Західноєвропейська модель менеджменту

1. Передумови формування західноєвропейської моделі менеджменту

2. Характеристика менеджменту окремих західноєвропейських країн

1. Німецька модель менеджменту

2. „Шведська модель соціалізму” за умов ринкової економіки

3. Особливості розвитку західноєвропейської моделі менеджменту на сучасному етапі

1. Передумови формування західноєвропейської моделі менеджменту

За історію існування менеджменту чимало зарубіжних країн нагромадили значні відомості у сфері теорії та практики управління у промисловості, сільському господарстві, торгівлі та інших галузях з урахуванням їхніх специфічних особливостей. На жаль, наша вітчизняна наука управління розвивалася самостійно й більше осторонь, часто ігноруючи зарубіжний досвід мистецтва управління. Упродовж багатьох десятиріч у нашій країні панувала адміністративно-командна система управління, спрямовуючи переважно свої зусилля на критику закордонного досвіду управління. Однак, досвід ведення бізнесу і здійснення менеджменту в минулому багатий, найчастіше неоднозначний і дуже корисний для вивчення. Тому, створення власної моделі менеджменту вимагає, з одного боку, вивчення цінного, що є у закордонній теорії та практиці (але з бездумного його перенесення на вітчизняний ґрунт), з іншого – використання кращих набутків у своїй діяльності.

Основні зарубіжні моделі управління найбільш доступно і повно розглядають М.Х. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоури в „Основах менеджменту”. У підручнику І. Семеновой „Історія менеджменту” розкрито історичні передумови створення сучасних моделей менеджменту. Г. Бахур у статті „Особливості національного менеджменту” здійснив аналіз властивостей російської моделі менеджменту.

Економічні відносини пов'язують національні економіки та значною мірою нейтралізують національні особливості економічної поведінки. З цього нерідко свідчать, що економічна діяльність й менеджмент як його складова частина стають інтернаціональними, тобто втрачають національну специфіку.

Національні особливості управління організацією важливі для менеджера за такими мотивами: ;

• нині багато організацій активно взаємодіють із зарубіжними фірмами і компаніями, і в процесі взаємодії можуть бути проблеми, пов'язані з тим, що їхні учасники діють відповідно до традицій, прийнятих у культурі:

• досвід іноземних компаній може бути корисним в інших культурах. Особливо це виділяється у зв'язку з формуванням світової економіки та ускладненням перетинів поміж економіками країн:

- менеджер може знайти роботу за кордоном. Природно, йому будуть потрібні хоча деякі знання з того, як сьогодні управляти діяльністю людей у країні. Те саме стосується і обміну між підприємствами.

Розуміння того,_: що менеджмент – це особливий аспект функціонування організації, було вперше осмислене США. І це означає, що менеджмент сам по собі є багато в чому американським явищем, що відбиває особливості американської картини світу. США можна вважати країною, у якій найбільше вивчають менеджмент.

Американський менеджмент характеризується жорсткою організацією управління. Він найбільше прагне формалізувати управлінські відносини.

Для американського менеджменту характерне уявлення про персональну відповідальність працівника. Ефективність роботи конкретного керівника визначається, виходячи з того, як зміг він особисто досягти тих цілей, які були перед ним поставлені.

Європейський менеджмент мало відрізняється від американського. Справа в тому, що Східна Європа та Америка – дуже близькі культурою, то ж обмін досягненнями з-поміж них протікає з меншими труднощами.

У Європі, як й у США, значну роль в економіці відіграють дрібні й середні підприємства. Цим зумовлені і пояснюються деякі особливості європейського менеджменту. Для дрібних фірм нагальною є потреба у виживанні, тому необхідно досить швидко реагувати на будь-яку, навіть найнезначнішу зміну економічної ситуації, до якої необхідно пристосуватися.

Однією з суттєвих відмінностей європейського менеджменту від менеджменту американського є та, що у Європі, навіть у межах великих концернів і виробничих компаній, дочірніми компаніями зберігається помітна частка самостійності. Ця самостійність може стосуватися й виробничих та фінансових рішень і навіть інновацій. Проблеми управління невеликими підприємствами у Європі є більш актуальними, ніж у США.

На японський менеджмент накладає відбиток самобутня культура Японії, яка зазнала впливу світового ринку лише після Другої світової війни. Японія перейняла в Європі деякі позитивні аспекти досвіду, передусім – орієнтацію налаштувати на нові технології і психологічні методи менеджменту. У Японії більш високо цінують набутий досвід, ніж освіту, тому керівників у Японії готують у процесі роботи. Якщо в Європі спочатку дають теоретичні знання, які потім закріплюються практикою, то в Японії, насамперед, надають практику, яку потім перетворюють у знання.

Японці дуже ретельно ставляться до зв'язків між людьми, і до особистісних особливостей працівників: схильні підбирати посаду під людину, а не людину під посаду. Японці уникають індивідуалізму у діях, не схильні до нав'язування персональної відповідальності, мало контролюють ефективність дій окремого працівника; набагато важливішим для них є колективна (групова) відповідальність. Ще одна особливість японського менеджменту у тому, що керівники значну увагу приділяють технологічним нововведенням. В цьому Японія переважає всі країни світу.

Користь японського досвіду для нашого (українського) менеджменту полягає, насамперед, у зв'язках з Польщею з її м'якою інтеграцією кращого, що було вироблено у культурі бізнесу в Європі. Професія „менеджер” – одна з найбільш популярних і навіть найважливіша, найбажаніша.

Наука про управління у Росії перебуває в стадії становлення. Істотні відмінності стосуються культури – цінностей і принципів, які лежать в основі нашого суспільства. Специфічним є і поведінка споживачів. Багата традиція, створена державними діячами і підприємцями минулих століть, ще на інтеграції в наші уявлення про управління.

Сьогодні у світі діють три моделі побудови системи бізнес-освіти.

Перша, традиційна, яку можна назвати німецькою, полягає в ідеї підготовки кваліфікованого керівника. У межах цієї моделі виділяється, по-перше, вища фахова музична освіта, що дає базові знання і набуту спеціальність, по-друге, – підвищення кваліфікації керівників. Останнє ставить за мету придбання слухачами спеціальних знань і умінь, які необхідні для роботи у сфері управління.

Друга модель, американська, полягає в формуванні так званого професійного менеджера. Вона спонукає до здобуття вищої професійної освіти у сфері менеджменту з урахуванням вже наявного диплома про вищу освіту обсягом бакалавра з будь-якої спеціальності. Однак у американської моделі людина, яка здобула вищу фахову музичну освіту у сфері менеджменту, має нагромадити певний досвід практичної роботи.

В Японії існує лише 3 школи бізнесу, головним чином заради підготовки тих, хто збирається працювати за кордоном. Керівників готують самі фірми з урахуванням концепції „навчання через досвід”, планомірно пересуваючи з тих чи інших посад. Це дозволяє пізнати специфіку різних аспектів бізнесу і досконально вивчити особливості своєї фірми. Лише у віці близько 35 років працівники мають шанс отримати першу керівну посаду. На японських фірмах вчаться всі – від робочих до керівників, головна відповідальність при цьому покладається на керівників кожного з підрозділів, де старші вчать молодших.

Більшість західноєвропейських країн, серед яких лідирують Італія, Франція, Іспанія та Нідерланди, дотримується змішаної моделі, у якій поєднується традиційна європейська система вузівської підготовки німецького типу з американського. Тривалість навчання менше, ніж у США, зате велику вагу мають робота над проектами, практика на фірмах тощо.