Глава XX реалізація права

§ 1. Форми реалізації норм права

Хоча прийняття законів й інших нормативно-правових актів досить важливо, що вирішує значення має здійснення в нашому житті, на практиці загальнообов'язкових вимог, що втримуються в них. Сформульовані в законах й інших нормативно-правових актах норми тільки тоді стають "живими", коли вони втілюються в дійсності, реалізуються у свідомих-вольових учинках (діях) людей.

Що ж являє собою реалізація права й у яких формах вона проявляється? Існує величезна наукова й навчальна література, присвячена розгляду даних питань. Сама реалізація, як й її форми, розуміється далеко не завжди однаково.

В одних випадках говорять про реалізації права як про певен, строго обумовленому процесіі здійснення правових приписань, як про втілення цих приписань у поводженні людей. Досить типово при цьому визначення, відповідно до якого реалізація є "таке поводження суб'єктів права, у якому втілюються приписання правових норм (правомірне поводження), практична діяльність людей по здійсненню прав і виконанню юридичних обов'язків". Іншими словами, реалізація права розглядається як втілення у вчинках людей тих вимог, які в загальній формі виражені в нормах права, як конкретний прояв процесу правового регулювання¹, Це найбільш устояне й розповсюджене подання про реалізації права.

В інших випадках реалізація права розглядається не тільки як процес або зовнішній прояв процесу правового регулювання, але й у якості його кінцевого результату. У даному аспекті реалізація права визначається як досягнення повної відповідності між вимогами норм зробити певні вчинки або втриматися від їхнього здійснення й сумою фактично, що пішли дій,².

Существует різна класифікація форм реалізації права. Найпоширенішийо їхній підрозділ залежно від характеру правотворческих дій суб'єктів права.

По цьому критерій^-критерієві-критерію-ознаці-критерії звичайно виділяють чотири основних форми реалізації права: здійснення (використання), виконання, дотримання, застосування. Розглянемо коротко кожну із цих форм реалізації права.

Здійснення (використання) прав, або правомочий, виражається в активній реалізації можливостей, надаваних суб'єктам різних суспільних відносин нормами права. У межах даної форми реалізації права відбувається здійснення суб'єктивних прав учасниками регульованих за допомогою права суспільних відносин.

Приклад - здійснення громадянами Росії своїх конституційних прав на об'єднання, включаючи право створювати професійні союзи для захисту своїх інтересів (ст. 30 Конституції Російської Федерації); право збиратися мирно, без зброї, проводити зборів, мітинги й демонстрації, ходи й пікетування (ст. 31); право мати майно у власності, володіти, користуватися й розпоряджатися їм як одноосібно, так і разом з іншими особами (ст. 35); право брати участь у керуванні справами держави як безпосередньо, так і через своїх представників (ч. 1 ст. 32).

Мова йде також про реалізації правомочий державними й іншими органами й організаціями, які є учасниками правовий відносин. Діючи у відповідності зі своїми уставами, положеннями або іншими актами, що визначають їхній правовий статус, вони безперешкодно здійснюють свої функції, а тим самим і властиві їм правочину.

У юридичній літературі цілком обґрунтовано вказується на те, що є значне розходження в здійсненні прав громадянами й використанні правомочий державними органами й посадовими особами.

Аксиоматичен той факт, що використання або не використання суб'єктивних прав громадянами є сугубо добровільною справою. Ніхто не може примушувати їх до використання ними своїх прав і ніхто не може нести ніякої відповідальності за не використання цих прав.

По-іншому обстоит справа зі здійсненням правомочий державними органами й посадовими особами. Тут здійснення є не тільки правом, але й обов'язком цих органів і посадових осіб. Наприклад, відповідно до Конституції Росії й. спеціальним законом Вищий Арбітражний Суд Російської Федерації має не тільки правочин, але й обов'язок виступати. у якості вищого судового органа з дозволу економічних суперечок й інших справ, розглянутих арбітражними судами, здійснювати в передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їхньою діяльністю, а також давати роз'яснення з питань судової практики (ст. 127 Конституції).

Виконання як форма реалізації права являє собою не що інше, як реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єктом права покладених на нього зобов'язань. Виконання зобов'язань виражається в здійсненні фізичною або юридичною особою дій, передбачених нормою права. Дії, пов'язані з виконанням зобов'язань, можуть передбачатися також у договорах й в індивідуальних актах, видаваних у процесі правозастосування.

Як приклад зобов'язань, що втримуються в нормах права, можуть служити, зокрема, конституційні обов'язки громадян. Вони втримуються в текстах самих конституцій, а також інших конституційних актів. Це обов'язок дотримувати діючого законодавства, вчасно й у повному обсязі сплачувати податки, нести військову службу. У Конституції Російської Федерації це також обов'язок зберігати природу й навколишнє середовище, дбайливо ставитися до природних багатств (ст. 58). У Конституції Японії - це необхідність для всіх відповідно до закону "забезпечити проходження обов'язкового навчання дітьми, що перебувають на їхньому забезпеченні" (ст. 26).

Виконання зобов'язань шляхом здійснення певних дій у ряді випадків прирівнюється до утримання від здійснення тих або інших дій. Виконання незалежно від того, якої шляхом воно досягається - шляхом активних дій або ж утримання від них, шляхом бездіяльності, завжди пов'язане з перетворенням у життя зобов'язуючих приписань,

На відміну від цієї форми реалізації права дотримання норм права зв'язано тільки з реалізацією заборонних норм, Іноді дотримання норм права розглядають лише як дотримання обов'язків. Однак зміст вкладається завжди той самий: утримання від здійснення дій, що перебувають під забороною, заборонених нормами права.

Соціальна роль і призначення даної форми реалізації права укладаються в тім, щоб не допустити здійснення дій, які б заподіяли шкода не тільки суспільству й державі, але й особистості. Дотримання обов'язків завжди має не активний, а пасивний характер. Реалізація даної форми досягається не в чинність здійснення активних дій суб'єктів права, а завдяки утриманню від здійснення заборонених законом дій,

Однієї з найважливіших форм реалізації норм права є застосування, що розглядається в наступному параграфі.