У чому особливість підсудності справ, у яких однією із сторін є суд або суддя?

Судді можуть бути учасниками цивільних справ тоді, коли спірні правовідносини виникли не під час здійснення правосуддя. Для надання судовим рішенням об'єктивності та неупередженості, коли однією із сторін є суд чи суддя цього суду, законодавець у ст. 108 ЦПК визначив наступні правила нового виду підсудності: 1) підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищестоящої інстанції без виклику сторін; 2) підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, визначається загальними правилами підсудності.

З такою заявою згідно з ч. 1 ст. 108 ЦПК до суду вищої інстанції (відповідно апеляційного суду або Верховного Суду України) може звертатися безпосередньо позивач або суд, отримавши такий позовний матеріал, повинен направити його вищестоящому суду.

Суддя вищестоящої судової інстанції своєю ухвалою визначає підсудність справи, яка оскарженню не підлягає.

При цьому суддя не вправі вирішувати будь-які інші процесуальні питання: відмовляти у відкритті провадження у справі, залишати позов без руху тощо.

Які справи підсудні апеляційному суду по першій інстанції?

Відповідно до ст. 107 ЦПК усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, тобто судами першої інстанції.

Таким чином, з 1 вересня 2005 р., з часу набрання чинності новим ЦПК, як апеляційним судом, так і касаційним судом (Верховним Судом України) цивільні справи по першій інстанції не розглядаються.

Тому висловлені в літературі думки про наявність за новим цивільним процесом родової підсудності цивільних справ та про право апеляційних судів розглядати певні цивільні справи по першій інстанції викликають заперечення, оскільки ті законодавчі акти, які зазначають про це (ст. 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження» та ін.), не можуть бути застосовані до процедури розгляду цивільної справи, оскільки цивільне судочинство здійснюється відповідно до законодавства, визначеного ст. 2 ЦПК. Інше законодавство не повинно йому суперечити, інакше воно не повинно застосовуватись.

Чи може позов пред'являтися (або змінюватися підсудність) за місцем постійного знаходження відповідача, і не за його місцем реєстрації?

У ст. 109 ЦПК передбачено, що позови до фізичних чи до юридичних осіб пред'являються в суд відповідно за місцем проживання фізичної особи чи за місцезнаходженням юридичної особи.

В статтях 110-114 ЦПК встановлені виключення із загального правила територіальної підсудності.

Таким чином, якщо відповідачем є фізична особа, то позов, за загальним правилом, пред'являється за місцем його проживання.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місце проживання необхідно відрізняти від місяця перебування фізичної особи, тобто того місця, де він тимчасово не проживає, а знаходиться, за яким згідно зі ст. 109 ЦПК підсудність не визначається.

У зв'язку з наведеним, суди повинні приймати до уваги положення Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місяця проживання в Україні» від 11.12.2003 р., який регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження. Під місцем перебування розуміється адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше 6 місяців на рік. Під місцем проживання цей Закон визначає адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік (ст. З Закону).

Громадяни України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (ст. 6 Закону).

Важливим для правозастосування є дотримання положень Рішення Конституційного Суду України від 14.11.2001 р. № 15-рп/2001 (справа щодо прописки).

Разом з тим, слід мати на увазі, що місце проживання може бути встановлено судом на основі різних юридичних фактів, не обов'язково пов'язаних з реєстрацією його компетентними органами (це можуть бути різні судові рішення). Тому, позов може бути пред'явлений за місцем фактичного перебування відповідача лише в разі, якщо суду надані відповідні докази, що відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації, а постійно, переважно чи тимчасово проживає поза межами реєстрації.

Не являється місцем проживання фізичної особи місце, в якому він знаходиться під вартою у вигляді запобіжного заходу,„місце, в якому він відбуває покарання у вигляді позбавлення волі за вироком суду, місце, в якому він знаходиться на стаціонарному лікуванні. Позови до таких осіб пред'являються за останнім місцем проживання до взяття під варту чи до поміщення в медичний заклад.

Дуже важливим положенням для цивільного процесу є те, що фізична особа може мати декілька місць проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК). Складність для цивільного процесу у визначенні місця проживання відповідача буде мати й та ситуація, що кількість квартир чи житлових будинків, які фізичні особи можуть мати в приватній власності, не обмежується і це можуть бути квартири в різних районах міста чи в різних містах (ст. 325 ЦК).

Судова практика, як правило, виходить з того, що позов у таких випадках пред'являється в суді, на території юрисдикції якого відповідач зареєстрував своє місце проживання.