Яким чином суд повинен виконати припис ч. 1 cm. 130 цпк про те, що попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду?

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду (ч. З ст. 130 ЦПК). Зазначена мета стадії підготовки справи до судового розгляду також суттєво доповнена у порівнянні зі ст. 143 ЦПК 1963 p., яка передбачала лише право судді запропонувати сторонам звернутися за вирішенням спору до третейського суду (п.11).

На жаль, детальної регламентації терміну «з'ясування» законодавець не надав і тому можна лише здогадуватись, яким чином кожен суддя його виконує, адже за змістом принципів змагальності та диспозитивності суд не має права проявляти не передбачену законом ініціативу в рухові цивільної справи. Тому, здебільшого, судді зазначену мету попереднього судового засідання виконують настількиобережно, ставлячи лише односкладово вказані вище питання і не розкривають їх змісту, щоб у сторін не виникли будь-які підозри щодо їх об'єктивності, неупередженості чи небажанні справу розглядати тощо, і вважають своїм обов'язком — додержуватися нейтралітету.

Застосування судами мирових функцій, тобто вжиття дійових заходів до примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду в більшості країн як англосаксонської системи, так і континентальної системи права вважається основною метою стадії підготовки справи до розгляду задля повернення сторін в ті соціальні відносини, які між ними існували до звернення позивача до суду.

Таким чином, для досягнення мети врегулювання спору до судового розгляду та виконання цього завдання у ЦПК слід запровадити більш конкретні механізми, виписати чітко передбачені дії суду, його права та обов'язки з тим, щоб ці дії судді були його обов'язком при наявності реальної можливості врегулювати спір до судового розгляду, а не самостійною ініціативою, яка може потягти за собою заявлення відводу. Однак, при цьому слід зважати на категорію справи, обставини справи, так як жодний тиск на сторони, примушення їх до взаємних поступок тощо недопустимі.

Що означає положення про те, що суд при проведенні попереднього судового засідання уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову (п. 1 ч.6 ст. 130 цпк) ? Які особливості здійснення цієї дії?

Уточнення позовних вимог або заперечень проти позову переслідує мету визначити характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює і яким належить керуватися при вирішенні спору.

За правилами ЦПК 1963 р. суд зобов'язаний був опитати по суті заявлених вимог лише позивача, а відповідача -тільки у необхідних випадках, визначених суддею (ст. 143). За новим ЦПК суд зобов'язаний опитати обох сторін одночасно у ході проведення попереднього судового засідання.

Від визначення характеру спірних правовідносин сторін і змісту правової вимоги позивача залежить вирішення питання про те, за правилами якого виду провадження розглядати цивільну справу, і вибір норми матеріального закону, який їх регулює. Визначення норми матеріального права здійснюється спочатку шляхом зіставлення фактів, викладених у заяві позивача, та фактів, на які вказує гіпотеза норми матеріального права. Від конкретизації спірних матеріальних правовідносин залежить застосування в подальшому інших процесуальних норм у стадії підготовки справи до судового розгляду. Визначення закону і спірних матеріальних правовідносин на цій стадії процесу носить попередній характер у тому значенні, що кінцевий висновок з цих питань суд зробить лише при ухваленні рішення в нарадчій кімнаті.

Однак, неправильний вибір норми матеріального права на даному етапі руху цивільного процесу може виключити або значно ускладнити можливість правильного і швидкого вирішення справи. Це, як правило, веде до порушення строків розгляду справи через необхідність повернення до цієї стадії та усунення недоліків підготовки справи, нерідко являється причиною неправильного застосування норм матеріального права і суттєво порушує норми процесуального права при ухваленні рішення.

Опитуючи відповідача по суті заперечення проти позову, суд повинен з'ясувати у нього характер таких заперечень. Процесуальний характер заперечень стосується посилання на відсутність у позивача права на звернення до суду або наявності перешкод для відкриття провадження у справі.

Якщо при опитуванні позивача з'ясується, що у нього є вимоги до цього ж відповідача чи до інших відповідачів, що випливають із поданої заяви, а при опитуванні відповідача з'ясується, що у нього є зустрічні вимоги до відповідача, то суддя зобов'язаний роз'яснити право як на пред'явлення позивачем додаткових позовних вимог, так і на пред'явлення відповідачем зустрічного позову. Інакше такі вимоги будуть заявлені в ході розгляду справи, що значно затягне розгляд справи.