2. Види поведінки людини та її психічна діяльність: психічні процеси, стани, властивості

У будь-якій діяльності людини виділяють два компоненти  фізіологічний і психологічний.

Людський організм  це сукупність тілесних і фізіологічних систем  нервової, серцево-судинної, травлення, кровообігу, дихання та ін. Визначальну роль у функціонуванні організму людини як складної біоенергетичної системи відіграє нервова система, яка пов’язує всі системи і частини тіла в єдине ціле, бере участь у сприйманні, аналізі та опрацюванні всієї інформації, що надходить з внутрішнього та зовнішнього середовищ. У разі перевантажень організму саме нервова система формує його захисно-адаптаційні реакції.

Людина сприймає навколишній світ з допомогою органів чуття, саме вони інформують нас про різні види та рівні небезпек.

Аналізатори  це сукупність взаємодіючих утворень центральної і периферійної нервової системи, які сприймають і аналізують інформацію із зовнішнього середовища і з самого організму людини. Сучасна фізіологія розрізняє вісім видів аналізаторів: зоровий, слуховий, шкірний, вісцеральний, руховий, смаковий, нюховий, вестибулярний, перші чотири з яких найважливіші для БЖД.

Аналізатор складається з рецептора, провідних нервових шляхів та мозкового закінчення. Рецептор перетворює енергію подразника в нервовий процес. Провідні шляхи передають нервові імпульси в кору головного мозку. До складу мозкового к1нця аналізатора входять ядро та розсіяні по корі головного мозку елементи, котрі забезпечують нервові зв'язки між різними аналізаторами.

Двосторонній зв'язок між рецепторами та мозковим закінченням забезпечує саморегуляцію аналізатора. Парність аналізаторів забезпечує високу надійність їх роботи за рахунок дублювання їх сигналів.

У людини е рецептори, налаштовані на сприйняття електромагнітних коливань (фоторецептори, розташовані в сітківці ока), механічних коливань повітря (фоторецептори вуха), дотику (тактильні рецептори), змін гідростатичного та осмотичного тиску крові (баро- та осморецептори), змін положення тіла відносно вектора гравітації (рецептори вестибулярного апарата) або частин тіла одна відносно іншої та тонусу м'язів (пропріорецептори м'язів та сухожиль). Хеморецептори реагують на вплив хімічних речовин. Терморецептори реагують на зміну температури всередині організму та в навколишньому середовищі. Больові рецептори збуджуються механічними, хімічними та температурними подразнювачами.

Організм людини має важливі спеціалізовані периферійні утворення  органи чуттів, які забезпечують сприйняття зовнішніх подразнювачів, що діють на організм: зір, слух, нюх, смак, дотик. Існує різниця між органом відчуття та рецептором, на котрий діє подразнювач. Наприклад, око є органом зору, а сітківка  це рецептор, котрий входить до складу органа відчуттів, однак є лише одним з його елементів. Крім того, саме поняття «орган відчуттів» є умовним, оскільки він сам не забезпечує відчуття.

Для того, щоб виникло суб'єктивне відчуття, необхідно, щоб збудження, котре виникло в рецепторах, надійшло від них до центральної нервової системи в спеціальні відділення кори великих півкуль головного мозку. Саме діяльність вищих ділянок мозку зумовлює виникнення суб’єктивних відчуттів. Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Наприклад: людина бачить на своєму шляху автомобіль, що рухається, і відходить убік; шум грому, що наближається, змушує людину сховатися, і таких прикладів можна повести безліч. Отримана інформація передається в мозок людини; він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів (рис. 1). Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки все ж таки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну, або доповнюючу, функцію.

Рис. 1. Класифікація аналізаторові людини

Аналізатори  це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму. Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні (рис. 2). Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, — рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Рис. 2. Структура аналізаторів

 

Розрізняють такі основні види рецепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової, вестибулярної, рухової, частково вісцеральної чутливості; хеморецептори – нюховий, смаковий; терморецептори що мають шкірні аналізатори; фоторецептори рецептори  зоровий аналізатор та інші види.

Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і Внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психофізіологічні властивості:

• надзвичайна висока чутливість до адекватних подразників;

• наявність абсолютної диференційної та оперативної межі чутливості до подразника;

• спроможність до адаптації;

• спроможність до тренування;

• спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;

• перебування у наступній взаємодій один за одним.

Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Така «інерція» відчуттів визначається як наслідок. Тривалість послідовного образу сильно залежить від інтенсивності подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливість аналізатора. Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбувається повне сприйняття людиною об'єктів і явищ зовнішнього середовища.

Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє головну роль. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380-780 нанометрів (нм) на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто першим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії подразника у процес нервового збудження. Хвилі, що перебувають всередині зазначеного діапазону (380-780 нм) і відрізняються довжиною, створюють, своєю чергою, відчуття різного кольору (табл.1).

Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. Для транспорту  зелене світло дозволяє рух. Гострота зору вимірюється мінімальним кутом (від 0,5 до 10°), при котрому дві точки ще сприймаються окремо на відстані 5 м. Узгоджений рух очей здійснюється за допомогою трьох пар м’язів, котрі повертають очне яблуко, внаслідок чого осі обох очей завжди скеровані на одну точку фіксації. Око розрізняє сім основних кольорів та близько сотні їх відтінків. Найбільша видність вдень відповідає жовтому кольору, а вночі або в сутінках  зелено-блакитному. Гама переходів від білого кольору до чорного утворює ахроматичний ряд. Відчуття, викликане світловим сигналом, зберігається протягом певного часу після зникнення сигналу. Інерція зору складає 0,1-0,3 с.

Таблиця 3.1

Зв'язок між зоровим сприйняттям довгих хвиль і суб'єктивним відчуттям світла

Довжина хвилі, нм	Відчуття кольору
380-450	Фіолетовий
455-470	Синій
470-500	Блакитний
500-550	Зелений
550-590	Жовтий
590-650	Жовтогарячий (помаранчевий)
650-780	Червоний

Слуховий аналізатор  є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. У той час як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора  вухо. Людське вухо здатні сприймати звуки з частотами від 16 до 20 000 Гц. Сприймальною частиною звукового аналізатора є вухо. Воно поділяється на три відділи: зовнішнє (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє (молоточок, ковадло і стремені) і внутрішнє (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання). Звукові хвилі з навколишнього середовища надходять до зовнішнього слухового проходу і надають коливного руху барабанній перетинці, далі через ланку слухових кісточок передаються в порожнину равлика внутрішнього вуха. Коливання волокон равлика передаються, розташованим в них, клітинам кортієвого органа. Внаслідок цього виникає нервовий імпульс, котрий передається до відповідного відділу кори великих півкуль головного мозку, де виникає відповідна слухова уява. Фізична одиниця, за допомогою якої оцінюється частота коливань повітря в секунду  герц (Гц), чисельно рівна одному повному коливанню, що здійснюється за одну секунду. Чим більше частота коливань тиску, тим вищий за висотою звук, що сприймається. Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 16 до 20 тис. Гц. Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звуку запропонована спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел.

Нюховий аналізатор. Нюх  це здатність сприймати запахи. Ця здатність ;здійснюється через нюховий аналізатор. Рецептором нюхового аналізатора є нервові клітини, розташовані в слизовій оболонці верхнього та частково середнього носових ходів. Абсолютний поріг нюхових відчуттів у людини вимірюється частками міліграма речовини на літр повітря.

Смаковий аналізатор. Смак  відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Абсолютний поріг смакового аналізатора, виражений величинами концентрації розчину, в 10000 разів вищий, ніж нюхового.

Руховий аналізатор. Рухові реакції, поваляні з м’язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі. Сила скорочення м’язів людини лежить в широких межах. Наприклад, номінальна сила кисті – 450 – 650 Н. Після відповідного тренування вона може бути доведена до 900 Н. Діапазон швидкостей, котрі розвиваються руками людини, які рухаються, знаходиться в межах 0,01 – 8000 см/с.

Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. Пороги відчуттів різних частин тіла:  кінчики пальців руки  3 г/мм²;  зворотна сторона пальця  5 г/мм²;  живіт  26 г/мм²;  п'ятка  250 г/мм². Поріг розрізнення складає приблизно 0,07 початкової величини тиску. Особливістю тактильного аналізатора є швидка адаптація. Зниження відчуття дотику або тиску залежить від сили подразника і для різних частин тіла знаходиться в межах від 2 до 20 с.

Больова чутливість. Відчуття болю виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень, розташованих в органах та тканинах тіла. Характер больових відчуттів залежить від особливостей органа, котрий зазнав  больового впливу та сили цього впливу. Різні захворювання характеризуються болем, котрий вказує на наявність та локалізацію захворювання. Такий біль називається симптоматичним.

Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора, завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідникових шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і напрямком при визначеному діапазоні температур. На підтримку цього діапазону температур і спрямовані теплорегуляційні процеси (теплопродукція і тепловіддача).

Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людини про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру.

Нервова система людини забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії з зовнішнім середовищем. Центральна нервова система (головний і спинний мозок) керує стосунками з зовнішнім світом, а вегетативна - діяльністю внутрішніх органів.

Психіка є властивістю нервової системи людини, а психічні процеси невід’ємні від структури головного мозку: кожна ділянка головного мозку відповідальна за життєдіяльність певного органу або системи. Функція лівої півкулі - оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок (логічний тип мислення), правої - оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів (художній, емоційний тип). У разі уражень (травм) певних ділянок мозку порушується відповідний вид функціональної діяльності людини.

Функції нервової системи здійснюються за допомогою урівноваження збуджувальних і гальмівних процесів: порушення в одних пунктах супроводжується гальмуванням в інших.

Мала рухливість під час розумової роботи і одноманітність під час фізичної викликає втомлюваність нервової системи і може спровокувати виникнення ряду захворювань: серцево-судинних, шлунково-кишкових, шкірних тощо.

Найсприятливіші умови для нормальної діяльності нервової системи створюються в разі правильного чергування праці, активного відпочинку і сну. Профілактика втоми і перевтоми досягається чергуванням різних видів діяльності, творчою зацікавленістю працівника, його особистою активністю.

Психіка людини проявляється в таких психічних явищах:

Психічні процеси  короткочасні процеси отримання, перероблення та обміну інформацією (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, емоції, воля).

Психічні стани  тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості  сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, характер, досвід, інтелект).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків на виробництві винуватцями є самі люди (людський чинник). Причинами цього можуть бути внутрішні і зовнішні чинники.

Внутрішні психологічні чинники  це індивідуальні психологічні властивості людини, порушення емоційного стану, брак знань і досвіду.

Зовнішні психологічні чинники  це реакція людини на слова, явища, процеси, вчинки інших людей.

Основні психологічні особливості людини з погляду БЖД: пам’ять, увага, мислення, ризик і обережність, сенсомоторні реакції, воля.

В останні роки все більше зростає вплив людського чинника на травматизм і аварійність у виробничій і побутовій сферах життєдіяльності. Часто психофункціональний стан людини не відповідає складності і інтенсивності її матеріально-практичної діяльності, виникає нервово-емоційне напруження і, як наслідок, втома, перевтома, стрес. В такій ситуації виникає загроза реалізації небезпеки не тільки безпосередньо для виконавця, але і для інших людей. Більшість нещасних випадків пов’язана саме з психофізіологічними чинниками.

Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки постійної дії:

• недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху);

• порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами головного мозку (неадекватна реакція на дію органів відчуття);

• дефекти координації рухів (для особливо складних рухів та операцій);

• підвищена емоційність;

• відсутність мотивації до трудової діяльності.

• Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки тимчасової дії:

• недостатність досвіду (неправильні дії, напруження нервово-психічної системи, побоювання ймовірної помилки);

• необережність;

• втома (фізіологічна і психологічна);

• емоційні явища (конфліктні ситуації, стреси).

Будь-який вид діяльності людини викликає втому  зниження продуктивності праці через витрату енергетичних ресурсів організму. Об’єктивним показником втоми є уповільнення темпів роботи, зниження її якості. Найчастіше фізіологічна втома настає під час статичної фізичної діяльності людини меншою мірою  під час динамічного. Психологічна втома частіше виникає під час напруженої розумової діяльності. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють працездатність.

У разі перевтоми період оптимальної працездатності скорочується, порушуються відновні процеси в організмі. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними, і, як наслідок, збільшується кількість помилок у роботі. Люди з хронічною перевтомою характеризуються порушенням сну, не відновлюють своєї працездатності до наступного робочого дня, стають чутливими до несприятливих чинників довкілля. Такий стан може викликати, з одного боку, серйозні захворювання організму, з іншого  створити небезпечні ситуації для інших людей.

Активний відпочинок  це заняття спортом, туристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні, відпочинок на лоні природи. Він поліпшує психічний стан особистості, підвищує працездатність, настрій.

Велике значення для діяльності людини мають типи нервової системи, яких за І.П. Павловим чотири: сильний неврівноважений  холерик, сильний врівноважений рухливий  сангвінік, сильний врівноважений інертний  флегматик та слабкий  меланхолік.

Тип нервової системи є природженим і незмінним упродовж життя, але на нього впливає середовище, яке формує характер, що важливо для професійної діяльності, для повсякденної безпеки. Всі індивідуальні риси людини проявляються сукупно в її темпераменті, характері.

Характер  сукупність найстійкіших психічних рис особистості людини, які виявляються в її вчинках та діях. Це результат природжених і набутих форм поведінки і в цьому, за І.М. Сєченовим, вирішальну роль мають виховання і навчання. Характер в першу чергу залежить від виховання, але основою його є темперамент, як постійна сукупність генетично зумовлених нейрохімічних процесів в корі головного мозку. Важливими у формуванні характеру є мотиви, тобто прагнення досягти поставленої мети.

Темперамент (лат.  співрозмірність, співвідношення)  індивідуальна особливість психіки людини, сукупність її психічних властивостей, основу яких складає відповідний тип нервової системи. Перший опис та класифікацію видів темпераменту зробив давньогрецький учений, батько медицини Гіппократ. Він пов’язував прояви темпераменту з рухами чотирьох видів рідин в організмі. Холерик  рух світлої жовчі (гр. холе), у меланхоліка переважає рух темної (гр. мелан) жовчі (холе), риси сангвініка залежать від руху крові (гр. сангис) і нарешті флегматик  його поведінка залежить від рухів слизу (гр. флегма). Це були перші наївні уявлення про типи характеру, а отже нервову діяльність людини. Тодішня наука ще нічого не знала про нервові процеси, їхню фізіологію.

Видатний психолог К. Юнг поділив всіх людей на дві основні групи  екстраверти  (відкриті люди), інтроверти (людина в собі  скритна). Отже, трудно знайти людину, щоб її характер на 100 % збігався з типом темпераменту. Кожна людина  це сукупність всіх чотирьох типів нервової системи, але обов’язково переважає один з них. Існують спеціальні методи (тести), за допомогою яких можна обчислити процент вкладу кожного виду темпераменту в характер людини. З типом темпераменту, характером пов’язані такі психічні властивості людини як показник уваги, швидкість та точність реакції, можливість обробити певну кількість інформації, швидкість її сприйняття, працездатність, емоції, воля, мораль.

Важливою особливістю людини є потреба в спілкуванні, контактуванні, налагодженні інформаційно-речовинних зв’язків з іншими. Найважливіші ознаки людської діяльності  праця, пізнання, спілкування. Спілкування  здатність отримувати задоволення від процесу спілкування  комунікабельності. Основою цього процесу є соціальна спорідненість  бажання перебувати в суспільстві, серед інших людей. Комунікабельна людина дуже спокійна і її супутні риси  відкритість, легкість переключення уваги, невимушеність у поведінці. Важливими є прагнення безкорисливо робити добро людям  альтруїстські тенденції. Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.