Тема 7. Споживання домогосподарств.
План:
Доходи домогосподарств.
Кейнсіанська функція споживання.
Функція споживання з врахуванням фактору часу.
1. Доходи домогосподарств
Споживання домогосподарств – це їх витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їх доходів. Тому виникає питання як формуються доходи домогосподарств і зокрема та їх частина, яка спрямовується на споживання.
Щоб краще зрозуміти відповідь на поставлене питання, слід спочатку звернутися до моделі кругопотоку ресурсів і продуктів. В умовах приватної закритої економіки вона пояснює взаємодію лише двох суб’єктів економічної системи: домогосподарств і підприємств. Це означає що модель кругопотоку ресурсів і продуктів не відображає державного втручання в економіку та будь-яких зв’язків із зовнішнім світом (див. Рисунок 7.1)
В
Рис. 7.1 Кругопотік ресурсів, продуктів і доходів.
Рис.7.1 показує, що домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. В процесі цієї взаємодії домогосподарства формують свої доходи і витрати на споживання.
На верхній частині рисунку 7.1 розміщується ринок ресурсів. Домогосподарства, які володіють всіма економічними ресурсами безпосередньо або опосередковано (через власність на капітал) виходять на цей ринок із своїми ресурсами. Підприємства для здійснення виробництва купують ці ресурси у домогосподарств. В результаті куплі - продажі виробничі витрати підприємств, що пов’язані із купівлею ресурсів, одночасно формують грошові доходи домогосподарств. Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.
Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його величину можно визначити за такою формулою:
О
(7.1)
Перші два елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності або трудових доходів. Доходи від активів це доход від власності. До таких доходів можна віднести дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють незароблені доходи, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу. До них входять пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо. В переважній більшості вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі нашої спрощеної економіки.
Діяльність домогосподарств спрямована на задоволення особистих потреб. Тому свої доходи вони спрямовують переважно на купівлю споживчих товарів та послуг. У нижній частині рис.7.1 показано ринок продуктів, на якому підприємства продають споживчі товари і послуги, а домогосподарства купують їх за рахунок своїх доходів. Сума витрат домогосподарств на цьому ринку визначає величину їх споживання, яке можно назвати приватним спожиавнням.
В наведеній на рис. 7.1 моделі кругопотоку ресурсів і продуктів величина приватного споживання дорівнює сумі доходів домогосподарств. Проте насправді це не так – витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це пояснюється тим, що на весь дохід домогосподарств надходить в їх розпорядження. Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий наявний дохід (дохід у розпорядженні).
В загальному контексті наявний дохід – це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана на приватне споживання і заощадження. Об’єктом нашого аналізу наразі є приватна закрита економіка, в якій немає держави і відсутні податки. За цих умов весь дохід приватної економіки залишається у її розпорядженні. Таким доходом є ВВП. Це означає, що наявний дохід приватної закритої економіки дорівнює ВВП.
Левову частку ВВП приватної закритої економіки складає особистий наявний дохід, який у безподатковій економіці дорівнює особистому доходу. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Він складається з амортизації та нерозподіленого прибутку , тобто з тієї частини прибутку, що залишаеться у розпорядженні підприємств після виплати податків державі та дивідендів акціонерам. Звідси особистий наявним дохід можна визначити як різницю між наявним доходом приватної економіки і наявним доходом підприємств:
Особистий = ВВП – амортизація – нерозподілений прибуток. (7.2)
наявний дохід
Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді не весь свій наявний дохід домогосподарства спрямовують на споживання. Це пояснюється бажанням людей заощаджувати певну частку свого наявного доходу. Оскільки споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, то заощадження є тієї частиною цього доходу, яка не витрачається на споживання. Іншими словами, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання та заощадження домогосподарств.
Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджувальних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.
Теперішня вартість грошей – це наявна сума грошей в поточному періоді. Майбутня вартість даної суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більше теперішньої вартості на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається із основної суми і процентів, що нараховані за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного проценту, можна визначити за такою формулою
FV = PV(1+r)n (7.3)
де FV - майбутня вартість,
PV - теперішня вартість,
r - ставка дисконту, тобто така ставка проценту, яка використовується для приведення грошових потоків до їх вартості в періоді, який приймається за базу розрахунків,
n - кількість років майбутнього періоду.
Наприклад, ми положили в банк 1000 грн. на три роки при річній процентній ставкі 10%. Виходячи з цього на протязі трьох років майбутня вартість нашого вкладу буде зростати таким чином:
1-й рік: 1000 (1+0,1) = 1000 ·1,1 = 1100 грн.
2-й рік: 1000(1+0,1)2 = 1000 · 1,21 = 1210 грн.
3-й рік: 1000(1+0,1)3 = 1000 · 1,331 = 1331 грн.
Отже, теперішній дохід у сумі 1000 грн. через механізм заощадження перетворюється за три роки в дохід сумою 1331 грн. Це означає, що зменшення споживання у поточному році на 1000 грн. створило передумову для збільшення споживання через три роки на 1331 грн.
Відмінність майбутньої вартості від теперішньої залежить не лише від часу, протягом якого заощаджуються гроші, а й від ставки дисконту. Зазвичай в економічних розрахунках ставку дисконта визначають як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати по альтернативним варіантам вкладання коштів. Наприклад, якщо є дві альтернативи вкладання коштів: в облігації внутрішньої державної позики під 10% річних або на строковий депозит під 15% річних. За цих умов ставкою дисконт буде 15%. Але при цьому враховуються і ризики, які можуть викликати необхідність підвищення ставки дисконту.
Тепер припустімо іншу ситуацію. Нам потрібно визначити, який має бути початковий внесок в банк , щоб через три роки він склав 1331 грн. з урахуванням того, що процентна ставка дорівнює 10% річних. Ця пошукова сума початкового вкладу є теперішньою вартістю майбутньої вартості . Її часто називають дисконтованою вартістю, оскільки вона визначається за допомогою дисконутування , яке являє собою процес обернений нарахуванню складного проценту:
PV
=
(7.4)
Якщо в нашому прикладі майбутня вартість дорівнює 1331 грн., то її теперішня , тобто дисконтова на вартість складе 1000 грн: 1331/(1+10)3. Отже , щоб через три роки мати 1331 грн., потрібно під 10% річних сьогодні покасти в банк 1000 грн.
Рішення домогосподарств про необхідність заощаджувати частину свого наявного доходу обумовлюється в першу чергу бажанням захистити себе від непередбачуваних обставин (хвороби, нещасного випадку, безробіття тощо) або для фінансування запланованих майбутніх витрат , які вимагають значних коштів. Крім того, окремі домогосподарства мають бажання спрямовувати частину свого поточного доходу на здійснення інвестиційних операцій (купівля акцій, облігацій тощо).
Але схильність домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їх бажання, а й від їх можливостей, які визначаються рівнем їхнього доходу. Якщо особистий дохід невеликий, то схильність до заощаджень є невисокою і тому весь або майже весь наявний дохід спрямовується на споживання. При високому рівні доходу схильність до заощаджень зростає. Це означає, що на макрорівні та частка наявного доходу домогосподарств, яка спрямовується на споживання, залежить від рівня диференціації особистих доходів.
Д
ля
аналіза рівня диференціації доходів
домогосподарств застосовуються різні
методи та показники. Серед них найчастіше
використовується крива Лоренца (рис.7.1).
100
80
60
40
20
20
40
60
80
100
0
Процент сімей
Рис. 7.2 Крива Лоренца
На рисунку 7.2 на горизонтальній осі графіка вся кількість сімей (домогосподарств) поділена на п’ять рівних груп, тобто по 20% кожна, а на вертикальній осі відкладено п’ять рівних часток (по 20%) у складі сукупної величини особистих доходів.
Теоретичну можливість існування абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей демонструє бісектриса. Вона показує, що кожний процент сімей одержує адекватний процент доходу. Це означає, що 20,40,60,80,100% сімей отримують відповідно 20,40,60,80, 100% всієї величини особистих доходів. Насправді будь-якому проценту сімей відповідає інший процент сукупного доходу. Цю фактичну ситуацію відображає крива Лоренца, яка має вигляд опуклої кривої, що відхиляється від бісектриси.
Згідно з наведеним рисунком перші 20% сімей отримують менше 10% сукупного доходу, 40% сімей – біля 15%,60% - приблизно 30%, 80% сімей – менше 60%. За таких умов решта 20% сімей отримують більше 40% сукупного доходу. Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображує ступінь нерівності в доходах. Чим більша ця площа, тим більший рівень диференціації доходів. Якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, то крива Лоренца співпала б з бісектрисою.
Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині. Децільний коефіцієнт відображає співвідношення між середніми доходами 10% найбільш багатої частини населення і доходами 10% найбіднішої частини населення . Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів населення.
На базі кривої Лоренца коефіцієнт Джині розраховують діленням площі, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь. Коефіцієнт Джині може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Отже, чим вище коефіцієнт Джині, тим більше нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси. Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33-35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а 24-26 – низький.