1. Зовнішнє середовище міжнародного маркетингу.

Зовнішнє середовище міжнародного маркетингу складніше, ніж у внутрішнього. Вона складається з трьох різних середовищ:

1)  Внутрішньо-національне середовище; аналізується конкурентне середовище (тип конкурентного ринку, конкретний склад конкурентів і їх стратегії); споживчий ринок; державна політика; загальноекономічна, політична і культурна ситуація.

2) міжнародне середовище; Міжнародне середовище маркетингу утворює система міжнародного розподілу праці, яка обумовлює спеціалізацію різних країн на виробництві тих або інших товарів, що враховує такі соціально-економічні ознаки, як рівень економічного розвитку, економічна структура, соціальна структура (розподіл населення по категоріях доходу), а також рівень економічної свободи (тобто незалежності економіки від держави), політична стабільність та ін. На підставі аналізу міжнародного середовища фірма, виходячи зі своїх власних особливостей і можливостей, визначає країну, на ринок якої вона має намір виходити, після чого потрібний аналіз внутрішньонаціонального середовища вже цієї країни.

3) Внутрішньо-національне середовище країни-контрагента.

Маркетингове середовище країни-контрагента, подібно до будь-якого маркетингового середовища, включає відомі 4 групи чинників - ті ж, що і середовище власної країни.

Крім того, при аналізі цього середовища має сенс виділити специфічні чинники, які можуть служити бар'єрами для проникнення на ринок цієї країни.

Основні групи таких чинників - це юридичні бар'єри і культурна специфіка. У свою чергу, юридичні бар'єри підрозділяються на тарифних і нетарифних. До перших відносяться мита і податки на імпорт або  торгівлю, до других - всілякі квоти і системи ліцензування, що дозволяють, забороняють або обмежуючий експорт або імпорт тієї або іншої продукції.

Чинники культурної специфіки складаються з двох груп: це особливості попиту, обумовлені місцевими традиціями, і особливості ділової поведінки. Другі у свою чергу підрозділяються на бар'єри, пов'язані з мовними відмінностями і з відмінностями в діловому менталітеті.

Проблема мовного бар'єру майже непереборна. У ідеалі людина, яка веде переговори, повинна володіти однаково вільно як своєю рідною мовою, так і мовою іншої країни (з представником якої ведуться переговори), і одночасно бути повністю компетентним в обговорюваному питанні. Таке поєднання якостей в одній людині зустрічається украй рідко.

3.Економічне та політико-правове середовище міжнародного маркетингу.

Економічне середовище. Плануючи вихід на зовнішні ринки необхідно вивчити економіку кожної країни. Ринкова привабливість країни визначається чотирма факторами:

1) господарською структурою, що визначає потреби в тих чи інших товарах і послугах, рівнем виробництва ВНП на душу населення, часткою експорту і т.п.

2) особливостями розподілу доходів серед основних груп населення;

3) темпами економічного росту національної економіки;

4) стабільністю курсу національної валюти.

За господарською структурою країни світу поділяються на чотири типи.

1) Країни з економікою типу натурального господарства. У рамках економіки типу натурального господарства більшість населення займається сільськогосподарським виробництвом. Велику частину виробництва вони споживають самі, а інше обмінюють на прості товари і послуги. У цих умовах для розвитку експорту відкривається не так багато можливостей. Серед країн з подібною системою господарювання можна назвати Бангладеш, Ефіопію і більшість країн Африки.

2) Країни-експортери сировини. Такі країни багаті одним чи декількома видами природних ресурсів, проте обділені в інших відносинах. Велику частину засобів вони одержують від експорту цих ресурсів.

Чилі – селітра і мідь, Заїр – кольорові метали, Саудівська Аравія, Кувейт, Оман, ОАЕ – нафта.

Подібні країни є гарними ринками для збуту гірничодобувного устаткування і т. д.

3) Нові індустріальні країни. У нових індустріальних країнах обробна промисловість створює значну частину валового національного продукту країни.

У міру розвитку обробної промисловості така країна усе більш покладається на імпорт текстильної сировини, сталі і виробів важкого машинобудування й усе менше – на імпорт готових текстильних виробів, паперових товарів і автомобілів.

4) Промислово розвинуті країни. Промислово розвинуті країни є основними експортерами промислових товарів. Вони торгують промисловими товарами між собою, а також вивозять ці товари в країни з іншими типами господарської структури в обмін на сировину і напівфабрикати. Великий розмах і розмаїтість виробничої діяльності роблять промислово розвинуті країни з їх значним середнім класом багатими ринками збуту для будь-яких товарів. Другим важливим індикатором стану економіки країни є рівень життя населення. Рівень життя характеризує середня кількість і якість товарів і послуг споживаних у країні. Один зі шляхів його виміру – визначення тривалості часу, необхідного середній працюючій людині в країні для того, щоб заробити на різні товари, такі як продукти харчування, одяг.

За характером розподілу доходу розрізняють країни: з дуже низьким доходом; з переважно низьким доходом; з дуже низьким і в той самий час з дуже високим доходом; з низьким, із середнім і з високим рівнем доходу; з переважно середнім рівнем доходу.

Валовий національний продукт (ВНП) означає загальну вартість товарів і послуг, створену в країні за рік. Загальний розмір і розмир ВНП на душу населення – найбільш часто використовувані індикатори добробуту країни, оскільки вони регулярно публікуються, прості для розрахунку і порівнянні з показниками інших країн.

Соціально-культурне середовище. Культура – це складне єдине ціле, що включає знання, мистецтво, мораль, віру, закони, звичаї і будь-які інші здібності і звички, набуті людиною як членом суспільства. До складу елементів культурного середовища в міжнародному бізнесі включають: мову, релігію, цінності і відносини, соціальну організацію, освіту, мистецтво, право, політику, технології та ін.