2. Сприймання музики

Проблеми сприймання музики давно знаходяться в полі зору науковців, починаючи з перших мислителів-естетів античних цивілізацій. Методологічні засади пізнання сутності сприймання формувалися у працях відомих психологів Г.Гельмгольця, І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Б.М.Теплова та інших. Широким визнанням користуються сучасні погляди Р.Вудвордтса, Дж. Брунгера, Дж. і Е.Гібонів, О.В.Запорожця, О.М.Леонтьєва.

Сприймання переважно розглядається в двох основних напрямах. Перший напрям пояснює його як реакцію на зовнішні подразники, засіб усвідомлення явищ, предметів, дій, і як процес, за допомогою якого, за словами Дж.Гібона, “індивід підтримує контакт з навколишнім середовищем”, включаючи первинні сенсорні відчуття. Інший напрям розглядає сприймання на рівні психологічної, розумової та пізнавально-емоційної діяльності, обумовлюючи його конкретною предметністю, соціальними та сугубо індивідуальними факторами і характеристиками. Так В.І.Петрушин у книзі “Музична психологія” не включає до сприймання сенсорно-перцептивні чинники, розглядаючи відчуття обертонів, мелодичний, поліфонічний, гармонічний, темброво-динамічний слух, чуття метро ритму, рухомі відчуття і музично-слухові уявлення поза його межами. Автор пояснює свою позицію тим, що відчування – це відображення окремих властивостей предметів при безпосередньому контакті з ними, у той час як сприймання відображає всі властивості предметів у цілому. “Слухаючи музичний твір, – пише він, – ми не сприймаємо окремо його мелодію, ритм, тембр, гармонію, але сприймаємо музику цілісно, узагальнюючи в образі окремі засоби вираження” 171, 150.

Така точка зору автора має певну логіку по відношенню до певної категорії слухачів. Проте необхідно мати на увазі, що з позиції фізіологічної обумовленості пізнавальних дій відчування є наслідком сприймання конкретних зовнішніх (у даному випадку) сигналів чи подразників, і реакції на них з боку сенсорно-перцептивної системи. Глибоке пізнання об’єкта можливе лише за умови його сприймання як цілісності, що складається з окремих елементів, і як певної кількості характерних елементів, що сукупно формують цю цілісність. Не можна “узагальнити в образі окремі засоби вираження”, якщо вони виокремлено не сприймаються. Особливо це стосується професійного музиканта, для якого синтезування і диференціювання реального звучання є одним з основних чинників предметного сприймання музичного твору.

Значний інтерес у дослідників викликають питання умов і рушійних сил сприймання, визначення характерних загальних і окремих ознак і рівнів виявлення, а звідси і його окремих складових елементів. Вчені по різному пояснюють сутність, рівні і механізми сприймання – цього “складного, багатостороннього багато в чому ще не розгаданого процесу”235, 4. Одні з них виділяють два рівні чи боки художнього сприймання – почуттєво-емоційний і раціонально-логічний, які характеризуються активністю чи пасивністю виявлення. Інші науковці виділяють емоційні засади сприймання, оскільки пізнати твори мистецтва поза емоційним шляхом неможливо. Єдиною формою психічної діяльності, – писав Е.Целмс, – яка відображає світ у зв’язку з особистим ставленням до нього людини, є емоції 239, 176.

З цього приводу необхідно пам’ятати, що сприймання спочатку трактувалося як чуттєве – таке, що забезпечує пізнання і освоєння об’єкта за допомогою почуттів (протилежність інтелектуальному пізнанню). Але з часом стала зрозумілою нерозривна єдність інтелектуальних і почуттєвих засад. У процесі сприймання розумова діяльність і почуттєво-емоційна реакція, взаємодіючи і доповнюючи одна одну, створюють необхідні передумови для виникнення усвідомлених і відповідних художній образності уявлень, синкретичну субстанцію музичного мислення.

Сприймання музики професійним музикантом принципово відрізняється від сприймання слухача як за призначенням, так і за глибиною, вибірковістю, а також багаточисельним музично якісними показниками. Відомо, що музика як асоціативна інформація сприймається кожним суб’єктом сугубо індивідуально, що обумовлено як природженими психофізіологічними механізмами людини, так і її здібністю до естетичного сприймання, яка формується і розвивається у процесі соціальної діяльності. Це повною мірою стосується як сприймання музики слухачем, так і професійним музикантом, проте критерії сприймання ними музики зовсім різні. Слухач, сприймаючи музику, підпадає під вплив її художніх образів, внаслідок чого у нього зароджуються певні почуття та емоції, формуються уявлення. Він, слухач, є об’єктом, на який спрямовано музично-комунікативний акт. Виконавець же сприймає музику як плід особистого відтворення і є суб’єктом музично-комунікативного акту. М.Г.Барановський писав з цього приводу: “... виступаючи немов би від імені композитора, виконавець, з одного боку, ділить з ним функцію відправника, з іншого боку, сам є одержувачем і в цьому смислі ділить цю функцію із слухачем”10, 91.

Але якщо слухач сприймає музику як певний художній образ, то виконавець чує і технологічні характеристики відтворення як об’єкт для аналітичної діяльності. Учасники музично-комунікативного акту, як відомо, уявляють і переживають кожний музичний момент хвилиною раніше його народження, у той час як слухачі сприймають лише готову інформацію з деяким запізненням від моменту відтворення. Переживання музики слухачами – це результат і кінцева мета її емоційного сприймання, у той час як переживання музики виконавцями є одним з найважливіших факторів її художнього виконання.

Отже виконавці,, на відміну від слухачів, являють музику процесуально до появи звучання, наперед формують і переживають кожну музичну миттєвість. У них відбувається немов би подвійне сприймання музики – сприймання процесуально передуюче звучання (відтворююче сприймання), і безпосереднє сприймання реального звучання. Сугубо чуттєво-емоційне відтворююче сприймання і аналітичне сприймання реального звучання, між якими знаходиться процес відтворення, складають єдине ціле – виконавське сприймання музики.

Виконавське сприймання музики, яке вимагає не тільки повного виявлення чуттєво-емоційних та аналітично-інтелектуальних потенцій особистості, але і максимальної активізації уявлення і асоціативного мислення, здійснює великий вплив на художню якість і технологію гри. Залежність відтворення від сприймання неодноразово підкреслювали відомі виконавці, музиканти-педагоги. Ця залежність дуже відчутна, оскільки сприймання музики як художньо-образної і технічної інформації визначає подальший напрямок її відтворення стосовно техніки гри, використання засобів музичної виразності, логіки викладення музичної думки у часі, втілення інтерпретаційного задуму.

Отже є всі підстави розглядати сприймання музики як один з найважливіших компонентів професійних музичних здібностей. Воно характеризується глибиною пізнання художнього змісту, музичної форми, стилістичних характеристик твору, відчуття і переживання художньої образності, логіки викладання музичної думки, активністю сенсорно-перцептивної системи у сприйманні музики, усіх її елементів і виражальних засобів. Одним із домінуючих показників ефективності сприймання є рівень аналізу поступаючої музичної інформації. Саме цілеспрямована і глибока інтелектуально-аналітична діяльність забезпечує усвідомлене сприймання і виконання музичного твору як цілісного утворення, логічно організованого процесу.

Диференціація музичного сприймання у відповідності з особливостями його виявлення і синтез окремих ознак, властивостей і характеристик за спорідненістю різних функціональних виявів дозволяє визначити основні напрями, обсяг і структуру “пізнавально-слухової діяльності”. Отже, головними складовими елементами сприймання музики професійного музиканта є: сенсорно-перцептивне сприймання, інтелектуально-аналітичне сприймання і художньо-образне сприймання. Усі властивості і характеристики професійного сприймання музики всебічно виявляються як у процесі слухання, так і під час безпосереднього виконання музичних творів. Рушійною силою сприймання є чуттєва і розумова реакція центрів головного мозку на реальне звучання – музичну інформацію на рівні емоційного освоєння художньої образності, художнього змісту і способів його передачі, технології відтворення музичного твору.

Сенсорно-перцептивне сприймання спрямоване на конкретні музичні сигнали² і передбачає чуттєве пізнання музичної мови в усій різноманітності її складових елементів: ритму, гармонії, ладу, темпу, динаміки, тембру, фактури, особливостей інтонування і технологічних характеристик виконання. Це сприймання дозволяє пізнати музичний твір на рівні малих складових елементів, конкретних виражальних засобів і техніко-виконавських процесів.

Інтелектуально-аналітичне сприймання є критерієм і основним засобом розумового пізнання музичного твору. Пізнанню передусім підлягають:

1. Музичний твір як логіко-конструктивне утворення, побудований за установленими законами і правилами викладу художнього змісту; складові елементи музичної форми у функціональному взаємозв’язку і взаємодії у межах конструктивної цілісності.

2. Музична мова, яка у кожному окремому творі виглядає специфічною семіотичною системою, що організує звукову субстанцію. Її специфічність обумовлюється конкретними завданнями щодо передачі певного художнього змісту, характером музичної образності.

3. Засоби музичної виразності, що характеризують особливості кожного звука, звучання окремих тем, мелодичних ліній і логіко-структурних побудов, усієї музичної тканини у вимірах і характеристиках (ритм, гармонія, лад, фактура, темп, тембр тощо), обумовлених логікою викладу художньо-образного змісту.

Художньо-образне сприймання – це процес, за допомогою якого індивід відчуває художній вплив музики, пізнає характеристики художньої образності твору, визначає своє почуттєво-емоційне ставлення до нього. Художньо-образне сприймання не існує, зрозуміло, самостійно як певна відокремлена пізнавальна дія, а є органічною частиною складної психічної діяльності і тісно зв’язане з іншими елементами сприймання і ґрунтується на освоєнні різноманітних властивостей і виражальних характеристик музики. Адже художній вплив музичного твору здійснюється за допомогою не якихось засобів збудження чи навіювання, а конкретних музичних подразників: інтонаційної системи, засобів музичної виразності, особливостей формоутворення і взаємодії окремих виражальних і конструктивних елементів твору тощо. Саме ці подразники, організовані талантом композитора для вираження певної музичної думки, сукупно створюють художню цілісність.