Тема 11. Довідково-пошукова система

ВИДАННЯ

Проблематика теми:

► Функції довідково-пошукової системи видання;

► Застосування і оформлення різних видів

колонтитулів;

► Види покажчиків і переліків;

► Довідкові тексти.

Повторити:

■ Види видань за [16].

■ Термінологія поліграфічного оформлення видання.

■ Теми: система рубрикації і зміст, редакторська

підготовка оригіналів елементів титулу, особливості

художньо-технічного редагування складових тексту.

План теми:

1. Колонтитульні елементи.

2. Покажчики, переліки, словники.

3. Посилання і зноски.

Інформативність видання залежить не лише від його змісту

та оформлення, але й від систематизації та організації інформації,

що робить видання зручним у користуванні. Елементи, що полег­

шують користування виданням, допомагають орієнтуватися в

ньому, шукати необхідний матеріал, керують послідовністю читан­

ня, різнобічно розкривають зміст видання формують його довідково-

пошукову систему. Це:

• колонтитули, колонцифри;

• покажчики;

• переліки;

• словники;

• бібліографічні та інші списки;

• посилання, зноски;

• зміст (розглядається у темі 1 0 );

476 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

• вихідні відомості (розглядаються у темі 9);

• довідки та пояснення, що виносяться у вріз, на поля (розгляда­

ються у темі 5);

• деякі види заголовків, що мають вигляд перехресних посилань,

наприклад, продовження на с. 4, на ... тему читайте у рубриці..., за

докладною інформацією звертайтеся на адресу..., див. ...,

розглядається на с...).

Особливо важливе значення ці елементи мають у навчальних,

довідкових виданнях, технічних і спеціальних журналах,

електронних та мережевих публікаціях. Читачі найчастіше

починають знайомство із виданням саме з довідкових елементів:

переглядають зміст, алфавітний покажчик, адже там перелічені всі

теми і поняття, що розглядаються у виданні.

1. КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ

1.1. Види колонтитулів та їх призначення

Колонтитул (від франц. colonne — стовпчики, лат. titulus —

напис) — тестовий рядок, що розміщується на кожній сторінці ви­

дання і повідомляє про його зміст, містить відомості, які сприяють

орієнтуванню, або має декоративне значення. До складу колон­

титулу можуть входити тексти, цифри, декоративні елементи:

• назва видання чи його логотип;

• назва розділу, рубрики, заголовка певного рівня;

• прізвище автора;

• слова, словосполучення, словарні статті або літери алфавіту;

• частина вихідних відомостей, календарні дані, періодичність

видання;

• декоративні елементи (лінійки, орнаменти, зображення);

• номери сторінок — колонцифри;

• число сторінок у документі;

• номер публікації чи нумераційний заголовок;

• короткий зміст сторінки.

Функції колонтитулів зводяться до таких:

1. Пошук інформації. У довідкових виданнях, побудованих за

алфавітним принципом, колонтитули є єдиним засобом орієн-

КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ 477

та ції. у періодичних виданнях чи збірках вони дають можливість

вибіркового читання без постійного звернення до змісту. У

додаткових тестах — примітках, коментарях, до яких читач

звертається одночасно з читанням основного тексту, вони

пришвидшують пошук потрібної примітки.

2 . Інформаційна орієнтація у виданні. У складних за композицією

і структурою виданнях, із багаторівневою рубрикацією (частини,

розділи, глави, параграфи) колонтитули надають можливість,

не відриваючись від тексту, на будь-якій сторінці бачити

структуру видання. Тобто яке місце текст, що читається, займає

у виданні (частиною якого параграфа або глави є, у який підроз­

діл входить), а в збірниках статей або інших творів — постійно

бачити назву твору і його автора (не потрібно переривати

читання і заглядати для довідки в зміст або шукати початкову

сторінку твору, що читається).

3. Поєднання пошукової й інформаційно-орієнтаційної функцій.

У виданнях творів з нумераційними, графічними і німими

заголовками підрозділів завдяки колонтитулам, що визначають

тему цих підрозділів або тексту на сторінці, читач краще розуміє

текст і швидко знаходить потрібний матеріал.

Колонтитули є найважливішим довідковим елементом

видання, він повідомляє читачеві:

• у моновиданні — назву підрозділу і розділу, до яких належить

сторінка і, отже, яка тема всередині загальної теми висвіт­

люється;

• у збірнику — назву твору і прізвище автора;

• у словнику, енциклопедії - заголовні слова або початкові літери,

початкові склади заголовних слів;

• у журналі, газеті — назву рубрики, тематичної сторінки, назву

видання і календарні відомості;

• у текстових документах — назву, автора, дату, кількість сторінок

і поточну сторінку.

Крім цього, колонтитули підсилюють архітектонічну єдність

твору друку, зв'язують всі сторінки видання у єдине ціле.

Колонтитули бувають постійні та перемінні, для лівих (verso — на

парній сторінці) і правих (recto — на непарній сторінці) сторінок

розвороту (spread).

Постійний колонтитул, або мертвий, виконує переважно,

декоративну функцію, містить однаковий по всьому виданню текст

478 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

і не змінюється, отже, не допомагає читачеві у пошуку потрібного

розділу, а лише дає відомості про назву або автора. В сучасних видан­

нях колонтитули, які мають декоративне значення майже не засто­

совують, адже вони збільшують обсяг видання в середньому на 4 %.

Постійний колонтитул може обмежуватися лише сторінками з

основним текстом, особливо у виданнях з додатковими текстами

великого обсягу, примітками до розділів у кінці видання. Також може

бути доцільним у комплектних виданнях чи невеликих за обсягом

серійних виданнях, які згодом підшиваються разом. Постійний

колонтитул, розміщений лише на сторінках з основним текстом,

структурно відокремлює цей текст від усіх інших текстів, на сторінки

яких виноситься відповідна назва (Коментарі, Словник).

Постійною у колонтитулі може бути лише частина тексту,

наприклад, у періодичних виданнях постійною частиною колон­

титулу є логотип видання і дата виходу номеру, а інші дані — назва

рубрики, тематичної сторінки, конкретної статті — змінюються

відповідно до змісту.

Постійним нерідко є лише один колонтитул розвороту —

лівий, а правий при цьому змінюється відповідно до структури

видання: постійною є назва видання і прізвище автора, а

перемінною — назви розділів чи творів.

Перемінний колонтитул — колонтитул зі змінним текстом

відповідно до обраного принципу: з переходом від однієї статті,

рубрики, розділу до іншого, з початком нового підрозділу,

сторінки, розвороту. Такі колонтитули — обов'язковий атрибут

словників і довідників. Бажані вони також в об'ємних виданнях зі

складною побудовою тексту: у наукових дослідженнях і збірниках

праць, підручниках, технічній літературі, періодичних виданнях.

Перемінний колонтитул відповідно до змісту буває:

• рубрикаційним (відображає рубрикацію або структуру видання,

заголовки творів);

• текстовим (вказує на теми чи текст сторінки).

Рубрикаційний колонтитул показує, до якого підрозділу (руб­

рики) належить текст сторінки або розвороту, або які словникові

етапі чи заголовні слова сторінки (розвороту) містить. Такий

колонтитул цілком чи скорочено повторює тематичний заголовок

підрозділу чи заголовок твору збірки (статті в словниково-

енциклопедичному виданні) або вказує початкові букви, склади

заголовних слів чи початкові слова заголовків на сторінці (розвороті).

КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ 479

Текстовий колонтитул виражає тему сторінки, історичний

період, характеризує текст датами, іменами. Такі колонтитули

найбільш доречііі у виданнях з розділами великого обсягу або

взагалі без них, з суцільним текстом великого обсягу. Наприклад:

Перемінні колонтитули (рубрикаційні і текстові) поділя­

ються на:

• мінливі, тобто обов'язково змінні від сторінки до сторінки або

від розвороту до розвороту;

• переривчасті, тобто змінні лише відповідно до структури

видання (заголовку розділу чи підрозділу).

Рубрикаційний мінливий колонтитул найчастіше застосовується

у словниках, довідниках, енциклопедіях. Він виконує такі функції:

Повторює цілком заголовок статей, заголовні слова або перші

і останні їхні слова:

а) на лівій сторінці — перший заголовок (заголовне слово), на

правої — останній заголовок (заголовне слово) сторінки; наприклад:

222 Пряме накреслення шрифту | Пунктирна лінійка 223

б) на лівій сторінці - перше слово першого заголовка, на правої -

перше слово останнього заголовка, наприклад:

в) на лівій сторінці — перша буква першого заголовного слова і це

заголовне слово, на правій — останнє заголовне слово й перша його

буква; наприклад:

222/Р/ РОЗШИРЕНЕ ВИДАННЯ |РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ /Р/ 223

г) на лівій і на правій двошпальтній верстці — перша буква і перше

слово першого й останнього заголовка сторінки; наприклад:

316 П Пряме — Псевдонім | Публікатор — Пунктирна П 317

Повторює початкові склади або просто перші три або чотири

букви заголовків: на лівій сторінці - перші букви першого заголов­

ка, на правій — перші букви останнього заголовка. Наприклад:

22 Адміністрація | Архіпелаг 23

44 Дитинство автора j

46 Петро Третій

Переворот 1762 року 45

Провінція 47

222 СХІДНО-СИБІРСЬКИЙ ВСЕСВІТНЯ 223

480 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

У словниках кількість початкових літер (складів) вокабул в

колонтитулі обумовлюється обсягом тексту. Так, якщо слова з

першими трьома однаковими початковими літерами займають

кілька сторінок, тоді варто у колонтитул виносити 4 перші літери.

Наприклад:

34 Інте Інтерпретація | Інтимний Інти 23

При багатошпальтній верстці колонтитули можуть належати

до кожного стовпця окремо.

Рубрикаційний мінливий колонтитул застосовується також у

додатково-довідкових текстах періодичних і неперіодичних

видань, наприклад, примітках, покажчиках, коментарях, слов­

никах. На ліву сторінку розвороту виноситься назва розділу —

Алфавітний покажчик, а на праву — перші літери слів.

Якщо затекстові примітки пов'язані з основним текстом

цифровими номерами і пронумеровані відповідно до творів чи

розділів, у колонтитул вводять відповідний заголовок. Колонтитул

із назвою підвищує довідкові функції і покращує орієнтацію

читача у виданні.

Якщо видання містить затекстові бібліографічні посилання,

що належать до конкретних розділів, тоді у колонтитул на праву

сторінку варто виносити назву того розділу, якого стосується

примітки чи номера сторінок, яких стосуються посилання на даній

сторінці: Посилання до глави першої (С. 17—32).

Текстовий мінливий колонтитул особливо потрібний у видан­

нях, якими користуються для довідок, але які не є довідковими; а

також такі, що членуються на підрозділи великого обсягу з текстом

на багато сторінок без підзаголовків:

У мемуарах із багатосторінковими главами без тематичних

підзаголовків. Для інформування про події й особи на кожній сто­

рінці, у колонтитулі вказують основну тему сторінки. Приміром,

якщо глави без назв висвітлюють події різних років щодо різних

аспектів життя людини, тоді у мінливий колонтитул змінюється зі

зміною теми, тобто відображає зміст кожної сторінки. Наприклад:

Суперечки про колорит 92 | На виставці імпресіоністів 93

Для заміни підзаголовків кватирок або ліхтариків, коли з тих

або інших причин ці види заголовків застосувати не можна, але

КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ 481

вони потрібні для підвищення ефективності роботи читача і

виданням. Він може замінити відсутні заголовки дрібних фраг­

ментів тексту, від яких відмовилися заради економії місця.

Колонтитул перетворюється в перелік тем, освітлених на сторінці.

Щоб читач знав, де починається виклад матеріалу на тему,

позначену в колонтитулі, у першому абзацному відступі фраг­

мента па цю гему розміщують маркер і повторюють його перед

заголовком-іемою в колонтитулі.

Переривчастий рубрикаційний колонтитул за кількістю рівнів,

що він відображає, може бути одноступінчаспшм (у колонтитул

винесім і і заголовки тільки одного рівня, наприклад, розділів);

двоступінчастим (у колонтитулах заголовки двох рівнів); три­

ступінчастим (із заголовків трьох рівнів, наприклад, ліворуч —

розділів і глав, праворуч — параграфів).

У іівий колонтитул виносять заголовок високого рівня

рубрикації, тобто такий, який змінюється рідко. Для правих

колонтитулів вибирають заголовок, який змінюється через 5-ір

сторінок, але гак, щоб він не був надто загальним для пошуку і

орієнтування в композиції, рубрикації і структурі твору або

видання.

Якщо видання має багаторівневу систему рубрикації

(наприклад, заголовки частин, розділів, глав, параграфів, під-

параграфів), то найкраще в колонтитули виносити два середніх

суміжних рівні, наприклад розділу і глави. Але вибір колонтитулу

залежить не тільки від обсягу рубрик, але і від виду видання й

особливостей його рубрикації.

У моновиданнях з двоступінчастою рубрикацією у лівий

колонтитул виносять заголовок розділу, у правий — глави. Вибір

рівня рубрикації залежить від обсягу нижнього рівня рубрикації.

У моновиданнях з багатоступінчастою рубрикацією колонтитул

може бути двоступінчастим і більше.

При виборі заголовків для колонтитулів зважають на протяж­

ність рубрик. Наприклад, якщо не всі розділи поділяються на

глави, тоді над текстом парних сторінок, де розділ розбитий на

глави, колонтитул буде складатися з заголовка розділу і заголовка

глави, а над текстом сторінок, де розділ не розбитий на глави, — із

заголовка тільки розділу. Якщо не кожна глава розбита на

параграфи, тоді для однаковості бажано ліворуч у колонтитул

виносити заголовок розділу, а праворуч — заголовок глави.

482 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

У складених виданнях вибір колонтитулу залежить від обсягу

творів, а також рубрикації і структури окремих творів.

У збірниках, творів кількох авторів невеликого обсягу без

групування творів у розділи, колонтитул найчастіше буває

одностугіінчастим: ліворуч — ініціали або ім'я і прізвище автора,

праворуч — назва твору. Наприклад:

166 В. Ф. Іванов І Історія реклами 167

У збірниках, де твори згруповані в розділи або цикли, лівий

колонтитул — заголовок розділу, правий — ім'я і прізвище автора

і заголовок його твору. Наприклад:

78 Історія книги І Н. Іващенко Початки книгодрукування 79

При довгих заголовках прізвище автора переносять у лівий

колонтитул після заголовка розділу, а у правому залишають

заголовок твору.

У збірниках творів великого обсягу із власного рубрикацією

.ліворуч розмішдють прізвище автора і заголовок твору, а праворуч —

заголовки старших наскрізних рубрик твору. Наприклад, у кн.:

Карр Дж. Д. Життя сера Артура Конан Дойла. Пирсон X. Конан

Дойл: творчість. М., 1989 - колонтитули могли б бути такими:

222 Карр Д. Життя Конан Дойла | Глава XXII. Початок 223

222 X. Пирсон. Конан Дойл | Розділ 6. Шерлок Холмс 223

Якщо збірник одного автора містить декількох творів

великого обсягу, ліворуч поміщають заголовок твору, а праворуч —

заголовки вищого рівня рубрикації. Такі наприклад колонтитули у

виданні: Керролл JI. Аліса в Країні чудес, Аліса в Задзеркаллі.:

12 Аліса в Країні чудес І Униз кролячою норою 13

190 Аліса в Задзеркаллі | Лев і Єдиноріг 191

В авторських збірниках творів невеликого або середнього обсягу

для лівого колонтитула вибирають ім'я і прізвище автора або заголовок

циклу, для правого — заголовок твору. Наприклад, у «Збірці

розповідей» у. Фолкнера (М., 1977), де розповіді об'єднані в цикли,

лівий колонтитул — заголовок циклу, правий — заголовок розповіді.

46 І Країна | Ведмеже полювання 47

9 4 II Городок І Мідний кентавр 95

КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ 483

У складних авторських збірниках, що мають у складі поряд з

великими за обсягом творами невеликі статті чи оповідання (на

сторінку), у лівий колонтитул виносять ім'я і прізвище автора, у

правий - заголовок твору.

Текст колонтитулу має точно відповідати заголовку

відповідного розділу, у т.ч. нумераційну частину. Якщо у лівий

колонтитул винесені тільки тематичні частини заголовків, тоді

зникає можливість пошуку по номеру, а у внутрішньотекстових

посиланнях вказується лише номер розділу. Колонтитул, що

містить лише номер заголовка, полегшує пошук, але не дає

можливості оцінити місце тексту в загальній композиції видання.

1.2. Оформлення колонтитулів

Колонтитули розміщують на всіх сторінках видання, крім:

• титульних (титул, контртитул, зворот титулу, авантитул,

фронтиспіс, шмуцтитул);

• порожніх (зворот шмуцтитулу, сторінки для записів);

• з вихідними відомостями;

• повністю зайнятих ілюстраціями (крім наукової та технічної

літератури);

• вклейок, які не входять до загальної нумерації сторінок;

• спускних (верхній колонтитул);

• кінцевих, не повністю заповнених текстом (нижній колонтитул).

1............................................

1

' * > ' 4

' ■ 1

■: ■

І щ л ’

■

■

тт

.

Рис. 11.1. Схеми розміщення колонтитулів

484 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

Композиційне розміщення колонтитулів може бути різно­

манітним, хоча переважно їх складають в окремому рядку шриф­

том, що відрізняється від шрифту основного тексту, щоб читач

чітко відрізняв текстову частину видання від довідкової. В одному

рядку з колонтитулом може стояти колонцифра. Декоративні

елементи надають колонтитулу виразності і є виразниками стилю

оформлення видання, оскільки повторюються в інших складниках.

За місцем на сторінці колонтитул буває — верхній (над текстом

сторінки), бічний (збоку від тексту сторінки, на її бічному зовніш­

ньому полі), нижній (під текстом сторінки), кватиркою (врізаний у

текст шпальти зверху або знизу) (рис. 1 1 .1 ).

Найбільш розповсюдженим є верхній колонтитул. Його

недоліком є те, що він зменшує формат набору на два чи більше

рядки по висоті, і, відповідно, обсяг видання і витрати на нього.

Економними варіантами верхнього колонтитулу є:

• верстка короткого колонтитулу кватиркою (в оборку).

Наприклад:

Колонтитул ххххххххххххххххххххх ххххххххххххххх Колонтитул

ххххххххххххххххххххххх ххххххххххххххх

• застосування лише правого колонтитулу кватиркою;

• розміщення колонтитулу на зовнішньому полі напроти пер­

шого рядка тексту;

• заміна верхнього колонтитулу бічним вертикальним на лівому

полі (оскільки на правому полі вертикальний текст читати

важко;

• заміна верхнього колонтитулу нижнім, розташованим у рядку з

нижньою колонцифрою, що не входить у формат набору.

У газетах застосовуються верхні та нижні колонтитули на всіх

сторінках, крім першої. У верхньому колонтитулі у зовнішню межу

ставиться колонцифра, логотип видання; по центру — назва

тематичної сторінки; з іншого боку — календарні відомості. Такі

колонтитули складають акцидентними шрифтами, виділяють

декоративними елементами, розмішують на підкладках, широких

лінійках, доповнюють зображальними елементами.

Колонтитули (з колонцифрами або без них) входять до

формату набору, їх відокремлюють від перших рядків основного

тексту проміжками на кегль основного шрифту або більше з таким

розрахунком, щоб загальний формат сторінки був кратним

КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ 485

основному кеглю. Отже, колонтитул разом з проміжками дорівнює

приблизно двом рядкам основного тексту. Наприклад , при основному

кеглі 10 п. колонтитул 6 п. із двопунктовою лінійкою можна

відбити 12 п. (кратно кеглю), або при форматі 49 рядків - на 14 п.

Колонтитул повинен займати один рядок, а його довжина

відповідати формату набору. Тому передусім технічний редактор

визначає максимальну кількість знаків конкретної гарнітури і

кегля, що припустимі для колонтитулу певного видання. Для цього

виписують всі заголовки, які планується поставити у колонтитул і

підраховують кількість знаків найдовшого з них (разом із

нумераційною частиною, якщо вона є).

Довгі заголовки скорочують у такі способи:

• Прибирають останні слова, якщо це не спотворює змісту,

наприклад, заголовок у тексті Колонтитули, їх застосування у

виданнях різних типів, заголовок у колонтитулі Колонтитули,

їх застосування.

• Вилучають слова в середині, якщо це не спотворює змісту

заголовка.

• Передають суть теми у скороченому формулюванні. Але

перефразування має бути узгоджене з автором.

• При повторі слів у рубриках сусідніх рівнів вилучають повторю­

вані слова у правому колонтитулі. Наприклад, заголовки в тексті

Глава: Фізичні величини, Параграф Літерні позначення фізич­

них величин. Лівий колонтитул Фізичні величини Правий

колонтитул Літерні позначення.

• Використовують загальноприйняті ініціальні абревіатури чи

скорочення (Академія наук — АН, рік — р., століття — ст.)

Шрифтове оформлення колонтитулів обирається відповідно

до виду видання. Зазвичай, гарнітура шрифту колонтитулу

контрастна щодо основного тексту, але не збігається з гарнітурами

додаткових текстів — це може сплутати читача. У довідковій

літературі для колонтитулу може застосовуватися гарнітура

основного тексту, але збільшеного кегля чи жирного накреслення,

адже ці видання призначені для вибіркового читання і пошук

необхідної статті здійснюється саме за колонтитулами.

Якщо для колонтитулу обраний шрифт, подібний за

малюнком до основного, тоді колонтитульний рядок обов'язково

відкреслюється лінійкою на ширину формату набору.

В оформленні колонтитулів користуються такими правилами:

• Однакова відстань від верхнього (нижнього) поля до колон­

титула.

486 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

• Однаковий проміжок від колонтитула (колонлінійки) до

основного тексту — на кегельну шрифту основного тексту, чи

на ширину середника при багатошпальтиому наборі.

• Колонтитул займає лише один рядок.

• При довгому тексті у колонтитулі його розподіляють між

верхнім та нижнім колонтитулом, або застосують бічний колон­

титул.

• Розподіл текстів по всій довжині колонтитулу.

• Дзеркальне вирівнювання колонтитулів на розвороті (приміром,

на лівій сторінці — вирівнювання ліворуч, на правій — праворуч.

• Декоративні елементи (колонлінійки, рамки, плашки) мають

бути однаковими по всьому виданню і не виходити за межі

формату набору. Текст відокремлюється від лінійки проміжком

2 п. Якщо лінійки обмежують текст колонтитулу зверху та знизу,

тоді проміжки мають бути зорово рівномірними.

• Текст колонтитулу може бути доповнений логотипом або зобра­

жальним заголовком.

• Загальна висота колонтитулу з проміжками і лінійками має бути

кратною кеглю шрифту основного тексту.

• На спускній сторінці колонтитул не ставиться, новий заголовок

розміщуєть на наступній правій сторінці.

• Якщо на сторінці є одночасно кілька заголовків, колонтитулом

стає останній заголовок на сторінці.

Текстовий редактор Microsoft Word має потужні засоби

створення і розміщення колонтитулів, а також підтримки його

оформлення на всіх сторінках публікації. Зміст колонтитулі в може

відрізнятися для різних розділів публікації. Створення колон­

титулів проходить у кілька етапів:

• У діалоговому вікні «Параметри сторінки» («Page Setup») меню

«Файл» слід встановити опції: однакові чи відмінні колонтитули

лівої та правої сторінки, відмінність колонтитулу для першої

сторінки, відстань між текстом і колонтитулом (за замовчуван­

ням ця відстань дорівнює 1,25 см).

• У діалоговому вікні «Стиль...» меню «Формат» вибрати

параметри форматування для колонтитулу — кегль, гарнітуру,

накреслення.

Створення і редагування колонтитулів здійснюється у

діалоговому вікні «Колонтитули» меню «Вид». Після його вибору

з'являється рамка, що обмежує верхній колонтитул, і панель

КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ 487

приладів «Колонтитули». У полі колонтитулу вводять тексти,

малюнки, лінійки, дати, нумерацію сторінок, вставляють автотекст

та інші необхідні елементи, а також змінюють шрифтове й абзацне

оформлення.

У Microsoft Excel зміст та оформлення колонтитулів задається

у діалоговому вікні «Параметри сторінки» («Page Setup») меню

«Файл». За замовчуванням верхній колонтитул кожного аркуша

таблиці Microsoft Excel відцентрований і містить назву аркуша, а

нижній — номер сторінки аркуша, іцо роздруковується.

Як верхній, так і нижній колонтитул може містити дані,

розміщені ліворуч, по центру і праворуч. Для кожного колон­

титула задаються параметри форматування (гарнітура, кегль та

насиченість шрифтів). Крім цього, у колонтитулах Microsoft Excel

можна зазначати:

• номер сторінки, що роздруковується;

• кількість сторінок, виведених на печатку;

• дату створення документа;

• час створення документа;

• ім'я файла з таблицями;

• ім'я листа (назва таблиці).

У програмах верстки колонтитули встановлюються у

шаблонах сторінок, оскільки вони повторюються на всіх сторінках

публікації. У QuarkXPress, якщо лівий чи правий колонтитул

змінюється часто, його копіюють вручну на кожній сторінці у

заздалегідь визначене місце у шаблоні. Іноді для кожного розділу

створюються окремі шаблонні сторінки. Часто нижній колонтитул

міститься на шаблонній сторінці розділу, а верхній редагується

вручну у тексті документа. Для наскрізної нумерації сторінок у

шаблоні в текстовому блоці вставляють символ нумерації сторінок

<#>, що викликається комбінацією Ctrl+З. Для нумерації сторінок

у InDesign змінюють опції меню Book Page Numbering Options.

1.3. Колонцифри і колонлінійки

Колонцифра — порядковий номер сторінки або шпальти,

розміщений на полях (верхньому, нижньому, бічному). Колон­

цифра внизу сторінки та на бічному полі не входить до формату

набору. Верхня колонцифра входить до складу верхнього колон­

титулу.

488 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

Колонцифри не ставлять:

• на титульних сторінках;

• на пустих сторінках (зворот титульних елементів, шмуцтитулів,

зображень);

• на вклейках і вставках;

• на сторінках, цілком зайнятих ілюстраціями, якщо на них немає

посилань у тексті;

• на рекламних сторінках;

• верхні — на спускних сторінках, нижні — на кінцевих.

У виданнях з великою кількістю спускних сторінок (збір­

никах коротких творів чи статей, віршів) верхні колонцифри не

застосовуються. Відсутність колонцифр не утруднює пошук, якщо

в змісті твори пронумеровані. В ілюстрованих виданнях особливо

ретельно підбирають місце для колонцифр, оскільки сторінки

можуть бути зайняті ілюстраціями в обріз. Тоді застосовують різні

художні прийоми оформлення сторінок, або нумеруються самі

ілюстрації і до них додають покажчик з порядковими номерами і

назвами.

Оформлення та розміщення колонцифр залежить від їхньої

ролі у виданні (рис. 11.2). Найчастіше колонцифри розташовують

на зовнішній межі формату набору (на парних сторінках — лівій,

на непарних — правій) або посередині. Бічні колонцифри

застосову- ються у періодичних, довідкових виданнях (а-б). Вони,

зазвичай, розмішуються на плашці певного кольору, іноді

сходинками від сторінки до сторінки (як у блокнотах та

телефонних книгах). У багатошпальтних виданнях (ж) замість

колонцифр може викорис- товуватися нумерація стовпців. Тоді на

всіх сторінках колонцифра лівої шпальти вирівнюється ліворуч, а

правої — праворуч. Для виділення колонцифри, розміщеної у

будь-якому місці, її доповнюють декоративними елементами:

плашками, лінійками, рисками, кольором.

У виданнях, для яких номер сторінки не має важливого

значення, наприклад, у словниках або енциклопедіях, колонцифра

може стояти у колонтитулі біля корінцевого поля. У навчальних і

наукових виданнях колонцифра — важливий засіб пошуку інфор­

мації, тому її виділяють шрифтовими та нешрифтовими засобами.

Лінійки та рамки (г-є) привертають увагу до колонцифри, надають

сторінці завершеності.

КОЛОНТИТУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ 489

Я Є € Ж

Рис. 11.2. Схеми розміщення колонцифр

Для колонцифр застосовують шрифт тієї самої гарнітури, що

і для основного тексту, але кегель зменшують на 2 п. Але, якщо

основний текст складений 10 кеглем чи меншим, тоді колонцифра

може мати той самий розмір. Художній задум може передбачати

колонцифру більшого кегля, ніж кегль основного тексту, наприк­

лад, у багатомовних словниках з покажчиками.

Проміжок між колонцифрою і текстом не повинен бути

меншим, ніж розмір основного шрифту, зменшеного на 2 п.

На верхньому полі колонцифри поміщають за наявності

колонтитула. Її вирівнюють до зовнішнього краю, доповнюють

колонлінійкою (рис. 11.2 д-е). За відсутності колонтитулу

колонцифра разом з лінійкою може бути розміщена по центру

сторінки угорі (рис. 1 1 .2 є). У цьому випадку колонцифра разом з

колонтитулом або колонлінійкою входить до формату набору, і її

відокремлюють від тексту за правилами відбиття колонтитулів.

У словниках, енциклопедіях верхні колонцифри складають

без колонтитулів, якщо вони для забезпечення кратності загальної

висоти формату набору заверстані вище заданої висоти сторінки

від початку тексту на 4 —12 п.

Часто такі колонцифри складають шрифтом підвищеного

кегля з вирівнюванням у зовнішню межу.

Нижні колонцифри складають зменшеним кеглем гарні­

турою основного тексту; вирівнюють у зовнішню межу сторінки

або центрують і відокремлюють від нижнього рядка тексту

проміжком на два пункти меншим, ніж кегль шрифту основного

490 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

тексту, щоб довести площу колонтитулу до кратної кеглю шрифту.

В окремих випадках розмір проміжків може бути як більшим

(наприклад, за наявності декоративних елементів біля колонцифри

в художньо оформлених виданнях), так і меншим. Наприклад,

сторінка має висоту 49 рядків 10 кегля, тобто 10 кв. 10 п„ колон­

цифру кг. 8 відбивають проміжком 6 п., тоді загальна висота

сторінки складе 10 кв. 1 0 п.+8 п.+б п.= 10 Уі кв.

Колонлінійки - лінійки чи декоративні елементи, які ставлять

на кожній сторінці над чи під основним текстом як елемент

художнього оформлення. Композиційне розташування колон-

лінійок різноманітне. Часто з колонлінійки зорово виділяють

колонтитули і колонцифри. Колонлінійки, як і колонтитули,

завжди входять до формату набору, їх відокремлюють від тексту не

менше ніж на кегль основного шрифту чи дещо більше, з

урахуванням того, щоб загальний формат сторінки був кратним

кеглю основного шрифту.

Декоративні елементи у складі колонтитулу займають

повний формат набору (ширину сторінки) або зменшений із

вирівнюванням по центру або до зовнішньої межі сторінки.

2. ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ

Сучасні друковані видання, як неперіодичні, так і

періодичні, містять велику кількість різного роду переліків та

покажчиків. Вони відображають окремі відомості, які згадуються у

змісті і є цілісною системою. Всі види покажчиків та переліків

можна звести до таких:

• алфавітні покажчики: іменні, предметі, тематичні, ключових

слів, назв, термінологічні;

• нумераційні, формульні покажчики;

• систематичні покажчики;

• хронологічні покажчики;

• покажчики додаткових елементів (таблиць, малюнків, додатків,

приміток);

• списки умовних скорочень;

• бібліографічні переліки (покажчики);

• перелік як розкриття поняття.

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 491

2.1. Види покажчиків, їх функції та оформлення

Покажчики класифікуються за багатьма критеріями:

об'єктом пошуку, принципом розміщення рубрик у їх структурі,

мірою охоплення матеріалу, способом аналізу тексту, мірою деталі­

зації та повнотою представлення тощо. Вибір виду покажчика

визначається читацьким призначенням і видом видання, оскільки

важливо знати, що саме може шукати читач у покажчику: імена,

предмети, терміни, географічні назви, дати, ілюстрації, довідки чи

цитати, матеріал на задану тему. У технічній літературі покажчик

може займати до 5 % обсягу видання, довідковій — до 20 %.

Алфавітний покажчик є повним переліком слів та слово­

сполучень, вибраних за певним критерієм і розташованих в

алфавітному порядку із зазначенням номерів сторінок, на яких

розміщена певна назва, чи тлумаченням.

Алфавітний покажчик має назву - індекс. Цей термін застосову­

вався ще у давньому Римі. Покажчик того часу мав вигляд довгої

вузької смужки, що додавалася до папірусного сувою та містила

назву книги і іноді - ім'я автора. Ці смужки прикріплювалися таким

чином, щоб папіруси було легко відшукати у бібліотеці без їхнього

розгортання. До деяких сувоїв додавали дерев'яну лінійку-указку.

Первісне значення слова індекс - вказівний палець, тобто

палець, який на щось вказує.

Іменний алфавітний покажчик містить прізвища осіб, які

згадуються у виданні і є ключовими для розуміння змісту твору. Це

можуть бути історичні особи, видатні особистості, письменники,

політики, художники, персонажі твору, міфологічні ІСТОТИ. У

наукових видання прізвища іноземних авторів у покажчику

доповнюються оригінальним написанням (іноземною мовою).

Предметні покажчики є алфавітним переліком рубрик,

понять, подій, термінів із зазначенням всіх сторінок видання, на

яких згадується це поняття. Завдання такого покажчика — полег­

шити пошук відомостей з вузьких питань видання, тому вони,

зазвичай, дуже детальні. Особливо важливо подати в покажчику всі

нові терміни. Предметні покажчики технічної літератури,

особливо комп'ютерної, містять назви понять англійською мовою,

оскільки вони вживаються в оригінальних програмах, а їхній

переклад не завжди точно передає зміст і може бути неодно­

значним.

492 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

Алфавітний покажчик назв дає можливість читачам вести

цілеспрямований пошук специфічних матеріалів, оскільки такий

покажчик містить перелік географічних об'єктів (міст, країн,

регіонів), назв творів, архітектурних пам'яток, періодичних видань,

установ, навчальних закладів, фірм, асоціацій, види рослин,

тварин.

Тематичний покажчик найчастіше рубрикований, і кожна

рубрика об'єднує підтеми та характеристики широкої теми.

Поняття, перелічені у підтемі, подаються в алфавітному порядку.

Покажчик ключових слів дає перелік слів та словосполучень із

смисловим навантаженням, іцо відображають сутність тематики

видання. Це — вибірковий тематичний покажчик особливого роду,

що поєднує лише головні теми твору.

Термінологічний покажчик формується відповідно до виділе­

них термінів, які тлумачаться у виданні. Найчастіше такий

покажчик містить пояснення терміна і сторінки, на яких даються

відомості про нього. Такий вид покажчика вживається у навчальній

та науковій літературі.

Нумераційні покажчики можуть складатися з переліку всіх

номерів з конкретної тематики, наприклад, номерів стандартів,

постанов, патентів, авторських свідоцтв, порядкових номерів

журналів, телефонних номерів тощо. Матеріал нумераційних

покажчиків групують за темами, які розміщують за алфавітним

принципом. Найчастіше такі покажчики застосовуються у

нормативно-виробничих, довідкових виданнях, оскільки в тексті

автор може звертатися лише до номера документа без його назви,

а читачеві необхідно ознайомитися з текстом конкретого документа.

Формульні покажчики застосовуються у наукових та навчаль­

них виданнях з природничих наук і будуються відповідно до назв

первісної речовини, що визначає основну частину сполуки.

Систематичні покажчики вживаються у виданнях, побудова­

них за алфавітним принципом: енциклопедіях, словниках-

довідниках. Вони допомагають читачеві знайти інформацію, коли

назва об'єкта пошуку невідома, адже матеріал такого покажчика

побудований за визначеною системою і має поділ на групи (рубри­

ки), підпорядкованість яких вказується шрифтовими способами.

Хронологічний покажчик дає перелік матеріалу у хронологіч­

ній послідовності подій, фактів, дат із позначенням сторінок

видання, де містяться відповідні відомості. Це можуть бути дати

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 493

життя та діяльності особистості, історичні дати. Такий покажчик

має самостійну інформаційну цінність, дозволяє простежити подію

в часі у наочній формі. В історичних творах зустрічаються генеало­

гічні таблиці, в яких зазначаються родові відносини, історія роду.

Покажчики додаткових елементів потрібні у виданнях, що

містять крім основного тексту, значну кількість додаткових мате­

ріалів: ілюстрацій, таблиць, діаграм, документальних матеріалів,

стандартів, і які мають для читача самостійний інтерес.

Покажчики ілюстрацій дають відомості про всі розміщені у

виданні зображення і допомагають швидко знайти потрібне (за

назвою, прізвищем автора, тематикою). У виданнях з мистецтво­

знавства такі покажчики доповнюються відомостями про твори

мистецтва, які не увійшли до тексту чи текстівку зображення: коли

створене, де зберігається оригінал, розміри, техніка виконання.

Покажчик ілюстрацій відрізняється від їх переліку, який перелічує

ілюстрації послідовно відповідно до змісту. В ньому ілюстрації

подаються за алфавітом прізвищ авторів чи назв, безвідносно до їх

розташування у виданні.

Покажчик назв таблиць потрібний у виданнях, в яких до

таблиць читач буде звертатися для довідок вибірково. Це,

переважно, технічні, нормативні, навчальні видання.

Покажчики додатків, документальних матеріалів, коментарів

застосовуються у виданнях історичного чи академічного характеру,

в яких такі види текстів займають значну частину і потрібні чита­

чеві для окремого вивчення.

Алфавітні покажчики видань необхідні в наукових, публіцис­

тичних творах, коли часто згадуються назви книг, журналів, газет

і вони відіграють важливу роль у змісті.

Топовій функції покажчика — довідково-пошукова та довідково-

орієнтаційна, тобто покажчик допомагає читачеві швидко та легко

знайти потрібну інформацію та дає перелік тем, особистостей,

понять, про які згадується у виданні.

Це — свого роду путівник, що дає можливість відшукати

відомості, які не відображені у структурі видання. Покажчики

значно підвищують цінність видання і роблять його універсальним

довідником, оскільки містять набагато більше даних, ніж зміст.

Крім цього, покажчик потрібний для:

• пошуку інформації з метою навчання чи повторення (перелік

всіх можливих статей, що корисні читачеві і відображаються у

494 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

тезаурусі (списку синонімів). Наприклад, Монітор, див. дис­

плей, екран);

• вибіркової роботи з виданням (альтернативні чи перехресні

посилання відсилають читача до різних розділів. Наприклад,

Формати видання, див. також Формати паперу, розділ 2);

• порівняння кількох джерел;

• термінологічних довідок;

• уточнення формулювання чи призначення (словарні статті

можуть наводитися у кількох варіантах. Наприклад, Друк,

офсет, 1 0 0 );

• розширення ділянки пошуку. Перехресне посилання див.

використовується позиціями покажчика, що не мають номери

сторінок, але посилаються на синоніми, що мають номери

сторінок чи розділ. Перехресне посилання див. також засто­

совується для супутніх тем, які якимось чином пов'язані з

основною темою. Наприклад, Процес друку, див. Високий друк,

Офсетний друк, Глибокий друк;

• пошуку понять, які відсутні у цьому виданні, але можуть бути

зрозумілі читачеві за іншою назвою. Наприклад, літографія,

див. Офсетний друк;

• розуміння не лише понять, але й їхніх абревіатурних скорочень.

Наприклад, НВС, Настільні видавничі системи, 25. Настільні

видавничі системи (НВС), 25.

Покажчики оформлюються як окремий вид тексту

(наприкінці видання, окремим блоком, в кінці розділів), або як

частина основного тексту (марковані та нумеровані списки, пере­

хресні посилання), доповнюються тлумаченням, довідковими

відомостями, коментарями, списками заголовків, ключових слів,

формулами, умовними позначеннями, абревіатурою, посилан­

нями на інші статті.

Іноді покажчики публікуються у вигляді окремого видання,

наприклад, бібліографічний покажчик, перелік видань з певної

тематики, комплектне ілюстроване видання з окремою брошурою-

покажчиком творів. Такі видання надзвичайно корисні для читачів,

що цікавляться конкретною проблематикою і шукають певну

інформацію.

Найменування кожного елемента покажчика починають з

нового рядка без абзацного відступу, а при довгих заголовках — із

виступом. Номера сторінок розміщують після проміжку або тире

шрифтом тієї самої гарнітури, що й текст покажчика.

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 495

Кегль та інтерлін'яж у покажчиках, зазвичай, однакові, тобто

8/ 8 або 9/9, хоча деякі гарнітури можуть потребувати збільшення

інтерлін' яжу.

Структура елемента покажчика така:

• Заголовок.

• Топографічне посилання.

• Посилання.

Заголовок покажчика або ключові слово (keyword) може бути

простим і складатися з одного слова, складним - словосполучення,

багаторівневим - після заголовка містити уточнюючі підзаголовки,

підпорядковані статті (subentries). Наприклад:

Простий заголовок Підзаголовок 300

Складний заголовок Галузь застосування 45

Багаторівневий заголовок Підзаголовні дані:

аркушевих видань 122

факсимільних видань 345

Першим словом заголовка має бути таке, за яким його буде

шукати читач, наприклад,

неправильно: правильно:

видання:

багатотомне видання багатотомне

неперіодичне видання неперіодичне

періодичне видання періодичне

серійне видання серійне

Підзаголовки складають трьома способами:

1 ) з нового рядка з відступом в одну кегельну (indented);

2 ) у підбір (run in);

3) позначають маркером (marked).

Наприклад:

Стиль у підбір Стиль 3 відступом Стиль л маркерами

Пімза* славні ^апі.

аркушевих видань, 122;

факсимільних видань,

345

або

Підзаголовні діані:

аркушевих видань, 122;

факсимільних видань, 34

Підзаісшооиі цапі.

аркушевих видань ги

факсимільних видань 345

Підапоношіі цапі.

- аркушевих видань М і

• факсимільних видань 345

У покажчиках, складених у підбір, підпорядковані слова

йдуть за ключовими і відокремлюються крапкою з комою, а всі

496 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

наступні рядки після першого складаються з відступом в одну

кегельну. В деяких покажчиках ключові і підпорядковані слова

складаються в одному рядку, в інших — ключові слова виділяються

в окремий рядок. Тоді бажано збільшити відступ другого і

наступних рядків до 2 кегельних.

У покажчиках, складених з відступами, всі статті роз­

міщаються в окремих рядках. Такий стиль дає можливість чіткіше

відобразити структуру покажчика і полегшує пошук потрібних

слів, але менш економний.

Топографічним посиланням є: номер одиничної сторінки,

перелік номерів сторінок, діапазон сторінок (якщо поняття роз­

кривається на кількох сторінках послідовно), номер пункту чи

параграфу (якщо весь текст розбитий на пункти, таке посилання

значно пришвидшує пошук), номер бібліографічного опису. Всі

цифри топографічного посилання розміщуються у порядку

збільшення. Якщо певне поняття згадується на багатьох сторінках,

але детальний його опис викладений лише на одній — її виділяють

напівжирним шрифтом.

Посилання у покажчиках можуть бути кількох видів:

• просте, або синонімічне посилання — д ія слів, рівнозначних за

значенням (синонімів) — складається курсивом з малої літери

після коми: номер, див. число;

• додаткове посилання — вказує на поняття, що є суміжними,

подібними, непрямо стосуються теми і розширюють знання

читача, надають додаткові відомості — складається курсивом з

малої літери: див. також.

Оформлення хронологічних покажчиків відрізняється від

оформлення алфавітних. Вони складаються у кілька стовпців:

лівий — прізвище чи подія, потім дата (іноді століття), або навпаки,

в наступному — пояснення, правий — номер сторінки. Залежно від

призначення видання календар подій може бути більш чи менш

докладним. Приміром, у підручниках вказуються лише ті дати, які

потрібні для засвоєння матеріалу. У спеціальних історичних видан­

нях дати є довідковим матеріалом, тому до покажчика вводять усі

другорядні події.

Деякі видання подають синхроністичні таблиці, у які

подають події у їхньому взаємозв'язку з іншими в інших країнах.

Такі матеріали оформлюють в таблиці з 4 стовпців:

Дати Країна 1 Дати Країна 2

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 497

Біографічний покажчик додається до видань, присвячених

життєдіяльності вчених, митців, політичних діячів і містить основні

біографічні дати.

У покажчику літератури прізвище автора виділяється

курсивом, адже саме за ним ведеться пошук інформації. Такі

покажчики складаються зниженою гарнітурою шрифту.

Усі види покажчиків розміщуються наприкінці видання.

Процес індексації видання достатньо складний, займає

багато часу, виконується редактором після попередньої верстки і

уточнюється за готовим оригінал-макегом. Автор іноді сильно

занурюється у тему і намагається ввести як можна більше статей

алфавітного покажчика, що має виправити редактор. Редакції, що

спеціалізуються на випуску довідкової, наукової, технічної

літератури, нерідко мають посаду редактора, що займається

формуванням та перевіркою покажчиків. Для формування

приблизного варіанта покажчика застосовуються заголовки, під­

заголовки, назви розділів і тем. Потім добираються ключові слова,

терміни, абревіатури. Індексні коди вставляються вручну після

завершення процесу індексації.

Деякі комп'ютерні програми дають можливість автоматично

створювати покажчики, але для цього попередньо спеціально

опрацьовується текст: ключові слова маркуються і за цими

маркерами створюється автоматичний перелік слів, який зв'язує

кожне вживане слово з контекстом — конкорданс. Але не існує такого

засобу індексації, який би повністю задовольняв потребі створення

покажчика того чи іншого виду.

Перед здаванням оригінал-макету у друкарню технічний

редактор перевіряє відповідність сторінок покажчика сторінкам

видання, адже після правок верстка може трохи зсунутися.

Правила оформлення покажчиків:

• Усі елементи покажчика повинні бути оформлені за однією схемою:

назва, прізвище, ім'я у називному відмінку, спочатку іменник,

потім — прикметник.

• Якщо назва чи прізвище вживається в кількох варіантах напи­

сання, у покажчику подається одне, найбільш вживане і в

дужках перелічуються всі інші варіанти.

• При однаковій формі прізвища та географічної назви у єдино

му покажчику спочатку розміщують прізвище, а потім — назву.

• Між заголовком і підзаголовками на наступних рядках ставиться

двокрапка.

498 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

• Між заголовком та номером сторінки ставиться проміжок, тире

чи кома.

• Між номерами сторінок ставляться коми, чи тире, якщо це

діапазон сторінок. Для відокремлення посилань на сторінки від

посилань на томи чи параграфи застосовується крапка з комою.

• У складних заголовках слово, що пропускається, замінюють на тире.

• У круглі дужки ставиться уточнюючий текст, дати життя, слово

в оригінальному написанні.

• Кегль шрифту для покажчика повинен бути менше за кегль

основного тексту.

• Алфавітний покажчик формується уніфіковано одним з двох

способів: за алфавітом літер, або за алфавітом слів (при

заголовках-словосполученнях).

Необхідність застосування того чи іншого виду покажчика

залежить від виду, змісту, цільового та читацького призначення

видання, а також його обсягу. Покажчики можуть знайти засто­

сування у виданнях різних видів:

• довідкових — путівниках, каталогах, енциклопедичних словни­

ках, навіть якщо таке видання побудоване за алфавітним прин­

ципом, оскільки систематичний покажчик дає змогу знайти

інформацію про одне поняття в різних статтях, до того ж певні

дані можуть не бути заголовками статей, але саме про них

потрібно знайти інформацію;

• наукових, оскільки науковий текст, зазвичай, не має розгорнутої

рубрикації і нерідко читається вибірково, і пошук може здійс­

нюватися за термінологічним покажчиком;

• науково-популярних, оскільки читача в конкретному виданні

може цікавити не весь зміст, а лише певна тематика. Видання

історичної тематики містять велику кількість імен, подій, дат,

простежити взаємозв'язок між якими важко без звернення до

покажчиків;

• виробничій та нормативній документації, оскільки назви доку­

ментів чи положень не дають можливості швидко відшукати

відповідь на конкретне вузьке питання, яке може роз'ясню­

ватися в кількох документах одночасно;

• навчальних — підручниках, посібниках, хрестоматіях подається

єдиний алфавітно-предметний покажчик, в якому можна знай­

ти і терміни, і заголовки тем, і імена, і географічні назви;

• літературно-художніх, в яких містяться твори різних авторів, або

значних за обсягом романах з великою кількістю дійових осіб;

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 499

• науковій періодиці, оскільки читачеві необхідні відомості про всіх

авторів видання;

• розважальних, приміром в кулінарних подається іменний покаж­

чик страв та покажчик калорійності продуктів, в туристичних -

покажчик географічних назв;

• соціально-політичних дається покажчик імен чи хронологія

подій.

Обсяг покажчиків залежить від обсягу видання і категорії

читача — об'ємні наукові праці потребують детальних покажчиків,

до того ж їх може бути кілька: імен, предметів, географічних назв

тощо; а для непідготовленого читача потрібен покажчик з

мінімальною деталізацією.

2.2. Переліки та списки-струкгурні одиниці видання

Переліки — це тексти, розбиті на пункти і підпункти, що

мають цифрове чи літерне позначення. Перед переліком стоїть

речення чи слово, які задають основну тему переліку і об'єднують

всі пункти в єдине ціле. Переліки бувають:

• внутрішньоабзацні — усі пункти впідбір в одному абзаці з

поділом комами чи крапками з комами;

• поабзацні — усі пункти з абзацного відступу чи з втяжкою нас­

тупних рядків.

Кожен елемент переліку починається маркером або цифрою,

а закінчується комою, крапкою з комою чи крапкою. Нумерують

переліки арабськими чи римськими цифрами з крапкою чи з

дужкою, малими чи великими літерами українського алфавіту з

крапкою чи дужкою, іноді — латинськими літерами.

Внутрішньоабзацні переліки застосовуються, коли непотріб­

не підкреслене виділення перерахованих слів чи словосполучень, а

просте їхнє перерахування без цифр може утруднити розуміння

тексту; або коли до видання висуваються високі вимоги еконо­

мічності. Елементами такого переліку завжди є слова чи короткі

словосполучення. Речення не може бути елементом внутрішньо-

абзацного переліку. При позначенні елементів списку застосовуються

арабські цифри з дужкою (якщо елементів дуже багато), малі літери

алфавіту з дужкою (якщо в тексті багато цифр і у рубрикації

500 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

застосовуються цифри) або маркети (якщо перетік не потребує

запам'ятовування елементів у визначеній послідовності або вже

застосовані літери та цифри). Наприклад, заголовковий комплекс

складається з: 1) шапки, 2) рубрики, 3) заголовка...

Поабзацні переліки складаються з багатослівних елементів

або з кількох речень і застосовуються, коли необхідно дуже чітко

підкреслити кожен елемент переліку. В них застосовуються:

1 ) арабські цифри чи малі літери з дужкою, а в кінці - крапка з

комою:

• абзаци невеликі за розміром і не містят ь інших переліків;

• абзаци не містять речень;

• абзац переліку є підпорядкованим іншому пункту переліку;

• абзац переліку є продовженням речення заголовку переліку;

2 ) римські чи арабські цифри з крапкою, а в кінці - крапка:

• абзаци є закінченими реченнями;

• в абзаці-переліку є два і більше речень (хоча б в одному);

• деякі з елементів пункту переліку мають підпорядковані пункти;

3) великі літери з точкою:

• перелік містить елементи кількох ступенів підпорядкованості;

• видання містить лише переліки, що позначаються літерами.

Багаторівневі списки позначаються літерами та цифрами у

такій послідовності: перший рівень — римська цифра, другий —

велика літера, третій — арабська цифра, четвертий — мала літера,

п'ятий — маркер. Але багаторівневий список може позначатися

лише маркерами різних малюнків.

Правила оформлення переліків:

• Одноманітність оформлення в усьому виданні.

• Рядок заголовка переліку не може залишатися в кінці сторінки,

після нього має бути хоча б два елементи переліку.

• На нову сторінку не можна переносити останній пункт переліку.

• При переносі переліку зі сторінки на сторінку бажано закін­

чувати сторінку повним пунктом, тобто починати наступну з

нового пункту.

• Якщо рядки переліку складаються з втяжкою, то початок усіх

рядків слід вирівняти.

• Якщо певне слово повторюється в усіх пунктах переліку, тоді

воно виноситься в заголовок перед двокрапкою.

Існують переліки, які є окремою структурною одиницею

тексту. Це:

• перелік умовних позначень;

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 501

• список авторів;

• бібліографічні списки.

Перелік умовних позначень є частим елементом наукових і

довідкових видань. Доцільність їхнього застосування обумовлена

тим, що скорочуватися можуть часто вживані терміни чи багато­

слівні назви задля зменшення обсягу видання, у списках указу­

ються лише ті скорочення, що не встановлені стандартами, а

маловідомі скорочення, нові символи, позначення одиниць виміру

виносять у список, який розміщується перед вступом на наступній

після змісту сторінці. Терміни та символи, які повторюються у

виданні менше трьох разів, у перелік не виносять, а їх розшифру­

вання наводять у тексті при першому згадуванні.

Перелік складають двома шпальтами, в яких зліва за абеткою

наводять скорочення, а справа — їх розшифрування. Шрифт має

бути гарнітури основного тексту того самого кегля, оскільки в

скороченнях можуть бути діакритичні знаки, підрядкові індекси,

які будуть погано читатися в малих кеглях. Такий перелік складає,

зазвичай, автор, а редактор має оцінити доцільність скорочень і

їхню відповідність мовним нормам, а також установити, чи усі вони

включені до списку. Прийняте скорочення повинне застосовувати­

ся протягом усього видання тільки стосовно одного слова чи

словосполучення.

Список авторів подається на окремій сторінці наприкінці

видання у збірниках, періодичних виданнях, наукових журналах,

колективних працях, тезах конференцій, тобто в усіх виданнях, на

обкладинці яких авторство не зазначене. Перелік авторів подається

або за алфавітом прізвищ, або відповідно до їхнього вкладу у

видання. Після прізвища зазначається повне ім'я та по батькові,

посада, науковий ступінь, короткі відомості, які можуть бути

важливими для читача. Іноді можуть наводитися інші праці,

попередні посади тощо.

Бібліографічний список (список використаних джерел) як

елемент видання є переліком (покажчиком) творів, на матеріалі

яких створене видання, або літератури, що рекомендується для

більш глибокого вивчення. Розрізняють загальні списки до всього

видання чи окремого твору та внутрішньотекстові.

Списки використаних джерел до всього видання розмі­

щується після твору і додатків до нього з нової сторінки.

Покажчики літератури до розділів та статей розміщують

упідверстку до них як додатковий текст.

502 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

Бібліографічний список складається з бібліографічних

записів. У кожному бібліографічному записі наводяться відомості

про авторів, назву видання, номер тому, місце і рік видання і

загальну кількість сторінок, а для статей — про авторів, назву

статті, назву видання, рік і номер, діапазон сторінок. Повний

перелік елементів бібліографічного опису такий (у саме такій

послідовності):

1) прізвище автора, ініціали;

2) назва видання, двокрапка, підзаголовок з великої літери;

3) порядковий номер видання, тому, частини, випуску;

4) місце видання, двокрапка, видавництво;

5) рік видання;

6) загальна кількість сторінок чи сторінки, на які здійснюється

посилання;

7) додаткові елементи: ілюстрації, додатки тощо.

У переліку деякі елементи виділяються, застосовуються

іноземні шрифти, встановлена система скорочень і принципово

важлива система розділових знаків. Редактор перевіряє відпо­

відність складання бібліографічного списку міжнародним і

державним стандартам [1; 2; 18; 20]. Якщо в бібліографічному

посиланні вказується газетна стаття, то в описі її вказують дату

виходу газети. В електронному джерелі - заголовок з екрану.

Бібліографічні списки розміщують в один із таких способів:

• у порядку посилань у тексті;

• в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

• у хронологічному порядку.

Бібліографічні списки не мають внутрішніх рубрик. Вони

можуть бути пов'язаними чи непов'язаними з текстом. Пов'язані з

текстом переліки найчастіше розміщують відповідно до звернення

до них у тексті і пов'язуються закріпленим за ними номером.

Непов'язані переліки літератури містять, крім джерел, до яких

апелює автор, також додаткову літературу, що розширює відомості

по тему твору. В основному тексті при посиланнях на літературу

вказують номер відповідного видання у списку бібліографії в

квадратних дужках.

Рубрикація бібліографії можлива лише у монографіях про

творчість письменників. Тоді у послідовності подають: 1) твори

письменника; 2 ) література про творчість письменника; 3) літера­

тура про життя письменника.

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 503

Виділення у бібліографічних списках прізвищ авторів або

назв роблять відповідно до концепції оформлення. Кожна нова

група рядків складається з відступом чи виступом першого рядка.

У деяких виданнях побудову бібліографічних списків підпо­

рядковують загальному принципові оформлення всього видання.

Бібліографічні списки складають шрифтами зниженого кегля.

Якщо в бібліографічних списках, крім основних даних, наводяться

ще й анотації, тоді їх складають 6 кеглем: вони будуть виділені й

не заважатимуть послідовному перегляду самого списку.

2.3. Словники як довідковий текст

Словники — впорядкований за певним принципом перелік

слів та словосполучень із їхнім тлумаченням чи перекладом.

Розрізнять словники: термінологічні, перекладні, синонімічні,

нових термінів, варіантів написання, слів для запам'ятовування та

багато інших. Вибір виду словника, найбільш придатного для

конкретного видання, залежить від його виду і читацького

призначення.

Найважливішими функціями словників є:

• інформативна — відомості про поняття;

• комунікативна — знання про словниковий склад мови як засобу

спілкування;

• нормативна — фіксують значення слів і закріплюють мовну норму.

Усі словникові статті складаються за єдиним принципом. Для

цього готується еталонна стаття, або розробляється схема (послі­

довність) викладення інформації у статті.

Словникова стаття є структурною одиницею тексту, містить

заголовне слово та його пояснення, визначення, тлумачення,

відповідники в інших мовах тощо. Словникова стаття відображає

мікроструктуру словника.

Слід чітко усвідомлювати, що словникова стаття не може

розглядатись поза відповідним контекстом, тобто без загального

взаємозв'язку з текстом видання, тому редактор слідкує за якістю

відбору словникових слів та уніфікованості їх тлумачення.

Редактор чітко визначає мету складання словника як довідкового

тексту видання, відповідно до чого вводяться необхідні терміни у

чіткій відповідності змісту основного тексту (не всі слова, що

504 ТЕМА IX . ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

належать до теми, а лише ті, якими користується автор видання).

Адже словник не є окремим виданням, а лише — довідковим

текстом конкретного твору друку.

Словникова стаття може бути суцільною або поділятися на

зони основної чи додаткової інформації. Зокрема в тлумачному

словнику — вимова слова, етимологія, його синоніми тощо є

додатковою інформацією. В етимологічному словнику навпаки —

додатковою є тлумачення.

У словниках традиційний алфавітний принцип побудови

статей. Алфавітні словники поділяються на суто алфавітні (за

літерами) та гніздові (за словами). У гніздових словниках матеріали

розташовуються за алфавітом гіершообразних слів, причому похідні

та однокореневі вмішуються тут само. Це дає можливість розмістити

послідовно всі словосполучення, що починаються з одного слова.

Неалфавітні словники класифікуються на тематичні, де слова

розташовані групами за визначеним принципом; статичні, де слова

розмішуються за зменшенням чи збільшенням частин. Елементом

словника, як і алфавітної енциклопедії, є словник (наголос на «о») —

перелік яких-небудь мовних одиниць, слів, словосполучень, фраз,

розташованих за алфавітом чи системою, які готуються для роботи зі

словником. Також цей перелік слів (об'єктів опису) складають за

цільовим призначенням: наукові, нормативні, навчальні, популярні.

Словникові статті можуть бути короткими і містити тільки

дефініцію і/або невелику довідку, або мати розгорнуті статті за

системою рубрик. Для компактності викладу, забезпечення

швидкого пошуку інформації в словниках широко використо­

вуються умовні та спеціально розроблені скорочення: загально­

прийняті в українській мові скорочення слів та виразів, умовні

позначення одиниць виміру; спеціально розроблені скорочення

слів та виразів, які часто трапляються в текстах. Скорочення та

умовні позначення в цьому виданні розміщуються в списках

скорочень та умовних позначок, абревіатур. Для уникнення

повторів використовується система внутрішньотекстових посилань

і відсилань до статей, де можна розміщені потрібні дані. Посилання

пов'язують близькі або суміжні поняття і сприяють зручності

пошуків при користуванні. Внутрішньотекстові посилання вка­

зують, в яких статтях є додаткові дані, а посилання направляють

читача до статті з основними даними.

Словники створюються автором, спеціально запрошеною

людиною чи редактором. Якщо словник упорядкований не авто­

ром, тоді прізвище укладача зазначають у вихідних відомостях.

ПОКАЖЧИКИ, ПЕРЕЛІКИ, СЛОВНИКИ 505

Кожна словникова стаття починається з нового рядка — з

виступом або відступом для кращої наочності. Кегель шрифту

словника може бути меншим від кегля основного тексту видання

на 1 — 2 пункти, але не менше 6 пунктів. Відповідно до стандартів,

співвідношення між шириною та висотою вічка літери у

комп'ютерному наборі повинно бути не менше 2:3. Довжина рядка

основного тексту не повинна перевищувати 81 мм, часто словники

складають на 2 шпальти, а відстань між шпальтами повинна бути

не менше 16 пунктів (6 мм).

Заголовки статей виділяються напівжирним шрифтом

гарнітури тексту словника. Необхідні елементи, на які читач

повинен звернути увагу, виділяються курсивом, наприклад,

перехресні посилання, словоформи, позначення назв розділів

тощо.

Правила оформлення словників подібні до правил оформ­

лення покажчиків.

3. ПОСИЛАННЯ ТА ЗНОСКИ

Різного роду посилання — частий довідковий елемент будь-

якого видання. Розрізняють такі види посилань:

• зноски;

• затекстові посилання;

• рядок продовження.

Зносками (footnotes) називають доповнення чи пояснення до

тексту, розташовані внизу сторінки при наявності в тексті, якого ці

роз'яснення стосуються, знака винесення (зірочки чи цифри на

верхній лінії шрифту відразу за тестом (без проміжку). Призначен­

ня зносок різноманітне: посилання, роз'яснення термінів і визна­

чень, переклад слів, бібліографічні довідки, приклади і зауваження

тощо. Тексти зносок можуть бути як авторськими, так і редакцій­

ними (про що зазначається в тексті).

Як знак винесення (reference marks) застосовуються цифри

та фігурні елементи (зірочки) з дужкою чи без неї. Цифри застосо­

вують при великій кількості виносок, зірочки — якщо на сторінці

не більше двох зносок або коли текст містить велику кількість

цифр, формул. Нумерація виносок може бути посторінкова чи

наскрізна на весь текст чи його частину.

506 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

Існує і подвійна система позначення зносок. Вона можлива в

книгах, де багато авторських і рівнобіжних редакційних зносок.

Якщо авторські зноски позначають цифрами, тоді редакційні —

зірочками (чи навпаки, залежно від того, яких менше).

Зноски, зазвичай, поміщають на нижній лінії формату

набору тих сторінок, де в тексті мається посилання на них, за

винятком кінцевих неповних сторінок, особливо сторінок з

кінцівкою. На кінцевих сторінках зноски підтягують до тексту і

поміщають перед кінцівкою. Відповідно до концепції видання всі

зноски можуть бути розміщені тільки на одній сторінці розвороту,

приміром, правій, чи останній шпальті правої сторінки при

багатошпальтній верстці. Також зноски можуть виноситися на бічні поля.

Якщо текст зноски не вміщається на одній сторінці, його

можна продовжувати на наступній сторінці. Головна вимога при

переносі: щоб у першій частині було не менше трьох рядків і пере­

нос був посередині речення (ні в якому разі — після крапки чи з

абзацу), зноску не можна починати абзацним чи кінцевим рядком.

Якщо на сторінці, куди перенесена частина зноски, є ще інші

зноски, то їх підверстують до перенесеної зноски без відбитгів зі

своєю нумерацією.

Кожна зноска складається з нового рядка на формат набору

основного тексту і відокремлюється від наступної зноски невели­

ким проміжком. У виняткових випадках, наприклад, при великій

кількості коротких виносок, вони складаються упідбір одна до

одної через крапку і тире, чи у два стовпці для економії місця.

У багатошпальтному наборі зноски ставлять під тією шпаль­

тою, до якої вона належить, на формат шпальти, а зноску до

заголовка, що стоїть над двома шпальтами, — зліва.

Зноски до таблиці розміщуються безпосередньо під нею.

Нумерація таких зносок не включається в посторінкову нумерацію

зносок до тексту і відрізняється знаком винесення. Інтерліньяж між

рядками зноски, зазвичай, дорівнює кеглю.

Якщо на одну сторінку попадають кілька зносок зі знаками

винесення, що складаються з декількох зірочок чи різної кількості

цифр, тоді знаки винесення вирівнюють, і для менших за

форматом знаків винесення абзацний відступ збільшується. Після

знака винесення ставиться проміжок в напівкегельну, текст кожної

зноски починають з великої літери і закінчують крапкою. Якщо

кожна зноска починається з відступу (виступу) додаткові проміжки

ПОСИЛАННЯ ТА ЗНОСКИ 507

між ними робити необов'язково. Кегль шрифту зносок залежить

від кегля шрифту основного тексту, а іноді і від формату видання,

їх складають світлими шрифтами тієї самої гарнітури, що й текст,

але меншим кеглем. Коли основний текст складений шрифтами

кегля 8 і нижче, посилання складають 7—8 кеглем.

Зноска відокремлюється від тексту проміжком та короткою

лінійкою (1 квадрат). Проміжок разом з лінійкою мають відпо­

відати кеглю шрифту основного тексту, щоб нижня лінія формату

набору була на одному рівні. Наприклад, при наборі основного

тексту шрифтом 10 кегля і трьох рядках зноски, складених

шрифтом 8 кегля, рекомендується проміжок 6 пунктів (30 п. —

24 п. = 6 п.), при чотирьох рядках зноски — 8 пунктів (40-32 = 8),

при п'ятьох рядках — 10 пунктів (50-40 = 10). Лінійки, що відокрем­

люють основний текст від зносок, обов'язкові, якщо шрифт тексту

і зноски подібний за малюнком і кеглем. Розміри проміжків під

лінійкою повинні бути меншими, ніж над лінійкою.

У кінець твору, розділу, видання зноски (endnotes)

переносяться в тому випадку, якщо вони не тісно пов'язані з

основним текстом, потрібні читачеві лише для більш глибокого

вивчення, мають характер коментарів, або не є необхідними усім

читачам. Такі затекстові зноски складають дрібним шрифтом. Вони

нумеруються наскрізь по розділах (статтях) або по всьому виданню.

Рядок продовження (Jump Lines) — коротке повідомлення,

розміщене у кінці фрагмента тексту, яке інформує читача, де

шукати продовження тексту. Найчастіше вказується номер

сторінки, на якій буде продовження тексту, але може бути вказівка

на заголовок іншого матеріалу, назва розділу чи іншого видання.

Наприклад, продовження на с. 4, на ... тему читайте у рубриці..., за

детальною інформацією звертайтеся за адресою..., див...., розглядається

на с..., читай у попередніх випусках).

Найчастіше такий рядок вживається у газетах і журналах, але

й у книгах із паралельними текстами можна зустріти такий вид

довідкового тексту. Місце, на яке вказує рядок продовження має

назву сторінки продовження (Jump page). Номер сторінки не

вказується, якщо це очевидно, наприклад, наступна сторінка. На

сторінці продовження зазначають «продовження. Початок на с...»

Рядок продовження складається дрібним кеглем, часто конт­

растною гарнітурою чи іншим накресленням гарнітури основного

тексту.

508 ТЕМА 11. ДОВІДКОВО-ПОШУКОВА СИСТЕМА ВИДАННЯ

Для того, щоб рядок продовження чітко відрізнявся від

тексту, його вирівнюють праворуч і збільшують інтерліньяж. Рядки

продовження по всьому виданню повинні мати однакові пара­

метри форматування.

У газетах і журналах як символи продовження застосо

вуються фігурні елементи — маркери продовження і закінчення.

Так, перехід на наступну сторінку позначається, приміром ►►

продовження тексту — -4 <, закінчення — в. Такі елементи є

необхідними особливо в журнальних виданнях, коли матеріал

може продовжуватися кілька розворотів.

На сторінках, що відповідають першій сторінці кожного зо

шита, з яких складається книга, розміщують норму (коротка назва

книги або автор) та сигнатуру (номер зошита). Книги найчастіше-

складені з 16-ти сторінкових зошитів. Тому норми та сигнатури

стоять на 17, 33, 49 сторінках. їх друкують дрібним шрифтом,

приблизно 6 п. і розташовують біля нижньої внутрішньої межі.

Питання:

1. Перелічити елементи друкованого видання, які належать до довідкових. їх призначення

і спосіб застосування.

2. Роль і види колонтитулів. їхній склад.

3. Принципи оформлення довідкових елементів видання.

Література:

[1], [2], [18], [20], [59], [58], [63].

ЛІТЕРАТУРА

ЗАКОНИ УКРАЇНИ ТА НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

1. ГОСТ 7.1.-84. Библиографическое описание документа: Общие требования и

правила составления. - М.: Гос. комитет по стандартам, 1984. - 77 с.

2. ГОСТ 7.12-93 СИБИД Библиографическая запись. Сокращение слов на русском

языке. Общие требования и правила. — Введ. 01—07—95.

3. ГОСТ 7.23-80 СИБИД Издания информационные. Структура и оформление: изм.

№ 1 от 01.07.87. - Введ. 01-01-82.

4. ГОСТ 7.4—90 СИБИД Издания. Выходные сведения. — На замену ГОСТ 7.4-86 Введ.

01—01—91. — М .: Изд-во стандартов, 1990. — 13 с.

5. ГОСТ 7.5-88 СИБИД Журналы, сборники, информационные издания. Элементы

издательского оформления. — На замену ГОСТ 7.5—88; введ. 01-01—89.

6. ГОСТ 7.5-98. Издательское оформление материалов, помещаемых в периодических

и продолжающихся изданиях и непериодических сборниках.

7. ГОСТ 7.62-90 СИБИД Знаки для разметки оригиналов и исправления корректурных

и пробных оттисков. Общие требования. — Введ. 01—01—91.

8. ГОСТ 7.9-95 (ИСО 214-76) СИБИД Реферат и аннотация. Общие требования. —

Взамен ГОСТ 7.9—77 ; введ. 01-07—97.

9. ГСТУ 29.1-97. Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.

10. ГСТУ 29.2-97. Підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та

інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні

вимоги.

11. ГСТУ 29.3-2000 Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.

12. ГСТУ 29.4-2001 Обкладинки та палітурки. Типи. — На заміну ГОСТ 22240-76;

чинний від 01-01-2002.

13. ГСТУ 29.5-2001 Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні

вимоги. — На заміну ОСТ 29.62—86; чинний від 01-07—2001.

14. ГСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні

вимоги.

15. ДСанПІН 5.5.6—138—2007 Державні санітарні правила і норми. Гігієнічні вимоги

додрукованої продукції для дітей. — На заміну ДСанПІН 5.5.6.0840—2002; чинний від

09—02—2007.

16. ДСТУ 3017—95 Видання. Основні види. Терміни та визначення. — На заміну ДСТУ

3017—95. — Чинний від 01—01—96.

17. ДСТУ 3018—95 Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення. —

Чинний від 01—01—96.

18. ДСТУ 3582—97 інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у

бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. — Чинний від 01—07—98.

19. ДСТУ 3772—98 Оригінали для поліграфічного відтворення. Загальні технічні

вимоги. — На заміну ОСТ 29.106-90, ОСТ 29.115-88. — Чинний від 01-07—99.

20. ДСТУ 7.1:2006 Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи.

Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання

(ГОСТ 7.1-2003, ЮТ) - Введ. 2007-07-01.