4. Діагностика емоційно-особистісної дезадаптації.

Емоційно-особистісна дезадаптація – це порушення емоційної сфери і

поведінки людини, які спричиняють до різних розладів у її соціальних стосунках. Такі

порушення можуть виникати переважно у період криз (кризи 1-го року життя, 3 років,

7 Років, підліткова криза, криза зрілості і старості).

Діагностика емоційно-особистісної дезадаптації може здійснюватися за 2

напрямами:

- симптоматична діагностика – спрямована на вимір характеру розладу;

- причинна діагностика – спрямована на виявлення причин розладу.

Методики діагностики емоційно-особистісної дезадаптації: опитувальник

акцентуацій характеру Лічко, методика аутоідентифікації акцентуацій характеру

Ейдеміллера.

Оцінка нервово-психічної напруги, астенії, зниженого настрою: тест-

опитувальник Я.Стерляу, опитувальник Т.А.Немчина, шкала астенічного стану

(ШАС) Л.Д.Малкової, шкала зниженого настрою – субдепресії (ШЗНС) 12

Т.Н.Балашової.

Особистісна тривожність – стійка індивідуальна характеристика, що

відображає схильність особистості до тривоги і наявність у неї тенденції сприймати

більшість ситуацій як загрозливі і відповідати на них певною реакцією.

Оцінка рівня тривожності: шкала ситуативної та особистісної тривожності

Ч.Д.Спілберга, тест шкільної тривожності Філліпса.

ЛЕКЦІЯ 5. ОСОБИСТІСТЬ В СИСТЕМІ МІЖОСОБИСТІСНИХ

СТОСУНКІВ (2 ГОД.)

План лекції:

1. Соціально-психологічна діагностика.

2. Діагностика внутрішньосімейних стосунків.

3. Психолого-педагогічна діагностика у дошкільному закладі та школі.

Основні поняття: соціально-психологічна діагностика, соціометрія,

міжособистісні стосунки, психолого-педагогічна діагностика.

Рекомендована література:

Основна: 1, 2, 6, 9, 17.

Додаткова: 18, 22, 24, 26, 40, 62, 66, 68, 70, 77, 79, 80, 83, 90, 103, 112, 115, 126, 139.

Короткий зміст лекції:

1. Соціально-психологічна діагностика.

Соціально-психологічна діагностика – діагностика, спрямована на вивчення

міжособистісних стосунків у колективі людей, місця кожного в колективі.

Міжособистісні стосунки – це стосунки, які мають для людини певний смисл, за

які вона переживає, з якими рахується.

Характеризуються за широтою спілкування, глибиною переживання.

Характер міжособистісних стосунків визначає розвиток особистості з 5 років.

Структура міжособистісних стосунків:

1) спілкування і взаємодія в спільній діяльності (поведінковий компонент);

2) взаємооцінки членів групи, або соціальна перцепція (когнітивний

компонент);

3) переживання членів групи, які носять вибірковий характер, тобто

відносини, які складаються в групі (афективний компонент).

Види міжособистісних стосунків: особистісні, оціночні і «ділові».

Групи методів діагностики міжособистісних стосунків:

1. Об’єктивні – ті, які виявляють структуру взаємин на основі якогось

об’єктивного критерію (н/д, соціометрія).

2. Опитувальники – відкриті і закриті опитувальники для вивчення взаємин у

колективі чи сім’ї.

3. Проективні техніки – малюнкові методики (методика ТАТ, малюнок сім’ї).

4. Діалогічні методи – діагностика у результаті проведення бесіди.

Соціометрія (автор методу Дж.Морено) – діагностує міжособистісні стосунки в

малих групах і виявляє місце кожного в групі. Метод соціометрії модифікований для

дітей дошкільного віку Я.Л.Коломинським (методика «Вибір у дії»).

2. Діагностика внутрішньосімейних стосунків.

Сім’я – заснована на єдиній загальній сімейній діяльності група людей, пов’язана

узами подружжя, батьківством, родинними стосунками, здійснює відтворення13

населення, наступність поколінь, соціалізацію дітей та підтримку існування членів

родини.

Методи діагностики міжособистісних відносин дитини з батьками – проективні

тести («Малюнок сім’ї»), тест батьківського ставлення (А.Я.Варга, В.В.Столін),

анкети і опитувальники для батьків, спостереження за взаємодією батьків та дітей.

3. Психолого-педагогічна діагностика у дошкільному закладі та школі.

Програма складання психолого-педагогічної характеристики:

1. Опис основних поведінкових особливостей дитини, які проявляються у

спілкуванні з учителем чи вихователем:

- чи зберігається дистанція у спілкуванні;

- яким тоном спілкується з дорослим (ввічливим, вимогливим, вередливим,

боязким, тихим) чи не звертається зовсім;

- як реагує на вираз очей і обличчя дорослого (адекватно, не реагує, реагує з

підвищеною чутливістю, відвертає очі);

2. Особливості міміки і жестів дитини (інтонація виразна чи ні, мова тиха чи

криклива, монотонність мовлення, балакучість, залежність мовлення від

ситуації, дефекти дикції);

3. Опис продуктивності діяльності дитини під час уроку чи заняття (чи

зосереджена на завданні, чи легко відволікається, чи є різниця у

запам’ятовуванні навчального і ігрового матеріалу, як швидко втомлюється);

4. Мислення дитини (швидкість і гнучкість мислительних процесів, швидкість

осмислення матеріалу, вміння застосовувати набуті знання в інших ситуаціях,

чи потребує допомоги дорослого, чи виконує інструкції дорослого, наскільки

чітко, чи помічає свої помилки).

Схема психологічного аналізу заняття:

1. Загальні відомості:

- група, хто проводить, дата, тема, кількість дітей;

- обладнання заняття, матеріал, психологічний аналіз підбору цих матеріалів;

- підготовленість приміщення (температура, освітлення, відповідність меблів

росту дитини);

- створення сприятливого психологічного клімату до заняття і в процесі його.

2. Підготовка до заняття і керування увагою дітей:

- засоби і прийоми організації уваги дітей;

- особливості уваги дітей;

- індивідуальні характеристики дітей, індивідуальний підхід;

- прийоми керування відчуттями і сприйманням дітей;

- культура мовлення;

- розвиток інтересів, почуттів і волі дітей;

- керування пам’яттю і розумовою діяльністю.