Хто, за допомогою яких критеріїв визначає неможливість громадянина безпосередньо звернутися до суду? Що слід вважати поважними причинами, крім перерахованих в ст. 36-1 закону «Про прокуратуру»?

На практиці ці питання вирішуються неоднозначно, в літературі поважними причинами називають також і сирітство, бездоглядність, безробіття тощо.

Разом з тим, частина 6 ст. 119 ЦПК вказує нате, що прокурор, який подав до суду заяву в інтересах іншої особи, повинен зазначити в заяві підстави такого звернення. Оскільки така вимога зазначена в статті, яка регулює зміст позовної заяви, то санкцією за невиконання цієї процесуальної вимоги є залишення позовної заяви (заяви) без руху для усунення недоліків з наступним можливим її поверненням без розгляду (ст. 121 ЦПК).

Чи вправі суд оцінювати правильність визначення прокурором органу, в інтересах якого подано позовну заяву, у разі представництва інтересів держави? Наведіть приклади із судової практики.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК прокурор здійснює в суді представництво інтересів держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах », зазначеним у ч. 2 ст. 2 АПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У разі відкриття провадження у справі за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

У випадках неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд на підставі п.3ч.3ст.121 ЦПК повертає таку позовну заяву прокурору.

Якщо суд помилково відкрив провадження за таким позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК.

Наведено наступні приклади із судової практики.

Позивач звернувся з позовом до ВДВС Красноперекопсь-кого міськрайонного управління юстиції АРК, треті особи - TOB «Дніпроагро», НВСП «Авіс» про визнання права власності, виключення майна з акту опису й арешту майна, звільнення майна з-під арешту, визнання незаконним та скасування акту опису і арешту майна.

Рішенням суду від. 8.12.2005 р. позов задоволено частково. Заступнику прокурора АРК відмолено у прийняттіскарги з тих підстав, що всупереч положенням ст. 121 Конституції України скарга подана прокурором з порушенням його компетенції, оскільки даний спір не стосується захисту інтересів держави.

Верховний Суд України скасував ухвалу і в своєму судовому рішенні від 20.03.2007 р. зазначив наступне.

Згідно зі ст. 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 8.04.1999 №3-рп/99 (справапро представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах », що міститься в ч. 2 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що касаційна скарга на прийняте в зазначеній справі рішення суду була подана заступником прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі відділу Державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної ухвали) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

За ст. 4 вказаного закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, в порядку, передбаченому законом.

Звертаючись до суду зі скаргою про перегляд судового рішення, заступник прокурора Автономної Республіки Крим вказував на те, що рішення суду суттєво порушує інтереси держави, перешкоджає виконанню органами державної виконавчої служби покладених на них державою завдань та функцій щодо своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішень, передбачених законом, а також надходженню коштів до бюджету. При цьому поза увагою суду залишилася та обставина, що на момент розгляду справи в провадженні відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АРК знаходилося зведене виконавче провадження про стягнення на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 61,7 тис. грн., управління Пенсійного фонду — 61,7 тис. грн., Виш-невецької сільської ради — 505,8 тис. грн. Хоча при вирі-шенні спору про визнання права власності на описане майно зачіпаються інтереси вказаних осіб, суд не залучив їх до участі у справі (Закон і бізнес. - 2007. - № ЗО. - С. 15).

У наступній справі прокурором неправильно визначено орган, який уповноважений державою здійснювати певні його функції.

У березні 2004 р. заступник прокурора Харківської області в інтересах Міністерства палива та енергетики в особі акціонерної компанії «Харківобленерго» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за понаддоговірне споживання електроенергії.

Судами попередніх судових інстанцій у задоволенні позову відмовлено.

Верховний Суд України в своєму судовому рішенні від 22.02.2005 р. про скасування ухвалених судових рішень зазначив наступне.

Згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999 р. (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого по-дається"позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідніфункції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України визначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», що міститься в ч. 2 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

У зв'язку з цим прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділені повноваженнями виконавчої влади.

Заявляючи позов про стягнення заборгованості за споживу електроенергію на користь АК «Харківобленерго» заступник прокурора необґрунтовано визначив Міністерство палива і енергетики України, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки дане Міністерство не є позивачем і стороною у процесі, а його права як засновника і власника пакету акцій в розмірі 65 % статутного фонду АК «Харківобленерго» врегульовані стст. 10,41 Закону У країни «Про господарські товариства».

АК «Харківобленерго» є самостійним господарюючим суб'єктом на енергоринку України, управління господарською діяльністю здійснює через свої органи і посадові особи у порядку, визначеному ст. ст. 41-49 закону «Про господарські товариства», не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

Таким чином, заступником прокурора пред'явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності (Юридичний вісник України (інформаційно-правовий банк). - 2007. - № 39. - С. 35-37).

Якому суду - загальної юрисдикції чи третейському належить компетенція розглядати справу за позовом прокурора, пред'явленого відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК, про визнання цивільно-правового договору недійсним, якщо в тексті договору, укладеному сторонами цього договору, міститься третейське застереження про вирішення всіх спірних питань третейським судом?

Відповідно до Закону України "Про третейські суди" участь прокурора в третейському суді не передбачена (ст.34). Це означає, що він не може бути суб'єктом процесуальних відносин, що виникають у третейському суді, і тому не вправі пред'являти позов на захист прав інших осіб у третейський суд.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейський суд розглядає спори лише при наявності укладеної між сторонами третейської угоди про передачу спору на вирішення третейського суду. Оскільки прокурор стороною третейської угоди не являється, то третейський суд не вправі розглядати спір за його позовом.

Таким чином, у разі, якщо є підстави для пред'явлення прокурором позову на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, прокурор має право пред'явити такий позов до суду загальної юрисдикції, який зобов'язаний такий позов прийняти до розгляду і вирішити по суті.