Які процесуальні особливості розгляду справ про усиновлення? Чи передбачена законом участь прокурора при розгляді цієї справи?

Відповідно до ст. 254 ЦПК справа про усиновлення розглядається у закритому судовому засіданні (це питаннявирішується в ухвалі попереднього судового засідання або в ухвалі про призначення справи до розгляду, якщо вона постановляється окремо) для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених СК (ст. 228), за обов'язковою участю заявника (заявників), органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади (це -Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, який діє у складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту), а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

Вирішуючи питання про участь у справі самої усиновлю-ваної особи, тобто дитини, яка не досягла 14 років, в якості заінтересованої особи суд може з'ясувати думку з цього приводу органу опіки та піклування для того, щоб присутність дитини в залі суду на неї негативно не вплинула.

При розгляді справи про усиновлення повнолітньої особи її участь є обов'язковою.

Проведення закритого судового засідання в інтересах забезпечення таємниці усиновлення є виключенням з принципу гласності цивільного судочинства (ч. 9 ст. б ЦПК), за розголошення тайни усиновлення передбачена кримінальна відповідальність (ст. 168 КК). При цьому і рішення суду проголошується у закритому судовому засіданні.

Щодо можливої участі у справі прокурора, то слід зазначити наступне. Прокурор не належить до числа осіб, які вправі подавати до суду заяви про усиновлення. За ч. 1 ст. %5 ЦПК іншої процесуальної форми участі прокурора в процесі, крім пред'явлення позову, не передбачено. За цією ж статтею ЦПК прокурор не має права вступати в уже розпочатий процес, наприклад, для дачі висновку. Частина З цієї статті чітко перелічує осіб, які вправі вступати або можуть бути залучені в розпочатийпроцес для дачі висновку. Прокурора серед них немає. Тому участь прокурора у справах про усиновлення виключається.

Чи можливо одночасно з розглядом справи про усиновлення вирішити питання про захист майнових прав дитини, наприклад, про право власності дитини на майно тощо?

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначене питання не роз'яснено.

Проте, одночасно з заявою про усиновлення не можуть розглядатися вимоги заявника про захист майнових прав дитини на майно (рухоме чи нерухоме), яке він отримав у власність за договором дарування, у порядку спадкування чи приватизації житла. Це пов'язано як із специфікою провадження у справі, так і з факту набуття заявником прав законного представника дитини лише після набрання рішенням суду про усиновлення законної сили. Такі рішення до негайного виконання не допускаються.

Глава 21. РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

В яких випадках суд може відмовити у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких випадках - відмовити у задоволенні заяви по суті, а в яких випадках -залишити заяву без розгляду?

В окремому провадженні специфічне коло суб'єктів цивільного процесу - заявник і заінтересована особа, тобто немає сторін. Так, заявник - це особа, яка порушує справу окремого провадження. Коло заявників, як правило, регулюється нормами ЦПК.

За змістом ст. З ЦПК заінтересованими особами є особи, які беруть участь у справі та мають юридичну заінтересованість. Це коло визначається взаємовідносинами з заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і обов'язки.

Виникнення, зміна чи припинення майнових або особистих немайнових прав нерозривно пов'язано з певними обставинами (діями, подіями), яким закон надає правове значення (юридичні факти). Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення. Однак це можливо за певних умов:

1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

2) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

3) у заявника немає іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

4) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

При відсутності доведеності перших трьох умов у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту повинно бути відмовлено. Якщо ці умови недостатньо чітко виконані при подачі заяви (не мотивовані, не зазначені докази), то суд її залишає без руху для усунення недоліків з відповідним наслідком (ст. 121 ЦПК). При наявності зазначеної четвертої умови (наявність спору про право) згідно з ч. 6 ст. 235 ЦПК заява підлягає залишенню без розгляду і суд роз'яснює заінтересованій особі, що вона має право подати позов на загальних підставах.

Відмовити у прийнятті заяви про встановлення юридичного факту можна при зверненні до суду за встановленням факту, про які вказано в ч. З ст. 256 ЦПК.

Наведено наступний приклад із судової практики.

У травні 2002 р. С.В. звернувся до суду із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу своїх покійних батьків - СМ. та С.О. Цей юридичний факт йому необхідно встановити для отримання спадщини після двоюрідного брата матері, Ч., померлого у Канаді в липні 1996 р.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 25.06.2002 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду області від 5.08.2002 р., заява залишена без задоволення.

Верховний Суд України, скасовуючи ухвалені судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, у своїй ухвалі від 24.09.2003 р. зазначив наступне.

Залишаючи заяву С.В. без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не вправі звертатися до суду із зазначеною заявою, оскільки із заявами про встановлення факту реєстрації шлюбу може звертатися подружжя або кожен із них.

Проте суди не врахували наступне.

Згідно зі ст. 271 ЩІК 1963 р. (ч. 2 ст. 256 ЩІК 2004 р.)

справи про встановлення фактів, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються в судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, а також, при неможливості одержання заінтересованими особами відповідних документів або відновлення загублених чи знищених документів, що посвідчують ці факти.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у п. 1 постанови від 31.03.1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд може встановлювати і такі факти, що й за іноземним законодавством тягнуть правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом).

Під час вирішення справи суд першої інстанції не врахував, що зазначений юридичний факт породжує правовий наслідок і від цього залежить виникнення майнових прав у заявника, зокрема отримання спадщини відповідно до іноземного законодавства (Рішення Верховного Суду України. ~ 2004. - № 1(8).- С. 31 -32).