Всмоктування, розподіл, біотансформація, виведення ліків – проникнення препаратів у організм. Фізико-хімічні чинники проникнення ліків через мембрани.

Після того як Ви обрали шлях введення препарату і ввели його – очікуєте проявлення його фармакодинаміки на організм. Як проявить себе препарат залежить від фармакокінетики препарату та інших багатьох факторів, в даному індивідуальному організму і при конкретному індивідуальному випадку.

Характер і сила дії лікарської речовини залежать:

1. хімічної структури препарату та її концентрації;

2. концентрації тканин, на які вона діє.

3. шляхів введення і швидкості всмоктування та проникнення до місця призначення.

4. тривалість дії ліків визначається інтенсивністю їх інактивування та виведення із організму.

5. перерозподіл і депонування ліків у тканинах.

6. процес проникнення (транспорт) через клітинні мембрани. Інтенсивність транспортування ліків залежить від об'єм та форма молекул, ступінь іонізації і жиророзчинності іонізованих і неіонізованих форм.

Механізми транспортування хімічних речовин через біологічні мембрани:

1. пасивна дифузія за градієнтом концентрації, тобто у бік нижчої концентрації;

2. полегшена дифузія - фільтрація через пори мембран у вигляді комплексних сполук з іншими структурами;

3. активна дифузія - транспортування ферментами переносниками проти градієнта концентрації;

4. піноцитоз - вбирання мембраною речовин з утворенням заглиблень, піноцитозних пухирців і вакуолей.

Всмоктування, розподіл, біотрансформація, виведення ліків.

1. Всмоктування ліків. Рівень всмоктування визначається латентним періодом від часу призначення ліків до їх дії; істотне значення має доза.

Залежить від:

• інтенсивність всмоктування ліків при різних шляхах введення залежить від їх розчинності.

• від концентрації діючої речовини в розчинах чи інших лікарських формах. Введення всередину чи ін'єкція розчинів з високою концентрацією зумовлює значно швидше всмоктування, ніж при низькій концентрації.

• від циркуляції крові в ділянці введення. Прискорення кровообігу за допомогою масажу, прикладання тепла сприяє швидшому всмоктуванню, у той час як послаблення кровообігу застосуванням судинозвужуючих засобів, а також під час шоку сповільнює всмоктування.

• площа всмоктувальної поверхні. Ліки дуже швидко всмоктуються з великої поверхні ендотелію легень, очеревини та слизової оболонки кишечника. У той же час площа всмоктувальної поверхні залежить від шляхів введення.

2. Розподіл лікарських речовин. Після всмоктування або введення у кров'яне русло лікарські речовини розподіляються між компонентами тіла - плазмою, інтерстиціальною та міжклітинною рідинами і цитоплазмою.

Багато органів і клітин мають специфічні бар'єри (плацентарний, гематоенцефалічний, гістогематичний), які пропускають речовини вибірково, тим самим охороняючи плід чи життєво важливі органи від негативного впливу лікарських і токсичних речовин. Крім того, не завжди збігається місце вибіркової дії з місцем нагромадження лікарської речовини.

Закінчення дії ліків пов'язане з їх біотрансформацією, може бути також перерозподіл лікарських речовин з місця дії у інші тканини, який подовжує дію при повторному застосуванні. – ефект кумуляції (серцеві глікозиди).

2. Біотрансформація – це механізм поступової інактивації ліків в організмі. Вона відбувається головним чином у печінці, але має місце також у плазмі крові, нирках та інших тканинах.

Види біотрансформаії:

1. Окислення - забезпечується окислювальними ферментами, що локалізуються в гепатоцитах.

Реакції, що каталізуються цими ферментами, включають № і О-деалкілування, гідроксилювання циклічних і ланцюгових сполук, утворення суль-форсидів і дезамінування первинних та вторинних амінів.

Реакції окислення відбуваються за такою схемою: НАДФ-Н + О2 +лікарська речовина :*±: НАДФ++Н2О + окислена форма лікарської речовини.

При цьому відновлена форма НАДФ реагує з киснем, в результаті чого утворюється вода і активний кисень, який з'єднується з лікарською речовиною (Апсігез Со№ М. О., 1970).

Гідроксилювання ароматичних та аліфатичних сполук відбувається за схемою на прикладі фенобарбіталу.

2. Відновлення - здійснюється мікросомальними ферментами печінки, які каталізують відновлення нітрогруп та розщеплення і відновлення азосполук.

Реакції каталізуються флавопротеїдами, що використовують НАДФ-Н, як донатор водню. Наприклад, нітровідновлення лівоміцетину, азовідновлення стрептоциду, відновлення хлоралгідрату.

3. Гідроліз - розпад ефірних зв'язків за допомогою естераз, що локалізуються в плазмі, мікросомах печінки та інших тканин, а також деамінування за допомогою ферментів печінки. Як приклад можна навести гідроліз новокаїну або ацетилхоліну.

4. Кон’югація - включає різні синтетичні реакції, спрямовані на інактивацію лікарських речовин. При цьому вони зв'язуються з глюкороновою кислотою, гліцином, меркаптуровою кислотою, сульфатом, різними амінокислотами до неактивних форм, які стають високоіонізованими, жиророзчинними, що забезпечує швидке виділення з сечею. Ці реакції ендотермічні й використовують переважно аденозинтрифосфат (АТФ).

Можна виділити кілька головних реакцій кон'югації;

1. Утворення глюкоронідів

2. Утворення сульфатів характерне для фенолів.

3. Ацетилування

4. Метилювання

5. Гліцинові кон'юганти утворюються з ароматичними кислотами такими, як бензойна та саліцилова.

6. Змішані реакції забезпечують у печінці дегалогенізацію деяких галогенвмісних інсектицидів та промислових викидів.

7. Несинтетичні і синтетичні реакції біотрансформації у своїй більшості відбуваються ферментативним шляхом