необхідності додавати або віднімати

інформацію, що погіршує якість.

332 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Вихідна роздільна здатність (основний параметр якості друку) —

щільність інформації, необхідної для виведення на кольоровий

принтер, іміджсетгер, пристрій друку друкарських форм тощо.

Вона визначається комбінацією роздільної здатності принтера і

просторової частоти растру і повинна бути однаковою для всіх

зображень у документі. Так, навіть якщо початкові зображення

були оцифровані з різною роздільною здатністю різними прист­

роями введення, то перед виведенням на друк усі вони повинні

мати однакову вихідну роздільну здатність. Для цього змінюють

роздільну здатність зображення (яка визначає розмір ілюстрації),

обсяг інформації, яку воно містить, або обидва ці параметри.

Найкращим співвідношенням вихідної роздільної здатності до

просторової частоти растру вважається 1,5:1, яке забезпечує

контраст і детальність.

Роздільна здатність пристрою виведення описує кількість точок на

дюйм, яке принтер, іміджсетгер або пристрій друку форм генерує в

ході виведення зображення. Якщо остаточний пристрій виведення —

принтер із безперервним тоном, то близьке до реалістичного

відтворення зображення стане можливим при рівних вихідній і

роздільній здатності принтера. Для растрових пристроїв виводу

важлива роздільна здатність принтера і просторова частота растру,

що керує рівнем детальності віддрукованого зображення, а зв'язок між

просторовою частотою растру і роздільною здатністю принтера

визначає гладкість переходів між суміжними тонами. Для отримання

м'яких переходів растровий пристрій виведення має відтворювати 256

тонів на колір друкарської фарби при вибраній просторовій частоті

растру. Принтер з роздільною здатністю 2400 сірі може відтворити

повний тоновий діапазон при будь-якій просторовій частоті растру

до 150 Ірі. Для 1200 сірі можна забезпечити виведення з 256 тонами

тільки при просторових частотах растру 75 Ірі або нижче, що

підходить тільки для газет.

Оптична роздільна здатність сканера вказує найвищу вхідну

роздільну здатність, яку може реалізувати його оптична система. У

режимі інтерпольованої роздільної здатності сканер не вводить

додаткові «реальні дані», а створює нові пікселі між існуючими.

Для забезпечення максимальної якості введення зображення не

слід сканувати із роздільною здатністю, що перевищує максималь­

ну оптичну. Застосування фільтру нерізкої маски до зображення,

відсканованого з використанням інтерполяції, дозволяє зменшити

ступінь уявної розмитості зображення.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 333

Роздільна здатність зображення — горизонтальні й вертикальні

розміри цифрового зображення, наприклад, 4000x2666 пікселів. Для

цифрових камер і сканерів для обробки плівок чи діапозитивів вказує

фіксований обсяг інформації, що вводиться, а для пристроїв запису

на плівку — фіксовані розміри зображення, що виводиться ними.

Роздільна здатність монітора, або роздільна здатність відобра­

ження, описує кількість пікселів, які монітор може одночасно

відображати по горизонталі і вертикалі, або кількість точок чи

пікселів на дюйм екрану. Чим вища роздільна здатність монітора,

тим більшу частину зображення можна опрацьовувати. Для якісної

роботи з великими зображеннями високої роздільної здатності

монітор повинен мати роздільну здатність 1600x1200 чи більше.

Спеціалізовані монітори Macintosh мають стандартизовану роз­

дільну здатність відображення 72 dpi, що забезпечує перегляд

зображень 1:1 і реалістичні розміри для верстки.

Папір та установки пристрою друку визначають мак­

симальну просторову частоту растру. Технологія растрування, що

використовується для виведення зображення, впливає на обсяг

даних, який містить файл зображення.

Растр (від нім. Raster) — оптичний прилад для структурного

перетворення світлового струму, або точкова структура зображення.

Розрізняють прозорі растри у вигляді прозорих та непрозорих

елементів, що чергуються, та растри, що дзеркально відбивають та

поглинають струм світла. Точкова структура буває впорядкованою

(регулярною) чи хаотичною.

Поняття растра застосовується в поліграфії при репродуку­

ванні півтонових оригіналів на стадії фотографування чи копію­

вання з метою перетворення зображення в точкове (растрове). Це

необхідно для передавання тонової шкали способами офсетного і

високого друку. Частіше застосовується регулярна структура

растра, Що характеризується лініатурою, кутом повороту растрових

ліній і формою самих точок, які складають лінії. Ці показники впли­

вають на якість зображення у друкованому виданні. Півтоновий

растр складається з точок, вирівняних за горизонталлю і вимі­

рюється кількістю ліній на дюйм (Ірі), 1 дюйм=2,54 см.

І зоЛідснанІтаонтвуінсртаа юр хамасортнраікат тое—р рачи часстит ипоктраа и, срктіарлсоьтюкрі асд, тлья щ рдоар сутвкриуо.звниахч алєітньісйя нар одзюдійлмь, ною

334 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Лініатура растра тісно пов'язана як з обраною технологією

репродукування, так і з друкованим папером. Чим досконаліша

технологічна схема виготовлення фотоформ і краща якість паперу,

тим вищим може бути показник лініатури растра. Так, якщо

планується фотозйомка сторінок оригінал-макету з растровими

зображеннями, лініатура растра обмежується розміром 40 ліній/ см

(101,6 Ірі). При прямому виводі фотоформ чорно-білих і кольо­

рових зображень, що друкуються на крейдованому папері, у

сучасних електронних системах може бути досягнута лініатура 60

лін/см (152,4 Ірі). Лініатура растра та роздільна здатність пристрою

виводу (кількість точок на дюйм сірі) — різні характеристики.

Наприклад, лазерний принтер з роздільною здатністю 300 сірі може

відтворювати зображення з лініатурою растра лише 60 Ірі, оскільки

растрові точки та простір між ними складаються з менших точок

чи їх відсутності, що і визначає роздільну здатність принтера.

Візерунок точок, що складають растр, задається кількома

способами: у вигляді градієнта, що переходить від одних заданих

установок до інших; розміщуватися вертикально, горизонтально,

радіально, за логарифмічною кривою чи виходити з будь-якої

точки. Лінійні та точкові візерунки растра забезпечують широкий

спектр ефектів.

Кут повороту растрових ліній на фотоформі кожної з фарб для

поліпшення структури растра. Приміром, для чорно-білих робіт

використовують кут 45°, при цьому структура растра найменш

помітна. При вертикальному розташуванні (кут 90°) лінії більш

помітні, але підвищується різкість зображення. Сполучення кутів

45° і 90° також застосовують для двофарбних півтонових зображень

(дуплекса): фотоформа для чорної фарби — 45°, для додаткової — 90°.

Форма крапок може бути круглою, квадратною, еліптичною

чи іншою. Найчастіше застосовують круглу форму. Еліптична

форма дає плавні переходи в середніх тонах, що застосовується у

портретах. Для реклами використовують нестандартні форми

крапок — це дає можливість отримати ефекти з лінійною, кільце­

вою, хвилеподібною, текстурованою формою.

Ідеальний зв'язок між вихідною роздільною здатністю і

просторовою частотою растру виражається співвідношенням 1,5:1

чи 2:1. Так, при призначеній просторовій частоті растру 150 Ірі для

високоякісного відтворення достатньо вихідної роздільної здат­

ності 225 ррі, або 150 Ірі на 300 ррі.

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 335

Бітове зображення (bitmap), що складається з чорно-білих

пікселів, має свої особливості. Його вихідна роздільна здатність має

дорівнювати роздільній здатності остаточного пристрою виведен­

ня або 1200 ррі. Так, бітове зображення, яке потрібно вивести на

принтері із роздільною здатністю 600 dpi, також повинне мати

роздільну здатність 600 ррі.

Більшість пристроїв введення цифрових зображень генерує

файли в кольоровому стандарті RGB. На друк зображення

виводиться саме у моделі CMYK. Для забезпечення точності перед

початком будь-якого процесу кольорової корекції потрібно відка-

лібрувати систему. У стандарті RGB змінюють масштаб, виконують

ретуш і композицію, а в CMYK — підвищують чіткість, проводять

тонову та кольорову корекцію.

Під час перетворення файлу із RGB в CMYK його розмір

збільшується на третину. Тому проводити всі стадії процесу

редагування файлу в системі CMYK доцільно тільки якщо

комп'ютер має достатню оперативну пам'ять, або зображення

опрацьовується графічним пакетом, що не залежить від роздільної

здатності зображення, наприклад, Live Picture або Macromedia xRes.

При використанні Photoshop можна працювати в стандарті RGB і

переглядати файли в стандарті CMYK, якщо комп'ютер відка-

лібрований і параметри кольороподілу встановлені правильно.

1.4. Методи корекції зображення

Після того, як обраний розмір відретушованого зображення,

обирають лініатуру растра, переводять його у кольоровий режим

СМУК і переходять до тонової та кольорової корекції. СМУК має

обмежений кольоровий діапазон, порівняно з РЄВ, а яскраві

кольори (глибокий блакитний, насичений зелений) важко досяжні,

4 кольорових канали СМУК замість трьох КСВ надають більше

можливостей настроювання параметрів зображення на етапі

корекції.

Перед переходом до моделі CMYK і кольороподілом можна

зробити зміни у граничні значення густини фарби, між кольо­

ровими формами. Остаточні кольорові та тонові настроювання

мають чисельні значення, оскільки відтворення зображення н а

екрані не дає чіткого уявлення про майбутню роздруківку.

336 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Корекція кольорів досягається застосуванням приладів:

«гістограма», «піпетка», «крива».

Гістограма є основним засобом контролю за тоновими

настройками, кольорокорекцією і операціями поліпшення чіткості.

Вона дає наочне уявлення про розподіл тонів у зображенні загалом

і для окремих каналів. Горизонтальна вісь вказує на можливі рівні

яскравості (від найтемнішого до найсвітлішого), вертикальна —

відносну кількість пікселів зображення із значенням яскравості,

відповідним певному рівню. Гістограма первісного зображення

демонструє якість передавання тонів пристроєм вводу, освітленість

чи затемненість оригіналу та його деталей, контрастність тонових

та кольорових діапазонів.

Прилад •піпетка» або денситометр аналізує зображення по

пікселях і дає можливість з'ясувати, в яких ділянках порушуються

критичні межі тонів. Інструменти вимірювання щільності допома­

гають знайти найсвітліші й найтемніші місця зображення, наявність

дисбалансу кольору в окремих ділянках і вказують можливості

корекції.

Тонові криві є засобом регулювання тону, кольору і чіткості

цифрового зображення. Вони змінюють контраст одночасно в

багатьох діапазонах яскравості, кольоровий баланс окремо для

кожного каналу. Первісна крива є прямою лінією із нахилом 45°,

що відповідає лінійному зростанню рівнів яскравості від світлого

до темного. Нахил кривої менший, ніж 45°, звужує діапазон

кольорів, розширює рівні яскравості, а отже, зменшує контраст, і

деталі стають помітнішими, хоча і менш різкими. Збільшення

нахилу кривої стискає рівні яскравості тонового діапазону, збіль­

шує контрастність, чим висуває деталі на передній план.

1.4.1. Тонова корекція

Тональність, або тоновий діапазон зображення визначає та

частина тонового діапазону, яка переважає на контекстно най­

важливіших ділянках. У поліграфії розрізняють 7 відрізків тонового

діапазону, що вказують на розподіл кольорів або сірих півтонів:

1. Точка білого — ділянка зображення, яка виводиться на друк

абсолютно білою. Точка білого розміщена поряд із значенням

найсвітліших ділянок.

2. Ділянки найбільшої яскравості — найсвітліші фрагменти зображен­

ня (2 — 10 %), які містять деталі. Фрагменти зображення, за

значеннями Ко\іпонецтів CMV^ розміщені нижче від'

леного прИнтером значення вііСОКО' яскРавосТ1' вив

^Д - инот і нтре вЧ .3 • нень кольорових компонентівіянка 3H3fleHb F

1 8 —3 5 % з ц е н т р а м 25 % ^ -їо

4. Середні тони - ділянки зобра#ення 3 сеРедньоІ^ ^ Р ^ в^с

п а р а м е т р у кольорових к о » » ™ '" ™ “ Д,аП“ ° Н‘ ^ ’

5. кольору або рівню сірого

приблизно 65—80 % з середній значеннЯМ . ;

, _ .ґ . U . . г ; 1 /пяжриня які містять деталі, що

6. Тіні — наїїтемніци Д^янки зо^Р ' е^оттотгт/ггм

а н ьтюадівопдів‘Л іт *яі точок, яку може забезпечитийбільшій гусі^щ 1UHUI4' J _ .

Р -укурд шртсир пр „яе значення тіні залежить відеКОМЄНДОБ^Є JWclHC

,

^ S P ^ e C o f H - B y c B e . — ^ O H -

,о и и мож у-«. 6 у та « Д й е яскр»»и“ ™ ; ^ х^ “ з др

переобтяж ені середи,МИ то н ам ^ J ? ь :

визначають Т ри БИди м о * „ ив„ х то ^ найбіпьш0,

1. Яскраві зображ ення м іст ™ , осій Середні тони і ™ і міс-

яскравостт (диф узних) , ч в е р « '« ™ ? якісного д уку

т я т в п о р т т и и о в е б ^ л о в а ж л ,,» » ^ 3" чвертні

затемнююд.ь середні і трьохчРе"

ТОНИ без 3jVHh •

„ ,т • , ,,х зображ еннях важливі деталі

2. У п івтон ови х або зб ад ан со ва01 ' . " ™ нямм або

іроп інелід опзор • ,ими і яскравими тонами, аоовну між темі‘им F ; тпнах

^ їоьндЄрес укнял і д ьтюам йаз.гкоавості по кольорах і тонах, к р ави с ;

,, ГТт, S-подібна тонова крива, яка

Виділити нівтойИ Дає М ож ливі . д „ e~ „ . Ri пілянки

Нед ьтиборз і і ні т ьтин метаз<fr> світлішими яскраві ділянки *0 ... а

боз_ . та експозиції зображення, араження Залежно змі^ ^ „тт_

ів жокат• ^ ^ шя розміру точок растру можнад очікуваного збільш е*1 "

освітлити є*к0 затемнити середі11 тони' ,tI

чии л а та :ші дЄТаЛ1 В ТЄМНИХ Д1ЛЯН-

3. Темні зображення місгЯть най* .. в тшьових тонах, тоно-

ках. Для поліпш ення В їеди м ос^Д півтони і

вш криви* надають У ьігнуту Ф °Р МУ' г

ділянка тр ^ ер гн и х х 0нів с т а ^ ™ ” 0 окремого зобра-

Тоновц й розподіл Унікаль* важливі об'єкти

ження і ви зн ач ає спосіб його опр ц

_____________ _____________________________^ Я ННАДИВ Я^НА^УРТСЮЛІ .ЬНЕЖАРБОЗ ИДИВ337___

336 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Корекція кольорів досягається застосуванням приладів:

«гістограма», «піпетка», «крива».

Гістограма є основним засобом контролю за тоновими

настройками, кольорокорекцією і операціями поліпшення чіткості.

Вона дає наочне уявлення про розподіл тонів у зображенні загалом

і для окремих каналів. Горизонтальна вісь вказує на можливі рівні

яскравості (від найтемнішого до найсвітлішого), вертикальна —

відносну кількість пікселів зображення із значенням яскравості,

відповідним певному рівню. Гістограма первісного зображення

демонструє якість передавання тонів пристроєм вводу, освітленість

чи затемненість оригіналу та його деталей, контрастність тонових

та кольорових діапазонів.

Прилад «піпетка» або денситометр аналізує зображення по

пікселях і дає можливість з'ясувати, в яких ділянках порушуються

критичні межі тонів. Інструменти вимірювання щільності допома­

гають знайти найсвітліші й найтемніїпі місця зображення, наявність

дисбалансу кольору в окремих ділянках і вказують можливості

корекції.

Тонові криві є засобом регулювання тону, кольору і чіткості

цифрового зображення. Вони змінюють контраст одночасно в

багатьох діапазонах яскравості, кольоровий баланс окремо для

кожного каналу. Первісна крива є прямою лінією із нахилом 45°,

що відповідає лінійному зростанню рівнів яскравості від світлого

до темного. Нахил кривої менший, ніж 45°, звужує діапазон

кольорів, розширює рівні яскравості, а отже, зменшує контраст, і

деталі стають помітнішими, хоча і менш різкими. Збільшення

нахилу кривої стискає рівні яскравості тонового діапазону, збіль­

шує контрастність, чим висуває деталі на передній план.

1.4.1. Тонова корекція

Тональність, або тоновий діапазон зображення визначає та

частина тонового діапазону, яка переважає на контекстно най­

важливіших ділянках. У поліграфії розрізняють 7 відрізків тонового

діапазону, що вказують на розподіл кольорів або сірих півтонів:

1. Точка білого — ділянка зображення, яка виводиться на друк

абсолютно білою. Точка білого розміщена поряд із значенням

найсвітліших ділянок.

2. Ділянки найбільшої яскравості — найсвітліші фрагменти зображен­

ня (2 — 10 %), які містять деталі. Фрагменти зображення, за

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 337

значеннями компонентів СМУК розміщені нижче від встанов­

леного принтером значення високої яскравості, виводяться на

друк білими.

3. Чвертні тони — ділянка значень кольорових компонентів

18—35 % з центром на 25 %.

4. Середні тони — ділянки зображення з середньою яскравістю із

параметрами кольорових компонентів в діапазоні 35-65 % з

центром на 50 %.

5. Трьохчвертні тони відповідають кольору або рівню сірого

приблизно 65 —80 % з середнім значенням 75 %.

6. Тіні — найтемніші ділянки зображення, які містять деталі, що

відповідають найбільшій густині точок, яку може забезпечити

пристрій друку. Рекомендоване значення тіні залежить від

параметрів принтера та якості паперу.

7. Точка чорного — будь-яка ділянка зображення, яка друкується

суцільним чорним кольором.

Більшість зображень не використовує весь тоновий діапазон —

вони можуть бути як дуже яскравими, так і надто темними, чи

переобтяжені середніми тонами. Відповідно, фахівці з друку

визначають три види можливих тональностей зображень:

1. Яскраві зображення містять основні деталі в ділянках найбільшої

яскравості (дифузних) і чвертних тонах. Середні тони і тіні міс­

тять порівняно небагато важливих деталей. Для якісного друку

затемнюють середні і трьохчвертні тони, залишаючи чвертні

тони без змін.

2. У півтонових, або збалансованих, зображеннях важливі деталі

розподілені порівну між темними і яскравими тонами, або

займають ділянку середньої яскравості по кольорах і тонах.

Виділити півтони дає можливість Б-подібна тонова крива, яка

затемнить тіні і зробить дещо світлішими яскраві ділянки

зображення. Залежно від змісту та експозиції зображення, а

також від очікуваного збільшення розміру точок растру можна

освітлити або затемнити середні тони.

3. Темні зображення містять найважливіші деталі в темних ділян­

ках. Для поліпшення видимості деталей в тіньових тонах, тоно­

вій кривій надають увігнуту форму, тоді чвертні, півтони і

ділянка тричвертних тонів стають світлішими.

Тоновий розподіл унікальний для кожного окремого зобра­

ження і визначає спосіб його опрацювання, щоб важливі об'єкти

338 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

чітко видруковувалися, мали потрібну контрастність без надмір­

ного збільшення розмірів точок растру. Деякі види тонової корекції

проводять над зображенням загалом, а деякі — над окремими

каналами. Приміром, корекцію тонового характеру зображення,

виправлення експозиції і компенсацію збільшення розміру точок

проводять з усім зображенням, а настроювання яскравості тіні та

балансу кольору — для окремих каналів.

Виправлення дефектів експозиції потрібне, якщо найважливі­

шим предметам на зображенні не вистачає деталей через їхню

темність (недоекспоноване зображення) або світлість (переекспоно-

ване). Ці недоліки виправляються вигином «кривої» у тоновому

діапазоні з важливішими деталями зображення, визначеними

приладом «піпетка». Так, якщо головні деталі на недоекспоновано-

му зображенні займають діапазон тонів 70 — 90 %, тоді крива буде

мати найбільший нахил у цій ділянці. Увігнута крива збільшує

контрастність та шум зернистості зображення. Опукла тонова

крива додає деталей при надмірній експозиції, знижує контраст­

ність, прибирає зернистість. Але така корекція покращує лише

загальну рівновагу деталей на зображенні.

Найяскравіші ділянки — найсвітліші місця, які будуть друкува­

тися зі збереженням деталей. Наприклад, на білій скатертині

важливими світлими ділянками є її складки і згини. В однокольо­

рових півтонових зображеннях з одним об'єктом ділянку найбіль­

шої яскравості можна встановити візуально. Для порівняння рівнів

яскравості в світлих ділянках використовують прилад «піпетка».

Для кольорових зображень значення найвищої яскравості відріз­

няються для кожного з каналів, їх встановлюють окремо, оскільки

значення найвищої яскравості для блакитного на декілька відсотків

вище, ніж для пурпурного і жовтого.

Дзеркальні відблиски — яскраві точки, що друкуються з рівнем

точки білого яскравіше, ніж нормальне значення найвищої

яскравості, наприклад, для передавання блиску коштовностей,

іскор виробничих процесів, ділянок відображеного сяйва. Введення

цих тонів у звичайний діапазон стиснення призведе до того, що

зображення стане неприродньо тьмяним. У таких випадках міні­

мальні значення компонентів СМУ роблять рівними нулю і не

піднімають пік тонової кривої. Для збільшення контрасту між

дзеркальними відблисками і звичайними освітленими об'єктами

затемнюють тоновий діапазон (від 5 до 15 %).

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 339

Зображення без ділянок найвищої яскравості — темні зображен­

ня без світлих ділянок або лише з середніми тонами. При встанов­

ленні найсвітлішого з наявних тонів всі гони зрушуються у бік

темних та тьмяних. Для покращення якості зображення збіль­

шують контрастність й деталізацію в середніх тонах і тінях. Для

зображень з світлими пастельними тонами, не близькими до

білого, значення найвищої яскравості встановлюють для кожного

каналу окремо, компоненти пастельних кольорів потрапляють у

діапазон 5 — 15 %; особливо звертають увагу на поєднання в них

блакитного, пурпур- ного і жовтого.

Зрушення кольору в ділянках з високою яскравіспію означає, що в

сірому кольорі знайдений відтінок, який має відповідати сірій

ділянці найвищої яскравості, але його складові істотно розбалансовані.

Спосіб корекції такого зображення вибирається індивідуально,

виходячи з умов освітлення, адже будь-який дисбаланс тонів у

найяскравіших ділянках розповсюджується і на решту частин

тонового діапазону. В деяких випадках змінюють всю тонову криву

для невдалого каналу. Зрушення кольору у бік жовтого може

виявитися доречним, якщо не передбачається, що цей колір має

бутлі нейтральним.

Настроювання значень тіні означає пошук найтемніших діля­

нок, і встановлення таких значень тіні, щоб у темних ділянках

зображення було видно деталі. Чіткість нічної зйомки підвищуєть­

ся при встановленні високих значень тіні і підвищенні контрастності в

темній частині тонового діапазону. В однокольоровому півтоно-

вому зображенні верхній край тонової кривої опускають до

найнижчого припустимого рівня. Темні зображення часто вигля­

дають жвавішими, якщо кольори, темніші за 75 %, не нейтральні.

Б-подібна форма кривої підкреслює відмінності між сусідніми

темними тонами і збільшує контрастність.

Після корекції тонового діапазону, настроювання тіні та

найвищої яскравості, необхідно компенсувати зміни і налаштувати

решту частин тонового діапазону (середні тони).

Середні тони відновлюють контраст, утрачений внаслідок

установки значень найбільшої яскравості і тіні (стиснення тонового

діапазону), найкраще реалізують потенціал зображення, виходячи

з його тонового характеру, і дають можливість компенсувати

збільшення розміру точок растру. Збалансовані і темні зображення

містять істотні деталі в тонових діапазонах, які ушкоджуються від

340 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

збільшення розміру точок растру, тому освітлюють середні тони.

Яскраві зображення з невеликою кількістю об'єктів у середніх і

темних тонах не вимагають компенсації збільшення розмірів точок

растру; для збільшення контрасту між ділянкою високої яскравості

і середніми тонами збільшують значення середніх тонів.

Отже, існує взаємозв'язок форми тонової кривої, контраст­

ності і видимості деталей. Тоновий діапазон стискається на крайніх

значеннях яскравого і темного, а настроювання півтонів компенсує

це стиснення. Якщо не стискати діапазон рівнів яскравості, тоді під

час друкування деталі зображення зникнуть в світлих ділянках і

зіллються в темних. Якщо стиснути тоновий діапазон, але не

компенсувати розподіл тонів, тоді зображення буде невиразним.

1.4.2. Балансування і корекція кольору

Із технічної точки зору, цифрове настроювання кольору

можна поділити на два основні види: балансування і корекція кольору.

Балансування кольору означає таку зміну окремих кольорів,

що впливає і на інші кольори зображення. Наприклад, приладом

«крива» неможливо видалити або додати певну кількість кольору,

але можна перерозподілити кольори так, щоб приховати небажа­

ний колір у тонові діапазони, або сконцентрувати його в яскравих

фрагментах.

Корекція кольору означає зміну конкретного кольору без

впливу на інші кольори. При цьому дизайнери керуються такими

правилами:

• Редагувати лише зображення загалом.

• Працювати з кольоровими каналами послідовно.

• Редагувати в моделях: для балансування кольору — СМУК (або

ИСВ із попереднім переглядом в СМУК), для корекції основних

кольорів краще — НЬБ.

• Створити кілька шаблонів кривих і застосовувати їх з деякими

змінами. Якщо всі зображення публікації містять однотипні

предмети, зафіксовані за контрольованих умов освітлення, то

опрацьовувати їх однотипно.

• Якщо зображення містить об'єкти, які друкуються як дзеркальні

відблиски (абсолютно білі або як блискучі віддзеркалення без

деталей), то всі значення СМУ повинні бути нульовими.

Пізнавальним та документальним зображенням властива

реалістичність, в них переважають справжні кольори. У художньо-

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 341

образних та орнаментально-декоративних зображеннях кольорами

передається бачення художника (фотографа), отже уява може пере­

важати над реальним кольором. Під час опрацювання реаліс­

тичних зображень спочатку виявляють небажані зрушення

кольору, тобто будь-який небажаний відтінок, який впливає на

зображення (або обмежує тонові діапазони зображення), а потім

нейтралізують їх. Хоча якщо відтінок допомагає передати ідею, то

його слід зберегти. Так, деякі зрушення кольору (наприклад,

теплий жовто-червоний у фотографії заходу сонця), допомагають

розширити візуальне сприйняття. Оскільки око найбільш чутливе

до відтінків у найсвітліших ділянках, ретельно переглядають

нейтральні зони (білі або світлі відтінки сірого). Аналіз сірих

предметів у кольоровому зображенні проводять за допомогою

приладу «піпетка» і порівнюють отримані значення з діаграмою

балансування сірого кольору для всього зображення — сусідні

кольори можуть порушити сприйняття нейтральних тонів. Якщо

значення блакитного і пурпурного або жовтого кольорів сильно

відрізняються від значень у діаграмі, його редагують.

Більшість зображень містять кольори, що є універсальними:

трава, небо, колір шкіри, тварини, фрукти, овочі тощо. Типові

близькі значення кольору для загальноприйнятих кольорів у

співвідношенні між основними кольорами СМУ такі:

• Небесно-блакитний — 60С23МОУОК. Пурпурний не більше

40 % від значення блакитного, інакше синій набуває фіоле­

тового відтінку.

• Лимонно-жовтий — 5С18М75УОК. Перевага пурпурного

призводить до червоних відтінків; блакитного — до затемнення

жовтого.

• Арабські обличчя — 18С45М50УОК. Пурпурний і жовтий

повинні бути майже рівними (жовтого лише на 0 — 20 % більше,

ніж пурпурного), з більш низькими значеннями для світлішої.

Блакитний надає враження засмаги, але не повинен складати

більше 40 % жовтого.

• Східні обличчя — 15С40М55УОК. Жовтого може бути більше,

ніж пурпурного, порівняно з попереднім випадком.

• Чорні обличчя — 35С45М50У28К. Блакитний додає шкірі

коричневий відтінок, але співвідношення між блакитним і

жовтим залишається постійним.

Нейтралізувати зрушення кольору можна двома способами:

методом кольорового балансу з використанням кривих, які впливають

342 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

на всі кольори; і методом кольорокорекції, яка впливає лише на

обмежений набір кольорів. Кожен із них має переваги при певних

обставинах.

Якщо зрушення кольору викликає проблеми лише в

обмежених діапазонах яскравості, настроювання лише глобальної

кривої CMYK може бути найефективнішим способом нейтралізації

відтінку. Під час корекції кольору враховують, що:

• зрушення кольору може бути в кількох каналах одночасно;

• для нейтралізації зрушення редагувати слід канал, який пред­

ставляє колір, додатковий до кольору зрушення: пурпур

поглинає зелений, блакитний — червоний; жовтий — синій.

• зменшення значень певного кольору в світлих тонових діапазо­

нах означає необхідність додати більше цих кольорів у затіне­

них ділянках, що збільшить контрастність зображення;

• згладжування кривої для зменшення кольору в одному

діапазоні означає, що доведеться зробити криву того самого

кольору в іншому діапазоні крутішою; результат перевіряють

діаграмою півтонового кольорового балансу;

• для мінімізації зрушення кольору в нейтральних сірих і

тричвертних тонах або в тіньових ділянках, слід оптимізувати

канал чорного кольору.

Посилення важливих кольорів і предметів досягається за

рахунок посилення контрасту або деталей. Вигин кривої відповід­

ним чином дає підвищення контрасту в необхідних місцях, чіткості

деталей, до яких слід привернути увагу, посилення кольорів

важливих об'єктів.

Кольорове зображення, в якому всі предмети світлі і яскраві,

здається позбавленим глибини і деталей. З іншого боку, барвисте

зображення, яке має багато темних тонів, може здатися брудним.

Канал чорного кольору є одним із найважливіших приладів

керування яскравістю і глибиною. Щоб додати зображенню глиби­

ну, потрібно проявити деталі, посилити контраст між об'єктами і

фоном:

• зробити повторний кольороподіл: дублювати зображення,

тимчасово перетворити дублікат в модель LAB, конвертувати

його назад в CMYK;

• створити новий канал чорного кольору: змішати 89 %

насиченого чорного кольору і 11 % жовтого для збільшення

деталізації без надмірного збільшення густини;

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 343

• замінити первісний чорний канал новим (змішаним) каналом

для збільшення глибини;

• додати теплих кольорів шляхом збільшення кількості пурпур­

ного в середніх тонах.

Якщо надмірна кількість темних відтінків забруднює барвисті

деталі, слід:

• якщо первісне зображення представлено в моделі ИСВ,

розділити його на канали СМУК так, щоб більша вага була

задана для основних кольорів, а не для чорного;

• продублювати первісне зображення СМУК;

• тимчасово перетворити дубльоване зображення в модель ЬАВ

або СІЕ; встановити нові параметри кольороподілу, обмеження

кількості чорного 80 %; конвертувати дубльоване зображення в

СМУК;

• змішати старі і нові версії каналу для того, щоб створити новий

канал;

• замінити канал початкового зображення створеним каналом;

• створити копію оригіналу, додати контрастності для каналу

чорного кольору, відкинути всі чорні тони нижче цього

відсотка;

• налаштувати криву первісного чорного каналу так, щоб

освітлити всі чорні тони, збільшуючи чорну гамму, за винятком

найтемніших діапазонів, де Б-крива може підвищити контраст у

тіньовій ділянці;

• замінити канал чорного кольору в дублікаті на змінений,

додати чорного в першій чверті тонів для поліпшення чіткості

контурів.

Зображення, в яких основні предмети (або відтінки кольорів),

здебільшого, червоного, зеленого або синього кольорів, коригують

за допомогою додаткових кольорів: червоний — блакитний,

зелений — пурпурний, синій — жовтий. В інших випадках

доводиться коригувати два додаткові кольори, а не один.

1.4.3. Методи покращення чіткості

Мистецтво обробки зображень полягає у такому налаш­

туванні кольорів, щоб глядач сприйняв максимум деталей. Отже,

правильна корекція кольорів і чіткості означає легкість сприйняття

найдрібніших деталей, важливих для розуміння суті.

Процес підвищення чіткості (посилення контрасту, обведення

контурів) виконується на етапах вводу та виводу зображень. Існує

344 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

багато способів покращення чіткості зображення, кожен із них має

бажаний ефект при певних умовах.

Більшість основних методів підвищення чіткості заснована

на поліпшенні контрасту зображення за допомогою настроювання

яскравості й контрасту або застосуванням фільтрів (в усьому

зображенні або для окремих фрагментів). Посилення контрасту в

окремих частинах зображення поліпшує загальне сприйняття

чіткості — підвищують контраст у ділянці світлих тонів (першої

чверті діапазону) і місцях-акцентах.

Фільтри виділення країв (Edge-Sharpening Filters) вибірково

покращують чіткість, підвищуючи контраст лише в тих місцях, де

вже існує виразна відмінність значення тонів. У результаті виділя­

ються наявні контури, водночас ділянки низького контрасту і тонкі

деталі залишаються без змін, оскільки існує можливість задати

величину припустимої різниці значень тонів сусідніх пікселів, за

якої фільтр діє.

Шумові фільтри (Noise Filters) щцвищуюіь контраст, особливо в

обмежених фрагментах зображення із рівномірним розподілом

кольору. Монохромний шум, зазвичай, більш ефективний, ніж

багатокольоровий.

Накладання нерізкої маски (Unsharp Masking, або USM) —

найскладніший із методів покращення чіткості. Він походить із

мокрого друку фотографій, коли для покращення чіткості

створювали маску, яка посилювала контраст уздовж країв, потім

знімали той самий сюжет, шіе в розмитому вигляді, і змішували

обидва зображення. В результаті — чіткість меж підвищується без

неприродніх ефектів і стирання деталей в місцях із низьким

контрастом. У фільтрі Unsharp Mask задаються три параметри:

міра покращення контрасту уздовж меж (Amount); ширина зони

порівняння тонів в десятих частках пікселя (Radius); мінімальна

різниця значень тону сусідніх пікселів, за якою фільтр визначає

наявність краю (Threshold). Для правильного встановлення опти­

мальних параметрів USM при роботі з конкретними зобра­

женнями слід:

• покращувати чіткість тільки після доведення зображення до

остаточних розмірів і роздільної здатності;

• встановлювати точки найсвітліших ділянок і тіней після покра­

щення чіткості, оскільки контраст може спричинити втрату

деталей або появу в темних ділянках небажаних відблисків;

ВИДИ ЗОБРАЖЕНЬ. ІЛЮСТРУВАННЯ ВИДАННЯ 345

• для чітких оригіналів встановлювати значення USM близько 100 %;

• для портретів та крупних планів обирати значення Threshold 4

або 6 та низькі значення Radius;

• для уникнення ділянок високого контрасту і протилежного

кольору навкруги країв встановлювати значення Radius, що

відповідає роздільній здатності зображення розділеної на 200, а

для зображень з низькою роздільною здатністю чи невеликого

розміру — не більше 1;

• для зображень великого розміру (від 15 Мб) міра покращення

контрасту може сягати 250 — 500 %, для маленьких — значення

Radius менше 0,5 пікселя.

Значна кількість контурів і меж елементів міститься у каналі

чорного кольору CMYK, тому чіткість можна поліпшити редагу­

ванням лише каналу чорного, особливо зміщенням точки першої

чверті тону чорного. При цьому кольори не можуть несподівано

зміститися, як при зміні контрасту всіх каналів. Позитивних

результатів можна досягти у режимі LAB.

Під час опрацювання документальних фотографій, після

сканування і відтворення надрукованих зображень з растром, який

необхідно видалити, виникає сітчастий муаровий малюнок,

викликаний растрами, що перекриваються під різними кутами.

Для його знищення застосовують фільтр видалення растру з

вказівкою просторової частоти первинного растру, потім

розмивається структура растру, відновлюється контраст і деталі,

застосовуються фільтри Blur, Median або Gaussian Blur із низькими

значеннями параметрів, фільтр нерізкої маски.

Трепінг — процес навмисного перекриття сусідніх кольорів в

електронному оригіналі і файлах документів — важливий, коли

ділянки суцільного кольору межують один з одним і можливі

провали між кольорами у надрукованому документі.

У Photoshop неправильне розташування кольорових дру­

карських форм компенсується шляхом створення між двома

кольорами трепінгового кольору, який дорівнює сумі значень їх

кольорів у пікселях, піках і пунктах або міліметрах. Визначення

потрібного розміру трепінгу для конкретного зображення зале­

жить від типу друку, просторової частоти растру та типу паперу.

Основні пакети верстки забезпечують можливість автоматичного

трепінгу тексту і елементів, створених у цих програмах, але не до

імпортованих зображень.

346 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

2. ОСОБЛИВОСТІ ВЕРСТКИ І ВИВОДУ ЗОБРАЖЕНЬ

Зображальною версткою називають верстку видань із зобра­

женнями. Розрізняють два типи таких видань — видання, у яких

зображення розташовані окремо (на вклейках, окремих сторінках,

блоком в середині чи кінці видання), і видання, в яких зображення

заверстують безпосередньо в текст — інтегроване розміщення

(зображення тісно пов'язані зі змістом або ні). Якщо зображення

займають окремі сторінки чи зошити, вони можуть друкуватися на

іншому папері в інший спосіб.

2.1. Композиція зображення та тексту.

Види зображальної верстки

Дня вибору способу розміщення зображень у виданні —

концепції зображальної верстки — підраховують загальну кількість

ілюстрацій та їхнє функціональне призначення. Для видань із

зображеннями, важливими для розуміння тексту, для полегшення

сприйняття матеріалу застосовують інтегроване розміщення. Таким

виданням властива динаміка, демократичність. У виданнях з

невеликою кількістю зображень, де текст вимагає повільного

читання, ілюстрації виносять в окремий зошит і друкують в інший

спосіб, на кращому папері, у кольорі. При великій кількості ілюстра­

цій і невеликому обсязі тексту доцільно формувати зображальні

сторінки, тобто сторінки, цілком зайняті кількома ілюстраціями.

Види зображальної верстки визначаються характером розмі­

щення неповноформатних зображень. Науковці, практики, дизай­

нери та верстальники розрізняють різні варіанти розміщення

ілюстрацій у виданні. Приміром, видатний науковець, майстер

оформлення Л. Гессен у 1932 році виділив 15 видів верстки (рис. 7.3):

И {яі ■і ІХІр

т•• •- : Ш Ш ш вИ— и

іШX XI § X

Рис. 7.3. Види верстки (за Л. Гессеном)

ОСОБЛИВОСТІ ВЕРСТКИ І ВИВОДУ ЗОБРАЖЕНЬ 347

Загалом види зображальної верстки можна звести до таких

(рис. 7.4):

1. Інтегрована верстка:

- відкрита верстка — зображення розміщаються угорі чи внизу

сторінки і стикаються з текстом одним боком при заверсгці

врозріз чи у два боки при заверстці в оборку (а);

- закрита верстка — зображення розміщене посеред тексту,

стикаються з ним у два сторонами при заверстці врозріз, три —

при заверстці в оборку, чотири — при глухій верстці (б, в);

- в окремому блоці — ілюстрації малого формату заверстуються

поза текстом (на широких полях, окремим вертикальним блоком

на висоту сторінки) (г).

2. Сторінкова верстка:

- сторінка із зображенням усередині текстового блоку — ілюстрації

формат набору повністю, а сусідня сторінка зайнята текстом;

- зображення займає розворот;

- зображення окремо від тексту зібрані у зошит (з 16, 24 або 32

сторінок);

- зображення розміщені після тексту твору чи розділу.

г д е

Рис. 7.4. Варіанти розміщення зображень у тексті

Проміжними видами інтегрованої верстки є верстка зобра­

жень із виходом на поля — відкриту (д) чи закриту (е). Іноді

зображення верстають з виходом у поле так, щоб після обрізання з

трьох боків зрізалася частина малюнка — верстка зображення «під

обріз» (д).

Проміжними варіантами сторінкової верстки є розміщення

зображень на двох сусідніх сторінках розвороту — одну повну і

348 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

сусідню з текстом на неповний формат — розгорнута верстка. У

цьому разі редактор повинен ретельно стежити за тим, щоб у

корінець не потрапила суттєва частина зображення.

При всьому різноманітті варіантів верстки не слід пору­

шувати стильову єдність видання, змішувати зображення на всю

сторінку та її частину, з виходом на поля та в обріз, відкриті та

закриті.

Для книг з інтегрованим дизайном сітка — або структура

розмітки сторінки — є найважливішою відправною точкою, яка

визначає місце всіх елементів видання: розміри зображень,

ширина шпальт і оборки, формат текстівки, заголовкові

елементи, вирівнювання тексту. Тут зображення мають сталий

формат: ширину або висоту, кратну кроку сітки. Тому вибір сітки

та її кроку відштовхується від важливих незмінних параметрів,

якими є пропорції зображення; ширина текстових елементів,

якими заповнюється формат шпальти; винесення на поля тощо.

Сітка та модуль є каркасом шаблону видання. У виданнях з

інтегрованим дизайном зображення в оборку верстають з

урахуванням таких правил:

1. Зображення, ширина яких дорівнює формату набору чи трохи

менша, верстають урозріз з текстом. При відкритій верстці вони

розміщуються вгорі чи внизу сторінки. Дуже важливо, щоб ши­

рина зображення з чіткими межами (у рамці чи прямокутного

півтонового) точно відповідала формату набору і не порушу­

валася прямокутність сторінки. При закритій верстці зображен­

ня найкраще розмістити на оптичній середині сторінки, тобто

так, щоб над малюнком разом з текстівкою розмістилося 3/ 8, а

під ним — 5/8 усіх текстових рядків.

2. Зображення, вужчі за формат набору, верстаються урозріз по

центру сторінки, або, відповідно до загальної концепції видання -

всі з лівим вирівнюванням. При цьому межа зображення має

точно відповідати лінії текстового набору.

3. Зображення, які неможливо вмістити у ширину формату набору,

випускають на поля рівномірно в обидва боки.

Якщо у виданні на розвороті кілька зображень, їх можна

розмістити в такі способи (рис. 7.5):

ОСОБЛИВОСТІ ВЕРСТКИ І ВИВОДУ ЗОБРАЖЕНЬ 349

Рис. 7.5. Способи розміщення кількох зображень

1. Два зображення урозріз тексту краще не розміщувати на одній

сторінці, на розвороті вгорі лівої сторінки розміщують одне, а

знизу правої — інше. Якщо такі зображення повинні стояти на

одній сторінці, тоді між ними має бути не менше трьох рядків

тексту, і вони верстаються на оптичній середині сторінки. Два

зображення, що разом по ширині займають формат набору,

розміщують поряд урозріз до тексту. При цьому, якщо вони не

займуть повністю формат набору, тоді вертикальний проміжок

між ними збільшують, але він не може бути більшим за ширину

полів.

2. Два вузьких зображення можуть стояти на одній сторінці в

оборку: перше — до зовнішньої межі, а друге — до корінцевого

поля (на парній сторінці перше зображення — уліво, друге —

вправо, на непарній — перше — вправо, друге — уліво). Між

такими ілюстраціями повинно бути не менше трьох повнофор-

матних рядків (при закритій верстці); при відкритій верстці

перше зображення розміщають угорі, друге — унизу сторінки.

3. Якщо на обох сторінках розвороту є зображення в оборку, їх

розміщують симетрично щодо корінця; якщо ж малюнки мають

різні розмірі як по ширині, так і по висоті, тоді — по діагоналі,

зміщуючи малюнок на парній сторінці вище, а на непарній —

нижче (при закритій верстці) чи, розташовуючи зображення на

парній сторінці вгорі, а на непарній — внизу (при відкритій верстці).

При розміщенні зображень користуються законами компо­

зиції та дизайну, принципами тривалості або обмеженості:

поєднання горизонталі та вертикалі дає відчуття ритмічності,

350 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

організованості; діагональ утворює відчуття тимчасовості; трикут­

ник — стабільності; коло — урочистості. Елементами композиції є

складові самого зображення (люди, колони, карнизи), вертикалі

текстових блоків, горизонталі заголовків, декоративні елементи.

Розворот з чотирма ілюстраціями в оборку (по дві на

сторінку) краще робити симетричним, вміщаючи нижні — до

корінцевого поля, але іноді усі чотири малюнки вирівнюють за

зовнішніми полями.

2.2. Системи верстки, принцип кольороподілу,

перевірка спробних відбитків

Існують системи верстки двох груп: з інтерактивною розміт­

кою сторінок і з пакетною розбивкою на сторінки. Інтерактивні чи

«студійні» системи (Adobe PageMaker, QuarkXPress, XyVision)

характеризуються використанням принципу відображення Wysi­

wyg і дають можливість користувачеві створювати власні графічні

малюнки, імпортувати файли ілюстрацій з зовнішніх джерел.

Більшість пакетів верстки пропонують такі можливості:

• імпортувати й інтегрувати файли різних форматів;

• формувати повнокольоровий екранний відбиток (soft proofs)

кожного зображення і редагування їх, або ретушування;

• розміщати, маскувати й обрізати об'єкти, накладати кольорове

тло в заданих ділянках, застосовувати виворотку, монтувати

сторінки і здійснювати їх роздруківку;

• зберігати великі масиви даних.

Ручний монтаж (верстка) з виводом на папір або плівку

застосовується лише для повторних видань чи коли електронна

верстка неможлива. При цьому зображення опрацьовують окремо

від тексту, а потім поєднують вручну.

Фотоформи з текстом і растровими зображеннями, формо­

вані фотошрифтовою машиною, можуть бути негативними чи

позитивними, а виведена фотоформа придатна для подальших

етапів процесу виробництва — монтажу і виготовлення друкованої

форми. Кольороподілені фотоформи повинні точно відповідати

формату майбутнього видання.

Кольороподіл — розкладання півтонового зображення відпо­

відно до наявності в ньому первинних кольорів RGB (червоного,

ОСОБЛИВОСТІ ВЕРСТКИ І ВИВОДУ ЗОБРАЖЕНЬ 351

зеленого та синього) з подальшим субтрактивним синтезом (subtrac­

tive process) знайдених компонентів і відображенням чотирьох складо­

вих кольорів CMYK (Cyan, Magenta, Yellow, Key color). Відповідно,

кольоровий півтоновий об'єкт, призначений для кольороподілу,

подається у вигляді комплекту чотирьох окремих фотоформ

блакитного, пурпурного, жовтого і чорного компонентів оригіналу.

Система RGB є адитивною, тобто в ній виконуються правила

додавання кольорів. Сума трьох основних кольорів при максималь­

ній насиченості дає білий колір, а при нульовій — чорний.

Червоний і зелений кольори утворюють жовтий, а зелений і синій —

блакитний. Ця система прийнятна для всіх зображень, видимих у

минущому або прямому світлі, відповідає колірному сприйняттю

ока людини, тому побудова зображення на екранах моніторів, у

сканерах та інших оптичних приладах відповідає системі RGB. У

комп'ютерній RGB-системі кожен основний колір має 256 градацій

яскравості, що відповідає 8-бітовому режиму.

У поліграфії зображення утворюється фарбами, накладе­

ними на папір — видимими у відбитому світлі, тому кольори

взаємодіють за іншими закономірностями. Принцип кольороподілу

має в основі властивість білого світла при потраплянні на кольоровий

непрозорий об'єкт відбивати електромагнітні хвилі визначених

довжин, що сприймаються оком, а інші хвилі поглинати.

У системі CMYK складовими або тріадними кольорами є

блакитний, пурпурний і жовтий, які по черзі наносяться на папір

і відбивають будь-який відтінок. Ця система є субтрактивною, або

такою, що поглинає. Оскільки суміш трьох складових кольорів

утворює не чорний, а темно-коричневий відтінок, до тріадних

кольорів був доданий четвертий — чорний (black), або Key color

(основний колір, який, власне, не обов'язково чорний). Білим у

поліграфії є колір паперу або того матеріалу, на який наноситься

фарба. Насиченість кольору в системі CMYK вимірюється у

відсотках, тому кожен колір має 100 градацій яскравості. Складові

фарби, уживані в різних країнах, різняться відтінками: в Європі

прийнята система Euro-Standart, у США — SWOP.

Перехід з RGB у CMYK здійснюється через спеціальні прог­

рамні фільтри з урахуванням установок майбутнього друку:

система основних тріадних фарб, коефіцієнт розтискування точки,

баланс фарб, спосіб генерації чорного кольору, а також макси­

мальний рівень фарби.

352 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Для точного передавання відтінку застосовуються «прості»

(Spot) кольори, отримані шляхом попереднього простого змішуван­

ня фарб у змішувачі. Існує декілька систем простих кольорів,

найпоширеніша — система PANTONE, в якій кожна фарба має свій

цифровий код, позначений у каталозі. Також для кожного Spot-

кольору наводиться його чотирифарбне представлення. Під час

кольороподілу плівки з простими кольорами виводять додатково

до чотирьох основних.

Відповідність кольорів на моніторі та після виведення на

друк залежить від налаштування монітору. Калібрування монітора

виконується за допомогою зовнішньої системи, коли на екрані

кріпиться фотоелемент, а потім завантажується спеціальна прог­

рама, що калібрує відеокарту, або програмою, що включена в

діалог Color Settings/ Monitor Setup програми Adobe PhotoShop.

Зображення виводяться на прозору плівку і з них робляться

фотоформи. При цьому кожен кольоровий фільтр пропускає свій

колір і поглинає всі інші:

1. Червоний пропускає червоне світло, затримуючи зелений і си­

ній. Червоні компоненти об'єкта реєструються на негативі (тобто

викликають почорніння); сині і зелені — не реєструються, зали­

шаючи ділянки негативів прозорими.

2. Зелений фільтр пропускає зелене світло, затримуючи червоний і синій.

3. Синій фільтр пропускає синє світло, затримуючи червоний і

зелений.

Форма з негатива, або контактного діапозитива дає один зі

складових елементів при друці:

1. Форма червоного фільтра дає блакитний колір (зелений + синій).

2. Форма зеленого фільтра — пурпурний колір (червоний + синій).

3. Форма синього — жовтий колір (червоний + зелений).

4. Четвертий, чорний компонент чотирифарбного комплекту

отримують при фотографуванні оригіналу через жовтий, чи

гамма-фільтр, що підсилює темні ділянки нейтральних кольорів

і контур зображення.

Ці чотири форми при накладанні під час друку дають

повнокольорове зображення. Кольороподілені фотоформи виго­

товляються за допомогою сканера, фотокамери чи збільшувача.

Якщо верстка виконується з виводом на плівку, ілюстрації також

виводять на плівку.

Друкування спробних відбитків означає виготовлення

чотирьох спробних друкованих форм на пласкому верстаті, чи

ОСОБЛИВОСТІ ВЕРСТКИ І ВИВОДУ ЗОБРАЖЕНЬ 353

основній друкарській машині. Спробні відбитки виводяться перед

остаточним друком видання для корекції кольорів і точної їх

відповідності проекту видання. На першому етапі у спробних

відбитках перевіряється наявність зображень і їхня відповідність

заданим розмірам. Крім того, до виготовлення форм і друку,

отримують кольорову пробу з діапозитивів, щоб перевірити

колірні характеристики.

Проба кольорових зображень на точність передавання

кольорів виконується двома основними способами: контактним

копіюванням діапозитивів (аналогова кольоропроба) та одержан­

ням ламінованих відбитків (системи Cromalin, ЗМ Matchprint), або

друкуванням відбитків (друкована проба). У системі Cromalin

кожна кольороподілена плівка експонується на окремому

матеріалі, на якому після проявлення формується зображення з

відповідним кольором. Чотири пласти спеціального матеріалу

відповідного кольору (блакитний, пурпурний, жовтий і чорний)

розташовуються один поверх іншого — ламінують разом. Для

більшості зображень з темними півтонами, чи півтонами, оточе­

ними щільним чорним кольором, роблять спробні відбитки у

вигляді спусків полос, щоб оцінити проблеми, які можуть

виникнути при друкуванні. При цьому враховується розташу­

вання ілюстрації у визначених зонах на друкованій формі

(доріжках у напрямку обертання друкованого циліндра), оскільки

зона (track) на формі є самостійним елементом, для якого можна

окремо задавати подавання фарби.

Друкування спробних відбитків виконується на максималь­

но близьких за своїми характеристиками до остаточного матеріалу.

Для офсетного друку існують специфікації FIPP (у Європі) і SWOP

(у США), які містять докладний перелік всіх вимог до спробних

відбитків: обов'язкова наявність шкал контролю друкованого

процесу, за якими друкар оцінює оптичну щільність, розширення

крапок, двоїння характеристик балансу сірого тощо; ділянки для

перевірки переходу однієї фарби на іншу; баланс сірого (три

накладені одна на одну фарби); застосування того самого паперу та

фарб, що для тиражного друку.

Виправлення недоліків, виявлених на спробних відбитках

здійснюється шляхом повторного виклику зображення на екран і

обробки його за допомогою різних приладів. Рідше застосовується

ретушування на самих фотоформах шляхом збільшення чи

354 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

зменшення розміру точок у заданих ділянках. Таким чином можна

підсилити чи послабити інтенсивність кольору.

2.3. Правила верстки зображень

Основні правила верстки видань із зображеннями такі:

1. Єдність оформлення всього видання, тобто неможливість засто­

совувати різні види зображальної верстки.

2. Точне дотримання правила приведення верстки (будь-яке

зображення разом із текстівкою повинне бути кратним по висоті

цілій кількості рядків основного тексту або формату набору).

3. Розміщення зображень з погляду зручності читання.

4. Композиційна єдність сторінки.

5. У виданнях, де текст тісно пов'язаний із зображеннями, ілюстра­

ції мають бути на одній сторінці (розвороті) з відповідним

текстом, зазвичай, після нього.

Крім зазначеного вище:

• Для ілюс трацій, що займають усю сторінку, загальна висота має

дорівнювати висоті формату набору, а якщо сторінкове

зображення обмежене рамкою, то формат рамки має чітко

відповідати формату текстового набору (крім верстки всіх

зображень з виходом на поля).

• Ілюстрації, по висоті близькі до висоти набору, верстають на

окремій сторінці. Мінімальна кількість тексту, який може бути

підверстаний до такої ілюстрації, 3 — 4 рядки при відкритій

верстці і 2—3 рядки при закритій верстці над ілюстрацією та 4 —

5 рядків під нею.

• Ілюстрації, менші за формат набору, складають з оборкою

текстом з однієї чи двох сторін. Мінімальний формат оборки

становить для 8 кегля 2 кв., для 10 — 21/2 кв., для 12 — 3 кв.

• Дві різновеликі за висотою ілюстрації, розміщені урозріз,

вирівнюють за нижньою межею.

• Ілюстрацію урозріз до тексту відкритою версткою розміщують

зверху або знизу сторінки, над і під нею не може розміщуватися

кінцевий рядок абзацу.

• При закритій верстці ілюстрації урозріз, її розміщують на

оптичній середині сторінки.

ОСОБЛИВОСТІ ВЕРСТКИ І ВИВОДУ ЗОБРАЖЕНЬ 355

• Не заверстують ілюстрації на кінцевих сторінках, за винятком

ілюстрацій у технічних виданнях, де на тих самих сторінках є

посилання до них.

• Ілюстрації на окремій сторінці, шириною значно вужчі, ніж

формат набору, розміщають точно на оптичній середині

сторінки з вирівнюванням посередині. Колонцифри на таких

сторінках не ставлять.

• Проміжок від зображення до тексту в оборці має дорівнювати

12 п.

• Якщо на сторінці є лише одне зображення в оборку, його

розташовують до зовнішнього краю сторінки, тобто на парній

сторінці зліва, а на непарній — справа, на оптичній середині по

висоті — при закритій верстці і в нижній чи верхній межі

сторінки — при відкритій верстці.

• В оборці зображення не можна верстати заголовки та формули.

В технічних виданнях можна залишати в оборку заголовок упід­

бір з текстом зі звичайним абзацним відступом.

• Текстова оборка не може починатися з кінцевого рядка чи

закінчуватися абзацним рядком.

• Для ілюстрацій, які мають складну конфігурацію, роблять

поетапну оборку, причому сходинки не можуть бути меншими

за 3 —4 рядки основного тексту. Між сходинками не можна

збільшувати чи зменшувати міжрядкові проміжки.

• Усі зображення, повернені на 90°, повинні бути розміщені так,

щоб їхня нижня частина збігалася з правим краєм тексту на

сторінці.

• При розміщенні фотографії з яскраво вираженим візуальним

ефектом (наприклад, фотографія людини, повернутої в певний

бік), її треба розмішувати таким чином, щоб рух був спрямо­

ваний на текст або до центру розвороту сторінки.

• Між двома не пов'язаними між собою ілюстраціями малого

формату, розміщеними на одній сторінці, має бути не менше

трьох рядків тексту.

• Згруповані зображення на одній сторінці мають бути розміщені

послідовно відповідно до їх номерів, зберігаючи прямокутність

сторінки (вирівнювання зображень по краю, із рівномірними

проміжками між ними).

• При розміщенні півтонових насичених ілюстрацій враховують

прозорість паперу і можливість просвічування заголовків зво­

ротної сторони.

356 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

• Ілюстрації з обрізаним правим краєм зрушують від центру на

2—4 мм.

• Ілюстрації, розігнані на розворот, мають стояти на централь­

ному розвороті зошита (щоб уникнути ризику непропор­

ційного розміщення або виходу за встановлені межі).

• У багатошпальтовій верстці найкращим форматом для

зображень є формат шпальти. В енциклопедичних виданнях

ілюстрації малого формату подаються в оборку однієї шпальти

з вирівнюванням вправо.

Навколо зображень припускаються такі поля:

• для оригіналів форматом до 148 х 210 мм — не більш ЗО мм;

• для оригіналів форматом від 148 х 210 до 297 х 420 мм — не

більш 40 мм;

• для оригіналів форматом понад 297 х 420 мм — не більш 50 мм.

3. СКЛАД І СПОСОБИ РОЗМІЩЕННЯ ТЕКСТІВОК

Текстівки (caption) виконують такі функції:

• зв'язок тексту із зображеннями, можливість посилання на зобра­

ження у тексті;

• розуміння змісту зображення без читання тексту;

• основа для довідкового елемента видання — списку чи

покажчика зображень;

• привернення уваги до тексту через зображення;

• пояснення деталей зображення.

До складу текстівки входять :

1. Слово «рис.» чи «мал.» — скорочення слова «рисунок» чи «малюнок».

2. Порядковий номер зображення (без знака «№»), іноді з поз­

наченням номера розділу.

3. Назва зображення.

4. Пояснення (експлікація (explication) — роз'яснення деталей

фрагментів зображення, чи легенда (Legend, cutline) — довідка,

опис змісту зображення).

5. Тлумачення умовних позначень.

6. Опис умов отримання ілюстрації.

7. Авторство.

Склад текстівки залежить від її виду і призначення видання.

Один раз вибрана форма має застосовуватися в усьому виданні.

СКЛАД І СПОСОБИ РОЗМІЩЕННЯ ТЕКСТІВОК 357

Текстівка може складатися з однієї назви (тобто короткої фрази, що

повідомляє, що саме зображено на малюнку), чи містити розгор­

нуте пояснення до ілюстрації. Іноді до текстівки входить і назва, і

розгорнуте пояснення. Наприклад, у художній літературі вико­

ристовується тільки назва, у довідкових виданнях — номер, у

науково-технічних — до назви додають роз'яснення і тлумачення

умовних позначень, у газетах — наводиться пояснення, джерело

отримання і авторство зображення, у виданнях з мистецтва, підруч­

никах, нормативно-виробничій літературі легенда присутня

майже завжди — в ній подаються відомості про оригінали ілюстра­

ції, техніку виконання, місце зберігання.

Зазвичай, автори рідко пишуть текст до зображень, тому

оформлення текстівок — завдання редактора. Однак зміст текс­

тівки має погоджуватися з автором.

Оскільки зображення найпершими привертають увагу

читачів, текстівки читаються іноді частіше, ніж заголовки творів.

Це дає можливість у текстівці розмістити відомості, які характери­

зують твір, привертають до нього увагу. Тому текстівки умовно

належать до заголовкового комплексу видання.

Текстівки художньо-образних зображень потрібні, коли вони

відірвані від тексту, особливо у виданнях для дітей. Тоді до текстівки

входить посилання на сторінку тексту (до с. 17) чи подається цитата

тексту, якого стосується зображення. Якщо зображення винесені в

окремий блок і стосуються різних творів, включених у збірник, тоді

назва зображення може мати назву твору, у зображеннях-творах

відомих художників в текстівку обов'язково вводиться прізвище

автора, назва картини, рік створення, місце зберігання.

Текстівки пізнавальних науково-технічних зображень є

розгорнутими, з нумераційною і тематичною частиною, експліка­

цією та легендою. Якщо текстівка містить експлікацію, тематичний

заголовок має бути обов'язково, адже без нього незрозуміла тема

зображення. Кожен елемент експлікації складається з графічного

знака (цифри, літери) і пояснення. Іноді роз'яснення позначених

на зображенні фрагментів міститься у самому тексті.

Текстівка документальних зображень містить, крім теми і

виду зображення, відомості про автора-виконавця і дату створення.

При першому друкуванні документального зображення у

наукових виданнях у легенді повідомляються джерела, дані, де

іберігається оригінал, відомості про матеріал, розміри оригіналу,

358 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

техніку виконання, масштаб відтворення тощо. Якщо зображення

не дуже чітке, у поясненні можуть розшифровуватися фрагменти,

яких не вистачає.

Нумерація зображень потрібна у наукових і навчальних

виданнях, а також, якщо на зображення є посилання в тексті.

Нумерація буває кількох видів:

• Індексна — по розділах. Номер складається з двох цифр через

крапку і перша цифра — номер розділу. Наприклад: Рис. 2.3 —

третій рисунок другого розділу. Якщо розділ містить об'ємні

пункти, тоді у нумерацію рисунка може бути включений номер

пункту (Рис. 2.1.3 — третій рисунок першого пункту другого

розділу).

• Наскрізна — послідовно по всіх розділах чи творах видання від

першого до останнього.

• Постатейна — нумерація зображень від першого до останнього

своя у межах кожного твору.

У Web-дизайні, крім текстівок, існує схований текст, що

з'являється при вказівці курсору на малюнок чи текст, або коли

малюнок не завантажується з якоїсь причини. До нього входять такі

відомості: назва, ім'я файлу зображення, розмір файлу, поясню­

вальний текст.

Під час розмітки текстівки технічний редактор обирає:

• формат набору;

• шрифтові характеристики;

• характер вирівнювання рядків;

• сполучення з декоративними елементами;

• спосіб розміщення щодо зображення.

Текстівки належать до заголовкового комплексу, отже, їх

оформлення має відрізнятися від оформлення основного тексту.

Всі шрифтові характеристики текстівок мають бути однаковими в

усьому виданні. Тому вони зазначаються один раз на початку

списку текстівок. Наприклад: Текстівки с. 1 —12 — Arial 8 п., на фор­

мат, експлікації 6 п. Для шрифтового оформлення легенд надають

перевагу вузьким шрифтам, аби зменшити кількість рядків.

Експлікація відокремлюється від назви зображення проміж­

ком у 2—4 п. і розміщує ться після двокрапки кеглем назви зобра­

ження чи меншим, наприклад, назва — 8 кегль світлого чи

напівжирного накреслення, експлікація — 6 кеглем світлим; або:

назва — 8 кегль напівжирним, експлікація — 8 кеглем світлим.

СКЛАД І СПОСОБИ РОЗМІЩЕННЯ ТЕКСТІВОК 359

Зменшення кегля експлікації вживається у випадках, коли їхній

обсяг сягає кількох рядків.

Формат набору текстівки не може виходити за межі ширини

чи висоти зображення.

Текстівки можна розташовувати (риє. 7.6):

а) під зображенням;

б) над зображенням;

в) збоку;

г) на полях біля зображення;

д) поверх зображення;

е) в окремому місці на відстані від зображення.

Рис.7.6. Схеми варіантів розташування текстівок.

Текстівки розміщують, переважно, під зображенням на його

ширину, або всі текстівки на однаковий формат безвідносно до

розмірів зображення. Якщо зображення має непрямокутну форму,

текстівка може заповнювати вільний простір біля зображення.

Текстівки значного обсягу (більше 4 — 5 рядків) під зображенням

складають на формат зображення або урозріз. Якщо верстка

багатошпальтна, тоді текстівка, зазвичай, складається на формат

однієї чи кількох шпальт, залежно від ширини зображення.

Текстівка може стояти над зображенням, якщо кілька

зображень мають спільну назву, або коли ілюстрація (наприклад,

карикатура) крім загального найменування має підпис, що

пояснює сюжет зображення. В обох випадках назву зображені«

складають більшим кеглем.

Розміщення текстівки збоку від зображення (праворуч чи

ліворуч) допускається лише у технічних виданнях, коли шириаа

360 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

зображення трохи вужча за формат набору і верстка економна. Такі

текстівки складається на довільний формат: від 1 3/4 кв. до 41/2 кв.

Якщо ілюстрацію заверстують в оборку, то в цьому випадку

в оборці замість основного тексту можна помістити підпис на

повний формат оборки.

На полях текстівки розміщують у тих випадках, коли

Дизайном передбачено широкі поля, на яких міститься рубрикація,

додаткові тексти, різні відомості.

Поверх зображень текстівки розміщують, зазвичай, у

періодичних виданнях. Найкраще для цього обирати контурний

шрифт, щоб текст був видний на ділянках різної тонової наси­

ченості. Редактор звертає на чіткість відображення всіх літер,

важливими є колір і розмір літер. Найкраще текстівку помістити

на плашці вивороткою.

Якщо зображення займає цілу сторінку, або на сторінці

розміщено кілька пронумерованих зображень, тоді текстівки

виносяться в нижню частину сусідньої сторінки розвороту чи на

поля сусідньої сторінки. Таке розміщення обумовлюється тим, що

на сторінці із зображеннями іноді не вистачає місця для текстів чи

текстівки надто об'ємні.

Рядки текстівки складають з абзацним відступом чи без

нього, з утягуванням другого та інших рядків, із вирівнюванням

вправо, вліво чи по центру. Якщо текстівки складають по центру,

тоді легенди вирівнюють ліворуч чи на формат. У книгах текстівки

найчастіше складають без абзацного відступу із центруванням

останнього рядка.

Для забезпечення правила приведення, висота зображення

(урозріз до тексту, в оборку, відкритої чи закритої верстки) разом з

текстівкою і проміжками навколо нього має бути кратною кеглю

рядків основного тексту. Для півтонових зображень з фацетами

(facet — межа, рамка) відповідний фацет має бути випущений у

верхнє чи нижнє поле, для штрихових зображень у рамці верхня

чи нижня лінійка рамки повинна розташовуватися по верхній лінії

шрифту першого рядка чи лінії шрифту нижнього рядка. У цих

випадках кратність висоти зображення основному кеглю рахують

без обліку випущених у поле частин зображення.

Інтерліньяж текстівок та легенд залежить від необхідності

вирівнювання рядків тексту і доведення до формату набору.

Проміжки від текстівки до зображення не повинні перевищувати

розмір кегля основного шрифту і бути меншими, ніж від текстівки

до наступного тексту. Це необхідно для того, щоб підкреслити

СКЛАД І СПОСОБИ РОЗМІЩЕННЯ ТЕКСТІВОК 361

зв'язок напису і підпису з малюнком. Якщо текстівка складається з

кількох елементів, то проміжок між ними має бути менше, ніж

проміжок між назвою та зображенням.

Текст, розміщений поверх зображення, має бути оформлений

особливо ретельно. Для уникнення помилок його проглядає не

тільки редактор, але й коректор, технічний редактор, автор. За

змістом і призначенням написи на зображенні поділяються на групи:

• заголовні — заголовки, підзаголовки, що поєднують кілька

частин одного зображення;

• елементні — окремі літери чи цифри, що належать до певного

графічного елемента зображення;

• експлікаційні — написи, що пояснюють;

• додаткові.

Усі заголовні і підзаголовні написи складають прямим

шрифтом і виділяють їх, збільшуючи розмір шрифту або засто­

совуючи великі літери чи напівжирне накреслення. Якщо заголов­

ними написами є цифри, то перевага надається римським цифрам.

Підзаголовні написи подаються цифрами (арабськими чи римсь­

кими), або літерами з квадратною дужкою з обох боків. Елементні

написи роблять буквами і арабськими цифрами курсивним

накресленням, оскільки в тексті їх, зазвичай, складають курсивом.

Експликаційні позначення виконують світлим шрифтом прямого

накреслення, наприклад, рубаним. Розмірні кількості бажано

писати прямим шрифтом.

На зображеннях застосовуються такі умовні позначення:

• арабські цифри позначають деталі зображення та значення, які

розшифровуються в експлікаціях чи тексті;

• римські цифри позначають частини виробу;

• малі літери латинського алфавіту показують точки геометрич­

них фігур, вузли приладів, кути, електровимірювальні прилади тощо;

• малі літери українського алфавіту позначають елементи схем

чи частини малюнка;

• грецькі літери позначають математичні та фізичні величини.

Цифри на зображенні розміщуються за межами зображення,

з'єднуючи їх з деталями лініями-виносками. їх можна розташо­

вувати горизонтально чи вертикально, або по контуру зображення,

але послідовно. Лінії виноски мають бути тонкими суцільними і не

перехрещуватися. Якщо лінії-виноски розміщуються поверх заштри­

хованих фрагментів зображення, треба щоб вони не бути паралельні

лініям штрихування і стояли якнайближче до межі зображення

(йшли поверх якомога меншої кількості деталей зображення).

362 ТЕМА 7. РЕДАКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ЗОБРАЖАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ ТА ТЕКСТІВОК

Усі написи на зображенні виконуються відповідно до

загальноприйнятих і встановлених правил складання, особливо це

стосується математичних і хімічних формул. Основне правило при

оформленні написів на кресленнях, схемах — повна відповідність

накреслення літери на зображенні і в тексті: якщо посилання у

тексті - курсивна літера, тоді на кресленні ця літера повинна бути

курсивною, якщо цифра складена прямим шрифтом, то —

прямим. Ніякі скорочення слів у написах не бажані, за винятком

загально- прийнятих, встановлених і затверджених стандартом,

наприклад, умовні позначення метричних мір при цифрах.

Розміщуються надписи на зображенні так, щоб вони легко

читалися: горизонтальні — праворуч; вертикальні — вгорі; похилі —

праворуч. Не слід наносити напис у місця, де лінії зображення

перетинаються, за межами зображення.

Окремі літери, цифри і написи розташовують так, щоб не

було сумніву, до якої деталі вони належать. Якщо напис закриває

характерні контурні лінії, його краще перенести в інше місце чи

поза межі зображення.

На зображеннях, виконаних в аксонометричній проекції,

написи роблять так, щоб основні штрихи букв були рівнобіжні

лініям чи площинам, але; нахиляти літери більше 75° (курсив) не

слід. При виконанні аксонометричних проекцій мають бути

враховані відносні розміри (по висоті і ширині) літер, розташо­

ваних у різних площинах.

Розмір літер і накреслення шрифтів обираються у кожному

виданні індивідуально з урахуванням характеру видання, змісту твору,

ступеня зменшення оригіналу і його насиченості лініями та елементами.

Найменша висота шрифту має бути не менш 1,2 мм, а нормальна висота

цифри і великої букви — 2,5 мм, індекси і показники ступенів можуть

бути висотою 1 мм. Надмірно великий шрифт може «забити»

зображення, надто дрібний — «загубитися» серед ліній зображення.

Питання:

1. Зображення: види, функції, призначення.

2. Зв'язок зображення з текстом, вплив на композицію видання.

3. Способи розміщення ілюстрацій посередині тексту.

4. Одиниці масштабу зображального оригіналу на непрозорій основі і місцерозташування

масштабу.

5. Текстівки: види, склад, способи оформлення, композиція.

6. Перелічити критерії оцінки ілюстрацій.

Література:

[19], [45], [46], [52, С. 82-85, 165-194], [53], [67], [76], [80], [81], [90], [93], [95], [107],

[108], [117], [118], [130], [142], [145], [146], [147].