Проблемні питання:

1. Дайте визначення самовихованню і обґрунтуйте його значення для людини.

2. Проаналізуйте суть перевиховання.

3. Розкрийте взаємозв’язок виховання і самовиховання, особливість самовиховання як педагогічного явища.

4. В якому віці, на вашу думку починається процес самовиховання?

5. Назвіть прийоми, методи і засоби самовиховання, можливості їх застосування в роботі людини по самовдосконаленню.

6. Обґрунтуйте педагогічну суть керівництва самовихованням учнів і основні напрямки їх здійснення.

7. Проаналізуйте взаємозв’язок виховання, самовиховання і перевиховання.

8. Охарактеризуйте роль педагога в організації самовиховання дитини.

9. Назвіть основні етапи процесу перевиховання.

Література:

17. Артеменко З.В., Завадская Ж.В. Азбука форм воспитательной работы: Справочник. – Мн.: Новое знание, 2001.

18. Бардовская Н.В. Педагогика: Учеб. пособие для студентов вузов. – СПб., 2001.

19. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посібник. – К., 1998.

20. Бондарчук Е.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций /Е.И.Бондарчук, Л.И.Бондарчук. – К., 2001.

21. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видав. Центр “Академія”, 2003.

22. Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. – Тернопіль, 1998. – 262 с.

23. Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. – К., 2000.

24. Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. – К., 1991.

25. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К., 2005.

26. Кукушни В.С. Теория и методика воспитательной работы: Уч. пособ. – Р. на Д.: Изд. Центр «МарТ», 2002.

27. Методика воспитательной работы /Под ред. В.М.Котова. – М., 1990.

28. Основи педагогіки: навч. посіб. / І.В. Распопов та ін. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999.

29. Подласый И.П. Педагогика. – М., 1999.

30. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996.

31. Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Методика виховної роботи. – Тернопіль., 1998.

32. Фіцула Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видав. Центр “Академія”, 2001.

Тема № 8. Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості.

1. Виховання дітей в сім’ї.

2. Підвищення педагогічної культури батьків.

3. Форми і методи роботи з батьками.

4. Виховний потенціал дитячих та юнацьких організацій.

Сім’я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Сім’я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та позашкільної системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних стосунків, в які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших з них відносять вміння належно організувати комунікативну діяльність, налагоджувати вирішення шкільних проблем і встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону.

Дуже важливим для виховання дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих та в сторонніх людях передусім позитивні сторони. Необхідно формувати в них критичне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі.

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей. Саме позашкільна освіта на сучасному етапі розвитку суспільства вирішує завдання всебічного розвитку особистості дитини, кардинально змінюючи зміст, форми та методи діяльності позашкільних закладів як ланки в безперервній системі освіти дітей та юнацтва.

Відомо, що сім’я природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім’ї в суспільстві.

В сім’ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Батьківщина починається з сім’ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків. Позашкільна освіта потрібна для культурного поступу країни як найкращий засіб до виховання гармонійно розвинутої особи - індивідуальності, а не того одноманітного гурту, який не здатен ні захистити свою волю, ні направити її на загальне добро.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності і сім’ї, її моральна сфера.

Сім’я і школа ставить перед собою основне головне завдання – виховання всесторонньо, гармонійно розвиненої особистості, щоб вона могла реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.

Потреба в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий всебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу – ось кінцевий результат спільної виховної діяльності сім’ї і школи. Принципи і підходи, які повинні працювати на кінцевий результат, реалізуються в школі, але необхідно, щоб все життя учня, виховуючи і розвиваюче, будувалося на єдиній основі і в стінах навчального закладу та дому.

Протиріччя у виховних підходах сім’ї і школи відтворюються на ефективності виховного процесу. Результат, на який розраховує школа і якого звичайно, повинні прагнути і ми, батьки, щоб добитися тільки нашими спільними зусиллями.

Щоб не було нещасливий дітей, перед органами освіти і молодими батьками, як і завжди, є потреба підвищити культуру сімейного й громадського виховання дітей. То ж давайте усі разом, не тільки про це говорити й писати, а й діяти.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер­таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен мо­мент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите­ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, - все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум­ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі­чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия­чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть»¹.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позашкільними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви­являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є не­повна сім’я, яка з’являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі З0—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім’ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім’ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім’ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до­ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра­во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста­новила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44, сі­мей з однією дитиною – 53, з двома – 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од­нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур­сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать­ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе­реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім’ї, в яких батьки намагаються вия­вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Во­ни з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо­вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. У та­ких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфлікт­ні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім’ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та­ких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім’ї антипедагогічну обста­новку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, — сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вихован­ня їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномар­ках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітка­ми, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви­трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган­ня на свободу їх дитини.