Передмова

У педагогічній науці важко знайти проблему, яка виділялася б такою неоднозначністю, багатовекторністю досліджень і неадекватністю суджень і тлумачень, як проблема професійної музичної освіти. Причиною цьому є, зрозуміло, сама музика: наявність значної кількості видів і форм її буття і побутування, поліфункціональність, багатовекторність стосовно складності і якості музичної діяльності та її продукту, що зумовили існування різних видів і форм музичної освіти (навчання музики), неадекватних вимог щодо рівнів і критеріїв “науковості” навчання і практичної підготовки.

Дослідники давно робили спроби визначити сутність і зміст освіти в галузі музичного мистецтва з урахуванням різних видів (релігійне, світське, народне) і форм (професійне, аматорське) його функціонування в суспільстві, конкретних напрямів, спеціальностей та кваліфікацій у розділі академічної фахової підготовки. У дослідницькій роботі брали участь представники різних наук, зокрема філософи, психологи, педагоги, музикознавці, музиканти-практики і викладачі музичних дисциплін. Концептуальні погляди, методологічні принципи, окремі точки зору і міркування висвітлені в ґрунтовних наукових працях, у спеціальних галузевих виданнях і багато чисельних методичних роботах.

Аналіз теоретичної і методичної літератури, як і довголітня педагогічна практика, свідчить про надзвичайну складність процесу навчання музичному мистецтву. Ця складність зумовлюється передусім необхідністю використання різноманітних знань із багатьох суміжних наук, а також особливостями музичного виховання особистості, формування музиканта, спроможного всебічно реалізувати себе у даному виді людської діяльності на належному фаховому рівні. По-перше, визначальним фактором, детермінантою ефективності даного процесу є цілеспрямований розвиток у суб’єкта навчання спеціальних, тобто музичних здібностей, які включають складні системи і комплекси психічної і рухово-моторної діяльності. Такий розвиток здійснюється протягом багаторічного навчання в умовах поступового переходу учня з однієї вікової категорії в іншу, зміни його світосприймання, інтенсивності і глибини розумової діяльності, фізіологічних характеристик організму тощо.

По-друге, формування музичних якостей і музичного мислення відбувається одночасно і в тісному зв’язку з становленням духовних засад особистості і має сугубо індивідуальний характер, що виключає можливості застосування серійних. Однотипових, загальних для усіх методів і прийомів навчання і виховання.

По-третє, велика кількість музичних спеціальностей і кваліфікацій вимагає такої ж кількості моделювань навчального процесу, відповідного спрямування змісту окремих спеціальних дисциплін. Специфічність музичної діяльності музиканта-інструменталіста, співака, диригента, композитора чи теоретика (враховуємо значну кількість спеціальностей з кожного напряму) не дозволяє уніфікувати зміст навчання, види і форми навчально-пізнавальної діяльності та методику формування виконавських (продуктивних) умінь і навичок.

Дані, безумовно об’єктивні обставини не лише надають певних характерних рис і ознак казуальності процесу навчання з кожної окремої спеціальності, але й спричиняють його відокремленість від змісту і методології навчання з інших спеціальностей, впливають на інтенсивність та ефективність науково-інформативного зв’язку між ними, обміну педагогічним досвідом.

У даній книзі професійна музична освіта розглядається як цілісне утворення, логічно організована система, що функціонує у відповідності з певними законами, правилами і принципами навчання і виховання. Стрижневим елементом системи є формування умінь і навичок музично-виконавської діяльності, яка забезпечує реальне буття музики як такої і є основним способом і засобом виявлення особистості в музичному мистецтві.

У першій частині книги висвітлюються теоретичні засади професійної музичної освіти, яка започатковувалася у далекі часи античних цивілізацій і формувалася в контексті історичного розвитку суспільства, науки і культури, в умовах посиленої ролі музики в усіх сферах людського буття. Простежуються шляхи становлення в Європі наукової думки щодо сутності музики та її функцій в суспільстві, розглядаються особливості її практичного функціонування і розвитку в різні історичні періоди, які, у підсумку, і визначили основні види, форми і напрями навчання музичному мистецтву.

Сучасна професійна музична освіта розглядається як самодостатня навчальна система, що забезпечує вирішення основних завдань освіти, успішне освоєння учнями і студентами змісту навчання. Вона здійснюється у відповідності із законами музичного мистецтва, спираючись на загально педагогічні принципи навчання, які у даних умовах отримують специфічні риси, а також на принципи, що є характерними лише для музичного навчання і виховання.

Освоєння змісту навчання, формування теоретичних знань, практичних умінь і навичок музичної діяльності, всебічний музичний розвиток учнів і студентів здійснюється за допомогою методів, що відображають особливості, органічні способи і прийоми навчання музичному мистецтву.

У другій частині книги розглядаються питання музичних здібностей, які є визначальним фактором у виборі професії музиканта, у досягненні необхідної ефективності фахового навчання. Спираючись на багаточисельні дослідження, думки і судження відомих психологів, автори створюють оригінальну модель професійних музичних здібностей, які ґрунтуються на анатомо- і психофізіологічних властивостях індивіда і виявляються в сприйманні музики, музичному мисленні, пізнавально-репродуктивній та продуктивно-творчій діяльності.

Третя, найбільша за обсягом частина праці присвячена проблемам пізнання основ та операцій музично-виконавської діяльності. Розглядаються зокрема, такі питання: художні основи музичного виконавства художні основи музичного виконавства, що обумовлюються художньою цінністю твору та якістю його виконання; особливості формування виконавської техніки в початковій, середній і вищій ланках музичної освіти; методологія вивчення музичного твору, яка виявляється у попередньому ознайомленні з ним, сенсорно-тактильному освоєнні нотного тексту, логіко-структурному, музично-виражальному і художньо-образному освоєнні твору; технологічні і творчі засади колективного музичного виконавства.

Опрацьовуючи методологічні, науково-теоретичні засади та навчально-методичні настанови, автори широко використовують досягнення музичної науки, музичної педагогіки і практики, викладені в наукових працях, підручниках, навчальних посібниках і навчально-методичній літературі. Більшість питань висвітлюється з позицій особистого бачення авторів, що зумовило необхідність теоретичного обґрунтування і пояснення цих позицій, а також науково-дослідницький характер викладу матеріалу.