20

Лекція 3.

1. Поняття про пам’ять. Теорії пам’яті.

2. Класифікація видів пам’яті та їх взаємозв’язок.

3. Характеристика основних процесів пам’яті.

4. Розумові операції як основні механізми мислення, їх характеристика.

5. Класифікація форм мислення (поняття, судження, умовивід).

6. Види мислення та його індивідуальні особливості.

7. Види та процеси уяви, їх характеристика.

Пам'ять - процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду. Від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни ці процеси отримали назву мнемічних.

На думку Арістотеля, пам'ять є соціальною спадко­ємицею, безцінним багатством і силою людини і людства. Завдяки їй людина через знання опановує над­бання попередніх поколінь. Пам'ятаючи минуле, вона краще розуміє сучасність і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієн­тується в просторі й часі, все сприймає так, ніби вперше бачить. Як зазначав І. Сєченов, не оволодівши пам'яттю, людина постійно перебувала б у стані новонародженого. Як найважливіша характеристика всіх психічних про­цесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Найпоширенішими теоріями пам’яті є:

1) Асоціативна теорія. Вона є найдавнішою. Ґрунту­ється на вченні Арістотеля про три типи асоціацій - за суміжністю, схожістю і контрастом. Найважливішим у цій теорії є поняття «асоціація» - зв'язок, поєднання між явищами. Воно виступає як обов'язковий принцип усіх психічних утворень, за яким, якщо якісь психічні явища виникають у свідомості одночасно або послідовно одне за одним, то між ними утворюється зв'язок. Повторна поява одного з елементів цього зв'язку викликає в свідомості уявлення всіх інших. Ігноруючи активність суб'єкта, який запам'ятовує, вчені, що сповідують цю теорію, меха­нізм запам'ятовування шукали в зовнішніх умовах. Асоціативна теорія виявилась односторонньою. За її до­помогою не можна пояснити багатьох важливих особливостей людської пам'яті, зокрема її вибірковості та залеж­ності процесів пам'яті від особливостей організації мате­ріалу.

2) Гештальтпсихологічна теорія. Прийшла вона на змі­ну асоціативній у другій половині XIX ст., її основополож­ники вважали, що механізми пам'яті визначаються зако­нами формування гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам'ятову­ється. Гештальтисти зауважили, що погано структурований матеріал запам'ятовується важко, а добре структурований - легко. Однак насправді не лише організація матеріалу ви­значає ефективність пам'яті. Ця теорія ігнорувала актив­ність суб'єкта, а тому теж виявилася однобокою.

3) Біхевіористична теорія. Представники її розвивали погляди асоціоністів щодо рефлекторних механізмів фор­мування індивідуального досвіду. Асоціації вони тлума­чили як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціо­нальних зв'язках між вправами, від яких залежали резу­льтати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, мі­ра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальності відмінності між людьми.

4) Когнітивна теорія. Згідно з нею пам'ять є сукупніс­тю різних блоків і процесів перероблення інформації, ко­жен із яких виконує чітко встановлену роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис інформації, другі - будують когнітивну схему орієнту­вання в особливостях інформації, треті - тимчасово збе­рігають інформацію, а четверті - подають її в певній фор­мі. Проте ця концепція має недоліки - не враховує актив­ність суб'єкта в процесі запам'ятовування.

5) Діяльнісна теорія. Сформувалася на основі робіт Л. Виготського, П. Зінченка, А. Смирнова. Вони вважали, що закономірності пам'яті визначаються тим, що людина робить із матеріалом для запам'ятовуван­ня і яке місце він займає в її діяльності. Ця теорія не ігнорує досягнення інших концепцій, а творчо використо­вує їх при поясненні природи та закономірностей пам'яті.

6) Фізіологічна теорія. В її основі - вчення І. Павлова про утворення умовних тимчасових зв'язків, на яких базується формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс як акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим тлумачиться як фізіологіч­на основа акту запам'ятовування. Велику роль при цьому відіграє підкріплення.

7) Фізична теорія. Вона теж орієнтована на ви­явлення фізіологічних механізмів пам'яті. Згідно з нею проходження нервового імпульсу через групу нейронів за­лишає після себе певний слід. Припускається, що відображення об'єкта, наприклад огляд його оком по контуру, приводить до утво­рення в мозку певної просторово-часової нейронної струк­тури. Тому її ще називають теорією нейронних моделей. Процес утворення нервової моделі та її наступна актуаліза­ція, на думку її авторів, є механізмом запам'ятовування, збе­реження і відтворення сприйнятого. Проведене на нейронному рівні дослідження механізмів закріплення і збережен­ня слідів показало, що замикання аксона на дендрити інших нейронів або на тіло своєї клітини створює можли­вість для існування реверберуючих кіл збудження (кіл саможивлення). Нервовий імпульс, циркулюючи по такому колу, здійснює самозарядження клітин. Ці стійкі реверберуючі кола вважають фізіологічним субстратом збережен­ня слідів.

8) Біохімічна теорія. На основі досліджень біохіміків виникла гіпотеза про двоступінчастість процесу запам'ятовування. На першій стадії за без­посередньої дії подразника виникає електрохімічна реак­ція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні змі­ни в клітинах, що вважається фізіологічним механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка ґрунтується на першій, є тривалішою і спричиняє незворотні хімічні зміни у клітинах, а саме, утворення нових білкових речовин. Ця стадія є основою довготривалої пам'яті. Окремі тези цієї гіпотези підтверджено в дослідах на тваринах.

2. Класифікація видів пам’яті та їх взаємозв’язок.

Залежно від змісту матеріалу, який лю­дина запам'ятовує, виділяють:

1) Образна пам'ять. Вона проявляється у запам'ятову­ванні образів і уявлень предметів, явищ, властивостей і зв'язків між ними. Залежно від аналізаторів буває зоро­вою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам'яті не такі яс­краві, менш деталізовані, але більш узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Ви­няток становлять ейдетичні обра­зи - яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам'яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам'ять буває у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

2) Рухова пам'ять. Реалізується вона через запам'ято­вування й відтворення людиною своїх рухів. Така необ­хідність виникає в різних видах людської діяльності. Во­на є основою формування навичок ходіння, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам'яті є фізична вправність.

3) Емоційна пам'ять. Це запам'ятовування і відтво­рення людиною своїх емоцій. Безпредметних емоцій не­має, а тому вони завжди запам'ятовуються разом з об'­єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби й інтереси людини, як фор­муються її стосунки з іншими людьми.

4) Словесно-логічна пам'ять. Суттю її є запам'ятову­вання й відтворення думок, понять, суджень, які відобра­жають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв'язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам'ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. На відміну від вищеназваних видів пам'яті, які в простіших формах є у тварин, словесно-логічна пам'ять властива тільки людині. Від неї зале­жить розвиток інших видів пам'яті. Всі чотири види па­м'яті має кожна людина, але рівень їх розвитку визнача­ється її професійною діяльністю.

За часом збереження матеріалу пам'ять є:

1) Сенсорна пам'ять. Характеризується дуже корот­ким часом (до 2 секунд) зберігання інформації, яка фік­сується в рецепторах (на сітківці ока, в закінченнях ню­хового, смакового та інших нервів). Суб'єктивно це пере­живається як відгук події, яка щойно відбулася («стоїть перед очима», «звучить у вухах» тощо). Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина має змогу розпізнава­ти образи предметів ще в процесі їх формування.

2) Короткочасна пам'ять. Їй властиве швидке запа­м'ятовування матеріалу, негайне його відтворення і швидке забування. Вона пристосована для обслуговування ситуативних аспектів діяльності і має обмежений об­сяг. Американський психолог Міллер встановив, що, залежно від складності об'єк­тів запам'ятовування, він охоплює від 5 до 9 об'єктів. Німецький психолог Хофман дово­дить, що обсяг короткочасної пам'яті залежить від швид­кості дії механізму кодування інформації. Встановлено також, що короткочасна пам'ять ґрунтується на проце­сах активного проговорювання, тобто повторення інфор­мації індивідом.

3) Довготривала пам'ять. Вона забезпечує тривале збе­реження нерідко значного обсягу матеріалу. Основним ме­ханізмом введення інформації в довготривалу пам'ять та її фіксування є повторення, яке відбувається на рівні коротко­часної пам'яті. Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривалого запам'ятовування. У процесі збереження поступово відбувається структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань але чіткішими стають його структура і основний зміст.

За метою діяльності людини пам'ять поділяють на:

Мимовільна пам'ять. Ознаками її є процеси запам'я­товування і відтворення, в яких немає мети щось запам'ята­ти чи відтворити. Мимовільне запам'ятовування відбува­ється ніби само по собі. Це як побічний продукт діяльності людини, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є активна взаємодія з ними.

Довільна пам'ять. Цей вид діяльності характери­зується цілеспрямованим запам'ятовуванням і відтво­ренням. За таких умов запам'ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошуку способів організації матеріалу для його запам'ятовування і відтворення та ін.

Мимовільна і довільна пам'ять є двома послідовними ступенями розвитку пам'яті. За допомогою мимовільної пам'яті без спеціальних мнемонічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам'ять ви­користовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам'яттю.

За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятову­ється, пам'ять поділяють на:

Смислова пам'ять. Пов'язана вона з розумінням ма­теріалу, який запам'ятовують. Основою її є різні за склад­ністю словесних та образних асоціацій смислові зв'язки. Матеріал, що запам'ятовується, логічно обробляється, узагальнюється, пов'язується з наявним досвідом, а тому дов­ше зберігається і легше відтворюється. Смислове запа­м'ятовування розвивається разом із мовленням і мисленням.

Механічна пам'ять, її особливість полягає у неро­зумінні засвоюваного матеріалу, який є надто важким або коли людина, замість намагання осягнути сенс, просто повторює інформацію. Деякі дослідники вважають, що ме­ханічне і смислове запам'ятовування є ступенями розвит­ку пам'яті. Це не так. Механічне запам'ятовування не є обов'язковим. Навпаки, з ним треба боротися, бо воно стримує розвиток смислової пам'яті.