Тема № 2. Філософська парадигма античності

1. Натурфілософські системи античних мислителів: мілетська та елейська школи. Філософські вчення Геракліта, Демокрита, Зенона та ін.

2. Поворот до людини: софісти та Сократ. Діалектика як метод філософствування.

3. Філософія Платона як об’єктивний ідеалізм. Теорія ейдосів.

4. Метафізика та гносеологія Аристотеля.

Теми рефератів

1. Проблема буття в античній філософії.

2. Сократ про призначення філософії.

3. Етапи становлення античної діалектики.

4. Мислителі античності про призначення філософії.

5. Теорія «ідеальної» держави Платона.

Базові поняття та категорії: буття, космос, ейдос, діалектика, діалогіка, онтологія, апорії, Всесвіт, сутність, розум, людина, етика, мораль, об‘єк-тивне, суб‘єктивне.

Поряд із розвитком філософської думки в країнах Давнього Сходу виникла й розвивалась філософська думка в античній Греції. У центрі уваги перших філософських шкіл були питання, пов’язані з аналізом сутності буття, первооснови світу, питання влаштування всесвіту.

Антична філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою насамперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цінність. Вона починається з постановки питання про первооснову всього сущого – «архе» (загальну характеристику раннього етапу античної філософії (досократиків) та більш повний виклад своєрідності кожної з його шкіл – мілетської, іонійської та елеатської – дивитися у підручниках.

Мілетська школа (VІІ-VІ ст. до н. е.) розглядала питання про першооснову всього сущого з позиції наївного матеріалізму. Для Фалеса – це вода, для Анаксімена – повітря, для Анаксімандра – апейрон, тобто щось безмежне.

Можливість ідеалізму була реалізована ще в початковий період давньогрецької філософії – у піфагорійській та елеатській школах. Піфагор (VІ ст. до н. е.) і його послідовники дійшли висновку, що визначальним началом Космосу є числа і числові відношення. Елеати заперечують числовий ідеалізм піфагорійців і постулюють абстрактний символ єдиного, неподільного, вічного і нерухомого Буття. Це надматеріальне Буття згідно з Парменідом (VІ-V ст. до н. е.) є завжди рівне собі мислення. Речово-тілесний характер універсального світопорядку буття був представлений водою, повітрям, апейроном, а особливої виразності він набуває у філософському вченні Геракліта (VІ-V ст. до н. е.), який вбачав першооснову світу у вогні. Цей конкретно-чуттєвий гераклітівський вогонь як першоречовина світу є одночасно його універсальною закономірністю – логосом.

Найбільш завершеної форми грецький матеріалізм набуває у філософському світогляді Демокрита (V-ІV ст. до н. е.). Він висуває гіпотезу щодо існування найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці частки рухаються завдяки притаманній їм силі ваги.

Наприкінці V – на початку ІV ст. до н. е. окреслюється тенденція до виділення людини з-поміж інших речей навколишнього світу. Людина перетворюється у спеціальний предмет філософування. Виразно ця тенденція виявляється в софістів, які були платними вчителями філософії, красномовства та інших знань, необхідних для політичної діяльності. Саме старше покоління софістів і започаткувало тенденцію «повороту до людини». Протагор висловив цю переорієнтацію у своїй знаменитій тезі: «Людина є міра всіх речей». Сократ (V ст. до н. е.) здійснює крутий поворот у давньогрецькій філософії – він вперше головною філософською проблемою вважає проблему людини. Звернення до людини, її внутрішнього світу, заклики до самопізнання стали основою сократівського вчення, яке можна назвати етичним раціоналізмом. «Пізнай самого себе» – такою є вихідна теза його філософування. Сократ наголошував на тому, що такого знання можна набути лише в процесі безпосереднього спілкування з іншими людьми – у діалозі, у ході практичної зустрічі умів.

Великий вплив на подальший розвиток філософської думки мав Платон (427-347 рр. до н. е.) Він запевняв, що існує світ надчуттєвих ідей, які недоступні чуттєвому сприйняттю і є абсолютними, вічними, позамежними. Ідеї постають щодо речей як їх одвічні взірці та причини їх виникнення. Теорія ідей Платона є перша філософська система об’єктивного ідеалізму, яка вмістила вчення про буття, пізнання та соціальну доктрину – модель ідеальної держави.

Учень Платона, великий філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.), піддав критиці вчення Платона про ідеї, показав, що сутність речей не може бути поза самими речами, оскільки теорія ейдосів подвоює світ. Саме наука може відкрити сутність речей, вивчаючи самі речі. Тому Аристотель звертав увагу на процес пізнання і визначив такі притаманні йому риси: достовірне, логічно доведене, загальне. Його внесок у розвиток філософії і логіки досить вагомий, він розробив основні принципи формальної логіки, які були єдиними засобами мислення до ХVІІІ ст.

У творчості Аристотеля грецька філософія досягає найвищого свого розвитку і продуктивності. Він сформував ідеал науки та створив формальну логіку. Інакше кажучи, хоча Аристотель за традицією продовжує називати філософське знання мудрістю, характер способу існування самої філософії у нього змінюється. Уперше в історії філософії філософське знання зближується з науковим і ставиться з ним в один ряд. Згідно з Аристотелем філософія постає наукою, що досліджує суще як таке, а також те, що притаманне йому саме по собі. За своїми світоглядними настановами вчення Аристотеля коливається між матеріалізмом та ідеалізмом. Коли ж мова заходить про чинники світового процесу, то чільне місце серед них філософ відводить позасвітовій меті (перший двигун, розум, Бог).

Велич Аристотеля не у спробі узагальнити й систематизувати класичну філософську спадщину античності, а головним чином у тому, що йому вдалося зберегти саме поліфонію (багатоголосся) давньогрецької філософської думки та її пошуковий характер (кожен студент може переконатися в цьому в ході конспектування фрагмента з праці Аристотеля «Метафізика»).

Основним течіям філософії елліністичного періоду (ІІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.): епікуреїзму, стоїцизму та скептицизму – властивий виразний інтерес до проблем морально-етичного плану, до суб’єктивної тематики. Згідно з Епікуром метою мудрого життя є самозаглиблення, відсторонення від злиднів і переживань повсякденності та досягнення «атараксії» – відсутності хвилювань. Стоїки ж (Зенон, Епіктет, М. Аврелій) наголошували на тому, що у світі панує невблаганна необхідність, якій людина не може протистояти і від якої цілком залежить перебіг подій у зовнішньому світі. І хоча людина не владна над необхідністю, їй усе-таки слід уважно вивчати природу для того, щоб, знаючи необхідність, підкорятися їй. Скептики ж єдино правильною позицією щодо цього світу вважали утримання від будь-яких категоричних стверджень про нього. Всупереч першим натурфілософським школам, що ставили питання про те, як звести багатоманітність предметів і явищ світу до єдиного, засновник скептицизму Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу.

Разом з розпадом рабовласницького ладу закінчується період і античної філософії, яка проіснувала майже тисячу років і мала великий вплив на подальший розвиток світової культури.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Передумови формування філософії в Давній Греції. Основні етапи.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 56-57.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 74-77.

2. Натурфілософія в Давній Греції. Досократики.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 57-64.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 77-91.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 30-38.

3. Класичний етап давньогрецької філософії. Сократ, Платон.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 64-70.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 92-103.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 42-48.

4. Філософія Аристотеля: вчення про буття та пізнання.

1. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 103-106.

2. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 69-70.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 48-51.

5. Елліністично-римська філософія: епікуреїзм та стоїцизм.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 70-72.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 108-112.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 51-60.