Вікові показники максимально анаеробної потужності

Якість МАП	Вік
	15-20	20-30
Чоловіки
погана	менша 113	менша 106
середня	150-187	140-175
добра	188-224	176-210
відмінна	більша 224	більша 210
Жінки
погана	менща 92	менща 85
середня	121-І51	112-140
добра	152-182	141-168
відмінна	більша 182	більша 168

Максимальну анаеробну ємкість визначають фосфогенні та лактаційні компоненти. У нетренованих людей максимальна ємкість лактаційного компонента становить 120мг%, а в спортсменів досягає більше 300мг%. Тому спортсмени можуть розвивати велику потужність роботи й підтримувати її тривалий час. При такій потужності роботи відбувається переведення на волокна з гліколітичним механізмом енергозабезпечення. Ці волокна в спортсменів таких видів спорту більші.

Постійні тренування в такому режимі розвивають механізми "витримувати" ці умови.

У спортсменів, що займаються видами із переважним виявленням швидкісної витривалості, вміст АТФ і КРФ на 30% вищий, ніж в інших. Велике значення в енергозабезпеченні мають ферменти міокіназа і креатинфосфокіназа, які забезпечують швидкість розщеплювання і ресинтезу АТФ, АДФ, АМФ, КРФ. Застосування повторних інтервальних вправ анаеробної потужності підвищує механізм адаптації організму до накопичення молочної кислоти.

6.3. Фізіологічні основи витривалості

Витривалість – це здатність зберігати тривалий час працездатність і протистояти втомі. Розрізняють загальну та спеціальну витривалість. Загальна витривалість визначається здатністю виконувати тривалий час динамічну роботу. У кожному виді спорту виявляється витривалість, адекватна специфіці м'язової діяльності. Для чіткішого визначення фізіологічної характеристики витривалості витривалість визначають за загальними характеристиками м'язової діяльності.

Розрізняють:

• динамічну;

• статичну;

• силову;

• витривалість до анаеробної роботи;

• витривалість до аеробної роботи.

Більш змістовна суть поняття "витривалість" – це здатність тривало виконувати глобальну роботу переважно аеробного характеру. Аеробна витривалість показує залежність між потужністю споживання кисню, швидкістю споживання кисню і тривалістю виконання роботи, тобто характеризує аеробні можливості. Показником аеробної продуктивності є МСК. Від МСК залежить обсяг тренувального навантаження і результат. МСК – головний критерій відбору стайєрів, лижників-гонщиків, веслярів, велосипедистів та ін.

Показники МСК залежать від довжини й маси тіла. Розраховуючи відносний показник МСК (відношення МСК до ваги тіла), можна наочно показати перевагу одного спортсмена над іншим. Наприклад, у ходака і баскетболіста абсолютні показники МСК однакові – 5л/хв., а в перерахунку на кг/хв. у ходаків – 70 мл/кг/хв., а в баскетболістів – близько 60 мл/кг/хв. Висококваліфіковані спортсмени у видах витривалості мають цей показник понад; 80 мл/кг/хв.

Рівень МСК визначається, з одного боку, можливостями киснево-транспортної системи, а з іншого – системою утилізації кисню.

У киснево-транспортну систему входять системи: дихання, кровообігу й крові.

Система зовнішнього дихання забезпечує споживання кисню із зовнішнього середовища. У тренованих спортсменів легеневі об'єми в спокої на 20% більші. При роботі в них глибина дихання досягає 55% ЖЄЛ. Тому величина глибини дихання важлива для швидкості споживання кисню. Найвищий показник ЖЄЛ у веслярів – близько 9л. Для видів витривалості дуже важливий показник витривалості дихального апарату. Спортсмени можуть підтримувати максимальну легеневу вентиляцію понад 11 хвилин безперервної роботи. Ті, хто не займається спортом, можуть підтримувати МЛВ на рівні 80% від максимальної до 3хв. Характерно, що частота дихання при роботі в спортсменів менша, ніж у тих, хто не займається спортом. Цей механізм адаптації системи дихання до навантажень досягається за рахунок:

• збільшення легеневих об'ємів;

• підвищення сили й витривалості дихальної мускулатури;

• підвищення екскурсії грудної клітки;

• зниження опірності потоку повітря у повітряноносних шляхах.

У результаті тренувань на витривалість стандартні навантаження виконуються при менших витратах кисню. Крім того, підвищується дифузна здатність легень. Це забезпечує прискорений перехід кисню з альвеол у кров за рахунок розширення альвеолярної капілярної мережі.