Опорні конспекти лекцій Змістовий модуль 1. Теорія виховання Тема №1 : Суть і зміст національного виховання як цілісної системи формування особистості

1. Педагогіка як наука про виховання і процес формування особистості.

2. Основні фактори розвитку особистості.

3. Закономірності, особливості, компоненти і рушійні сили процесу виховання.

4. Мета і напрямки виховання в умовах побудови незалежної держави.

5. Народознавчі підходи у системі національного виховання.

1. Процес виховання – це цілеспрямований процес, що має на меті формування всебічно, гармонійно розвиненої особистості.

Процес виховання є процесом цілеспрямованого і планомірного формування світогляду, переконань і почуттів, волі і характеру, потреб і здібностей, моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей людини, характерних рис особистості.

Виховання у широкому розумінні охоплює всю суму впливів, весь процес формування особистості. В цьому значенні поняття „виховання” наближається до поняття „соціалізація особистості”.

Під соціалізацією розуміють процес і результат засвоєння та подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду, у перебігу якого він стає особистістю, здобуває необхідних для життя серед людей знань, умінь та навичок, тобто здатності спілкуватись та взаємодіяти з ними під час розв’язання тих чи інших завдань. У процесі соціалізації відбувається пристосування дитини до рольових функцій та норм, існуючих в суспільстві (адаптація), а також включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ дитини (інтеріоризація).

Виховання у вузькому розумінні означає цілеспрямоване формування світогляду, моральності, розвиток естетичного смаку, фізичний розвиток тощо.

Виховання – загальне і постійне явище, властиве всім економічним формаціям, що забезпечує наступність поколінь, оволодіння молоді суспільним досвідом.

Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на роз­виток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій роз­вивається і формується особистість; підбирає зміст навчан­ня і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позна­читися на розвитку і формуванні особистості; ізолює осо­бистість від несприятливих для її розвитку та формуван­ня умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і при­родних задатків та набуття нових рис і якостей, що фор­муються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, вит­ривалою, загартованою. Виховання не може докорінно пе­ребудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збіль­шує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвит­кові навіть дуже слабко виражених задатків, неправиль­не — гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само зале­жить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому ново­утворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у роз­витку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвит­ку дитини простежуються два рівні: перший — рівень ак­туального розвитку як наявний рівень підготовленості уч­ня, що визначається тим, які завдання він може викона­ти самостійно; другий, вищий рівень — «зона ближнього розвитку», — охоплює завдання, які дитина не може ви­конати самостійно, але впорається з ними за невеликої до­помоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою до­рослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вва­жає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку.(Выготский Л.С. Проблема обучения й умственного развития в школьном возрасте. Избр. психол. исследова-ния. — М., 1956. — С. 499—450.) Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визрі­ли, але перебувають у стадії становлення.

2. До основних факторів розвитку особистості належать:

1) Спадковість -- розуміється як передача від батьків до дітей певних якостей і особливостей, закладених в їх генетичну програму. Генетична програма забезпечує передусім продовження людського роду, а також розвиток систем, котрі допомагають організмові пристосуватись до зміни умов існування.

Спадковість виражена у своєрідній направленості життєвих сил, виражених у формі задатків та здібностей, які передбачають можливість успішної діяльності в окремих областях. Задатки закладені в структурі мозку, органах чуття, мовнорухових органах і слугують однією з умов успішного виконання конкретної діяльності. Однак успіх цієї діяльності зумовлений також старанням, накопиченням досвіду та ін.

2) Середовище - це навколишні суспільні, матеріальні і духовні умови існування людини. Теоретично середовище поділяється на макросередовище, мезосередовище та мікросередовище.

Макросередовище має для дитини інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями „країна”, „держава", „світ", „космос". Мезосередовище є чимось середнім між інформаційним і контактним середовищем і ототожнюється з уявленням про своє місто, село, рідний край. Мікросередовище емоційне, контактне (сім'я, клас, друзі та ін.). Саме тут відбувається реальний інтелектуальний і емоційний вплив на формування особистості, створюється мікроклімат, який визначає комфорт чи дискомфорт у стосунках, можливість активного впливу чи пристосованості до інших, формування позитивних або негативних рис, цінностей і норм, поведінки, навчання, спілкування.

На формування особистості здійснює свій вплив як соціальне, так і природне середовище.

3) Виховання як фактор формування особистості, на відміну від попередніх, розглядається як управління цим процесом. В сучасній інтерпретації, в своєму гуманістичному контексті це створення сприятливих умов для всебічного розвитку особистості. Виховання можна розглядати як складову середовища, яка вирізняється своєю спрямованістю на формування особистості згідно поставленої мети і здійснюється особами, вповноваженими суспільством.

3. Закономірності процесу виховання:

• зумовленість виховання закономірностями суспільного життя і психофізіологічними особливостями особистості;

• єдність виховання та самовиховання особистості;

• єдність навчання, виховання і розвитку дитини;

• єдність мети виховання та його конкретних завдань;

• єдність свідомості і діяльності у вихованні.

Основні компоненти процесу виховання: ціль, завдання, зміст, методика організації виховання, результат виховання.

Основні характеристики процесу виховання: цілеспрямованість, багатофакторність, тривалість і безперервність, віддаленість та неоднозначність результатів, двосторонність.

Основні етапи процесу виховання:

• ознайомлення і пояснення понять і норм поведінки;

• формування відношення до отриманих знань;

• формування стійких поглядів і переконань;

• формування загальної спрямованості особистості;

• створення стійкого інтересу до самовиховання.

Виховання і самовиховання – дві сторони єдиного процесу формування особистості. Під самовихованням розуміють свідому, цілеспрямовану і самостійну діяльність, що виникає в результаті активної взаємодії особистості з середовищем. В процесі самовиховання особистість виступає в якості суб’єкта виховного процесу.

Форми самовдосконалення виражаються у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на інших.

Потреба у самовихованні є вищою формою розвитку особистості. Її інтенсивний прояв відбувається в підлітковому віці.

Цілеспрямованість, осмисленість і стійкість самовиховання залежить від стійкості ідеалів, спрямованості діяльності особистості, її вольових якостей, значимості спілкування.

Виховання розглядається як процес взаємодії вихователів і вихованців один з одним, які є не лише об’єктами, а й суб’єктами виховного процесу.

Шляхи підвищення ефективності виховного процесу:

• комплексний підхід до організації виховання, що забезпечує цілісну систему виховання, єдність всіх сторін виховання, застосування системи форм і методів виховання, всебічний аналіз отриманих результатів;

• конкретизація виховних впливів, що ґрунтується на врахуванні вікових та індивідуальних особливостей особистості;

• координація зусиль всіх виховних інститутів;

• створення сприятливих навчально-матеріальних, морально-психологічних, гігієнічних умов для успішного здійснення виховання;

• цілісність планування, організації, регулювання, контролювання та аналізу результатів виховання.

Рушійними силами розвитку вважають протиріччя між потребами людини та можливостями їх задоволення.

4. Єдиний зміст навчально-виховного процесу формують такі його напрями:

• розумове виховання, яке сприяє формуванню світогляду;

• гуманістичне виховання в дусі загальнолюдських ідеалів та цінностей;

• національне та патріотичне виховання;

• трудове виховання і профорієнтація;

• економічна освіта та економічне виховання;

• екологічне навчання і виховання, спрямоване на збереження природи, її охорону та запобігання наслідкам екологічних катастроф;

• правове виховання;

• естетичне виховання і розвиток;

• спортивно-фізичне виховання;

• санітарно-гігієнічне виховання;

• морально-статеве виховання.

В найбільш загальному вигляді вказані складові інтегруються в моральний, трудовий, інтелектуальний, фізичний, естетичний напрями виховання.

Зміст виховання визначається метою виховання. Мета (як наукове поняття) – це усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності. Мета виховання є соціально зумовленою і відображає зміст соціального замовлення конкретного суспільства.

Уявлення про ідеальну людину – продукт історичного розвитку. Ідея бездоганної людини існувала протягом розвитку людства і педагогічного досвіду. В античній педагогіці – це ідея гармонійного розвитку тілесної і духовної краси. В роки середньовіччя переслідується мета виховання аскетичної людини, далекої від тілесних радощів. В епоху Відродження педагоги знову повертаються до ідеї гармонійного розвитку особистості, пошуку форм і шляхів її виховання.

Основною метою сучасного виховання є формування і розвиток індивіда як особистості та індивідуальності, яка наділена якостями, необхідними для успішної життєдіяльності в суспільстві. Найбільш загальною метою виховання є формування гармонійно, всебічно розвиненої особистості. Її реалізація зумовлена рівнем розвитку економіки, культури, освіти в суспільстві. Кожне суспільство, якщо воно досягло певного рівня культурного розвитку і хоче його зберегти та піднести, має продовжувати кращі набутки історичного минулого. Тому цілі виховання мають бути спрямовані на опанування дітьми загальнолюдських цінностей, до яких належать свобода, відповідальність, людяність, доброта та ін. Таким чином, основна мета виховання полягає в формуванні високоморальних, духовно багатих, внутрішньо вільних, відповідальних особистостей.

Окрім основної, загальної мети існують спеціальні цілі виховання, детерміновані вимогами конкретного етапу соціально-економічного розвитку. До таких цілей в контексті соціально-економічних змін належать формування ініціативності, самостійності, прагнення до успіху, підприємливості.

В сучасних умовах важливими є питання забезпечення творчої самореалізації особистості на основі розвитку особистісних потенціалів, гуманізації виховання як становлення в людині людських начал, уміння розуміти себе та інших.

Відповідно визначеної мети зміст виховання складають такі його основні напрямки як: моральне виховання, розумове виховання, трудове виховання, фізичне виховання та естетичне виховання.

Джерелами особистісного розвитку є форми соціальної активності особистості, які вона опановує та які проявляються у взаємодії людей, у їхній культурі, звичаях і традиціях, у системі виховання, ідеології і моралі.

Реалізація потенціалу особистісного розвитку у персональній індивідуальності відбувається за умов:

• своєчасного включення дитини в систему соціальних відносин;

• перебування дитини в оточенні розвинутих і різноманітних людей, поведінку яких варто наслідувати;

• наявності ефективних методів виховання.

Головна мета національного виховання - передати підростаючому по­колінню соціальний досвід, багатство духовної культури народу, його націо­нальну ментальність, своєрідність світогляду і на цій основі формувати осо­бисті риси громадянина Україні, що включають у себе національну свідо­мість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудо­ву, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і тала­нту.

Зміст виховання передбачає реалізацію таких пріоритетних ідей:

- Свободи, рівності, доброти, національної особистої гідності, шанування родинних зв'язків, формування працелюбності, вміння взаємодопомоги, са­модисципліни, ощадливості, потреби здобути знання в усіх видах обраної ді­яльності, усвідомлене ставлення до свого життя і життя інших людей.

За результатам педагогічних досліджень зміст виховання можна проекту­вати за такими основними напрямками:

І. Розумове виховання є важливою складовою частиною теорії і методики національного виховання. Це цілеспрямована діяльність педагогічного коле­ктиву з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення культури ро­зумової праці. Під розумовим розвитком розуміємо процес удосконалення інтелектуальної сфери і пізнавальних здібностей людини.

В період формування ринкових відносин сучасному спеціалістові потріб­ні глибокі знання, практичні навики, високорозвинуте мислення, здатність до чіткого аналізу, прогнозування майбутнього.

Навчально-пізнавальна діяльність охоплює види діяльності, пов'язані з ін­телектуальним розвитком, задоволенням пізнавальної активності дітей. Про­відною формою навчально-пізнавальної діяльності є урок. Але обмежуватися рамками лише уроку - це означає обмежити саму різноплановість діяльності, звузити її межі впливу. Найважливіший - науковий світогляд.

Провідною є група форм, що пов'язана з поширенням серед учнів знань народознавчого характеру. Це формування світогляду учнів на основі народ­ного календаря як системи історично зумовлених подій, дат, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей.

Форми виховання свідомого ставлення до будь-чого формують правильну внутрішню позицію школярів щодо навчання. Першочергову роль у цьому випадку відіграють ферми і методи роботи пропагандистського характеру: бесіди, зустрічі, екскурсії, які підкреслюють життєву цінність знань, змінні

стенди "У світі науки", "Нове в техніці", "Чи відомо тобі", "Це цікаво". Важ­ливе місце в пропаганді шкільних знань посідають шкільні збори, радіогазети, диспути.

Основними питаннями для обговорення можуть бути: "Навчання - тільки твоя особиста справа", "Заради чого ти навчаєшся?", "Що перешкоджає на­вчанню із захопленням?", "Знання-обов'язок чи знання-радість?", "Який зв'я­зок між навчанням і майбутньою професією?", "Що важливіше в навчанні: здібність чи праця?".

До форм організації пізнавальної діяльності школярів з метою формуван­ня в них творчих здібностей у позаурочний час належать ті; які здійснюються у співдружності учнів, вихователів, дитячих об'єднань. Це диспут, тематич­ний вечір (ранок), предметний тиждень, колективні творчі справи пізнаваль­ного характеру:

• конкурс "Захист улюбленої газети";

• подорож у Читай-місто;

• аукціон знань;

• турніри ерудитів і знавців предметів;

• вечір (ранок) цікавої науки;

• аукціон народної мудрості про природу;

• прес-конференція "За сторінками твого підручника".

З метою підвищення престижу навчальної діяльності школярів організо­вуються навчальні зустрічі циклу.

Щоб створити умови, сприятливі для індивідуального розвитку, потрібно створювати творчі об'єднання школярів:

• предметні гуртки (В них знаходить своє продовження навчальний про­цес);

• шкільна Мала академія (напр. "Шукач");

• клуб допитливих.

Орієнтовні форми роботи: обговорення нових проблем, висунення гіпо­тез, захист проектів і медалей, проведення експериментів, предметні тижні, місячники, ранки, вечори, конкурси, олімпіади, турніри, вікторини, екскурсії, виставки;

- бібліографічні огляди, усні журнали, подорожі по сторінках книг (група "Книголюб");

- дослідницькі екскурсії "Чому ми так говоримо?", "Топонімічні назви рідного краю", "Випускники школи - видатні діячі в сфері своєї діяльності" (клуб допитливих);

- збір матеріалів "Забуті імена рідного краю" (пошукова група "Краєзна­вець").

Діяльність навчально-пізнавального характеру є однією з провідних, ви­східною і зв'язуючою ланкою, оскільки всі види різнопланової діяльності по­чинаються із формування понять, уявлень, знань, а потім формування умінь, навичок.

2. Моральне виховання є складовою і невід'ємною частиною націо­нального виховання. Воно з основою формування високосвідомої, чесної, працьовитої людини - громадянина незалежної держави.

Завдання морального виховання - формування високої моральної свідо­мості і звичок поведінки в різних сферах життєдіяльності, керуючись відпо­відними принципами, нормами і правилами, які є загальноприйнятими у де­мократичному правовому суспільстві.

Моральні якості української нації базуються на нормах загальнолюдської моралі, принципами якої є:

- правда, справедливість, відданість, чесність, патріотизм, гуманізм, доб­рота, стриманість, поміркованість, доброзичливість, гостинність, які спокон­віку були притаманні нашому народу.

Духовність нації - це міра гуманності, людяності й володіння системою духовних цінностей.

Сучасний стан розвитку нашої держави вимагає реалізації такого змісту морального виховання:

• Формування розумних матеріальних і духовних потреб;

• гуманного ставлення до людей;

• свідомого, творчого ставлення до праці;

• бережливості до природи;

• непримиренності до вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

• формування розумних стосунків між особами протилежної статі і підготовки до сімейного життя;

- виховання свідомої дисципліни, обов'язку і відповідальності. Потрібне пам'ятати, що своєрідний моральний кодекс і його норми поведінки закладені в народних традиціях, звичаях, афоризмах, приказках і прислів'ях.

Учні повинні душею сприймати й засвоювати такі етичні норми:

1. Не вбий.

2. He кради.

3. He зраджуй: ти завжди відповідальний за тих, кого наблизив до себе.

4. Не свідчи брехливо, уникай неправди.

5. Не бажай того, ще належить іншим.

6. Люби і шануй батьків своїх.

7. Люби працю і працюй сумлінно.

8. Не завдавай шкоди навколишньому світові.

9. Остерігайся згубних звичок.

10. Будь милосердним і поважай інших: чини з іншими так, як хотів би, щоб чинили з тобою.

З дітьми початкових класів можна проводити бесіди на такі теми: "Най­ближчі нам люди", "Рід, родина, рідня", "Сімейний календар", "Духовні цін­ності людини, народу". Організовуються виставки, конкурси "Традиції в моїй сім'ї", "Сімейні реліквії".

Можна організовувати і проводити родинні свята (1-4 кл.): "До всіх у ро­дині я уважний і ласкавий", "Материнська пісня", "Батьківський хліб", "Бать­ківські поради", "Рідна бабуся", "Наш дідусь", "Тепло батьківського дому". Це ранки, свята, сюжетно-рольові ігри: "Чарівні слова", "Ти і Ви", "Як звер­татися до старших",

"Похвала добрим дітям", "У чому виявляється ввічливість", "Як примири­ти "хочу" і "треба"?", "Урок милосердя", "Веселі правила гарного мну", "Каз­ка про етикет".

Для учнів середніх і старших класів можна провести такі заходи:

• свята - "Будь гідним сином (дочкою) своєї сім'ї", "А щоб краще була моя хата", "Руки жінки моєї", "І на тім рушникові";

• диспути, лекції - "Етика - наука про мораль", "Про віру, культуру, осві­ту";

• бесіди - "Шануй батька-матір", " Я рідну Україну не проміняю на чужи­ну", "Обов'язок. Відповідальність. Совість", "Пиття не доводить до пуття", "Про смак і моду".

Для його, щоб у старшокласників розвивалися і поглиблювалися почуття дружби, товариськості між юнаками і дівчатами проводять диспути і бесіди на теми: "Моральні основи взаємин юнаків і дівчат", "Товаришування, друж­ба", "Культура поведінки закоханих", "Моральні основи сім'ї", "Молода сім'я.

Громадянське, патріотичне виховання передбачає на основі глибоких і міцних знань історії рідного народу, суті та змісту ідеї українського націона­лізму та її реалізації, виховувати майбутніх спеціалістів відповідно до потреб своєї держави, формувати національну свідомість, громадянськість.

Почуття громадянської гідності - найхарактерніша риса, яку потрібно розвинути, сформувати з українця - патріота. Маючи цю якість, особистість контролює свою поведінку - здійснює вчинки, які підтримують репутацію нації, підвищують авторитет держави і, навпаки, утримується від негативних дій. Але з іншого боку, почуття громадянської гідності змушує особистість очікувати (і вимагати, при необхідності) поваги до своєї держави.

Почуття громадянського обов'язку та громадянської відповідальності у наших вихованців повинно виявлятися в активному зацікавленому засвоєнні знань, оскільки саме на їх основі можлива плідна діяльність громадян на ниві державотворення.

Національним джерелом національно-патріотичного виховання є україн­ська козацька педагогіка, молодіжні організації "Сокіл", "Пласт", спортивні секції, воєнізовані ігри, військово-технічні види спорту, туристично-краєзнавчі походи.

З метою покращення патріотичного виховання з дітьми доцільно прово­дити бесіди: "Ось школа, дім, де ми живемо", "Хата моя, біла хата", "Літопис мого села (міста)", "Україно, ти моя молитва", "Украйно, мій духмяний диво-цвіт, через терни йшла до волі стільки літ", "П'є журавка воду".

Свята: "Мій край, моя земля", "Людина з легенди", "І рушник вишиваний на щастя, на долю дала...", "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине".

Конференції старшокласників: "Історія українського козацтва", "Згадайте праведних гетьманів. Де їх могили?", "Український патріотизм як стан душі українця" (за творами М.Гоголя).

Екскурсії, подорожі: "Знову цвітуть каштани", "Веде життєпис України до древніх українських міст" - заочна подорож 7-8 кл., "Що ти знаєш про Україну", "Козацькими шляхами",

4. Естетичне виховання є органічною складовою частиною національного виховання, важливим засобом формування різнобічно розвинутої особистос­ті.

Національна культура - основне джерело естетичного виховання, завдан­ня якого - формувати в учнів естетичні почуття, погляди, художні смаки, розвивати здібності, сприймати дійсність, виробити в них уміння активно, твор­чо проявляти себе в тій чи іншій галузі мистецтва.

Особливістю естетичного виховання є те, що воно впливає не лише на ро­зум, а й на почуття дітей і сприяє глибшому та повнішому сприйняттю світу.

А це не тільки естетичне сприйняття навколишнього світу, а й дійсність, що передбачає внесення елементів краси в усі сфери життєдіяльності - у пра­цю, суспільні відносини, власні вчинки, поведінку.

При виборі форм і методів естетичного виховання необхідно враховувати загальноосвітній розвиток і вікові особливості.

Так для молодших школярів проводять екскурсії "Край рідний, серцю до­рогий...", "Учись відкривати красу рідної, природи". Свята: "Щедрий вечір, добрий вечір", "Сопілочка моя", "Зелені свята", "І на тім рушничкові", Можна провести конкурси малюнків "Мій рідний край", "Квіти на українському ру­шничкові", а також організувати "Фабрику іграшок", походи і перегляди фо­товиставок, виставок живопису, виставок скульптур, вистав, музичних кон­цертів і т.п.

Учні старших класів читають, обговорюють твори літератури і мистецтва, вчаться давати свою оцінку, проводять вечори поезії, музики.

5. Екологічне виховання. Покликане формувати екологічну культуру, га­рмонійні відносини людини з природою.

6. Правове виховання передбачає ознайомлення учнів із законами і нор­мативними актами держави, вироблення внутрішнього переконання в необхідності їх дотримання і прищеплення навиків поведінки відповідно до законодавства.

7. Трудове та економічне виховання має на меті психологічну і практичну підготовку до свідомої творчої, праці з глибоким розумінням того, що праця є життєвою потребою яв людини, таж і держави.

Фізичне виховання. Фізична культура - невід'ємний елемент загальної культури особистості. Повноцінний розвиток особистості, сформованість її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонія тіла і духа, людини і при­ роди - основа фізичного виховання.

5. В основі національного виховання є українознавство і педагогіка на­родознавства, а сама його система передбачає забезпечити єдність педагогіки наукової і задатків української народної педагогіки, що сприятиме забезпеченню цілісного підходу у вихованні.

Серцевиною виховання є національні цінності, які увібрали в себе всі ас­пекти духовності українського народу:

• народна мораль (людяність, милосердя, доброта, любов);

• національний світогляд;

• національна психологія;

• народна естетика;

• народна філософія;

• національна ідеологія;

• національна самосвідомість;

• народна творчість.

Національні, загальнолюдські цінності, якими оволодівають учні під чає навчального процесу, реалізують такими основними шляхами і засобами:

1. Історія українського народу

2. Рідна мова

3. Ідея родоводу

4. Краєзнавство

5. Природа рідного краю

6. Міфологія

7. Фольклор і мистецтво

8. Народний календар

9. Традиції

10. Звичаї

11.Обряди

12. Свята

13. Національна символіка

14. Народні прикмети і вірування

15. Родинно-побутова культура

16. Релігійні виховні традиції.