Ст*«ропігіЯеіінЯ прпфесіЛниП ліцей &

Т

II. Львові

с. 4 с. 1 с. 2 с. З

Рис. 33. Розташування чотирьох сторінок запрошення

Рядок «Запрошення» прийнято вважати основним, тому його, як правило, виділяють різними засобами: місцем на полосі, шрифтом збільшеного кегля, фарбами тощо. Розміщують цей рядок на першій полосі, з правого чи лівого боку, внизу, зверху, інколи також на клапані чи посередині в обрамленні. Текст самого запрошення бажано набирати курсивними шрифтами, а програму — прямими.

НАБІР ВІЗИТНИХ КАРТОК Ще одним розповсюдженим видом малих акцидентних форм є візитні картки.

Якщо вірити історикам, перші візитки з’явились у Китаї при­близно у III столітті н. е. Китайським чиновникам спеціальним указом ставилося в обов’язок мати візитні картки на червоному офіційному папері. Ці картки могли бути зразком стриманості й есте­тичності в оформленні: ніяких зайвих даних — тільки ім’я, прізвище, посада. Перша друкована візитна картка виявлена у Німеччині і від­носиться до 1786 року

У середині XIX ст., в період становлення буржуазії, оформлення візиток істотно змінилось. Візитка набула лаконічного дизайну, зникли надмірності в оформленні, а на перший план виступила краса шрифтів. Орнамент служив тільки як доповнення до шрифтової композиції.

Пізніше, на рубежі XIX і XX століть, дизайн візитки знову став ускладнюватись: використовувались шрифти ручної роботи, орнаменти, гравюри з емблемами і навіть з портретами власників. З’явились і спеціальні конвертики для візитних карток, в яких візитки розсилали по містах і країнах. Вказання адреси власника на візитних картках стало обов’язковим елементом її оформлення, однак на дамських картках друкувати його було не прийнято. Дамські візитні картки загалом виглядали витонченіше і мініатюрніше. Чоловічі ж, навпаки, часто мали солідні розміри і часом досягали формату стандартного поштового конверта.

Після 1917р. випуск візитних карток у Радянському Союзі різко зійшов нанівець і відродився порівняно недавно.

Характерна риса епохи — усі радянські візитні картки однакові на виппяд, ніяких шрифтових відмінностей, єдиний формат. Наявність візитної картки була знаком приналежності людини до касти обраних.

Сьогодні розміри візитних карток змінились: для чоловіків — форматом 90x50 лш, дня жінок — 80x40 лш (рис. 34). Розмір і шрифт візитних карток, а також розташування тексту суворо не регламен­туються, проте поширена така її форма: на білому щільному папері друкарським способом віддруковано ім’я (по батькові) і прізвище, під ним посада, в лівому нижньому куті — адреса установи, в якій працює власник картки, у правому — номер службового телефону, факсу. В разі потреби номер домашнього телефону вписують від руки. Зворотний бік картки призначений для заміток і задруковувати іншою мовою не потрібно. Тому прийнято замовляти цілий комплект візит­них карток: мовою країни проживання, англійською і мовою країни перебування.

У сучасній практиці використовують ділові, особисті і сімейні візитні картки. Зустрічаються і комбіновані візитні картки, які містять службові й особисті дані про їх власника.

Особиста візитна картка може містити ім’я і прізвище. Або можуть бути вказані ініціали — залежно від іміджу, віку, національних і культурних традицій. На особистій візитній картці можна подавати і ту додаткову інформацію, яку хочете розповісти про себе.

Різновидом особистої картки є сімейна візитна картка. Її використовують під час знайомства, надсиланні привітань друзям сім’ї, додають до подарунків. Необхідно пам’ятати, що ім’я дружини ставлять перед іменем чоловіка. Адресу можна не вказувати.

Ділові візитні картки — це невід’ємний атрибут сучасного діло­вого спілкування. На діловій візитній картці повинні бути чітко надру­ковані: прізвище, ім’я, по батькові, назва фірми чи організації, посада, повна поштова адреса та інша інформація.

Видавництво «МЕЛОДІЯ»

Видавництво «БУКВА»

СТОГОРСЬКА Оксана Миколаївна

головний редактор

КУШНІР Олег Михайлович

музичний редактор

м. Львів, вул. Вучька, 48, у. Львів, вул. Сніжна, 5,

_ тел. р. 252-28-30 тої. иоб. 067 772 23 32 1 , Г м. Львів, вул. Музейна, 2, тел. р. 272-28-30 м. Львів, вул. Стеиька, 8, тел. моб. +38 097 995 25 66

Рис. 34. Приклади жіночої та чоловічої візитних карток

Розділяють шість видів карток, прийнятих у діловому спілкуванні:

• представницька (призначена винятково для особистого пред­ставлення, так би мовити, презентації^-);

• стандартна (докладні координати для подальшого спілкування);

• повна візитка (багато корисної інформації, увінчаної логотипом фірми під державним прапором);

• візитка фірми (переважно зі схемою навколишньої місцевості й орієнтирами);

• подружні картки (ім’я дружини обов’язково друкують перед ім’ям чоловіка);

• картки для дам (для роздавання дамам, знайомство з якими бажане).

Враховуючи широку популярність цього атрибута спілкування, слід пам’ятати, що в різних країнах, існують деякі відмінності у стандарт­них візитних картках.

Будь-яка візитна картка асоціюється з її власником, тому повинна обов’язково викликати позитивні емоції. Проектуючи візитні картка, слід проаналізувати: для чого вони потрібні, як і хто ними буде користуватися. Але незалежно для чого, утворення іміджу чи функціональності, візитна картка повинна бути стильною, добре зверстаною та якісно віддрукованою.

НАБІР КНИЖКОВОЇ АКЦИДЕНЦІЇ

До книжкової акциденції відносять — заставки і кінцівки, авантитули, шмуцтитули, контртитули, фронтиспіси, титули й обкла­динки, книжкові оголошення.

Заставкою називають зображення, виконане у вигляді ілюстрації або акцидентного набору з лінійок чи орнаментів, що розташоване на початку розділу, глави чи частині видання на спусковій полосі.

Кінцівками називають лінійки, спеціальні лінійки з потовщеннями, орнаменти, а інколи і малоформатні ілюстрації, що встановлюють у кінці розділів, глав та інших частин видання. Найчастіше використо­вують тонкі лінійки розміром від ³/₄ до 1‘/₂ кв. На кінцевих полосах, що займають всю полосу, кінцівки не ставлять.

Авантитул (або передній титул) (рис. 35, а) набирають у ско­роченому вигляді — назва книги чи прізвище автора і назва книги; назва видавництва і рік випуску, які розташовують на першій полосі, а на звороті — контртитул чи фронтиспіс.

Контртитул — це додатковий титул (рис. 35, б), який розта­шовують у розвороті з головним титулом, що утворює як би подвійний титул, і обов’язково пов’язаний з ним за побудовою, шрифтами, засто­суванням лінійок і фарб. Контртитули бувають основним чином у багатотомних і перекладних виданнях. У перекладних виданнях на контртитулі розміщують прізвище автора і назву книги на мові оригіналу.

Фронтиспіс — це рисунок (ілюстрація) (рис. 35, д) розташова­ний на одному розвороті з титулом. Зазвичай це портрет автора чи особи, про яку написана книга. Часто це просто рисунок, який відобра­жає найхарактерніші моменти змісту книги. Інколи набирають підпис під рисунком.

Шмуцтитули чи внутрішні титули (рис. 35, г) — окремі непарні полоси для заголовків частин, розділів чи окремих творів, що входять у видання. Зазвичай вони вміщують один чи декілька рядків тексту, інколи номер розділу чи прізвище автора. Шрифт підбирають цієї ж гарнітури, що і для титулу, але менших кеглів, чим для титулу. Головні рядки розташовують на оптичній середині.

Титульний аркуш — перша сторінка книги (рис. 35, в), де розта­шовані основні дані: прізвище автора, назва книги і підзаголовки, назва видаництва, місце і рік видання. Титул — обов’язковий елемент кожної книш і журналу.

Титульний аркуш завжди набирають на формат видання. Бажано, щоб один з елементів (рядок, лінійка тощо) мав загальний формат рядків тексту книги. Якщо цього немає, то титул сприймається як видовжена вузька полоса.

Шрифти титулу мають бути цієї ж гарнітури, що й текст книги, але якщо рубрики у виданні набрані шрифтом іншої гарнітури, то шрифт титулу, як головної рубрики книги, можна набирати таким же шрифтом як і заголовки. Кегль шрифтів для титульних рядків вибирають залежно від формату, кількості рядків титулу і від значимості окремих текстових груп. Титули набирають переважно прописними літерами, так як при малій кількості тексту в титулі рядкові літери навіть при збільшеному кеглі недостатньо виразні.

Якщо є вказівки на установу, що випускає видання, його розташо­вують вище прізвища автора, набирають на повний формат і відділя­ють тонкою лінійкою.

ЕРНЕСТ

ХЕМІНГУЕЙ

ТОМ І

ERNEST

HEMINGWAY

Collected Edition in four volumes Volume I

•> M

THE TORRENTS OF SPRING THE SUN ALSO RISES (FIESTA)

A FAREWELL TO ARMS

ЕРНЕСТ

ХЕМІНГУЕЙ

ТВОРИ В ЧОТИРЬОХ ТОМАХ ТОМ І

із книги ВЕСНЯНІ ВОДИ І СОНЦЕ СХОДИТЬ (ФІЄСТА) ПРОЩАВАЙ, ЗВРОЄ

київ

Іімшаїїш .ДНІПРО. 141«

л

а

ІЗ книги «ТРИ ОПОВІДАННЯ

І ДЕСЯТЬ ПОЕЗІЙ»

Ж

Поступні у продаж підручник Ю. Ц. Жмдецікмм

ПОЛІГРАФІЧНЕ

МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО

Чекаємо покупців за адресою: м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5в Академічна книгарні

б

д
	Видавничий центр
	«Малятко»
	м. Тернопіль
	вул. Коыарницька, 78
тел. (863) 269-80-13, 250-86-48
	Оптова 1 роздрібна торгівля:
♦	навчальна література;
♦	кодекси, коментарі, право;
♦	бухгалтерський облік;
•	гуманітарні науки;
•	довідкова література
	Чекаємо покупців

Ж

t

Видавничий центр «Малятко»

м. Тернопіль вул. Комарнииька, 78 тсл. (863) 269-80-13, 250-90-22

РЕДАКЦІЙНИЙ ВІДДІЛ

Запрошуємо до співпраці аипорімі

• навчальних посібників для коледже,

• книг і бухгалтере кого обліку, економіки, права, інформатики

Роилзнемо всі яро поїм ції!

З

Рис. 35. Елементи книги: а — авантитул; б — контртитул; в — титул; г — шмуцтитул; д — фронтиспіс; е — обкладинка; е — індивідуальне книжкове оголошення; ж, з — групові книжкові оголошення

«Гриф» — рядки, які показують, що видання є підручником чи навчальним посібником — набирають шрифтом кегля 9-10 п. прямим чи курсивом. Слово «Допущено» виділяють окремим рядком й інколи набирають врозрядку. Номер тома (частини) набирають прямим чи курсивом прописними кегля 9-14 п. Назва видавництва, місто і рік видання ставлять у нижній частині полоси і набирають прямим прописним кегля 8-12 п., залежно від формату видання. Завжди для титулу надають перевагу шрифтам світлого накреслення.

Титул набирають з дотриманням підпорядкованості рядків за кеглем. Так, головний рядок — назву книги — набирають шрифтом крупнішого кегля; другі за значенням рядки — підзаголовок — услід за головними рядками — шрифтом меншого кегля; третя степінь — прізвище автора, четверта — назва видавництва, рік видання.

Обкладинка (рис. 35, е) є складовою частиною книги, її лицем, тому її потрібно оформляти строго відповідно до внутрішнього змісту, стилю чи виду книги. Це найвідповідальніша робота складача (дизайнера). Відповідальна тому, що через обкладинку читач дізнається про книгу. Обкладинку потрібно подати у такому вигляді, щоб читач звернув на неї увагу. Колір і фактура паперу мають бути враховані при оформленні і максимально використані. Обкладинки можуть бути шрифтовими, з обрамленням чи ілюстровані. Формат обкладинки має бути дещо більшим від текстової полоси.

Всі окремі частини обкладинки — шрифт, лінійки, орнаменти, ілюстрації — повинні бути органічно (нерозривно) пов’язані між собою. Також добре мають бути пов’язані між собою перша полоса, корінець та четверта полоса обкладинки. Цей зв’язок можна досягнути застосуванням одного й того ж шрифту, елементів обрамлення, кольором фарби тощо.

Основні вимоги при наборі обкладинки — простота, чіткість рисунка шрифту, що подібний до рисунка шрифту основного тексту. Набирають переважно прописними літерами. Обкладинка має наступні особливості у наборі порівняно з титулом: на обкладинці буває менше тексту, чим на титулі; обкладинка переважно ілюстрована у кольорі. Шрифт для обкладинки використовують напівжирний цієї ж гарнітури, якою набраний титул; якщо папір темних кольорів — жирний.

У книгах середнього об’єму (100-300 с.) дночасно з обкладинкою наби­рають корінець книги, текст якого ставлять не поперек, а у довжину — знизу вверх. На корінці зазвичай набирають назву книги, прізвище автора і деякі

інші дані. Короткі слова — рік випуску, місце видання — можна ставити поперек. Корінець для об’ємнішої книги набирають з поперечними рядками (щоб краще було видно назву книги, коли вона поставлена на поличку).

Групування рядків може бути різноманітним, але залежно від титулу і заголовків у тексті. Якщо титул і всі заголовки у тексті набрані по центру, то і на обкладинці всі рядки мають бути набрані по центру.

Обкладинки невеликих брошур не слід захаращувати крупними і жирними шрифтами. Кегль шрифту має гармоніювати з об’ємом брошури, не «давити» своїми розмірами.

Якщо головним рядком є прізвище автора, його найчастіше роз­ташовують зверху, а не на оптичній середині.

У шрифтових обкладинках допускають застосування діагональ­них і овальних рядків. Такі рядки, якщо вони добре підібрані, трохи пожвавлюють обкладинку. Діагональні рядки добре читаються якщо вони набрані похилими шрифтами.

Суперобкладинку (обгортку) друкують для книг у палітурці й лише іноді для книг в обкладинці. Суперобкладинка слугує як для захисту книги, так і в художніх цілях. Якщо суперобкладинку друкують для наукових книг чи класиків літератури, то оформляють її дуже скромно. Зазвичай на першій полосі такої обгортки в обрамлені вміщують назву книги, прізвище автора книги і назву видавництва. На корінці друкують прізвище автора, назву книги, рік видання. На четвертій полосі друкували ціну книги й адресу видавництва. У масових виданнях і новинках художньої літератури суперобкладинку оформляють яскравіше, ілюстровано. Суперобкладинки виготовляють двох видів: з прямими клапанами чи

з клапанами в яких зрізані кути, друкують на щільному папері,

Часто в книгах розташовують книжкові оголошення, які поді­ляють на індивідуальні та групові.

Книжкові оголошення розташовують на вільних полосах у кінці видання або на третій полосі обкладинки, брошури чи книги.

Індивідуальне оголошення повідомляє про одну книгу. Основними даними в індивідуальних оголошеннях (рис. 35, є) є назва книги. Тому їх набирають видільним шрифтом.

Групові книжкові (рис. 35, ж, з) оголошення містять дані про декілька книг, де всі назви книг виділити складно. Тому зазвичай виділяють головний рядок, який поєднує весь текст, наприклад: «Нові книги», «Поступили в продаж» тощо.

НАБІР АФІШНО-ПЛАКАТНОЇ АКЦИДЕНЦІЇ

До афішно-плакатної відносять продукцію, що призначена для розклеювання, тому загальними вимогами до їх створення є підбір таких шрифтів та ілюстративних матеріалів, які можуть бути прочитані на великій віддалі.

До афішно-плакатної акциденції можна віднести не тільки афіші, плакати, але й настінні оголошення, аншлаги та заклики.

Об’єднання в одну групу цих видів поліграфічної продукції викликано тим, що за технікою набору і за прийомами оформлення між ними багато спільного. Поряд з цим у кожного з перелічених видів продукції є свої особливості, що випливають із різноманітності за змістом.

Афіша і плакат дуже відмінні один від одного. Афіша розрахована на короткий термін служби і на максимальну помітність.

Афіші — це оголошення про видовища, культурно-освітні та масові заходи. Як правило, формат паперу для афіш відповідає стан­дартним аркушам 84 х 108, 60 х 90 см, але є афіші на подвійних аркушах чи на частці аркуша. Текст афіші можна розташовувати як повздовж, так і поперек аркуша, що визначається зазвичай довжиною головних рядків. Головні рядки мають бути різко виділені кеглем шрифту (інколи до 10 кв. = 180 мм) напівжирної чи жирної насиченості, прямого чи курсивного накреслення, а часто й іншим кольором — саме ці рядки мають привернути увагу до афіші.

Афіші суспільно-політичного характеру мають зазвичай неве­ликий текст — головні рядки, доповідач, коли і де відбудеться лекція чи виступ. Оформлення набору має бути простим, але чітким. Назву теми набирають великим і жирним шрифтом, на другому місці за значенням — прізвище лектора чи доповідача. Потрібно пам’ятати головне правило виділення рядків у афішах — Що, Де, Коли.

Афіші поділяють на: індивідуальні (рис. 36), репертуарні (рис. 37) та зведені. Індивідуальні афіші дають докладнішу інформацію про один захід — театральну виставу, концерт, лекцію. Репертуарні — про заходи, які пропонуються провести одним театром чи в одній установі (кінотеатрі, театрі, цирку, стадіоні). Зведені — про репертуар декількох установ (театрів, кінотеатрів), або комплекс заходів, перед­бачених у певному короткому чи довгому відрізку часу.

Для набору репертуарних і зведених афіш використовують шрифт меншого кегля, так як вони містять більше тексту, чим індивідуальні. Зведені афіші частіше оформляють у вигляді таблиці, графи якої запов­нені відповідними текстами. Найпростіші зведені афіші, особливо коли вони, по суті, є календарними афішами одного якогось театру, наби­рають так, що один спектакль від іншого відділяють горизонтальною лінією. Лінійки за насиченістю мають бути значно світліші за текст.

У таких афішах переважно виділяють назву театру чи фразу «Зведена афіша». Виділяти ще потрібно число і назву місяця, а дні тижня і решту тексту набирають дрібнішим шрифтом.

У зведеній афіші кількох театрів велику роль відіграє емблема кожного театру.

При розташуванні текстів афіші треба головний рядок завжди виділяти форматом чи фарбою. Якщо головний рядок набраний в од­ному форматі з допоміжними текстами, то він буде виділятись слабше.

Найчастіше застосовують три способи виділювання головного рядка:

• головний рядок за форматом більший за інші;

• головний рядок менший;

• формати головного рядка і другорядних рядків однакові, але його друкують іншою фарбою.

Правильне виділення окремих частин тексту афіші — одне

з основних вимог, поставлених до їх виготовлення. При цьому потрібно використовувати різні засоби, окрім головного виділення за насиче­ністю вічка та кегля шрифту.

При наборі афіш застосовують діагональні рядки з осьовим гру­пуванням. В афішах частіше, чим в інших видах друкованої продукції розташовують головні рядки по діагоналі чи овалом.

Діагональний рядок завжди починається з нижнього лівого кута (а не з верхнього лівого) по напрямку до верхнього правого кута. Це спричинюється необхідністю розташувати довгий рядок, який не вміщається у формат аркуша, якщо його поставити у звичайному напрямку. Діагональні рядки композиційно мають бути пов’язані

з рештою тексту. Текст розміщують над рядком і під ним. Лівий край тексту над рядком по вертикалі має збігатись з початком головного рядка, правий край тексту під рядком — з кінцем головного рядка (рис. 38). Це викликано вимогами зручного читання і логічним поділом розділених діагоналлю текстів.

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

нлцокллмЛ АКАДМГШИЙ УКВАОЮЙ ДШШПРІКЙ ТЕАТР імені Мерії ЗемькелгцькоІ

Режисер-постанонник — Федір Стригун Художн их - п останов» ик —Миром Кмяріян Композитор — І вен Небесним

ІВАН КЛРПЕНКО-КАРИЙ

САВА ЧАЛИЙ

Трагедії на 2 честимы