Чи можливо при примусовому виконанні рішення суду про стягнення боргу з боржника - засновника господарського товариства звернути стягнення на статутний фонд господарського товариства?

Положення ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на майно боржника -фізичної особи в першу чергу на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах, у депозитаріях цінних паперів не можна розуміти як право державного виконавця за виконавчим документом про стягнення боргу з особи, яка є засновником чи учасником господарського товариства, звернути стягнення на статутний фонд господарського товариства.

Господарське товариство відповідно до статей 1, 6, 12 Закону України "Про господарські товариства" є юридичною особою та власником майна, переданого до статутного фонду господарського товариства, набутого на інших підставах, не заборонених законом, і на нього поширюються правила ст. 7 Закону України "Про власність", що власник не відповідає за зобов'язанням створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями засновника, крім випадків, передбаченим законодавчими актами України.

Крім того, Законом України "Про виконавче провадження" за виконавчими документами звертається стягнення на майно боржника, а не на його корпоративні права, не на статутний фонд господарського товариства як відповідну складову його існування.

Проведення виконання з такими порушеннями не може створити для набувача корпоративних прав, які виникають тільки на підставах, визначених установчими документами товариства. п

Чи є законним закінчення виконавчого провадження у разі, якщо обов'язок боржника перед стягувачем викопано іншою особою?

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною 1 ст. 528 ЦК передбачено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Таким чином, при вирішенні питання щодо законності закінчення виконавчого провадження у разі, якщо обов'язок боржника перед стягувачем виконано іншою особою, слід виходити не з того факту, вчиняв чи ні боржник якісь дії для виконання рішення суду, а з того факту, чи фактично повно виконано рішення суду, що є завданням виконавчого провадження та обов'язком державного виконавця.

Глава 30. ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ

Яким чином слід поступити, якщо заявлено клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду, не передбаченого міжнародним договором?

Статтею 390 ЦПК передбачено, що рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Аналогічне положення міститься в ст. 399 ЦПК щодо умов визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

У зв'язку з наведеним, перед вирішенням питання про прийняття до розгляду зазначеного клопотання суду слід з'ясувати чинні міжнародні договори про взаємне надання правової допомоги між Україною та державою, від якоїнадійшло клопотання про визнання та виконання рішення її суду. Це можуть бути як багатосторонні договори (конвенції, угоди), так і двосторонні, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і в силу ст. 9 Конституції України вони входять до національного законодавства України. Згідно із Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України » такі договори застосовуються в Україні в порядку, передбаченому для норм цього законодавства.

Судам також слід враховувати, що Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP», яким визначені межі застосування положення Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.06.1988 р. «Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів таарбітражів»

На жаль, ні ЦПК, ані ст. 11 Закону України « Про міжнародне приватне право» не передбачають механізму з'ясування наявності взаємності (взаємність - це відомі дії від таких само дій і відносин в іншій державі). У даному випадку судам слід звертатись за інформацією до Міністерства закордонних справ України, яке на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» надає таку інформацію.

Таким чином, клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду, не передбаченого міжнародним договором або при відсутності дії принципу домовленості ad hoc (з лат. - особливо для цього, лише для цього випадку) задоволенню не підлягає.

При надходженні такого клопотання суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК, а в разі помилкового відкриття провадження у справі - закрити його на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.