У чому особливість виключної підсудності?

Правила виключної територіальної підсудності сформульовані в ст. 114 ЦПК, перелік категорій справ розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності. Правила виключної підсудності забороняють застосування при пред'явленні позову норм інших видів територіальної підсудності - загальної (ст. 109 ЦПК), альтернативної (ст. 110 ЦПК), договірної (ст. 112 ЦПК) і підсудності, пов'язаних між собою вимог (ч. 1ст. 113 ЦПК). У разі конкуренції правил підсудності, наприклад, при об'єднанні позовів, один з яких підпадає під дії виключної підсудності, повинні застосовуватися правила виключної підсудності.

Це означає, що пред'явлення позовів по справам, перерахованим у ст. 114 ЦПК, в інші суди, крім зазначених в ній, не допускається. Порушення цього правила є наслідком скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд (п. 6 ч. 1 ст. 311, п. 6 ч. 1 ст. 338 ЦПК).

Винятком із цього правила становить зустрічний позов, який в силу ч. 2 ст. ІЇЗ ЦПК пред'являється незалежно вад його підсудності в суді за місцем розгляду первісного позову.

Наявність норм про виключну підсудність пояснюється особливостями справ, на які вони поширюються, і направлені на створення сторонам рівних і найбільш сприятливих умов при розгляді справи і виконанні судового рішення.

Як визначається територіальна підсудність справ у спорах: — про витребування майна з чужого незаконного володіння; — про усунення перешкод у користуванні майном чи про усунення порушень права власника, не пов'язаним з позбавленням права володіння?

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Зазначені у питанні позови: про витребування майна з чужого незаконного володіння; про усунення перешкод у користуванні майном чи про усунення порушень права власника, не пов'язаним з позбавленням права володіння пов'язані зі встановленням прав на майно. Тому, якщо предметом таких позовів є нерухоме майно, то позови підлягають розгляду за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо предметом таких позовів є інше майно, вони повинні пред'являтися в суд за загальним правилом територіальної підсудності - за місцем проживання відповідача-фізичної особи чи місцезнаходженням відповідача-юридичної особи.

Чи можуть сторони домовитись про підсудність їх справи (договірна підсудність) після відкриття провадження у справі та чи буде вона обов'язковою для суду?

Договірна підсудність основана на принципах диспози-тивності цивільного процесу, свободи договору і надає можливість сторонам самостійно визначити територіальну (загальну та альтернативну) підсудність їх справи (ст. 112 ЦПК). При цьому сторони не вправі змінювати виключну підсудність (ст. 114 ЦПК). Також слід зазначити, що сторони не вправі укласти угоду про визначення інстанційної (родової) підсудності, наприклад, про розгляд їх спору апеляційним судом по першій інстанції, оскільки ст. 107 ЦПК встановила, що всі справи по першій інстанції розглядаються лише місцевими судами. Така угода є нікчемною і до уваги судом не береться.

Письмова угода про визнання договірної підсудності, досягнута на підставі ст. 112 ЦПК, обов'язкова не лише для сторін, але й для суду. Однак у системному тлумаченні з ч. 4 ст. 116 ЦПК така угода повинна бути укладена лише до вирішення судом питання про відкриття провадження у справі.

Угода про підсудність може бути включена до цивільно-правового договору, укладеному між сторонами (авторський договір, договір підряду тощо). Обов'язковість угоди про договірну підсудність виражається в тому, що сторони не можуть її змінити в односторонньому порядку (лише за згодою сторін), а суд, який зазначений в договорі, що включає в себе умову про територіальну підсудність, зобов'язаний прийняти позовну заяву до провадження.

Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч. 1 cm. 114 ЦПК). Як визначити підсудність, якщо виник спір щодо двох або більше рівноцінних об'єктів нерухомості (квартири, земельна ділянка тощо), що розташовані в різних районах області або в різних областях?

Дійсно таке спірне питання в судовій практиці виникає. Це можуть бути справи, пов'язані з вимогами про поділ спадкового майна, яке складається з кількох квартир (об'єктів нерухомості) у різних місцевостях або про поділ спільного майна подружжя тощо. У такому випадку, коли для всіх вимог установлений один вид підсудності (виключна), потрібно за аналогією правил ч. 1 ст. 114 ЦПК (якщо неможливо позов роз'єднати) пред'являти позов до одного із судів за вибором позивача. Інакше справу неможливо буде розглянути, що рівнозначно незаконній відмові в правосудді.

Чи є виключною підсудність справ не про визнання права впасності на нерухомість, а про визнання, наприклад, договору купівлі-продажу нерухомості недійсним, де встановлюються обставини, що призвели до укладення договору, а не обставини щодо неру хомості? Якщо це справи виключної підсудності, то які ще спори належить розглядати за такими правилами?

Дійсно, у судовій практиці не завжди зазначене питання вирішується однаково. Це пов'язано з тривалою дією положення ч. 1ст. 130 ЦПК 1963 р., за яким до виключної підсудності відносились лише позови про визнання права на будівлю.

Відповідно до ч. 1ст. 114 нового ЦПК застосована інша правова конструкція і зазначено наступне: позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Таким чином, у ЦПК конкретно не зазначено, про захист яких саме прав на нерухоме майно підлягають пред'явленню позови за правилами виключної підсудності.

У зв'язку з цим виключна підсудність встановлена для позовів про будь-які права з приводу нерухомого майна, до якого за положеннями ст. 181 ЦК належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на ній, тобто жилі і нежитлові приміщення, будівлі тощо.

Крім зазначених спорів, за правилами виключної підсудності розглядаються наступні позови: про право власності на нерухоме майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (включаючи визначення порядку користування ним), не пов'язаним з правом власності на нього (наприклад, про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо).