Які особливості накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб?

З метою забезпечення позову суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпеченняпозову, зокрема передбачене п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, позивач повинен, по-перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність в цьому, по-друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Якщо йдеться про грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться в інших осіб, потрібно надати докази наявності безспірного права відповідача на зазначені кошти, що знаходяться в інших осіб. У разі спірності права відповідача на такі грошові кошти чи спірності самого питання про те, що ці кошти знаходяться у певної іншої особи, вказаної у заяві, то суд не може задовольнити таку заяву.

Крім того, враховуючи, що прийняття такого виду забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку відповідача, може порушувати права інших осіб (кредиторів), а також для запобігання зловживанню забезпечення позову суд може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, розмір якої визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову (ч. 4 ст. 153 ЦПК).

Відповідно до ч. 4 ст. 1066 ЦК положення, що регулюють режим банківського рахунку, застосовуються до інших фінансових установ при укладенні договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банку, якщо інше не встановлено законом.

Прийняття заходів щодо забезпечення позову не означає, що в разі задоволення позову присуджена позивачеві сума буде стягнута в першочерговому порядку, так як прийняття таких заходів не може порушувати черговість списання грошових коштів з рахунка, встановлену ст. 1072 ЦК.

Якщо при розгляді заяви позивача про накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, суд встановить, що на рахунку відповідача відсутні такі кошти, заява позивача не може бути задоволена. Не може бути накладений арешт й на сам рахунок відповідача, а також на суми, які можливо поступлять у майбутньому на цей рахунок, оскільки це буде лише припущенням. Тому позивач вправі просити суд про обрання іншого виду забезпечення позову.

Якщо ж на рахунку відповідача знаходиться більша сума, ніж предмет вимоги, суд не може накласти арешт на всю суму, а банк не позбавлений права списувати з цього рахунку кошти у звичайному режимі до тієї суми, яка арештована.

Яким чином фізична особа, яка не є учасником справи, по якій в порядку забезпечення позову накладено арешт на її власне майно, може захистити свої права?

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК вжиття заходів забезпечення позову можливе шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти лише особи, яка є відповідачем у справі.

Ця особа (відповідач у справі) вправі оскаржити ухвалу суду в апеляційному порядку (п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК) або шляхом подачі заяви про скасування вжитих заходів забезпечення позову до суду, який розглядає справу (ч. 4 ст. 154 ЦПК) в установлені процесуальні строки.

Як зазначено в ч. 4 ст. 154 ЦПК, подати до суду, який розглядає справу, заяву про скасування заходів забезпечення позову може лише особа, щодо якої такі заходи вжиті, а не особа, яка вважає себе власником майна або грошових коштів.

У такому разі особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про звільнення майна з-під арешту. Такий позов також може бути забезпечений зупиненням продажу описаного майна, якщо такий арешт накладено в порядку виконання рішення суду (п. 5 ч. 1 ст. 152 ЦПК).

Відповідно до ч. 7 ст. 154 ЦПК заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви, повернення такої позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі за цієїпозов-ною заявою. Чи обов'язково у такому разі постановляти ухвалу, який процесуальний порядок постановлення такої ухвали та в який строк суд повинен постановити таку ухвалу?

Заходи забезпечення позову вживаються судом, за загальним правилом, лише після пред'явлення позову та відкриття провадження у справі, що слідує зі змісту ст. 151 ЦПК таг роз'яснень, даних у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".

Разом з тим, ч. 4 ст. 151 ЦПК передбачено виняток із загального правила лише по одній із категорій справ. Так, за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушення права інтелектуальної власності.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ч. 5 ст. 151 ЦПК).

Тому, якщо позовна заява щодо захисту права інтелектуальної власності у встановлений строк не була подана (незалежно від причин, у тому числі незалежно від того чи була виконана ухвала про забезпечення позову тощо), то, відповідно до положень ч. 7 ст., 154 ЦПК, суд зразу же по закінченню цього строку (значить невідкладно) повинен постановити ухвалу про скасування вжитих заходів забезпечення позову.

Необхідність у такому разі постановлення ухвали випливає із системного аналізу частин 6 і 7 ст. 154 ЦПК, так як у диспозиції ч. 7 цієї статті використовується сполучник "також", тобто сполучає дію, яку повинен вчинити суд, із зазначеною у ч. б цієї статті дії, в якій йдеться про постановлення ухвали.

Положення ч. 5 ст. 154 ЦПК щодо того, що питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, до цієї правової ситуації не може бути застосоване, оскільки це положення безпосередньо стосується розгляду заяви заінтересованої особи про скасування заходів забезпечення позову. Така ухвала за правилася ч. 7 ст. 154 ЦПК постановляється суддею одноособово без проведення судового засідання, оскільки провадження у справі не відкривалось.

Чи вправі суд зі своєї ініціативи скасувати заходи забезпечення позову після набрання судовим рішенням законної сили? Чи можуть бути вчинені такі діл з ініціативи суду до набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову?

Відповідно до ч. б ст. 154 ЦПК, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпеченняпозову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Зі змісту приведеної правової норми слідує, що суд вправі зі своєї ініціативи зазначити безпосередньо в рішенні суду про відмову в задоволенні позову або в ухвалі про закриття провадження у справі чи залишенні заяви без розгляду про скасування заходів забезпечення позову після набрання судовим рішенням законної сили.

Проте з моменту ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову і до набрання ним законної сили суд не вправі зі своєї ініціативи скасовувати вжиті заходи забезпечення позову (якщо про це не було зазначено в рішенні), а може розглянути питання про скасування вжитих заходів забезпечення позову після набрання ним чинності за заявою заінтересованої особи відповідно до дії принципів дис-позитивності та змагальності процесу.

Вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили (ч. 6 ст. 154 ЦПК). Суд першої інстанції ухвалою забезпечив позов, а потім ухвалив рішення по суті спору, задовольнивши позов. Проте при апеляційному перегляді апеляційний суд скасував рішення суду і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, не вирішивши питання про скасування вжитих заходів забезпечення позову. Чи є достатнім рішення апеляційного суду для висновку про те, що заходи забезпечення позову не діють, тобто скасовані, чи потрібно постановляти ухвалу про скасування заходів забезпечення позову?

Ні недостатньо, оскільки, такі види забезпечення позову, як, зокрема, накладення арешту на майно або на грошові кошти, позбавляє заінтересовану особу права розпоряджатися своєю власністю чи обмежує її в такому праві. Зазначення в законі слова "застосовуються" не означає, що заходи забезпечення позову при певних умовах автоматично скасовуються, вони просто не діють. Тому суд апеляційної інстанції при скасуванні рішення суду першої інстанції, яким позов був задоволений, і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в силу ч. 6 ст. 154 ЦПК вправі безпосередньо в своєму рішенні зазначити про скасування заходів забезпечення позову, якщо такі заходи були вжиті апеляційним судом при ПІДГОТОВЦІ справи до апеляційного розгляду (п. 7 ч. 1 ст. 301 ЦПК). В іншому випадку вжиті заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом першої інстанції при зверненні до суду заінтересованої особи.

Наведемо такий приклад із судової практики.

У лютому 2003 р. ПП "Укрфінсервіс" пред'явило позов до Г. про визнання договору дарування нежитлових приміщень недійсним і позивач просив накласти арешт на спірне майно з метою забезпечення позову.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.02.2003 р. застосовані заходи забезпечення позову накладенням арешту на спірні нежитлові приміщення.

Ухвалою цього ж суду від 3.06.2003 р. відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про відмову в прийнятті позовної заяви та скасування заходів забезпечення позову, задоволено клопотання позивача і провадження у справі зупинено до розгляду Верховним Судом України цивільної справи за позовом Г. до Л. про стягнення боргу та за зустрічним позовом про визнання договору нежитлового приміщення недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31.07.2003 р. апеляційна скарга Г. задоволена, ухвали суду першої інстанції від 13.02.2003 р. та 3.06.2003 р. скасовані, провадження у справі закрито з тих підстав, що пред'явлений позов є тотожним позовом, який був розглянутий Дзер-жинським районним судом м. Харкова з ухваленням рішення 27.09.2002 р.

Верховний Суд України своєю ухвалою від 9.11.2005 р. ухвалу апеляційного суду від 31.07.2003 р. скасував, аух-валу районного суду від 3.06.2003 р. залишив у силі, виходячи з наступного.

Зазначивши про те, що пред'явлений позов ПП "Укрфін-сервіс" не є тотожним, оскільки суб'єктний склад сторін змінився, суд касаційної інстанції також послався на те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 301ЦПК 1963р. (ст. 303 ЦПК 2004 р.), так як безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції від 13.02.2003 р. про забезпечення позову, яка взагалі в установленому порядку не оскаржувалась.

Г. ставив питання про скасування заходів забезпечення позову і воно вирішується судом першої інстанції в порядку ст. 155 ЦПК 1963 р. (ст. 154 ЦПК 2004 р.) (Ухвала ВСУ у справі M 6-14503кс03).

В апеляційному порядку ухвала суду про забезпечення позову змінена. Чи вправі суд першої інстанції в порядку ст. 154 ЦПК розглядати заяву про скасування заходів забезпечення позову, вжитих апеляційним судом?

Відповідно до ч. З ст. 154 ЦПК заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

У даному випадку апеляційний суд фактично замінив ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, проте він діяв як суд апеляційної інстанції, а не суд, який розглядає справу, тобто як суд першої інстанції.

Тому ніяких перешкод для розгляду заяви про скасування вжитих заходів забезпечення позову для суду першої інстанції немає.