Які особливості укладення сторонами мирової угоди? Чи може суд відмовити у визнанні мирової угоди і в яких випадках? Як бути, якщо одна із сторін відмовляється виконувати умови мирової угоди?

Під мировою угодою розуміють досягнуту сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду засновану на взаємних поступках угоду, яка по новому визначає їх суб'єктивні права та обов'язки.

Мирова угода має двосторонній характер, так як це взаємна угода сторін, що тягне за собою закриття провадження по справі, виключає можливість повторного звернення до суду по тому ж спору, між тими самими сторонами і з тих же підстав (ст. 206 ЦПК).

Можливість врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди повинна з'ясовуватись судом на всіх стадіях судового процесу: при проведенні попереднього судового засідання (ст. 130 ЦПК), після початку розгляду справи по суті (ст. 175 ЦПК) і при переглядах судового рішення в порядку апеляційного та касаційного провадження (статті 306, 334 ЦПК).

Частиною 2 ст. 175 ЦПК передбачено, що про укладену мирову угоду сторони повідомляють суд, тобто це може бути й усна заява, яка заноситься до протоколу судового засідання, або мирову угоду може бути викладено у письмовій заяві, яка приєднується до справи. Для усунення можливих розбіжностей щодо умов мирової угоди вважаємо, що усна мирова угода, занесена до протоколу судового засідання, повинна бути підписана сторонами безпосередньо в цьому протоколі, а якщо судовий процес фіксується за допомогою звукозаписувального технічного засобу, то сторонам слід запропонувати письмово викласти мирову угоду та підписати.

Умови мирової угоди завжди повинні бути сформульовані таким чином, щоб у майбутньому в сторін по цьому поводу не виникало якихось розбіжностей і, головне, щоб вони були в змозі виконати умови мирової угоди, а також, щоб вона не суперечила закону, не порушувала законні інтереси інших осіб (тобто, не сторін). Цим самим контроль суду відрізняється від такого ж контролю за правилами ЦПК 1963 р., яким передбачалось, що суд не затверджує мирову угоду, якщо вона порушує чиї-небудь права та інтереси (в тому числі і сторін) - ч. 5 ст. 103 ЦПК 1963 р.

Наприклад, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначається, що умови та порядок визнання батьківства визначено законом, тому в справах названої категорії суд не може визнавати мирові угоди.

Також недопустимо визнавати умови мирової угоди за позовом про визнання заповіту недійсним, оскільки підстави визнання заповіту недійсним встановлені імперативними нормами матеріального права (ст. 1257 ЦК). Тому визнання мирової угоди буде суперечити закону.

Мирова угода може бути укладена і прийнята судом лише у справах позовного провадження і на будь-якій стадії процесу (в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій).

Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку від представляє.

За своїм процесуальним значенням ухвала суду про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі прирівнюється до судового рішення. При такій ухвалі повторне звернення до суду з приводу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, що обов'язково сторонам слід роз'яснити.

У зв'язку з цим питання про прийняття мирової угоди розглядається в судовому засіданні (попередньому судовому засіданні) з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. У разі їх неявки в судове засідання при належному повідомленні та відсутності поважних причин неявки, суд не може розглянути умови мирової угоди та її прийняти, оскільки це є порушенням принципу диспозитивності, за винятком випадку, коли від цих осіб надійшла заява про розгляд цього питання за їх відсутності.

Мирова угода може бути укладена і в процесі виконання рішення суду, визнання якої належить до компетенції суду (а не державного виконавця) в порядку, передбаченому ст. 372 ЦПК.

У разі невиконання однією зі сторін умов мирової угоди, вона підлягає виконанню в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому ухвала про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди і визнанням її судом буде виконана в примусовому порядку лише в разі, якщо умови мирової угоди чітко викладені в резолютивній частині ухвали, згідно з якою судом видається виконавчий лист. Це пов'язано з тим, що відповідно до ст. З закону «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають ухвали суду, а не сама по собі мирова угода сторін.