Фізіологічні основи формування рухових навичок і навчання спортивної техніки

Процес керування рухами дуже складний. Складність керування рухами полягає в тому, що при русі змінюється кількість рухових одиниць, м'язи працюють у різних режимах, змінюється швидкість і сила м'язових скорочень. Проте в процесі багаторазових повторень керування рухами вдосконалюється і на певному етапі не вимагає спеціального вольового контролю. Таким чином, на певному етапі з'являється здатність до автоматизованого й усвідомленого виконання рухів.

Завдяки пластичності нервової системи в людини формуються все нові й складніші рухові дії. Саме ця властивість ЦНС формує й удосконалює техніку складних спортивнх рухів.

Необхідно пам'ятати, що тренованість у складних рухах передається за спадковістю і в рзні роки життя виявляє себе неоднаково. Тому в практиці спорту навчання складних рухів починають у дитячому віці.

5.1. Умовно-рефлекторні механізми як основа формування рухових навичок

Рухові навички – це автоматизовані індивідуально набуті рухові дії, що формуються на основі тимчасових зв'язків.

Основою формування рухових навичок є утворення тимчасових зв'язків між певними ділянками збудження, що виникають умовно-рефлекторно. Класична теорія І.П Павлова про механізми формування умовних рефлексів лягла в основу формування складних спортивних навичок.

Прості рухі, які формуються на основі сенсорної інформації, називаються сенсорними рефлексами. У процесі життєдіяльності людина набуває все більше складних навичок, які характеризуються складнішою формою руху, утвореною з раніше набутих елементів рухових дій. У цьому випадку умовно-рефлекторні процеси пов'язані не тільки із сенсорними, але й з руховими елементами рухових навичок. Це рухові рефлекси вищих порядків. Таким чином, у рухових навичках спортсменів одночасно поєднуються два види тимчасових зв'язків. Це, передусім, сенсорний, який здійснюється через І і П сигнальну системи. Крім того, виробляються нові компоненти тимчасових зв'язків (оперантні) з певним перебігом не тільки рухових, але і вегетативних функцій.

Необхідно чітко з'ясувати, що рухові (техніка рухів) й вегетативні (зростання функціональних можливостей) компоненти рухових навичок формуються не одночасно. Так, у циклічних видах (біг, лижні гонки та ін.) раніше формуюся рухові компоненти навичок. Адже техніка цих вправ нескладна. Функції ж забезпечувальних систем розвиваються тривалий час, саме вони визначають зростання спортивних результатів. Навпаки, в складно-координаційних видах спорту (гімнастика, акробатика, спортивні ігри та ін.) спочатку формуються вегетативні компоненти навичок, а рухові вдосконалюються впродовж усього періоду виступів у спорті.

Для формування рухових навичок характерна ще одна закономірність –вегетативні функції стійкіші, ніж рухові. Короткочасне припинення занять викликає порушення техніки рухів. Разом з тим вегетативні функції зберігаються певний час на початковому рівні.

Навчання спортивної техніки відбувається на базі раніше вироблених рухів. Так, навик метання списа формується на основі навику метання гранати. Виявляється, що при формуванні рухових навичок багато елементів не є новими.

У практиці спорту для оволодіння технікою складних рухів використовуються підготовчі вправи. Розподіл цілісної вправи на елементи дає змогу поступово формувати складніші тимчасові зв'язки на базі вже вироблених (навчання стрибка в довжину).

У деяких випадках руховий навик, що міцно закріпився, не сприяє і навіть перешкоджає формуванню нового рухового акту. Тому при формуванні нових рухових актів необхідно формувати правильну техніку рухів, оскільки перебудова їх вимагає тривалого часу. Необхідно враховувати, що діти дуже точно копіюють рухи своїх вчителів.