2. Кругооборот національного виробництва

Кругооборот національного виробництва – це рух витрат і доходів, грошей, ресурсів та продукції у сфері економічної діяльності. Розрізняють: 1) фінансовий (грошовий) сектор, до якого відносять ту частину економічного кругообороту, яка представлена рухом доходів, витрат і грошових засобів в цілому; 2) реальний, до якого входять промисловість, сільське господарство, будівництво та транспорт. Кругооборот національного виробництва, в процесі якого приймають участь домашні господарства, підприємства (фірми), держава та фінансові організації (в основному банки), представлений на рис. 2.

Аналізуючи схему, зазначимо, що випуск продукції поділений відповідно з її використанням на три частини: споживання С, державні витрати Д та інвестиції І.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) дорівнює сумі споживання, інвестицій та державних витрат: ВВП = С + І + Д. Докладніше про методи виміру цих показників національного виробництва нижче.

Схема кругообороту з участю держави і врахуванням інвестиційної діяльності демонструє процес, в якому здійснюється розширення масштабів виробництва.

Домашні господарства частину доходу витрачають на споживання, а частину – заощаджують.

Перерозподіл заощадження і перетворення їх у інвестиції здійснюють банки, які виконують роль посередників.

Держава за рахунок податків з домашніх господарств і підприємств формує доходну частину державного бюджету. Розхідні статті бюджету включають купівлю товарів та послуг для державних потреб і виплати домашнім господарствам соціальних трансфертів.

Для забезпечення нормального ходу кругообороту сума заощаджень З повинна дорівнювати розмірам інвестицій І, тобто З = І. В ідеальному випадку доходи держбюджету повинні відповідати витратам.

Зображена схема кругообороту притаманна економіці замкнутого типу. В модель “відкритої економіки” включається ще один суб’єкт – “закордон”, коли розглядаються експортно-імпортні зв’язки. Різниця між обсягом експорту та імпорту вимірюється показником чистого експорту – Е. У підсумку (С + І + Д + Е) – це сукупна вартість продукції та послуг в обох сферах національної економіки незалежно від місцезнаходження національних підприємств або валовий національний продукт (ВНП).

3. Система національних рахунків

Аналіз ефективності функціонування економічної системи як цілого, тобто на макрорівні, вимагає систему показників, яка дає повноцінну картину господарського життя.

Н еобхідність в такій системі була доведена ще англійським економістом Уїльямом Петті (1623 – 1687), який вперше в світі здійснив оцінку національного доходу своєї країни. Першу макроекономічну модель національної економіки створив представник фізіократів француз Франсуа Кене (1694 – 1774 рр.). Особлива потреба в системі макроекономічних показників з’явилася у 20 – 30-х рр. ХХ  ст. В колишньому СРСР вперше в світовій практиці була складена система показників і таблиць, яка мала назву баланс народного господарства (БНГ) і використовувалася ще при складанні першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1928 – 1932 рр.). Порівнюючи показники, які входять до системи БНГ, за певний відрізок часу, можна було робити як висновки про ефективність функціонування економіки, так і будувати прогнози на майбутнє. З часом ця система застаріла тому що, по-перше, передбачала розрахунки показників лише у сфері матеріального виробництва, ігноруючи сферу нематеріальних (духовних) послуг і, по-друге, була недостатньо зорієнтована на ринкову економіку. На Заході розробка подібної системи почалася після Великої депресії 1929 – 1933 рр. Ряд важливих принципів цієї системи був сформульований ще американцем Альфредом Маршаллом (1842 – 1924 рр.) та англійцем Джоном Мейнардом Кейнсом (1883 – 1946 рр.); значний вклад внесли англієць Джон Гікс (1904 - 1986), американець російського походження Василь Леонтьєв (1906 – 1999 рр.) та інші. Після Другої світової війни до розробки системи макроекономічних показників долучилися міжнародні економічні організації. В 1953р. в ООН був опублікований документ під назвою “Система національних рахунків і допоміжних таблиць”, яка переглядалася і тепер діє варіант 1993р. З 1988р. у практику економічних розрахунків колишнього СРСР почали вводити окремі показники, що широко застосовуються в міжнародній статистиці. З оголошенням державної незалежності постало завдання впровадження в Україні СНР, в основу якої покладені рекомендації ООН.

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних показників, яка застосовується для опису та аналізу макроекономічних процесів. Вона дозволяє: 1) вимірювати обсяги виробництва в конкретний час; 2) з’ясовувати фактори, які безпосередньо розкривають ефективність функціонування економіки; 3) на основі аналізу динаміки показника національного доходу прогнозувати перспективи функціонування економіки. Результати аналізу показників СНР є основою для формування та проведення в життя державної політики, яка спрямована на підвищення ефективності функціонування економіки.

Основні положення СНР визначаються наступними параметрами:

І. Суспільний продукт поділяється на:

1) товари;

2) послуги.

Товари та послуги поділяються на:

а) ринкові – надаються комерційними структурами і передбачають платність;

б) неринкові – надаються державними органами, некомерційними структурами безоплатно або з певними пільгами.

ІІ. Економіка поділяється на наступні сектори (сфери виробництва):

1) нефінансові корпорації (реальний сектор);

2)фінансові корпорації – комерційні підприємства, що спеціалізуються на фінансових операціях (банки, страхові компанії тощо);

3) сектор загального державного управління (органи державної та регіональної місцевої влади).

Послуги цих органів безоплатні або пільгові.

4) домашні господарства – фізичні особи як споживачі, а також інші некорпоративні суб’єкти (ремісники, кустарі), в яких важко відрізнити витрати від доходів.

ІІІ. Суб’єкти економіки поділяються на:

1) резидентів – громадяни даної країни;

2) нерезидентів – громадяни інших країн.

IV. Основні типи суспільних виробників і споживачів, між якими здійснюється постійний кругообмін:

1. домогосподарства;

2. ділові підприємства, які поділяються згідно з правовим статусом на:

а) одноосібні господарства; б) партнерства; в) корпорації;

3. держава;

4. іноземці.

Структура СНР виходить з того, що кожній стадії економічного кругообороту відповідає спеціальний рахунок або група рахунків. СНР, яка формується в Україні, повинна включати наступні рахунки: