6. Строфіка.

Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована від аналогічних сполук помітною поузою.

Поетичні твори можуть бути строфічні (поділені на строфи) і астрофічні (не поділені на строфи).

Якщо строфічний твір складається з однієї строфи, — він однострофічний; якщо з кількох — полістрофічний. Якщо один і той же вид строфи використовується у всьому творі, він — рівнострофічний; якщо у вірші використовується кілька видів строф, він — нерівнострофічний.

За характером римування і кількістю рядків строфи поділяються на кілька груп: звичайні строфи, античні, романські, східні, персько-арабські тощо. Розглянемо найбільш поширені з них.

А. Звичайні строфи.

1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:

Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.

Б.-І.Антонич.

2. Дúстих (гр. distichon), або Двовірш — дворядкова строфа з суміжним римуванням:

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину.

С.Руданський.

3. Терцéт (італ. terzetto, від лат. tertius — третій), або Тривірш — трирядкова строфа, об’єднана однією римою:

Сам лицемірствує з собою,

Хто людським серцем і журбою

Турбується з самохвальбою.

І.Франко.

4. Катрéн (франц. quatrain), або Чотиривірш — чотирирядкова строфа з різним способами римування:

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так замлію.

О.Олесь.

Зустрічаються також іноді п’ятирядкові (пентина), шестирядкові (секстета), семирядкові (септима), восьмирядкові (октаверс), дев’ятирядкові (нонаверс), десятирядкові (дециверса) строфи.

Б.Романські строфи

Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встановлена норма). Найвдаліші серед канонізованих — романські строфи, тобто ті, які первісно з’явилися в романських літературах (насамперед італійській, еспанській, французькій).

1. Терцúна (італ. terzina, від terza rima — третя рима) — трирядкова строфа п’ятистопового ямба з римуванням а б а, у наступній строфі — б в б і т.д.

Створена ця строфа Данте для «Божественної комедії». В основу цієї поеми автор поклав містику числа 3, увиразнюючи у такий спосіб символ Святої Трійці: поема складається з трьох частин, показує три по три пекельні кола, має по 33 пісні у кожній частині (у першій + 1), нарешті, написана терциною. Певний містичний відблиск цієї строфи зберігся й далі на всіх творах, нею написаних.

В українській літературі терцину використовували П.Куліш, І.Франко (пролог до «Мойсея»), Юрій Клен («Попіл імперії»).

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому яких нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

І.Франко.

2. Секстúна (італ. sextina, від лат. sex — шість) — шестирядкова строфа п’яти шестистопового ямба з римуванням абаавв (укорочена октава). Можуть бути й інші способи римування.

О краю мій! Вечірньої години,

Коли в полях смутна лягає мла,

До тебе серце, як дитина лине,

І кволі руки, наче два крила,

І далеч простираються незриму,

І молодости землю несходиму.

М.Рильський.

3. Октáва (лат. octava — восьма) — восьмирядкова строфа п’яти- або шестистовпового ямба з римуванням: абабабвв (перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх).

Творцем цієї строфи вважається Д.Бокаччо. У ряду майстрів октави — Шиллер, Ґете, Пушкін, П.Куліш, І.Франко, Тодось Осьмачка, Юрій Клен («Прокляті роки»).

Помолимось за тих, що у розлуці

Помруть відірвані від рідних хат.

Помолимось за тих, що у розпуці

Вночі гризуть залізні штаби ґрат.

Що душать жаль у невимовній муці,

За тих, кого веде не страту кат.

Над ними, Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

Ю.Клен.

4. Тріолéт (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки — перший у четвертому та восьмому, другий — у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий — у восьмому.

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш от блиском брехні,

І ти лукавила зо мною,

І нетямущому мені

Затрули серце гризотою

Ті ангельські слова твої,

А ти лукавила зо мною.

І.Франко.

5. Рондéль (франц. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) — тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі — другий.

Походить з давньофранцузької поезії. Для українського віршування строфа досить рідкісна (відомо кілька ронделів Павла Тичини, сучасного поета Петра Поліщука). 1994 р. М.Боровко⁶⁴ видав збірку «Ронделі». Ось один з віршів книги:

Лист Тараса Шевченка братовів Івану

Напитай мені, брате, хату,

Щоб корінням росла з Дніпра

І щоб вікнами для добра

Слала пісню свою багату.

Не торгуйся з вітрами за плату –

Все віддам, що в душі зібрав...

Напитаймені, брате, хату,

Щоб корінням росла з Дніпра.

Передай гайдамаці-сату,

Щоб ватагу почав збирать,

Щоб не смів більше лютий тать

На Вкраїноньку зазіхати.

Напитай мені, брате, хату...

6. Сонéт (італ. sonetto — звучати) — чотирнадцятирядкова строфа п’яти — або шестистопового ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабабабввдеед (хоч можливі й інші способи римування).

Зародилася ця строфа у ХІІІ ст. в Італії і проходить через усю історію європейської та світової літератури. Серед найвидатніших майстрів сонета — Данте, Петрарка, Шекспір, Ронсар, І.Франко, Леся Українка, М.Зеров, М.Рильський, І.Бунін, М.Боґданович, Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, Анна Ахматова, М.Орест, Д.Павличко, І.Світличний та ін.

За змістом в сонеті перший чотиривірш зазвичай містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтезу (т.зв. «сонетний замóк»).

Рими мають бути точні і дзвінкі, кожна строфа — синтаксично викінченою.

Яскравим зразком сонета є вірш Д.Павличка, що, властиво, започаткував шістдесятництво:

* * *

Коли умер кривавий Торквемада,

Пішли по всій Іспанії ченці, → теза

Зодягнені в лахміття, як старці,

Підступні пастухи людського стада.

О, як боялися святі отці,

Чи не схитнеться їх могутня влада! → антитеза

Душа єретика тій смерті рада —

Чи не майне десь усміх на лиці?

Вони самі усім розповідали,

Що інквізитора уже нема. → синтеза

А люди, слухаючи їх, ридали...

Не усміхались навіть крадькома;

Напевне, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Постійно відбувається оновлення сонетного канону. Уже Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім того, зустрічаються неканонічні форми сонета.

Це — «хвостаті» сонети — з додатковим рядком; «перевернуті» — започатковані двома тривіршами; «суцільні» — побудовані на двох римах; «безголові» — з одним чотиривіршем і двома тривіршами тощо.

П’ятнадцять сонетів, об’єднаних спільною темою складають вінок сонетів. При цьому перший і останній сонет — маґістральний, або ключовий — складається з перших рядків решти чотирнадцяти сонетів. Вінки сонетів знаходимо у доробку В.Бобинського, М.Вінграновського, Тамари Коломієць, Б.Степанюка, І.Андрусяка, Маріяни Кияновської.

В. Строфи східного походження

Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .

Танка — це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семискладових рядків (5 — 7 — 5 — 7 — 7). Походить вона з раннього японського середньовіччя (VII—VIII ст.).

Визнаними майстрами танка є поети-лірики Нарихіра, Коматі, Кисена та ін. Ця строфа й досі вельми популярна у японській поезії:

* * *

Раптом захотілося —

Чого б це? —

поїздом поїхати.

От з поїзда зійшов —

а йти нема куди.

І.Такубоку (переклад Г.Туркова).

У добу пізнього японського середньовіччя (XVIII ст.) з’являється нова строфа — гайку (або ще ­ хокку). Це трирядкова неримована строфа, що постала на основі першої півстрофи танка.

У ряду майстрів гайну — М.Тейтоку, Н.Соїна, М.Басьо та ін.

Визначальні стильові прикмети танка і гайку: ♣ естетизм, ♣ суб’єктивний ліризм, ♣ філософське споглядання картин природи:

* * *

Заходить сонце,

Промінням запалює далеч гір

І порожнє поле

К.Такагама.

До гайну звертаються і деякі українські поети:

* * *

Синя волошка,

Суперниця пірамід,

У вічнім смутку.

І.Качуровський.

* * *

Ця тиша кругом нас

Це молитва дерев

за нашу любов

Марія Реванович⁶⁵.

Персько-арабські строфи. Найвідомішою серед великого числа персько-арабський строф стала строфа рубаї. Це чотиривірш, що являє собою закінчену, переважно філософську думку, підкреслену в останньому рядку, і має римування ааба.

Визнаний майстер цього жанру — Омар Хайям ⁶⁶. Ось один з його творів:

* * *

Я тільки й знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю.

Я думаю вже сімдесят два роки —

І бачу, що нічого я не знаю.

(переклад В.Мисика.)

Українські поети також удаються часом до цього жанру: скажімо, М.Орест, Д.Павличко (який 1987 р. видав збірку «Рубаї»).

Г. Довільний вірш та верлібр

Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.

Довільний — це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що складається з різностопових рядків, розміщених довільно.

Цей вірш добре передає розмовний тон, створює враження жвавої, невимушеної розмови, тому його часто використовують у байках (звідси ще одна назва — байковий вірш). Довільним віршем віртуозно володіли Г.Чупринка та П.Тичина:

Вітер.

Не вітер — буря!

Трощить, ламає, з землі вириває...

За чорними хмарами

(з блиском, ударами!),

за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук...

П. Тичина.

Верлíбр (франц. vers libre — вільний вірш), або вільний вірш — вірш, що не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у якому досягається лише наспівною інтонацією.

Походить цей вірш від фольклорних замовлянь, голосінь та інших форм неримованої чи зрідка римованої народної поезії.

Першим видатним поетом-верлібристом уважають американця (США) Волта Вітмена.

В українській літературі верлібр набув поширення у 20-х роках ХХ ст., відтоді й донині чимало поетів звертаються до нього. Це, зокрема, І.Драч, М.Вінграновський, В.Стус, В.Голобородько, В.Рубан, І.Калинець, Б.Бойчук, Емма Андрієвська, Віра Вовк, О.Бригинець, В.Цибулько, М.Воробйов, І. Андрусяк та ін.

Для прикладу:

* * *

Коли спорожніють мої очі

і стануть безглуздими і непотрібними,

як кухоль білий без води,

тоді з українського поля

колосся зеленими гадюками

заповзатиме в них...

В.Голобородько.

* * *

вітер

навздогад гортає

твоє волосся

так

як вогонь

сторінка за сторінкою

повільно пожирає

книгу

і мені тоді

дуже хочеться тебе

погладити

я навіть не боюся

обпекти пальці

боюся лишень

що в моїй долоні

залишиться дрібка

попелу

І. Андрусяк⁶⁷