
- •Опорні конспекти лекцій Змістовий модуль 1. Теорія виховання Тема №1 : Суть і зміст національного виховання як цілісної системи формування особистості
- •Проблемні питання:
- •Тема №2: Закономірності і принципи виховання.
- •Проблемні питання:
- •Проблемні питання.
- •Література:
- •Проблемні питання:
- •Література:
- •Змістовий модуль 2. Методика виховання Тема № 5. Вікові та індивідуальні особливості розвитку особистості і їх врахування у виховному процесі.
- •5. Індивідуальні особливості розвитку учнів та їх врахування в процесі виховання.
- •Проблемні питання:
- •Література:
- •Тема № 6. Методи і форми виховання та специфіка їх застосування.
- •Групові форми виховної роботи
- •Проблемні питання:
- •Література:
- •Тема №7. Психолого-педагогічні особливості процесу самовдосконалення.
- •Проблемні питання:
- •Література:
- •Тема № 8. Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості.
- •Шляхи підвищення педагогічних знань батьків
- •Проблемні питання:
- •Література:
Проблемні питання.
Розкрийте особливості національного виховання.
Охарактеризуйте сутність громадянського виховання в сучасній школі.
Розкрийте основні напрями розумового виховання учнів.
Обґрунтуйте особливості змісту морального виховання в національній школі.
Складіть правила трудового виховання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку в сім’ї.
Опишіть систему фізичного виховання у тій школі, в якій ви вчилися.
Які чинники зумовлюють актуальність проблем екологічного виховання?
З яких основних елементів складається система екологічного виховання учнів?
Змоделюйте систему роботи сім’ї з екологічного виховання.
Охарактеризуйте основні форми естетичного виховання. Які з них, на ваш погляд, є найдієвішими і реальними?
Література:
Бардовская Н.В. Педагогика: Учеб. пособие для студентов вузов. – СПб., 2001.
Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посібник. – К., 1998.
Бондарчук Е.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций /Е.И.Бондарчук, Л.И.Бондарчук. – К., 2001.
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видав. Центр “Академія”, 2003.
Галузинський Є.М., Євтух В.С. Педагогіка: теорія і історія. – К., 1995.
Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. – Тернопіль, 1998. – 262 с.
Державна національна програма “Освіта”/Україна ХХІ ст./-К., 1994
Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. – К., 2000.
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К., 2005.
Красовицький М. Моральне виховання учнів у теорії і практиці американської школи // Рідна школа. – 1998.- №4. – С. 34.
Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К., 1999.
Методика воспитательной работы /Под ред. В.М.Котова. – М., 1990.
Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видав. Центр “Академія”, 2001.
Тема № 4. Педагогічні основи формування колективу.
Проблема колективу і особистості у вітчизняній та зарубіжній педагогіці.
Колектив та етапи його розвитку.
Основні типи колективів та особливості їх розвитку і діяльності.
Виховний потенціал колективу.
Сім’я як соціокультурне середовище виховання і розвитку особистості.
Про роль колективу в формуванні особистості існує багато різних міркувань. Деякі зводяться до того, що виховний вплив колективу не виправдовує себе, а навпаки, пригнічує особистість, гальмує її розвиток. Інколи можна почути від окремих керівників шкіл, що вони зовсім відмовилися від планування різних форм діяльності школярів, вважаючи, що це призводить до заорганізованості. Можна навіть почути пропозиції про те, що слід взагалі відмовитися від колективних справ, оскільки йдеться про формування особистості і саме вона має перебувати в центрі уваги вихователів.
Особистість справді є, про що уже мовилося, об’єктом виховання, але якщо враховувати те, що вона сама має реалізувати свої можливості, тобто виконувати функції суб’єкта виховання, то здійснювати цей процес ізольовано від навколишнього (як природного, так і соціального) середовища неможливо. Моральність людини виявляється у ставленні її до навколишнього світу, до людей, серед яких вона живе, до самої себе. Формування такого ставлення можливе лише в процесі спілкування, яке здійснюється в певному суспільному середовищі.
Оскільки існує спільне життя, співжиття, то йому має відповідати і певна форма спільності. Таких форм можна навести багато. Ієрархію розвитку спільнот людей, які розвивалися на основі переходу суспільства від однієї історичної формації до іншої, відображають такі поняття, як стадо, рід, плем’я, народність, нація.
У процесі розвитку суспільства такий термін закріпився за поняттям колектив. Колектив (від лат. Collectivus — збірний) — група об’єднаних спільними цілями людей, яка досягла в процесі соціальне цінної спільної діяльності високого рівня розвитку1.
Такою формою спільності має бути, як зазначав А. Макаренко, сонутріш організм, який керує органами управління і координування, уповноваженими і, насамперед, представляє інтереси колективу і суспільства2.
Саме таким організмом має бути школа, від якісного результату діяльності якої, високої ефективності виховного впливу її на кожного школяра залежить успіх здійснення всіх суспільних процесів. Шкільний конутрі та різні за характером нутрішньо сімейнихи об’єднання, в роботі яких учень бере участь, є середовищем для різнопланової діяльності школярів, нутрішньо сімейнихих стосунків, у процесі яких відбувається передача досвіду старших поколінь молодшим. Вони є тим тлом, яке дає особистості змогу самовизначитися, самоутвердитися, виявити свої здібності, талант, тобто якості суто індивідуального характеру. Індивід має змогу порівнювати свої дії, вчинки, можливості з поведінкою інших індивідів у процесі спільної діяльності і на цій основі удосконалювати свої індивідуальні якості, засвоюючи елементи життєвого та соціального досвіду. Отже, інтеріоризація (формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур зовнішньої соціальної діяльності) соціального досвіду відбувається лише за умови безпосередню участі суб’єкта виховання і діяльності колективу, що реалізує цей досвід.
2. Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька етапів.
На першому етапі (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.
На другому етапі вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів впливу.
Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов’язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.
На третьому етапі вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.
На четвертому етапі кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.
Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.
На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло».
Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного колективу.
Виходячи з цього, А. Розенберг виділяє чотири групи дітей, підхід до виховання яких потребує певної диференціації.
Перша група — учні, які цілковито віддані своєму колективу, легко підкоряються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських обов’язків і дбають про відповідне ставлення до них усіх членів колективу.
Друга група — школярі, переважно віддані колективу, виявляють активність та ініціативу у громадській роботі, але не вирізняються пізнавальною активністю, не завжди відповідально ставляться до навчання.
Третя група — учні, які ретельні у навчанні, беруть активну участь у громадській роботі, претендуючи на авангардну роль у колективі, проте підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки охоче виконують тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі, їхні здібності та вміння.
Четверта група — учні, які не визнають вимог колективу, не дорожать його інтересами, байдужі до його життя. Ці школярі недисципліновані, негативно ставляться до навчання, до участі в громадському житті.
Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.
Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.
Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу.
Виховний вплив колективу на його членів посилюється а розумного поєднання педагогічного керівництва зі творенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків його членів. Важливо забезпечити своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу, створення тимчасових об’єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів елективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів до нових стосунків.
Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім’я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні і духовні суперечності. Отже, сучасні економічні проблеми, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.
Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім’ї, матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім’ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім’ї.
В особливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім’я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них не перевищує 28 років. В Україні налічується 10,3 млн. Молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1 відсотка загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн. 400 тис. молодих сімей, в яких народжується 80 відсотків всіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6 відсотка молодих сімей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і не встигає за кількістю розлучень, можна сказати, що 50 відсотків молоді перебуває у шлюбі (або була у шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Отже, питання сімейно-шлюбних відносин хвилюють молодь: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім’ю, запобігти сімейним чварам, як виховувати дітей та ін.
Перед молодою сім’єю стоять особливо гострі проблеми матеріально-економічного та житлово-побутового характеру. Невизначеність майбутнього, незайнятість у сфері соціального виробництва, нестабільність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й на внутрішньо сімейних процесах, характері взаємостосунків членів сім’ї, сім’ї з оточуючим середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу сім’ї.
Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім’ї, знайшла своє вираження у Законі про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні, галузевій програмі Міністерства молоді і спорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім’ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім’ї, її соціальний захист. Ці завдання реалізуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.
Розглянемо кожну функцію сім’ї та визначимо, як сучасна сім’я справляється з її виконанням.