3.4. Ініціативи щодо обмеження звичайних озброєнь та зміцнення режимів нерозповсюдження

Важливою ініціативою щодо обмеження звичайних озброєнь стала “Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін і про їх знищення” (Конвенція про ППМ), яка 3-4 грудня 1997 року була відкрита для підписання в Оттаві та 5 грудня 1997 р. була відкрита для підписання в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку.

Конвенція про ППМ забороняє протипіхотні міни, оскільки їх вибух спричиняє поранення однієї або більше осіб. Кожна зі сторін-учасників Конвенції зобов’язалася якомога швидше, але не пізніше чотирьох років після набуття Конвенцією чинності, знищити всі свої запаси протипіхотних мін. Крім того, кожна зі сторін зобов’язалася знищити всі протипіхотні міни в замінованих районах, що знаходяться під їх юрисдикцією або контролем, не пізніше 10 років після набуття Конвенцією чинності. Конвенція набула чинності 1 березня 1999 р. Депозитарієм Конвенції є Генеральний секретар ООН. Україна також є учасником Конвенції про ППМ.

Серед новітніх зусиль, що мають на меті посилення існуючих режимів експортного контролю, виділяється Ініціатива з безпеки у боротьбі із розповсюдженням зброї масового знищення (Proliferation Security Initiative, PSI). Вона була проголошена президентом США Дж. Бушем (мол.) 31 травня 2003 р. на міжнародній зустрічі у Кракові (Польща). На другій зустрічі учасників у Парижі 4 вересня 2003 р. було утворено так зване “ядро” з 11 держав, що підтримали Ініціативу, і визначали порядок її реалізації на початковому етапі на базі сформульованих ними “принципів перехоплення”. Головною їх ідеєю було проголошено протидію розповсюдженню зброї масового значення шляхом ліквідації нелегальних шляхів поставок технологій, компонентів та устаткування для його виробництва, “що прямують до або з держав та недержавних суб’єктів, що викликають підозру у партнерів по Ініціативі як проліферанти”. Російська Федерація та Україна приєднались до Ініціативи.

З формальної точки зору Ініціатива не є організацією, а діє на основі узгоджених принципів, являючи собою новий інструмент для боротьби із розповсюдженням зброї масового знищення. Сфера діяльності учасників Ініціативи – виявлення, попередження та припинення незаконного обігу та транскордонного переміщення матеріалів та устаткування, призначених для створення зброї масового знищення, перш за все через “чорний ринок”. Ініціатива передбачає здійснення операцій з огляду та перехоплення підозрілих вантажів. У просторах (на землі, у повітрі та на морі), що не перебувають під національним контролем.

Успіху ініціативи, особливо на першому етапі, перешкоджала невідповідність проголошених задач ряду основоположних міжнародно-правових документів, та відсутність відповідної національної правової бази у більшості держав. З метою подолання цих труднощів за ініціативи США підписувались угоди із державами, під прапором яких здійснювалось мореплавство (наприклад, з Ліберією), що дозволяли здійснювати огляд суден у відкритому морі. По суті, це була спроба легітимізувати дії в рамках ініціативи таким чином, щоб вони не порушували міжнародне право, зокрема, міжнародне морське право. Посередньо важливу роль у легітимізації акцій учасників Ініціативи була призначена відіграти Резолюція 1540 Ради Безпеки ООН від 28 квітня 2004 року.

Загалом свою підтримку Ініціативі у різній формі висловили близько 100 держав. У середньому чотири рази на рік в рамках Ініціативи проходять зустрічі Групи експертів з оперативних питань. Найбільш очевидна співпраця в рамках Ініціативи відбувається у проведенні цільових навчань, особливо на морі. Вже впродовж 2003-2007 рр. в рамках Ініціативи проведено понад 30 повітряних, морських та наземних навчань з метою відпрацювання форм та методів співпраці з перехоплення підозрілих вантажів, що потенційно здатні містити компоненти зброї масового знищення, та засобів їх доставки. Варто відмітити, що ця співпраця вимагає високого ступеня взаємної довіри між учасниками, включно із обміном розвідінформацією між найбільш активними учасниками Ініціативи.

Ще однією спробою зміцнити існуючі режими експортного контролю було створення Глобального партнерства проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення (Global Partnership Against the Spread of Weapons and Materials of Mass Destruction). Глобальне партнерство – це міжнародна програма, метою якої є вирішення ряду питань нерозповсюдження, роззброєння, боротьби з тероризмом та забезпечення ядерної безпеки. Глобальне партнерство було засновано “Великою вісімкою” та Європейським Союзом на саміті в Кананаскіс (Канада) 27 червня 2002 року. Термін дії програми встановлювався у 10 років. На її реалізацію мало бути виділено 20 млрд. долл. США (США – 10 млрд., Російська Федерація – 2 млрд., 8 млрд. – ЄС та інші учасники). У Кананаскісі лідери “Вісімки” вирішили, що пріоритетними на початку дії програми стануть проекти в Російській Федерації, зокрема, знищення хімічної зброї та утилізація атомних підводних човнів, виведених зі складу ВМФ Росії. Фінансування у багатосторонньому форматі на утилізацію атомних підводних човнів виділяється через Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). У 2002-2007 рр. у рамках Глобального партнерства було утилізовано 69 атомних підводних човни, виведених зі складу ВМФ російської Федерації.

У 2008 році до Глобального партнерства приєдналися нові донори – Австралія, Бельгія, Данія, Ірландія, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Чехія, Фінляндія, Швейцарія Швеція, Південна Корея, американська Ініціатива зі зменшення ядерної загрози (Nuclear Threat Initiative). У 2004 році до Глобального партнерства увійшла й Україна, як отримувач допомоги.