Тема № 4. Філософія нового часу та просвітництва

1. Перша наукова революція ХVІ–ХVІІ ст. Гносеоцентризм філософії.

2. Проблема істини в емпіризмі (Ф. Бекон, Дж. Локк). Суб’єктивна гносеологія Дж. Берклі та Д. Юма.

3. Філософська революція Нового часу: раціоналізм Р. Декарта.

4. Філософія Просвітництва: ідеї розуму, соціальних свобод, прогресу та природи людини.

Теми рефератів

1. Особливості філософії Нового часу.

2. Філософське вчення Ф. Бекона.

3. Вчення про державу у творчості Т. Гоббса.

4. Філософське вчення Р. Декарта.

5. Вчення про субстанцію: монізм Б. Спінози та плюралізм Г. Лейбніца

6. Суспільство і людина у вченні Гельвеція і Дідро. Ж.-Ж. Руссо.

Базові поняття та категорії: емпіричний та раціоналістичний метод, індукція, дедукція, сенсуалізм, експеримент, досвід, соліпсизм, культура, розум, наука, гуманізм, природа, раціональне пізнання, чуттєве пізнання.

Проблематику філософії Нового часу визначили такі фундаментальні чинники, як наукова революція XVІ-XVІІ cт. та формування громадянського суспільства (XVІІІ cт.). Цим зумовлено домінування гносеології, зокрема проблема методу пізнання на першому етапі (XVІІ cт.) розвитку тогочасної філософії і соціально – політичної проблематики на другому (XVІІІ cт.) в епоху Просвітництва.

Однією з ключових умов розуміння специфіки та спрямованості філософії Нового часу є увага до наукової революції XVІ-XVІІ cт.

Період наукової революції – це час виникнення науки та вихід її на перший план у культурі. Хронологічно – це відрізок часу 1543-1687 рр., тобто від дати публікації праці Миколи Коперніка «Про обертання небесних сфер», до публікації праці Ісаака Ньютона «Математичні начала натуральної філософії». Мова йде про потужний рух, котрий набуває характерних рис у творчості Галілея, ідеях Декарта та Ньютона. Завершення цього руху прийнято вбачати у класичному ньютонівському образі Всесвіту як годинникового механізму.

Доцільно звернути особливу увагу, що наука тут – це експериментально-математичне природознавство.

Генеза наукової революції стала можливою завдяки виявленню та культивуванню людиною в собі здатності до об’єктивного бачення світу. Ця здатність сприймається творцями науки як принципово нова, тобто невідома попереднім поколінням та як прояв божественності людини. Інакше кажучи, у ході розгортання наукової революції основна увага приділяється проблемі шляхів та способів відокремлення суб’єктивного та об’єктивного в свідомості людини. Мова йде про здатність людини сприймати світ максимально неупереджено, тобто об’єктивно та надситуаційно. Своєрідність кардинально нового образу реальності, що виникає в цей час, у літературі позначається словосполученням «картина світу». Саме в такий спосіб акцентується увага на незалежності процесів зовнішнього світу (природи) від свідомості людини. Поширеним у літературі цього часу є уявлення про те, що людина вперше набула здатності бачити світ яким він є сам по собі. Класичною ілюстрацією тут може бути названим той простий та наочний приклад, який наводить Декарт. Мова йде про шматок воску, який спочатку має такі властивості, як колір, форма, здатність звучати, коли по ньому постукати, запах тощо. Що ж собою являє та його риса, котра є невід’ємною від його існування? У ході пошуку відповіді на це питання Декарт пропонує піднести шматок воску до вогню. Всі згадані вище властивості поступово втрачаються. Єдина властивість, що залишається, – це здатність протяжності – здатність займати місце в просторі. Доречно акцентувати увагу на такій своєрідній рисі наукової революції Нового часу, як вирішальна роль експерименту в ході пошуку відповіді на питання про природу реальності самої по собі. Наука утверджується за допомогою експериментів. Образною формою його фіксації є вираз «полуда спала з очей». Можливість зрозуміти той емоційний стан піднесення, який переживали сучасники наукової революції, дає вислів Вольтера про Ньютона як найбільшу людину усіх часів, оскільки саме він виявив істинну (справжню) природу реальності.