Чи може суд встановити строк для проведення експертизи? Які наслідки порушення цього строку?

У ч. 1 ст. 144 ЦПК передбачено, що експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються, зокрема, підстави та строк для проведення експертизи.

При визначенні строку для проведення експертизи суд також повинен взяти до уваги підпункт 1.13 пункту 1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказомМіністерства юстиції України від 08.10.1988 р. № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 р. № 144/5), де передбачено строки проведення експертних досліджень та порядок встановлення цих строків у залежності від складності дослідження та з урахуванням експертного навантаження.

Суди мають контролювати дотримання передбачених названою Інструкцією строків проведення експертизи, а у разі їх порушення - реагувати на це в порядку, встановленому статтею 211 ЦПК.

Чи підлягає оскарженню за правилами кас відмова експертів від дачі висновку по цивільній справі, внаслідок чого провадження у цивільній справі зупиняється?

Якщо в суді загальної юрисдикції розглядається, наприклад, цивільна справа про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і у справі призначена судово-медична експертиза за клопотанням позивача, який звільнений у таких категоріях справ від сплати судових витрат, а експерти відмовляються в її проведенні або, зокрема, в проведенні повторної експертизи, оскільки позивач не оплачує витрати на її проведення, то звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження дій (бездіяльності) бюро судово-медичної експертизи не потрібне і не передбачене законом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, оскільки експертиза призначається у зв'язку з розглядом цивільної справи, то її висновок у цій справі є одним з доказів, отримання і оцінка якогоздійснюється відповідно до ст. ст. 143-150, 189, 212 ЦПК. Тому всі питання, що стосуються забезпечення доказів, в тому числі й прийняття заходів реагування у разі ухилення експертів від проведення експертизи і дачі висновку, підлягають вирішенню судом у межах позову, що розглядається.

Чи підлягає оскарженню ухвала суду про призначення експертизи як забезпечення доказу?

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК одним зі способів забезпечення доказів є призначення експертизи. У ч. 4 ст. 135 зазначено, що оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

У вичерпному переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції, зазначеному в ч. 1 ст. 293 ЦПК, не передбачено можливості оскарження ухвали про забезпечення доказів чи про призначення експертизи. У зв'язку з цим оскарження ухвали про призначення експертизи неможливо.

Разом з тим, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 202 ЦПК суд може зупинити провадження у справі у випадку призначення експертизи. Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК), а також може бути оскаржена в касаційному порядку після перегляду в апеляційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню справи (п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК).

Отже, при оскарженні зазначених ухвал суди мають враховувати наступне.

Якщо апеляційна чи касаційна скарга за своїм змістом стосується виключно ухвали про призначення судової експертизи у справі, то скарга не може бути розглянута вищестоящим судом: апеляційний суд відмовляє у прийнятті та повертає скаргу (ч. З ст. 297 ЦПК), суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження (п. 1 ч. З ст. 328 ЦПК).

У разі коли апеляційна чи касаційна скарга за своїм змістом стосується ухвали про зупинення провадження у справі, то вона може бути переглянута вищестоящим судом у загальному порядку з точки зору наявності чи відсутності передбаченої законом підстави для такого зупинення.

Якщо ж в апеляційній чи касаційній скарзі йдеться про оскарження ухвали суду як про призначення експертизи, так і зупинення провадження у справі, то відповідна скарга може бути прийнята і розглянута в частині зупинення провадження у справі.

Глава 7. СУДОВІ виклики ТА ПОВІДОМЛЕННЯ

Нерідко вищестоящі судові інстанції не приймають як підтвердження факту належного повідомлення учасника процесу про дату судового засідання поштові повідомлення про вручення адресату поштового відправлення. Яким чином ЦПК регулюється це питання?

Право осіб, які беруть участь у справі, мати інформацію про час і місце судового розгляду справи, брати участь у судовому засіданні забезпечено ч. 2 ст. б,ч. 1ст. 27 ЦПК. Крім того, розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Конституцією України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. З ст. 129). Зазначене може бути реалізованим лише в разі, якщо особа, яка бере участь у справі, належним чином повідомлена про дату судового засідання і самостійно вирішила питання про свою участь у справі та виконання свого обов'язку щодо доведення тих обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог чи заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК).

Процедура виклику до суду та повідомлення, зміст судової повістки та порядок їх вручення детально регламентована главою 7 розділу І ЦПК.

У статтях 74, 76 ЦПК у контексті заданого питання, зокрема, зазначено наступне. Судова повістка разом із розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Судові повістки вручаються під розписку, а розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Таким чином, процедура направлення та вручення судової повістки чітко виписана, проте, дійсно, нерідко вищестоящі судові інстанції приходять до висновку, що особа, яка бере участь у справі, належним чином не була повідомлена про дату судового засідання, а це, відповідно до п. З ч. 1 ст. 311, п. З ч. 1 ст. 338 ЦПК, є безумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

Нерідко причиною цьому є те, що у справах знаходяться не розписки про одержання судової повістки, а поштові повідомлення про вручення адресату поштового відправлення, в яких відсутній підпис одержувача рекомендованого листа.

Така ситуація виникає через те, що наявні розбіжності двох законів — ЦПК та Закону України "Про поштовий зв'язок" і визначений ЦПК порядок вручення судових повісток не узгоджується з положеннями даного Закону та з Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 17.08.2002 р. (з відповідними змінами). Зазначеними нормативно-правовими актами, які діють у сфері надання послуг поштового зв'язку, передбачено обов'язок працівників поштового зв'язку вручити адресату поштове відправлення, а не судову повістку і, відповідно, до суду повертається не розписка про одержання судової повістки, а повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Так, ст. 1 Закону України "Про поштовий зв'язок" визначено, що лист - поштове відправлення у вигляді поштового конверту з вкладенням поштового повідомлення або документа, розміри і масу якого встановлено відповідно до законодавства України.

У разі відсутності одержувача лист вручається повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу, а при неможливості вручення поштового відправлення адресату з поважних причин протягом п'яти днів (а не негайно, як зазначено в ч. 2 ст. 76 ЦПК), рекомендований лист повертається за зворотною адресою із зазначенням причин невручення.

Цими же актами взагалі не передбачено право працівника пошти вручити рекомендований лист у разі відсутності адресата відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Таким чином, судова повістка взагалі не є об'єктом поштового зв'язку.

Для усунення зазначених суперечностей законодавчих актів, які, по суті, регулюють одне й теж питання, потрібні відповідні законодавчі зміни і Верховний Суд України звернувся з відповідною пропозицією до суб'єктів законодавчої ініціативи СЗакон і бізнес. - 2007. -№ 52. -С.8).

До вирішення цієї колізії законодавчих актів суди повинні враховувати та виконувати термін, вжитий уст. ст. 311, 338 ЦПК - "належне повідомлення". Це означає: 1) повістка відправляється в строк, розумно достатній для підготовки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, до участі у справі і захисту своїх прав; 2) для повідомлення осіб, які беруть участь у справі, використовуються повідомлення, їм надається можливість визначитись про бажання взяти участь у справі; 3) повістки направляються за адресою, зазначеною в позовній заяві, а при зміні цієї адреси учасники процесу зобов'язані повідомити про це суд; 4) повинна бути забезпечена фіксація результату повідомлення.

Чи можливо давати оголошення в пресі про виклик до суду відповідача, який неодноразово не з'являється в судове засідання? В яких випадках таке повідомлення через пресу дається у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження, а в яких - місцевої сфери розповсюдження?

Відповідь на зазначене питання міститься в ч. 9 ст. 74 ЦПК: відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі.

Вказана норма цивільного процесуального права повинна бути застосована у чіткій відповідності до її диспозиції і оголошенням у пресі не слід зловживати. Оскільки таке правило є процесуальною фікцією (так як особа, яка фактично не повідомлена про час і місце судового засідання юридично вважається повідомленою про судове засідання), тому його слід вірно застосовувати на практиці, щоб не допустити суддівської помилки.

Так, оголошенню в пресі повинно передувати виконання позивачем (можливо за допомогою суду - ч. 4 ст. 10 ЦПК) вимог щодо звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, докази чого повинні бути в матеріалах справи. Як свідчать матеріали судової практики, самечерез невиконання вказаних вимог закону скасовується дуже багато судових рішень, які ухвалені за відсутності відповідача в порядку дачі оголошення у пресі.

Крім того, оголошення в пресі повинно відбутися в строки перед судовим засіданням, зазначених в ч. 4 ст. 74 ЦПК, копія відповідного оголошення повинна знаходитися у справі. Тобто, якщо дано оголошення у пресі, то у визначений судом день справа повинна бути розглянута, якщо оголошена перерва в судовому засіданні, то слід повторити оголошення в пресі. Зміст оголошення повинен відповідати змісту судової повістки, зазначеному в ст. 75 ЦПК.

Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення в пресі неможна давати, коли, наприклад, відповідач злісно не з'являється до суду чи умисно не отримує судову повістку або коли він, зокрема, деякий час дійсно відсутній за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), а лише в тому випадку, коли його фактичне місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження невідоме. Це мається на увазі, коли відповідач, зокрема, знався з реєстраційного обліку за місцем проживання, звільнився з роботи, є рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування житлом за певною адресою, коли юридична особа тривалий час не працює і обов'язково не здає фінансових звітів тощо.

Оголошення в пресі повинно даватися лише в друкованому засобі масової інформації. Порядок визначення друкованого ЗМІ, в якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 р. № 52 «Про порядок визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме».

Оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому ЗМІ місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків.

Державна судова адміністрація щороку до 1 листопада подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення на наступний рік друкованих ЗМІ загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких розмішуються оголошення про виклик до суду.

Кабінет Міністрів України щороку до 1 грудня визначає друкований ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження та затверджує перелік друкованих ЗМІ місцевої сфери розповсюдження, у яких розміщуються оголошення про виклик до суду, що підлягає опублікуванню в газеті «Урядовий кур'єр».

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.01.2008р. № 198 «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної і місцевої сфер розповсюдження, в яких у 2008 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб і свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме» затверджений відповідний перелік таких видань для кожної області окремо. Єдиним друкованим джерелом засобу масової інформації загальнодержавної сфери є газета «Урядовий кур'єр».