4. Знаки абзацного відступу, виключки по центру, шрифтових виділень і змін

4.1. Текст почати з абзацного від­ступу		Знак ставлять у тому місці, де слід зробити абзацний відступ. Перший знак застосовують для коректури текстів на кириличній ос­нові, другий — на латинській. Знак повторюють на полі. При потребі на полі поряд зі знаком вказують потрібний розмір відступу.
4.2. Набрати упідбір		Зігнутими кінцями знака з’єдну­ють кінець попереднього і початок наступного рядка. Знак рекомен­дується повторити на полі.
4.3. Виключити рядок (інший друкувальний елемен) посере­дині формату	7. Ъ -» <-	Знак поставити по обидва боки від елемента. У разі використання стрі­лок вістря повернути до елемента.
4.4. Зробити роз­рядку в середи­ні слова чи групи слів		Знаком підкреслюють слова, в яких потрібно зробити розрядку, і повторюють знак на полі. При по­требі поряд зі знаком на полі вка­зують розмір міжбуквених пробілів.
4.5. Ліквідувати розрядку в сере­дині слова чи гру­пи слів	ииииии	Знаком підкреслюють слова, в яких потрібно ліквідувати роз­рядку. На полі повторюють три дужки.

Призначення знаків	Накреслення знаків	Порядок застосування знаків
4.6. Набрати шриф­том іншої гарні­тури, іншого на­креслення чи іншого кегля	1 1 "І	Знаком охоплюють слова чи ряд­ки, що потрібно набрати іншим шрифтом або кеглем. Знак повто­рюють на полі і в овалі вказують потрібний шрифт. Якщо треба набрати шрифтом основного тексту, то в овалі пишуть «своїм».
4.7. Набрали шриф­том курсивного чи похилого світ­лого накреслення		Знаком підкреслюють окремі букви чи слова, які потрібно виділити. Знак у скороченому вигляді повторюють на полі і поряд пишуть «курс.».
4.8. Набрати шриф­том напівжир­ного прямого на­креслення		Знаком підкреслюють окремі букви, слова і знаки, які потрібно виділити. Знак у скороченому вигляді повторюють на полі і поряд пишуть «н/ж»
4 9. Набрати шриф­том жирного пря­мого накреслення		Знаком підкреслюють окремі букви, слова і знаки, які потрібно виділити. Знак у скороченому вигляді повторюють на полі і поряд пишуть «ж.».
4.10 .Набрати шрифтом напів­жирного курсив­ного накреслення		Знаком підкреслюють окремі букви, слова і знаки, які потрібно виділити. Знак у скороченому вигляді повторюють на полі і поряд пишуть «н/ж курс.».
4.11. Набрати шрифтом жир­ного курсивно­го накреслення		Знаком підкреслюють окремі букви, слова і знаки, які потрібно виділити. На полі біля знака пишуть «ж. курс.».
4.12. Набрати капітеллю	1 1	Знаком обводять друкувальні елементи, які треба набрати капі­теллю. Знак повторюють на полі.

Призначення знаків	Накреслення знаків		Порядок застосування знаків
4.13.Набрати показниками: першого ступеня другого ступеня	V V		Знак ставлять під цифрою чи буквою, яку треба набрати як показник степеня. Знак повторюють на полі.
4.13.Набрати індексами: першого ступеня другого ступеня	А А		Знак ставлять над цифрою чи буквою, яку треба набрати як індекс. Знак повторюють на полі.
5. Знаки 5.1. Перевернути букву, рядок (ін­ші друкувальні елементи)	виправлення технічних д		ефектів набору і натиску Петлею знака охопити перевер­нутий елемент. Від перевернутого рядка про­вести лінію й поряд поставити знак.
5.2. Перевернути (перетворити) пряме зображен­ня в дзеркальне чи навпаки	Е	Ґ	Від зображення провести лінію й у потрібний бік поставити стрі­лочку.
5.3. Вирівняти по вертикалі край набору			Поряд нерівного краю на полях провести дві паралельні верти­кальні лінії.
5.4. Вирівняти по горизонталі лінію набору, кри­визну рядка (ін­ших друкуваль- них елементів)			Над буквами, рядками (іншими друкувапьними елементами) і під ними проводять по одній лінії. Знак не повторюють на полі.
5.5. Ліквідувати «коридор», тобто збіг пробілів у де­кількох суміжних рядках	#		Через «коридор» проводять дві паралельні лінії. На полі їх пов­торюють і перекреслюють гори­зонтальною лінією, що значить — знищити «коридор».

*

Призначення знаків	Накреслення знаків			Порядок застосування знаків
S.6. Посилити чи послабити натиск, прочистити за­бруднену ділян­ку набору	О о			Забруднені букви, слова, слабо чи сильно відбиті частини тексту, ілюстрації обводять колом чи ова­лом. Знак на полі не повторюють
5.7. Подовжити лінійку	І—н			Знаком подовжити лінійку так, щоб стрілка і риска вказували, відповідно, напрям і межу подов­ження.
5.7. Вкоротити лінійку	X XI			На лінійку, що треба вкоротити, нанести знак так, щоб його межі окреслювали фрагмент, який по­трібно видалити.
5.8. Звернути ува­гу на неясність в оригіналі чи коректурному відбитку			?	Знаком охопити незрозумілий фрагмент тексту. Знак повторити на полі, поста­вивши праворуч від нього знак запитання.

6. Знак скасування зробленого виправлення

6.1. Відміни*™		Знак поставити під помилково
зроблене виправ­		зробленим виправленням.
лення		Виправлення, зроблене на полі,
		перекреслити.

ТЕХНОЛОГІЯ

ВЕРСТКИ

Проходять віки, нечуваними темпами розвиваються наука, культура і техніка, а книга була і є основою знань, одним з найбільших досягнень людського розуму.

І

Володимир Шпиця

ТЕХНІЧНІ ПРАВИЛА ВЕРСТКИ

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ВЕРСТКИ

Верстка є процесом розміщення текстових і графічних матеріалів на сторінках чи полосах набору ¹ заданого формату, що відповідає певним композиційним, гігієнічним і стильовим вимогам:

1. Композиційні вимоги забезпечують єдність технічної й інформаційної сумісності — супідрядних компонентів, постійність форматів сторінок і полос набору, суміщення всіх полос видання, тобто рядки тексту повинні точно збігатись з відповідними рядками на звороті. Всі частини тексту, набрані іншим кеглем або за іншими правилами (заголовки, додаткові тексти, виноски, формули, таблиці), а також ілюстрації з підписами повинні бути зведені за допомогою відбивок до висоти, кратної кеглю основного тексту. В газетних виданнях виконання цього правила не обов’язкове.

2. Гігієнічні вимоги направлені на забезпечення легкості для читання тексту з метою запобігання негативної дії процесу читання на здоров’я (зір) людей: шрифтове оформлення, інтерліньяж, розміри попів.

3. Вимоги єдності стилю додають виданню художньої заверше­ності: однотипність структурних елементів, основного і додаткового текстів, ілюстрацій і підписів до них. У процесі верстання видання потрібно досягти виконання всіх вказаних вимог.

Особливість верстки за допомогою видавничої програми (пакету) полягає в тому, що вона служить своєрідним приймачем текстових і графічних файлів, підготовлених в інших програмах, і має у своєму розпорядженні програмні засоби й інтерфейс для їх розміщення у межах полос і колонок ².

Найпопупярнішими для макетування і верстки видань є видавничі програми PageMaker та InDesign. Верстка сторінок у першій з них заснована на безпосередньому розміщенні тексту і графіки у межах полоси набору чи колонки. Програма Adobe InDesign роз­ширює можливості користувачів, які виконують макетування та дизайн, пропонує унікальні інструменти, що поєднують функціо­нальність і надійність з абсолютною творчістю. Саме це поєднання є відмінною особливістю всіх продуктів Adobe. З допомогою InDesign, можна створювати макети сторінок і здійснювати їх друкування наба­гато скоріше й ефективніше.

ІМПОРТУВАННЯ ТЕКСТУ У ВИДАВНИЧИЙ ПАКЕТ

Видавничий пакет виступає в ролі приймача інформації: текстових і графічних файлів, створених у зовнішніх прикладних програмах — текстових і графічних процесорах. Імпортування інформації із зовнішніх застосувань у видавничу програму здійснюється через фільтри, які повинні забезпечувати сумісність початкових файлів з їх внутрішнім уявленням у видавничій програмі. Рівень сумісності визначається фор­матом файлу.

Формати текстових файлів розділяються на наступні типи:

1. Формат ASCII (American Standart Cod for Information Inter­change) створює базовий рівень представлення текстової інформа­ції. У ньому використовується тільки один стандартний шрифт без зміни гарнітур і кеглів, без напівжирного і курсивного зображення. В абзацах відсутні відступи, а рядки мають постійний інтерліньяж.

2. Формат RTF (Rich Text Format) є стандартом представлення форматованого файлу. Він несе значну частину інформації про форма­тування тексту: гарнітуру, кеглі, зображення, розбивку на абзаци і сто­рінки, стильову розмітку.

Особливе місце займають формати із стильовою розміткою (Tag­ged Format). Теги—це спеціальні символи форматування, що вставля­ються в текст, який набирають. У процесі імпортування тексту видав­нича система виконує команди стильової розмітки для файлу, що має базовий рівень форматування.

У разі імпортування «сирих» файлів (формат ASCII) у версталь- ній програмі доводитися робити багато подальшої роботи для редагування тексту. Цим форматом користуватися можна тільки в безвихідних випадках. Слід пам’ятати, що будь-який файл ASCII можна так опрацювати тегами, що після імпортування він повністю відформатується. Текст, підготовлений у текстовому процесорі Microsoft Word, імпортується у верстальний пакет зі всіма стилями оформлення у форматі RTF.

Весь текстовий матеріал видання вміщується в текстових блоках. Текстовий блок є своєрідним контейнером, куди імпортується вміст текстового файлу. З текстовим блоком (текстовим об’єктом) можна здійснювати будь-які модифікації: переміщати, змінювати розміри, повертати.

Текст може розташовуватися в декількох текстових блоках, які або незалежні один від одного, або зв’язані в одну систему. У зв’язаних блоках текст наповнює спочатку перший текстовий блок (сторінку), потім перетікає в наступний блок, пронизуючи всю структуру зв’язаних блоків. Якщо межі текстового блоку змінюються, то текст матеріалу «перетікає» між сусідніми блоками, намагаючись заповнити кожен з них, починаючи з першого.

Існують три способи розміщення тексту в межах полоси набору чи колонки.

1. Режим ручного розташування застосовують для верстки дрібних частин незв’язаного тексту.

2. При автоматичному режимі розміщення великого текстового матеріалу текст автоматично переходить із сторінки на сторінку (або з колонки в колонку), заповнюючи вільний простір між межами полос чи колонок. Автозаповнення застосовується при регулярному розташуванні текстових блоків.

3. Напівавтоматичне розміщення тексту застосовується на сторінці, що містить вставні елементи: малюнки, таблиці, формули. Завантаження тексту переривається перед вставним елементом.

РЕДАГУВАННЯ ТЕКСТУ

На етапі верстки проводиться остаточне редагування тексту за допомогою редактора матеріалів, адаптованого для потреб верстки. Перехід у режим редагування і повернення у режим макету здійсню­ється практично миттєво завдяки спрощеному відображенню тексту і графіки в редакторі матеріалів.

Основні операції редагування матеріалів на етапі верстки здійс­нюються відповідно до розмежування функцій набору і верстки. До складу цих операцій входить форматування символів і абзаців, а також присвоєння стилів при глобальному форматуванні розділів і документа у цілому.

У процесі верстки до символів можуть бути застосовані наступні атрибути форматування:

• вибір гарнітури шрифту (зазвичай програма пропонує список, встановлений у 'Мпсіолуб);

• задания кегля шрифту. В діалоговому вікні можна задавати значення кегля з точністю до однієї десятої пункта;

• задания інтерліньяжу. В діалоговому вікні можна задати значення інтерліньяжу, кратне половині висоти рядка;

• зміна ширини символів по горизонталі, без впливу на їх висоту;

• зміна зображення: нормальне, напівжирне, курсивне, підкрес­лене, інверсне (виворітка);

• зсув базової лінії для установки індексів;

• зміна регістра на: нормальний, всі прописні, капітелі;

• застосування трекінга для автоматичної зміни міжсимволь- ного інтервалу для всіх символів тексту пропорційно до кеглю набору;

• застосування кернінга для регулювання відстаней між зада­ними парами символів, зокрема установка нестандартних пробілів менших за півкегельну шпацію з точністю до 0,5 п.;

Абзац є мінімальною структурною одиницею, до якої можуть бути застосовані наступні атрибути форматування:

• виключка рядків по: лівому, правому краю, центру, формату;

• на вибір того або іншого варіанта виключки впливають інші атрибути форматування: ширина колонки, відбиття до і після абзацу, кегль, гарнітура, інтерліньяж тощо;

• задания міжслівних інтервалів: стандартний (100%), мінімум (75%), максимум (150%);

• методи переносу слів: ручний, за допомогою словника, за до­помогою алгоритму переносу;

• установка позиції табушіції при форматуванні таблиць.

Розподіл рядків і абзаців по сторінках включає наступні прийоми:

• примусове розміщення абзацу на початку нової сторінки чи на початку наступної колонки;

• запобігання висячим рядкам (початковимх і кінцевим);

• оформлення абзаців шляхом установки відбивок і лінійок, що підкреслює структуру тексту;

• вибір методу інтерліньяжу: пропорційний, по базових лініях, по прописних буквах.

При локальному форматуванні вид кожного абзацу можна одно­значно описати сукупністю елементів його форматування. Для фор­матування нових абзаців потрібно повторювати задания всіх цих атрибутів. Для полегшення верстки і стандартизації абзаців у видав­ничій системі використовується глобальне форматування, засноване на застосуванні стилів ¹. При використанні глобального форматування імена стилів зводяться у список, що створює каталог стилів. За допо­могою каталога стилів можна оформити всю публікацію, включаючи ієрархічну побудову заголовків, таблиці, підрисункові підписи, зміст й інші складні елементи верстки. При редагуванні стилю весь текст даної публікації, що був відформатований стилем, приймає зумовлені атрибути. Застосування глобального форматування не знімає необ­хідності локального чи місцевого форматування, яке полягає у при­своєнні атрибутів форматування символам чи абзацам у кожному конкретному місці.

Стиль нового абзацу може присвоюватися на основі стилю попе­реднього абзацу двома методами. Послідовність стилів використо­вується при стильовому оформленні основного тексту: у цьому режимі подальший абзац відформатується тим стилем, що й попередній. Послідовність стилів застосовується при оформленні заголовків різ­ного рівня і при переході до абзацу основного тексту: у стилі форма­тування заголовка 1-го рівня може бути заданий стиль для заголовка 2-го рівня, який відформатує подальшим стилем; після закінчення набору заголовка 2-го рівня утворюється абзац із стилем основ­ного тексту.

Для організації роботи зі стилями — створенням, редагуванням, імпортуванням у верстальну програму—описання стилю слід задати у спеціальному діалоговому вікні.

РОЗМІЩЕННЯ І МОДИФІКАЦІЯ ГРАФІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ ПРИ ВЕРСТЦІ

Окреме (не прив’язане до тексту) зображення можна перемістиш у буць-яке місце сторінки, масштабувати зображення по горизонталі і вертикалі, здійсниш його поворот. Вільно розміщуваному зображенню можна задати режим обтікання текстом. Для того, щоб текст не торкався об’єкта, який він обтікає, вводяться поля відступів: зліва, справа, зверху і знизу габаритного прямокутника графічного об’єкта.

При розміщенні групи об’єктів їх можна розташовувати з рівно- віддаленими інтервалами чи з дотриманням однакових пробілів між ними. Можуть бути задані різні режими розміщення як по горизонталі, так і по вертикалі: по проміжках, по лівих (верхніх) чи правих (нижніх) межах. При цьому об’єкти можуть бути розміщені у межах заданої області.

Правильне і точне розташування тексту і зображень додають публікації професійного вигляду. Погрішність у десяті частки міліметра легко виявляється оком. Існує ряд простих інструментальних прийомів, які забезпечують точне розміщення як окремих об’єктів, так і групи об’єктів: розміщення по лінійках, розміщення по напрямних, задання координат, авторозміщення об’єктів один відносно одного.

У процесі складної верстки ілюстрованих видань графічні і тек­стові об’єкти потребують зміни розмірів і орієнтації. Верстальна про­грама пропонує набір прийомів для модифікації об’єктів:

• зміна параметрів текстової рамки або самого текстового об’єкта;

• зміна параметрів графічної рамки або самого графічного об’єкта;

• зміна параметрів ортогональних (перпендикулярних) або діагональних ліній;

• оформлення активного об’єкта обрамляючою рамкою;

• встановлення параметрів обтікання картинки текстом;

• створення копії вибраного об’єкта чи згрупованих об’єктів;

• задання зсуву по горизонталі чи вертикалі між дубльова­ними об’єктами;

• видалення будь-якого вибраного об’єкта разом з його змістом.

Для об’єднання декількох активних об’єктів у групу використовують:

• розбиття групи на самостійні об’єкти;

• переміщення активного об’єкта в діапазоні перекритих об’єктів на один шар нижче чи вище;

• зміну сталю обрамлення активної текстової чи графічної рамки;

• додання текстовому чи графічному об’єкту будь-якої форми.

ВЕРСТКА КНИЖКОВИХ ВИДАНЬ

Верстку будь-якого видання починають з ретельного вивчення всієї технічної документації й оригіналу.

Перше і дуже важливе питання оформлення — це вибір формату полоси і розташування її на сторінці майбутньої книги. Всі полоси книги мають бути однакового розміру.

Формат полоси набору вибирають залежно від цілого ряду чин­ників, головні з яких наступні:

• тип і призначення видання;

• вміст видання — наявність у книзі великих ілюстрацій, рисунків, таблиць, довгих формул змушують збільшити формат полос;

• характер видання — чим «розкішніше» видається книга, тим більшими є поля;

• формат паперу, на якому будуть друкувати книгу, і частка паперового аркуша, відведена для полоси набору;

• зручність у читанні — занадто довгі рядки незручні для читання.

Версткою називають монтаж полос (сторінок) книги, журналу, газети

заданого формату з підготовленого набору всіх видів та ілюстрацій. Верстка — один із основних процесів поліграфічного виробництва, у ході якого друкарське виробництво приймає остаточний вигляд. Від якості її виконання прямо залежить якість готової книги, журналу чи газети. Це також один із найскладніших процесів, що забезпечує, при дотриманні технічних правил, стильову і технічну спільність оформлення і художню цілісність видання, відповідно до кожної полоси, кожного розвороту як їх змісту так і загального принципу оформлення видання.

Приступаючи до верстки, слід вирішити перше питання: чи ство­рюється абсолютно новий документ, в якому необхідно встановити параметри сторінки (полоси), чи використовуються готові шаблони- сторінки, в яких вже визначені всі параметри макетування. У почат­ковій технічній документації для класичної верстки (карта-наряд, макет-розмітка) повинні міститися необхідні дані з розмітки текстової полоси: формат полоси набору і число рядків у полосі.

У комп’ютерній верстці досить задати розмір сторінки, величину полів і висоту (кегль) рядків. Програма верстки забезпечить постійність розмірів полос і суміщення рядків на парних і непарних полосах видання.

Формат видання виражається в міліметрах (наприклад, 130x200 чи 220х 165 мм), де перша цифра означає ширину сторінки, а друга —

її висоту або у форматі паперового аркуша і частки, яку сторінка даного видання складає від цілого видання (наприклад, 60x90/, ₆ чи 84х108/₃₂); при цьому перші цифри позначають формат паперу, а знаменник дробу показує, яку частину аркуша складає сторінка видання.

Діючі стандарти передбачають випуск друкарського паперу в п’яти форматах, а саме 60x84, 60x90, 70x90, 70x108, і 84x108 см. Друкують книжково-журнальні видання у ‘/₄, '/_#, '/_|6, Ч_}2, Ч_м і ’/₁₂₈ частку. Найпоширеніші наступні частки: ‘/_н, */₁₆,'/ .

Визначник частки має ще одне значення. Кількість сторінок у книзі повинна бути кратною частці (чи половині частки), так як монтажні форми створюються під розмір аркуша вибраного формату.

Формат полоси набору повинен бути достатнім для розміщення в її межах будь-якого текстового та ілюстраційного матеріалу, включаючиколонтитули.

Створення оригінал-макета книги розуміють як розташування всіх елементів книги (текстових, табличних, графічних) на сторінках. Починаючи розробку макета книги необхідно встановити із яких текстових та ілюстративних елементів вона буце складатися. Це можуть бути: титульні елементи, основний текст, текстові виділювання (епіграфи, вірші, інші смислові виділювання); рубрики; колонтитули; підрисункові підписи; таблиці; математичні та хімічні формули; ініціальні літери.

Складний процес виготовлення книги — творча робота великого колективу виконавців. Зокрема, складач-верстальник створює основу для всіх подальших процесів; від його знань, смаку і добросовісності залежить успіх всієї роботи. Погано і невміло зверстану книгу вже не врятують ані кольоровий друк, ані чудовий папір, ані дорогі матеріали для палітурки. Навпаки, папір, вид палітурки, кількість і характер ілюстрацій визначають художню цінність книги менше, ніж якість зверстаних полос і дизайн.

Основні вимоги до зверстаних полос наступні: абсолютно точні (до 0,5 п. [0,188 дш]) розміри полос як за шириною (форматом ряд­ків), так і за висотою; однотипність верстки у цілому виданні і сумі­щення рядків.

Однопипність верстки — це однаковий характер верстки всіх полос видання, що мають однакові елементи, зокрема:

• розмір спусків (на всіх початкових полосах має бути однаковим);

• приблизно однаковий розмір відбивок заголовків і підзаголовків різних рангів, приміток у тексті, виносок, підписів під рисунками;

• однаковий спосіб заверстки однотипних ілюстрацій (врозріз чи в оборку);

• однакова відбивка колонтитулів і колонцифр, сигнатур і норм.

Суміщенням верстки називають повний збіг загальних розмірів

парних і непарних полос, а також точне суміщення рядків основного тексту на цих полосах (на просвіт). Досягається суміщення верстки шляхом доведення всіх частин тексту, складеного шрифтами меншого кегля, а також формул, таблиць та ілюстрацій з допомогою відбивок зверху і знизу до основного кегля. При заверстці простого тексту набраного одним кеглем, кількість рядків на всіх сторінках має бути однакова. Не допускається різний інтерліньяж.

Процес верстки полягає у тому, щоб із тексту, заголовків, таблиць, формул, допоміжних текстів та ілюстрацій створити полоси однакового розміру з встановленням до них норм і сигнатур, колонцифр та колонтитулів.

Залежно від виду видань розрізняють книжково-журнальну і газетну верстку. Верстка деяких журналів, особливо тих, що вміщують велику кількість ілюстрацій, має окремі характерні особливості, але в цілому виконується за цими ж правилами, що й книжкова верстка. Верстка газет значно відрізняється від книжково-журнальної верстки.

Книжково-журнальну верстку можна поділити на:

• верстку простих (малосторінкових) текстових видань, де видан­ня складається переважно з основного тексту, включаючи деякі додат­кові частини (титульні елементи, виноски, колонцифри, рубрики, зміст);

• верстку ускладнених (змішаних) текстових видань, де крім основного тексту уміщують формули, таблиці, виводи, цитати і примітки;

• верстку видань з ілюстраціями (складну), де крім основного і доповнювальних текстів вміщують ілюстрації, які можуть бути у про­стих і складних виданнях.

У зв’язку з тим, що методи верстки у значній мірі залежать від кількості колонок у полосі, книжково-журнальну верстку поділяють на одноколонкову, двоколонкову і багатоколонкову (три і більше колонок у полосі). До верстки простих книжково-журнальних видань відносять тільки одноколонкову верстку. Верстку у дві і більше колонок відносять до ускладнених видань.

Початковими елементами для верстки є: тексти, набрані в тек­стовому редакторі; ілюстрації, обрамлені після сканування або ство­рені векторні ілюстрації; створені програми векторної графіки; макет публікації—ескізний та виклейний.

ПРАВИЛА ВЕРСТКИ ТЕКСТОВОЇ ПОЛОСИ

Основною одиницею більшості книжкових видань є текстова по­лоса, в якій розміщуються структурні елементи видання. Проста полоса з основним текстом вміщує певну кількість текстових рядків. Полоси можна поділити на початкові, повні та кінцеві.

Верстку спускових полос починають з відступу (спуску). Спуском у верстці називають відступ у верхній частині початкових полос — полос, що починають розділи, частини чи глави видання.

У початкових полосах величина спуску окремих частин тексту повинна, як правило, дорівнювати одній чверті висоти полоси. Вели­чина спуску вимірюється від верхнього краю полоси до першого рядка основного тексту. При наявності заставки чи «шапки» верстку полоси починають з їх розміщення вверху полоси в межах спуску. В рахунок спуску входять всі рубрики та їх відбивки, а також епіграфи чи при­святи (якщо вони є).

Початкові полоси можуть бути оформлені по-різному: зі спуском; без спуску, але з ініціальною літерою; зі шмуцтіпулом у вигляді «шапки», із заставкою.

Початкові полоси часто називають спусковими полосами. Спуски мають бути однаковими у всьому виданні. При неможливості дотри­мання заданого спуску можуть бути відхилення в його розмірах у межах одного, двох рядків основного кегля тому, що на спускових полосах тексту менше, чим на звичайних, а також відсутні попередні полоси, в яких можна було б ввігнати чи вигнати рядки для правильного закінчення полоси (без «висячого» рядка і без переносу на парну полосу).

Зазвичай верстку спускових полос починають з відступу. При наявності заставки чи «шапки» верстку полоси починають з їх вста­новлення. Якщо у першому рядку тексту є ініціальна літера, що виходить вверх, то загальний розмір спуску рахують до основного рядка, тобто частина ініціала, що виступає, також враховується у розмір спуску.

Повними називають полоси, які цілком заповнені текстовими чи ілюстративними матеріалами. Формат повних полос має бути однако­вий у всьому виданні.

При верстці текстових полос треба дотримуватись основних правил.

1. Висота повної полоси у виданні (вертикальні розміри всіх полос) незалежно від застосовуваних кеглів шрифту повинна бути однаковою. Всі частини тексту, набрані іншими кеглями або за іншими правилами,

а також ілюстрації з підписами повинні бути приведені до висоти, кратної кеглю основного тексту.

2. Останній рядок непарної полоси не бажано закінчувати пере­носом, так як це погіршує зручність читання. Правила не обмежують переноси слів з парної на непарну сторінку, тобто, переноси на одному розвороті (правила переносів слів мають відповідати граматичним і технічним вимогам). За правилами набору бажано уникати перено­сів; заборонено робити переноси більше, чим у чотирьох рядках підряд. Не можна робити переноси у всіх типах заголовків, що набрані окремими рядками з виключкою по центру, вліво чи вправо.

3. У зверстаних полосах не допускаються «висячі» рядки. «Висячими» рядками у типографській практиці називають початкові абзацні рядки, розташовані у кінці полоси, а також кінцеві рядки, розташовані на початку полоси. Технічні правила верстки категорично забороняють наявність таких рядків у зверстаному виданні, так як вони погіршують зручність читання тексту, а також спотворюють зовнішній вигляд полоси набору. Сучасні правила дозволяють закін­чувати полосу кінцевим рядком, а також розташовувати у кінці чи на початку полоси абзац із одного рядка (наприклад, у прямій мові, коли рядок є одночасно і кінцевим і абзацним). Окрім цього, можна почи­нати полосу короткими рядками у математичних експлікаціях (на­приклад, між формулами часто бувають рядки типу «і», «чи», «тут»). Не слід у кінці полоси чи колонки залишати рядок з абзацним відсту­пом. «Висячі» рядки у процесі верстки обов’язково ліквідовують, вико­ристовуючи прийоми вгонки і вигонки рядків.

Вгонкою рядків називають зменшення числа набраних рядків шляхом перенесення абзацу чи його частини, в процесі чого короткий кінцевий рядок ліквідовують за рахунок стиснення міжслівних пробілів у попередніх рядках (рис. 44, а).

Вигонкою рядків називають збільшення числа набраних рядків шляхом перенесення абзацу чи його частини, в процесі чого за рахунок частини тексту довгого кінцевого рядка створюють новий кінцевий рядок (рис. 44, б).

Міжсимвольний пробіл складає суму півапрошів сполучених букв. Апроиіами називають пробільні місця з боків вічка, що утво­рюють пробіли між буквами. Граничне зменшення пробілу складає -5%, граничне збільшення +25%.

При виключці рядків бажано зберегти величину стандартного пробілу, який дорівнює півкегельній шпації. Якщо це неможливо, пробіл може бути зменшений не більше ніж на 1/ чи збільшений не більше ніж на '/2 стандартної величини. Пробіли між словами у суміжних рядках не повинні різко відрізнятися за шириною. У трьох і більше суміжних рядках не має бути коридорів, тобто збігу між словами по вертикалі чи по косій лінії.
ПІШІЇ НІІІІІІ ПШІІІНІІ1І ІІІШП ІІІІІІ Н1ІПП IIIIIIIIIII1 ІІНІІІІІІНІІНІІНН І1ІІНІІП ІНІНІПІІПІНІІН НІІІІІІ ІНШІЇ иппт ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нннгн нннн ннннн нннн нннн ннннн нннн нннннн ннннн ннннннннн нннн нн ннннннннннннннн	шиш нннн 1111 ННПНН НИН 111111 Н НИН ННН Н1Н1 швамиин 1и 10шишн Ш1 ННГНН НННН ннннн ННННН ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нннгн нннн ннннн нннн нннн ннннн нннн ннннннн нннн нннннннн нннн нн нннннннн нннн ННН нннннннннннннннн	нннн нннн нн нннннн ннн ннн нннн нннннн нннннннн нн ннн ннннн ннннн нннн нннн нгннн нннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннннннгн нннн нннн ннннннннн нннн нннн нннн ннннн нннн нннннн нннн нннннннн нннн нн	нннн нннн нн нннннн ннн ннн ннн ннн ннн ннн ннннн нннн нннн нннн нннн нннн нгннн нннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нннгн нннн нннннн ннн нн нн нннн ннннн нннн нннн нннн нннннннн нннн

а б

Рис. 44. Вгонка (а) та вигонка (б) рядків на полосі

Верстальна програма майже ніколи не порушує обмеження на мінімальні міжслівні пробіли. Виняток становить наявність у рядку послідовності символів із забороною розбивки. У цьому випадку утворюється щільний рядок. Програма відзначає підсвічуванням утворення розріджених чи ущільнених рядків.

Вгонку чи вигонку рядків використовують у тих випадках, коли необхідно ліквідувати «висячий рядок» чи знищити перенос з непар­ної полоси на парну. Наприклад, якщо необхідно ліквідувати «висячий рядок» у кінці полоси (абзацний), завжди доцільно вигнати один із рядків всередині полоси, тоді абзацний рядок перейде на початок наступної полоси; якщо необхідно ліквідувати «висячий рядок» на початку полоси (кінцевий), доцільно ввігнати рядок в одному з абза­ців попередньої полоси, на яку перейде кінцевий рядок з наступ­ної полоси.

До найефективніших засобів вгонки/вигонки тексту у верти­кальний формат відносимо: допустимі зміни інтерліньяжу, міжабзац- них відбивок, зміна величини зони форматування, локальних спусків, виносок тощо.

4. Недопустимо змінювати інтерліньяж у деякій частині тексту полоси чи у всій полосі, що може порушити суміщення рядків.

Заставкою називають зображення у вигляді ілюстрації чи акцидентного набору (з лінійок чи символьних знаків), розташоване на початку розділу, глави чи частини видання на спусковій полосі, як правило, на самому верху в рахунок спуску. При наявності заставок саме з них починається кожна спускова полоса (рис. 45). Заставки зазвичай одночасно є ілюстраціями до наступних частин чи розділів видання.

ннн нннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нн нннннн нннннн нннннн нннннн нннннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нгннн нннн ннн ннн нннннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нннгн нннн ннннн нннн нннн ннннн нннн нннн нннн нннн нннн нннн нннн ннн ннн нннн ннннн ннннн ннннн нннннн нннннн нннннннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нннгн нннн ннннн нннн нннн ннннн нннн нннн нннн нннннннннн нннннн нннннннн ннннн ннннн ннннн нннн нннн нгннн нннн ннн ннн нннннн ннннн ннннн нннннннннннннннинннннннн нннннннннннннннннннннннн нннннннннннннннннннннннн ннннннннннннннннннннннн

Рис. 45. Приклади заверстки заставок

Кінцевою полосою називають останню полосу видання чи його розділу, після якої наступний текст починається з початкової (спускової) полоси. Кінцева полоса найчастіше буває неповною. Не дозволяється на кінцевій полосі залишати декілька рядків.

Кінцеві полоси повинні мати стільки тексту, щоб він займав не менше ‘/ довжини полоси, тобто не менше розміру спуску. Якщо ж тексту на полосі менше, то необхідно його ввігнати у попередні полоси чи, навпаки, вигнати декілька рядків із попередніх полос на кінцеву.

Не рекомендується також залишати на кінцевій полосі дуже малий пробіл знизу. Повна кінцева полоса повинна бути коротшою від інших полос на 3—4 рядки. Якщо місця залишається менше, то вигонкою рядків доводять кінцеву полосу до повної чи вгонкою рядків збільшують нижній пробіл до мінімально допустимих розмірів.

Певна річ, всі вгонки і вигонки рядків не повинні порушувати інші технічні правила набору; небажано також збільшувати чи зменшувати міжслівні пробіли (розрідження чи ущільнення рядків). Щоб розпочати вгонку чи вигонку рядків у процесі верстки попередніх полос, потрібно приблизно розрахувати кількість тексту, що потрібно на кінцеву полосу. Потрібно пам’ятати, що закінчувати розділ, главу, повість треба на парній полосі, щоб початкову (спускову) полосу розмістити на непарній. Тому, якщо на кінцевій полосі залишається мало рядків (менше за ’/ загальної висоти) і вона при цьому опинилась на непарній полосі, то рядки краще ввігнати, якщо ж коротка кінцева полоса виявилась парною, то краще вигнати рядки із попередніх полос. Верстку кінцевої полоси починають з тексту. Якщо видання оформлено з колонтитулами, то полоса починається з колонтитула.

У виданнях з нижнім розташуванням колонцифр на кінцевих полосах колонцифри не встановлюють. На неповних кінцевих полосах інколи встановлюють кінцівки, але якщо текст розміщений на всю полосу, то кінцівки не ставлять.

Кінцівками називають лінійки, спеціальні лінійки з потовщен­нями, орнаменти, а інколи і малоформатні ілюстрації, що встановлю­ють у кінці розділів, гнав та інших частин видання (рис. 46). Кінцівки відбивають від останнього рядка тексту пробілом, однаковим у всьому виданні — від ³/₄ до 2 кв. (13,5 до 36 мм), і виключають посередині формату рядків набору.

Рис. 46. Приклади заверстки кінцівок

РОЗМІЩЕННЯ ЧАСТИН ВИДАННЯ ПРИ ВЕРСТЦІ

Структуру видання можна поділити на такі головні частини: службову, вступну, основну та заключну. Кожна з цих частин має свої окремі складові, досконале засвоєння яких дає змогу професійно, на високому рівні готувати до друку той чи інший видавничий продукт.

За концепцією змістової конструкції книжкового видання, елементи його «апарату» логічно переходять у повноправні структурні одиниці в окремих частинах цієї конструкції:

• службовій (вихідні відомості);

• вступній (передмова, історико-біографічний нарис);

• заключній (післямова, коментарі, додатки, списки скорочень й умовних позначень, бібліографія).

Елементами вихідних відомостей видання є:

• відомості про авторів (або тих осіб, хто брав участь у створенні конкретного видання);

• назва видання;

• надзаголовкові, підзаголовкові, вихідні дані;

• класифікаційні індекси;

• макет анотованої каталожної картки;

• анотація;

• міжнародні стандартні номери;

• знак охорони авторського права;

• випускові дані.

Початкових сторінок, на яких уміщується текстовий матеріал служ­бової частини видання, може бути дві чи чотири. Це залежить від виду і складності видання. Такі сторінки мають свої назви — титульні.

Розміщення усіх елементів у виданні визначається видавництвом і вказується в оригінал-макеті. Однак у випадку відсутності спеціаль­них вказівок потрібно знати розміщення окремих частин видання.

Титул (титульний аркуш) — це початковий аркуш видання, на якому розташовують частину основних вихідних відомостей, які дають можливість ідентифікувати (титулувати) видання, відрізнити його від усіх інших. Титул — це сторінка, яка передує тексту книги, на якій розташовують прізвище автора, назву книги, назву видання, місце і рік видання. Титул розміщується на першій полосі, а при наявності контртитула або фронтиспіса — на третій полосі. Титули зазвичай набирають прописними літерами. Кегль шрифту для титульних рядків залежить від формату і кількості рядків титулу. При наборі титулу напів­жирними шрифтами їх задають на кегль менше. Титул набирають з дотриманням підпорядкованості шрифтів по кеглю. Головні рядки — назва книги — шрифтом більшого кегля, підзаголовок — меншого і т. д.

Зазвичай, титул розташовують на першому аркуші видання на всю полосу, однак у журналах часто титул заміняють «шапкою», тобто розташовують всі титульні дані тільки у верхній частині першої полоси. Крім цього на титулі можуть бути: назва організації, від імені якої випускається книга, вказівка про допущення книги як підручника чи навчального посібника тощо.

Різновиди титулів доцільно розглядати за кількістю сторінок і їх змістовим наповненням:

• одинарний (з двох сторінок: лицьової та зворотної);

• подвійний (з чотирьох сторінок: лицьовою є друга і третя сторінки, зворотною — четверта; перша сторінка подвійного титулу називається авантитул, друга — контртитул, третя — титульна сторінка основна, четверта — зворот титулу). У ряді поліпшених або ювілейних видань може бути два розгорнутих титули, отож, усього (з авантитулом і зворотом титулу) — шість сторінок;

• розгорнений (двосторінковий титул, усі елементи якого утворюють єдину цілісну композицію: починається на лівій сторінці розвороту і закінчується на правій);

• розворотний (кожна сторінка розвороту титульного аркуша будується самостійно: ліва сторінка розвороту — фото автора чи якась цитата, права сторінка — надзаголовні дані, автор, назва, під­заголовні та вихідні дані).

Відомості про автора (авторів). Автор (походить від лат. аисїог, що означає письменник, засновник, творець) — особа, яка створила художній науковий, мистецький чи інший твір (проект, винахід). Якщо автором є одна людина, ім’я її розташовують зверху титульної сторінки, зазвичай з виключкою по центру, над назвою книги. Ім’я чи ініціали проставляють, як правило, перед прізвищем у називному відмінку (Петро Цимбала чи П. І. Цимбала) і повторюють однаково на обкладинці, титулі та корінці видання. Першу форму пред­ставлення імені автора більше практикують у випусках художніх, нау­ково-популярних видань, дитячих, другу — в наукових та навчальних.

Прізвища лише трьох авторів можна зазначати на титулі (обкла­динці). Якщо кількість їх більша — наступних авторів подають вже у написанні та ін. Повний перелік усіх авторів подають на звороті титулу.

Низький професійний рівень конкретного видання можна визна­чити за відсутністю пробілів між ініціалами та прізвищами авторів, набраних на титульних сторінках та обкладинках крупним шрифтом.

Назва видання — одне чи декілька слів, які стисло передають зміст видання, графічно виділені на титульному аркуші (обкладинці). Вона має бути короткою, стислою, цікавою, інтригуючою, оригінальною.

Надзаголовні дані — це елемент вихідних відомостей, які вмі­щують у верхній частині титульного аркуша над прізвищем автора і назвою видання (назва організації, від імені якої випускається видання).

Підзаголовні дані — це елемент вихідних відомостей, які вміщують на титульному аркуші під назвою видання і над вихідними даними (відомості про: видання; літературний жанр; черговість ви­дання; наявність грифа видання; ім’я укладача; мову оригіналу та ім’я перекладача; загальну кількість томів багатотомного видання та порядковий номер тому; місце і дату проведення конференції, сим­позіуму, матеріали яких об’єднані в даному збірнику).

Вихідні дані — елемент вихідних відомостей, які сповіщають про місце, назву видавництва чи ім’я видавця та рік випуску видання, їх вміщують у нижній частині лицьової сторінки титульного аркуша.

Зворот титулу в художніх виданнях може бути пустим. У наукових і технічних виданнях на звороті обов’язково розташовують такі елементи вихідних відомостей: шифр зберігання видання, макет анотованої каталожної картки, анотацію, міжнародні стандартні номери видань, знак охорони авторського права, а інколи і вихідні дані.

Анотація — короткі видавничі дані про основний зміст і при­значення книжкового видання чи журнальної статті, що розташовують на звороті титулу на оптичній середині. Анотацію набирають шрифтом меншого кегля чим основний текст, на знижений формат (з дво­сторонньою втяжкою). Абзацний відступ зберігається в анотації таким, як в основному тексті.

Анотацію до журнальних статей зазвичай набирають шрифтом меншого кегля на повний формат полоси, у тому числі при дво- і три- колонковій верстці статті розташовують під заголовком з невеликою відбивкою від тексту. Анотація — це вторинний документ, отриманий

у результаті аналітико-синтетичного опрацювання інформації, що містить коротку характеристику первинного документа з точки зору його змісту, форми, читацького та цільового призначення й інших особ­ливостей. У бібліографічному записі анотацію додають, як правило, у вигляді примітки після бібліографічного опису видання. Видавничу анотацію розміщують на звороті титульного аркуша чи на останній сто­рінці видання, на другій сторінці обкладинки, на клапані суперобкладинки.

Основними функціями анотації як вторинного документа є:

• сигнальна функція. Анотація подає інформацію про документ і надає можливість ідентифікувати основний зміст документа, визначити його релевантність ¹ і вирішити, чи варто звертатися до повного тексту документа;

• пошукова функція. Анотацію використовують в інформа­ційно-пошукових, у тому числі в автоматизованих системах для пошуку документів.

Різні типи анотацій мають певні особливості методики складання.

Авантитул (або передній титул) — це перша сторінка видання, в якому є розгорнутий титул (зворот контртитулу чи фронтиспіса). Авантитул може вміщувати повтор деяких даних з титульної сто­рінки ( назва книги або видавництва, логотип видавництва, назва серії, посвята). Дані для авантитулу набирають шрифтом цієї ж гарнітури, але значно меншого (порівняно з титульним аркушем) кегля не більше 12-14 п. (4,25-5 мм). Текст авантитулу розташовують на оптичній середині полоси заданого формату (інколи — в іншому місці полоси, наприклад, у верхній частині полоси з виключною вправо).

Контртитул — це додатковий титул, який розташовують на одному розвороті з титулом, основним чином у багатотомних і перек­ладних виданнях. У багатотомних виданнях на контртитулі подають дані, що відносяться до всього видання, на титулі — тільки до певного тому. В перекладних виданнях на контртитулі розташовують ті ж дані, що й на титулі, тільки мовою оригіналу. Як правило, контртитул розташо­вують на другій сторінці видання (титул у цьому випадку — на третій).

Фронтиспіс — рисунок (ілюстрація, фото), що розташовується на одному розвороті з титулом на парній полосі. Зазвичай це портрет автора чи особи, про яку написана книга. Як правило рисунок фронтис­піса не має підпису, але інколи замість підпису є автограф автора. Часто це просто ілюстрація, яка відображає найхарактерніші моменти змісту книги, підпису під нею також не подають. Фронтиспіс розташо­вують на другій полосі видання (титул — на третій). Рисунок розта­шовують на оптичній середині полоси заданого формату.

Шмуцтитулом називають внутрішній титул — окрему полосу, де заверстують заголовок (назву) частини, розділу чи глави книги, а інколи окремих творів, що входять у збірник. Шмуцтитул вміщує зазвичай один чи декілька рядків тексту, інколи номер розділу, пріз­вище автора. Текст шмуцтитулів оформляють аналогічно до оформ­лення титулу — шрифт цієї ж гарнітури, але меншого кегля. Головні рядки розташовують зазвичай на оптичній середині. Групування рядків тексту має відповідати титулу і системі рубрикації книги.

Шмуцтитули заверстують завжди на окремих непарних полосах. Якщо попередній текст закінчився на непарній полосі, то його потрібно ввігнати у попередні полоси чи вигнати з наступних полос рядки, щоб текст попереднього розділу закінчувався на парній полосі. Залишати перед шмуцтитулом пусту полосу не бажано. Зворот шмуцтитулів переважно буває пустим, інколи на звороті заверстують ілюстрацію, а у драматичних творах — список дійових осіб.

«Шапки» поміщають на початкових полосах у рахунок спуску.

Передмову, вступ і вступну статтю заверстують на непарній полосі після титулу. Майже завжди набирають шрифтом цієї ж гарнітури і того ж кегля, що й основний текст. Передмову інколи набирають також шрифтом меншого кегля. У передмові можна зробити більший інтерліньяж для того щоб його виділити чи для заверстки наступного тексту з непарної полоси. У вступі інтерліньяж ніколи не збільшують.

Післямову та висновки, як правило, набирають шрифтом цієї ж гарнітури, але меншим кеглем. Заверстують після основного тексту книги, найчастіше на непарній спусковій полосі. Якщо у виданні є і післямова і висновки, то спочатку заверстують післямову.

Затекстовими примітками зазвичай називають виноски до основного тексту видання, які винесені в кінець книги (у цьому випадку знаки виноски мають порядкову нумерацію).

Коментарями називають пояснення чи тлумачення окремих позицій основного тексту.

Затекстові примітки і коментарі завжди набирають шрифтом меншого кегля. Кожну примітку набирають з нового рядка з абзацу і вирівнюють знаки виносок у межах полоси. Зазвичай у таких примітках повторюють слово, до якого відноситься дана примітка. Слово виділяють курсивом, у розрядку, інколи — напівжирним і відокремлюють його від тексту примітки крапкою і тире. В окремих виданнях затекстові примітки і коментарі розділяють на частини, розділи чи глави видання. Якщо тексти приміток короткі, їх можна заверстати у дві колонки. Заверстують затекстові примітки і коментарі за післямовою та висновками, а при їх відсутності — після основного тексту завжди з нової непарної спускової полоси. Часто рубрику до них заверстують «шапкою».

Додатками називають матеріали, що доповнюють, роз’яснюють чи ілюструють текст. їх заверстують у кінці видання (зазвичай нау­кового, навчального чи технічного). Як додатки часто вміщують різні офіційні матеріали, таблиці, документи.

Декілька додатків (як правило, нумерованих) можна заверстати впідбір чи кожний з нової полоси. Спуск зазвичай роблять тільки перед першим додатком. Якщо додатки у виданні відокремлені шмуц­титулом, то і перший додаток може бути без спуску. Додатки заверсту­ють після приміток, а при їх відсутності — після висновку чи після основного тексту.

Покажчики — це довідковий матеріал, який допомагає читачу швидко знайти потрібний тексту виданні. За призначенням покажчики поділяють на предметні, термінологічні, іменні, географічні, хроно­логічні і покажчики заголовків. Бувають також комбіновані покажчики. За характером оформлення розрізняють анотовані покажчики — з короткими даними про наведені імена, тлумаченнями термінів тощо і «глухі покажчики» — тільки з посиланнями на сторінки видання.

У «піухих покажчиках» посилання на сторінки від термінів нічим не відділяють і відбивають пробілом шириною у півкегельну (зЬій+сігі+М); в анотованих покажчиках після терміна (що зазвичай набирають видільним шрифтом) ставлять крапку і тире чи тільки тире. Цифри — посилання на сторінки (інколи і на томи) набирають видільним шрифтом — курсивом чи напівжирним. Покажчики завжди набирають шрифтом меншого кегля і дуже часто — на зменшений формат, тоді їх заверстують у декілька колонок. Майже завжди кожен рядок

покажчика починається з лівого краю колонки, інші рядки роблять з відступу (втяжки).

Всі покажчики вміщують у самому кінці книжкового видання, за ними можуть бути заверстані тільки зміст і випускові дані. Кожний покажчик починають з нової полоси зі спуском, перший із покажчиків бажано вмістити на непарній полосі. Зазвичай першим заверстують іменний покажчик, а останнім — покажчик заголовків для багатотом­них видань. Покажчики заголовків вміщують часто в останніх номерах річного комплекта журналів. їх також заверстують у кінці журналу з нової полоси.

Бібліографію до всієї книги розміщують після додатка на окремій спусковій полосі, а до окремих розділів — у кінці відповідних розділів (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»).

Бібліографічними списками чи вказівниками літератури називають переліки використаної у виданні чи рекомендованої для поглибленого вивчення літератури з короткими даними (бібліографіч­ними записами простої структури) про кожне згадане видання. Розріз­няють прикнижкові, внутрікнижкові, внутріжурнальні і пристатейні вказівники літератури.

У кожному бібліографічному записі, як правило, подають дані про автора, назву видання, номер тому, місце і рік видання, а для журнальних статей — про авторів, назву статті, рік його видання та номер. Набір вказівників літератури характеризується різними виді­леннями, використанням іноземних шрифтів, особливої системи ско­рочень і розставляння розділових знаків. Прикнижкові списки літе­ратури заверстують після додатка на окремій спусковій полосі, а до окремих розділів — у кінці відповідних розділів як додатковий текст.

Зміст — це перелік всіх частин, розділів, глав і параграфів, статей чи окремих творів, що входять у видання, із зазначенням номерів сторінок, на яких вони починаються.

Зміст можна визначити як список із заголовків і підзаголовків, що мають відповідну ознаку (атрибут форматування). Наприклад, можна задати включення у зміст всіх заголовків першого, другого і третього рівнів. Окрім заголовків у зміст можуть включатися й інші елементи публікації (наприклад, підрисункові підписи, анотації розділів та інші).

Зміст можна розташовувати на початку чи у кінці книги. На по­чатку видання заверстують у книгах (спеціальних, технічних, навчаль­них і довідкових виданнях) після титулу на непарній полосі. У кінці книги зміст розміщують перед вихідними даними на непарній полосі. Зміст заверстують зі спуску. Якщо полоса не повна, тоді його бажано розмістити на оптичній середині.

Існує спеціальний зміст, наприклад, список ілюстрацій. Підри- сункові підписи рекомендується форматувати спеціальним стилем, який є єдиним стилем, що включається у зміст. Потім здійснюється збір спеціального змісту з підрисункових написів. Цим списком зручно користуватися для оформлення ілюстрацій і контролю правильності нумерації малюнків.

Створення змісту публікації виконується в три етапи.

1. Визначення абзаців, що вводяться у зміст (встановити маркер: Включити в зміст).

2. У результаті структурного списку публікації створюється новий текстовий матеріал, який починається з назви змісту і складається з абзаців, помічених для включення у зміст. При цьому всім елементам змісту призначаються спеціальні стилі абзаців змісту. За допомогою перемикача можна задати придушення номерів сторінок у змісті і нове розміщення номерів сторінок. Між темою змісту і номером сторінки вставляються символи табуляції і точкування.

3. Остаточне доопрацювання змісту: перевірка номерів сторінок, настройки стилів абзаців, виключення зайвих елементів тощо.

Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати заголовки у змісті або давати їх в іншій редакції порівняно із заголовками в тексті не допускається.

У зміст, як правило, включають всі заголовки публікації, за винятком підзаголовків, розташованих упідбір з текстом. У змісті має бути дотримана та ж послідовність і співпідрядність заголовків, що й у тексті. Заголовки однакових рівнів слід оформити у змісті від однієї вертикалі так, щоб заголовки кожного подальшого рівня були зміщені на два-три знаки вправо відносно до заголовків попереднього рівня. Допускається виділення різним кеглем і зображенням шрифту заголовків різних рівнів (з пониженням рівня виділювання у міру зниження рівня заголовка). Всі заголовки у змісті починають з про­писної букви без крапки на кінці. Останнє слово кожного заголовка

сполучають точкуванням (крапками) з відповідним номером сторінки в правому стовпці змісту. Зміст є складовою частиною майже всіх книжкових чи журнальних видань.

У журнальних виданнях зміст заверстують інколи на звороті титульного аркуша, на титульному аркуші під «шапкою», на другій чи третій полосах обкладинки, а інколи на вузькій вклейці перед першою полосою. В таких випадках зміст може бути без спуску.

Випускові дані — це основні дані про видання та осіб, які під­готували і випустили видання. Для книжкових видань це: прізвища, імена і по батькові всіх авторів, прізвища редактора, художника, тех­нічного редактора, коректорів, дати підписання книги до набору і друку, кількісні показники видання (формат паперу і частка аркуша, об’єм в умовно-друкарських і обліково-видавничих аркушах, тираж), а також повні видання й адреса видавництва та друкарні, номер замовлення.

Випускові дані набирають найчастіше шрифтом кегля 7—9 пунктів, на повний формат рядка набору чи значно менший формат з виключ- кою рядків по центру і заверстують на останній полосі видання. Якщо вони набрані на повний формат, то їх зазвичай розташовують під тонкою лінійкою внизу полоси, а якщо на знижений формат—то на оптичній середині полоси (оптична середина — ^>/₎ пробілу зверху, ⁵/₈ — знизу). Інколи їх заверстують на звороті титулу внизу, коли є непарне число сторінок.

Книжкові оголошення вміщують на вільних полосах у кінці видання або на третій полосі обкладинки брошури чи книги. На вільних полосах, що залишилися, можуть бути також розміщені анонси і реклама видавництва.

Колонтитули —заголовні дані книги (частин книги), розміщені над текстом кожної полоси (іноді збоку чи внизу). Вони відображають поділ книги на логічні частини і полегшують пошук необхідного розділу. Зазвичай колонтитули застосовуються у виданнях науково-популяр­ного, технічного і довідкового характеру, а також у випадках, коли книга має велику кількість частин. На кожній полосі колонтитули мають відповідати поточному розділу, главі, параграфу. В сучасних виданнях не застосовують колонтитулів, які мають оформлювальне значення, так званих «мертвих» колонтитулів — однакових по всій книзі. Застосовують колонтитули «живі», змінні, тобто різні для різних розділів і глав книги з:

• прізвищем автора зліва і назвою книги справа, для полегшення читачу знаходження в книзі потрібного розділу, глави, полоси;

• назвою глави зліва і назвою параграфу справа або з початко­вими складами слів, розміщених на сторінці у словнику і т. д.

Колонтитули вміщують на всіх внутрішніх полосах у межах зада­ної висоти полоси. За наявністю колонтитулів колонцифри виключа­ють у край рядка. Колонтитули в лінійках виключають так, щоб між рядком тексту і лінійками були однакові пропуски (приблизно 2 п.). Колонтитули (з колонцифрами чи без них) входять у заданий формат полоси, їх відбивають від перших рядків основного тексту на кегль основного шрифту (при багатоколонковій верстці — на ширину від­ступу між колонками). Набирають колонтитули зазвичай одним текстовим рядком з виключкою по центру, рідше з виключкою в край, та шрифтом, який відрізняється від основного тексту (курсив, капітель, шрифт меншого кегля, рядковим чи прописним). У цьому рядку зазвичай розміщується і колонцифра. Колонтитул часто закривається лінійками тільки знизу чи з двох сторін, при цьому відбивка тексту колонтитула від лінійок повинна бути рівномірною з двох сторін.

Ковзний колонтитул — це колонтитул, що змінюється на кожній сторінці. Найчастіше їх застосовують у словниково-енциклопедичних виданнях. Текстові ковзні колонтитули є заголовками, видобутими з неназваного тексту і позначають тему сторінки. Застосовуються у випадках, якщо глави порівняно великого об’єму не розділені на підзаголовки і містять різного роду матеріал. Можуть застосовува­тись до мемуарів, наукових і довідкових видань.

Колонтитули не ставлять на всіх титульних сторінках видання (титули, шмуцтитули, полоси з вихідними даними), на пустих полосах (зворот титулу, шмуцтитулу, полоси «для нотаток»), на полосах пов­ністю заповнених ілюстраціями (окрім наукової і технічної літератури), а також на спускових (початкових) полосах видання. Загальна висота всіх перелічених полос має точно дорівнювати текстовим полосам зколонтитулом.

Колонпінійками називають лінійки, розташовані на кожній полосі видання над основним текстом (з відбивкою від нього на рядок основного тексту) як елемент художнього оформлення видання. Для колонлінійок застосовують різні лінійки і прикраси, як правило, на пов­ний формат рядків набору, але допускається і на менший формат

з виключною лінійки по центру чи до зовнішнього краю. Колонлінійку відбивають від тексту колонтитула на 2 п. Колонлінійку ставлять разом зколонтитулом.

Для зручності користування книгою, газетою чи журналом сто­рінки друкованого видання нумерують. Номера сторінок друкованого видання, що встановлюються в кожній полосі набору, окрім деяких особливих полос, називають колонцифрами.

Колонцифри за вибором видавництва можуть бути розташовані внизу полоси або вверху — в одному рядку з колонтитулом чи без нього. Найчастіше колонцифри виключають до зовнішнього краю полоси (на парних полосах у лівий край, на непарних — у правий), а також інколи по центру полоси.

Для колонцифр зазвичай застосовують шрифт цієї ж гарнітури, що й для основного тексту, але зменшеного на 2 п. кегля. У виданнях особливого призначення й оформлення (довідники, словники, покаж­чики) для колонцифр можна застосовувати шрифти інших гарнітур і збільшених кеглів.

Нижні колонцифри у загальний формат полоси не входять, тобто кегль колонцифри і відбивну не враховують у заданий формат полоси. Якщо основний текст набраний кеглем 10-11 пунктів, то кегль колонцифр зменшують на 2 п. Коли основний текст набраний шрифтом кегля 8-9 пунктів, то для колонцифр кегль шрифту не змінюють. Видавництво має право вибрати будь-який кегль і шрифт колонцифри, й у деяких виданнях кегль колонцифр може бути більшим, чим кегль основного шрифту. Нижні колонцифри можна виключати по центру формату. Якщо по обидва боки колонцифри ставлять тире, то тире від колонцифри відбивають на півкегельну. Відбивна між колонцифрою і текстом має бути на 2 п. менша від розміру колонцифри.

Верхні колонцифри, як правило, розташовують в одному рядку з колонтитулом і виключають до зовнішнього краю, інколи — по центру. Разом з колонтитулом і колонцифрою ставлять колонлінійку. Все це входить у заданий формат полоси набору і їх відбивають від початку полоси (основного тексту) на кегль основного шрифту.

В окремих випадках (словниках, енциклопедіях, довідниках) верхні колонцифри можна ставити без колонтитулів. Часто такі колонцифри набирають шрифтом більшого кеппя з виключною до зовнішнього краю.

Інколи у двоколонковнх виданнях колонцифрами нумерують не полоси, а колонки, тоді на всіх полосах колонцифру лівої колонки виклю­чають у лівий край, а правої колонки — у правий. Верхні колонцифри майже не розташовують посередині колонки в тире.

Колонцифри всіх видів не ставлять на всіх титульних сторінках видання (авантитулі, титулі, контртитулі, фронтиспісі, шмуцтитулах), на полосах з вихідними даними, на пустих полосах (зворот титулу, шмуцтитулу, полосах «для нотаток»), на полосах повністю заповнених ілюстраціями (в наукових і технічних виданнях, на сторінках зі схе­мами, кресленнями, як правило, за вказівкою видавництва колонцифри ставлять). Всі перераховані полоси входять у рахунок сторінок ви­дання. Не ставлять колонцифри також на вклейках, які не входять у загальний рахунок сторінок видання. Верхні колонцифри (з колон­титулами, колонлінійками чи без них) не ставлять на всіх спускових (початкових) полосах. Нижні колонцифри не ставлять на всіх кінце­вих полосах.

У друкованих виданнях, обсяг яких більше ніж 3 друкарських аркуші, в обов’язковому порядку потрібно ставити норму, сигнатуру та сигнатуру з зірочкою.

Сигнатурою називають порядковий номер друкарського аркуша видання, що необхідний для полегшення виконання друкарських та палітурних операцій (друкування, фальцювання, комплектування блоків, перевірка готової продукції). Сигнатуру найчастіше набирають шрифтом 8 п. (петитом) і встановлюють у лівому куті першої полоси кожного друкарського аркуша видання. На третій полосі аркуша встановлюють сигнатуру з зірочкою. Зірочку від цифри не відбивають. Зазвичай її разом з нормою заверстують в одному рядку з нижньою колонцифрою чи відбиваючи від рядка з колонцифрою на 4 п., а за від­сутністю колонцифри внизу полоси — від тексту на висоту рядка.

Так як сигнатура є технічним допоміжним елементом видання, то, пам’ятаючи що сигнатура — це номер друкарського аркуша, її ставлять залежно від частки аркуша видання, тобто для видань, що друкуються в '/₃₂ — через 32 полоси, в */_І6 частку — через 16 полос, в '/, частку — через 8 полос тощо. Номери полос, на яких ставлять норму, сигнатуру і сигнатуру з зірочкою, наведені у таблиці 5.

Сигнатури ставлять на першій полосі кожного аркуша (окрім першого), а сигнатури з зірочкою — на третій полосі кожного друкар-

Таблиця 5

Номери полос, на яких ставлять норми і сигнатури при комплектуванні блоків упідбір

Частка аркуша видання

ЛІ друкарського аркуша			'/іб		'/]
	Сигнатура	Сигнатура	Сигнатура	Сигнатура	Сигнатура	Сигнатура
	і норма	з зірочкою	і норма	з зірочкою	і норма	з зірочкою
1	1	3	1	3	1	3
2	9	11	17	19	33	35
3	17	19	33	35	65	67
4	25	27	49	51	97	99
5	33	35	65	67	129	131
6	41	43	81	83	161	163
7	49	51	97	99	193	195
8	57	59	113	115	225	227
9	65	67	129	131	257	259
10	73	75	145	147	289	291
11	81	83	161	163	321	323
12	89	91	177	179	353	355
13	97	99	193	195	385	387
14	105	107	209	211	417	419
15	113	115	225	227	449	451
16	121	123	241	243	481	483
17	129	131	257	259	513	515
18	137	139	273	275	545	547
19	145	147	289	291	577	579
20	153	155	305	307	609	611
21	161	163	321	323	641	643
22	169	171	337	339	673	675
23	177	179	353	355	705	707
24	185	187	369	371	737	739
25	193	195	385	387	769	771
26	201	203	401	403	801	803
27	209	211	417	419	833	835
28	217	219	433	435	865	867
29	225	227	449	451	897	899
30	233	235	465	467	929	931
31	241	243	481	483	961	963
32	249	251	497	499	993	995
33	257	259	513	515	1025	1027
34	265	267	529	531	1057	1059
35	273	275	545	547	1089	1091
36	281	283	561	563	1121	1123
37	289	291	577	579	1153	1155
38	297	299	593	595	1185	1187
39	305	307	609	611	1217	1219
40	313	315	625	627	1249	1251

ського аркуша. На першому друкарському аркуші сигнатуру і норму ставити не потрібно, так як це будуть титул чи авантитул — залежно від оформлення. Не бажано ставити сигнатуру і норму на шмуцтитулах і полосах, що повністю займають ілюстрації, тому в таких випадках їх пропускають, але враховують.

Нормою називають коротке позначення видання — прізвище автора, певні слова назви видання чи номер замовлення, що встанов­люється на першій полосі кожного друкарського аркуша (окрім першого) і полегшує операцію комплектування блоків.

Для норми завжди задають шрифт кегля 6 п. (нонпарель) будь- якої гарнітури (зазвичай цієї ж, що й основний текст видання) і розташовують у лівому куті першої полоси друкарського аркуша поряд за сигнатурою. Норму від сигнатури відбивають на кегельну шпацію і вирівнюють по лівому краю полоси; інколи з відступом від краю також на кегельну шпацію. В альбомних ілюстраційних виданнях норму не ставлять, на третій полосі аркуша ставлять тільки зірочку. Норми і сигнатури не входять у формат полоси.

Так як норми завжди набирають нонпареллю, а сигнатури петитом, — їх вирівнюють по нижній лінії шрифту. Норму встановлюють також на вклейках. На полосах з хуцожніми ілюстраціями (у тому числі і на вклейках) бажано заверстувати норму так, щоб її обрізали при обрізуванні блока.

Цитати і примітки, що починаються з абзацу і набрані з втяж­кою шрифтом зниженого кегля відбивають від основного тексту в межах висоти рядка основного тексту. Відбивка знизу має бути на 2-4 п. більше, ніж зверху. Цитати і примітки набрані шрифтом основного кегля з втяжкою від тексту не відбивають.

Виноски (примітки, бібліографічні посилання, що поміщаються під основним текстом чи таблицею) набрані на кегль менше за основний текст зв’язуються з текстом цифровим порядковим номером чи зірочкою. Виноску слід поміщати з абзацним відступом на тій же полосі, на якій є знак виноски, відокремлюючи її від основного тексту лінійкою завдовжки 1 кв. (18 мм). Лінійку потрібно відбивати зверху і знизу порівну на ширину рядка (чи знизу на 2 п. менше). У крайньому випадку частину виноски можна переносити на наступну полосу із залишенням на попередній полосі не менше двох—трьох рядків. Над перенесеною частиною виноски слід ставити таку ж лінійку. Виноски в неповних кінцевих полосах поміщають внизу полоси. За наявністю у полосі декількох виносок із зірочками їх — зірочки—слід виключати по правій вертикалі.

Ускладнені видання, крім основного тексту вміщують виводи, таблиці, формули, вірші. До них також відносяться драматичні твори.

Таблиці і виводи, які не мають номера чи заголовка заверстують безпосередньо за текстом до якого вони відносяться і відбивають від тексту зверху — на 4—6 п., а знизу — більшим пробілом, тобто пробіл зверху і знизу не повинен перевищувати двох кеглів основного шрифту.

Клаптикові таблиці і виводи з нумерацією при наявності у тексті посилань типу «див. табл.» можуть бути розташовані у будь-якому місці розвороту, але, як правило, після посилання на них у межах даного параграфа чи розділу. У цих випадках таблиці рекомендовано розта­шовувати на оптичній середині полоси з врахуванням інших елементів видання, що є на розвороті (рисунки, формули, рубрики). Якщо поси­лання розташоване у верхній частині парної полоси, то таблицю заверстують на тій же полосі, якщо в нижній частині — на непарній полосі. Як виняток, допускається заверстати таблицю на непарній полосі дещо вище посилання. Якщо посилання розташоване внизу непарної полоси, то краще вигнати декілька рядків із попередніх полос, щоб посилання перейшло на наступну парну полосу, а за нею розмістити таблицю. Тільки при умові, що зробити це неможливо, допускається відрив таблиці від посилання з додаванням до тексту посилання слів «див. с. ...».

Неповноформатні клаптикові таблиці чи виводи зазвичай виклю­чають на повний формат при їх наборі. Такі таблиці не можна розташовувати у верхній частині полоси, вони обов’язково мають бути закриті мінімум трьома рядками тексту.

Клаптикові таблиці і виводи не треба розташовувати зразу після формули чи безпосередньо перед нею, поряд з ілюстрацією (має бути не менше трьох рядків тексту), а також зразу за заголовком (якщо це не передбачено текстом видання). Також не бажано розташовувати їх на кінцевих полосах.

Клаптикові таблиці малого формату обирають текстом (з вра­хуванням мінімального формату оборки) (рис. 47, а). При цьому таблицю розташовують з виключкою до зовнішнього поля (на парних полосах задається оборка справа від таблиці, на непарних — зліва). У випадках, якщо на полосі є дві клаптикові таблиці малого формату,

їх при можливості потрібно розмістити поряд урозріз, якщо цього зробити не можна (наприклад, при дуже різній висоті таблиць чи якщо їх сумарний формат більший за формат рядка набору), то першу таблицю на полосі розташовують до зовнішнього поля, а другу — до внутрішнього (корінцевого) поля, до того ж між ними має бути не менше трьох текстових рядків.

Клаптикові таблиці і виводи, що заверстані врозріз до тексту (рис 47, б), відбивають з врахуванням суміщення верстки (тобто доводять до цілого числа рядків основного кегля) пробілами зверху і знизу в межах двох рядків основного кегля; таблиці, що розташовані у верхній чи нижній частині полоси, — у межах одного рядка.

Таблицю (вивід) відбивають від тексту зверху і знизу, при цьому відбивка знизу повинна бути дещо більша, аніж зверху. Таблицю, що має нумераційний заголовок виключений вправо, відбивають від тексту на 2-4 п., а знизу—на 8-6 п., якщо основний кегль тексту 10 п. Якщо таблиця має надзаголовний рядок (назву таблиці), то відбивка зверху має бути більшою, аніж відбивка назви таблиці від верхньої лінійки. Точно так відбивають від тексту таблиці, що заверстані в оборку. Текст оборки відбивають від таблиці на 6-12 п.

Полосні таблиці завжди заверстують після посилання на них, бажано на одному розвороті з посиланням. Якщо посилання на таблицю потрапило на непарну полосу, то таблицю переносять на наступний розворот. Але, якщо посилання розташоване на початку полоси, то варто ввігнати декілька рядків у попередні полоси, перемістити посилання на парну полосу і розташувати таблицю на непарній; якщо ж посилання розташоване внизу непарної полоси, то відповідно, бажано вигнати декілька рядків, перемістити посилання на наступну парну полосу і роз­містити таблицю на одному розвороті з ним. Розгорнуті таблиці завжди розташовують на розвороті, за полосою з посиланням на них. Якщо розгорнуту таблицю неможливо розташувати на розвороті (наприклад, у кінці розділу), то її бажано перебрати, зробивши з неї дві полосні таблиці.

Поперечні таблиці заверстують на парних полосах заголовком у зовнішнє поле, на непарних полосах — заголовком у корінець.

Розгорнуті таблиці, поздовжні і поперечні встановлюють на роз­вороті. Примітки і виноски до розгорнутих таблиць розташовують на парній полосі вліво, на непарній полосі — вправо (так само роташовують текст при його підверстці до розгорнутих таблиць). Слід враховувати,

ожуь щкс льбььшннн ннн ррр оо лпл ннн гггггг ннн нн ннн ннн

ЩЩ НІ

ШНН Н

НН ННН НЖННН

ННН ННН ННННН НН ннн нннмнннннннн ннннн ннн ннн ннн ннн НН НН НННН НННННННННННН ННННННННН НННННННН НН НННННННННННН НННН ННННН ННННН НН а

НН НННН ННН ННН ННН НН НН ННН НННН НН ННН НН ННН ННН НННН НН НН Н НННН НН НННН ннннн НННН нннн нннннн ннн НННН нннн ннн нннн нннн нннн ннн нннн

НННННННННННН нннннн нннн ннн ннн нннннн

		ннннннннн
		н ннннн н ннннн нннн
		нннн нннн ннннннннн
		нннн нннн ннннн ннн
		ннн нннннн нннн нннн
		НННННННН ннннннннн ннннннннн нннннннннн

*

ожуь щкс льбь Ь НІ ннн ннн ннннн ллл ннн птггт ннн ррр ггг ннн

ІЦЩПІІП НННН ННН НН

нннн ннннн ннн ннн ннннн ннннн ннннннн ннн ннн ннн нннн нннн

НН НННННННННННН ННННННН НН НННННН НН

є

НН НННН ННН ННН ННН НН НН ННН НННН НН ННН НН ННН ННН НННН НН НН н НННН НН нннн ннннн нннн нннн нннннн ннн нннн нннн ннн нннн нннн нннн ннн нннн нннн нннн ннннн нннн ннн нннн нннн нннн

НН НННН ННН ННН ННН НН ННННН НННН НН ННН НН ННН ННН НННН НН НН н

нннн НН нннн ннннн нннн нннн нннннн ннн нннн нннн ннн нннн нннн нннн ннн нннн нннн нннн нннн ннн нннн нннн ннннннннн нннн ннннн ннн нннннн нннннн НННННН НН НН ННННН ННННН НННН НН НН ННННННН НННН ННН НН

ННН НННН ННН НН ННН НН ННННН НННННННН нннн НННННННН НН нннннн нннннн нннн ннн НН ННННННННН ННН ннн ннн

НН нннн

ннн ннн

ННН НН І

НН ннн

нннн НН ННННН І

ннннннн н ннн н НН нннн НННННН І

ннннннн

ннннннн

ннннн

нннннн

д

НН НННН ННН ННН ННН НН ННННН НННННН ннннн ННН ННН НННН НН НН н НННН НН нннн ннннн НННННННН ннннннннн нннн нннн ннн нннн нннн нннннн ннннннн НННН НННННННН ннн нннннннннннннннн

Рис. 47. Розташування клаптикових таблиць на книжковій полосі: а — в оборку; б — в розріз на формат основного тексту; _в — врозріз з відступами з двох боків; г — врозріз знизу і зверху полос; д — таблиця в оборку, розташована повздовж полоси; е — таблиця в оборку, розташована поперек полоси; є — таблиця розгорнута врозріз полос

що розгорнуті таблиці набрані на збільшений (12-24 п.) формат з виходом у корінцеве поле (на парній полосі вправо, на непарній—вліво).

Розгорнуті таблиці, що не займають повного формату розвороту (зазвичай поперечні таблиці «з клаптиком») розташовують так, щоб вони зайняли всю парну, а залишок їх — частину (до корінця) непарної полоси. Справа таблицю обирають текстовими рядками з відбивкою лівого боку тексту від таблиці на 6—12 п.

Формули є частиною тексту і ніякі зміни у послідовності їх розташування (як це дозволяється для таблиць) недопустимі, тому їх завжди заверстують у тому місці, де вказано в оригіналі. Відбивку формули зверху і знизу роблять у межах кегля основного шрифту, зверху — 4 п. (1,5 лш), а знизу — 6 п. (2 мм) при основному кеглі

10. п. При короткому верхньому рядку основного тексту формулу від нього відбивати не слід (його вважають за пробіл).

Формулу до трьох рядків переносом розривати не можна. Формулу з чотирьох рядків при перенесенні на наступну сторінку ділять навпіл. Частина багаторядкової формули може бути перенесена на іншу сторінку на знаку дорівнює (=) з повторенням цього знаку (у виняткових випадках допускається перенесення формули на знаку плюс чи мінус). Слід уникати перенесення формул з непарної полоси на парну полосу. Не допускається починати нову полосу з формули. Над формулою має бути хоч би один рядок попереднього тексту (але не кінцевий рядок).

Між формулами, що розташовані одна за другою, відбивка має бути не більше чим 4-6 п. Загальну відбивку формули потрібно робити з врахуванням суміщення верстки, тобто з доведенням висоти формули до цілого числа рядків основного кегля.

Експлікації, що розташовані за формулами, є частиною основного тексту і тому їх не відбивають від наступного за ними тексту. Всі відбивки, які необхідні для забезпечення суміщення верстки (коли в експлікації є підключки, дво-, трирядкові формули) роблять над екс­плікацією при заверстці формули.

Віршовані твори розташовують на полосах видання по центру, тому для різних полос виключка рядків великого віршованого твору може бути різною. Відступи зліва рекомендовано визначати з точністю до цицеро (12 п.), як половину різниці між загальним форматом полоси видання і видимим форматом середнього рядка вірша на полосі. При розташуванні на полосах окремих коротких віршів, як правило, витримують однаковий у всьому виданні спуск. Рубрики віршів і зірочки замість рубрик заверстують за правилами верстки рубрик, але при великій кількості малих віршів у виданні і, загалом, при двох малих віршах на розвороті рекомендовано рубрики (і зірочки) заверстувати у рахунок спуску, вирівнюючи вірші на розвороті по першому віршу.

Відбивку між строфами дають у межаж кегля з допустимим зменшенням до половини кегля чи збільшенням до півтора кегля, але обов’язково однаково на розвороті і в межах одного вірша. Якщо строфи розділені різними відступами, то між ними розбивку не роблять.

Вірші на окремих полосах і всередині прозового тексту завер­стують так, щоб поля зліва і справа були приблизно однакові. Вірші всередині прозового тексту заверстують як допоміжні тексти (мен­шим кеглем) з відбивкою від основного тексту в межах кегля основ­ного шрифту. Не можна переносити вірші з однієї полоси на іншу

з розривом строф. У крайньому випадку на першій полосі має залиша­тися не менше двох рядків. При двоколонковій верстці віршів між- колонкова відстань повинна бути не менше двох кегельних шпацій.

Драматичні твори. При верстці драматичних видань, окрім дотримання всіх технічних правил загальної текстової верстки, не можна закінчувати полосу іменем дійової особи, що набрано окремим рядком, а також першим чи першим і другим рядками довгої репліки (у кінці полоси репліка повинна мати не менше трьох рядків або може закінчуватись кінцевим рядком). При переході з полоси на полосу в кінці попередньої полоси має бути повна репліка (чи ремарка) або не менше трьох рядків перехідної репліки, на початку наступної — повна репліка або не менше двох рядків перехідної репліки. Не можна починати нову полосу акторською ремаркою, що знаходиться всередині репліки. Всі постановочні ремарки (їх набирають майже завжди шрифтом меншого кегля), — це додаткові тексти, тому їх відбивають від основного тексту з урахуванням суміщення верстки. Особливість їх верстки — однакова відбивка зверху і знизу (ремарки з відбивками доводять до кегля основного шрифту).

Імена дійових осіб, набраних окремими рядками, відбивають від основного тексту з розрахунку суміщення верстки, причому їх відбивка зверху має бути приблизно у півтора рази більше чим знизу. Репліки дійових осіб, імена яких набрані упідбір з текстом, не відбивають одну від одної. Ремарки, розміщені серед мови дійових осіб окремими рядками, відбивають від тексту порожніми рядками.

ВИМОГИ ДО ЗАВЕРСТКИ РУБРИК (ЗАГОЛОВКІВ)

Відбивки від тексту простих рубрик (тобто з одним заголовком або підзаголовком), набраних у буць-якій кількості рядків, виконуються з таким розрахунком, щоб пробіл над рубрикою був принаймні у півтора рази більше, чим під рубрикою. Якщо текст у кінцевому рядку абзацу перед рубрикою не доходить до її лівого краю, такий рядок при розра­хунку відбивки вважається за пробільний.

Заголовки, що поміщаються на початку полоси, відбивають від колонтитулів (і від верхніх колонцифр) на висоту рядка основного тексту понад звичайну відбивку колонтитула.

Над заголовком, що знаходиться усередині тексту у верхній частині полоси, має бути розміщено не менше чотирьох рядків тексту, а під заголовком — не менше трьох рядків, і відповідно над підза­головками і внизу підзаголовків — не менше трьох рядків тексту.

Підзаголовки «фортки» (врізні) повинні мати формат відступів (втяжок) по всьому виданню однаковий. Такий заголовок має бути закритий зверху і знизу не менше чим двома-трьома рядками тексту. Дозволяється перенесення підзаголовка «фортки» на 1—2 рядки після попереднього кінцевого і ліквідацію абзацних відступів у рядках з втяжкою, а також у рядку, що закриває підзаголовок знизу.

Підзаголовки ліхтариком (боковики) ставлять на непарній полосі справа, а на парній — зліва, в лінію з першим рядком абзацу свого тексту. Внизу полоси підзаголовки ліхтариком розміщують так, щоб під ними залишалося не менше двох повних рядків основного тексту.

Відбивка від тексту складних рубрик (тобто рубрик із заголовками і підзаголовками) має бути зверху в півтора—два рази більше, аніж знизу. Відбивка заголовків і підзаголовків усередині складних рубрик повинна проводитися з розрахунком послідовного зменшення пробілу між рядками тексту, починаючи від першого заголовка до останнього.

ВЕРСТКА ІЛЮСТРАЦІЙ

ВИДИ ВЕРСТКИ ТЕКСТУ Й ІЛЮСТРАЦІЙ

Ілюстраційною називають верстку видань, що вміщують ілюстрації. Виділяють два типи таких видань:

• видання, в яких ілюстрації розташовують на вклейках, не при­в’язуючи їх до описання в тексті (це відноситься до багатьох видань художньої літератури, літератури з мистецтва тощо);

• видання, в яких ілюстрації заверстують безпосередньо у текст, з яким вони тісно пов’язані за змістом і розташуванням (це характерно для наукової, технічної, навчальної і довідкової літератури).

Ілюстрації є важливим елементом художнього й поліграфічного оформлення видань, тому для ілюстраційної верстки діють технічні правила, порушення яких знижують якість видання.

Основні правила — це однотипність оформлення всього видання, тобто не бажано в одному виданні застосовувати різні види верстки ілюстрацій (наприклад, відкриту і закриту: розташовувати ілюстрації однакового формату в оборку і врозріз); точне дотримання суміщення верстки (будь-яка ілюстрація разом з підписом має бути кратна по висоті цілому числу рядків основного тексту); найкраще, з точки зору зручності читання, розташування ілюстрацій на полосах (рисунки, що не займають цілої полоси, завжди розташовують на оптичній середині); узгоджене розташування ілюстрації на полосі і на розвороті (будь-яка полоса чи розворот з ілюстрацією мають бути одним худож­нім цілим), а у виданнях, де текст тісно пов’язаний з рисунками, також строго узгоджене розташування ілюстрацій відповідно до тексту (ілюстрації потрібно розташувати на одному розвороті з посиланням на них і, як правило, після посилання).

Тип ілюстраційної верстки визначають за характером розташу­вання у виданні неповноформатних ілюстрацій. Розрізняють декілька основних типів ілюстраційної верстки.

Відкрита верстка — ілюстрацію розміщують вгорі або внизу полоси, що межує з текстом нижнім чи верхнім боком, при заверстці врозріз або двома боками при заверстці в оборку (в обклад) (рис. 48, а).

Верстка врозріз—ілюстрація дорівнює ширині формату полоси або близька до нього. При верстці ілюстрацій урозріз не можна залиша­ти один абзацний рядок над ілюстрацією і один кінцевий рядок під нею.

Закрита верстка — ілюстрації розміщаються всередині тексту полоси і стикаються з текстом двома боками при заверстці врозріз, або трьома боками при заверстці в оборку. Такі ілюстрації заверсту­ють в оборку текстом, якщо вони невеликі за шириною, їх також роз­міщують на оптичній середині полоси (рис. 48, б).

Глуха верстка—ілюстрація в двоколонковій чи багатоколонковій полосі закрита текстом з усіх боків або при обкладі (оборці) з двох боків чи без обкладу при триколонковій верстці (рис. 48, в).

Верстка полосна (сторінкова) — ілюстрації займають усю сторінку видання. Заверстка їх, як правило, не залежить від виду верстки неповноформатних ілюстрацій, тобто однакова для відкритої, закритої чи глухої верстки. Однак, якщо всі ілюстрації у виданні заверстують з виходом у поле чи «під обріз», то і полосні ілюстрації повинні бути оформлені так само (рис. 48, г).

НННННННННННІ

нннннннн •

ННННННННННН І

ННННННННННН ННННННННННННІ ННННННННННН і ННННННННННН НННННННННН ННННННННННН

Рис. 48. Варіанти розташування ілюстрацій у тексті:

а — Відкрита верстка; б — Закрита верстка; в — «Глуха» верстка; г — Верстка полосна; д— Верстка ілюстрацій на полях; е — Верстка ілюстрацій з виходом у поле під обріз; с— Верстка ілюстрацій з виходом у поле

Верстка на полях — ілюстрації малого формату розміщу­ють на полях видання. З текстом такі ілюстрації не стикуються (рис. 48, д).

Верстка «під обріз» — для окремих видань ілюстрації ставлять з виходом у поле так, щоб при обрізуванні видання з двох боків зрізалась деяка частина ілюстрації, тобто рисунок у готовій книзі не повинен мати зовсім ніякого поля. Якщо ілюстрація розміщена під обріз, то вона повинна виступати за обрізний формат на 5 лш (рис. 48, є).

Верстка з виходом у поле — ілюстрації одним боком чи двома виходять у поле (рис. 48, є).

ВИМОГИ ДО ВЕРСТКИ ІЛЮСТРАЦІЙ

Верстка ілюстрацій у виданні повинна бути одноманітною за роз­міщенням. Рисунок повинен поміщатися ближче до тексту, до якого вона відноситься. Переважно ілюстрацію зверху і знизу від тексту відбивають у межах кегля основного шрифту так, щоби вона разом з пробілами і підписом по висоті була кратною кеглю основного шрифту. При оборці ілюстрацію збоку відбивають на 12 п. (4,5 мм) Від тексту її відбивають зверху на півтори висоти рядка, знизу — на три рядки.

При розміщенні на полосі двох рисунків (одного під іншим), співвідношення частин тексту має бути 3:2:5. Між двома ілюст­раціями повинно бути не менше трьох рядків тексту. Не допуска­ється їх розміщення перед посиланням у тексті, якщо ілюстрація буде на непарній полосі, а посилання — на наступній парній (зво­ротній) полосі.

Неповноформатна ілюстрація на полосі без тексту повинна бути розміщена на оптичній середині (дещо вище за центр полоси). При розміщенні прямокутної ілюстрації в кут, вона має вписуватися у фор­мат полоси.

Якщо при верстці рисунок повністю або частково займає сусідню сторінку, то таку верстку називають розгорнутою, а коли переходить на наступну сторінку — багаторозгорнутою. Користуючись різними видами верстки, верстальник має великі можливості найвиразніше розташувати ілюстративний матеріал, враховуючи його особливості.

Застосовуючи різні види верстки ілюстрацій в одному виданні, важливо не порушувати стильову єдність видання, змішуючи види версток у межах розділу чи розвороту. Не можна заверстувати ри­сунки в кінці розділу чи глави перед заголовком наступного розділу. Не заверстують рисунки на кінцевих сторінках, за винятком ілюстрацій у технічних книгах, де на тих же сторінках є посилання на ілюстрацію. Рисунки, які заверстують врозріз, при відкритій верстці розміщують зверху або знизу полоси.

При закритій верстці ілюстрації врозріз її завжди розміщують (якщо немає інших вказівок видавництва) на оптичній середині полоси, тобто так, щоб над рисунком разом з підписом містилося приблизно ³/₈ тексту, а під ним — ⁵/₈ усіх текстових рядків. При заверстці ілюстрації врозріз над нею не можна залишати абзацний рядок, а текст під нею не може починатися кінцевим рядком. Якщо у всьому виданні ілюстрації верстають з виходом на поле чи «під обріз», тоді вихід ілюстрації дають повністю у зовнішнє поле.

Ілюстрації, по висоті близькі до загальної висоти сторінки, краще заверстувати на окремій сторінці. Мінімальна кількість тексту, який може бути підверстано до такої ілюстрації — 3—4 рядки при відкритій верстці, а при закритій верстці 2-3 рядки над ілюстрацією і 4-5 рядків під нею.

Рисунки, значно менші за форматом аніж рядки набору, завер­стують з оборкою текстом з одного чи двох боків. Мінімальний формат оборки визначається видавництвом і переважно складає для кегля:

8. п. — 2 кв.; 10 п. — 2 ‘/₂кв.; 12 п. — 3 кв.

Якщо на сторінці є лише одна ілюстрація в оборку, то її завжди розташовують до зовнішнього краю сторінки, тобто на парній сторінці зліва, а на непарній — справа, на оптичній середині сторінки по висоті — при закритій верстці і в нижній чи верхній край сторінки — при відкритій верстці. В оборку не можна вставити рубрики і формули. У технічних виданнях, як виняток, можна залишити в оборці рубрику, яка набрана впідбір з текстом. Розмір абзацного відступу в оборці має бути однотипним для всього видання.

Для ілюстрацій, що мають складну конфігурацію, часто роблять ступеневу оборку. При такій оборці не рекомендується робити ступені меншими ніж 3—4 рядки основного тексту. Між ступенями не можна збільшувати чи зменшувати міжрядкові пробіли.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ПІДРИСУНКОВИХ ПІДПИСІВ

При верстці книги важливим фактором є взаємодія тексту та ілюстрації. Щоб звільнити простір для рисунка використовують опцію «Обтікання текстом». Якщо на одній сторінці потрібно розмістити дві ілюстрації малого формату (одну зверху, а іншу знизу), тоді між ними має бути не менше трьох рядків тексту, при умові що ілюстрації не об’єднані в групу. Якщо ж дві ілюстрації, що суттєво різняться висотою, потрібно розмістити на сторінці врозріз, то їх слід рівняти по нижній лінії; над нижчою ілюстрацією роблять оборку, формат якої був би однаковим з форматом ілюстрації і висотою — не менше чотирьох рядків тексту.

У художніх виданнях часто зворотний бік вклейки не задруко- вують, а залишають чистою. В такому випадку ілюстрацію завер­стують на непарній сторінці. Верстаючи на полосі дрібні ілюстрації, зібрані в групу, слід обов’язково звернути увагу на розміщення таких ілюстрацій згідно з номерами, на збереження прямокутності сторінки (розташовуючи ілюстрації якомога ближче до країв); відбивка між ілюстраціями має бути рівномірною і не надто великою.

При розміщенні півтонових насичених ілюстрацій потрібно вра­ховувати зворотну сторінку, на якій можуть бути таблиці чи рубрики великого кегля, що через просвічуваність паперу порушуватимуть сприйняття ілюстрації.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ПІДРИСУНКОВИХ ПІДПИСІВ

Підписи під ілюстраціями набирають на кегль менше за основний текст без збільшення інтерліньяжу, незалежно від того, як набраний основний текст. Пробіл між ілюстрацією і підписом має бути меншим, чим між підписом і текстом.

Найповніший підпис повинен містити номер ілюстрації з відбивною номера на півкегельну шпацію (наприклад, рис. 1, рис. 2, рис. З тощо), а також повний текст підпису й експлікацію (розшифровування) нумерованих частин чи умовних позначень. Якщо розшифровування дається по ходу викладу тексту, поміщати експлікацію в підпис не потрібно.

Номер ілюстрації набирають в один рядок з підписом і відокрем­люють від неї крапкою. Текст підпису набирають з прописної букви. Крапку в кінці підпису не ставлять або ставлять двокрапку, якщо далі

подається розшифрування позицій (пояснювальний текст, який набирають на кегль менше за сам підпис). Розшифрування позицій розташовують з нового рядка впідбір. Позиції відокремлюють одну від іншою крапкою з комою; номери позицій відокремлюють від їх розшифрувань знаком тире.

Підписи під ілюстраціями, як правило, мають бути набрані на формат видимої частини ілюстрації повними рядками без абзацу з виключкою останнього рядка по центру відповідно до цього формату. Винятком можна вважати дуже довгі підписи, що займають більше чотирьох-п’яти рядків повного формату. Зменшення їх фор­мату робить підпис дуже великим за висотою, що погіршує зовніш­ній вигляд.

Підписи бажано розташовувати під ілюстрацією, а не збоку від неї. Якщо розмір ілюстрації явно не відповідає умовам якісної верстки, то необхідно змінити її розмір.

Пробіл між ілюстрацією і підписом не повинен перевищувати кегля основного шрифту. Відбивку підпису від наступного тексту роблять у межах двох кеглів шрифту. При наявності у підписі тексту петитом і нонпареллю (легенда чи експлікація) остання відбивається зверху не більше чим на 2—4 п. У цілому висота ілюстрації з підписом і від- бивкою має бути кратною кеглю основного шрифту.

БАГАТОКОЛОНКОВА ВЕРСТКА

При дво- і багатоколонковій верстці (найчастіше в журнальному наборі, а також при виданні словників, енциклопедій і довідників) кожну колонку (шпальту) верстають за правилами одноколонкової верстки. Не рекомендовано:

• починати колонку кінцевим рядком і закінчувати абзацним;

• заверстувати формулу на початку колонки;

• розташовувати у колонці ілюстрації без тексту між ними тощо.

Окрім цього, існують і специфічні правила багатоколонкової

верстки. Всі рядки основного тексту в колонках повинні точно вирів­нюватись по одній лінії, кожен випадок несуміщення верстки дуже погіршує загальний вигляд полоси.

Колонки розділяють між собою проміжком (6-12 п.), а в особливих видах видання до 24 п. Інколи у вузькому проміжку ставлять лінію, відбиту з двох боків на 2 п.

Якщо текст різних колонок набраний різними кеглями, дотримати суміщення рядків практично неможливо, однак загальна висота колонок має бути однаковою з точністю до половини пункта. У ході верстки багатоколонкової полоси кожну колонку верстають окремо.

Колонтитули при багатоколонковій верстці набирають на повний формат полоси. Розміри відбивок колонтитула від тексту мають приблизно дорівнювати ширині пробілів між колонками. Якщо у виданні колонцифри ставлять на кожній полосі, то їх як правило розташовують в одному рядку з колонтитулом і виклю­чають до зовнішнього краю полоси. Якщо при двоколонковій верстці нумерують кожну колонку, то при розміщенні колонцифр в одному рядку з колонтитулом колонцифру лівої колонки виключають у правий край, а правої колонки — у лівий. Так само виключають колонцифри колонок, які набрані окремим рядком внизу полоси. Якщо ж колонки нумерують у три- і багатоколонковій верстці, то колонцифри завжди набирають окремим рядком і виключають по центру відповідно до кожної колонки.

Якщо виноска (при багатоколонковій верстці) відноситься до заголовка чи іншого елемента видання, що заверстують на повний формат полоси, то її розташовують у першій колонці. Виноски при багатоколонковій верстці оформляються так як і при одноколон- ковій. При розташуванні виносок внизу полоси необхідно звільнити для них місце, піднявши нижню границю всіх колонок на одну висоту, а ширина блоку виносок має дорівнювати полосі набору книги. Виноски на формат однієї колонки підверстують у цій колонці, де знаходиться відповідний знак виноски. При розташуванні виносок внизу кожної колонки ширина блока виносок має відповідати ширині колонки. Знак виноски у тексті відбивають на 2 п., а у самій ви­носці — на півкегельну. Над виноскою ставлять світлу лінійку на 1 кв. (18 мм) Розмір відбивок разом з лінійкою має бути кратним основному тексту.

У багатоколонкових виданнях всі рубрики поділяються на два види: рубрики, що відносяться до однієї колонки (підзаголовки в тексті, заголовки окремих статей, що розташовані в одній колонці), і рубрики, що відносяться до декількох колонок (чи до всіх колонок). Перший вид рубрик верстають за правилами одноколонкової верстки

з виконанням всіх вимог до їх відбивок. Не рекомендують розта­шовувати у двох сусідніх колонках рубрики на одній горизонталі, так як вони будуть сприйматись як загальна рубрика і погіршать зовнішній вигляд полоси. Уникнути цього можна за рахунок вгонки чи вигонки декількох рядків. Рубрики, що відносяться до декількох колонок, заверстують на весь формат колонок, до яких вони відносяться, з виключкою по центру чи в край залежно від характеру оформлення всього видання (рис. 49). Рубрики другого типу, які «розрізають» полосу, — тобто весь текст, що передує рубриці, — мусять розташовуватись над нею, а текст, до якого рубрика відно­ситься— під нею. Тому в ході верстки до встановлення рубрики весь попередній текст розверстують рівномірно по всіх колонках. В останній колонці може бути на один рядок менше.

НННИЛННН ннннн

нннн нннн ннннн НННЦ

нн нннінн ннн нн.

ннн няЬннннн ннн нннн ннн

нннн нннн ннунн нн _нннннніінн ннн нн н/ннн ннн нн НІ ннн ннн ніу^нн нн нннЧда ннннн нннн ннннн нн нннннннннн

нннн нннн ннннн нн нннннн ннн нннннннннннн ннннннин ннн НННННІ^ННННН ННН НННННННН НННН ннннн нн нннннннннн

ННН ННН

ннн нн ннннн/ янн нн ннннн ННН ННННІННН[/ ннн нннн ннн нн

ннннн ннн нннн ннн ннн ннннн нн ннн нн

Рис. 49. Заверстка рубрик у двоколонковій верстці

нннн нннн ннннн нн нннннн ннн ннн нн ннннн ннн нннн ннн ннн ннннн нн

ННН ні нннн

нннн

нннннн

нн ннннн ннн нннннннн

нннн нннн ннннн нн нннннн ннн

НННН ІШЛИ ннннн НН У>ПШІН ннн 4НННН Н НННН ннн ннн ннннн нн ннн нн ннннн нннн ннннн нн нннннн ннн ннн нн ннннн ннн нннннннн

Рис. 50. Заверстки таблиць у двоколонковій верстці

Таблиці можуть бути розташовані на формат двох чи декількох колонок. При цьому таблиця не має розрізати текст полоси, тобто текст у кожній колонці переходить через таблицю зверху вниз (рис. 50). Відбивку таблиць і формул виконують за правилами одно- колонкової верстки.

Формули завжди заверстують на формат однієї колонки. Допускаються переноси формул, перебирання меншим кеглем, але розташовувати формулу, що відноситься до одної колонки на дві колонки чи врозріз тексту полоси категорично заборонено.

У багатоколонковій верстці бажаним форматом ілюстрацій є формат колонки. В окремих виданнях ілюстрації малого формату заверстують в оборку в одній колонці, причому у всіх випадках, як на непарних, так і на парних полосах такі ілюстрації виключають у правий край колонки. Ілюстрації, що заверстують врозріз двох чи більше колонок, полосу не розрізають — текст колонок переходить через ілюстрацію зверху вниз (рис. 51).

НННННННННННН ННННННННННННН НННННННН НН НННН

нннн нннн ннннн нн нннАнн ннн нн

ННН НфННННН

ннн нннн ннн

ннн

нннн нннн ннннн нн нннннн ннн нннннніїннннн нннннішін ннн НННННІфННННН

нннн нннн нн нн

ннн нн

ннннн ннн нннннннн нннн ннннн нн нннн ннннн нн ннннннннн ннннннннннн

Рис. 51. Заверстки ілюстрацій у двоколонковій верстці

У двоколонковій верстці видання зустрічають глуху верстку ілюстрацій, тобто «вглуху», рівномірно обирають текстом з чотирьох боків. Горизонтальний розмір ілюстрації не має перевищувати '/з формату полоси.

Норми і сигнатури в багатоколонковій верстці встановлю­ються як і в одноколонковій.

ВЕРСТКА ЖУРНАЛЬНИХ ВИДАНЬ

ВИДИ ЖУРНАЛІВ І ЇХ НОРМАТИВИ ФОРМАТІВ

Журнал — це періодичне видання, що містить статті або рефе­рати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, літературно-художні твори, що мають постійну рубрикацію і стиль оформлення.

ДСТУ ГОСТ 7.60 «Видання. Основні види. Терміни і визначення» встановлює наступні види журналів:

• суспільно-політичний журнал — містить статті і матеріали актуальної суспільно-політичної тематики, призначений для широкого кола читачів;

• науковий журнал — містить статті і матеріали теоретичного і прикладного характеру, призначений науковим й інженерно-техніч­ним працівникам;

• науково-популярний журнал — містить статті і матеріали про основи наук, про теоретичні й експериментальні дослідження в області науки, культури і практичної діяльності, що є для розповсю­дження знань і самоосвіти (в т. ч. серед дітей);

• виробничо-практичний журнал — містить статті і матері­али з технології, техніки, економіки, організації виробництва чи практичної діяльності, методичні розробки, призначений працівникам певної галузі;

• популярний (ілюстрований) журнал — містить статті і мате­ріали з питань культури, спорту, побуту та ін., призначений широкому колу читачів;

• літературно-художній журнал — містить твори художньої літератури, а також публіцистичні і критичні статті і матеріали;

• реферативний журнал — періодичне реферативне видання.

Формат журнальних видань умовно позначають розміром аркуша

паперу для друку в сантиметрах і частках аркуша. Формат сторінки (після обрізування) позначають у міліметрах.

Формат полос набору, розміри розкладки полів у журналі визна­чаються видавництвом залежно від виду і призначення журналу, його формату, характеру і розміру ілюстративного матеріалу, від вимог графічної композиції (дизайну), а також з урахуванням вибраної техно­логії скріплення. Зазвичай у журналі ширину полоси набору розбивають на декілька колонок. При цьому задається міжколонковий проміжок.

РІЗНОВИДИ ВЕРСТКИ ЖУРНАЛЬНИХ ВИДАНЬ

Верстка є процесом розміщення текстових і графічних матеріалів журналу на полосах (сторінках) заданого формату, що відповідає певним композиційним, гігієнічним і стильовим вимогам. За складом основних елементів, що визначають особливості верстки, всі види журналів можуть бути розділені на групи:

1. «Товсті» текстові журнали (літературно-художні, наукові). Основні елементи повністю збігаються з книжковими виданнями. Друкарські аркуші, що створюють зошити, титульний комплекс, колонтитули, текстові, спускові і кінцеві полоси, зміст не відрізня­ються від книжкових видань. При верстці цієї групи журнальних видань можна користуватися правилами верстки книжкових видань.

2. Літературно-художні журнали. Певну специфіку складає наявність у їх складі віршованих і драматичних творів, при верстці яких слід дотримуватись спеціальних технічних правил.

3. Наукові журнали. У них властиве використання математич­них і хімічних формул, таблиць і виводів, діаграм і графіків, при верстці яких необхідно дотримуватись відповідних правил.

4. «Тонкі» (малооб’ємні, великого формату) журнали у віддру­кованому вигляді є одним зошитом, вміщеним в обкладинку. Титул у тонких журналах у більшості випадків дається у вигляді шапки на першій сторінці тексту. Колонтитули в тонких журналах найчастіше не застосовуються. При великому форматі журналу його полоси верстають у декілька колонок: у дві-три, а іноді й в чотири-п’ять колонок. При цьому слід дотримуватись правил багатоколонко- вої верстки.

5. Особливу групу журналів представляють ілюстровані видання, в яких частка графічного матеріалу досягає 70 % і більше. До цієї групи належать не тільки популярні ілюстровані журнали, але науково- популярні і навіть виробничо-практичні журнали (журнали з комп’ютер­ної техніки і технології). Велика роль у цих виданнях відводиться компоновці графіки і тексту, верстці монтажів за допомогою так званих «шарів» та інші прийоми графічного дизайну.

Ілюстровані багатоколірні журнали об’ємом від 48 до 96 сторінок відрізняються від текстових книжкових видань великою насиченістю ілюстраціями, різноманіттям оформлення, нестандартністю прийомів

верстки. Якщо книга чи подібний до неї текстовий журнал мають достатньо певну структуру, що складається з набору цілком сталих елементів, композиційно пов’язаних один з одним, то ілюстрованому журналу властивіша вільна композиція, що підпорядковується лише найбільш загальному сценарію, який спирається на деякі тематичні розділи (рубрики). Ілюстрація в книзі чи газеті виконує підлеглу роль відносно текстового матеріалу; в ілюстрованому журналі текст й ілюстрація виступають як рівноправні партнери. У зв’язку з цим найбільш відповідним прийомом верстки подібного роду видання є об’єктно-орієнтоване макетування.

СТИЛЬОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ІЛЮСТРОВАНОГО ЖУРНАЛУ

Шрифтове оформлення основного тексту журналу рекомен­дується обмежити двома гарнітурами шрифту, але з використанням широкого асортименту зображень. В основному тексті використо­вуються гарнітури із засічками. Для окремих статей (репортажі, інтерв’ю) допускається застосування рубаних гарнітур. Вони ж вико­ристовуються при форматуванні додаткового тексту і виділювань. Кегль шрифту текстового матеріалу вибирає видавництво залежно від виду журналу.

При верстці журналів використовують, як правило, триколонковий формат. Якщо макет журналу включає безліч структурних елементів (графіка, ілюстрації, рубрики), слід розбивати полоси на чотири колонки. Абзацні відступи повинні бути не більше кегельної шпації. Виключка (форматування) здійснюється по ширині колонок чи в лівий край.

Ефективним методом виділювання початку статті є застосування ініціальної літери (буквиці), яка повинна мати жирне зображення. Заголовок, підзаголовок і рядок з ім’ям автора мають бути взаємо­зв’язані. При цьому можуть бути використані капітелі і курсив, що дозволяє зв’язати ці елементи і в той же час відокремити їх від решти частини тексту.

Врізання (допоміжна замітка чи цитата) може бути виділене за допомогою затіненого фону, край якого відокремлений від основного тексту на один-два пробільні рядки. У кінці статті рекомендується ставити спеціальний знак (логотип).

Разом з текстом, провідним компонентом ілюстрованого журналу е зображення, що передає основну інформацію в нетекстовій наочній формі за допомогою образотворчих засобів і прийомів. Найтиповіші наступні зображення: фотографія, фотомонтаж, колаж (зображення, отримане накладанням шарів чи складанням частин різних зобра­жень). Текст у такому зображенні має допоміжну (пояснювальну) функцію. Часто зображення розміщується на одному з шарів, а текст — на іншому. Це не тільки полегшують роботу з різними елементами полоси, але дозволяє досягти оптимального поєднання того й іншого.

Важливою характеристикою ілюстраційної (чи змішаної) по­лоси є відсоток площі полоси, зайнятий зображенням. В ілюстро­ваних журналах він складає від ЗО до 70 %. У деяких випадках зображення займає дві сусідні полоси, тобто розворот. Одним з варіантів оформлення полоси є задруковування фону під обріз; причому на цьому фоні можуть бути розміщені як текстові фраг­менти, так і зображення.

При безпосередньому розміщенні тексту на кольоровому фоні чи багатоколірній ілюстрації існують дві можливості: друкування чорною фарбою на світлому фоні і виворотка шрифту (інверсне зображення) на темному фоні.

СПЕЦІАЛЬНІ ПРИЙОМИ ВЕРСТКИ

Гнучка модульна сітка дозволяє задавати різне число колонок, а також колонки різної ширини для різних статей. Гнучка сітка створюється на основі стандартної сітки, що зберігає єдиний стиль. Змішуючи сітки двома, трьома і чотирма колонками, верстальник дістає можливість легко розділяти різнорідні елементи й об’єднувати зв’язані заголовки. Структурні елементи верстки (основний текст, вставка, зображення, графік, підпис до малюнка) повинні займати по ширині ціле число колонок.

Створення нумерації рядків на бічному полі дозволяє вер­стальникові або коректорові визначати, скільки рядків знаходиться в тексті, над і під текстом. Відповідно до цієї нумерації в робочій області з’являються напрямні, що полегшують процес верстки. При виведенні макета на фотоплівку ці лінії не відображаються.

ВЕРСТКА ГАЗЕТНИХ ВИДАНЬ

Газета — це періодичне друковане видання, один з основних засобів масової інформації, в якому публікуються матеріали про поточні події в суспільному та політичному житті країни та за її межами. Об’єм газети може коливатися від 2 до 100 і більше сторінок.

Праобразом газет вважаються прадавні рукописні зведення новин. У Венеції у XVI столітті за зведення платили дрібну монету — gazzetta (звідси походить назва сучасних газет).

В Україні спостерігається бурхливий розвиток періодичної преси. Постійно з’являються нові газети і журнали, фундаторами яких є найрізноманітніші установи. Для багатьох із них видавнича діяль­ність не є основною. Через це уваги їй приділяється небагато, випуск роблять не фахівці журналісти та поліграфісти, а часто випадкові люди, причому більшість таких видань швидко зникає. Однак і ті, що зали­шаються, зазвичай виходять із низьким рівнем оформлення.

Художнє оформлення газети, полоси і навіть добірки — велике мистецтво. Оформлення сприяє висловленню ідеї газетного матеріалу з допомогою художніх і технічних засобів. Мета оформлення газети — ясно й просто, красиво й доступно донести до читача матеріали статей, кореспонденцій, заміток.

Особливостями газетного виробництва є оперативність та гнуч­кість. Усі операції при виготовленні газети (набір, верстка, виготовлення друкарських форм, друк та експедиціювання) виконуються за стиля­ми. Для кожної газети складають графіки здачі оригіналів у вироб­ництво. Зазвичай частина матеріалу поступає в набір за день до початку верстки, а решта — в день верстки. Це забезпечує ритмічну роботу і вчасний вихід газети.

ФОРМАТИ ГАЗЕТИ І ФОРМАТ РЯДКІВ

Стандартні формати А2, АЗ і А4 було введено ще 1928 р. У сві­товій практиці можна виділити 5 найпоширеніших груп газетних форматів. Найчастіше трапляється великий (світовий) формат— А2. Другим поширеним у світі є малий формат (АЗ), його типовий розмір — 297 х 420 мм. У газеті, що виходить на полосах формату АЗ, більшість матеріалів невеликі за розміром — інакше у номері важко висвітлити різні теми, що цікавлять читачів.

В Україні використовують зазвичай три формати — А2, A3 та A4. Для газет, що друкуються на рулонних машинах іноземного виробництва, можливі також розміри 297 х 440 мм і 297 х 452 мм.

Формат газети визначають розмірами паперу, на якому її дру­кують. Для газет із великим тиражем, що друкуються на ротаційних машинах, використовують рулонний папір. Для газет із невеликим тира­жем, що друкують на плоскодрукарських машинах, використовують флатовий папір (окремими аркушами).

Від розміру сторінки, залежить формат газетної полоси. Полоса — це відбиток на папері зверстаних матеріалів газетної сто­рінки. Полоса завжди менша від газетної сторінки, до якої, крім газетної полоси, входять верхнє, нижнє та бокові поля й частина середника, що поділяє суміжні полоси газети.

Поля у газеті не відіграють такої естетичної ролі як у книзі чи журналі, де вони організовують відпочинок для очей із переходом одного рядка на інший, але вони потрібні для того, щоб номер краще зберігся, а внутрішні — ще й для підшивки.

Від формату газети, її полоси і кількості полос номера залежить обсяг газети. Чим більший формат газети, тим більше матеріалів можна вміщувати в одному номері. Обсяг номера й матеріалів, що публікуються в ньому, зростає зі збільшенням кількості його сторінок.

Більшість газет має на своїх полосах постійну кількість однако­вих за розміром колонок, що значно полегшує макетування й верстку. Але іноді оформлювачі свідомо змінюють кількість і розмір колонок. У разі публікації великих текстових блоків доцільно збільшувати формат колонки, полегшуючи цим її читання. А в інформаційних до­бірках (де переважно короткі замітки) можна навпаки зменшити формат колонок.

Формат колонок залежить від ширини шрифту. Чим більший шрифт, тим ширшим може бути рядок. Для визначення формату колонки велике значення має накреслення шрифту. Чим чіткіший малюнок, тим більше можливостей застосування шрифту в різних форматах.

Газетне видання різних видів є аркушевим виданням у вигляді одного чи декількох друкарських аркушів, пристосоване видав­ництвом до специфіки даного періодичного видання. ГОСТ 7.60 «Видання. Основні види. Терміни і визначення» визначає наступні види газет:

• загальнополітична газета — за місцем випуску і розповсю­дженням розрізняють: державну, обласну, міську, районну, багатоти­ражну газети;

• спеціалізована газета — за читацькою адресою розрізня­ють: професійну, літературну, рекламну та ін. газети.

Розміри (формати) газет повинні відповідати ГОСТ 9254 «Газети. Розміри». Проте характеристики форматів сучасних газетних машин можуть відрізнятися від стандартних форматів за рахунок ширини рулону і довжини рубання аркуша. У цьому випадку допускається зміна формату газет.

Розміри друкарських полос визначаються розмірами сторінок і установкою меж полів. Поля часто зменшуються видавцями для збільшення площі друкарської полоси.

Кількість і ширина колонок залежать від вживаного формату, оформлення полоси, ширини міжколонкових проміжків. Для виді­лення формату окремих статей можуть бути використані колонки полуторної чи подвійної ширини. Додаткові матеріали (програма ТБ, оголошення, випускові дані тощо) верстаються в колонках зменшеного формату. У будь-якому випадку, загальна ширина полоси повинна бути постійною, наприклад:

7 колонок шириною 51,2 мм 51,2x7 + 4,6 х 6 = 386 мм;

1. колонка подвійної ширини і 6 звичайних колонок 107 + 51,2 х 6 + 4,6 х 5 = 386 мм;

8. колонок зменшеного формату 39,6 мм 39,6 х 9 + 3,7 х 8 = 386 мм.

Різноманітність у форматах і шрифтах створює контраст, який пожвавлює полосу, допомагає сприйняттю надрукованого.

Текстовий газетний оригінал має бути оформлений відповідно з Держстандартом. У зв’язку зі стислими термінами виробництва допускаються оригінали з невеликим відсотком правки. Поправки мають бути внесені в оригінал акуратно, розбірливим почерком.

Оригінал, який поступає в набір, повинен бути ретельно вичи­таним і розміченим, скорочення та умовні позначення повинні бути уніфіковані. На першій сторінці багатосторінкового оригіналу вказу­ють загальну кількість сторінок (наприклад, 1-12,1-16 тощо). Кожна сторінка оригіналу повинна друкуватися з абзацного відступу. Оригінали заголовків (дублікати) передруковують на окремому бланку з вказівкою назви газети, гарнітури, кегля й накреслення шрифту, формату набору, розташування заголовків та номера шпальти, де має бути вказаний заголовок. До оригіналу додають специфікацію, в якій вказують назву матеріалу та розрахункову кількість рядків набору. Матеріал поступає в набір частинами. Деякі матеріали повідомлень можуть поступити в процесі набору й верстки. Оригінали поступають у виробництво відповідно з гра­фіками, розробленими редакцією спільно з друкарнею.

МАКЕТ. ВИДИ МАКЕТІВ

Основним технічним документом для верстки газет є графічний макет, по якому верстають кожну газетну полосу. В макеті вказані складові частини полос, порядок їх розташування, вказано місце для заголовків, ілюстрацій оголошень тощо.

Для виготовлення макету, крім плану номера, необхідно мати оригінали (чи підбірки) текстових, ілюстративних матеріалів; макетні бланки (форматки); лінійки-рядкоміри, кольорові олівці та ручки, ножиці, гумку, клей. Макетний бланк відтворює газетну полосу натуральної величини або зменшеною. На ньому позначено стандартні текстові колонки і нанесено шкалу кількості рядків у колонці. Стан­дартна лінійка для вимірювання рядків має шкалу — на лицьовому боці — квадрати (нонпарель і цицеро) і сантиметри, на зворотному боці — петит (8 п.), корпус (10 п.).

При макетуванні використовують спеціальні умовні позначення текстових колонок, ілюстрацій, лінійок тощо. Колонки можуть бути позначені змійками, зигзагом, стрілками, штрихуванням і кривою. Ілюстрації найчастіше зображують конвертом (квадрат, перекрес­лений діагональними лініями). Лінійки позначають прямими лініями і розписують на макеті, тобто вказують їх характер. Крім того, деякі види лінійок (хвилясту, пунктирну, асюре тощо) можна зобра­зити графічно.

Якщо в газеті немає певної системи розташування заголовків, їх позначають на макеті так, як мають виключатись на полосі.

Крім того для правильного розташування й виділення матеріалу складають макет кожної газетної полоси, на якому точно розраховано розташування тексту всіх статей, ілюстрацій, заголовків та інших елементів. Макет виготовляють у редакції. Він поступає у вироб­ництво, як правило, разом з оригіналом.

Перед тим, як виготовити остаточний варіант макета, роблять декілька ескізів полоси (згідно з планом номера). Приймається найбільш вдалий варіант.

Макет — це графічний план верстки, який дає чітке уявлення про розподіл матеріалів на полосах, про всі деталі їх оформлення. Макет має забезпечити швидку й чітку верстку всіх полос, номера відповідно до графіка цього випуску Найважливіша вимога до макета — його точність. Він має повністю відповідати майбутньому номеру газети щодо розміщення заголовків матеріалів, їх розмірів, оформлення всіх деталей.

Існує два основних види макета, що мають різне призначення. Загальний макет усього номера дає наочне уявлення про його композицію, розподіл і розташування найважливіших матеріалів на полосах. На такому макеті зазвичай не вказують розташування дрібнихматеріалів та ілюстрацій. За способом виконання макети поділяютьна графічні та розклеєні.

Розклеєний макет складається з паперових відбитків гранок текстових матеріалів і відбитків з ілюстрацій, що їх наклеюють на макетний аркуш або сторінку старого номера газети. Розклеєний ма­кет значно збільшує час, але дозволяє досягти точнішого макетування.

Графічний макет (рис. 52) виготовляють на газетному аркуші, який відтворює газетну полосу в натуральний чи зменшений розмір. На такому аркуші вказано стандартні текстові колонки і шкалу кількості рядків у колонці. Складаючи графічний макет на аркуші, олівцем чи чорнилом вказують усі особливості розташування й оформлення заголовків, текстових матеріалів й ілюстрацій. Графічний макет дозволяє оперативно організувати випуск номера. Для підготовки такого макета немає необхідності очікувати закінчення набору всіх матеріалів. Графічний макет полоси надсилають на верстку разом з оригіналами матеріалів, що їх мають надрукувати на полосі. На рис. 52 наведено зразок макета першої сторінки газети.

НАРОДНЕ СЛОВО

Української /

Загалмюполіп и

чнии тижневі ін

подног Партії

'о-unp.com

Й У К'І'л'ШГЬКІ ЧЛ

N

І! 1ІЛЙ УкТЛЇНСЬКК!

ПОТРІБНІ

ЗМІНИ!

ІИІУКТЛІНСЬКЬ.КЇ

Юрій КОСТЕНКО:

/" ЧОМУ УНП '\ ЙДЕ НА ВИБОРИ ЗІ СВОІМ у КАНДИДАТОМ?У

Боир—тесє!

Рис. 52. Макет газети першої сторінки

ЦЛРОД№

Спеціальний випуск, червень2010р.

Загальнополітичний тижневик УкраїнськоїНародної Партії —її ■■ —

РОБИ Ш'АШІ.Ш,. КУПУЙ УКРАЇНСЬКЕ. ЗАХИЩАЙ УКРЛЇІІСШ'.!

¹ ні рішення, ЯКІ ВІДПО­відають інтересам ■ України й українця. Це сильна держава і боє­здатна армія, озброєна

Юрій КОСТЕНКО:

Бо ир—твоє!

ЧОМУ УНП ЙДЕ НА ВИБОРИ

зі своїм

КАНДИДАТОМ?

Українська Народна Партія пропонує країні ідею ЕКОНОМІЧНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ-як единий можливий шлях виходу з кризи, тому висуває канидатом на посаду Президента Ук­раїни свого лідера Юрія Костенка безкомпро­місного, послідовного захисника і поборника національних піоритетів у державній політиці, особистість, незапля- мована жодним коруп- ційним скандалом.

ЩОТАКЕ

ЕКОНОМІЧНИЙ

НАЦІОНАЛІЗМ?

Сутність ідеї еконо­мічного націоналізму — «Роби Українське. Купуй українське. Захищай українське». Цю стратегію було реа­лізовано в усіх європей­ських країнах та Спо­лучених Штатах. А від­так успішно доведено, що лише підтримкою вітчизняного виробника і створюється вдосталь робочих місць, товарів і благ, забезпечується високи рівень житя громадян.

Ми вважаємо, що по­долати кризу не можна кредитами МВФ. Ми вважаємо, що добробут держави не може забез­печити ліберальна еко­номіка. Ми вважаємо, що гарантією бепеки України не може стати Росія. Ми впевнені, що стратегія ЕКОНОМІЧ­НОГО НАЦІОНАЛІЗМУ - саме та програма, яка необхідна нашому сус­пільству, це єдиний порятунок для нашої держави.

Це взаємовигідні стосунки на міжнародній арені світового ринку промислової продукції.

Українська Народна Партія — політична си­ла, яка 20 років сповідує ідеологію пріоритетності національних інтересів України та її народу. Українська Народна Партія має 12 тисяч осередків у всіх регіонах України, де задіяно по­над 60 тисяч партійців, з них 10 тисяч депутатів місцевих рад.

ПОТРІБНІ • села. Це популярні ЗМІНИ! ’ світові туристичні марш- 3 таким гаслом свою • рути. Робити украін- блискучу перемогу отри- * ське —це бути пре- мав Барак Обама в СІІІА • стижним у світі, у розпал у розпал сві- * Купувати україн- тової фінансової кризи.! ське — означає при- А ми пропонуємо сьо-• пинити допомагати годні країні рішучу зміну * іншим країнам жити державної політики • добре коштом українців, через стратегію еконо- * Адже при купівлі іміорт- мічного націона-лізму, якІ ного товару 70% його можливий єдиний шлях * вартості повертається виходу з кризи. * закородон його вироб-

Робити Українське —• никам. Натомість ку- означає мати найкращі ] пуючи зроблене в Укра- умови для виробничої І іні, українці всі кошти діяльності в Україні, це * залишають державі, низькі податки та міні- * і вони повертаються мальне втручання чи-• у вигляді зарплати, новника, які повернуть * пенсії, соціальних ви- виробництво з «тіні»І плат. Купуючи україн- легальний сектор. Це * ське ти дбаєш про свою економіка, яка випускає * державу!

60-70 % готової про-- Захищати украін- дукції. Це українські * ське — означає прово- енергоносії — вугілля,. дити лише такі держав- уран, газ, нафта, — • а відтак енергетична і незалежність. Це су-- часні транспортні кори-] дори з європейськими ■

дорогами до кожного ’ сучасною українською ! технікою.

• Наша команда —

• єдина в Україні, яка . може реалізувати цю ’ програму і забезпечити І гідне майбутнє наших

• дітей та онуків.

Рис. 53. Зразок першої сторінки газети

ОСОБЛИВОСТІ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ГАЗЕТНОЇ ВЕРСТКИ

Найчастіше кожна газетна полоса є закінченим самостійним цілим. Лише окремі, найважливіші матеріали переносять при верстці на наступну полосу. Кожну полосу верстають за самостійною розміткою чи по макет)’, де вказують розташування основних статей, ілюстрацій. У середині газетної полоси матеріали групуються цілими відділами.

Для правильного розташування і виділювання матеріалу, залежно від його значення, а також для того, щоб вмістити в газетну полосу всі статті та замітки без надмірного їх скорочення і заповнити колонки (шпальти) матеріалом, для кожної сторінки заздалегідь складають її макет. У наш час макети сторінок газети створюють на комп’ютері і він залишається незмінним для всіх номерів. Зберігають його як сторінку-шаблон.

Технологія газетної верстки має певну кількість операцій, що виконуються поступово, однак перш ніж приступити до їх виконання, необхідно детальніше ознайомитись з правилами газетної верстки.

Усі сторінки газети повинні мати однаковий формат по довжині і ширині, незалежно від кількості колонок у полосі. При верстці газет не дотримуються суміщення основного тексту, але збіг рядків по горизонталі необхідний в одній статті, а також необхідним є збіг останніх рядків усіх колонок. У газеті, при потребі, може допускатися додаткова відстань між абзацами чи окремими статтями, коли необ­хідно вирівняти колонки.

При малому форматі рядків допускається більше переносів підряд; в окремих випадках допускається розрядка окремих слів і збільшення пробілів між словами для доведення рядка до заданого формату. Між колонками всередині статті встановлюють відстань 3—5 мм.

Шапки і заголовки над газетним матеріалом, що починається зверху полоси, розміщують на відстані 5-6 мм від колонтитула.

Розміщення заголовків у газеті не залежить від умови суміщення рядків полос. Пробіл над заголовком може бути 6-8 мм, під заголов­ком — 3—4 мм. Між рядками заголовка збільшують інтерліньяж, коли він набраний прописними літерами.

ПРАВИЛА ВЕРСТКИ, ХАРАКТЕРНІ ЛИШЕ ДЛЯ ГАЗЕТ

Верстка полос газет має бути однаковою для всіх шпальт видання (розмір відступів від колонтитулів, відбивка заголовків, підписів авторів). Полоси газети по ширині та довжині повинні бути однакового формату. Колонки на полосі — однакової довжини.

У статтях після заголовків, які з технічних причин заверстують внизу полоси, повинно бути заверстано не менше трьох рядків тексту; перед підзаголовками, які опинилися майже зверху колонки, також має бути заверстано не менше трьох рядків тексту.

Короткий кінцевий рядок тексту перед підзаголовком вважають за пробільний (якщо він коротший від рядків підзаголовка).

При перенесенні частини статті з однієї полоси на іншу в кінці останньої колонки має бути вміщене посилання Продовження/

закінчення на с Текст посилання набирають курсивом меншого

кегля, чим кегль основного шрифту. На початку колонок (шпальт) полоси не повинно бути неповних кінцевих рядків тексту.

Виноски до статей заверстують внизу колонок, до яких вони належать. Знаком виноски можуть бути зірочки, цифри, букви; від тексту її відділяють світлою лінійкою.

Ілюстрації до статей заверстують у середині тексту на оптичній середині, з відбивкою по 4-5 мм з усіх боків. Пробіли навколо рисунків мають бути рівномірними.

Ілюстрація по краю полоси своїм контуром повинна рівнятись з краями тексту. Рисунок, що має самостійне значення і не відно­ситься до іншого матеріалу, відділяється лінійками на певний формат. Ілюстрація, яку заверстують на парній полосі, не повинна бути постав­лена на тому ж місці, де заверстано ілюстрацію на непарній полосі. Над нею не повинно бути абзацного рядка тексту, а під нею — непов­ного кінцевого рядка.

Підписи під ілюстраціями, які є короткою заміткою, заверстують як звичайний текст з абзацу. Прості підписи виключають посередині ілюстрації. Інколи підпису під ілюстрацією немає, він заверстаний у кінці статті зі словами «на малюнку», «на фото». Підпис має бути ближче до малюнка; прізвище автора фото (світлини) виключають у лівий край.

Фотоілюстрації не тільки додають газеті кращого вигляду, але й мають велике пізнавальне значення. Вони або доповнюють повідом-

лення, або відіграють самостійну роль. Однак ілюстрації не повинні перевантажувати полосу. Особливу увагу при розміщенні фотографій і малюнків на газетній полосі приділяють їх розмірам, які повинні бути такими, щоб забезпечувати необхідний зоровий та емоційний ефект. Зрозуміло, що при цьому враховується площа полоси, яку заверстають. Не слід забувати, що іноді ефект від однієї великої й вдалої ілюстрації буває вагомішим, ніж від декількох маленьких та невиразних: якщо добра ілюстрація вдало розміщена, вона відіграє сполучну роль між елементами всієї газетної полоси.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ВИДАННЯ

Окремі частини газетного набору мають характерні назви, пов’язані з розташуванням статей чи ілюстрацій на полосі. Газета завжди починається з заголовної частини.

У кожному номері газети є визначені постійні елементи. До них належать заголовна частина газети (назва газети, постійний заклик, назва установи чи органу видання, яка міститься під назвою газети, календарні відомості, порядковий номер і рік випуску газети), сторінки номера, кожна з котрих складається з певної кількості текстових колонок, текстові матеріали й заголовки до них, ілюстрації.

Назва газети є постійною і найчастіше міститься у верхньому лівому куті першої полоси чи по всьому верхньому краю першої полоси. Назва газети може бути наборною чи клішованою (ілюстрованою). Її оформлення має виділятися серед інших рубрик першої полоси розмі­ром та малюнком шрифту, але не вирізнятися від загального стилю поліграфічного оформлення газети. Назву газети зазвичай друкують іншим кольором, вона має постійний розмір і відділяється від тексту найчастіше жирною лінією.

Календарні відомості і номер випуску містяться під назвою газети чи у рамці «відривним календариком» справа. Висота «календарика» повинна у півтора рази перевищувати його ширину. Усередині рамки відомості розташовують окремими рядками і набирають шрифтамм різного кегля. Зазвичай розташовують у такому порядку: номер випуску (кегль 9-11 п.); назву дня тижня (прописними літерами кегля 11-14 п.); число (кегль 18-24 п.); рік (кегль 9-11 п.). Над «кален­дариком» зазначають рік заснування видання (під ним колись зазна­чалась ціна номера, однак зараз ціну майже не вказують).

Для поділу текстових матеріалів та ілюстрацій використовують різні розділові засоби: лінійки, відбивки, пробіли.

До постійних елементів номера відносять і службові деталі — колонтитули, вихідні відомості. Компонуючи та верстаючи номер, оформлювач має враховувати весь комплекс постійних елементів. Усі постійні елементи номера є обов’язковими елементами макета газети. Вони зображуються на макеті з допомогою умовних позна­чок, зрозумілих як журналістам, так і працівникам видавництв.

Перша полоса має включати назву газети (логотип) і наступні вихідні відомості:

1. Заголовок.

2. Підзаголовні дані:

• ім’я видавця (організації, що відповідальна за видання).

• зведення про періодичність випуску.

• рік, місяць чи дату заснування.

• відомості про паралельні видання на інших мовах і додатках.

3. Нумерацію: за поточним номером (з початку календарного року) в круглих дужках допускається приводити валовий порядковий номер (з дня заснування газети).

4. Дату виходу (день тижня, число, місяць, рік).

5. Відомості про редакторів і/або редакційну колегію.

6. Випускові дані включають:

• номер ліцензії на видавничу діяльність і дату її видачі (реєстраційне свідоцтво);

• об’єм видання в друкарських аркушах, приведених до формату двох полос газети формату А2;

• тираж;

• повну поштову адресу і телефон редакції;

• номер замовлення поліграфічного підприємства;

• назву і повну поштову адресу поліграфпідприємства.

Випускові дані подають, як правило, в нижній частині останньої

полоси газети.

Колонтитул має містити заголовні дані сторінки:

• назву газети;

• дату виходу поточного номера газети;

• порядковий номер полоси (колонцифру.).

Колонтитул є постійним об’єктом і розміщується на внутріш­ніх полосах газети. Колонтитули розташовують або зверху на весь формат полоси газети, або внизу із заверсткою в куті на формат однієї шпальти (колонки). Колонтитул містить назву газети, її номер, дату. Ставлять його починаючи з другої полоси.

До складу газетної полоси, окрім постійних об’єктів, входять наступні структурні елементи:

Відомості, що відносяться до заголовка.

Колонка — вертикальна частина полоси, відокремлена від решти частини міжколонковим проміжком і/або лінійкою.

Абзац — найдрібніша композиційна одиниця тексту, позначена відступом на початку першого рядка чи тільки кінцевим пробілом.

Кінцівка — місце в полосі чи колонці, в якій закінчується стаття чи замітка, відокремлена від іншого матеріалу пробілом, лінійкою чи графічним елементом.

Кінцівки на полосах рекомендують встановлювати за таким правилом:

• між матеріалом одної теми в середині підбірок, над якими є шапки, проставляють тонкі лінійки на один квадрат в одноколонко­вому тексті;

• між матеріалом на одну тему, що розташований в одній колонці, проставляють фігурні лінійки таких самих розмірів як і зверху (18 мм).

Фігурні кінцівки проставляють з розрахунком, щоб пробіли над ними були приблизно на одну третину, а під ними — на дві третини всього простору, який призначений для пробілів.

Велику статтю, нарис, рецензію часто оформляють у вигляді «підвалу» (рис. 54). Підвал — це нижня частина газетної полоси, відділена від тексту, розміщеного вище, напівжирною чи світлою лінійкою. Матеріал заверстують внизу полоси на всі колонки чи ж на їх частину (не менше чотирьох). Підвал не повинен займати більше '/, і менше Ч₄ частини газетної полоси. Так, висота «підвалу» тепер нерідко значно нижча (інколи досягає 7₆ висоти полоси, тобто 20-25 рядків), але такий низький «підвал» губиться на полосі.

У газетах використовують декілька видів «підвалів».

Повний «підвал» заповнює всю нижню частину полоси, на весь її формат.

ЦІКАВИНКИ ПРО ГАЗЕТИ

Праобразом газет вва­жають прадавні руко­писні зведення новин.

У Венеції у XVI сто­літті за заведення пла­тили дрібну монету — gazzetta (звідси походить назва сучасних газет). Перша українська газета мала назву «Газет де Лео- поль» (Львівська газета французькою мовою) і випускалася з 1786 р. А перша газета україн­ською мовою вийшла в світ у 1848 р. і мала назву «Зоря Галицька».

Важко уявити наше сьогоднішнє життя без засобів масової інфор­мації, тим більше без такого звичного для нас виду друкованої продук­ції, як газета.

Газета — це періодич­не друковане видання, один з основних засобів масової інформації, в яко­му публікуються матері­али про поточні події в суспільному та політич­ному житті країни та за її межами. Об’єм газети може коливатися від 2-х до 100 і більше сторінок.

Останнім часом в Укра­їні спостерігається бурхли­вий розвиток періодичної преси. Ледь не щотижня на світ з ’являються нові газе­ти і журнали, фундато­рами яких є найрізнома­нітніші установи. Для багатьох із них журналіст­ська діяльність не є основ­ною. Через це уваги їй при­діляється небагато, випуск роблять не фахівці газетяр­ської справи, а часто випад­кові люди, причому біль­шість таких видань швидко зникає. Однак і ті, що зали­шаються, виходять із низь­ким рівнем оформлення.

Майже всі видавницт­ва газет і журналів вико­ристовують комп’ютер­ну верстку. Нині елект­ронно-обчислювальна техніка посіла значне місце в інструментарії багатьох наук і видів діяль­ності. Сучасну журна­лістику вже неможливо уявити без ЕОМ. Комп’ю­тери допомагають отри­мувати, обробляти й по­ширювати інформацію.

ЩО ІЛИ НАШІ ПРЕДКИ

Наші предки здоровий спосіб життя пов’язува­ли насамперед з правильним хар­чуванням.

Гарбузова каша на пшоні, як ви­являється, най­кращий біости- мулятор. А в кня­жі часи знали, що каші із зернових треба їсти хоча б через день.

Пундики Готується кисле тісто, як на хліб, розкачуються то­ненькі коржики. На кожен коржик викладають тон­ким шаром під­смажену цибулю.

Галушки з шинкою Тісто замішу­ють, як на локши­ну, нарізають на тонкі галушечки і варять. Тим часом нарізати шинку.

Мнишки

В однакових пропорціях пше­ничне борошно, яйця, сир, масло, варену терту кар­топлю, солі за сма­ком, трохи тепло­го молока, — доб­ре перемішати.

Смажити на олії.

Рис. 54. Приклад верстки «Підвалу» 246

Неповний «підвал» («напівпідвал») забирає лише частину полоси, але не менше як 3—4 колонки.

Буває, що текст завеликий і не вміщується в «підвал» на одній полосі. Тоді частину тексту переносять на іншу полосу. У такому разі кількість колонок на суміжних полосах може бути і різною, й одна­ковою. Якщо кількість колонок «підвалу» на суміжних полосах не однакова, то на другій полосі їх має бути більше, ніж на третій.

Матеріал, що заповнює всі нижні частини колонок на другій полосі та кілька колонок, чи усі колонки на третій, називають наскрізним «підвалом». Для наскрізних «підвалів» рекомендується мінімальна висота — '/ газетної полоси (тобто не менше як 25 рядків петиту).

При розверстці наскрізного «підвалу» на дві суміжні полоси не можна весь заголовок чи більшу його частину верстати справа від середника ¹. Він може бутим встановлений на однакову кількість опорних колонок на другій і третій полосах. А втім, найкраще весь заголовок чи більшу його частину розмістити зліва від середника.

Якщо наскрізний «підвал» верстають із переносом не на суміжних полосах, а, наприклад, на третій і четвертій, то заголовок потрібно обов’язково повторити. При цьому рекомендується набирати його шрифтом тієї ж гарнітури, того ж накреслення, що й на попередній полосі, але можна меншим кеглем і на меншу кількість колонок. На 3-й полосі внизу такого наскрізного «підвалу» в дужках зазначають: (Закінчення на 4-й с.), а на 4-й — одразу ж після заголовка — (Закінчення. Початок на 3-й с.).

Заголовок підвалу, як правило, розміщують над першими двома- трьома колонками. Лінійку над підвалом відбивають від верхньої частини полоси на 4—6 пунктів, а знизу — на 10 пунктів. Міжколон- кові лінійки встановлюють у підвалі зверху на рівні перших рядків до тексту, не доходячи впритул до горизональної лінійки.

Добірка — це матеріал, однорідний за темою, його розміщують у кількох колонках і об’єднують спільним заголовком — шапкою. Добірки можуть бути тематичними чи різнотемними. У добірку найчастіше об’єднують невеликі статті інформаційного характеру (замітки, інтерв’ю, репортажі). Добірку заверстують зверху чи знизу полоси і чітко відокремлюють від іншого матеріалу. Кілька добірок поміщають у рамку. Якщо у добірці міститься багато матеріалу, тоді її заверстують на розвороті під загальною шапкою. Широке застосу­вання добірок у газеті пояснюється тим, що вони полегшують систе­матизацію, групування матеріалів на полосі чи в усьому номері.

Одним із видів подачі текстових матеріалів на газетній полосі є «вікно». Вікном називають середній за розміром матеріал, розмі­щений на двох-трьох колонках однакової висоти, найчастіше у верх­ньому правому куті полоси. Від іншого тексту «вікно» відбивають здебільшого жирними лінійками.

Ліхтар — стаття чи ілюстрація, заверстана по центру чи внизу полоси на дві-три колонки. Висота такої статті має бути більшою від її ширини; статтю відділяють від іншого матеріалу жирними чи рантовими лінійками.

Стояк — це стаття, заверстана по вертикалі значного за обсягом текстового матеріалу на 2-3 колонки по всій чи майже по всій висоті полоси. Часто редакції практикують «стояк» і на ²/з, і на ³/₄ висоти полоси, а то й донизу газетної полоси.

Кутик — стаття чи ілюстрація, яку заверстують в один із кутів газетної шпальти, за винятком правого верхнього. Кутик відділяють від іншого матеріалу газети лінійками.

Горищем називають текстовий матеріал, заверстаний у верхній частині газетної полоси на кілька колонок (не менш як чотири) і від­битий знизу лінікою, або ж узятий у рамку. Максимальна висота «горища» — Ч₄ полоси, мінімальна — приблизно 10 рядків. У неви­соких «горищах» заголовок часто заверстують зліва, поряд із текстом. Дуже добрий вигляд мають у «горищах» «втоплені» заголовки, тобто перенесені у глиб публікації.

Підверстка — це невеликий за обсягом матеріал (текстовий, ілюстраційний) у газеті, який підставляють під інший матеріал (чи добірку), завершуючи цим компонування полоси.

За поліграфічними правилами оголошення заверстують на останній полосі газети (якщо це не газета-реклама).

Верстка — це планомірне складання газетних полос із готового набраного тексту, ілюстрацій, рубрик та інших поліграфічних засобів. Верстка газетних полос відбувається відповідно з точним графічним планом номера (тобто макетом). Характер верстки значною мірою визначають шириною колонки, кеглем і гарнітурою шрифту, способом виділення тексту. Цілком закінченого вигляду газетна полоса набуває завдяки вдалому доборові та систематизації матеріалу, вмілому його розташуванню. При верстці має бути враховано також закони композиції, додержано відповідності стилю й послідовності застосування засобів розташування публікацій. Доцільне використання всіх засобів і прийомів газетної верстки сприяє простоті та ясності, доступності й виразності матеріалів.

При верстці газети не слід допускати перерізів, тобто збігу декількох заголовків різних статей на одному рівні. При цьому порушуються пропорції газетної шпальти і створюється враження, що вона перерізана на дві частини: верхню й нижню.

Треба стежити також, щоб у газеті не було «висячих» (тобто неповних) рядків зверху колонок.

Верстку виконують по макету. Усі колонки повинні мати однаковий формат незалежно від кількості колонок на полосі. Усі колонки мають бути однакової довжини. При верстці газет необов’язкове виконання вимог суміщення рядків: потрібно витримувати лише горизонтальне суміщення рядків в одній статті і суміщення останніх рядків усіх колонок; допустима у деяких випадках розбивка окремих абзаців на шпони (збільшення інтерліньяжу); допускаються переноси, які повторюються в декількох рядках.

ЗАГОЛОВКИ У ГАЗЕТІ

Заголовки матеріалів у газеті — це один із найважливіших її елементів. Від їх характеру та оформлення багато в чому залежить лице газети. Дослідження психологів показують, що близько 80 % читачів приділяють увагу тільки заголовкам.

Найважливіша функція газетного заголовка — керувати увагою читача. Заголовки допомагають читачеві ознайомитися з номером, швидко отримати уявлення про зміст його матеріалів, вибрати головне й цікаве. Характер заголовків та їх оформлення значною мірою визна­чають, чи буде прочитано той чи інший матеріал. Яскравий та правильно оформлений заголовок підвищує ефективність сприймання статті.

Кращі газетні заголовки повинні мати такі властивості:

• максимальну інформативність;

• об’єктивне відображення тематичного змісту тексту;

• самобутність і оригінальність;

• публіцистичну гостроту, виразність почуттів, думок;

• структурну завершеність та інтонаційну виразність;

• точність термінів.

Заголовок — це складова частина, постійний елемент газети — незмінний, повсякденний, завжди присутній у газетному номері. Заго­ловки— дороговказ газетного номера, прапорці газетних полос. Розміщення заголовків на газетних полосах, їх композиційно-графічне моделювання, шрифтове оформлення — робота, яка потребує від верстальника великих творчих зусиль.

Призначення газетного заголовка:

• зацікавити читача, бо найперше, що впадає в око читачеві, це заголовки;

• стисло й виразно донести до читача головну ідею публікації;

• привернути увагу читача до газетного матеріалу (тобто спо­нукати його прочитати надруковане під заголовком).

Гарний газетний заголовок:

• виражає єдність форми й змісту матеріалу;

• забезпечує актуальність і конкретність публікації;

• підкреслює значення повідомлюваного факту й, отже, активно впливає на читача.

Набирають заголовки шрифтами, близькими за гарнітурою та накресленням до текстових шрифтів. Урізноманітнити заголовки можна за допомогою прописного та рядкового, прямого та курсивного накреслень шрифтів. Можна використовувати також такі поєднання накреслень, як світле та жирне або напівжирне, вузьке та широке. Ці заходи дають досить широкі можливості для оформлення газетних шпальт і разом із тим дозволяють уникнути неприємного навантаження на очі. Оформлення заголовка залежить не тільки від важливості та обсягу матеріалу, але і від того місця, де він розташований на полосі. Так, наприклад, досвід показує, що в нижній частині газетної полоси доцільно заверстувати заголовок на декілька колонок — це робить його яскравішим та виразнішим. Разом з тим багатоколонкова заверстка заголовків у верхній частині газетної шпальти робить останню «пере­вантаженою» і заважає читачу знаходити потрібний йому матеріал. Простота та яскравість — необхідні вимоги щодо оформлення заголовків.

СПОСОБИ КОМПОЗИЦІЙНОГО РОЗМІЩЕННЯ ЗАГОЛОВКІВ НА ГАЗЕТНІЙ ПОЛОСІ

Найпоширеніший прийом у нашій пресі — відкрита верстка заголовка (рис. 55, а). Це заголовок, який стоїть над усім текстом. Його побудова не залежить від змісту, обсягу та місця матеріалу на полосі. Враховується лише кількість колонок, на яку розверстано публікацію. До відкритої верстки належать і знаки, формат яких є меншим, аніж формат матеріалу. В таких випадках частину тексту набирають в оборку.

Напіввідкрита верстка (рис. 55, б, в). Заголовок розміщують не над усіма колонками тексту, а тільки над їх частиною — ліворуч або праворуч угорі матеріалу, над опущеними колонками.

Оборка (рис. 55, г) — це частина тексту, набрана на звужений формат для розміщення на вивільненій площі знаків, рубрик, ілюстрацій, таблиць. Оборки бувають однобічними та двобічними.

Закрита верстка заголовка (рис. 55, Э). Заголовок розміщують угорі публікації або між колонками тексту.

Напівглуха верстка заголовка (рис. 55, е). Текст обрамляє заго­ловок із трьох боків.

Глуха верстка (рис. 55, є). Текст обрамляє заголовок з усіх чотирьох боків. Заголовок розміщують усередині публікації. Його називають «зануреним». «Занурений» заголовок використовують тоді, коли треба уникнути злиття сусідніх заголовків, що стоять на одному рівні над текстами. Можна скористатися «глухою» версткою тоді, коли треба якось «розрядити» текстовий масив.

За будь-якого переміщення заголовка всередину тексту слід неодмінно вказувати початок матеріалу за допомогою ініціальної літери. Не рекомендується переносити всередину тексту той заголовок, формат якого дорівнює загальному формату матеріалу: такий заголовок «переріже» публікацію, відокремить верхню її частину від нижньої. Заголовок не варто опускати нижче від оптичного центра матеріалу, бо він порушить його пропорції. Не треба встановлювати заголовок унизу газетного тексту.

«Фортка» — заголовок вміщений всередині тексту в лівій чи правій частині матеріалу. «Фортку» неодмінно заверстують в оборку і на формат, ширший від основного. Такий заголовок може бути накритий зверху кількома рядками тексту (не менше, як два рядки). Заголовки, що складаються з двох або декількох рядків, повинні бути

Заголовок Заголовок

б

Заголовок

в

Заголовок

г

Заголовок

д

Заголовок і

Рис. 55. Приклади розташування рубрик у газетних статтях а — відкрита верстка заголовка (на всю ширину матеріалу); 6-е — напіввідкрита верстка; г — заголовок заверстаний оборкою; д — закрита верстка; е — напівглуха верстка; є — глуха верстка

с

розбиті на рядки по смислу. При врізанні заголовків форткою втяжки і відступи по всіх полосах мають бути однакові

Журнальна верстка — заголовок розміщують вертикально, літера під літерою. До такої верстки належить і заголовок, що «лежить» збоку тексту. Цей спосіб зазвичай називають «лежачим» заголовком. Але журнальну верстку заголовків у газетах майже не застосовують, оскільки правилами читання українського тексту встановлено—читати слід зліва направо, а не зверху вниз чи знизу вверх! Журнальна верстка заголовка вимагає застосування оборок або ж зменшення формату.

«Прапорцева» верстка. Це складна форма заголовка, що роз­міщується над більшою кількістю колонок, аніж їх забирає матеріал, до якого він належить. Буває, наприклад, що заголовок охоплює чотири або п’ять колонок, а текст — лише одну чи дві колонки. Дуже ефективний спосіб оформлення. Його використовують тоді, коли хочуть підкреслити актуальність і важливість порівняно невеликого матеріалу. Від інших публікацій заголовок-«прапорець» відокремлюють видільними лінійками: отже, він має вигляд прапора. Всі вищезгадані варіанти розміщення заголовків широко використовують при оформленні сучасних газет.

Шапки й заголовки над газетним матеріалом, які починаються зверху, відбивають від колонтитулів, як правило, на корпус (10 п.).

При відбивці заголовків у зверстаних полосах діє правило:

• зверху найбільша відбивка, але не більше 12 пунктів;

• між рядками заголовка — найменша відбивка, а при наборі заголовка рядковими літерами часто без розбивки;

• унизу, над своїм текстом — середня за розміром.

Від основного тексту заголовки мають бути відбиті за правилом:

1. Заголовки набрані кеглем 10 п.:

• один рядок, набраний прописними — зверху 6, знизу 2 п.;

• два-три рядки, набрані прописними — зверху 10, знизу 4 п.;

• два-три рядки, набрані рядковими — зверху 8, знизу 2 п.

2. Заголовки набрані кеглем 12 і 16 п.:

• два-три рядки, набрані прописними — зверху 12, знизу 6 п.;

• два-три рядки, набрані рядковими — зверху 10, знизу 4 п.

Рядки заголовків, що набрані прописними літерами, починаючи зі

шрифту кегля 10-12, розбивають на 2 п.

При розділенні заголовків на рядки не можна розділяти слова і зали­шати в кінці рядка прийменники, сполучники, заперечення (частку не).

ОФОРМЛЕННЯ РЕКЛАМНО-ДОВІДКОВИХ МАТЕРІАЛІВ І ОГОЛОШЕНЬ

Рекламна полоса повинна витримувати загальну стильову єдність з рештою полос газети.

Рекламно-довідкові матеріали й оголошення розміщують як на кінцевій полосі (у чотирьохсторінковій газеті), так і на останній чи інших сторінках (багатосторінкові видання). Текст набирають на одну—три колонки. Допускається збільшення інтерліньяжу між рядками й абзацами.

Головні слова про суть інформації — предмет оголошення, хто оголошує, особливі відомості (час, місце, термін дії), звернення, заклики, ключові слова (слогани)—можуть бути виділені наступними засобами:

• шрифтовими: зміна кегля набору, зміна зображення, набір прописними літерами, використання іншої гарнітури. Кегль «ключових» слів може бути 12—24 п. з обов’язковим збільшенням відбивок навколо виді­лених слів і міжбуквених пробілів і різні комбінації перерахованих прийомів;

• наборно-графічними й образотворчими — лінійки, різні декоративні елементи, рамки з різноманітних за малюнком лінійок, підкладки з фонових растрів, постановка «на виворіпсу». Ефективним засобом виділення є малюнки. Вони можуть бути у вигляді символів, традиційних знаків у комбінації з фотозображенням, а також у вигляді фотомонтажів, колажів, гуморесток, карикатур;

• композиційними — у вигляді смислового ділення фрази на окремі рядки з різними виключками, розділення слова на окремі склади, розміщення їх по вертикалі, діагонально, по колу, хвилеподібно.

Прийоми оформлення рекламно-довідкових матеріалів визна­чаються ступенем їх важливості, призначення, змісту. Вони залежать також від сполучення їх з сусідніми публікаціями і з оформленням полоси у цілому.

В оголошеннях про прийом на роботу, про набір учнів у навчальні заклади в першу чергу виділяються спеціальності, потрібні під­приємству або з яких готують у навчальному закладі, потім назва установи, що дає оголошення, терміни й умови прийому.

В оголошеннях про видовищні заходи в першу чергу виділяється назва кінофільму, театральної п’єси, ансамблю, виду спорту, потім назва місця вистави, дата і час проведення.

У рекламах торгових організацій і підприємств побутового обслуговування найкрупніше виділяють назву товару чи послуги, потім адресу організації.

ОФОРМЛЕННЯ РЕКЛАМНО-ДОВІДКОВИХ МАТЕРІАЛІВ

У різних оголошеннях про продаж, купівлю, втрату слід виді­ляти предмет, потім решта тексту.

В особистих оголошеннях виділяють провідні слова «дякуємо», «вітаємо».

Траурні оголошення виділяються за допомогою рамок з 4—6 п. лінійок і розташовуються в нижній частині довідкового відділу.

При оформленні програми телебачення найбільш доцільний час початку передач набирати однією колонкою без відступу і через пропуск окремою колонкою назва передач. Допускається набір «внакрут» — послідовно один за одним цифри і текст. Для уникнення монотонності цифри рекомендується виділяти напівжирним зобра­женням. Найважливіші назви телепередач можуть бути виділені напівжирними чи прописними літерами, розрядкою, фотографією, малюнком.

ЗАСТОСУВАННЯ ШАБЛОНІВ СТОРІНОК ДЛЯ ВЕРСТКИ ПОЛОС З ПОСТІЙНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ

Шаблон-сторінки є носіями модульних сіток і постійних елементів полоси, що повторюються на даній полосі з номера в номер. Шаблон- сторінка формується з раніше створених сторінок, перетворених на шаблони-заготовки шляхом видалення всього зайвого матеріалу, що відноситься до колишньої публікації. Зазвичай створюється список сторінок-шаблонів. Після розкриття списку в ньому можна вибрати будь-яку із сторінок-шаблонів, як наприклад:

• шаблон першої полоси з розміщенням у ньому титульного комплексу, шапки, рамок з головними темами номера, постійні рубрики першої полоси (наприклад, Експрес-інформація)',

• шаблони внутрішніх полос (лівою і правою) з розміщенням колонтитулів і постійних рубрик цих полос;

• шаблон-макет рекламної полоси, що містить стандартні секції (наприклад, ‘До частка полоси формату A3), з яких формуються рекламні оголошення різних форматів;

• шаблон кінцевої полоси з розміщенням блоку випускних даних, спеціально оформленої Останньої колонки тощо;

• після вибору відповідного шаблону його можна відреда­гувати, в процесі чого можна змінити більшість елементів сторінки шаблону: від меж колонок до номера сторінки і графічних об’єктів.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТОВОЇ ПОЛОСИ

Кегль шрифту основного тексту має бути не менше 10-11 п., а для додаткового тексту не менше 7 п.

Для набору основного тексту застосовують одну—дві гарнітури. Застосування трьох і більше гарнітур допускається для набору додат­кового тексту. Більшість гарнітур мають по чотири зображення, що дозволяє створити оригінальне шрифтове оформлення в межах однієї гарнітури. У номері газети об’єм тексту, набраного рубаними шриф­тами, не повинен бути більше 50 %.

Основний текст розверстується в декілька колонок. Підзаголовок, що опинився у нижній частині колонки, повинен мати після себе не менше трьох рядків. Підзаголовок у верхній частині колонки або ставиться у самий верх колонки, або йому повинні передувати не менше трьох рядків тексту. Довжина рядка повинна бути не менше 40 мм, для оборок не менше 32 мм. Текст з довжиною рядка більше 54 мм слід набирати шрифтами із засічками при кеглі 11 п. Відстань між колонками тексту має бути не менше 12-13 п. (4—5 мм). Відстань між вертикальною розділовою лінійкою і текстом повинна бути не менше 7 п. (2,5 мм).

Текст кінцевого рядка має перевищувати розмір абзацного відступу не менше чим у 1,5 раза чи бути коротшим за повні рядки не менше чим на I^і/, кегельної шпації (інакше рядок повинен бути повним). Короткий кінцевий рядок перед заголовком (якщо він корот­ший за рядки підзаголовка) враховується як пробільний. На початку колонок не повинно бути неповних кінцевих рядків тексту, а внизу колонок — абзацних рядків. При наборі без абзацних відступів кінце­вий рядок абзацу повинен бути не менше 2 кегельних шпацій і корот­ший за повний рядок не менше, чим на 10 мм.

Підвал повинен займати не більше третини і не менше чверті зверстаної полоси. Надпідвальна лінійка від верхньої частини полоси відбивається на 6 п., а знизу — на 10 п. Міжколонкові лінійки вста­новлюють у підвалі зверху на рівні перших рядків тексту, не прими­каючи впритул до горизонтальної лінійки.

Гарнітури похилого зображення допускається використовувати для набору тексту об’ємом не більше 1000 знаків на полосі.

Ілюстрації розділяються за їх значущістю і взаємозв’язком з текстом: великі ілюстрації, що мають самостійне значення; групи фотознімків, об’єднаних з текстом, що становить з ним єдиний блок;

ілюстрації, шо розмішуються усередині свого тексту в різних позиціях. Самостійні (відособлені) ілюстрації рекомендується розміщувати в одному з центральних місць полоси, при цьому вона повинна бути відокремлена від попереднього і подальшого газетного матеріалу лінійками на повний формат однієї або декількох колонок, що займає дана ілюстрація.

Ілюстрації, що відносяться до тексту, розташовуються усередині свого тексту наступними способами:

• над текстом; при цьому заголовок може бути розташований як над чи під ілюстрацією, так і на ній самій; підпис для ілюстрації може бути винесений у кінець матеріалу;

• частково врізана в текст і розташована під заголовком у цент­ральних колонках; підпис для ілюстрації може бути розміщений як під ілюстрацією, так і в кінці матеріалу.

Пробіли навколо ілюстрацій, розміщених у тексті своєї статті, повинні бути за можливістю рівномірні, але не менше 8 п. (З мм).

Додаткові прийоми розміщення ілюстрацій:

• смислове з’єднання ілюстрації з рубрикою;

• комбінація фотографії з текстовим редакційним врізанням;

• з виходом на полі полоси;

• на внутрішньому полі при оформленні тематичного розво­роту (не допускається розташування обличчя людини на згині газети).

Підписи під ілюстраціями діляться на: інформаційні, коментарі та розгорнені коментарі.

Інформаційні підписи складаються з пояснювального тексту і довідкових відомостей (прізвище автора знімка, джерело).

Коментарі містять значно більший об’єм текстової інформації і можуть відноситися як до окремої ілюстрації, так і до блоку з фото­знімків. Розгорнені коментарі можуть бути самостійним текстовим матеріалом і оформлятися як основний текст.

Шрифтове оформлення підписів до ілюстрацій у газеті має бути постійним. Текст підпису рекомендується набирати кеглем 8-9 п. Відстань від краю ілюстрації до підпису має бути не менше 11 п.

Текст підпису має бути не ширшим за ілюстрацію. Набір тексту рекомендується проводити в одну колонку. Текст підпису може бути набраний на вужчий ніж ілюстрація формат з відступом від лівого краю (відступ може залишатися вільним чи бути зайнятий рубрикою).

ЕЛЕКТРОННИЙ СПУСК ПОЛОС Робота із спусковим файлом. При запуску програми форму­вання спускового макета дається запит на збереження початкового макета верстки. Після цього програма побудує спусковий макет з порядком сторінок, зміненим відповідно до зроблених установок.

У спусковий файл в обов’язковому порядку повинні бути включені установки режимів виводу на вивідний пристрій (лазерний принтер, ФНА чи СТР) з урахуванням його особливостей, згідно інструкції репроцентра.

Опис спускового макета на мові PostScript повинен бути збере­жений для подальшого виводу на вивідний пристрій. Найбільш відпо­відним носієм для збереження спускового файла є знімний жорсткий диск необхідного об’єму.

L	01		І І	9
2	15		14	3

S	г\		6	8
4	13		іб	1

Лицьова сторона Зворотна сторона

Рис. 56. Схема розташування полос на аркуші паперу для отримання 16-сторінкового зошита

Перевірка правильності спуску полос здійснюється наступним способом: сума колонцифр двох суміжних (по корінцю) полос повинна дорівнювати сумі колонцифр першої й останньої полос даного аркуша. Так, у першому тризгинному 16-полосному аркуші сума колонцифр

Спуск зверстаних полос книжкового, журнального або газетного аркуша у додрукарському процесі — це розташування їх на дру­карському аркуші в такому порядку, щоб після задруковування аркуша з обох боків і фальцювання, сторінки видання розташовувалися в порядку їх послідовної нумерації. На рис. 56 показаний приклад розташування полос на друкарському аркуші для отримання 16-сто- рінкового зошита.

суміжних полос дорівнює 17 (1 і 16,2 і 15,3 і 14,4 і 13,5 і 12,6 і 11,7 і 10,8 і 9). У другому аркуші сума колонцифр повинна дорівнювати 49 (17 і 32) і т. д.

У результаті електронного спуску здійснюється автоматичне пе­рекомпонування полос відповідно до схеми спуску і формату аркуша, а також встановлення полів з розміщенням друкарських міток і інших контрольних елементів. На рис. 57 зображена схема лицьової сторони 16-сторінкового зошита з додатковими елементами.

Рис. 57. Схема лицьової сторони 16-сторінкового зошита

Необхідними умовами успішного застосування електронного спуску є: стандартизація операційного середовища, професіоналізм і дотримання технологічної дисципліни.

До переваг електронного спуску полос у порівнянні з ручним монтажем можна віднести наступне:

• автоматизація однієї з найбільш трудомістких технологічних операцій виготовлення видання.

• скорочення виробничого циклу—в друкарні усувається ціла виробнича операція — монтаж фотоформ.

• підвищення якості продукції, оскільки при електронному мон­тажі до складу спуску в обов’язковому порядку включаються шкали контролю друкарського процесу, мітки обрізування і фальцювання, а також корінцеві мітки для контролю комплектування блоку.

ПРАВИЛА ФОРМУВАННЯ СПУСКУ ПОЛОС

При необхідності можна створити копію активної публікації, в якій на кожній сторінці будуть розташовуватись декілька сторінок оригіналу.

Щоб коректно згенерувати публікацію зі спуском полос, необхідно щоб робота над публікацією була повністю завершена — спуск полос у програмі PageMaker автоматично проводиться тільки після оформ­лення кінцевого варіанту. Якщо потрібно внести зміни в публікацію, цю роботу потрібно виконати у початковому файлі, а потім знову створити спусковий варіант.

Публікація повинна починатись з непарної полоси. Загальна кількість публікації не повинна перевищувати 500 с. В іншому випадку з одної публікації треба зробити декілька документів. Змонтовані сторінки видання повністю мають вміщатись на сторінку. Щоб вико­нати операцію спуску полос потрібно в меню Сервіс вибрати команду Доповнення/Спуск полос. Відкриється однойменне діалогове вікно (рис. 58).

Структурний список видання формується на етапі верстки. У процесі спуску порядок проходження сторінок видання може бути змінений у наступних випадках:

]

Ла

СпуСК полос

Публикация: CAD осипе nt s and Sattings\AdHin\Pa6o4uA ... Размер листа: |14І.0

Ог

Иіщтрм.у. - Кол-во CTI

Ы Странна 1 Q Страниіа 2 О Страниіа Э 0 Страница 4 Q Страница 5 Q) Страница 6

О Страница 7 Q Стратча 8 jv

264

1. * [210.0 I

Пустая страница Обратный порядок

Удалить

Мосстоиофмть

Отменить

По умолчанию

Макет: [Но определен

ротора

Книга