Післямова

Підсумовуючи викладене в даній книзі, передусім необхідно виокремити вузлові питання, що найповніше характеризують професійну музичну освіту як раціонально організовану систему, багатогранну, багаторівневу і надзвичайно складну навчально-пізнавальну діяльність у сфері матеріального і духовного, свідомого і підсвідомого, об’єктивного і суб’єктивного сприймання явищ музичного мистецтва.

1. Професійна музична освіта фактично виникла одночасно з входженням музики в суспільне життя людей як специфічний вид пізнавання і відображення реальної дійсності у відповідності з особливостями усвідомлення навколишнього світу, як невід’ємної складової частини “естетизації” людського буття у зв’язку з поезією і танцями. Важливу роль у становленні освіти відіграло розуміння великого впливу музики на духовно-емоційний стан людини, а звідси і її значення в життєдіяльності держави і вихованні громадян.

2. Перші теоретичні міркування стосовно значення і сутності музичної освіти зустрічаються в контексті філософських праць древніх мислителів, зокрема піфагорійців, Платона, Аристотеля, Діогена Вавілонського,Філодея, Секта Емпірика, представників давно християнської філософії в особі апологетів Тартуліана, Лактація, Климента Олександрійського, Арнобія. Середньовічні теоретики музики Августін, БоеційЮ, Регіноо із Плюма, Гвідо із Ареццо, Авреліан із Реоме та інші передусім розглядали музику як науку, ставлячи знання вище практичних умінь і навичок.

Музична освіта ще з ранньої доби була покликана забезпечити успішне виконання музикою своїх соціальних функцій. Це особливо яскраво виявляється у період, коли музика стає органічним елементом богослужіння: музична школа отримує богословський характер і готує виконавців для проведення релігійних обрядів. З метою поліпшення якості освіти реформується нотація, опрацьовуються нові теорії музичного виховання, створюються європейські центри навчання музичному мистецтву.

Поділення музики на церковну і світську сприяло бурхливому розвитку останньої, появі альтернативних видів і форм музичного виконавства. Потужний поштовх розвитку музичного мистецтва дала епоха Відродження. З’являються нові, крупні форми і жанри, формуються самостійні виконавські стилі: музичне мистецтво виходить на якісно вищий рівень відтворення художніх ідей і техніко-виконавської майстерності. Наступний інтенсивний і екстенсивний розвиток музичного мистецтва, поява нових творчих напрямів і течій, зокрема Бароко, Класицизму і Романтизму, збагачення жанрово-стильових ознак і художньо-виражальних характеристик музики, значне ускладнення музичної мови та орієнтування на віртуозне виконавство висунули нові вимоги до особистості музиканта і обумовили появу системи професійної музичної освіти.

Становлення і розвиток професійної музичної освіти в Україні відбувалися під безпосереднім впливом історико-політичних і соціально-культурних факторів і, наслідуючи певні загальноєвропейські зразки, мали характерні ознаки унікального явища. У даний час в Україні діє розгалужена система професійної музичної освіти – від початкового навчання до вищої школи, – що охоплює усі регіони країни.

2. Професійна музична освіта – це сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних індивіду для продуктивної, високоякісної музичної діяльності, сформованих у процесі цілеспрямованого розвитку його музично-творчих потенцій. Її характерними рисами є трудомісткість і довго тривалість, тісний зв’язок поступового музичного розвитку, формування художньої свідомості і музично-творчих якостей із загальним фізіологічним і розумовим розвитком, духовним становленням особистості.

Основною метою професійної музичної освіти є підготовка всебічно розвиненого фахівця, спроможного здійснювати музичну діяльність на високому науково-інтелектуальному, технологічному і художньо-творчому рівнях. Завдання освіти передбачають: всебічний розвиток музичних здібностей; формування науково-теоретичних і методичних знань; освоєння технології музичної діяльності; виховання інтерпретаторських і продуктивно-творчих якостей. Відповідно зміст освіти включає такі компоненти: формування професійних музичних здібностей; вивчення музично-теоретичних, психолого-педагогічних і методичних дисциплін; освоєння основних операцій виконавської діяльності; вивчення практичних фахових дисциплін.

Професійна музична освіта – це структурне утворення, що має велику кількість складових частин, пов’язаних в єдине ціле і об’єднаних спільною функцією. Наявність суб’єкта навчання (учень, студент), об’єкта пізнання і опанування (основи теорії, методики, практичної музичної діяльності), закономірностей навчально-пізнавальної діяльності (закони, правила, принципи, методи) та її результатів (знання, уміння і навички, музично-творчі якості) дають підстави розглядати це структурне утворення як самодостатню навчальну систему.

Закони професійної музичної освіти відображають закони музичної діяльності, власне музики як такої, основними з яких є: закон художності музичних творів; закон самопізнання музики; закон відповідності інтелектуальних і образно-емоційних засад сприймання і виконання музики; закон єдності художнього змісту і музичної форми; закон єдності технології та художніх аспектів виконавства; закон єдності у виконавстві об’єктивного і суб’єктивного; закон взаємозв’язку засобів музичної виразності.

Основними принципами навчання музичній діяльності є: принцип відповідності змісту і методів навчання завданням підготовки висококваліфікованих фахівців; принцип науковості, органічного зв’язку навчання з музичною наукою; принцип художньо-виховного характеру навчання; принцип поетапно-прогресивного навчання; принцип індивідуалізації процесу навчання; принцип проблемно-творчого характеру навчання; принцип взаємозв’язку теоретичного і практичного навчання; принцип єдності техніко-виконавського і художньо-творчого розвитку.

Важливе місце у навчальному процесі займають методи навчання музичній діяльності, зокрема методи, за допомогою яких опановуються основи і операції музично-виконавської діяльності. Основними з них є: методи пізнання від загального до конкретного; метод вибіркового вивчення нотного тексту; метод зміни виконавських характеристик; метод багаторазового повторення; метод техніко-компенсаційний; метод відповідності засобів музичної виразності; метод художнього орієнтування.

3. Музичні здібності – це основний чинник, що визначає спроможність індивіда успішно навчатися музичному мистецтву, доцільність вибору музики як фаху. Первісно вони є характерними анатомо-фізіологічними властивостями, які у процесі адаптації та цілеспрямованого розвитку у сфері засобів музичного мистецтва (навчання музики, музично-виконавська практика) отримують специфічні якості здібностей музичних, а високий рівень їх розвитку дозволяє йому, індивіду, всебічно і продуктивно реалізувати себе в галузі професійної музичної діяльності. Основними компонентами (напрями виявлення) професійних музичних здібностей є: сприймання музики, музичне мислення, пізнавально-репродуктивна і продуктивно-творча діяльність.

Кожний з компонентів здібностей має складну структуру, власні складові елементи, що розкривають сутність кожного з них і сукупно складають багатофункціональну систему всебічного виявлення особистості у музичному мистецтві на рівні відповідних професійних вимог.

4. Пізнання основ та освоєння операцій музично-виконавської діяльності – це основний шлях професійної підготовки музиканта.

Якість виконання музичних творів не існує як самостійна величина чи характеристика і виявляється, передусім у глибокому і всебічному розкритті ідейно-художнього змісту, художнього потенціалу твору. У зв’язку з цим вивчення сутності виконавської діяльності, шляхів освоєння і реалізації конкретних виконавських операцій, досягнення високого рівня звучання можливе лише в контексті усвідомлення твору як певної художньої цінності та засобів її реалізації.

Музика володіє природною самоцінністю – сутнісно-іманентною властивістю, яка найповніше виявляє головну природну субстанцію музики як такої, основні ознаки її художності. Художні засади музичного мистецтва являють собою раціональну сукупність таких властивостей, логіко-структурних і виражальних елементів, за допомогою яких музика функціонує як суспільна свідомість, спосіб мислення, засіб пізнання і відображення дійсності, як художня форма і художній зміст, художній процес і художній образ, пробуджуючи у слухачів (і виконавців) образні уявлення і творчу уяву, глибокі почуття та емоції.

5. музичне мистецтво виконує виховну функцію лише засобами музики і в процесі музичної, у даному випадку – музично-виконавської діяльності. Щоб музика стала суб’єктом пізнання і могла здійснювати на учня певний розвиваючий вплив, вона повинна зазвучати, тобто, бути виконаною. Тому на початковому етапі навчання перевага віддається формуванню елементарних виконавських умінь і навичок, з якого і починається освоєння правил і операцій музично-виконавської діяльності.

Формування виконавської техніки – процес складний і тривалий. Він починається з першого уроку і поступово ускладнюється і поглиблюючись, отримуючи нові завдання з переходом учнів з одного класу до наступного, з однієї ланки музичної освіти до іншої, проходить шлях від елементарних технічних вправ до художньої техніки.

6. Вивчення музичних творів – це основний вид, зміст, форма і засіб навчання музичному мистецтву, професійної підготовки музиканта. У процесі роботи над музичним твором в учнів і студентів формуються спеціальні знання, розвиваються музичні здібності, музичне мислення, виховуються художні асоціації, уявлення і уява, почуття та емоції, художньо-творчі якості, удосконалюється виконавська техніка.

Досконале вивчення музичного твору можливе, з одного боку, за умови глибокого осягнення і усвідомлення його як художньої цілісності, що складається з чисельних різнорівневих елементів і функціонує як єдиний “організм” за допомогою логіки конструктивних, технологічних і художньо-виражальних взаємозв’язків між ними. А з іншого боку – шляхом усвідомлення логіко-конструктивної і художньо-виражальної сутності кожного елемента як складової частини цієї цілісності. Головними системоутворюючими елементами роботи над музичним твором є: попереднє ознайомлення з твором; сенсорно-тактильне освоєння нотного тексту; логіко-структурне освоєння твору; художньо-образне освоєння твору.

7. Професійна підготовка в навчальному музично-виконавському колективі має свої характерні особливості, детерміновані характерними умовами сумісної навчально-пізнавальної діяльності і виконавської діяльності. Успішне навчання учнів і студентів у хорі, оркестрі чи ансамблі можливе за умови глибокого освоєння ними музично-психологічних, технологічних і творчих засад колективного виконавства. Регулює і спрямовує функціональну діяльність кожного окремого виконавця і колективу в цілому система внутрішніх взаємозв’язків і взаємовідносин – “музична взаємодія”. Вона є основним чинником і рушійною силою досягнення виконавського (хорового, оркестрового) ансамблю – психологічної, технологічної та художньо-творчої узгодженості колективного виконавства.

Виконавський ансамбль складається з двох взаємозв’язаних блоків – технології та художніх аспектів виконавства. Блок технології виконавства включає такі елементи: темпо-ритмічний ансамбль; динамічний ансамбль; гармонічний ансамбль; тембровий ансамбль; функціональний ансамбль і технічний ансамбль. Блок художніх аспектів виконавства передбачає адекватне розуміння і художньо-образне освоєння твору, особливостей його інтерпретації, а також почуттєво-емоційне співпереживання виконавцями музики.

Мабуть кожний автор, закінчивши наукову працю чи творчу працю, відчуває зрозуміле полегшення і певне незадоволення: не все вдалося охопити. Зробити так як передбачалося, досягти бажаної глибини і переконливості тощо. Про це писали і автор “Записок педагога” Г.Г.Нейгауз, і композитор А.Шнітке, і багато інших. Не є винятком і автори даної книги, які добре розуміють її “проблемні” місця та обставини, які можуть детермінувати певні запитання щодо висвітлення тих чи інших розділів і тем. Так, “подорож в історію” становлення і розвитку професійної музичної освіти має дещо оглядовий характер і лише схематично визначає логіку, історико-соціальні та культурні обумовленості даного процесу. Причиною цьому є великий обсяг матеріалу з проблеми, який не може отримати достатньо повного висвітлення в тематичній структурі даної книги.

Розуміємо, що надзвичайно цікава і мало вивчена проблема професійних музичних здібностей вимагає значно більшої уваги. У контексті даної книги автори мали змогу лише стисло обґрунтувати свої погляди та визначити сутність і структуру цих здібностей.

Опрацювання професійної музичної освіти як системи, а також її законів, принципів і методів навчання переважно ґрунтується на традиційних поглядах і підходах. Залишилися поза увагою ідеї деяких вітчизняних і зарубіжних авторів, що претендують на пріоритет у створенні найсучасніших педагогічних технологій, чи оригінального змісту окремих навчальних дисциплін. На нашу думку, переважна більшість “нових” підходів і тлумачень не є такими, і фактично не відкривають дійсно нових напрямів освіти і формування фахівців (наприклад, питання гуманізації, наукової організації навчання, інформатики, використання комп’ютерної техніки, чи інтенсифікації навчання музично-виконавській діяльності шляхом акцентованого використання сучасних технічних засобів тощо), і віддзеркалюють об’єктивний процес розвитку педагогічної науки, удосконалення змісту, форм і методів навчання. У той же час заперечення окремими дослідниками попередніх педагогічних досягнень, у тому числі і в галузі музичного мистецтва, створення оригінальних, “сенсаційних” методик – це більше з розділу псевдонауки, ніж дійсно науковий підхід до проблеми. “Школу” формує багатолітня педагогічна практика, яка, відчуваючи постійний вплив з боку соціума, педагогічної науки, науково-технічного прогресу тощо, розвивається поступово, прискіпливо перевіряючи часом усі науково-методичні і практичні новації.

Однією з актуальних проблем музичної науки є вивчення стану розвитку сучасної академічної музики, зокрема, особливостей формування нових художніх парадигм, авангардних способів музичного мислення і вираження, неортодоксальних жанрових характеристик, стилістики, виконавської манери тощо. У даній книзі – науково-методичному посібнику за своїм призначенням, – такі загальному зичні проблеми, зрозуміло, не розглядаються. Проте освоєння студентами сучасних музичних технологій та їх теоретичних основ безумовно має бути в центрі уваги професійної освіти і відображатися в змісті переважної більшості спеціальних дисциплін. На жаль, автори не мали змоги належним чином спрямувати навчальний процес у даному напрямку. Причиною цьому є не стільки орієнтація на на анемічну школу, скільки існуючі об’єктивні чинники взаємодії практики, науки і системи навчання музичному мистецтву.

Справа в тому, що музична наука має свою характерну особливість. “На відміну від теоретичної фізики, хімії чи математики вона фактично не робить нових відкриттів, не веде за собою практику, а переважно вивчає, осмислює, узагальнює, “класифікує” її досягнення, удосконалює методологічний апарат, розширює і поглиблює теоретичні і історичні знання. Нікому з музикознавців ще не поталанило передбачити появу нового напрямку розвитку музичного мислення і музичної мови, виникнення нових жанрів чи виконавських стилів. Таке становище є об’єктивно закономірним, оскільки музика – це творче явище і рухати її вперед можуть лише досягнення творчі, в не наукові.

Освоєння творчості сучасних композиторів, усіх новацій, які породжує творча практика, вимагає плідної роботи науковців. Ця робота не може дати негайних результатів і потребує значного часу. У свою чергу, нові теоретичні знання і сформовані на їх підставі положення тривалий час оформляються як навчальний матеріал, адаптуються до вимог конкретних навчальних закладів і доходять до учнів та студентів із значним запізненням. Зрозуміло, що між реальним музично-творчим життям і змістом навчання створюється відчутний розрив, внаслідок чого нові художні ідеї і досягнення вивчаються тоді, коли вони уже не є такими. Таким чином здійснюється підготовка фахівців “вчорашнього дня”, які не спроможні активно включитися в сучасний художньо-творчий процес.

Вивчення історії і теорії музики, життєвого і творчого шляху знаменитих композиторів, особливостей художнього мислення, музичної мови, жанрів, стилістичних характеристик, естетики творчості представників бароко, класицизму, романтизму, чи різних авангардистських течій (втім останні вивчаються у такому обсязі, що дозволяє одержати про них лише загальні уявлення) є, зрозуміло, міцним підґрунтям у формуванні професійного музиканта. Але динамізм сьогодення, що виявляється в тенденціях постійного оновлення “ідеології творчості, активного пошуку нових форм і засобів відтворення образів навколишнього світу, світоглядних позицій і станів людської душі, у відродженні історичної спадщини та інтеграції її із сучасністю, вимагає якісного нового навчання, зокрема, фундаментальної підготовки до творчої діяльності в умовах сучасної світової музичної практики. Крім того, необхідно мати на увазі, що теоретичне навчання, епізодичне слухання музики не можуть забезпечити глибокої і всебічної підготовки музиканта без тісного, науково обґрунтованого взаємозв’язку з практичним навчанням, навчальною творчою діяльністю.

Організувати навчання на рівні сучасних вимог з використанням найновіших знань і передових технологій не завжди вдається навіть з технічних дисциплін, у галузі яких наука займає провідне становище. У музичному професійному навчанні роль лідера часто виконують індивідуально-практичні заняття у класах спеціального інструменту, вокалу, диригування, читання партитур, інструментовки, аранжировки, оркестру, хору, ансамблю тощо. Домінуючим фактором у цій справі є репертуар – музичні твори, написані сучасною (чи нетрадиційною) музичною мовою. Провідна роль практичних занять обумовлюється безпосередньою участю студентів у виконанні і сприйманні музики. Як писав О.В.Михайлов, аби дещо зрозуміти в музиці, необхідно невтомно і старанно слухати її, і щоб вона завжди була поряд з нами, щоб її звучання з’являлося в нашій пам’яті, і ми в кінцевому підсумку знаходилися всередині масової музики.

Виконання і сприймання музичних творів на практичних заняттях (відповідно на академічних концертах, екзаменах, під час виконавської практики) безумовно дозволяють “дещо зрозуміти в музиці”, у тому числі і в музиці найновіших творчих спрямувань. Проте така форма навчання має значні недоліки. По-перше, не всі викладачі індивідуальних і практичних дисциплін визнають за необхідне відходити від класичного, “традиційного” для навчальних закладів репертуару, справедливо вважаючи, що саме класичні твори найефективніше сприяють формуванню музиканта. По-друге, більшість викладачів не можуть належним чином працювати з “нетрадиційним” репертуаром, оскільки у свій час навчалися у відповідності з діючими стереотипами і не мають відповідної теоретичної і практичної підготовки. По-третє, залучення студентів до опрацювання “нетрадиційного репертуару має спонтанний характер. Йому непритаманні риси цілеспрямованості, послідовності, всебічності в охопленні різних стилістичних напрямів, тобто, риси науково обґрунтованого, доцільно організованого навчання.

Отже, сучасні індивідуальні і практичні заняття не можуть бути панацеєю у вирішенні проблеми актуалізації музичної освіти. Який же вихід з даного становища? Не можна сподіватися одержати однозначну відповідь на це запитання у формі завершеної настанови чи тези, яка була б цілком очевидною, переконливою, і яку апріорі залишилося б визнати досконалою і єдино правильною. Проте не викликає сумніву, що цю відповідь можна знайти лише в контексті вирішення основоположних проблем професійного навчання і, насамперед, поглибленого вивчення його музичною наукою. Музична педагогіка в цілому, теорія навчання і виховання музиканта (не змішувати з музичним вихованням особистості) мають стати рівноцінними складовими частинами музикознавства, важливою галуззю науково-дослідницької діяльності. Глибоке усвідомлення цього дозволить привернути увагу теоретиків і методистів музичного мистецтва до змісту навчання, усіх видів, форм і методики теоретичної і практичної підготовки, художньо-творчого виховання студентів.

Тільки глибокі і систематичні наукові дослідження дозволять правильно визначити методологію формування фахівців, оптимально удосконалювати зміст окремих дисциплін, методику викладання і навчання, наблизити навчальний процес до музично-творчої практики та реального стану розвитку музичного мистецтва”87, 81-83.