2.9. Ціни, що використовуються в обліку й статистиці, та інші види цін

До цін, які використовуються у статистиці, належать: індекси цін; поточні ціни; середні ціни, порівняльні та незмінні ціни, питомі ціни. Ціни статистичного обліку є, як правило, агрегованими (узагальненими). Такі види цін дають змогу виявити та аналізувати тенденції динаміки цін, розраховувати динаміку фізичних обсягів виробництва та реалізації товарів, здійснювати контроль і аналіз виконання планових завдань.

В умовах інфляційного підвищення цін великого значення набувають розрахунки індексів цін і, зокрема, індексу споживчих цін, який характеризує вартість життя населення. Індекси цін виробників (індекси оптових цін підприємства, індекси цін капітальних вкладень, індекси цін на продукцію сільського господарства, індекси тарифів транспортних послуг та ін.), а також індекси споживчих цін викори­стовуються для оцінки показників валового внутрішнього продукту та інших показників системи національних рахунків.

У статистичних розрахунках широке застосування знаходять порівняльні ціни. Вони використовуються у звітності та плануванні протягом певного часу для оцінки та порівняння обсягу продукції за різні періоди часу та обчислення показників динаміки.

Для оцінки руху цін у міжнародній торгівлі статистичні органи використовують питомі ціни. Вони визначаються на базі інформації про виробництво, продаж, експорт та імпорт товарів. Динаміка таких цін визначається за допомогою індексів, що публікуються в документах ООН та враховують експортні ціни провідних західних держав.

Існують також ціни лімітні (гранично допустимі), довідкові, номінальні, проектні, орієнтовні, прогнозні та інші.

Тема 3. Витрати виробництва та реалізації

3.1. Витрати підприємства як основа формування ціни

3.2. Собівартість: її склад та види

3.3. Види калькуляцій та елементи системи калькулювання

3.4. Класифікація витрат за елементами

3.5. Витрати, що не включаються до собівартості реалізованої продукції

3.1. Витрати підприємства як основа формування ціни

Для ефективного управління процесом ціноутворення необхідно мати більш-менш точну інформацію про витрати на здійснення тих чи інших видів діяльності, а всередині цих видів діяльності – про витрати на виробництво і реалізацію окремих типів продукції (робіт, послуг). Можна навести доволі об’ємний перелік завдань, які слід вирішувати підприємству з тією чи іншою періодичністю для формування ефективної політики ціноутворення:

• встановлення нижнього рівня ціни на продукцію (роботи, послуги), яка випускається;

• обґрунтування зміни асортименту (зняття з виробництва одних видів продукції, освоєння випуску нових тощо);

• оцінка заходів щодо вдосконалення технології та організації виробництва;

• оцінка маркетингових заходів;

• оцінка конкурентоспроможності товарів та ін.

Спільним для усіх цих завдань є те, що ухвалення відповідного управлінського рішення можливе лише за наявності інформації про склад витрат, які включаються у ціну продукції.

Будь-яке виробництво має два види витрат: поточні та капітальні.

Поточні витрати – це короткострокові витрати, що повністю списуються у той же період, в який вони сталися. Саме на підставі поточних витрат формується ціна продукції.

Капітальні витрати – це довгострокові витрати, що амортизуються (їхня вартість поступово зменшується) впродовж кількох років згідно з правилами податкового обліку. Ці витрати покриваються з прибутку.

В цілому можна вважати, що витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Однак для правильного формування ціни необхідно знати склад витрат.

Кажучи про витрати на виробництво окремих товарів, необхідно розглядати витрати операційної діяльності (деякою мірою аналог повної собівартості), які, у свою чергу, поділяються на:

• собівартість реалізованої продукції (витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції);

• адміністративні витрати;

• витрати, пов’язані зі збутом;

• інші операційні витрати.

Склад витрат операційної та інших видів діяльності підприємства розглянемо нижче. Проте не всі види зменшення економічних вигод підприємства належать до витрат. Відзначають п’ять видів витрат, що не визначають витратами і не включають до звіту про фінансові результати:

• платежі за договором комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами;

• попередня авансова оплата запасів, робіт, послуг;

• погашення одержаних позик;

• зменшення власного капіталу при його вилученні або розподілі власниками чи витрати, які не можуть бути достовірно оцінені;

• витрати, що відображаються зменшенням власного капіталу у тих випадках, якщо це передбачено стандартами бухгалтерського обліку.