Адаптація до м'язової діяльності і функціональні резерви організму

2.1. Загальні закономірності процесів адаптації

Організм людини постійно змінюється і таким чином пристосовується до умов зовнішнього середовища, що змінюються. Цей процес пристосування здійснюється впродовж усього життя і називається адаптацією. Завдяки наявності адаптаційних механізмів організм пристосовується до умов життя певним рівнем зміни активності фізіологічних систем, що змінюються. Так, організм адаптується до високої ї низької температури зовнішнього середовища, до зниженого атмосферного тиску і зниженого вмісту кисню в атмосферному повітрі (середньогір'я і високогір'я), до дії емоційних подразників (страх, біль), до великих фізичних навантажень.

Гомеостаз людей характеризуватиметься залежно від умов життя на землі. Отже, можна сказати, що життя людини в реальних умовах є постійний адаптаційний процес.

Стимуляція механізмів адаптації виникає у міру підвищення сили або тривалості дії зовнішніх подразників.

Процес адаптації змінює рівні активності систем при посиленні рухової діяльності. Спорт і трудова діяльність змінюють функціонування єистем, забезпечуючи вищий рівень їхньої активності і адаптаційних можливостей.

Розвиток швидкісного транспорту висуває перед людиною ряд проблем, пов'язаних із зміною біоритмів при швидкому переміщенні в інші (незвичні) кліматичні та часові пояси.

Поняття адаптації дуже близьке до поняття стрес. Однак між цими поняттями спостерігається відмінність, суть якої полягає в тому, що в процесі адаптації йде пристосування до специфічних дій середовища (око – до світла, нухо – до звуку і т.д.), а стрес характеризує адаптацію організму до неспецифічних дій середовища.

Згідно з теорією Г. Сельє, стресова реакція охоплює сукупність послідовних реакцій в організмі, які становлять загальний адаптаційний синдром. Він містить три стадії:

1) стадія тривоги, що характеризується загальною адаптацією, у процесі якої спостерігається посилена продукція адреналіну, норадреналіну і кортизону;

2) стадія резистентності, що свідчить про зниження активності кори иадпирників аж до повної відмови на дію стресора. Проте при цьому розвиваються високі резервні можливості кори наднирників і підвищується опірність організму стресору. Це спричиняється пониженою тканинною стійкістю;

3) при тривалій дії стресора фаза резистентності переходить у фазу виснаження. Вона^:характеризується різким зниженням опірності організму стосовно різних стресорів.

Поняття фізіологічної адаптації вперше сформульоване американським фізіологом У. Кенноном (1871-1945) як сукупність реакцій організму на несприятливі умови зовнішнього середовища, спрямованих на підтримку гомеостазу.

У сучасній літературі під адаптацією розуміють пристосовні реакції організму при дії не тільки несприятливих або екстремальних (стресових), але й при дії звичайних чинників.

Установлено, що будь-які пристосовні реакції організму здійснюються під контролем ЦНС завдяки формуванню спеціальних систем адаптації, які залучають кіркові й підкіркові_: відділи головного мозку (К.М. Биков, П.К. Анохін, І.Т. Куріцин, П.Д. Горизонтов, І.А. Аршавський та ін.). Особлива роль у формуванні захисних реакцій організму при дії екстремальних факторів належить гіпофізу і наднирникам.

Процес адаптації має декілька стадій розвитку (табл. 1). Це залежить від сили зовнішнього подразника. Спочатку активізуються енергетичні, а потім – пластичні ресурси клітини. Якщо сила подразника не дуже велика і цих ресурсів достатньо, то стан організму нормалізується. Якщо ж сила подразника дуже значна, то виникає необхідність у мобілізації всіх ресурсів організму.

У разі термінової дії на організм подразників великої сили розвивається термінова адаптація, що характеризується мобілізацією резервів організму. В умовах відносного спокою системи організму функціонують лише на 1/10 своїх можливостей. Так, життєдіяльність організму забезпечить одна легеня, одна нирка і т.д.

При інтенсивній фізичній роботі різко мобілізуються всі системи організму. Наприклад, споживання кисню у спокої – 250-300мл/хв., а при роботі – 2-3л. ХОД у спокої – 6-8л, а при навантаженнях доходить до 200л і т.д. .

Інтенсивна фізична робота спочатку використовує запас функціональних резервів, а потім відбувається компенсація енергетичних затрат організму, який інтенсивно працює. З цією метою відбувається інтенсифікація доставки кисню і окислення жирів і вуглеводів.

Довготривала адаптація настає в разі повторних фізичних навантажень або ж довгого перебування в горах, тобто вона розвивається тільки внаслідок багаторазових дій термінових адаптаційних реакцій. У період цієї стадії відбуваються структурні зміни, внаслідок чого збільшуються функціональні резерви. І тому ті навантаження, які були надмірними, стають звичайними і організм легко справляється з цим навантаженням.

Звичайно адаптаційні реакції охоплюють усі системи організму. Проте в цій складній системі є чітка регуляція окремих органів у процесі пристосування до умов зовнішнього середовища. Провідною виконавчою ланкою в запуску першої стадії адаптації є симпато-адреналова система. Ця система мобілізується під впливом кори великих півкуль (КВП), пам'яті. Серсд центральних структур найважливіша роль належить гіпоталамусу, ретикулярній формації, гіпокампу.

Таблиця 1.