2. Форми соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування.

Державні форми влаштування.

Будинок дитини - установа охорони здоров'я, призначена для виховання і надання медичної допомоги дітям-сиротам, підкинутим дітям, дітям батьків, що не мають можливості виховувати своїх дітей, і дітям з дефектами фізичного або психічного розвитку. У будинку дитини виховуються діти від народження до 3-х років, діти з дефектами фізичного або психічного розвитку до 4-х років. Діти потрапляють в будинок дитини з пологових будинків (відмовні діти), з лікарень і з сімей.

Дитячі будинки та загальноосвітні школи-інтернати всіх типів і форм власності для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (далі - інтернатні заклади) - навчально-виховні або виховні заклади, що забезпечують дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки, готують дітей до самостійного життя.

Інтернатні заклади створюються для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності - до повноліття, на повному державному утриманні за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування.

Дитячий будинок - державна освітньо-виховна установа, в якій забезпечується  розвиток, освіта і виховання дітей у віці від 3 до 18 років, батьків (унаслідок їх смерті, позбавлення батьківських прав, відбирання дітей в установленому порядку і інших причин), що позбулися піклування, а також дітей самотніх матерей, що випробовують утруднення в їх змісті і вихованні. Розрізняють дитячі будинки для дітей дошкільного віку (3-7 років), шкільного віку (7-18 років) і змішаного типу. У дитячий будинок приймаються діти з будинків дитини, від населення, приватних осіб (зокрема батьків, родичів), з приймачів-розподільників системи МВС. Основне завдання дитячого будинку: створення дітям умов для виховання і здобування освіти, надання допомоги у виборі професії, підготовка їх до самостійного життя і трудової діяльності. Вони забезпечуються живленням, одягом, взуттям, інвентарем по встановлених нормах, іграми, іграшками, шкільним приладдям. Вихованці беруть участь в самообслуговуванні, працюють в майстернях, на досвідченій ділянці, займаються в різних кухлях і секціях, беруть участь в спортивних змаганнях і творчих конкурсах. Випускники дитячого будинку можуть бути повернені батькам, особам, їх замінюючим, або направлені для вступу до вузів, ПТУ, технікуми або на роботу. Всі вихованці дитячого будинку шкільного віку, як правило, навчаються в найближчій загальноосвітній школі.

Школа-інтернат - державна установа, яка забезпечує зміст, навчання, розвиток і виховання дітей-сиріт шкільного віку, а також дітей з сімей, що мають проблеми в розвитку або навчанні. Розрізняють декілька типів інтернатів: -интернати із загальноосвітньою програмою для дітей без серйозних проблем в особистісному розвитку; - допоміжні інтернати для дітей з легким ступенем олігофренії і затримкою психомовного розвитку (ці інтернати, як і перші, знаходяться у веденні Міністерства освіти); -интернати для дітей з глибокою розумовою відсталістю, що знаходяться у веденні Міністерства соціального захисту. Останніми роками почали з'являтися інтернати для обдарованих дітей, що залишилися без піклування батьків.

Соціально-психологічні характеристики та типові життєві шляхи ви­пускників інтернатних закладів свідчать про їх відірваність від реальних життєвих проблем, обмеженість простору спілкування, складну адаптацію до дорослого життя в соціумі.

Дані тематичного дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень на замовлення Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ), свідчать, що принципом життя випускників інтернатних закладів, як прави­ло, є - «нам повинні». Вони «не готові брати на себе відповідальність», «невпевнені в собі», у них «відсутній досвід сімейного життя, розуміння сім'ї».

В інтернатних закладах не відпрацьовано систему психологічної підго­товки дитини до отримання інформації про біологічних батьків, визначення причин, через які вони потрапили до державної системи опіки.

Економічні, соціальні, психологічні проблеми вихованців інтернатних закладів відбиваються на міжособистісних стосунках:

• з однолітками: самоутвердження, комплекс «Ми», суперництво;

• з дорослими: нерівноправні взаємини; дорослий сприймається як об­слуга;

• з особами іншої статі: ранні сексуальні стосунки, сексуальне на­сильство, одностатеві сексуальні стосунки, невміння налагоджувати сімейні взаємини;

• у майбутньому: очікування конкурентних стосунків; відсутність уяв­лення про майбутнє; проекція життєвого досвіду на власних дітей.

Специфічні умови утримання та проживання дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківської опіки, в інтернатних закладах є причиною:

•неуспішної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбут­ ньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом;

• нівелювання проявів особистості, вихованці виділяються серед ін­ших дітей своїм одягом, що негативно впливає на самопочуття дітей, відмежовує їх від соціального загалу;

• діти не володіють засобами, які допомагають подолати страх, не отри­мують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поді­литися своїми переживаннями з дорослими;

• випускники не мають належного запасу стратегій поведінки і спіл­кування з різними людьми, як дорослими, так і однолітками; нерідко бояться спілкування з іншими людьми, що свідчить про їхню невпе­вненість у собі, наявність «комплексу неповноцінності»;

• відсутність реальної сімейної взаємодії, недостатній прояв позитив­них соціально-рольових орієнтирів, корпоративність в умовах замк­нутого кола спілкування спричиняють підвищену агресивність, по­силюють почуття соціальної відчуженості, нехтування нею як осо­бистістю соціумом.

Проблеми, з якими стикаються випускники інтернатних закладів перед його закінченням:

• проблеми морального та духовного плану (підтримка близької лю­дини, пошук нових друзів, спілкування, входження в новий колектив);

• проблеми адаптації до нового оточення;

• відсутність повного пакета необхідних документів;

• невміння налагодити свій побут (де й що саме купувати, як забезпе­чити харчування, що робити в разі хвороби, як користуватися ме­дикаментами, прати і прасувати білизну тощо);

• фінансові проблеми (розподіл бюджету, вміння заощаджувати). Все зазначене підтверджує необхідність реформування існуючої систе­ми виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.