3. Виділення лікарських речовин з організму:

• нирками із сечею,

• печінкою із жовчю,

• слизовою оболонкою кишок із фекаліями,

• молочними, сльозовими, слинними, потовими, бронхіальними залозами,

• легенями,

• шкірою.

Ниркова секреція ліків з сечею включає три процеси: пасивну клубочкову фільтрацію, активну трубочкову секрецію та пасивну трубочкову дифузію. Кількість речовин, яка виділяється в фільтр, залежить від рівня фільтрації та ступеня зв'язку з білками плазми крові.

Нирковий кліренс – здатність нирок фільтрувати біологічні рідини і лікі, розчинені в біологічних рідинах за конкретний час. У пацієнтів, що мають хвороби нирок і печінки нирковий кліренс знижується (особливо ниркова недостатність). Тому деякі препарати протипоказані, а деякі слід призначати у меньших дозах. Так як період їх біотрансформації збільшується.

Секреція ліків у печінці і виділяється в кишковий канал із жовчю, а потім з фекаліями

Екскреція лікарських речовин із потом та слиною. Відбувається секреція їх, потім зворотне всмоктування, в кінцевому результаті це не сприяє виведенню їх з організму, а зумовлює тривалу циркуляцію, оскільки значна частина цих речовин знову всмоктується у кров.

Екскреція залежить від дифузії неіонізованих жиророзчинних форм через епітелій відповідних залоз, у той час як іонізовані форми виділяються дуже повільно. Такий же принцип виділення лікарських речовин з молоком, оскільки воно кисліше плазми крові й лужні компоненти можуть концентруватися у ньому. І навпаки, концентрація кислих компонентів у молоці дещо нижча, як у плазмі, тому неелектроліти такі, як алкоголь, сечовина, антипірин, швидше надходять у молоко, а концентрація залежить від величини його рН.

Дихальними шляхами виділяються переважно леткі речовини, такі як етиловий ефір, хлороформ, етиловий спирт, ефірні олії та деякі ін.

Розрізняють чотири механізми транспортування хімічних речовин через біологічні мембрани:

• пасивна дифузія за градієнтом концентрації, тобто у бік нижчої концентрації; полегшена дифузія - фільтрація через пори мембран у вигляді комплексних сполук з іншими структурами;

• активна дифузія - транспортування ферментами переносниками проти градієнта концентрації;

• піноцитоз - вбирання мембраною речовин з утворенням заглиблень,

• піноцитозних пухирців і вакуолей.

Більшість лікарських речовин проникає через мембрани завдяки пасивному транспортуванню або за допомогою активних спеціальних транспортних систем. Мембрани не залучаються до пасивних транспортних процесів і молекули лікарських речовин проходять через водяні пори або розчиняються у мембранній субстанції. Жиророзчинні речовини проникають через мембрани переважно за допомогою пасивної дифузії. Інтенсивність транспортування прямо пропорційна концентрації речовини в мембрані і жиро-водорозподільному коефіцієнту. Неполярні та полярні речовини, що погано розчиняються в ліпідах, проникають через водяні пори (фільтрація) завдяки існуванню гідростатичної і осмотичної різниці по обидва боки мембрани. Фільтрація є загальним шляхом переходу для більшості малих, водорозчинних, полярних і неполярних речовин. Клітини ендотелію капілярів мають дуже великі пори (40 А), тому пропускають такі великі молекули, як альбуміни з плазми у міжклітинну рідину. І навпаки, пори мембран еритроцитів, епітелію кишок мають діаметр близько 4 А і пропускають лише воду, сечовину та інші малі водорозчинні субстанції. Водорозчинні речовини з молекулярною масою понад 100-200 не проникають через клітинні мембрани.

Більшість лікарських речовин є слабкими кислотами чи лугами і в розчинах знаходяться в іонізованому та неіонізованому стані. Іонізована частка, як правило, жиророзчинна й тому швидко дифундує через клітинну мембрану. Неіонізована фракція, навпаки, не може проникати через мембрану, тому що не розчиняється в ліпідах або не проходить через пори завдяки своїм розмірам. Якщо іонізована фракція є слабким електролітом, то може проникати через пори або мембрану відповідно до трансмембранного потенціалу, тобто інтенсивність дифузії залежить від величини рН середовища та самої речовини. Нижче наведено залежність ступеня іонізації саліцилової кислоти (рКа 3) від величини рН:

При полегшеній дифузії транспортуються високоіонізовані сполуки і полярні молекули речовин, які із слизом в травному каналі утворюють нейтральні комплекси, що потім проникають у клітини.

Спеціалізовані транспортні системи забезпечують швидку доставку клітинам через мембрану необхідних органічних іонів і полярних молекул таких, наприклад, як цукор, амінокислоти, піримідини. Вони відрізняються від пасивних-процесів тим, що проявляють селективність (saturability) і потребують енергії. Відповідний перенощик по один бік мембрани утворює нестійкий комплекс із речовиною і дифундує на інший бік її проти градієнта концентрації, потім звільняється і повертається назад.

Ці процеси можуть блокувати метаболічні інгібітори. Шляхом активного транспортування через ниркові канали, сплетіння хоріоїду і клітини печінки проникають іони К⁺, Na+, J-, амінокислот, відповідних сильних органічних кислот, лугів, іонізовані форми слабких електролітів.

Всмоктування. Дуже важливо знати всі фактори, що впливають на процеси всмоктування лікарських речовин. Рівень всмоктування визначається латентним періодом від часу призначення ліків до їх дії; при цьому істотне значення має доза.

Насамперед, інтенсивність всмоктування ліків при різних шляхах введення залежить від їх розчинності. У розчинах вони діють набагато швидше, ніж у нерозчиненому стані, а нерозчинні сполуки, наприклад барію сульфат, у шлунково-кишковому тракті не всмоктуються взагалі. Рівень всмоктування залежить також від концентрації діючої речовини в розчинах чи інших лікарських формах. Введення всередину чи ін'єкція розчинів з високою концентрацією зумовлює значно швидше всмоктування, ніж при низькій концентрації. Інтенсивність всмоктування ліків залежить і від циркуляції крові в ділянці введення. Прискорення кровообігу за допомогою масажу, прикладання тепла сприяє швидшому всмоктуванню, у той час як послаблення кровообігу застосуванням судинозвужуючих засобів, а також під час шоку сповільнює всмоктування.

Площа всмоктувальної поверхні в значній мірі впливає на інтенсивність всмоктування. Ліки дуже швидко всмоктуються з великої поверхні ендотелію легень, очеревини та слизової оболонки кишечника. У той же час площа всмоктувальної поверхні залежить від шляхів введення.

4. Шляхи введення ліків в організм тварин. З метою місцевої, рефлекторної та резорбтивної дії застосовують ентеральні та парентеральні шляхи введення лікарських препаратів.

Ентеральні шляхи передбачають введення ліків через травний канал.

Оральне введення ліків (реr оs) - найбільш давній, простий, доступний і економічний шлях. Його дуже широко застосовують, особливо в тих випадках, коли тварини поїдають ліки разом з кормом чи з питною водою груповим способом у вигляді преміксів. Однак нерідко доводиться вводити ліки через рот за допомогою гумових пляшок, рото- та носостравохідчих зондів, гумових трубок із лійками, шпателів, ложок, пілюле-, болюсо- і таблеткодавачів, а інколи тверд! та м'які лікарські форми кладуть рукою на корінь язика.

Оральний шлях введення ліків використовують для місцевої дії лікарських речовин на слизову оболонку ротової порожнини, стравоходу, шлунка, кишок, а також для протимікробної, антигельмінтної та резорбтивної дії. Цей шлях введення має свої переваги і недоліки. До переваг можна віднести його природність, доступність та простоту, оскільки він не потребує особливих приладів та кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Недоліками його є:

при індивідуальному введенні ліків тварин потрібно фіксувати; не можна вводити ліки з подразнювальною дією, які при цьому можуть викликати блювоту. Щоб послабити місцеву дію, їх рекомендується вводити після годівлі або разом із слизами; при введенні рідин за допомогою пляшок та зондів вони можуть потрапити до трахеї та легень і викликати ускладнення з боку органів дихання; деякі ліки зазнають небажаного впливу корму, шлункового соку, травних ферментів або мікроорганізмів у рубці жуйних тварин; лікарські речовини всмоктуються слизовою оболонкою шлунка та тонкого кишечника і через ворітну вену потрапляють спочатку до печінки, де піддаються частковій інактивації, тому терапевтична доза є найвищою.

Жуйним тваринам ліки інколи вводять у рубець через черевну стінку за допомогою троакара або довгої голки та шприца, наприклад розчин формальдегіду як антидот при отруєнні сечовиною.

Ректальний (рег rectum - через пряму кишку) шлях введення ліків застосовують для місцевої і резорбтивної дії. Переваги цього методу полягають у його простоті й доступності. Лікарські речовини не зазнають інактивації з боку травних соків і ферментів; порівняно швидко (через 10-40 хв) всмоктуються у кров; після всмоктування вони не потрапляють спочатку до печінки і не піддаються інактивації.

Недоліками даного шляху є: неможливість введення великих об'ємів та подразнюючих речовин, оскільки рефлекторно може настати акт дефекації, а також відсутність всмоктування слизовою оболонкою прямої кишки деяких речовин (вуглеводів, амінокислот, білкових та деяких інших препаратів).

Всмоктування ліків слизовою оболонкою рогової порожнини принципово не відрізняється від інших органів. Висока концентрація ліків у крові досягається завдяки тому, що вони не потрапляють спочатку до печінки і не піддаються частковій інактивації в шлунково-кишковому тракті.

Парентеральні шляхи введення ліків (минаючи травний канал) забезпечують точність дозування і швидку дію лікарської речовини. Сюди можна віднести вс! види ін'єкцій та введення ліків через дихальні шляхи. Шляхом ін'єкцій вводять лише рідкі лікарські форми, які не проявляють сильної подразнювальної дії, за допомогою шприців, ін'єкційних голок та гумових трубок при суворому дотриманні правил асептики. Парентеральні методи введення ліків дорожчі, але менш небезпечні, ніж оральні.

Підшкірне введення найбільш поширене в практиці ветеринарної медицини. Всмоктування жиророзчинних речовин при цьому відбувається завдяки простій дифузії через мембрани капілярів прямо пропорційно жиро-, водорозподільному коефіцієнту. Жиронерозчинні речовини всмоктуються у кров через порівняно великі водяні пори в ендотелії мембран. Рівень всмоктування речовин залежить від ступеня їх дизуфії у водному розчині й у такій же мірі від рівня реабсорбції води з інтерстицію у вени та капіляри.

При підшкірному введенні твердих субстанцій фермент гіалуронідаза поступово деполяризує гіалуронову кислоту, яка потім перетворює їх у більш розчинні. Підшкірне введення суспензій значно сповільнює всмоктування діючої речовини, тим самим створюючи її депо на тривалий період, як, наприклад, протамін-цинк-інсулін або гідрокортизон. Підшкірна інокуляція твердих препаратів дає змогу подовжити їх дію на тижні й навіть місяці.

Сповільнити всмоктування, а значить, подовжити дію ліків можна також за допомогою судинозвужувальних засобів, які додають до розчину перед підшкірним введенням, таких як адреналін, норадреналін чи ефедрин. При введенні розчинів лікарські речовини всмоктуються у кров через 5-15 хв, а подразнювальні - рефлекторно збуджують центральну нервову систему зразу ж після введення.

Великим тваринам (великій рогатій худобі, коням, верблюдам) підшкірне вводять лікарські засоби найчастіше у ділянці середньої третини шиї; вівцям - на внутрішній поверхні стегна; свиням - за вухом або на внутрішній поверхні стегна; собакам, кролям і котам - у ділянці лопатки або на внутрішній поверхні стегна.

Внутрішньо м'язове введення забезпечує дуже швидке всмоктування ліків із розчинів. Цим шляхом можна вводити погано розчинні речовини і суспензії в оліях, що забезпечує дуже повільне й рівномірне всмоктування, як, наприклад, антибіотики пролонгованої дії (новоцилін, біцилін тощо).

Крім того, внутрішньом'язовим шляхом можна вводити речовини з подразнювальною дією, які не вводяться підшкірне.

Внутрішньовенне ведення дає змогу забезпечити відповідну концентрацію ліків безпосередньо в крові за дуже короткий час. Цим шляхом вводять тільки водні та водно-спиртові розчини речовин, які діють на серце та судини, на центральну нервову систему, замінники крові, хіміотерапевтичні засоби, а також речовини з місцевою подразнювальною, некротичною дією (кальцію хлорид, хлоралгідрат) та гіпертонічні розчини. Забороняється вводити олійні розчини, суспензії, речовини, які викликають коагуляцію білків крові та гемоліз еритроцитів. Як правило, внутрішньовенне введення здійснюють повільно, а повторне - залежно від стану судинної стінки.

Коням, великій рогатій худобі, верблюдам, вівцям і козам розчини вводять в яремну вену; свиням-у вену вуха; собакам - у вену стегна або гомілки.

Внутрішньоартеріальне введення лікарських речовин застосовують рідко, оскільки артерії, розміщені в товші тканини, мають пружні стінки, що утруднює введення в них голки. Крім того, після ін'єкції не виключена тривала кровотеча. Перевагою цього способу є те, що лікарські речовини потрапляють спочатку не в серце, а у відповідний орган. Заслуговує на увагу введення розчинів у черевну аорту, яке широко застосовують у телят для введення замінників крові та ізотонічних розчинів при зневодненні організму у випадках захворювання та розладу функції шлунково-кишкового тракту.

Внутрішньоочеревинне введення відрізняється від інших шляхів тим, що очеревина має дуже велику поверхню, яка забезпечує швидке всмоктування лікарських речовин та рідини. Однак якщо вони всмоктуються вісцеральною поверхнею, то потрапляють спочатку до печінки, де частково піддаються інактивуванню. Крім того, очеревина дуже чутлива до подразнення та занесення інфекції.

Внутрішньокісткове введення ліків передбачає дуже швидке всмоктування їх у кров, що майже не відрізняється від внутрішньовенного. Його застосовують у випадках, коли немає змоги ввести лікарську речовину у вену або коли тварина знаходиться в стані колапсу.

При деяких захворюваннях центральної нервової системи з метою послаблення гематоенцефалічного бар'єру ліки вводять у спинномозковий субарахноїдальний простір. У практиці ветеринарної медицини у такий спосіб нерідко застосовують спинномозкову анестезію.

Інгаляційним способом (через дихальні шляхи) можна вводити в організм лікарські речовини газоподібного, пароподібного та аерозольного стану для місцевої (протимікробні, противірусні, антигельмінтні), рефлекторної (збуджувальні дихання, відхаркувальні) та резорбтивної (наркотики, сироватки, вакцини) дії. Цей спосіб дає змогу одночасно обробляти велику кількість тварин, не потребує їх фіксації, захищає від стресових факторів і травм, а також забезпечує дуже швидке всмоктування діючих .речовин у кров.

Для індивідуального введення використовують маски з паперу, пристосування у вигляді рукавів, торбин та спеціальних інгаляційних апаратів. Груповим способом обробляють тварин за допомогою аерозольних установок різної конструкції у спеціальних камерах, наметах, щільно закритих невеликих приміщеннях і навіть у великих стаціонарних тваринницьких приміщеннях. Цим способом інколи здійснюють масову імунізацію тварин, лікують хворих тварин протимікробними, противірусними та протипаразитарними засобами, а також здійснюють аерозольну дезинфекцію та дезин-секцію. Недоліком інгаляційного способу є значні перевитрати лікувальних засобів (інколи до 50%) та труднощі у визначенні оптимальної дози.

У деяких випадках застосовують інтратрахеальне введення лікарських речовин (наприклад, розчин йоду при диктіокаульозі великої рогатої худоби) і дуже рідко - в легені.

Застосування лікарських засобів на шкіру, слизові оболонки та рани. На шкіру, слизові оболонки і поверхню ран застосовують лікарські речовини місцевої (в'яжучі, обволікаючі, пом'якшувальні, протимікробні, протизапальні, місцевоанестезуючі, кровоспинні), рефлекторної (подразнювальні) і, дуже рідко, резорбтивної дії.

Деякі лікарські речовини порівняно легко всмоктуються шкірою. Інтенсивність всмоктування пропорційна розчинності у ліпідах, оскільки епітелій виконує роль жирового бар'єра, дерма ж легко пропускає багато розчинів. Всмоктування через волосяні луковиці не має особливого значення. Жиророзчинні речовини всмоктуються шкірою дуже повільно.

Прискорити всмоктування лікарських речовин можна шляхом втирання олійних розчинів чи суспензій або за допомогою іонофо-резу. На слизові оболонки ротової і носової порожнин, очей, сечових шляхів, піхви та матки, на поверхню ран застосовують розчини та порошки місцевої і протимікробної дії. При цьому слід враховувати не кількість лікарської форми, а концентрацію діючої речовини, яка в значній мірі визначає характер дії.

Слизові оболонки легко всмоктують багато лікарських речовин, що необхідно враховувати, щоб запобігти негативній резорбтивній дії, у тому числі токсичній.