Яким чином при проведенні попереднього судового засідання суддя вирішує питання про те, які саме обставини (факти) будуть мати для даної справи юридичне значення?

На підставі вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, у залежності від характеру спору, що виник між сторонами, що регулюється нормами матеріального права, визначається коло цих обставин. Саме нормами матеріального права, які суд повинен буде застосувати у даній справі, встановлюються факти, що підлягають з'ясуванню в ході проведення попереднього судового засідання і при вирішенні справи по суті.

Виконанням цього завдання є визначення предмету доказування. Так, у відповідності до ч. 1 ст. 179 ЦПК предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. З цього законодавчого положення робиться висновок про те, що до предмету доказування входять: а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава заперечення); в) інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Крім того, з метою однакового застосування норм матеріального та процесуального права судді необхідно в кожному конкретному випадку при підготовці справи до судового розгляду проаналізувати судову практику застосування законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Наведемо приклад із судової практики, з якого вбачається, що до суддівської помилки призвело неправильне визначення судом суті позовних вимог і, як наслідок, неповне з'ясування обставин справи.

Позивач у червні 2006 р. звернувся в суд з позовом до Головного управління МВС у Київській області про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У позові зазначав, що у вересні 2003 р. працівниками Фастівського відділу БОЗ УБОЗ ГУ МВС в Київській області щодо нього з надуманих підстав було порушено справу про корупційне діяння, яка в березні 2006 р. постановою голови апеляційного суду Київської області була закрита за відсутністю події правопорушення. Посилаючись на те, що справа про корупційне діяння щодо нього є сфальсифікованою, наведені в ній факти не відповідають дійсності, принижують його честь, гідність, ділову репутацію та завдали моральних переживань, позивач просив зобов'язати відповідача надрукувати в громадсько-правовому тижневику МВС «Іменем Закону», в місцевій газеті «Перемога» та через місцеву радіостудію «Веста» спростування та стягнути з відповідача на його користь 500000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 3.11.2006 р. позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління МВС в Київській області надіслати до Фастівського міськвиконкому спростування та стягнуто з нього на користь позивача 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 9.02.2007 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в прозові.

Верховний Суд України своєю ухвалою від 18.07.2007 р. скасував усі ухвалені у справі судові рішення та направив справу на новий розгляд, зазначивши, зокрема, наступне.

Судом установлено, що 10.09.2003 р. працівником Фастівського відділу БОЗ УБОЗ ГУ МВС в Київській області складено протокол про порушення позивачем п. «а»ч. 2 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією». 12.09.2003 р. Фастівським відділом БОЗ УБОЗ ГУ МВС у Київській області направлено на ім'я Фастівського міського голови за місцем роботи позивача копії пояснень громадян щодо неправомірних дій останнього для розгляду на засіданні товариського суду міськвиконкому.

Постановою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13.01.2004 р. провадження у справі відносно позивача закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Постановою голови апеляційного суду Київської області від 9.03.2006 р. зазначену постанову скасовано, а провадження у справі про корупційне діяння відносно позивача закрито за відсутністю події корупційного діяння.

У червні 2006 р. позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління МВС у Київській області, в якому вказував, що безпідставним складенням працівниками Фастівського відділу БОЗ УБОЗ ГУ МВС в Київській області щодо нього протоколу про корупційне діяння його опорочено в очах громадськості та трудового колективу й завдано моральної шкоди. Позивач просив зобов'язати відповідача спростувати наведені у справі про корупційне діяння відомості та відшкодувати моральну шкоду. При цьому посилався на ст. ст. 28, 55, 56, 62 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1172, 1176, 1190 ЦК 2003 р.

За таких обставин суду слід було уточнити позовні вимоги та з'ясувати, чи не зводяться вони до вимоги про визнання незаконними дій органу дізнання щодо складення відносно позивача протоколу про корупційне діяння та відшкодування завданої цими діями моральної шкоди й чи підлягають вони до розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не уточнивши позовних вимог, суд самостійно визначив підставу та предмет позову, чим порушив ст. 11 ЦПК.

Крім того, згідно з п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 і відповідно до яких при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або,в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства.

Суд на зазначене уваги не звернув, не з'ясував, яким законом передбачена відповідальність за незаконні дії органу дізнання щодо відповідача, та не обговорив питання про залучення до участі в справі відповідного органу Державного казначейства. Зазначені порушення не були усунені і апеляційним судом (Закон і бізнес. — 2007. - № 50. -С. 14).