1.1. Міжнародна безпека

1.1.1. Поняття міжнародної безпеки

Поняття міжнародної безпеки можна визначити як стан захищеності міжнародної спільноти від глобальних та регіональних загроз і викликів.

Міжнародна безпека – це стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якої народи можуть суверенно, без втручання та тиску ззовні визначити шляхи та форми свого суспільно-політичного розвитку; діяльність держав та міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, універсальна система механізмів, заходів і гарантій якого виключає застосування сили в міжнародних стосунках.

У дещо ширшому розумінні: міжнародна безпека – це стан міжнародних відносин, який виключає порушення всесвітнього миру чи створення загрози безпеки народів у будь-якій можливі формі. У сучасній світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світового господарства, що є багатоаспектною і реалізується на основі процесу роззброєння, закріплення взаєморозуміння і взаємної довіри між державами, ефективного врегулювання конфліктів, що виникають.

Вона полягає у відсутності прямої чи прихованої загрози виникнення конфліктів, або здатність провідних держав світу чи колективних міжнародних інституцій (міжнародних організацій) ефективно їм протистояти. Вона є результатом складної взаємодії багатьох держав, влада кожної з яких прагне, насамперед, реалізувати власну безпеку. У кінцевому підсумку в міжнародних відносинах встановлюється певна система безпеки, до якої кожна держава змушена адаптуватись.

Існуючі глобальні та регіональні системи безпеки в останні десять років виявилися нездатними ефективно реагувати на новий спектр загроз воєнного характеру. Саме слабка ефективність традиційних структур безпеки, головним завданням яких було упередження широкомасштабного збройного нападу ззовні, спричинила перегляд підходів до проблем гарантування безпеки як на законодавчому, так і на інституційному рівнях. Поява нових концепцій безпеки, нових стратегій та доктрин, воєнна реформа національних збройних сил майже у всіх провідних державах світу та процеси адаптації ООН, НАТО, ОБСЕ до нових викликів третього тисячоліття – яскраве тому підтвердження.

Принципова риса даного періоду полягає в тому, що на зміну домінанти глобальної загрози прийшла маса потенційних загроз: меншого масштабу, але при цьому досить серйозних за своїми наслідками для міжнародного миру й стабільності, таких, що зачіпають інтересі багатьох держав. За таких умов створення ефективної системи міжнародної безпеки вимагає об’єктивної, безпомилкової оцінки можливих внутрішніх і зовнішніх, воєнних та невоєнних загроз. Серед невоєнних загроз найбільшу небезпеку можуть являти:  зростання безробіття; екологічні негаразди, організована злочинність, нелегальна міграція, нелегальна торгівля озброєннями, наркобізнес, поширення нових видів захворювань.

Проте головну небезпеку, як і в минулому, становить тероризм та різноманітні воєнні загрози. Загалом традиційними джерелами воєнної небезпеки є прагнення до гегемонії, перевага в стратегічних та ядерних озброєннях, експансіонізм, який притаманний окремим державам. З’явилися й нові виклики та загрози стабільності та сталому соціально-економічному розвитку в суспільстві. На рівень безпеки на сучасному етапі світового суспільно-економічного розвитку впливають такі світові загрози як: тенденція до зростання кількості локальних конфліктів, розширення міжнародного тероризму, для якого не існує кордонів, формування могутніх незаконних збройних формувань, розкрадання ядерних матеріалів і поширення ядерних технологій, наявність стратегічних озброєнь в так званих “порігових” державах. Також глобалізуються процеси організованої злочинності і розповсюдження етнічних конфліктів.

Складність розв’язання вище перелічених загроз має наслідком те, що сучасна система міжнародної безпеки будується на принципах: загального характеру і однакового рівня безпеки для всіх країн, незалежно від їхньої ролі на світовій арені; міжнародного співробітництва у вирішенні проблеми безпеки та колективності дій щодо усунення агресії; недостатності тільки силових засобів підтримання миру; високого ступеню довіри в міжнародних стосунках; відкритості і щирості у міжнародній політиці; системного характеру побудови безпеки.