1) Закони України:

- "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р.

- „Про інформацію" від 02.10.1992 р.

- "Про міліцію" від 20.12.1990р.

- "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 р.

- "Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994р.

- "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.1994р.

2) Підзаконні нормативні акти:

постанови Кабінету Міністрів України, про:

- "Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях" № 1561-12 від 02.10.2003 р., зі змінами;

- "Про технічний захист інформації в Україні" від 09.09.1994 № 632;

- "Про затвердження Настанови про порядок обліку, збереження і використання документів, справ, видань і інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави" № 1893 від 27.11.1998 р.,

- Про затвердження положень з питань державної таємниці і внесення змін у деякі постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 р. №1601,

Укази Президента України про:

- Перелік посадових осіб органів державної влади, на яких покладається виконання функції державного експерта з питань секретів (від 11.10.2002 р. № 917/2002).

Більш докладно з переліком документів з питань захисту державної таємниці можна ознайомитися, вивчивши нормативні акти, що приймаються і публікуються Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, МВС і СБ України.

Загальні положення забезпечення режиму секретності. Визначення основних термінів.

В органах внутрішніх справ України передбачена система заходів для забезпечення охорони державної таємниці.

Кожний співробітник ОВС зобов'язаний знати зміст законів України, наказів, інструкцій, що регулюють охорону державної таємниці і керуватися ними у своїй повсякденній діяльності.

Порушення єдиного порядку забезпечення охорони державної таємниці веде до того, що таємні або цілком таємні відомості стають надбанням сторонніх осіб, в тому числі й іноземних держав, тобто - розголошуються. Сторонніми особами рахуються будь-які особи, у т.ч. близькі родичі і товариші по службі, якщо вони за родом своєї діяльності не мають допуску до державної таємниці.

Розголошення секретних відомостей працівниками міліції, зазвичай, відбувається в процесі довірчої бесіди, шляхом недбалого зберігання матеріалів, що містять державну таємницю, неналежного виконання обов'язків і порушення заборон, установлених законодавством тощо (зняття секретної інформації технічним способом з каналів зв'язку, комп’ютерної та оргтехніки).

У нормативних документах по забезпеченню режиму секретності в системі МВС України застосовуються спеціальні терміни, значення яких необхідно засвоїти перед вивченням нашого спецкурсу.

В Законі України «Про державну таємницю» основні терміни мають такі значення:

«Державна таємниця» - (далі також – секретна інформація) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

«Віднесення інформації до державної таємниці» - це процедура прийняття Державним експертом із питань таємниць рішення про віднесення категорії відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності, шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до зводу відомостей, що становлять державну таємницю України і її опублікування.

«Ступінь секретності» («Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно») - категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою.

«Гриф секретності» - це реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації.

«Секретна інформація» - зведення про стан сфери оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відношень державної безпеки, боротьби зі злочинністю, отримані в результаті діяльності зазначених державних органів, розголошення яких може заподіяти шкоду інтересом України.

«Матеріальні носії секретної інформації» (МНСІ) - це матеріальні об'єкти в т.ч. фізичні поля, у яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

«Засекречування матеріальних носіїв інформації» - введення у встановленому порядку обмежень на поширення і доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відповідного грифу секретності документам, виробам або іншим МНСІ.

«Розсекречування матеріальних носіїв інформації» - зняття обмежень на поширення і доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифа секретності документам, виробам, іншим матеріальним носіям цієї інформації.

«Допуск до державної таємниці» - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

«Доступ до державної таємниці» - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

«Звід відомостей, що ставлять державну таємницю» - акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів з питань таємниць, становлять державну таємницю.

«Охорона державної таємниці» - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальним носіям.

Інформація, що може бути віднесена до дер­жавної таємниці

До державної таємниці у порядку, встановленому цим За­коном, відноситься інформація: