Виражальні можливості синтаксичних одиниць у науковому стилі

Синтаксис наукового мовлення характеризується книжністю, прямим порядком слів, логічною стрункістю, що досягається сполучниковим зв’язком, складними конструкціями.

Науковий стиль української мови протягом багатьох десятиліть формувався під впливом російської мови. Такий вплив узагалі не можна кваліфікувати як негативне явище, оскільки деякі запозичені синтаксичні конструкції були потрібні для формування власного українського наукового стилю. Негативні наслідки спричинило те, що під впливом російської мови часто вилучали питомі синтаксичні елементи – словосполуки, моделі речень тощо і натомість запозичували відповідні російські конструкції.

Повернення української мови у сферу науки, техніки та діловодства в 90-х роках ХХ століття виявило, що стиль сучасних науково-технічних та ділових текстів суперечить синтаксичним традиціям української мови. Так, у російській мові в таких текстах широко вживають конструкції з віддієслівним іменником, що надає викладові книжного (канцелярського) відтінку: применение решительных мер. На думку О. Сербенської та М. Волощак, «однією з основних і безперечних прикмет української мови є те, що в ній дієслівні елементи мають перевагу над іменниковими». Саме тому українська мова тяжіє до зворотів з інфінітивом і дієсловом у різних особових формах, а також із дієприслівником там, де в російській мові переважають віддієслівні іменники (пор.: при посещении больного – відвідуючи хворого).

Особливу групу становлять вислови з розщепленими присудками, що описують дію двома словами: дієсловом, яке вказує на те, що щось відбувається, і іменником, який визначає, що саме відбувається: здійснювати вимірювання, проводити дослідження, які майже витіснили з ужитку правильне і стисле вимірювати, досліджувати. Якщо розщеплені присудки не становлять усталених дієслівно-іменникових сполук – мовних кліше (мати певне значення, відігравати значну роль, давати вказівки, встановити порядок, провести операцію тощо), то замість них слід уживати дієслова:

Російська мова	Українська мова
выполнять вычисления выполнять моделирование прийти к убеждению проводить опрос иметь применение	обчислювати моделювати переконатися опитувати застосовуватися

Науковому стилю української мови відповідає вживання дієприслівникових зворотів чи підрядних речень замість багатьох російських прийменникових конструкцій з віддієслівними іменниками: рос. без вычисления – укр. не обчисливши (не обчислюючи), рос. при исследовании – укр. досліджуючи, рос. по истечении срока – укр. коли закінчився строк (термін), як вийшов строк (термін).

Як і в офіційно-діловому стилі, у науковому активно вживають словосполуки з дієсловами, що керують певними відмінками залежних іменників. Проте відмінки керованих іменників та прийменники при аналогічних російських і українських дієсловах не завжди збігаються:

Російська мова	Українська мова
наносить что предупреждать что приобретать что	завдавати чого запобігати чому набувати чого

Слід пам’ятати, що історично українські речення тяжіють до природних активних конструкцій, де суб’єкт дії є підметом, об’єкт дії – додатком, а сама дія – присудком. Тому неправильними в науковому мовленні будуть пасивні конструкції на взірець Багатьма дослідниками (суб’єкт дії) спростовується це твердження (об’єкт дії), правильно – Багато дослідників спростовують це твердження.

Я кщо в реченні немає суб’єкта дії (а отже, не повинно бути й підмета), тоді дієслівні форми на ‑ся слід замінювати дієсловом у формі першої (третьої) особи множини чи безособовим дієсловом на ‑но, ‑то: неправильно – У роботі досліджується актуальне питання кібернетики; правильно – У роботі досліджуємо (досліджують) актуальне питання кібернетики; У роботі досліджено актуальне питання кібернетики.

Загалом, у наукових текстах активно вживають безособові речення, що позначають дію взагалі; це надає реченню характеру об’єктивності наукового викладу: Важливо наголосити, що…; Необхідно провести додаткові, контрольні, вимірювання…; Під час дослідів виокремлено… . У реченнях із безособовим дієсловом на ‑но, ‑то увагу сконцентровано на події, яка відбулася або відбудеться, тому називання діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку є помилкою: неправильно – Доповідь виголошено магістранткою Оленою Клименко; правильно – Доповідь виголосила магістрантка Олена Клименко.

Синтаксису наукового мовлення притаманні прості ускладнені речення (зокрема, з однорідними членами речення), складносурядні й складнопідрядні речення з чітко вираженим синтаксичним зв’язком між частинами.

Зауважимо, що специфічними мовними засобами наукового стилю є спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки, записана графічною мовою інформація.

Практичне заняття № 5

Мовне оформлювання наукового тексту

Теоретичний матеріал із теми

Мовні особливості наукової праці.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

Мовне оформлення наукового стилю підпорядковується всім ознакам цього стилю: об’єктивності (яка, зокрема, вимагає вказівки на джерело повідомлення, автора висловленої думки), смисловій точності (наприклад, використання відповідних термінів), ясності (зокрема, заміна інтер­національних термінів з неясною етимологією словами національ­ної мови з прозорою етимологією), лаконічності, стислості (уникнення тавтології, плеоназму, невиправданих повторів, надмірного вживання абстрактної лексики), відсутності образності й емоційності (відсутність тропів, емоційно забарвлених слів тощо). Наукові роботи відзначаються монологічним характером.

Наявність термінів – характерної ознаки стилю – у всіх наукових текстах обов’язкова. При цьому в суто наукових текстах, призначених для фахівців певної галузі, терміни не пояснюються. Пояснення бувають у науково-популярній та навчальній літературі. Уведення термінів у текст може бути здійснене в найрізноманітніших формах: або безпосереднім визначенням, або поступовим підведенням до терміна, тобто термін називається після розгорненого опису поняття, або в синонімічній та аналогізованій формах (використання для введення терміна синонімів, аналогій).

Завершальним етапом будь-якого дослідження є написання наукової праці: курсової, кваліфікаційної, статті, кандидатської або докторської дисертації, монографії тощо. У ній не тільки відображають результати дослідження, а й виявляють уміння працювати з літературою, застосовувати знання на практиці, творчо осмислювати процеси, що відбуваються в житті суспільства.

Слова, рекомендовані до застосовування під час написання наукових робіт

Апробовано підхід Аргументовано, що Виведено формулу Вивчено вплив Виділено операції Визначено методику, перспективи, шляхи, складові систем, орієнтацію, умови, параметри, напрями, фактори, економічну сутність… Викладено заходи, аспекти, авторську інтерпретацію, схему, методику Використано документи, акти, засоби Вирішено проблему Висвітлено питання, досвід, проблеми, роль, місце… Висунуто пропозиції Виходячи з цього, … Виявлено чинники Віднайдено матеріали, докази

Дійшли таких висновків Досліджено вплив, властивості Досягнуто мети За результатами спостережень Задокументовано Залежно від Запропоновано заходи щодо... Зафіксовано в джерелах Здійснено порівняльний аналіз Знайдено Зроблено висновок З’ясовано На основі узагальнення Наведено приклади Обговорено Обґрунтовано необхідність, неможливість, принципи розробки Обрано метод Обраховано оптимальну вартість

Окреслено функції Описано механізм дії Опрацьовано технологію, заходи, архівні матеріали Оцінено Підсумовано Подано пропозиції, відомості Порівняно Представлено концепцію Приділено увагу Продемонстровано Рекомендовано Розв’язано такі завдання Розкрито зміст, деякі аспекти, суть поняття, природу, сутність Розширено визначення Синтезовано типи Систематизовано різновиди Сформульовано завдання, визначення Схарактеризовано Узагальнено досвід Установлено тенденції

Під час написання наукової роботи автор повинен посилатися на цитовану літературу або на ті джерела, звідки взято ідеї, висновки, задачі, питання, вивченню яких присвячено роботу. Посилатися слід на останні видання публікацій. Посилання в тексті на літературні джерела зазначають порядковим номером за переліком посилань («Списком використаних джерел»), виділеним двома квадратними дужками, наприклад: «... у працях [1-7]...», «Традиційно вважають [2; 14; 87; 122; 126], що…», «На думку І. Огієнка [137, с. 24], …».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи того друкованого твору слід наводити цитати. Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати (прямої) починається й закінчується лапками, наводиться в тій граматичній формі, у якій його подано в джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками, Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) за непрямого цитування (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

ґ) якщо необхідно виявити ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

д) коли автор роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є, наприклад: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено нами. – М.Х.), (розбивка наша. – М.Х.).