Чи вправі адвокат при наявності ордера вчиняти процесуальні дії, передбачені ст. 31 цпк (диспозитивні права)?

Статтею 31 ЦПК передбачені спеціальні (диспозитивні) процесуальні права та обов'язки сторін, зокрема, право на відмову від позову, визнання позову, укладення мирової угоди тощо.

Повноваження адвоката як представника сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можугь посвідчуватись, крім довіреності, також ордером, який видається відповідним адвокатським об'єднанням, або договором (ч. 4 ст. 42 ЦПК).

Законом України «Про адвокатуру» передбачено дві форми діяльності: індивідуально і у складі об'єднань (ст. 4).

Таким чином, лише ордер, виданий адвокату адвокатським об'єднанням, є документом, що посвідчує його повноваження. Тобто, ордер, виданий адвокатом, який працює індивідуально, не є документом, що посвідчує його повноваження і він повинен надати суду договір з учасником процесу на представництво його інтересів.

Новим ЦПК, на відміну від ст. 115ЦПКУ 1963 р., запроваджено іншу правову конструкцію визначення обсягу повноважень представників. Відповідно до ст. 44 ЦПК представник може вчиняти від імені особи, які він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Виходячи з наведеного аналізу правових норм випливає наступне. Якщо адвокатське об'єднання видало адвокату ордер на представництво інтересів певної особи, яка бере участь у справі, зазначений адвокат має всі права, в тому числі й перелічені у ст. 31 ЦПК, які має й особа, яку він представляє.

Чи вправі суд задовольнити позов на підставі визнання представником відповідача обставин справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог?

Відповідно до ст. 38 ЦПК сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Повноваження представників повинні бути посвідчені документами, зазначеними в ст. 42 ЦПК.

Відповідно до ст. 44 ЦПК представник може вчиняти від імені особи, які він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (до яких відноситься й представник), не підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 61 ЦПК).

Оскільки визнання обставин, як один із видів пояснення сторін, є диспозитивним розпорядженням, суд не повинен вимагати визнання цих обставин під присягою, а повинен вирішити питання про їх допустимість та належність та оцінити це визнання за правилами ст. 212 ЦПК.

Таким чином, суд вправі задовольнити позов на підставі визнання представником відповідача обставин справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, якщо немає обмеження у виданій довіреності на вчинення цієї процесуальної дії, і цього визнання достатньо для ухвалення судового рішення.

У чому особливості призначення або заміни законного представника судом та яка процедура вирішення цього питання при розгляді справи?

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 221 ЦПК 1963 р. у разі втрати стороною дієздатності суд зобов'язаний був зупинити провадження у справі до вступу або залучення законного представника, а питання про встановлення опіки та піклування та призначення опікуна або піклувальника вирішувалося в іншому судовому провадженні. Наразі це питання вирішується в одній і тій же справі.

Так, згідно зі ст. 43 ЦПК диференційовано підстави дляпризначення законного представника або його заміни: 1) у разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною чи обмеженою в цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників; 2) якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня (не досягла чотирнадцяти років) чи неповнолітня (від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника (зокрема, у зв'язку з відсутністю батьків, позбавлення їх батьківських прав, визнання усиновлення недійсним тощо), суд за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

При розгляді цієї ж справи відповідно до положення п. 5 ч. 1 ст. 201 ЦПК суд зобов'язаний її зупинити й за поданням органу опіки та піклування ухвалою, яка за змістом повинна відповідати вимогам ст. 210 ЦПК, призначити опікуна чи піклувальника, залучити їх до участі у справі як законних представників. При цьому справа повинна розглядатися спочатку (частини 1 і 6 ст. 191 ЦПК).

Зазначені вище правові наслідки наступають лише за умови законного відкриття провадження у справі, тобто з дотриманням визначених законом умов і порядку реалізації права на звернення до суду. Якщо ж позовна заява (заява) була подана недієздатною особою і суд всупереч забороні, встановленої п.2ч.3ст.121 ЦПК відкрив провадження у справі, то відповідно до положення п. 1 ч. 1 ст. 207 ЦПК суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду, а не вирішувати питання про призначення законного представника за правилами ст. 43 ЦПК (у даному випадку зазначена норма права не застосовується).

Заміна законного представника можлива за умови, якщовін не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом (ч. З ст. 43 ЦПК). У даному випадку також враховуються дотримання умов і порядку реалізації права на звернення до суду. Так, якщо представник не мав повноважень на представництво позивача при зверненні до суду, то суд відповідно доп. З.ч. Зет. 121 ЦПК повинен повернути заяву, а в разі помилкового відкриття провадження за такою заявою вона підлягає залишенню без розгляду з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК. У даному випадку ст. 43 ЦПК не застосовується, вона регулює ситуації, коли у представника відпали повноваження на ведення справи в суді після законного відкриття провадження у справі.

ЦПК зазначається, що заміна законного представника можлива в разі настання підстав, встановлених законом, маючи на увазі звільнення його від цих повноважень. Звільнення особи від повноважень опікуна чи піклувальника, зокрема, може здійснюватися з таких підстав: 1) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням ними своїх обов'язків (ч. З ст. 75 ЦК); 2) у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або соціального захисту (ч. З ст. 75 ЦК); 3) якщо між представником та його підопічним склалися стосунки, що перешкоджають здійсненню ним опіки і піклування, або поведінка представника та його інтереси суперечать інтересам особи, що потребує опіки та піклування (ст. 64 ЦК, ст. 251 СК).