При новому розгляді справи після скасування раніше ухваленого рішення нерідко єпроблемою повторно викликати свідків для допиту. Чи можна у такому разі оголосити їх показання, що були дані раніше?

При повторному розгляді справи після скасування раніше ухваленого рішення суд вправі оголосити і оцінити у сукупності з іншими доказами показання свідків, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, у разі, якщо допит зазначених свідків був проведений у відповідності до вимог ЦПК і при умові, що допит цих свідків у новому судовому засіданні неможливий внаслідок документально підтверджених хвороби, відрядження чи інших поважних причин.

Чи вправі суд з власної ініціативи допитати свідка, якщо це потрібно для ухвалення законного і обґрунтованого рішення?

Не вправі, це є порушенням принципу змагальності.

Наприклад, при розгляді цивільної справи за позовом М.В.В. до М. Д .Б. про встановлення батьківства та стягнення аліментів Жовтневий районний суд м. Харкова у рішенні від 5.12.2005 р. про відмову в задоволенні позову зазначив, що з ініціативи суду був допитаний лікар-гіне-колог С. У ході судового засідання суд не ставив питання про допит цього свідка на обговорення (Архів Жовтневого районного суду м. Харкова. — Справа Л£ 2-463 за 2005рік).

У даному випадку суд проявив активність з благим наміром, проте неправильно цю активність застосував, порушивши загальні засади відправлення судочинства.

Відповідно до ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов'язки суду у змагальному процесі чітко визначені. Тому, якщо суд вважає за необхідне отримати певні докази, як-то: витребувати документи, допитати свідків, призначити експертизу тощо, він зобов'язаний зазначене питання поставити на обговорення учасників процесу, роз'яснивши для підтвердження якого факту (обставини) це потрібно та які можуть наступити наслідки відмови у підтвердженніцього факту, і в залежності від отриманих відповідей вирішити це питання. При запереченні проти таких дій суду з боку учасника процесу, який зобов'язаний був цей факт довести, суд не повинен проявляти активність, а, в залежності від обставин, визнати факт як існуючий або відмовляє в його визнанні. Також важливим є правильне оформлення зазначених дій в судових процесуальних документах, аби вищестоящі судові інстанції мали змогу дати їм належну правову кваліфікацію в разі оскарження судового рішення.

Яка процедура розгляду заяви про фальшивість письмового доказу (ч. 2 cm. 185 цпк)?

Однією з новел нового цивільного судочинства є введення правових норм про розгляд судом заяви про сумнів у достовірності наданих суду доказів або їх фальшивості. Раніше ЦПК УРСР 1924 p., 1929 p., а також 1963 р. з багатьма його змінами та доповненнями такої специфіки встановлення обставин цивільних справ не знав.

Так, згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Можливість заявлення спору про фальшивість доказів існує при розгляді справ про стягнення позики, про визнання заповіту недійсним (коли заявляється спір про фальшивість, підроблення боргової розписки або заповіту) тощо. Раніше суди такі посилання сторін, в основному, перевіряли за допомогою інших доказів, в тому числі призначенням відповідної експертизи.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК заяву про сумнів з приводудостовірності або про фальшивість може бути подано будь-якою особою, яка бере участь у справі, а також відносно будь-якого документа, наданого в якості письмового доказу. При цьому слід виходити з того, що згідно ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи те, що норма права про подання заяви про фальшивість доказу закладена в статтю, яка регулює дослідження письмових доказів, не слід дослівно розуміти так, що про фальшивість може бути заявлено лише відносно "документа", як зазначається в ч. 2 ст. 185 ЦПК. Хоча наука цивільного процесуального права і виходить з того, що документи є лише різновидом письмових доказів, слід мати на увазі, що згідно прийнятої класифікації, а саме за зовнішньою формою, письмовими доказами є документи у вигляді різних за обов'язковістю посвідчення письмових форм (розписка, акт про нещасний випадок, свідоцтво про народження, нотаріальні договори тощо), що має значення для висновку про те, відносно якого документа можливо заявити спір про фальшивість. Тому слово "документ" має узагальнююче значення, хоча з техніко-юридичної точки зору слід було вказати не "документ", а "доказ", оскільки про фальшивість можливо заявити і відносно речового доказу (ст. 188 ЦПК).

Заяву про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість може бути подано лише в судовому засіданні (а саме - при дослідженні письмових або речових доказів) відносно документа, який уже знаходиться у справі, тобто доданий з позовом або з іншими доказами, або відносно документа, який лише подається особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення з ним судом та учасниками процесу.

При цьому особа, яка заявляє спір про фальшивість доказу, повинна чітко зазначити, в чому саме проявляється сумнів у достовірності доказу або його фальшивість, оскільки безпідставне заявлення такого спору є зловживанням своїми процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК). Така обґрунтована заява може бути зроблена усно в ході розгляду справи або письмово. У першому випадку усна заява про фальшивість доказу заноситься до протоколу/журналу судового засідання, а письмова заява ~ залучається до матеріалів справи.

Також здається буде правильним, якщо суд попередить особу, яка заявляє про фальшивість, тобто підробку документа, про кримінально-правові наслідки такої заяви, так як підроблення документа є кримінально-караним діянням і безпідставне звинувачення у такому діянні може мати негативні наслідки для особи, яка надає документ (наприклад, цим може ганьбитися честь та гідність особи тощо).

Можливі різні форми підробки письмового доказу: зміна дати, підробка підпису, зміна частини змісту, складання документа в,цілому від імені організації чи особи, які в дійсності його не видавали, підробка штампа, печатки, виправлення цифр тощо. Тобто підроблений або фальшивий документ спотворює або перекручує дійсний стан та існування фактів.

У судовій практиці зустрічаються випадки, коли предметом підробки виступав і приватний документ, наприклад, підроблювалися ділові папери, особисті листи, заяви, письмові пояснення, в яких визнається наявність певного матеріально-правового зобов'язання або факту, який має юридичні наслідки. Наприклад, до суду можуть додаватися підроблені письмові заяви (або розписки) особи, яка померла, що вона продала свою власність (нерухомість) позивачу при розгляді справи про визнання права власності.

У КК 2001 р. явище, пов'язане з фальшивістю (підробкою) документів, також має місце як кримінально-каране діяння і передбачене в ст. ст. 358, 366.

Слід звернути увагу на те, що за змістом ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 188 ЦПК у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які подали документ, відносно якого заявлено спір про його фальшивість або сумнів у достовірності, не має права забрати доказ назад. Вони лише мають право просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Проте на практиці можлива ситуація, коли заява з приводу фальшивості документа учасником процесу буде заявлена у судовому засіданні при обговоренні клопотання іншого учасника процесу про залучення документа до матеріалів справи і його дослідження у засіданні. ЦПК не забороняє особі, яка заявляє таке клопотання, що називається "зняти." це клопотання і забрати документ назад без його залучення до матеріалів справи до позитивного вирішення цього клопотання судом.

Разом з тим, суди не зможуть так вільно трактувати положення ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення документа, відносно якого подана заява про фальшивість, з числа доказів і розглядати справу на підставі наявних у справі інших доказів. Це буде суперечити як принципам законності, змагальності, істини, так і деяким нормам матеріального права, що регулюють, наприклад, форми правочинів і, відповідно, допустимість засобів доказування, а значить це може призвести до скасування рішення суду. Тому судді повинні будуть більш відповідальніше ставитися до обов'язку, що міститься в ч. 4 ст. 10 ЦПК, щодо роз'яснення особам, які беруть участь у справі, наслідків вчинення або невчинен-ня процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав.

Якщо взяти за приклад справу про стягнення позики, де основним доказом є письмова розписка або договір на суму, яка не менш як у десять разів перевищує встановленийзаконом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем е юридична особа -незалежно від суми (ст. ст. 1046, 1047 ЦК), то у разі заявлення спору про недійсність або фальшивість письмової розписки, чи зможе суд виключити таку розписку (чи договір) з числа доказів?

Напевне, що ні. Вирішити справу без урахування інформації, що в ній міститься, неможливо, незалежно від того є документ фальшивим чи дійсним. Тому було б правильнішим, якби законодавець надав право перевірити дійсність такої розписки, як він це зробив для такого доказу, як звуко- і відеозапис (ст. 188 ЦПК).

Це вказує на те, що судова практика змушена йти по тому шляху, що запідозрений у фальшивості документ не може бути виключений з числа доказів, а, навпаки, перевіряється, досліджується і оцінюється наряду з іншими доказами, наявними у справі. Більш того, у разі, якщо фальшивість документа підтверджена, суд вправі направити матеріал прокурору для перевірки або на предмет порушення кримінальної справи (ст. 211 ЦПК).

Судова практика знає випадки, коли сторони можуть не заявляти спору про фальшивість доказу, однак і не оспорювати той факт, що він є підробленим, але використовували цей доказ у своїх інтересах, обґрунтовуючи ним свої вимоги або заперечення. При цьому виключити цей доказ зі справи буде неможливо, так як без його перевірки і дослідження вирішити справу по суті неможливо (наприклад, неможливо виключити з числа доказів: у справах про стягнення позики - боргової розписки; у справах з банками -відповідного договору банківського вкладу; у справах про визнання угоди недійсною - відповідного договору тощо).

Враховуючи зазначене, судова практика не зможе і не повинна буквально приймати до застосування правило, закладене в ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення, у разі заявлення про це, запідозреного у фальшивості документа зчисла доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого заявлений спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обґрунтування вимог чи заперечень сторони, яка його надала. У разі визнання документу підробленим, тобто фальшивим, він для суду значення мати не буде. Більш того, якщо його фальшивість буде доведена висновком відповідної експертизи, цей документ буде означати відсутність обставин, для підтвердження яких стороною він був наданий.

Як уже зазначалось, у разі, якщо при розгляді справи буде подана заява про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість, суд зобов'язаний роз'яснити особі, яка надала такий документ, перш ніж вона зможе заявити про виключення такого документа з числа доказів (можливо через свою необізнаність з процесуальними правами, що більш ймовірно), наслідки вчинення або невчинення нею таких процесуальних дій, роз'яснити право на доведення дійсності такого доказу або надання інших доказів для підтвердження його дійсності, особливо у тих справах, де такі докази складають основу заявлених позовних вимог і відповідно до правил про належність та допустимість доказів (статті 58,59 ЦПК) іншими доказами обставини справи підтверджуватися не можуть. Це є вимогою до суду і його обов'язком організувати для сторін дійсно змагальний процес.

Крім того, в силу ст. 212 ЦПК суд у будь-якому випадку зобов'язаний дати відповідну оцінку такому доказу.

Наведемо наступний відповідний приклад із судової практики.

У серпні 2004 р. позивач звернувся в суд з позовом до відповідача і Державного департаменту інтелектуальноївласності про визнання майнових прав на знак для товарів і послуг і про зобов'язання департаменту внести зміни в Державний реєстр свідоцтв України знаків для товарів і послуг, зазначивши, що він є власником графічного знаку для товарів і послуг.

Рішенням суду першої інстанції від 6.09.2004 р., залишеним без змін при його перегляді, позов задоволений і за позивачем визнано майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг і на графічний знак для товарів і послуг.

Верховний Суд України, скасовуючи ухвалені судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що відповідач при розгляді справи заявляв, що наданий позивачем договір від 13.04.2004 р. є фальшивим, підробленим і за змістом суттєво відрізняється від договору, який дійсно був укладений між ними. Копія цього договору, на думку відповідача - дійсного, залучена до матеріалів справи. Враховуючи наведене, вищий судовий орган держави вказав, що, незважаючи на неодноразові заяви відповідача про підробку договору, суди не перевірили належним чином цих тверджень і не призначили відповідної судової експертизи, чим порушили вимоги процесуального закону ( Юридическая практи ка. - 2005. - № 35 (401 ).-С.18).

Статтею 191 ЦП К надано суду право відкласти розгляд справи або оголосити перерву в її розгляді. Зокрема, відкласти розгляд справи суд може у випадках, встановлених цим Кодексом. Що це за випадки та яка різниця, між відкладенням та перервою?

Справа не завжди може бути розглянута у призначений час у першому же судовому засіданні, хоча саме на це направлені норми нового ЩІК (принцип концентрації процесу). У практиці розгляду і вирішення цивільних справвиникають немало випадків, коли при розгляді справи по суті виявляються такі обставини, які не дають можливості суду ухвалити у справі рішення, а тягнуть за собою всілякі ускладнення, перешкоди з метою вчинення певних процесуальних дій.

Одними з таких ускладнень є відкладення та перерви в судовому засіданні, про що йдеться в ст. 191 ЦПК.

Нерідко суди плутають відкладення розгляду справи від оголошення в розгляді справи перерви, що призводить до суттєвих помилок, оскільки вони відрізняються між собою як за підставами, так і за наслідками.

Підстави відкладення розгляду справи передбачені ч. 1 ст. 191 ЦПК. Це: 1) випадки, встановлені цим Кодексом (наприклад, ст. 169 ЦПК); 2) у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді; 3) залучення до участі в справі інших осіб.

"У деяких інших нормах ЦПК зазначені випадки відкладення розгляду справи, які перешкоджають розгляду справи. Так, розгляд справи має бути відкладеним у разі неявки в судове засідання перекладача, коли одна із сторін не володіє державною мовою. Розгляд справи має бути відкладеним у разі, якщо відповідач не отримав копії позовної заяви та доданих до неї документів і не зміг підготуватися до розгляду справи або в разі пред'явлення відповідачем зустрічного позову, а позивач просить надати йому термін для підготовки надання заперечень на цей позов тощо. Невиконання судом таких вимог призведе до порушення принципу змагальності цивільного процесу, а значить буде підставою для скасування рішення суду.

Підстави для оголошення перерви передбачені в ч. 2 ст. 191 ЦПК. У разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказав суд оголошує перерву на час, необхідний для цього.

Наслідком відкладення розгляду справи є її розгляд спочатку (ч. 6 ст. 191 ЦПК) в силу принципу безперервності, а в разі оголошення перерви - призначається день нового судового засідання для продовження розгляду справи (ч. З ст. 191 ЦПК).

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день.