Глава VI правове життя

§ 1. Правове життя: постановка проблеми, поняття, ознаки, види

Термін "життя", відповідно до словників, означає наступне: 1) сукупність явищ, що відбуваються в організмах, особлива форма існування матерії; 2) фізіологічне існування людини, тварини, усього живого; 3) час такого існування від його виникнення до кінця, а також у який-небудь його період; 4) діяльність суспільства й людини в тих або інших його проявах (суспільне, духовне, сімейне життя); 5) дійсність (провести рішення в життя, тобто здійснитися); 6) пожвавлення, прояв діяльності, енергії¹. Це складне й багатоаспектне поняття відображає відповідно складне й багатопланове явище.

В загальсоціальному контексті в літературі виділяли й виділяють різні форми життєдіяльності: фінансову й економічну, духовну й наукову, сімейну й побутову, релігійну й моральну, державну й політичну й т.п. Ще В. О. Ключевский відзначав, що "природа країни направляє господарське життя; фізична природа людини зав'язує й направляє життя приватну, домашню; особистість є чинність творча в розумовому й моральному житті, а суспільство.« створюється життя політична й соцыальная. Так чи інакше названі сфери досліджувалися й досліджуються різними науками.

Зокрема, політичне життя стало аналізуватися як наукова категорія лише в другій половині XX сторіччя. Із середини 50-х рр. у політології активно використається уведене в наукову термінологію Дэвидом Лэйном поняття "політичне життя". Воно дозволяє розглядати політику в нерозривній єдності інституціонального й поведінкового аспектів буття.

Політичне життя — це сукупність духовних, почуттєвих, емоційних і практичних предметних форм політичного буття людини й суспільства, що характеризує їхнє відношення до політики й участь у ній¹; це реальний процес відтворення політичної діяльності й політичних відносин, обумовлений суспільними й особистими інтересами, задоволення яких залежить від механізму функціонування політичної влади й реалізованої нею політики².

Будучи багатомірним явищем, політичне життя містить у собі спосіб політичної життєдіяльності суспільства, пов'язаний з формуванням певної політичної свідомості, з тим або іншим рівнем політичної культури людей і задоволенням їхніх інтересів. Розвинене політичне життя припускає політичне усвідомлення даних інтересів, здатність до визначення в них змісту, що не може бути реалізоване без втручання державної влади, а також готовність суб'єктів політичного життя вступити в діалог з інститутами влади³.

Політичне життя суспільства, стабільність політичних структур значною мірою залежать від сутності й форми держави, його ресурсів і можливостей.

Політичне життя характеризують наступні ознаки:

1. вона може виступати і як сфера й результату взаємодії соціальних і політичних інститутів, організацій, структурованих політичних відносин, і як суб'єктів політичних відносин;

2. це область дії публічного інтересу й керування, не правових головний їхній інструмент - влада, примус, авторитетний вплив, що використають практично завжди чинність організації, у якості якої можуть виступати й держави, і партії, і союзи, не правових рухи, і соціальні інститути;

3. 3} вона дозволяє суб'єктам активно впливати на багато хто сторних різновидів громадського життя: економічної, духовної, моральної, правовий і т.п.;

4. у політичне життя завжди залучені більші маси ідей - класи, етнічні й професійні спільності, від ініціативи й енергії яких залежать спрямованість, вигляд, результативність політичних подій;

5. центр, вузол політичного життя - різноманітні взаємозв'язки між особистістю й державою.

Розгляд політики саме в такому аспекті принципово важливо для демократичного суспільства й становлення його інститутів. Адже демократія неможлива без людської участі, а воно, щоб бути корисним демократичному суспільству, повинне бути кваліфікованим й активним¹.

Політичне життя — це процес, що не припиняється, діяльності безлічі індивідів, які направляють свої спільні (кооперовані) зусилля на рішення політично значимих : завдань за допомогою системи політичних коштів. У політичному житті можна виділити її найважливіші елементи: суб'єкти й об'єкти, напрямки й специфічні кошти політичної діяльності. Вони показують, хто діє, на що спрямовано політичні зусилля і який образ вони здійснюються².

Політичне життя реалізується за допомогою політичної діяльності громадян, державних структур, партійних і громадських організацій, рухів, тобто всієї сукупності суб'єктів політики, кожний з яких прагне задовольнити свої інтереси. Таким чином, сутність політичного життя можна визначити як політичну діяльність індивідів й їхніх груп, політичних структур суспільства в ім'я досягнення цілей, обумовлених їхніми інтересами.

Основним елементом політичного життя є політичні дії, серед яких можна виділити, наприклад, державні перевороти й революції, громадянські війни, лобіювання й виборчі кампанії, демонстрації й страйки, мітинги й ходи, петиції й дискусії й т.д.

Що стосується такої форми буття, як правове життя, то вона дотепер залишається практично не вивченої. І хоча термін "правове життя" ("юридичне життя", "життя права") часом можна зустріти й у літературі XIX в., використався й використається він як саме собою що розуміє, без необхідного наукового обґрунтування його природи, особливостей, структури.

Ще німецький правознавець Р. Иер'инг підкреслював, що "життя права є боротьба, боротьба народів, державної влади, станів, індивідуумів... Все життя праве, у загальному й цілому, виявляє те ж видовище невпинної боротьби й праці цілого народу, яке являє собою діяльність останнього в області економічного й розумового виробництва"³.

Н. А. Гредескул відзначав в 1900 р., що "хід нинішнього правового життя прямо перекидає деякі давно й міцно устояні поняття, показуючи з очевидністю, що дійсне життя набагато богаче форм нашого мислення й зовсім не піддаються насильницькому укладенню на їх прокрустово ложі"¹. Б. А. Чистяковский підкреслював, що "суб'єктивне право є такий же первинний факт правового життя, як й об'єктивне право"². Н. Н. Алексєєв один з підзаголовків своєї книги "Основи філософії права", опублікованої в 1924 р. у Празі, назвав "Досвід удосконалення правового життя"³.

Термін "правове життя" досить часто вживається в сучасній іноземній юридичній літературі. Так, Э. Аннерс у своїй книзі "Історія європейського права" використав дане поняття тричі, причому стосовно до різних країн — Італії, Франції, Росії. Наприклад, аналізуючи реформи 60-х рр. XIX в. у Росії, автор пише, що "необхідність правових реформ, що підвищили рівень правового життя й особливо юридичної техніки процесу саме заради економічного життя, жваво усвідомлювався в колах, що підтримувало реформи"⁴.

Цій проблемі в самому загальному виді присвячена книга "Юридичне життя в Китаєві" (М., 1990), у якій утримується обшырная інформація про правове будівництво в КНР, у тому числі про організації й діяльність законодавчих й інших правотворческих органів, роботі суду, прокуратури, юстиції й арбітражу, правових наукових організацій і дослідницьких установ, про розвиток правової науки, юридичних навчальних закладів, судовій статистиці й т, буд.

Що ж таке правове життя?

На нашу думку, правове життя — це сукупність всіх форм юридичного буття суспільства, що виражається в правових актах й інших проявах права (у тому числі й негативних), що характеризує специфіку й рівень існуючої юридичної дійсності, відношення суб'єктів до права й ступінь задоволення їхніх інтересів.

Можна виділити наступні ознаки правового життя.

1. Правове життя є складовою частиною й особливим різновидом громадського життя, тому що право - соціальний інститут, адаптований до особливостей життя конкретного народу.

2. Правове життя є одне з умов існування государственно-организованного суспільства, тому що вона покликана певним чином оформляти особисте, державне й громадське життя,

Правове життя - саме сукупність всіх форм юридичного буття суспільства, а не система, тому що містить у собі й неупорядковані процеси, і певні випадкові фактори, і т.п. Дане поняття дозволяє охопити всі нюанси й прояви права, його структуру й динаміку.

4. Правове життя - комплекс всіх правових явищ, що включає як позитивні, так і негативні складові. До перших варто віднести саме право (отражающее праве людини, ідеї справедливості, гуманізму, волі й т.п.); правову систему в цілому; механізм правового регулювання; законні правові акти (правомірні дії, їхні результати, юридичні документи); юридичні вчинки (як різновид правомірної дії - юридичного факту) і події як юридичний факт; правові режими й складові їх первинні юридичні кошти (пільги, заохочення, дозволу, заборони, покарання, обов'язку й т.п.); правовідносини і юридичну практику; правосвідомість і правову культуру; законність і правопорядок; юридичну науку й утворення (і їхньої структури) і т.д.; до других - в основному негативні, протиправні явища (злочини й інші правопорушення; їхніх суб'єктів і кримінальні структури; корупцію, зловживання, деформації правосвідомості, що виражаються, зокрема, у правовому нігілізмі, ідеалізмі, популізмі; помилки в праві й інші, перешкоджаючі позитивної юридичної діяльності, фактори).

Як не дивно, дотепер не існувало категорії, що охоплювала б всю сферу буття права з усіма позитивними й негативними його проявами. І ті, і інші розрізняються по природі й спрямованості, як, наприклад, правомірне й протиправне поводження. Однак за своїм характером - вони правові й виступають як складові частини юридичного середовища, Подібно економічного життя, що складається не тільки з позитивних початків, але й з негативних (кримінальна, "тіньова" економіка), правове життя точно так само містить у собі різні полюсы життєвих процесів, різну, найчастіше прямо протилежну, юридичну реальність.

Тому важко погодитися з У. ДО, Бабаевым і В. М. Барановым, які визначають правове життя тільки з позитивних позицій. "Соціально-правове життя, — на їхню думку, — сукупність різноманітних видів і форм конструктивної спільної діяльності людей у сфері права, спрямованої на забезпечення умов і засобів існування, реалізацію індивідуальних і суспільних потреб, інтересів і цінностей"¹.

Здається, будь-яке життя, незалежно від її форми, не може містити тільки конструктивні, позитивні початки, тому що вона містить у собі всі можливі прояви, реальне існування різних тенденцій, видів поводження, з усіма їхніми плюсами й мінусами. Звідси далеко не випадково в розвитку правового життя проглядаються два прямо протилежних напрямки: одне пов'язане з організацією соціальних зв'язків, інше - з їхньою дезорганізацією. У правовому житті є гармонія між її елементами, але є й певний розлад, неузгодженість, порушення відомої рівноваги.

5. Правове життя - і сфера здійснення енергії права, його потенціалу, творчої ролі, і сукупність різноманітних форм правової й протиправної активності учасників правовідносин. У праві адже суб'єкти "живуть" у різній якості: позивачів і відповідачів, адвокатів і прокурорів, суддів й експертів, спадкодавців і спадкоємців, потерпілих і підсудних, слідчих і підозрюваних, свідків й обвинувачуваних, депутатів і виборців, законослухняних громадян і рецидивістів.

6. Правове життя характеризує специфіку й рівень існуючої юридичної дійсності, відношення суб'єктів до права й ступінь задоволення їхніх інтересів.

7. Правове життя тісно взаємозалежне з економічним і політичним життям. Перша в більшій мері виступає стосовно останнього у вигляді своєрідної форми. Разом з тим правове життя може, як відомо, робити на економіку й політику й зворотний вплив стимулюючого або стримуючого плану. З огляду на, що економічні й політичні фактори в цьому змісті співвідносяться з юридичними відповідно як зміст і форма, вивчати правове життя в чистому виді, як це пропонував у свій час Г. Кельзен, було б недостатньо. "Якщо соціологія права хоче розкрити закономірності правового життя, — вірно в цьому випадку відзначав Е. Эрлих, — те їй потрібно займатися також і суспільними й економічними явищами, тому що розвиток права може бути правильно зрозуміло тільки у зв'язку із суспільним й економічним розвитком"¹.

На плин правового життя впливає безліч різних факторів: фінансово-економічні, матеріально-організаційні, партійно-політичні, морально-релігійні, національно-історичні, культурно-ідеологічні, соціально-класові, техніко-інформаційні, духовно-наукові, природно-географічні й т.п.

Так, кліматичні й географічні умови існування конкретної країни, безперечно, накладають свій відбиток на характер правових звичаїв, природу правових актів. Навряд чи хто; буде заперечувати й той факт, що наявні фінансово-економічні й матеріально-організаційні ресурси можуть виступити в ролі найважливіших гарантій юридичних приписань і механізмів. Комп'ютеризація й інші кошти техніко-інформаційного процесу сприяють, зокрема, створенню інформаційно-правових систем, що дозволяють більш оперативно й ефективно користуватися юридичними можливостями. Залежно від соціальної структури суспільства, ступеня напруженості в класових, національних і релігійних відносинах характер і зміст правового життя можуть значною мірою розрізнятися між собою. Ясно, що в справді демократичній державі, де народ може реально вплинути на владу, де людині надані необхідні юридичні важелі, у правовому житті більше солідарності й законності.

Для того, щоб активно й результативно брати участь у правовому житті, потрібні відповідні знання, уміння й навички, компетентність і професіоналізм суб'єктів юридичної діяльності, тому що юридична сфера - цілий мир зі своєю мовою, системою понять, традиціями, історією, культурою.

Тому правове життя залежить і від ступеня знання суспільством законів і підзаконних актів, і від рівня розвитку його правосвідомості, і від соціально правової активності конкретних осіб. "Народу необхідно й гідно знати закони своєї країни, — відзначав И. А. Ільїн, — це входить до складу правового життя... Треба переконатися в тім, що, відкидаючи об'єктивний зміст й об'єктивне права, людина позбавляє себе тієї основи, на якій тільки й можлива правове життя: він уже не має тоді ніяких мотивів, ніякої теоретичної й життєвої підстави для того, щоб сперечатися про право й безправ'я, обурюватися сваволею, апелювати до суду, наполягати на своїх правах політичної волі, заперечувати по праву свій мнимий борг, протестувати проти порушення своїх майнових прав і т. буд. "¹.

В іншій книзі И. А. Ільїн справедливо писав, що "якщо людина хоче бачити свої особисті права обгородженими й захищеними, то він повинен вкластися своєю правосвідомістю в це суспільне правове життя й вірно брати участь у її влаштуванні"³. Участь людей у правовому житті многообразно по формах вовлеченности (індивідуальної й колективна), епізодичності, рівню вираження інтересів у правових актах.

Саме правове життя - неоднорідні. Її можна класифікувати по різних підставах. Так, залежно від предмета правового регулювання вона підрозділяється на конституційно-правову, цивільно-правову, адміністративно-правову й т.п.;

залежності від характеру - на матеріально й процесуально-правову; залежно від суб'єктів - на правове життя суспільства в цілому, держави і його структур, класів і соціальних груп, конкретних особистостей; залежно від органів держави, що активно беруть участь у ній, - на судову, прокурорську, слідчу, нотаріальну й т.д.; залежно від сфери прояву - на внутрішньодержавну й міжнародно-правову; залежно від ступеня відповідності нормам права - на правомірну й протиправну.