2. Які види конкуруючих сил діють на світовому ринку?

До ключових факторів (показників), що відображає операційну ефективність конкурентоспроможності на макрорівні, можна віднести: ü Виробництво продукції (ВВП) на душу населення; ü Продуктивність праці (ВВП на одного зайнятого); ü Питома оплата праці; ü Капіталоємність продукції; ü Транспортоємність (вантажообіг транспорту на одиницю ВВП); ü Експортна орієнтація економіки країни (обсяг експорту до ВВП); ü Імпортна залежність (обсяг імпорту до ВВП); ü Рівень інфляції в країні в порівнянні з основними країнами-конкурентами; ü Рівень безробіття в країні в порівнянні з основними країнами-конкурентами.

Критеріями оцінки конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку слід вважати фактори, які визначають його кон'юнктуру: • наявність споживача даного виду продукції; • кількість конкурентів, які випускають аналогічну продукцію; • обсяги виробництва й реалізації продукції підприємств-конкурентів у цілому й у сфері діяльності українського підприємства; • важливість для конкурентів «панування» на тому сегменті ринку, який опанований чи планується до «завоювання» вітчизняним підприємством; • основні напрямки конкурентної боротьби на зовнішньому ринку; • оцінка стратегічної діяльності конкурентів (контроль за каналами збуту та діяльністю підприємств-постачальпиків з мстою зниження рівня витрат); • політика горизонтальної інтеграції (з метою виявлення можливостей проведення контролю та управління станом сектору певної галузі); • розмаїття методів конкуренції (ціни, якість, технологічний рівень, дизайн продукції, сервісні послуги, імідж підприємства, товарний знак тощо); • стабільність попиту на продукцію, яку має підприємство на кожному сегменті ринку. У сучасних умовах на світовому ринку на зміну ціновій конкуренції прийшла нецінова, тобто конкуренція технічного та якісного рівня продукції. У конкурентній боротьбі за ринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі ціни, а той, хто пропонує вищу якість, оскільки продукція з кращою якістю значно ефективніша у використанні. Однак при цьому роль ціни не зменшується, вона завжди була й буде виступати найвпливовішим критерієм максимізації прибутку.

3.В чому проявляються національні конкурентні переваги?

1. Розроблено системні критерії державних пріоритетів забезпечення високої конкурентоздатності національної економіки:

а) за якісними показниками

- значимість для формування соціально орієнтованої економіки;

- інституціоналізація розвитку академічно-освітнього середовища;

- ступінь інтелектуалізації експорту за параметрами світового ринку;

б) за часовими показниками:

- ступінь терміновості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

- ступінь практичної важливості (поточні, средньоважливі, відстрочені).

2. Обґрунтовано пріоритетні напрямки розподілу інвестицій для створення національних конкурентних переваг України:

- галузі відтворення знань та інтелекту;

- індустріальні галузі національного конкурентоздатного виробництва: ракето- і літакобудування, танкобудування, суднобудування, виробництво турбін та генераторів, екологічно чистих продуктів харчування на основі впровадження досягнень мікробіології, генетики та ін.

3. Розкрито полієдиний і одночасний зміст інтелектуального капіталу як фактора національних конкурентних переваг: нематеріальний товар чи продукт (знання, культура, мережі, довіра); фактор виробництва (знанняємна сировина – винахід, ноу-хау, high-tech, high-hume); частка нового технологічного товару; інвестиційний ресурс.

Виявлено й описано найважливіші характеристики інтелектуального капіталу: невідчужденність від джерела породження; самозворотність через ефект накопичувального бумеранга; безмежна корисність; подвійний ефект виробництва та інформованості; необмежений ресурс; самонакопичуваність (якісний самоприріст); фактор мультиінвестиційного ефекту та ін.

4. Запропоновано розмежування конкурентоздатної (комерційної) і неконкурентоспроможної (цивілізаційної) частин інтелектуального капіталу. Доведено необхідність добору і розподілу інтелектуального капіталу за допомогою державних заходів у відповідності з визначенням рівнів інтелектуального капіталу на основі поділу конкурентоздатності на внутрішньонаціональну й зовнішньонаціональну.

5. На основі розробленої блок-схеми створення національних конкурентних переваг обґрунтовано алгоритм соціально-економічної поведінки транзитивного суспільства з метою нарощування й реалізації національних інновацій (конкурентних переваг) на світовому ринку товарів та послуг за напрямком інвестиційно-інтелектуально-іноваційному розвитку (”Три-І”): інвестиції + інтелектуальна діяльність = інновації, ідеї.

6. Уведено в науковий обіг категорію «інтелектуальна конкурентоздатність», що відображує взаємозумовлену сукупність соціально-економічних відносин науково-освітньої, виробничої і законодавчої сфер, котрі утворюють умови для генерування нових знань та ідей, забезпечують ресурсну базу для їхньої реалізації, санкціонування (правове регулювання) інтелектуальної власності як наявного ресурсу.

7. Чотирьох стадійна модель міжнародної конкуренції М. Портера доповнена п’ятою стадією – інтелекту та знань, - як специфічною для сучасної міжнародної конкуренції, на котрій доступ до продуктивної інформації (наукової) і уміння генерувати нові ідеї виступають основними ресурсами розвитку та головними конкурентними перевагами країни.

8. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення положень про необхідність:

а) укладення угод між індивідом і державою щодо повернення в бюджет витрат на підготовку фахівця у випадку його міграції в іншу країну у вигляді виплати фіксованого відсотку із закордонного заробітку по фаху для відшкодування витрат держави у зв'язку із захистом національних інтересів (інтересів громадян, які знаходяться в країні). Підписання таких контрактів доцільно практикувати під час вступу у вищі навчальні державні заклади на бюджетне відділення або під час оформлення документів на виїзд із країни;

б) забезпечення правового захисту національних інтересів при іноземному інвестуванні наукових розробок через укладання чітко визначених угод.

3. Які основні характеристики економічного та політичного середовища в країні?

 Економічне середовище формування МЕВ. Економічні регулятори МЕВ      Оскільки міжнародні економічні відносини є підсистемою економічної системи, то логічно буде всі інші елементи цієї системи, що не відносяться до сфери МЕВ, звести до економічного середовища МЕВ.      До нього належать такі фактори:      1) переважаючі відносини власності в країні;      2) механізм організації національних господарств, тобто сукупність форм, в яких здійснюється конкретне регулювання повсякденного економічного процесу;      3) виробничі та зовнішньоекономічні традиції країни;      4) економічний потенціал країни. Причому враховується не тільки наявність ресурсів, а й можливість їх ефективного використання, оптимальність розвитку народногосподарських структур і експортних потенціалів;      5) якісний рівень і диверсифікація розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;      6) рівень розвитку засобів виробництва, техніки та технології, який характеризується:           - прискоренням темпів морального зносу обладнання та устаткування;           - технологічною диверсифікацією;           - сумісністю технологій;      7) міжнародна спеціалізація економічної діяльності країн;      8) рівень розвитку інфраструктури;      9) спорідненість економічних структур країн;      10) демографічна ситуація, яка характеризується загальним обсягом, структурою, перспективами росту населення окремих країн;      11) рівень споживання населення, який визначається доходами, цінами, заощадженнями, доступністю одержання кредитів.

 Політико-правове середовище. Особливості взаємодії політики і економіки в МЕВ      Політико-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування, як у плані їхнього розвитку. Міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин      До важливих політичних інтересів відносяться:      --володіння найновішою інформацією,      --найсучасніші технології,      --розвиток соціальної і культурної сфери,      --підняття загального престижу.      Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країни-це невелика імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів(страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів. Політичний ризик передбачає можливість: політичної змови і політичного перевороту, конфіскації майна, націоналізації об'єктів приватної власності.      Інституціональне забезпечення МЕВ -це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.      Сукупність політико-правових факторів, які впливають на функціонування та ефективність участі країни в цілому та окремих суб'єктів підприємницької діяльності в МПП, можна класифікувати за такими напрямами:      1) політико - правове середовище своєї країни;      2) політико-правове середовище країни-партнера;      3) законодавче регулювання, прийняте у світовому співтоваристві.      Політико-правове середовище своєї країни аналізується за наступною схемою:      а) аналіз законодавчих актів, які діють всередині країни, але опосередковано впливають на ефективність зовнішньоекономічних операцій;      б) зовнішня політика країни.      Політико-правове середовище зарубіжної країни детально аналізується з метою запобігання або зниження ризиків на зарубіжних ринках. Виділяють такі групи ризиків:      а) майнові, пов'язані з втратою власності;      б) функціональні, що виникають у результаті поточної діяльності фірми;      в) ризики переміщення, які виникають у зв'язку з переказом доходів через національні кордони.      Для оцінки рівня привабливості політико-правового середовища країни-партнера аналіз, аналогічний відповідному аналізу щодо своєї країни, доповнюється додатковими напрямами дослідження:      а) співвідношення політичних сил у країні;      б) характер і ступінь впливу державних інституцій на економічні процеси;      в) ступінь розвитку державного суверенітету;      г) міжнародні позиції країни в ООН та на світовій арені в цілому.      Третій напрям аналізу - міжнародне політико-правове середовище. Воно складається з таких елементів:      а) міжнародна політика - сукупність методів і засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів усіх суб'єктів міжнародних відносин. Відзначимо, що міжнародна політика має більший вплив на розвиток міжнародних економічних відносин, ніж внутрішня політика - на розвиток національної економіки, оскільки національна економічна система у більшості країн складалася протягом тривалого часу і набула ознак самодостатності. Тому раптова зміна внутрішньої економічної політики не може відразу помітно змінити напрям її розвитку. Світове господарство склалося пізніше і ще знаходиться на стадії формування, тому помітно реагує на зміни міжнародної політики. Крім того, міжнародні економічні відносини функціонують на більш відповідальному рівні дотримання правових і договірних норм, порушення яких мають значно помітніші і відчутніші наслідки;      б) міжнародні правові інституції - сукупність міжнародних правових органів: конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій:      - міжнародні конференції, конгреси, наради в основному виробляють норми в певних напрямах розвитку міжнародних відносин, скликаються рідко, інколи - періодично;      - міжнародні комітети та комісії - це постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах, а також підрозділи організацій;      - міжнародні організації - це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко визначених статутних засад, мають класифікацію (рівень створення, рід діяльності, рівні представництва).      Розрізняють міжнаціональні та наднаціональні органи регулювання міжнародних відносин. Міжнаціональні виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання. Наднаціональні - це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції і постанови яких мають виконуватись беззаперечно. Сукупність міжнародних інституцій складає управлінську систему, яка регулює міжнародні відносини.      в) міжнародні правові норми, які виробляються міжнародними інституціями і забезпечують регулювання міжнародних відносин на різних рівнях (норми міжнародного, приватного, цивільного та патентного права).

4. Які чинники впливають на політичне середовище міжнародного маркетингу?

Що стосується політичного середовища країни місцезнаходження фірми, то воно може обмежувати діяльність фірми на внутрішньому і зовнішніх ринках, або навпаки, політичне середовище може сприяти її зовнішньоекономічній діяльності. Так само політична ситуація в світі може бути як сприятливою, так і неприйнятною для здійснення фірмою діяльності в тій або іншій країні. У всіх випадках політичне середовище міжнародного маркетингу в кожній з країн, залежить від:

o політичної стабільності;

o участі в політичних блоках;

o наявності міждержавних угод;

o відносин країни місцезнаходження фірми з державами, в яких вона здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

5. Які основні групи факторів визначають економічне середовище міжнародного маркетингу?

У міжнародному маркетингу всі чинники, що впливають на маркетингове середовище, зазвичай умовно об'єднують в окремі групи чинників. До таких основних груп чинників належать:

o політичні;

o економічні;

o правові;

o соціально-культурні.

Крім зазначених основних груп чинників, що впливають на середовище міжнародного маркетингу, ще виокремлюють:

♦ науково-технічні чинники;

♦ демографічні чинники;

♦ природні чинники;

♦ географічні чинники.

Сукупність кожної з наведених груп чинників визначає відповідне їй середовище міжнародного маркетингу: економічне, політичне, правове, соціально-культурне та ін. Виокремивши основні групи чинників, слід в кожній з них провести систематизацію чинників і проаналізувати можливий вплив кожного з них на середовище міжнародного маркетингу як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Такий комплексний підхід дозволяє виокремити маркетингові можливості фірми на конкретному зарубіжному ринку і створює всі необхідні умови для успішної реалізації міжнародного маркетингу.